Твір на тему Антична література як еталон прекрасного. Її значення та вплив на розвиток літератури, зарубіжна література

    Твір на тему Антична література як еталон прекрасного. Її значення та вплив на розвиток літератури, зарубіжна література

    Антична література вабила і вабить до себе високими гуманістичними ідеалами, героїзмом, красою слова, вишуканістю форми. Вона — вічне цілюще, життєдайне джерело, певною мірою норма і приклад — еталон прекрасного, животворна сила, яка, будучи творчо засвоєна на національному ґрунті, завжди допомагала і допомагатиме нам будувати культуру сучасну і прийдешню.

    Література є відображенням людського життя. З’явившись, вона в свою чергу діє в тому чи іншому напрямку на життя народу. Отже, щоб зрозуміти античну літературу, необхідно знати і розуміти життя тих народів, які її створили. Ці народи — стародавні греки і стародавні римляни.

    Грецька література написана старогрецькою мовою, яка складалася з діалектів — еолійського, іонійського, дорійського. Починаючи з III ст. до н. е. в лоні грецької літератури почала розвиватися римська література, яка згодом злилася з нею в єдину греко-римську літературу — античну.

    Родове суспільство послуговувалося своєрідною ідеологією — міфологією, яка була водночас і фантастичними релігійними уявленнями, і спробами з допомогою багатих фантастикою міфів пізнати і пояснити навколишній світ, природу, її явища, нарешті саму людину у її зв’язках з природою та іншими людьми. Тому література, що виникла в умовах міфологічної ідеології, стає невід’ємною від міфології: вона використовує міфологічні сюжети, Образи, її тематика є теж міфологічною. Це є найголовнішою особливістю античної літератури.

    Антична література — велике багатство жанрових форм і стилістичних засобів, які згодом успішно засвоїли молоді європейські літератори. З античної літератури беруть свій початок майже всі відомі сьогодні жанри, зберігаючи здебільшого і свої античні назви: епос, драма, мім, трагедія і багато інших.

    Завдяки надбанням культури і літератури античності   в XIV ст. почалася нова культурна епоха в Західній Європі — доба Відродження. Це було відродження інтересу до античності і первісного християнства. Сама назва означає «відродження античності». Виходячи з античного захоплення людиною, її красою, її здібностями, з християнського людинолюбства і віри в здатність до безмежного духовного збагачення і вдосконалення, гуманісти доби Відродження створили новий світогляд, який стверджує людину як найдосконаліший витвір Господа і природи, утверджує право людини на земне щастя і радощі, право досліджувати світ, розкривати його таємниці, право на вільну думку і пошук.

    Під впливом античної літератури в Європі виникають нові національні літератури, що користуються уже не тільки латинською, а й живими національними мовами. Ці літератури запозичують з античної літератури та історії сюжети для своїх творів, поетичні образи, багатство поетичних фігур і тропів. Наприклад, Вільям Шекспір написав на сюжети античної історії міфології та літератури поеми « Лукреція» та «Венера і Адоніс», драми «Антоній і Клеопатра», «Коріолон». В інших творах Шекспіра часто зустрічаємо античні імена персонажів, образи з міфології та історії. Антична література покликала до життя такі художні напрями, як класицизм, та просвітницький класицизм, для представників яких антична література була взірцевою класикою, станом прекрасного. Французькі драматурги Корнель, Мольєр переробляли твори Еврипіда і Пловта, використовували міфологічні сюжети, античні образи. Орієнтуючись на поетику Аристотеля і Горація, Школа Буало виклав основні естетичні принципи і закони класицизму у віршованому трактаті «Мистецтво поетичне», який мав велике значення для розвитку європейських літератур.

    У лоні просвітницького класицизму розвинувся так званий веймарський класицизм, найяскравішими представниками якого були Гете і Шиллер. Войнаровські класицисти розглядали античність як царство ідеальної краси і гармонії, як прекрасне людство, що уособлює «чисту людяність», мріями про гармонійну єдність особи і суспільства, вірили у виховну силу мистецтва, здатного сформувати гармонійно розвинену особистість, яка прагнутиме серед іншого і до ідеалу свободи. Яскравим прикладом звернення Гете до античності є гімн «Прометей», який написаний у формі монологу самого титана. Гете першим у європейській поезії відродив образ славетного титана давньогрецьких міфів. Він зробив його символом протесту проти змертвілих традицій та авторитетів, символом справжньої любові до людей. А як він сміливо кидає в обличчя Зевсу звинувачення у самозакоханості:

    …Не знаю я мізерніших,
    Ніж ви, боги, у світі!
    Злиденний має харч
    Величність ваша:
    Має дим жертовний
    Та молитви дух.

    Панує античний дух і в поемі «Фауст» — найвищому досягненні Гете. Сам сюжет цього твору своїми коренями сягає середньовічної античності.

    Навіть романтики, що виступали проти надмірного захоплення античністю і за звернення до національного фольклору, не змогли обійтися без неї.

    Варто згадати хоча б «Прометея» Байрона та «Звільненого Прометея» Шеллі. А Фраческо Петрарка, який завойовував собі славу саме латиномовними поезіями, а не італійськими віршами.

    Згадаймо, скільки авторів, серед яких і українець І. Котляревський, зверталися і навіть переробляли на свій лад «Енеїду» Вергілія!

    За час свого існування антична греко-римська і християнська літератури виробили неоціненні скарби, невмирущі духовні цінності, що лягли в основу всієї європейської культури і літератури. Прагнучи до широкого охоплення реального життя, відображаючи розмаїття соціально-історичної дійсності, змальовуючи людину в усій складності її зв’язків з природою та суспільством, грецька, римська та християнська літератури античності поставили проблеми, які залишаються і сьогодні вагомими і актуальними, не втрачають свого загальнолюдського значення. Ці літератури відкрили для людства невмирущі етичні цінності: добро, людяність і милосердя, любов до батьківщини, готовність до подвигу і самопожертви, мужність і незламність у боротьбі, велика віра в людину, в її безмежні здібності, її потяг до добра і здатність до вдосконалення, віру в силу поетичного слова, пісні, мистецтва. В античній літературі знаходимо багато прикладів величі людського духу, поетизації високих людських чеснот. Саме в цих вічних моральних, етичних цінностях і в боротьбі за високодуховну, морально досконалу людину полягає історичне і моральне значення античних греко-римської і християнської літератур, це і є їх найціннішими скарбами.

    Твір на тему Антична література як еталон прекрасного. Її значення та вплив на розвиток літератури, зарубіжна література

    Повернутися на сторінку Зарубіжна література

    1. «Срібна доба» російської поезії

    2. Антивоєнний пафос у творчості визначних письменників ХХ століття

    3. Антивоєнні мотиви в літературі ХХ століття

    4. Антична література як еталон прекрасного. Її значення та вплив на розвиток літератури

    5. Єднання життя і мистецтва в епоху постмодернізму

    6. Засоби зображення внутрішнього світу людини у модерністській прозі XX століття

    7. Західна драматургія

    8. Літературна балада у творчості поетів-романтиків світу ХVІІІ-ХІХ століть

    9. Мовне питання — проблема Англії… і України

    10. Мотиви перестороги у творах визначних письменників ХХ століття

    11. Напрями та жанри в літературі середньовіччя. Їх розвиток та сутність

    12. Розвиток класичного реалізму і його художня специфіка

    13. Розвиток літератури від романтизму до реалізму

    14. Своєрідність сатири ХХ століття

    15. Хокку японців та вірш європейців

     

    Комментарии закрыты.