Аналіз творчості Григорія Сковороди

    Аналіз творчості Григорія Сковороди

    1. Морально-етичні ідеали творчості поета-філософа Григорія Сковороди

    Григорій Сковорода — видатний український філософ, просвітитель, письменник-гуманіст XVIII століття. Автор філософських і педагогічних трактатів, поетичних творів, перекладів, проповідей, притч, байок, він був високоосвіченою людиною свого часу, його геній зростав на народному ґрунті. Наскрізною ідеєю філософії й художньої творчості Сковороди є пошук людського щастя. Мислитель прагнув пізнати сенс людського життя і вбачав його не в тому, щоб здобути багатства, почесті, високі чини, а в постійному прагненні людини до самовдосконалення: «пізнай себе, поглянь у себе», — любив повторювати філософ. Він розумів щастя як життєву мудрість, гармонійне єднання людини з природою, оточуючим світом. Ці ідеї розкриваються у його поетичній збірці «Сад божественних пісень», над якою автор працював протягом багатьох років. І хоча епіграфи до тридцяти віршів збірки Сковорода взяв із Біблії, самі твори далекі від біблійних текстів. Вони розкривають авторське розуміння призначення людини на землі. Слово «божественних» означає «чудесних, чарівних». Закликаючи земляків до морального самовдосконалення, поет у той же час засуджував потворні явища світу експлуататорів. Він бачив, що в суспільстві існують люди, які не дбають про свою душу, ведуть паразитичний спосіб життя.
    Сатиричний вірш «Всякому городу нрав і права» (десята пісня збірки) спрямований проти свавілля поміщиків і козацької старшини, зажерливості купців-лихварів, несправедливості суду, кар’єризму, розбещеності, пияцтва. У ньому викриваються найрізноманітніші пороки дійсності другої половини XVIII століття.
    Назва вірша наштовхує на думку про адміністративні заходи цариці Катерини II щодо міст. У 60—70-ті роки XVIII століття вона запровадила бюрократичну систему, Що визначала кожному місту «свої нрави і права». Ідеалом поета є людина, чия совість — як «чистий кришталь». Тільки така людина не боїться постати на суд перед Богом.
    Необхідною умовою людського щастя поет-філософ вважав свободу. Цьому присвячена його поезія «De libertate» (у перекладі з латинської мови «Про свободу»). У поезії прославляється воля як найвище благо в людському житті. При цьому Сковорода вдається до такого порівняння: якщо порівняти золото зі свободою, то проти неї воно болото. Поет згадує в цьому вірші і мудрого оборонця свободи — Богдана Хмельницького, прославляючи мужність гетьмана, який боронив рідну Україну від чужоземного гніту.
    Роздуми про людське щастя є провідною темою і байок Григорія Сковороди. Більшість із них увійшла до збірки «Байки Харківські» — першої збірки байок в українській літературі. Байки Сковороди написані прозою, кожний із творів складається з двох частин — «фабули» (розповіді про якусь подію) і «сили» (моралі). Сила у письменника більша від фабули і є своєрідним філософським трактатом, повчанням автора.
    «Байки Харківські» складаються з тридцяти творів сатиричного спрямування. У них Сковорода засуджує суспільні вади, самодурство панів, жадобу до наживи, кар’єризм, лінощі тощо. Він підносить культ людського розуму й гідності. Важливе місце в цих творах посідає тема «сродної праці». «Сродна праця» за Сковородою — це праця, яка приносить людині задоволення, є потребою душі. Ця праця повинна приносити користь і суспільству. Ідею «сродної праці» письменник розкриває в байці «Бджола та Шершень». У ній виступають два алегоричні образи. Бджола — це символ працьовитої людини з народу, а Шершень представляє паразитичні сили суспільства, які живуть за рахунок інших. Ця байка спрямована проти неробства, проти «трутнів» суспільства. У силі Сковорода розкриває алегорію твору, пояснює своє розуміння «сродної прарі». Автор приводить читача до думки, що немає нічого кращого, як «жити по натурі», тобто у злагоді з природою, своїми бажаннями й можливостями. Ідею «сродної праці Сковорода розкриває і в багатьох своїх філософських трактатах, зокрема, в праці «Буквар Світу».
    Філософські погляди Григорія Сковороди, його літературні твори носять гуманістичний характер, спрямовані на самопізнання й самовдосконалення людини, допомагають їй орієнтуватися в цьому складному світі добра і зла, а тому їх цікаво читати і в наш час.

    2. Велич і безсмертя Григорія Сковороди

    Благословенні ви, сліди,
    Не змиті вічності дощами,
    Мандрівника Сковороди
    З припорошілими саквами,
    Що до цілющої води
    Простує, занедбавши храми.
    М. Рильський.

    Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 р. в с. Чорнухах на Полтавщині. Походив з козацького роду. Здобувши початкову освіту, вступив до Київської академії. Повного академічного курсу не закінчив, залишивши навчання «студентом богословських наук». Був співаком придворної капели в Петербурзі, входив до складу російської місії в Угорщині. Працював домашнім учителем, викладав у Харківському колегіумі. Через конфлікт з керівництвом колегіуму був змушений залишити посаду. Останні двадцять п’ять років життя, не маючи власної домівки, провів у мандрах. Помер Сковорода 29 жовтня 1794 р. в с. Іванівці, що на Харківщині. Сковорода — автор літературних і філософських творів. Їх ідейний зміст підпорядкований пошуку смислу життя людини та визначенню шляхів до щастя. Розуміючи філософію як науку життя, письменник, аби найточніше виразити свої погляди, поступово переходив від літературних до філософських жанрів — діалогів, трактатів, притч. Свою поетичну діяльність Сковорода розпочав ще в 50-х рр., а в 70—80-х об’єднав раніше створені поезії у збірку «Сад божественних пісень». Це духовно-філософська лірика, навіяна переважно релігійними переживаннями автора. Найбільшої популярності набула десята пісня збірника «Всякому місту — звичай і права». У пісні двадцятій «Чистий можеш буть собою» автор підносить душевну чистоту як найбільший людський скарб, що не боїться злих наклепів і ворожих підступів. Значна частина поезій Сковороди залишилася поза збірником. Серед них становить інтерес вірш «De libertate» («Про свободу»), у якому автор визначає особисту свободу людини як одну з найбільших життєвих цінностей.

    Сковорода увійшов в українську літературу як талановитий байкар, автор збірки «Байки харківські». Частину творів він написав ще наприкінці 60-х рр., частину — 1774 р. У своїх байках письменник звертається переважно до морально-філософських аспектів життя людини й суспільства. У збірці байок однією з найголовніших є проблема індивідуального самопізнання та визначення людиною свого природного шляху. У байках «Бджола та Шершень», «Зозуля та Дрізд» автор обґрунтовує ідею «сродної праці», засуджуючи людей, які легковажать своїми природними нахилами. У байці «Собака і Вовк» письменник звертається до з’ясування тих чинників, які сприяють утвердженню душевної спорідненості й дружніх стосунків між людьми. Серед філософських праць Сковороди складною побудовою та смисловою глибиною відзначається діалог «Алфавіт, чи Буквар світу». Автор звертається до важливих питань самопізнання, визначення людиною своїх природних нахилів, розглядає проблеми «сродної праці» та людського щастя. Філософський досвід Сковороди відчутно вплинув на розвиток нової української літератури. Його ідеї стали важливим духовним орієнтиром, що визначив особливу увагу українських письменників до морально-філософської проблематики.
    Життєвий шлях видатного українського філософа Григорія Савича Сковороди є прикладом гуманізму і самопожертви. За своє подвижницьке життя мандрівний філософ сходив багато доріг. Він ішов до людей, щоб навчити їх бути щасливими. Творчий шлях великого мислителя розпочався в той час, коли в Російській імперії занепадав феодальний лад. Йому на зміну приходив новий, капіталістичний, що ніс із собою посилення розвитку національної культури і в той же час нові форми приборкання національних рухів урядом. Г. С. Сковорода був у числі видатних особистостей свого часу, які віддали свій голос на захист уярмленого народу: «А мій жребій з голяками…». Народ України сподівався на захист доброї цариці, а одержав царський указ про закріпачення. І Сковорода став на захист покріпаченого народу, розвінчуючи можновладців несправедливого світу:

    О міре! Мір безсовтній!
    Надежда твоя в царях!
    Мниш, что сей брег безнавтзтньїй!
    Вихрь развіет сей прах.
    («Кто сердцем чист и душею»)

    Велич Г. С. Сковороди полягає в тому, що він шукав шляхів для пізнання світу і людського буття, щоб дати поради сучасникам, як змінити життя на краще. Літературна спадщина великого філософа викликає у мене захоплення жанровим розмаїттям, адже його перу належать і філософські діалоги, трактати, і байки, і пісні, і афоризми. Але всі ці твори автор підпорядкував єдиній меті — просвітительській. Незотлінний слід мандрівний філософ залишив і на педагогічній ниві. Для учнів він був не лише наставником, а і другом, виховував у їхніх серцях любов до рідного краю і потяг до знань. Більшість учнів Сковороди стали видатними вченими. Для багатьох своїх сучасників Сковорода був українським Сократом, українським Ломоносовим. Його філософські ідеї і безкомпромісне життя ставали прикладом. Мандрівний філософ вірив у людину, у її гідність. Він стверджував, що людина посідає в природі особливе місце, тож метою людського життя є щастя. У своїх творах Сковорода доводив, що ніякі матеріальні блага і почесті не зроблять людину щасливою. Лише улюблена справа, щира дружба дають відчуття щастя. У байці «Соловей, Жайворонок і Дрізд» письменник наголосив: «Дружби не можна ні випросити, ні купити, ні силою вирвати… Щасливий, хто хоч саму тільки тінь доброї дружби нажити спромігся. Нема нічого дорожчого, солодшого і кориснішого за неї».
    Г. С. Сковорода до кінця своїх днів залишився зі своїм народом. Твори Сковороди стали народними піснями. Творчість видатного митця стала підґрунтям для творчості його послідовників, видатних письменників-гуманістів XIX століття. Не одне покоління звертатиметься до мудрості Григорія Сковороди, прагнучи втілити мрію людства про створення гуманістичного суспільства.

    3. Григорій Сковорода й українське письменство 1920-х років

    Значення творчості Григорія Сковороди для сучасної культури незаперечне. Унікальна постать української культури була наново «відкрита» ще в 1920-ті роки, коли святкувалося двохсотліття з дня народження філософа й з’являється низка художніх творів, присвячених українському мислителеві. У 1920-і роки швидкий темп існування перенаселених міських кварталів «розмиває» у свідомості мешканців традиційні цінності. Все більше людей охоплені ностальгією за гармонійним минулим. Масові пошуки своїх історичних коренів привертають увагу до етнографічних досліджень, відновлюють націоналістичні рухи. Прагнення простоти виявляється в тяжінні до природного способу життя: мисливства, рибальства, мандрів і спорту, цьому великою мірою має завдячувати культ Сковороди серед української літературної богеми — Павла Тичини, Михайла Філянського, Максима Рильського.
    Скажімо, в ранній творчості Тичини, позначеній найвищим творчим злетом, життю й ученню барокового філософа й поета присвячена драматична поема «Сковорода», та й більшість поезій цього періоду, які утворюють збірки «Сонячні кларнети», «Замість сонетів і октав», також декотрі з поезій, що ввійшли в збірку «Плуг», виросла з українського бароко, відродженого в XIX столітті, з «псалмічності» Г. Сковороди, за виразом Василя Барки. Відомо, що у XIX та на початку XX століття Сковорода був відомий радше як незвична, навіть скандальна постать, ніж як автор. Тож не дивно, що найвідомішими характеристиками Сковороди того часу були не філософські побудови, а звички, факти біографії, особливо схильність до мандрівного способу життя. Певна частина художніх текстів 1920-х років, окрім роздумів над феноменом Сковороди, закликала до наслідування його мандрівного способу життя:

    Бери сакви, і рідний дім покинь,
    І пий холодну, мовчазну глибінь
    На взліссях, де медово спіють дині!
    Учися чистоти і простоти
    І, стопчуюючи килим золотий,
    Забудь про вежі темної гордині.
    (М. Рильський)

    Ці шляхи «оприроднення» життя постійно вживають, наприклад, ліричні герої Івана Багряного задля заспокоєння й зосередження: мандрам і мисливству присвячена певна частина його ранньої лірики («Рибалки», «Чорноземля», «Над Россю», «З «Мисливської сонати»). Заперечення бездушної цивілізації найчастіше проявляється в критиці міського способу життя та ідеалізуванні сільського. Сковорода називає місто уособленням корисливості, бездушного прагматизму і відмовляється від його вигод:

    Пропадайте, думьі трудни,
    Города премноголюдньї!
    А я с хліба куском умру на месте таком.

    Протистояння раннього Багряного міській цивілізації безкомпромісне. Для Багряного ціль утечі на природу — набуття рівноваги через переживання первісних безпосередніх почуттів:

    І крикнув так, аж млосно… аж відгукнулись балки…
    Простіть, що ніби п’яний, що ніби троглодит, —
    Це я утік від бруку туди, де бігав змалку, —
    А ледь було не звик там і киснуть, і нидіть.

    Ми бачимо, що мудре споглядання й самопізнання Сковороди були гідною альтернативою безумству революційного лихоліття. На жаль, голос «українського старчика» потонув серед гасел, які закликали до перетворення життя без перетворення самої людини.

    4. Література рідного краю: Григорiй Сковорода

    Мальовничi роздоли щедрого талантами харкiвського краю. Земля, що виховала Григорiя Сковороду, Квiтку-Основ’яненка, Василя Мисика, Олександру Ковальову, Степана Сапеляка, Вiктора Бойка, Анатолiя Перерву та багатьох iнших письменникiв.
    «Чим ширша своєю дiяльнiстю людина, — писав П. Тичина, — тим далi пiсля її смертi шириться пам’ять про неї. Чим яснiший своєю моральнiстю й правдивiший голос творця, тим чистiшим i звучнiшим стає цей голос з часом, у вiках». Так i зi Сковородою. Понад два столiття минуло з того часу, як цей самобутнiй письменник ходив по землi. Проте голос його не стихає, а все дужчає. Його заповiдi справедливостi, добра, людяностi, працьовитостi знаходять вiдгук i у наших серцях.
    Ще за життя Сковороду називали «українським Сократом», «українським Горацiєм», бо вiн значно розвинув на Українi фiлософiю, лiтературу, педагогiку.
    У своїх творах Сковорода оспiвав природу України, її працьовитих людей, прагнення до щастя й волi, висмiяв панiв за їх паразитизм, за знущання з народу. А ще вiн проголосив людину та її волю найвищою цiннiстю.
    Твори Сковороди вiдзначаються афористичнiстю. Не одна крилата фраза пiшла мандрувати по свiту з його писань: «Любов виникає з любовi; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю»; «Краще голий та правдивий, нiж багатий та беззаконний»; «Нi про що не турбуватись — значить нежити, а бути мертвим». Григорiй Сковорода є автором творiв повчального характеру.
    У притчi «Вдячний Єродiй» вiн говорить про велику роль природних нахилiв людини: «Не вчи яблуню родити яблука: вже сама природа її навчила. Загороди її лише вiд свиней, зрiж будяки, почисть гусiнь».
    Притча «Вбогий жайворонок» навчає нас оцiнювати людину не за обличчя, а за розум i серце, жити чесно, пройматися горем ближнього. Щоб стати щасливим, не треба багатства та влади. Гiднiсть людини визначають не грошi й знатне походження, а чесне життя. Ось такi повчальнi оповiдi Сковороди.
    А як гостро критикував Сковорода здирникiв, бюрократiв, пиякiв, розпусникiв, ледарiв! Це пани, що стягають поля, купцi й лихварi, що обманюють трудящих, чиновники та юристи, що зловживають своїм становищем, багачi, у яких «дiм, як вулик, гуде вiд гуляк». «Живiть мудро i не заплямовуйте совiсть», — ось до чого закликає великий фiлософ.
    Жаль, що за життя не було надруковано жодного твору Сковороди. Хоча його поезiї швидко поширювалися по Українi устами народу. Гостре непiдкупне слово Сковороди в моторошнiй темрявi крiпосницької сваволi спалахувало чистим вогнем i торувало стежку народному щастю. А його мандрiвне життя було предметом оповiдань та легенд…

    5. Аналіз байки Григорія Сковороди «Бджола та Шершень»

    Байки Г. Сковороди стислі й лаконічні, вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій — подано мораль, яку автор називає «силою». Інколи друга частина байок — «сила» — у кілька разів об’ємніша за основну частину й сприймається як філософський трактат. Головне в байках Сковороди — глибокий зміст, про це він так сказав: «Байка тоді нікчемна та баб’яча, коли в простому та чудному лушпинні своєму не ховає зерна істини».
    Одна з найвідоміших байок Г. Сковороди «Бджола та Шершень» у формі діалогу між персонажами розкриває одвічну тему суперечності між трудовим способом життя й паразитичним існуванням. Образи Бджоли й Шершня алегоричні: Бджола — «герб мудрої людини, що в природженому тілі трудиться», а Шершень — «образ людей, що жи¬вуть крадіжкою чужого й родилися на те тільки, щоб їсти й пити». Бджола бачить своє щастя лише в «сродній праці», тобто праці за покликанням: «Нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж споживати. До цього ми народжені». Шершень цього збагнути не може й зарозуміло наділяє Бджолу такими характеристиками: «ти така дурна», «багато у вас голів, та безглузді».
    Ідея байки: праця має стати для лю¬дини природною потребою і «найсолодшою поживою», лише тоді праця «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним». У силі байки автор бачить щастя людини в «природженому ділі», яке є справді «найсолодшим бенкетом».

    Мораль байки
    Шершень — узагальнений образ людей, що живуть грабунком інших і створені лише для того, щоб їсти й пити.
    Бджола  — мудра людина, яка трудиться в «сродному ділі», тобто за своїм покликанням. Чимало Шершнів безглуздо кажуть: навіщо, наприклад, студентові вчитися, якщо нічого за це не має. Вони не розуміють, що справа, яка припадає до душі, дає найбільше задоволення. За природними законами живуть тварини (Хорт, Кішка, бджола) та наймудріші з людей (наприклад, давньоримський державний діяч і письменник Катон).
    Немає більшої радості, як «жити за натурою». Це означає не вдоволення низьких потреб і скотської похоті, а виконання свого природного призначення в житті. Саме про таку близькість до природи сказав давньогрецький філософ Епікур: «Дяка велика блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним». Дотримуватись таких правил у житті — значить догодити Богу, бо «усе в ньому і він в усьому».

    6. Повчальний зміст байок Г. Сковороди

    Спадщина Григорія Сковороди дуже різноманітна. Він залишив своїм нащадкам, тобто і нам в тому числі, прекрасні ліричні вірші та романси, філософські трактати, глибину змісту яких не досліджено вповні й досі, афоризми, які не втрачають і ніколи не втратять своєї актуальності… Усі ці твори мають надзвичайну художню і змістову цінність, та не менш мені подобаються байки Григорія Сковороди.
    До того, як в Україні розпочав свою діяльність Григорій Сковорода, байки ще до ладу не існувало. Маю на увазі, що окремого жанру як такого не було, хоча у світовій літературі ми знаємо байки Езопа, Сааді та інших. Проте прекрасні твори закордонних байкарів не були повністю придатні для українського читача з багатьох причин. По-перше, байка — твір алегоричний, тож алегорія має бути зрозумілою читачеві. Якщо уявити собі, що існує певний код, ключ, за яким читач розшифровує закладений у творі підтекст, то для байок таким ключем є, безумовно, народний характер, особливий тип мислення. Крім того, одні й ті самі тварини (а в байках, як ми пам’ятаємо, замість людей діють тварини, які й уособлюють людські риси) в різних культурах могли позначати різне. Наприклад, змія у нашій традиції — символ підступності, а у східній — символ мудрості. Тож нагальна потреба в створенні українських байок була беззаперечною.
    Мені дуже подобається байка Г. Сковороди «Голова і Тулуб». У ній письменник порівнює людей, які вихваляються зовнішнім, та тих, хто збагнув неоціненність та важливість внутрішнього світу людини. Пихатий Тулуб вихваляється перед Головою своєю одежею, своїми розмірами і своїм нібито важливим значенням, тоді як Голова розуміє (на те вона й голова!), що одяг та пиха не роблять людину людиною. Як казали давні римляни, борода не створює філософа. Тобто зовнішні риси не варто ставити вище за внутрішні, духовні. Цікавою видалась мені і байка «Жайворонки», схожа за проблематикою. Досвідчений Жайворонок каже: «Не той орел, хто літає, а той, хто легко сідає…» Про значення титулів (точніше майже повну відсутність того значення) розповідає нам байка «Олениця та Кабан», у якій Кабан став бароном, проте залишився «свинею» — як в прямому, так і в переносному значенні… Прекрасну філософську ідею сродної праці Г. Сковорода висловив і у байці «Бджола та Шершень».
    До появи байок Г. Сковороди в тогочасній українській літературі байки існували лише як елемент інших великих творів. Григорій Сковорода створив настільки яскраві приклади цього жанру, що їх самобутність не викликала жодного сумніву! У своїх байках Сковорода алегорично висловлює основні ідеї своєї філософії: ідею сродної праці, необхідність цінувати духовне вище за матеріальне, ідею самопізнання та духовного вдосконалення людини, роздуми над проблемами виховання та самої сутності людського життя. Це такі важливі питання! Як же філософ зміг втілити їх в такому, на перший погляд, розважальному жанрі, як байка? Насамперед він майстерно добирав сюжети для своїх байок. В образах тварин, птахів, рослин ми одразу ж впізнаємо певні риси людської вдачі, певні типи людей. Тому читач отримує одразу «два в одному»: і цікавий сюжет, і повчальний зміст. Для досягнення більшого виховного ефекту Г. Сковорода ділить байку на дві частини: в одній він викладає сюжет, у другій — мораль до цього сюжету, пояснення та підтвердження тих думок, що вже самі напрошуються в уважного читача. Повчальну частину сам письменник назвав «сила». І дійсно, байки Сковороди мають надзвичайну силу: силу очищувати людей, змінювати на краще їхні душі, виправляти їхні життєві принципи…

    Аналіз творчості Григорія Сковороди, Морально-етичні ідеали творчості поета-філософа Григорія Сковороди, Велич і безсмертя Григорія Сковороди, Григорій Сковорода й українське письменство 1920-х років, Література рідного краю: Григорiй Сковорода, Аналіз байки Григорія Сковороди «Бджола та Шершень», Повчальний зміст байок Г. Сковороди

    1. Григорій Сковорода. Біографія

    2. Життя і творчість Григорія Сковороди

    3. Григорій Сковорода. Афоризми

    4. Кого і за що засуджує Г. Сковорода у своiх байках

    5. Ідея «сродної праці» у байках Г. Сковороди

    6. Художнє втілення в байках філософських роздумів Г. Сковороди

    7. Велич і безсмертя Григорія Сковороди

    8. Григорій Сковорода й українське письменство 1920-х років

    9. Література рідного краю: Григорiй Сковорода

    10. Аналіз байки Григорія Сковороди «Бджола та Шершень»

    11. Повчальний зміст байок Г. Сковороди

    12. Філософські погляди Григорія Сковороди

    13. Поезія Григорія Сковороди як спосіб вираження світоглядних думок

    14. Внесок Григорія Сковороди в утвердження жанру байки

    15. Афористика Григорія Сковороди

    16. Феномен Григорія Сковороди у художньо-літературних колізіях ХІХ—ХХ ст.

    17. Він мудрий словом, розумом, життям (Про творчість Григорія Сковороди)

    18. Філософські погляди Г. С. Сковороди

    19. Морально-етичні ідеали творчості поета-філософа Григорія Сковороди

    20. Значення алегоричних образів байок Г. Сковороди

     

    Повернутись на сторінку Байки Езопа, Федра, Ла Фонтена, І. А. Крилова, Г. Сковороди, Л. Глібова, Є. Гребінки, П. Гулак-Артемовсього, Народні байки

    Комментарии закрыты.