Твір на тему Антивоєнні мотиви в літературі ХХ століття, 8 клас, зарубіжна література

    Твір на тему Антивоєнні мотиви в літературі ХХ століття, 8 клас, зарубіжна література

    XX сторіччя принесло людству можливість усвідомлення себе єдиним цілим, або небачений раніше технічний прогрес. Але окрім цього саме воно породило нове жахливе явище — світові війни, трагедії вражаючого масштабу, що зачіпали відразу сотні мільйонів людей. Цілком природно, що це знайшло відображення у творчості багатьох письменників, особливо з тих країн, які безпосередньо брали участь у цих війнах.

    Прогресивні письменники минулого також неодноразово зверталися до теми воєн, але саме у XX сторіччі ця тема стала актуальною, як ніколи, і антивоєнний пафос досяг небаченої раніше сили. Проте дійсно антивоєнними творами слід усе-таки вважати не ті, де оспівуються героїзм переможців і перемога над конкретним ворогом, що зображується втіленням зла (цю помилку роблять дуже часто), а саме ті, де засуджується війна як явище взагалі, де її жорстокості протиставляються принципово інші цінності: милосердя та гуманізм, хай навіть безпосередні події війни там оминаються, а увага авторів зосереджується на наслідках трагедії.

    Що страшніше — необхідність ризикувати власним життям із зброєю в руках чи виявитися потім представником «втраченої генерації»? З цією проблемою ми зустрічаємося у романі німецького письменника Еріха Марії Ремарка «Три товариші». Його герої потрапляють на війну вісімнадцятирічними юнаками — вона перекреслює увесь їхній минулий досвід, та повернення до мирного життя, про яке вони так мріяли, Ленцу, Кестеру й Роббі приносить лише нову зневіру. Вони виявляються зайвими в суспільстві, в якому живуть. Навіть по закінченні воєнних дій війна дається взнаки — хтось помирає від виниклої через неї хвороби, як Патриція, інші продовжують страждати від тілесних та душевних ран. Ідуть із життя люди, продовжують ламатися спустошені війною душі.

    Остання тема глибоко розкривається у творчості іншого німецького письменника — Генріха Белля у збірці «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа,..», «Де ти був, Адаме?» та інших. Війна у його зображенні — щось абсурдне: це коли вчорашній школяр, а нині солдат, без рук і без ноги опиняється у госпіталі, розташованому в колишній гімназії, й сам не розуміє навіть, за які ідеї воював.

    Схожі емоції відчувають герої американського письменника Ернеста Хемінгуея у романі «Прощавай, зброє!», хоча причина цього дещо інша: вони намагаються втекти від війни, яку їхня свідомість не дозволяє прийняти. Генрі обирає цей шлях не тому, що він боягуз — війна здається йому безглуздою: то його несправедливо нагороджують медаллю, то так само несправедливо збираються розстріляти. Кидаючи зброю, він висловлює протест проти війни, а коли його кохана помирає, Генрі втрачає надії на майбутнє. Мир знайти неможливо, війна живе у душах людей, вона — скрізь.

    Схожі мотиви можна знайти і у Вільяма Фолкнера («Солдатська винагорода») або у Джона Дос Пассоса («Три солдати») та багатьох інших.

    Герой французького письменника Робера Мерля, сержант Жульєн Майя («Вікенд на березі океану») теж бачить лише безглуздість війни: «…не існує воєн справедливих, або воєн священних, або воєн за праве діло. Війна абсурдна по самій своїй сутності». Ця людина за своїми моральними принципами не визнає будь-якого вбивства і не може вибачити собі за те, що вимушена була знищити навіть тих, хто цілком заслуговував смерть. Свій вчинок, який будь-хто визнав би справедливим, Майя сприймає як зраду власних цінностей, а його загибель наприкінці роману дуже схожа на самогубство. До речі, роман «Вікенд на березі океану» був нагороджений Гонкурівською премією 1949 року.

    Абсурдність війни саме як явища розкриває й популярний американський письменник Курт Воннегут. У творі «Бойня номер п’ять, або хрестовий похід дітей», що має підзаголовок «службовий танець із смертю», він не обмежується традиційними реалістичними засобами — цей роман має зовнішні ознаки фантастичного жанру. Але мандри героя Біллі Пілігрима у часі і просторі та спілкування з інопланетянами насправді лише художній прийом, який допомагає читачеві зрозуміти: справжня проблема не в конкретиці саме Другої світової війни чи зруйнуванні Дрездена, навколо якого обертається сюжет, причини лежать значно глибше. Вони вічні, але для того, щоб зрозуміти їхню природу, чи хоча б відчути усю складність проблеми, треба інколи відірватися від стереотипів чи особистого ставлення до тих або інших подій і подивитися на себе й на світ «з іншої планети». Тоді відкриваються парадоксальні речі — люди носять у собі війну не лише після неї, вона живе у їхніх душах ще раніше, передаючись від покоління до покоління, коли справедливі цілі та славетні перемоги оспівуються у книжках або легендах, від яких «війна буде здаватися такою чудовою, що війни підуть одна за одною. А воювати пошлють дітей…»

    Оце, мабуть, і є істинним антивоєнним пафосом — відшукати корені цього жахливого явища, і вже на такому рівні усвідомлення намагатися сказати усім війнам, минулим і майбутнім, тверде «ні!».

    Твір на тему Антивоєнні мотиви в літературі ХХ століття, 8 клас, зарубіжна література

    Повернутися на сторінку Зарубіжна література

    1. Антивоєнні мотиви в літературі ХХ століття

    2. Василь Тьоркін — мій герой

    3. Василь Тьоркін — узагальнений образ солдата-визволителя (за поемою О. Твардовського «Василь Тьоркін»)

    4. Війна у творчості Твардовського (за творами О. Т. Твардовського)

    5. Вірш О. Твардовського «Я убитий піді Ржевом». Аналіз вірша

    6. Життя і творчість Олександра Твардовського. Аналіз творчості і творів Олександра Твардовського

    Комментарии закрыты.