Твір на тему Чарльз Діккенс. Біографія і творчість, зарубіжна література

    Твір на тему Чарльз Діккенс. Біографія і творчість, зарубіжна література

    Чарлз Діккенс — англійський письменник, один із найпопулярніших романістів вікторіанської епохи, відомий політичний агітатор.

    Деякі критики називали Діккенса майстром прози та хвалили за численних унікальних персонажів і яскраве зображення суспільства, інші ж звинувачували його в надмірній сентиментальності, незвичайних подіях та гротескних образах. Популярність творів Діккенса завжди була дуже високою, вони ніколи не припиняли видаватися. Багато з романів Діккенса вперше з’явилися як популярні на той час періодичні видання, крім того, Діккенс часто писав твори частинами, що задавало їм певний ритм, в якому сюжет був розбитий на частково незалежні епізоди, із розв’язкою на початку кожної нової частини. Твори Діккенса пронизані дотепністю, що вплинула на оригінальність національного характеру й образу мислення, відомого у світі, як «англійський гумор».

    Ранні роки Чарлза Діккенса

    Чарлз Діккенс народився в передмісті Портсмута Лендпорті в незаможній родині. Коли Чарлзу було три роки, родина перебралася до Лондона. Дитячі роки майбутнього письменника, схоже, були ідилічними, проте він уважав себе «малим не особливо доглянутим хлопчиком». Він проводив багато часу на вулиці, але також жадібно читав, особливо крутійські романи Тобіаса Смоллетта та Генрі Філдінга. Пізніше він пригадував, що мав чіпку, ледь не фотографічну пам’ять, що прислужилося йому в подальшій роботі письменника. Батько певний час працював клерком в офісі королівського флоту, завдяки чому Чарлз провів кілька років у приватній школі Вільяма Джайлса в Четемі.

    Спокійне життя раптово закінчилося, коли Джон Діккенс, батько Чарлза, вліз у борги й був ув’язнений в борговій в’язниці Маршалсі в Саутварку. Незабаром до нього змушена була приєднатися вся родина, крім Чарлза, якого взяла до себе, у Кемден-Таун приятелька родини Елізабет Ройленс. Пані Ройленс була бідна стара жінка, яку Діккенс пізніше вивів із незначно змінивши й прикрасивши, в образі пані Піпчін із роману «Домбі і син». Потім він жив у прибудові будинку боргового агента в Боро, … товстого, добродушного старого та його тихої літної дружини, в яких був дуже невинний дорослий син. Ця трійця послужила праобразами для родини Гарландів із «Крамниці старожитностей».

    У неділю, Чарлз із сестрою Фанні, яку відпускали з Королівської академії музики, відвідували своїх батьків у в’язниці. Згодом у в’язниці відбувалася основна дія роману «Крихітка Дорріт». Щоб заплатити за проживання й харчі, а, також, допомогти родині, Чарлз почав працювати на складі вакси Воррена. Він заробляв шість шилінгів на тиждень, 10 годин на день наклеюючи етикетки. Виснажливі, й часто навіть жорстокі, умови праці глибоко закарбувалися в душі Діккенса й вплинули на його прозу й нариси, створивши основу інтересу до соціально-економічних реформ, особливо реформ умов праці, важкість яких, як він був переконаний, несправедливо лягали тягарем на плечі бідняків.

    Джон Діккенс провів у борговій в’язниці тільки кілька місяців. Померла його бабуся, Елізабет Діккенс, і залишила йому в спадок 450 фунтів стерлінгів. Очікуючи спадку, Джон Діккенс домовився із кредиторами про виплати, разом із родиною вийшов на волю й переїхав до пані Ройленс.

    Втім, мати Чарлза Діккенса не квапилася відкликати його з роботи на виробництві вакси. Мабуть після цього випадку Чарлз закоренів на думці, що родиною повинен керувати батько, а мати повинна знайти своє місце у веденні домашнього господарства. «Я ніколи не забував, я ніколи не забуду, я ніколи не зможу забути, що моя мама не особливо переймалася тим, щоб забрати мене.» Це один із факторів, які зумовили його вимогливе й невдоволене ставлення до жінок. Невдоволення власним положенням і умовами, в яких доводилося жити робітничому класу, стало згодом однією з основних тем творів Діккенса. Саме про ці невеселі часи він писав у найбільш автобіографічному романі «Девід Коперфільд»: «Жодна людина не порадила мені, не наставила, не підбадьорила, не втішила, не допомогла, не пітримала, жодна, кого я міг би пригадати, коли, сподіваюся, піду на небо!». Все ж Діккенс продовжив навчання у Веллінгтонській домашній академії, яка не була доброю школою. Діккенс згадував, що навчання було там аби-яке, дисципліна погана, час від часу назовні проривалася садистська грубість керівника школи, й, загалом, панувала атмосфера запущеності, що знайшло згодом своє відображення в описі школи містера Крікла в «Девіді Коперфільді».

    Після школи, з травня 1827, Діккенс почав працювати молодшим клерком в адвокатській конторі Елліса й Блекмора. Потім, вивчивши систему скоропису Герні, він покинув роботу й став вільнонайманим репортером. Його далекий родич, Томас Карлтон, був вільнонайманим репортером у Докторс-Коммонс, тому Діккенс впродовж майже чотирьох років міг використовувати його акредитацію й писати репортажі про судові справи. За цей час він набрався досвіду, який згодом використав у романах «Ніколас Ніклбі», «Домбі й син», а особливо в романі «Холодний будинок». Яскраве зображення крутійства й бюрократизму правничої системи багато в чому прислужилося Діккенсу для пропаганди поглядів, пов’язаних, зокрема, з важкою ношею бідняка, якого обставини змусили вдатися до «послуг закону».

    Своє перше кохання, Марію Біднелл, Діккенс зустрів у 1830. Вважається, що вона стала праобразом Дори з «Девіда Коперфільда». Батьки Марії не схвалювали залицяння Діккенса до дівчини й припинили стосунки між ними, відіславши її в школу в Парижі.

    Журналістська робота й перші романи Чарлза Діккенса

    Перше оповідання Діккенса «Обід на Тополиній алеї» вийшло друком у лондонському «Мантлі Мегезін» у 1833. Наступного року він винайнав кімнату в Фернівалс-Інні й взявся за політичну журналістику, друкуючи в «Морнінг Кронікл» репортажі про парламентські дебати та звіти про виборчі кампанії, для чого йому доводилося подорожувати Англією. Репортажі та нариси із журналів склали основу збірки «Нариси Боза», надрукованої 1836 року. У березні 1836 почалася публікація «Записок Піквікського клубу» у вигляді періодичних фейлетонів. Співпраця з журналами продовжувалася все його життя.

    У 1836 Діккенс згодився на пропозицію стати редактором журналу «Бентліз Місселлені», яку він обіймав три роки, доки не розсварився із власником. Тим часом письменницькі успіхи продовжувалися. Діккенс написав «Пригоди Олівера Твіста» (1837—1839), «Ніколас Ніклбі» (1838—1839), «Крамницю старожитностей» та «Барнабі Радж», як частину «Годинника містера Гамфрі» (1840—1841). Усі ці твори спочатку виходили місячними випусками, а потім окремими книгами.

    2 квітня 1836 Діккенс побрався з Кетрін Томсон Гогарт, донькою Джорджа Гогарта, редактора «Івнінг Кронікл». Після короткого медового місяця в Кенті, молодята поселилися в Блумсбері. У них народилося десять дітей: Чарлз, Мері, Кейт, Волтер, Франсіс, Альфред, Сідні, Генрі, Дора та Едвард.

    Сім’я Діккенсів з березня 1837 по грудень 1839 мешкала на Доті-Стріт, 48, разом із молодшим братом Чарлза, Фредеріком та 17-річною сестрою Кетрін, Мері. Діккенс дуже прив’язався до Мері. Вона померла на його руках від хвороби в 1837. Згодом вона стала прообразом багатьох персонажів його романів, а її смерть описана як смерть Нелл в «Крамниці старожитностей».

    Перша подорож Чарлза Діккенса до Америки

    У 1842 Діккенс з дружиною здійснили першу подорож до США та Канади, загалом успішну, незважаючи на його підтримку відміни рабства. Він відвідав Білий дім, зустрівшись із президентом Джоном Тайлером. Мандрівка описана в «Американських очерках», а також у деяких епізодах «Мартіна Чаззлвіта». В «Очерки» Діккенс помістив нищівну критику рабства, наводячи очевидні свідчення жорстокості.

    Під час візиту Діккенс провів місяць у Нью-Йорку, читаючи лекції, виступаючи з підтримкою закону про авторські права й записуючи свої враження. Він зустрічався з такими визначними особами, як Вашингтон Ірвінг та Вільям Каллен Браянт. 14 лютого 1842 в Мангеттенському парковому театрі був влаштований бал на його честь, на який зібралося 3 тис. гостей.

    На час мандрівки про дітей Діккенсів піклувалася інша сестра Кетрін, Джорджіна. Вона залишилася з родиною у якості економки, організатора, радника й друга аж до смерті письменника в 1870.

    Незабаром після подорожі до Америки Діккенс почав цікавитися унітаризмом, хоча все життя залишався англіканцем. Твори Діккенса залишалися популярними, особливо його різдвяне оповідання «Різдвяна пісня», написана в 1843 впродовж кількох тижнів, щоб оплатити витрати пов’язані з п’ятою вагітністю дружини. Родина Діккенсів здійснила короткі мандрівки до Італії у 1844 та Швейцарії у 1846. Потім продовжувалися успішні публікації: «Домбі й син» у 1848, «Девід Коперфільд» у 1849—1850.

    Філантропія  Чарлза Діккенса

    Діккенс писав про свої враження Джону Форстеру: «Трудно передати, як нелегко й незручно було сидіти, сидіти й сидіти, з „Крихіткою Дорріт“ в думках»

    У травні 1846 до Діккенса звернулася багата спадкоємниця родини банкірів Анджела Бердетт-Кауттс з планом будинку для жінок, що опустилися на дно. За її задумом цей заклад повинен був відрізнятися інших закладів такого роду, де панував жорсткий режим, тим, що в ньому жінок учили б читати, писати й виконувати домашні роботи, що допомогло б їм повернутися в суспільство. Відмовляючись спочатку, Діккенс усе ж організував будинок під назвою Уранія-котедж у Шефердс-Буш. Він активно займався щоденним функціонуванням закладу, встановленням правил, переглядом рахунків і прийомом жінок. Багато з них стали праобразами персонажів його книг. Підбираючи кандидатури мешканок будинку, він відвідував в’язниці й робітні будинки, інші кандидатури пропонували йому друзі, такі як міський радник Джон Гардвік. Кожній жінці давали написане Діккенсом друковане запрошення із підписом «Ваш друг». Від кожної жінки вимагалося, щоб після перебування в Уранія-котеджі вони емігрували. У 2009 родини двох таких жінок були ідентифіковані, одна в Канаді, інша в Австралії. Загалом за оцінками в проміжку між 1847 і 1859 через будинок пройшло 100 жінок.

    У листопаді 1851 Діккенс перебрався до Травісток-хауз, де написав «Холодний дім», виданий у 1852—1853. Саме в цьому будинку він почав влаштовувати любительські домашні театральні вистави.

    Середні роки життя Чарлза Діккенса

    У 1856 гонорари за книги дозволили Діккенсу придбати будинок Ґедз-Гілл-плейс у Кенті. Ще хлопчиком Діккенс мріяв жити в цьому будинку. Крім того, навколишні місця були пов’язані з подіями, описаними Шекспіром у першій частині «Генріха IV», що подобалося письменнику.

    У 1857 Діккенс винайняв професійних актрис для п’єси «Заморожена глибина», написаної разом із протеже Діккенса Вілкі Коллінсом. З однією з них, Еллен Тернан, у Діккенса утворився зв’язок, що тривав усе його життя. Наступного, 1858 року, він та дружина Кетрін стали жити окремо, хоча в ті часи офіційне розлучення для людини зі славою Діккенса було немислимим.

    На той час до Діккенса звернулися за допомогою представники дитячої лікарні на Грейт-Ормонд-стріт. Лікарня саме переживала свою першу фінансову кризу. Діккенс саме почав планувати публічні читання своїх творів. Чарлз Вест, засновник лікарні, попросив Діккенса головувати на заході зі збору коштів. Діккенс віддався справі душею і серцем. Вже раніше, у 1849, він анонімно писав статті в тижневику «Екзамінер» про занедбаних дітей, а в 1852 написав статю, присвячену відкриттю лікарні. 9 лютого 1858 Діккенс виголосив промову на річному званому обіді в лікарні, а незабаром виступив із публічним читанням «Різдвяної пісні» в церкві святого Мартіна в полях, зібравши достатньо грошей, щоб лікарня змогла купити сусідній будинок і розширити кількість місць з 20 до 75.

    Влітку 1868, розійшовшись із дружиною, Діккенс розпочав серію перших публічних читань своїх творів у Лондоні. Після десятиденного відпочинку він відправився у виснажливий амбіційний тур усією Англією, Шотландією та Ірландією. Тур продовжувався 3 місяці, письменник здійснив 87 читань, іноді двічі на день.

    Незабаром були опубліковані дві книги, які можна вважати центральними в творчості Діккенса: «Повість двох міст» та «Великі сподівання». Романи мали гучний успіх. Водночас Діккенс був редактором і активним автором двох журналів: «Хаузголд Верлд» (1850—1859) та «Ол те є раунд» (1858—1870).

    У вересні 1860 Діккенс зробив велике вогнище із свого листування в полі за власним будинком. Залишилася тільки ділова переписка. Еллен Тернан теж спалила всі листи від нього, тож про їхню любовну аферу було мало відомо аж до публікації в 1939 році книги «Діккенс і донька», про стосунки між Діккенсом і його донькою Кейт. Кейт працювала над книгою разом із її автором, Гледіс Сторі, аж до своєї смерті в 1929. За її словами Тернан народила Діккенсу сина, який помер немовлям, хоча жодних свідчень про це не збереглося. Перед смертю Діккенс заповів Тернан пожиттєву ренту, завдяки чому вона стала фінансово незалежною жінкою. Книга Клер Томалін «Невидима жінка» намагалася довести, що Тернан жила з Діккенсом потайки впродовж 13 останніх років його життя. Згодом ця книга була перероблена в п’єсу «Маленька Нелл» Саймоном Греєм.

    В останні роки свого життя Діккенс дедалі більше цікавився паранормальними явищами й навіть став членом «Клубу привидів».

    Останні роки Чарлза Діккенса

    9 червня 1865, коли Діккенс із Тернан поверталися з Парижа, потяг, в якому вони їхали, з’їхав з моста біля міста Степлгерст. Перші 7 вагонів звалилися, Діккенс їхав у єдиному вагоні першого класу, що залишився неукодженим. Він намагався допомогти потерпілим ще до того, як прибули рятувальники. Потім пригадав, що залишив у вагоні незавершений рукопис «Нашого спільного друга», й повернувся, щоб забрати його. Як це було характерно для нього, він використав свої враження в оповіданні з привидами «Сигнальник», в якому головного героя охоплює передчуття загибелі в залізничній катастрофі.

    Діккенсу вдалося уникнути появи на судовому розслідуванні, що відкрило б громадськості той факт, що він подорожував до Парижа з Тернан та її матір’ю, а це б призвело до гучного скандалу. Діккенс не постраждав фізично, але подія залишила травму в його душі. Зазвичай він писав багато й швидко, але тепер робота сповільнилася. Він тільки завершив «Нашого спільного друга» й розпочав «Таємницю Едвіна Друда». Багато часу йшло на публічні читання його улюблених романів. Діккенс захоплювався театром як способом утекти від світу й вивів театральних персонажів у «Ніколасі Ніклбі». У ті часи мандрівні театри були дуже популярні. У 1866 Діккенс провів серію читань в Англії та Шотландії. Наступного року — в Англії та Ірландії.

    Друга подорож Чарлза Діккенса в Америку

    9 листопада 1867 Діккенс виплив із Ліверпуля у другу мандрівку Америкою. Висівши в Бостоні, він присвятив наступний місяць зустрічам зі визначними людьми, такими як Ральф Волдо Емерсон, Генрі Лонгфелло та зі своїм американським видавцем Джеймсом Томасом Філдсом. У грудні розпочалися публічні читання, й Діккенс увесь місяць мотався між Бостоном та Нью-Йорком. Він притримувався графіку, незважаючи на «справжній американський катарр». Графік читань виснажив би й юнака, а Діккенс ще знайшов час на катання на санях у Центральному парку. Під час цієї мандрівки він не міг не помітити значні зміни в Америці — в людях і в суспільсті. Востаннє він з’явився на банкеті, влаштованому на його честь Амерікен-прес в ресторані Доменіко, і пообіцяв більше не ганити Америку. На кінець подорожі, він не міг їсти тверду їжу, живучи на шампанському та сирих яйцях, збитих у шері. 23 квітня він сів на корабель до Британії, уникнувши арешту майна за несплату податку від доходів, які принесло йому турне.

    Прощальні читання Чарлза Діккенса

    У 1868 та 1869 роках Діккенс провів низку «прощальних читань» в Англії, Шотландії та Ірландії. 22 квітня 1869 він звалився у Престоні, Ланкашир, з ознаками інсульту. Подальші читання в провінції було скасовано, й, трохи оклигавши, він почав працювати над останнім романом «Таємниця Едвіна Друда». В опіумному притоні в Шедвеллі письменник познайомився зі старим торгівцем зіллям, знаним як «Опіумний Сел», якого він вивів у своєму детективі.

    Коли проблеми зі здоров’ям минули й Діккенс набрався сил, він, заручившись згодою лікаря, організував останню серію читань з метою хоча б частково відшкодувати спонсорам витрати, яких вони зазнали через його недугу. Планувалося 12 виступів з 11 січня по 15 березня 1870, останнє в Сент-Джеймс-холі в Лондоні. Почуваючись на ту пору вже зле, він прочитав «Різдвяну історію» та витяг із «Записок Піквіксьокго клубу». 2 травня він з’явився на банкеті в Королівській академії, де серед гостей були принц та принцеса Уельські. Діккенс виголосив спіч, особливо згадавши померлого друга, ілюстратора Деніела Маклізеля.

    Смерть Чарлза Діккенса

    8 червня 1870, Дікенс переніс ще один інсульт. Це сталося вдома після цілоденної роботи над «Едвіном Друдом». Наступного дня, 9 червня, через п’ять років після аварії біля Степлгерста, письменник помер, не приходячи до тями. Незважаючи на його власне бажання бути похованим у Рочестерському соборі, Діккенса поховали в Кутку поетів Вестмінстерського абатства. Під час похорону присутнім роздали епітафію зі словами: «На пам’ять про Чарлза Діккенса (найпопулярнішого письменника Англії), який помер у власній оселі, Гайгем, поблизу від Рочестера, Кент, 9 червня 1870 у віці 58 років. Він співчував бідним, знедоленим і пригнобленим; і зі смертю один із найвизначніших письменників Англії втрачений для світу. Стверджують, що останні слова Діккенса: «Будьте природніми, діти. Для письменника природнє виконання всіх правил мистецтва».

    У своєму заповіті Діккенс зазначив, щоб на його честь не споруджували жодного меморіалу. Єдиний бронзовий пам’ятник натуральної величини, відлитий у 1891 Френсісом Едвіном Елвеллом, стоїть у Кларк-парку в місті Спрюс-Гілл, Пенсильванія, США. Ліжко, на якому він помер, зберігається в музеї Діккенса в Портсмуті.

    Твір на тему Чарльз Діккенс. Біографія і творчість, зарубіжна література

    Повернутися на сторінку Зарубіжна література

    1. Гумор у творчості Чарльза Діккенса. Аналіз творчості

    2. Чарльз Діккенс в оцінці західного літературознавства. Аналіз художньої системи творів Чарльза Діккенса

    3. Діккенс Чарльз. Життя і творчість

    4. Життя і творчість Чарльза Діккенса

    5. Життя і творчість Чарльза Діккенса. Аналіз творчості і творів Чарльза Діккенса

    6. Привабливість романів Чарльза Діккенса для читача. Аналіз творчості

    7. Про що розповідають романи Чарльза Діккенса

    8. Тема дитинства у творах Чарльза Діккенса. Аналіз творчості

    9. Чарльз Діккенс як представник англійського реалізму. Аналіз творчості

    10. Чарльз Діккенс. Біографія і творчість

    11. Гуманізм Діккенса (за романом Чарльза Діккенса «Домбі і Син»)

    «Різдвяна пісня у прозі»

    12. Вивчення повісті Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня у прозі». Аналіз твору

    13. Головні риси характеру Скруджа. Характеристика образу (за твором Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня у прозі»)

    14. Гуманістичний пафос твору Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня у прозі»

    15. Деградація особистості та її причини (за твором Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня в прозі»)

    16. Дні милосердя, доброти й всепрощення… (за твором Чарльза Діккенса «Різдвяна Пісня»)

    17. Ебінізер Скрудж — головний герой «Різдвяної пісні у прозі» Чарльза Діккенса

    18. Життя Скруджа. Характеристика образу Скруджа (за твором Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня у прозі»)

    19. Милосердя, доброта й всепрощення… (за твором Чарльза Діккенса «Різдвяна Пісня»)

    20. Особливості жанру «Різдвяної пісні у прозі» Чарльза Діккенса. Аналіз твору

    21. Подорож Скруджа у Різдвяну ніч як можливість осягнути своє життя. Характеристика образу (за твором Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня у прозі»)

    22. Подорож Скруджа у часі та просторі (за твором Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня у прозі»)

    23. Причини деградації особистості (за твором Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня в прозі»)

    24. Проблематика «Різдвяних оповідань» Чарльза Діккенса

    25. Різдвяна ніч Скруджа і осягнення свого життя (за твором Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня у прозі»)

    26. «Різдвяна пісня у прозі» Чарльза Діккенса — прояв віри в добру суть людини

    27. «Різдвяна пісня у прозі». Що в житті людини найцінніше? (за твором Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня у прозі»)

    28. Смисл назви повісті Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня у прозі»

    29. Уроки Скруджа у Різдвяну ніч (за повістю Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня у прозі»)

    30. Чому перероджується Скрудж?. Характеристика образу (за Чарльзом Діккенсом «Різдвяна пісня у прозі»)

    31. Що найцінніше в житті людини? (за твором Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня у прозі»)

    32. Я вірю в добру суть людини (за твором «Різдвяна пісня у прозі» Чарльза Діккенса)

    33. Як мені допомогла повість Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня у прозі»?

    «Пригоди Олівера Твіста»

    34. Авантюрної інтрига у романі Чарльза Діккенса «Пригоди Олівера Твіста». Аналіз твору

    35. Аналіз роману Чарльза Діккенса «Пригоди Олівера Твісту»

    36. Гуманістичний сенс роману Чарльза Діккенса «Пригоди Олівера Твіста»

    37. Дитинство Олівера Твіста. Характеристика образу (за романом Чарльза Діккенса «Пригоди Олівера Твіста»)

    38. Доля Олівера Твіста. Характеристика образу (за романом Чарльза Діккенса «Пригоди Олівера Твіста»)

    39. Нещадна правда і ліризм роману Чарльза Діккенса «Пригоди Олівера Твіста»

    40. Образ Олівера Твіста у романі Чарльза Діккенса «Пригоди Олівера Твіста». Характеристика образу

    41. Проблема виховання у романі Чарльза Діккенса «Пригоди Олівера Твіста»

    42. Роль авантюрної інтриги у романі Чарльза Діккенса «Пригоди Олівера Твіста»

    43. Роман Чарльза Діккенса «Пригоди Олівера Твіста». Аналіз твору

    44. Трагедія Олівера Твіста. Характеристика образу (за романом Чарльза Діккенса «Приходи Олівера Твіста»)

    45. Чарльз Діккенс. Доля Олівера Твіста. Характеристика образу

    46. Чарльз Діккенс. Пригоди Олівера Твіста. Аналіз твору і характеристика образу Олівера Твіста

    Комментарии закрыты.