Твір на тему ГУМАНІСТИЧНИЙ ПАФОС, ЕТИКА ДОБРА І ЛЮБОВІ ДО ЛЮДЕЙ У РОМАНІ Ф. М. ДОСТОЄВСЬКОГО «ЗЛОЧИН І КАРА», Зарубіжна література, 10 клас

Пошуки добра і справедливості. Вони бентежать уми, розпалюють пристрасті. У зіткненні різних ідей і переконань митці намагаються знайти найвищу правду, ту єдино правильну ідею, яка може стати спільною для всіх людей.

Пошуки справедливості інколи заводили Федора Михайловича Достоєвського в скруту, змушували виступати проти власних більш ранніх переконань. Але в найбільш складні для письменника і всього народу роки він продовжував шукати шляхи визволення людства від страждань, котрі несе з собою антигуманний лад.

У романі «Злочин і кара» відображено два світи. Один світ — місто багате, другий — бідне, про яке і піде мова у творі. Саме там страждають люди.

Достоєвський показує, що задушливе місто, бруд і тіснота сприяють відчуттю духовної самотності людей. І тому люди ставляться одне до одного з недовірою, заздрістю і ненавистю.

Герої твору потрапляють в ситуації, які не підлягають ніяким правилам. Якщо б Соня Мармеладова не пішла на вулицю — померли б з голоду її рідні. Сестра Раскольникова, Дуня, погоджується на шлюб із циніком Лужиним, щоб дати змогу братові Родіону закінчити університет. Для обох героїнь добро у ставленні до ближніх стає злом у ставленні до себе. Проте обидві вони здатні на самопожертву. Недаремно Сонечка дарує Раскольникову «простонародний» хрестик. Адже шлях оновлення героя — визнання народної віри, носієм якої є Соня Мармеладова. Судити героя може тільки вона. Судитиме любов’ю, чутливістю і взаєморозумінням. Підтекстом автор висловив ідею, що людей врятує братерське ставлення одне до одного.

А щодо Дуні, то вона і Разуміхін майже не згадують про Бога, їх гуманізм суто земний, а до «наполеонівської теорії» вони ставляться так само негативно, як і Соня.

Навіть страж суспільного ладу Порфирій Петрович є людиною гуманною, бо намагається врятувати суспільство не стільки від злочинців, скільки від теорій.

Набагато поряднішим, ніж Раскольников, виступає Свидригайлов, бо в ньому пробудилася совість. Тому він врятував від голодної смерті дітей Катерини Іванівни, витяг із бруду і сорому Соню, залишив гроші для своєї нареченої, щоб захистити її від можливого падіння. Своїм самогубством Свидригайлов доводить Раскольникову неможливість іншого шляху для людини, яка порушила моральні принципи суспільства: «Понимаю, какие вопросы у вас в ходу: нравственные, что ли? Вопросы гражданина и человека? А вы их побоку: зачем они вам теперь-то? Хе, хе! Затем, что все еще гражданин и человек? А коли так, то и соваться не надобно: нечего не за свое дело браться».

Прояви доброти властиві навіть дурнуватому Лебезятникову, який вступився за Соню без найменшої особистої зацікавленості, навіть ризикуючи перед господинею і сусідами своєю репутацією тихого мешканця, бо цьому персонажу не властиві ні підлість, ні брехня, ні ницість.

Більше дев’яноста персонажів у романі Достоєвського. У рисах кожного з них, головних чи епізодичних, можна знайти безліч позитивних рис, понівечених суспільством.

Але в боротьбі з цим суспільством формуються постаті Разуміхіна і Дуні, до яких можна цілковито віднести слова Федора Достоєвського: «Уже подрастает поколение, которое будет гуманно, человечно и великодушно».