Твір на тему «Друзья души моей…» (обрані мною вірші О. Пушкіна), 9 клас, зарубіжна література
Для мене це дуже важко — визначити, який із віршів Пушкіна в мене улюблений. Ну, як це можна порівняти і найперші, найчарівніші у моєму житті рядки «У лукоморья дуб зеленый» (це вже на все життя разом зі мною), і романтичне «До моря», і вічну мелодію «чудного мгновенья», й урочисте «Слух обо мне пройдет по всей Руси великой», і мрійливо-сумне «Вновь я посетил…», і багато інших рядків, що приходили з різним настроєм, у різні часи, різні пори року…
Тому я хочу розповісти про одну з тем пушкінської лірики. Це чисто умовно, це не зібрано ні до єдиного циклу, ні до якоїсь там збірки, але для мене ці рядки з одного джерела, одного струму. Мені здається, що вони йдуть із самого пушкінського серця, бо присвячено їх найдорожчим у житті подіям, найдорожчим людям.
Колись я дуже здивувалася, побачивши в заповітному синьому томі кілька віршів з однаковою назвою — «19 жовтня». Славетні ліцейські роковини! Мовби по щаблях років піднімалася я ними — від одного почуття-розуміння до іншого: дитячі розваги, юнацьке братерство, перші кроки служіння музам, вірність дружбі, справжня мужність та гідність.
Друзья мои, прекрасен наш союз!
Он, как душа, неразделим и вечен!
Неколебим, свободен и беспечен,
Срастался он под сенью дружных муз.
Куда бы нас ни бросила судьбина
И счастие куда б ни привело —
Всё те же мы. Нам целый мир —
чужбина.
Отечество нам — Царское Село.
І знову — у будь-яку пору року — осінь шурхотить жовто-багряним листям. Через мокрі гілки алеї просвічує на чавунній лавочці замріяна тоненька постать юнака з кучерявим волоссям. Такі милі, такі близькі імена — Кюхельбекер, у кого, до речі, теж є вірші з назвою «19 жовтня», «перший друже, безцінний друже» Пущин, і ще поет — Дельвіг, і той, хто був поруч у останню моторошну подорож — Данзас, і блискучий, шляхетний Горчаков, і Яковлев — «пояс 200 нумерів». До них звало серце у важкі хвилини Михайлівського заслання, спогадами про «ліцейські ясні дні» зігрівалося, стискувалося в жалобі про них — бентежних патріотів оспіваної ним Росії. І ледь повернувшись із заслання, на запитання царя поет відповідає відверто: «Став би до лав бунтівників», — бо там були друзі. Це ж їм, навіть під наглядом самого царя, він напише в ліцейську роковину 1827 p.:
Бог в помощь вам, друзья мои…
И в мрачных пропастях земли.
Скільки ж довелося їхати-йти через усю Росію до Пушина цим рядкам — одному з найдорожчих скарбів декабристської дружини О. Муравйової — рядкам, тоді ще незнаним, нечитаним, недрукованим, але таким теплим і потрібним, як потиск дружньої руки!
Да озарит он заточенье
Лучом лицейских ясных дней!
А ось рядки, що лунають, мов світла й безкорислива юнацька клятва:
Пока свободою горим,
Пока сердца для чести живы,
Мой друг, Отчизне посвятим
Души прекрасные порывы!
Це вірші, присвячені тоді ще молодому Петру Чаадаеву, ще офіцеру, а не опальному філософу, що стояв на початку пушкінського шляху служіння її Величності Правді.
Завжди зі мною рядки, що входять у душу відразу ж, після першого читання, мовби беруть твоє серце в теплі турботливі долоні, нагадуючи бабусю з її казками, таке неповторне, тільки в дитинстві знайоме почуття надійного рідного крила-захисту:
Подруга дней моих суровых,
Голубка дряхлая моя!
Одна в глуши лесов сосновых
Давно-давно ты ждешь меня….
Старенька няня Арина Родіонівна, найнадійніший друг, до образу якої часто звертався поет, відтворюючи його знову й знову — в романі «Євгеній Онєгін», у повісті «Дубровський», роблячи безсмертним.
Якось тепліше і спокійніше на душі від усіх цих пушкінських рядків. Ніби стають поруч із ним друзі Пушкіна, а значить — і поруч із нами.
Твір на тему «Друзья души моей…» (обрані мною вірші О. Пушкіна), 9 клас, зарубіжна література
Повернутися на сторінку Зарубіжна література