Твір на тему Чарльз Діккенс як представник англійського реалізму. Аналіз творчості, зарубіжна література
Літературна спадщина Чарлза Діккенса — це невичерпна криниця для всіх, хто хоче знати, якою була Англія у період правління королеви Вікторії. Формування реалістичного напрямку в літературі Англії XIX ст. припадає на початок четвертого десятиліття і пов’язане з іменами Чарлза Діккенса, Вільяма Теккерея, сестер Бронте, Елізабет Гаскелл. Незважаючи на те, що основні риси англійського реалізму співпадають з ознаками цієї течії взагалі, література Великобританії XIX ст. має і деякі притаманні тільки їй особливості. Цю своєрідність можна пояснити обставинами як суспільно-політичного розвитку країни, так і прихильністю письменників (набагато сильнішу, ніж, скажімо, у Франції) до літературних традицій. Особливістю англійського реалізму є його міцний зв’язокз літературою Просвітництва, традиціями, які спрямовували митців до дидактизму і моральних категорій. Критикуючи всі сторони сучасного життя, англійські письменники спирались на досвід побутового і моралізаторського просвітницького роману. Вони внесли в реалістичну структуру власних творів символіку і метафору, сатиричне забарвлення.
Початок реалізму в Англії формально пов’язується з творчістю Ч. Діккенса, але по суті є відгуком і реакцією на реалії так званої доби “вікторіанства”, тобто часу правління королеви Вікторії (1837—1901). Термін “вікторіанство” означає сукупність ідеологічних, інтелектуально-духовних понять, моральних і етичних настанов, способу життя — комплексу, що свідчив про добропорядний поступальний розвиток суспільства. Творча спадщина письменника по праву вважається художнім символом життя Англії періоду вікторіанської епохи. У реалістичних романах, створених Ч. Діккенсом, вікторіанська Англія подана у всій своїй непривабливій красі, письменник у своїх творах викрив зовнішнє благополуччя країни.
У 1838р. було опубліковано знамениту хартію, яка поклала початок чартистському руху (революційній боротьбі пролетарів за поліпшення соціальних умов). Більшість англійських письменників не підтримували лідерів чартистського руху, вважаючи їх морально брудними людьми, які штовхають неосвічені маси на насильницькі виступи, а насильницькі дії не поліпшують життєвих умов. Діккенс висловив свою позицію у романі “Барнебі Радж”. В цьому романі робітники наважуються на бунт під керівництвом лорда Гордона (пародія на Байрона і “байронізм”). Тогочасні англійські письменники пропонували інший шлях: вони були прихильниками соціального миру. Співчуваючи народу, вони шукали шляхи взаєморозуміння між “нацією багатих” і “нацією бідних”.
Письменники, які займали активну суспільну позицію, групувалися навколо журналу Діккенса “Household reading” (“Домашнє читання”). Символом особливостей світогляду письменників школи Діккенса (найбільш яскравим представником якої вважають Елізабет Гаскелл) є так звана “різдвяна філософія”. Зображуючи реалістичну, документально точну картину становища робітників, вони вірили, що навіть найлютіший злодій (а таких було чимало серед підприємців періоду первісного накопичення капіталу) зможе переродитися під впливом християнського світогляду. Вони покладали надії не на революції, а на реформи, які б поліпшили стан суспільства. Рух письменників, який очолив Діккенс, породив жанр “робітничого роману” (“Шерлі” Ш. Бронте, “Олтон Локк” Кінгслі, “Скрутна година” Діккенса). “Робітничий роман” зіграв вельми позитивну роль в процесі врегулювання соціальних проблем. Промисловці все ж таки пішли на реформи, ситуацію було змінено на краще без кровопролиття.
Як художник-реаліст Ч. Діккенс прославився майстерністю тонкого психологічного аналізу і широтою охоплення типових соціальних явищ. Його життєрадісний гумор і нещадна сатира в сполученні з любов’ю до людини, яка, як стверджував сам письменник, була “цілим океаном”, допомогли йому створити вражаючу галерею живих і безсмертних літературних образів. У своїх творах Діккенс твердо вірить у моральне переродження людини, що яскраво зображено у «Великих сподіваннях»:
«…Був у моєму житті довгий і тяжкий період, коли я проганяла спогади про те, що я відкинула, не зумівши його оцінити. Але відколи ці спогади вже не суперечать моєму обов’язкові, я дала їм притулок у себе в серці.
— А ви в моєму серці жили завжди, — відказав я. І ми знову замовкли, аж поки вона й цього разу озвалась першою.
— Я й не гадала, що, прощаючись із цим місцем, прощатимусь і з вами. Але я дуже цьому рада.
— Раді, що ми знов розлучимось, Естелло? Для мене розлука дуже болісна. Для мене згадка про наше тодішнє прощання назавжди повита сумом і болем.
— Але ви сказали мені, — вкрай серйозним тоном заперечила Естелла, — «Нехай вас Бог благословить і простить!» І якщо тоді ви могли сказати мені ці слова, тим паче ви не завагаєтесь сказати їх і тепер — тепер, коли страждання, цей найпереконливіший за всіх учитель, навчило мене розуміти, що було у вашому серці. Життя гнуло мене й трощило, але, маю надію, зробило трохи кращою. Будьте ж до мене так само вибачливі й добрі, як тоді, і скажіть, що ми — друзі…».
Реалізм Ч. Діккенса — навіть в порівнянні з реалізмом його сучасників в Англії (наприклад, Теккерея або Гаскелл) — надзвичайно своєрідний. Епічно широка, об’єктивна картина навколишнього світу, яким він виникає у романах Ч. Діккенса, настільки сильно прикрашена авторським ставленням, так багато в ній суб’єктивного початку, що в очах деяких його сучасників Ч. Діккенс представлявся скоріше продовжувачем романтиків, ніж істинним реалістом.
Своєрідністю творчої манери Діккенса-реаліста є всі можливі засоби впливу на емоції читача. Карикатура, гротеск, перебільшення, насмішка, відкрита іронія, сарказм, поетична інвектива — усім цим користується письменник при зображенні темного світу і зла. М’який гумор, співчутлива авторська характеристика, поетично припіднятий тон опису, зворушливі, сентиментальні сцени, задушевна інтонація — усе це служить письменникові для зображення світлого світу і добра. Яскравим підтвердженням цієї думки є роман «Посмертні записки Піквікського клубу»: «…Двадцять років тому цей тротуар топтали жінка й дитина, які день за днем, незмінно, як настання ранку, з’являлися біля воріт в’язниці; часто після ночі, проведеної в тривожній зневірі й неспокійних роздумах, приходили вони на цілу годину раніше потрібного часу, і тоді молода мати, покірно йдучи, вела дитину до старого мосту й, беручи його на руки, щоб показати блискучу воду, пофарбовану світлом ранішнього сонця й оживлену тими метушливими приготуваннями до роботи, що починалася на річці в цю ранню годину, намагалася звернути його увагу на предмети, що були перед ним. Але скоро вона опускала його на землю й, закривши обличчя хусткою, давала волю сльозам, які засліплювали їй очі; ні цікавість, ні радість не відбивалися на худім і хворобливім личку дитину. Його спогади були досить убогими та одноманітними, усі вони були пов’язані з бідністю й горем його батьків. Годинами просиджував він у матері на колінах і з дитячою уважністю стежив, як сльози котяться по її обличчю, а потім забивався тихо в який-небудь темний куток, сам плакав і засипав у сльозах. Сувора реальність життя з багатьма найсуворішими випробуваннями: голодом і спрагою, холодом і нестатком — відкрилася йому на початку його життя, коли розум його тільки пробудився; і хоча на вигляд він залишався дитиною, але він не знав дитячої безтурботності, веселого сміху, і очі його були тьмяними…». Отже, бачимо, що письменник сповнений співчуття до малого хлопчика, і це співчуття чітко передається читачеві через зображення зворушливої сцени та через задушевну інтонацію розповіді.
Потрібно зазначити, що сам письменник, поставивши собі за мету зображувати звичайних людей в звичайних умовах життя, з побоюванням ставився до перебільшення, гротеску, вважаючи його відхиленням від реалізму. Тому Діккенс-теоретик виявлявся більш боязким в деклараціях про своє мистецтво, ніж в художній практиці. Саме ті англійські письменники другої половини XX ст., які вважали за необхідне притримуватися формальної “правдоподібності” своїх образів і ситуацій, засуджували схильність Ч. Діккенса до перебільшень і гротеску, вважаючи її відхиленням від “істинного” реалізму, під яким вони розуміли натуралістичне копіювання життя.
Творчість Ч. Діккенса виявилася продовженням і розвитком традицій англійського роману XVIII — початку XIX століття. Одночасно письменник значно збагатив не тільки англійський реалізм — його творчість вплинула на всю європейську й американську літературу. Достоєвський, Лєсков, Кафка, Фолкнер і багато інших великих письменників вважали Ч. Діккенса своїм учителем. Відома російська дослідниця англійської літератури Е. Ю. Генієва писала: «Діккенс-письменник дуже різний: добрий, смішний, карикатурний на початку творчого шляху, трагічний, повний скепсису, іронії, психологічних прозрінь — наприкінці. Християнин, що володів разючим життєлюбством…»
Твір на тему Чарльз Діккенс як представник англійського реалізму. Аналіз творчості, зарубіжна література
Повернутися на сторінку Зарубіжна література