Байки. Г. Сковорода. Аналіз

Байки. Г. Сковорода. Аналіз

1. Кого і за що засуджує Г. Сковорода у своiх байках

Видатний поет-мислитель Г. С. Сковорода був i зачинателем украiнськоi лiтературноi байки. У 1774 роцi вiн склав збiрку «Баснi Харьковскiя», до якоi увiйшли тридцять байок. У них вiн висмiював гонитву козацькоi старшини за дворянськими титулами, викривав помiщикiв-паразитiв, що живуть за рахунок народу, стверджував повагу до трудящого люду.
Кiлька байок Г. Сковорода присвятив злободеннiй темi про справжню цiннiсть людини. Такою є байка «Ворона i Чиж». Автор показав короткозорiсть i егоiзм Ворони, яка назвала Чижа жабою за те, що вiн зеленого кольору. Хоча Ворона своiм спiвом бiльше нагадує квакання жаби. У кiнцевому афоризмi — мораль байки: про людину слiд судити не за зовнiшнiми якостями, а «Сердце и нравы человеческие, кто он таков, свидетельствовать должны…»
У своiх байках Г. Сковорода доводив, що гiднiсть людини визначають не титули й багатство, а ii праця й чеснiсть. У байцi «Голова i Тулуб» автор засудив паразитизм i чванливiсть панiв. Провiдною темою бiльшостi творiв Г. Сковороди є тема «сродноi працi», бо вiн вважав, що єдиним джерелом людського щастя є вiльна праця за покликанням. Найповнiше розкриває вiру автора у величезне значення працi байка «Пчела i Шершень». Вона виражає погляди Сковороди на життєву необхiднiсть трудитися, прославляє працю на благо суспiльства й засуджує паразитичне iснування ледарiв та нероб. Шершень насмiхається з Бджоли, що вона працює на iнших, а Бджола-трудiвниця засуджує тих, хто живе за рахунок iнших, хто вiд народження лише п’є та iсть. Г. Сковорода рiзко засуджував дармоiдство помiщикiв, називав iх шершнями або трутнями суспiльства.
У своiх байках Г. Сковорода описав мисливського собаку, найвеселiшого i тодi, коли полює зайця; змалював нудьгу бджоли, яка вмирає, хоча й замкнена була в достатку, бо не може лiтати, збираючи мед iз запашних квiтiв.
Отже, у своiх байках Сковорода утверджував високоетичнi iстини, осуджував штативнi явища у суспiльному життi, висмiював недолiки й людськi вади. А ще байкар закликав до чесностi й справедливостi, розсудливостi й працелюбностi.

2. Ідея «сродної праці» у байках Г. Сковороди

Значну частину літературної спадщини Г. Сковороди складають байки. Сковорода був автором першої в українській літературі збірки байок. Зразки цього жанру зустрічались і до нього, але лише він глибоко осмислив і повно розкрий потенціальні можливості байки як літературного жанру в плані зображення суспільного життя. Байки Сковороди, в яких звучать актуальні мотиви часу, вийшли в світ під назвою «Басни харьковскії». У різноманітних за тематикою творах письменнім пропагує свої суспільно-політичні та морально-естетичні погляди, зупиняється на проблемах співжиття людей, підносить благородні риси трудового народу: чесність, розум, добропорядність. Цікавою частиною байок є їхня «сила» (мораль).
Здебільшого мораль висловлена афористично, ритміка часто стилізована під ритміку прислів’їв та приказок. Іноді «сила» набагато більша, ніж основний текст байок. Важливим у байках Сковороди є мотив «сродної праці», якій байкар присип тив чимало творів. Письменник настійно твердив, що праця є природною по. требою кожної людини. Без праці людина не може мати щастя і морального здоволення. Робота дає суспільству матеріальне і духовне багатство. Але праци твердить Сковорода, мусить бути вільною. Кожний громадянин суспільства має працювати за покликанням, за нахилом і обдаруванням виконувати посильну і доступну йому «сродну» працю. Тільки тоді всі люди будуть рівними, щасливими. Сковорода також підніс вимогу самовдосконалення. Він засуджував тих, «високо вгору дмется».

«Природный и честный сапожник милее и почтенние, чем бесприродный штатский советник».

У тогочасних правлячих колах письменник бачив багато людей, яких вважав не гідними свого стану і писав:

«Верный признак несродственности к званню, это гоняться за доходами».

Ідею «сродної» праці Сковорода проводить у байках «Орел и Черепаха», «Собака и Кобила», «Жаворонки», «Кукушка и Косик». Серед них особливо виділяється твір «Пчела и Шершень». Помітна непропорційність між основним змістом байки і «силою». Мораль втричі більша за фабулу. Шершень кепкуе з бджоли, які постійно і сумлінно трудиться, збираючи мед. А сам він хвалиться своїм станови щем, яке дозволяє йому жити за рахунок чужої праці. Бджола ж відповідає йомуі що її покликання — збирати мед. А без роботи вона не мислить свого життя. Пропагуючи ідею «сродної праці», Сковорода прагне довести, що такі люди як Шершень — паразити. Вони живуть крадіжкою чужого для того, щоб «їсти, пити». В образі Шершня засуджуються представники панівних кіл. А бджола — це образ мудрої, трудящої людини, яку прикрашає її «сродна» праця. Байкар вшановує Бджіл як символ чесності та працелюбства і поганить Шершнів як нетрудових елементів суспільства. У «силі» на кількох прикладах Сковорода розкриває благородство людей, житі тя яких проходить у «сродній праці». Взяти б, наприклад, пише байкар, студента. Багато людей на зразок Шершня твердять — для чого цей студент так багата вчився, коли не здобув для себе ніякого багатства. Сковорода відповідає, що такі люди забувають, що студент прагне не багатства, а має іншу мету — працювати ц покликанням, яке дасть йому велике моральне задоволення для душі й буде ко риспим для суспільства.
Запитайте в гончого собаки, говорить Сковорода, коли йому весело? Тоді, відповість собака, коли ганяє зайця. Або кіт, — коли він задоволений своїм життям? Безперечно, відповідає байкар, коли сидить біля нори, щоб зловити мишу, хоча може її й не їсти. На цих життєвих і добре зрозумілих прикладах Сковорода стверджує важливість і природність для суспільства ідеї — жити за законами «сродної праці». Письменник у байці твердить, що «нет радостнее, как жить по натуре», тобто трудитися, залежно від здібностей та покликання. Бо коли цього не дотриться, тоді суспільство втрачає дуже багато.

Постать Григорія Савича Сковороди у давній українській літературі — одна з помітніших. Вона належить до тих, що з плином часу дедалі більше ваблять ми поколінь. Письменник і філософ, композитор і співак, знавець багатьох мов, Сковорода дивував сучасників різнобічним талантом, енциклопедичними знаннями, відповідністю духовних устремлінь своїм вчинкам і діям. Поезія Г. Сковороди оптимістична, життєствердна. Вона пропагувала ідеї праці в ім’я трудового народу, щастя, віру в світле майбутнє. Сковорода не просто наслідував фольклорні твори. Він брав з народної ліріки окремі мотиви, прийоми образності, але майстерно їх інтерпретував і підя рядковував власному задумові, вдало поєднуючи зі своїми думками.

Что то за вольность? Добро в ней какое?
Иньї говорят, будто золотое.
Ах, не златое, если сравнить злато,
Против вольности оно еще блато.
О, когда бьі же мне в дурне не пошитись,
Дабьі вольности не могл как лишитись,
Будь славен вовек, о муже избранне,
Вольности отче, герою Богдане!

Сковорода вважає, що воля є найбільшою цінністю в світі, більшою, ніж «златі ніж багатство. Про волю, до якої прагне все людство, говорить Сковорода у вірши «Голова всяка имеет смисл». Для поета боротьба за волю — це життєве кредо. «Правителів» свого часу письменник порівнює з вовками, що порядкують у «вівчарні». Виступаючи з критикою владарів феодального світу, Сковорода вдавався до їдкого сміху й сатири. У його творах багато сатиричних стріл, спрямовані них проти тиранії, насильства кріпосників, проти їхнього розкішного і розпутногш життя, проти зловживань чиновників тощо. Особливо відзначається сатиричний спрямуванням пісня «Всякому городу нрав и права». Тут Сковорода виводить цілу галерею образів тогочасного життя. Поета турбував і тодішній стан освіти в Україні. Схоластична наука була далекою від вимог життя, інтересів народу.
Григорій Сковорода увійшов в історію українського народу як видатний філософ-гуманіст, письменник-демократ. Його кращі твори є життєдайним джерелом, з якого черпатиме наснагу ще не одне покоління.

3. Художнє втілення в байках філософських роздумів Г. Сковороди

Сковорода був особливою людиною. Він свідомо відмовився від усіх принад світу, щоб споглядати життя, людей, повільний плин часу, перетворення у природі. Це дозволило йому виробити свій оригінальний філософський погляд на життя. У всьому, що він споглядав, Сковорода бачив величний задум Господа. Існування всього живого давало йому поживу для роздумів і узагальнень. Сковорода умів бути щасливим без умовностей світу. Він не переобтяжував своє існування речами, не гнався за славою, не зважав на чужу думку і наклепи людей, які не розуміли його, жаліли, дивувалися з його життя. Усе, що пересічна людина вважала цінним для себе, Сковорода зневажав. Він їв, що давали добрі люди, спав там, де його зморював сон, говорив те, що передумав, і обирав таку форму оповіді, яку вважав найдоцільнішою.
Байка давала письменникові можливість точно і влучно висловити свої філософські погляди, адже в розумінні Сковороди вона — «мудра іграшка», «розумная сила» і мало чим відрізняється від притчі, якими рясніє його найулюбленіша книга — Біблія. Філософ не мав свого дому, не обробляв поле, не вирощував хліб. Він робив те, що умів і знав, те, що було необхідно людям — учив їх бути щасливими. Сковорода вважав, що людина може бути щасливою тільки тоді, коли займається «сродною» працею. Кожній людині Бог дає якийсь талант. Але людина сама повинна пізнати його, а пізнавши, розкрити і жити відповідно до нахилів і бажань. Григорій Сковорода вважав працю і потребою людини, і одночасно — шляхом до щастя. Вільна праця, що відповідає нахилам, дає людині насолоду, задоволення, йде на користь, додає сил, «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним».
Темі «сродної» праці письменник присвятив декілька байок, але найповніше розкрив її у байці «Пчела и Шершень». Паразит Шершень насміхається з бджоли, що вона працює не так на себе, як на інших: «Много у вас голов, но безмозгіє. Видно, что вн без толку влюбились в мед». Бджола називає «господина советника» дурним і засуджує тих, хто «воровски добьівает мед», і пояснює, що для неї солодкий не мед, а праця, сам процес добування солодкого продукту, який забезпечує життя і трудівницям-бджолам, і трутням, і хижакам шершням. На підтвердження цієї думки Сковорода наводить цілу низку прикладів, посилаючись на мисливського собаку, найвеселішого тоді, коли полює зайця; на кота, який, зловивши мишу, не їсть її; на замкнену бджолу, яка гине з нудьги, бо не може літати з квітки на квітку і збирати мед. А вже з цього і читач має дійти висновку про важливість для людини праці до душі. Зрозумієш це — будеш щасливий, не зрозумієш — ніякі статки, цінності, можливості не дадуть задоволення від життя. Сковорода вчить, що не варто потерпати через те, що Бог одному дав мале, а іншому велике («изрядное дело»), бо праця без таланту, іскри Божої — ніщо. Можна літати у високостях і бути нещасливим, в можна ходити по землі — і відчувати радість і задоволення від життя.
Не треба зазіхати на чуже, неприродне для тебе. Черепаха, що вчилася в Орлів літати, і це літання закінчилося падінням на камінь «с великим шумом и треском» («Орел і Черепаха»). Отож, необхідно задовольнятися своїм, тим, що природа призначила саме тобі, не треба «обучаться, к чему не рожден» («Алфавит…»). Як же досягти людині щастя в житті, як знайти ту єдину справу, якій можна присвятити всього себе? Єдиний шлях до пізнання самого себе — освіта і навчання. Кожній людині треба якомога раніше замислюватись над пошуками своєї справи, своєї «сродної» праці, щоб бути щасливим самому і давати користь Батьківщині.