Твір на тему Гіркота війни в поезії Анни Ахматової, 11 клас, зарубіжна література

    Твір на тему Гіркота війни в поезії Анни Ахматової, 11 клас, зарубіжна література

    До війни в Ленінграді працювало 345 письменників. В обложеному місті їх залишилося 93. У тому числі Анна Ахматова — жива легенда «срібного віку», що ніби з’єднала XIX і XX сторіччя, століття пушкінське і своє. Вона не залишила «свой край, глухой и грешный» у 20-ті роки і назавжди залишилася в Росії, де вбили її чоловіка, тричі заарештовували єдиного сина, десятиліттями не друкували її віршів. На трагедію війни Ахматова відгукнулася вже в липні 1941-го віршем, по-солдатськи коротко і точно названим нею «Клятва»:

    И та, что сегодня прощается с милым, —
    Пусть боль свою в силу она переплавит.
    Мы детям клянемся, клянемся могилам,
    Что нас покориться никто не заставит!

    Рядки ці — своєрідний епіграф до поезії Ахматової воєнних років. Вони і констатація факту, й узагальнення (від безіменної дівчини до «ми»), і клятва, і заклик до її виконання. Ахматова не тільки написала цю клятву, але і жила відповідно до неї. З протигазом через плече Ахматова несла варту як рядовий боєць протиповітряної оборони, вона шила мішки для піску, якими обкладали траншеї-притулки в саду того ж Фонтанного будинку. Тепер у цьому будинку музей Ахматової.

    Загальний біль став особистим; коли читаєш у неї про те, як перший далекобійний літак фашистів «равнодушно гибель нес ребенку моему», забуваєш про те, що в самої Ахматової син був уже дорослим, і тривожилася вона за чужих дітей.

    У вірші без назви їй «сквозь бомбежку слышится детский голосок», і хочеться врятувати усіх:

    Питерские сироты,
    Детоньки мои!

    Голодна, хвора, Ахматова була впевнена в перемозі і вселяла цю віру у своїх співгромадян:

    Вражье знамя
    Растает, как дым,
    Правда за нами,
    И мы победим!

    Наприкінці вересня Анну Андріївну евакуювали спочатку в Москву, потім у Ташкент. Відтіля вона вислала для друку в «Правду» «Мужність» з карбованими, начебто вибитими золотом у мармурі, рядками, що стали гімном і клятвою мільйонів людей:

    Час мужества пробил на наших часах,
    И мужество нас не покинет.

    Сотні кілометрів відділяли її від рідного міста, але вона залишалася з ленінградцями: старими, жінками, дітьми і новобранцями, які надто швидко подорослішали:

    Важно с девочками простились,
    На ходу целовали мать,
    Во все новое нарядились,
    Как в солдатики шли играть.

    Ахматова присвятить їм вірш «Переможцям»:

    Вот о вас и напишут книжки:
    «Жизнь свою за други своя»,
    Незатейливые парнишки —
    Ваньки, Васьки, Алешки, Гришки, —
    Внуки, братики, сыновья!

    Після зняття блокади, майже за рік до закінчення війни, Ахматова повернулася в рідне місто. У телеграмі, посланій з Ташкента з проханням повернути її до Ленінграда, Анна Андріївна написала: «Хочу бути корисною місту». І вона стала корисною і потрібною йому.

    На відміну від багатьох поетів-співвітчизників, Ахматова говорила з людьми не гаслами, а живими людськими словами про Батьківщину, про війну, про любов і про квіти:

    Я к розам хочу, в тот единственный сад,
    Где лучшая в мире стоит из оград.

    Це, звичайно, про Літній сад.

    «Всем смертям назло» у роки війни Ахматова продовжувала працювати над «Поемою без героя», якій віддала майже третину життя. У листопаді 1944 року вона написала в передмові до першого видання: «Я присвячую цю поему пам’яті перших її слухачів — моїх друзів і співгромадян, що загинули в Ленінграді під час облоги. їхній голос я чую і згадую, коли читаю поему вголос…»

    От чому на поетичному вечорі, що відбувся в Ленінграді в серпні 1946 року у Великому драматичному театрі, зал зустрів Ахматову громом овацій, що тривали хвилин п’ятнадцять.

    Про трагедії війни, як і про трагедії сталінського терору, Ахматова могла б сказати словами зі свого не опублікованого ще, але вже написаного «Реквієму»: «я была тогда с моим народом там, где мой народ, к несчастью, был». Це найвище, на що здатен поет в годину випробувань.

    Твір на тему Гіркота війни в поезії Анни Ахматової, 11 клас, зарубіжна література

    Повернутися на сторінку Зарубіжна література

    1. Віддзеркалення трагедії часу в пізній поезії Анни Ахматової

    2. Гіркота війни в поезії Анни Ахматової

    3. Доля поколінь у поезії Анни Ахматової

    4. Життя і творчість Анни Ахматової. Аналіз творчості і творів Анни Ахматової

    5. Ліричність Анни Ахматової

    6. Моя улюблена Анна Ахматова

    7. Основні мотиви збірки Анни Ахматової «Вечір». Аналіз твору

    8. Основні мотиви лірики Ахматової. Аналіз творчості

    9. Пізня поезія Анни Ахматової — відображення трагедії часу

    10. Поема Анни Ахматової «Реквієм». Аналіз твору

    11. Художні особливості поезії поетів-символістів ХХ століття

    12. Які проблеми висвітлює Анна Ахматова в поемі «Реквієм»

     

    Комментарии закрыты.