Твір на тему Дитинство Олівера Твіста. Характеристика образу (за романом Чарльза Діккенса «Пригоди Олівера Твіста»), зарубіжна література
Перша літературна робота Діккенсу була на замовлення, і він, як початківець молодий автор, виплеснув на папір чималий багаж своїх спостережень і зауважень, які самі собою нанизувалися на канву пригод. Задум другого роману виходив уже від нього самого, тому природно, що отут Діккенс зміг представити перед читачем картини свого покаліченого дитинства. Правда, не можна сказати, що його дитинство було таке ж жахливе й жорстоке, яке було в його маленького героя Олівера Твісту. Будучи сином людини, яка сиділа за борги й онуком казнокрада, Чарлзу з раннього років «довелося вступити в життя» — як він сам розповідав про себе. Зі злочинним же миром відносини в нього були досить короткі. В’язниця й нетрі — це Діккенс знав зсередини.
Правда, він волів не говорити про це прямо, але його життєвий досвід сам собою опинився в книзі. При читанні «Олівера Твісту» мимоволі приходить на пам’ять початок роману «Історія полковник Джека» Даніеля Дефо. Чи знав Діккенс «Полковника Джека», чи не під його впливом написані сторінки про сумне дитинство хлопчиська? На цей рахунок немає точних відомостей, у той час як думка Діккенса про Дефо відома. З погляду Діккенса, Дефо письменник «байдужий», інакше кажучи, не вміє зображувати почуттів і викликати їх у читача, за винятком одного — цікавості: а що буде далі? Так, дійсно, Діккенс умів викликати почуття, от тільки які ж ці почуття? Якщо перші сторінки і десь десяток перших розділів можуть викликати подекуди усмішку, то під кінець книги сміятися чомусь не хочеться. Але не тому, що вже дуже бридкі або мерзенні картини описує письменник (хоча це й так), а тому що, змінюється сам стиль книги, виникає стійке враження, що дописувати роман узялася абсолютно інша людина. Весь роман являє собою суміш гарних сентиментальних сцен, жахливих уривків детектива, причому з досить стислим, динамічним сюжетом наприкінці, начебто авторові вже набридло писатися
Напевно, позначилася письменницька завантаженість Діккенса, під час його роботи над книгою. У книзі й сентиментальні сцени, і досить неприємні тяжкі уривки перемежовуються гумором. Хоча звичайно гумором це назвати складно. Фраза «сміх крізь сльози» сюди підходить більше, але й те, в окремі моменти деякі жарти стають не те що не смішними, але й часом зовсім не доречними. От взяти наприклад епізод на самому початку роману про трунаря або сцена смерті «відьми», що обікрала мати Олівера. Гумор Діккенса — це не утробний досвід, а вміння посміхнутися у важку мінуту.
Враження підсилюють і опис Лондона, який здається вічно брудним, мерзенним, вогким й сирим містом, зі своїми нетрями, кварталами для бідноти, вічно поганою погодою.
Швидше за все, це та епоха, час, коли голод, бідність були скоріше звичайним явищем, ніж виключенням із правила. Епоха контрасту, чистоти й бруду, піднесених мовлень і брудних лайок, обжерливості й страшного голоду, рабської покірністі одних і ідіотської самозакоханості інших, нарешті, виникненню високої любові в Гаррі й Рози та появі незрозумілого почуття, що виникло в Ненсі до бандита. Звичайно, логічно міркуючи, стає незрозуміло, яким чином маленький Олівер, пройшовши через весь той бруд не зіпсувався, не став на шлях злочинця й бандита, хоча б з найбанальнішою метою — помститися цьому миру якщо не за всі, то хоча б за те, що він з’явився на цей світ. Яким чином його душа зберігла чистоту? Як таке могло відбутися? Говорять дитина, вихована вовчою зграєю, втрачає не просто «людський вид», але й самі основні, навіть примітивні психологічні рефлекси, властиві його цивілізованому однолітку. Я вже мовчу про моральні цінності тощо. Отож питання: як Олівер залишився таким, яким зустріли його й містер Браунлоу, і Роза, і стара леді після всіх перенесених їм незгод? Незрозуміло. Швидше за все, Діккенс хотів підкреслити, що «позначилася порода», тобто джентльмен — він і в Африці джентльмен.
Вже у свій час Діккенсу доводилося вислухувати докори в перебільшеннях, якщо не в перекручуваннях. Не знаю, може й так, але ж рабська експлуатація дитячої праці не є вигадкою, як і описаний у книзі випадок про загиблу дитину-сажотруса. У кожному разі, виявляючи якийсь недолік у суспільстві, необхідно перебільшити, інакше це просто не викличе резонанс, пройде непоміченим, як саме собою належне.
А ще, той стан суспільства, яке змальовує Діккенс у своєму романі, чимсь нагадує сучасне наше суспільство, те, від чого Англія змогла-таки піти — від пияцтва, злочинності й байдужості чиновників — знайшло відбиття в нашім сьогоднішнім житті
Твір на тему Дитинство Олівера Твіста. Характеристика образу (за романом Чарльза Діккенса «Пригоди Олівера Твіста»), зарубіжна література
Повернутися на сторінку Зарубіжна література