• Реклама

Жан де Лафонтен. Аналіз творчості

Жан де Лафонтен. Аналіз творчості

Жан де Лафонтен. Біографія

Старе й нове у байках Жана де Лафонтена

Лафонтен: байки і філософія

1. Жан де ЛАФОНТЕН. Біографія

ЛАФОНТЕН, Жан (La Fontaine, Jean de — 08.07. 1621, Шато-Тьєррі, Шампань, нині деп. Ен — 13.04.1695, Париж) — французький поет, член Французької академії з 1684 р.
Народився в сім’ї, яка належала до стародавнього роду. Батько був чиновником, перебував на посаді доглядача вод і лісів. Початкову освіту Лафонтен здобув у сільській школі. У дев’ятнадцятилітньому віці готувався до прийняття духовного сану, однак молитви і богослов’я мало цікавлять талановитого юнака, значно більше часу він приділяв читанню галантних романів. Не бажаючи ставати священиком, Лафонтен відмовився від духовної кар’єри і зайнявся правом. У цей час він вивчав античну культуру, знайомився з провідними філософськими та політичними теоріями своєї епохи.
За своїми філософськими поглядами Лафонтен був деїстом, тобто визнавав факт створення Богом світу, але вважав, що далі, після акту створення, світ розвивається за власними законами. В інших філософських питаннях (зокрема, у питанні про природу пізнання та про сутність людини) Лафонтен був послідовником французького філософа XVII ст. П. Гассенді. Філософські погляди Лафонтена, його опозиційні політичні настрої значною мірою спричинили характерне для художньої творчості письменника вільнодумство.
Писати Лафонтен почав доволі пізно, коли йому вже виповнилося тридцять три роки. Перші твори письменника, і серед них алегорична поема «Сону Bo»(«Le songe de Vaux», 1658—1662), яка зробила його відомим, були значною мірою наслідувальними. Лафонтен зазнав впливу преціозної літератури. Переїхавши у Париж (1657), він зблизився з найвизначнішими класицистами: П. Корнелем, Ж.Б. Мольєром, Ж. Расіном, Н. Буало, з якими зустрічався в аристократичних салонах паризької знаті. Надзвичайна розмаїтість, мальовничість, вишуканість і декоративність — характерні риси творів, написаних у цей період, приміром, першого літературного твору Лафонтена — комедії «Євнух» («L’Eunuque», 1654).
У 1661 р. був заарештований покровитель Лафонтена міністр фінансів Фуке, котрий розграбував королівську казну. Лафонтен намагався заступитися за опального міністра і свого колишнього мецената, чим спричинив невдоволення короля Людовіка XIV. Невдовзі Лафонтена вислали у Лімож. Однак дуже швидко вільнодумний поет знайшов нового покровителя — герцогиню Булонську, завсідником салону якої він став. У герцогині збиралася фрондуюча знать і письменники-лібертени.
На цей час припадає написання віршованих новел, що наробили чимало галасу через свою фривольність, перший том яких був опублікований 1665 р. під загальною назвою «Віршовані казки та новели» («Contes et nouvelles en vers», .665—1685). Віршовані новели стали улюбленим жанром Лафонтена. Він працював над створенням новел упродовж двадцяти років, і одна за одною вихо-дили наступні збірки казок (1671, 1675,1685 pp.). Своєрідності «Казкам» надає створена в них особлива атмосфера веселощів, дотепності, фривольності, які поєднуються з грацією, витонченістю та почуттям міри. У віршованих «Казках» Лафонтен продовжує традиції літератури Відродження, котра зверталася до земних радощів, до чуттєвого кохання, до культу людського розуму. У них виразно проступає критичне ставлення поета до лицемірства і святенництва, характерних для вищих верств французького суспільства XVII ст.
Сюжети «Казок» були запозичені Лафонтеном в Апулея, Петронія та інших античних письменників, а також у письменників епохи Відродження від Дж. Боккаччо до Ф. Рабле. Водночас поет обстоював своє право не сліпо переймати ті чи інші сюжети, а творчо переробляти їх відповідно до особливостей свого обдарування. Так, приміром, запозичуючи деякі сюжети з «Декамерона» Боккаччо, Лафонтен прагне перетворити новелу у легкий, невимушений і веселий анекдот, усуваючи елементи дидактизму, властиві новелістиці італійського гуманіста. Прикладом подібного перетворення новели в анекдот може слугувати «Сестра Жанна», у якій ідеться про черницю, котра покаялася у своєму гріховному минулому й тепер вирізняється надзвичайною побожністю і ретельністю у виконанні своїх чернечих обов’язків. Але черниці, яким ставлять у приклад побожність сестри Жанни, заздрять не її покаянню, а її минулому життю, в якому вона зазнала насолоди кохання.
Особливою заслугою Лафонтена в європейській літературі є розробка жанру віршованої байки. До Лафонтена письменники-класицисти вважали, що байка є «низьким» жанром, тобто непридатним для вираження серйозного змісту.
Перші шість книг байок побачили світ 1688 р. під назвою «Байки Езопа, завіршовані Лафонтеном» («Fabies d’Esope, mises en vers par M. de La Fontaine»). Остання, дванадцята, книга була надрукована 1694 p. Створювані упродовж багатьох років, байки відобразили зміни у світогляді поета, а також його творчі пошуки. Всі книги байок поєднані цілісним художнім задумом: висміяти вади сучасного суспільства, представити читачеві різні його верстви у сатиричному зображенні.
Байки Лафонтена надзвичайно різноманітні за тематикою: одні з них порушують найважливіші філософські проблеми («Жолудь і Гарбуз», «Звір на Місяці», «Павич, який скаржиться Юноні»), другі дають картину суспільної моралі, політичного життя сучасного Л. суспільства («Моровиця серед звірів», «Щур і Слон»), треті зображають різні людські слабкості та вади («Кіт і Старий Щур», «Нічого зайвого», «Дуб і Очерет»). У байках відобразилося вільнодумство Лафонтена, виявився його політичний лібертинаж.
Новаторство Лафонтена у розробці жанру байки полягає, зокрема, в її демократизації. Лафонтен вводить у байку нового героя — людину з народу. Письменник оцінює зображувані ним події з точки зору простої людини-трудівника. Народність і демократизм байкарської творчості Лафонтена відчутні і в гострій критиці абсолютистської держави.
Лафонтен не лише поглибив зміст байки, надавши йому філософського чи політичного характеру, а й піклувався про досконалість форми. Під пером французького поета байка стала легкою та витонченою. Відточеність художньої форми, нова для цього жанру, досягалася з допомогою різних художніх прийомів: вільною композицією, віршованою формою, введенням авторських відступів, широким використанням діалогів, мовних характеристик, контрасту. Структура байок Лафонтена вирізняється ясністю, простотою й точністю. Як зазначав французький учений XIX ст. І. Тен, байки Лафонтена нагадують драму: в них є експозиція, зав’язка, кульмінація і розв’язка, є діалогічні уривки і властиве для драматургії змалювання характерів через їхні вчинки та мову.
Мова байок — жива, розмовна, народна. Поет використовує характерні для просторічної мови звороти й інтонації. Лафонтен — новатор в царині віршування. Багатству та особливому колориту мови відповідає розмаїття ритміки байок. Зміна ритмів зумовлена рухом авторської думки, відповідає її поворотам, підпорядкована змістовій стороні твору.
Творчість Лафонтена надзвичайно багатогранна. Поет опановує різноманітні літературні жанри: вірші в дусі «легкої поезії», алегоричну поему, драматичну еклогу, героїчну ідилію, казку та новелу, галантний роман і, зрештою, байку, яка здобула йому всесвітню популярність. Творчий шлях Лафонтена був непростим: від вишуканої, зумисне ускладненої, барокової за стилем, преціозної літератури через класицизм, який став основою творчого методу Лафонтена, до реалістичних тенденцій в казках і байках. Лафонтен належить до найпередовіших письменників XVІI ст.
Демократизм, життєвість, національний колорит байки Лафонтена захоплювали Л. Глібова, котрий наслідував його, додаючи свої оригінальні барви. Дослідники згадують переклади чи переспіви творів Лафонтена, здійснені І. Котляревським (вони втрачені). Окремі вірші та байки Лафонтена переклали Я. Вільшенко, М. Терещенко, М. Годованець, І. Світличний, Вс. Ткаченко.

2. Старе й нове у байках Жана де Лафонтена

Коли звичайний школяр чує ім’я Лафонтена. у його голові з’являються неясні згадки про якісь там нікому не відомі французькі байки. Йому навіть на думку не спадає, що чимало лафонтенових творів знайомі йому з перших років життя.
Адже що за дитинство без збірочки з байками І. А. Крилова! А от Лафонтен, саме Жан Лафонтен — не дуже популярний автор у нашій країні. У книгарні його книги може й не бути. А між іншим, коли відкриваєш-таки його збірку, то дивуєшся: і ця історія тобі чимось знайома, і ця… А тут взагалі криловську байку надруковано! Чи не наплутали чогось там у видавництві?
А в чому, власне, річ? А просто для того, щоб скласти свої витончені комічні баєчки, Лафонтен ґрунтовно вивчив французьку й світову літературу та фольклор. Те, що його цікавило, він творчо переклав. А цікавили його притчі, байки, історії, у яких відбивалася мудрість життя. Тому й перекладав він Езопа, Федра та інших давніх письменників, обробляв деякі сценки з народного епосу. Не забув і про Схід — індійських та арабських авторів. А в сімнадцятому столітті виконати таку глобальну роботу було досить важко. Книга байок Лафонтена під своєю обкладинкою об’єднує весь світ.
А в чому виявилась сама творчість? Чи тільки в майстерній поетичній обробці сюжетів? Але ж у байках Лафонтена ще й переосмислюється мораль. Прочитаєш байку і одразу скажеш, що її написав француз. У них немає настирливого моралізаторства, та й високої моралі в класичному розумінні. Швидше за все це своєрідна життєва мудрість людини-реаліста. Ми зустрічаємо героїв, які трохи собі на умі, вміють користуватися обставинами, а коли треба, то й людьми. Усіх їхніх рис не перелічиш, тому що це цілком живі постаті. Іноді в них навіть вгадуєш щось знайоме, злободенне.
Ось, наприклад, байкою «Зачумлені звірі» Лафонтен свого часу мітив передусім у церковників. Сьогодні церква і близько не має такої влади в суспільстві. Та її святе місце порожнім не стоїть, і в героях байки нам вбачаються просто наші обранці-політики. Та й взагалі ті, хто має владу легко простити собі будь-який безчесний вчинок. Демагоги, як сказав би грек Езоп. І мав би рацію.
Що зробив Лафонтен? У звірях, що «каялися» в своїх гріхах, він зобразив чи не всі верстви суспільства. Лев, звичайно, цар. Ніхто не сумнівається, що не Лев мусить бути жертвою. Та й що за користь з нього? М’ясо, певно, занадто жорстке й жилаве, богам навряд чи сподобається. Інші хижаки — вірні васали Лева, їх теж спробуй зачепи.
До товариства сильних цього світу завжди прослизне той, хто вважає своїм покликанням на них паразитувати. Його профіль — лестощі, підлабузництво. У Лафонтена це Лис і йому подібні.
Але хто спокутує «гріх», про який йдеться у байці? Істота, що звичайно не має права слова сказати, роботяща тварина. Осел, який колись у голодну пору вкрав жмуток хазяйського сіна. На його місці легко уявити собі якогось трудягу-бідняка. А в чому річ? В Осла немає гострих кігтів та іклів. Немає сильного захисника. І навіть немає розуму, щоб промовчати. Хоча, якщо будеш відмовчуватись, то вирішать, що ти приховуєш якийсь страшний злочин… Загалом, як не крутись, а усюди вийдеш винним при такому судочинстві.

3. Лафонтен: байки і філософія

Народився Лафонтен у сім’ї, яка належала до стародавньому роду. Тато був чиновником, перебував на посаді наглядача вод і лісів. Начальну освіту Лафонтен одержав у сільській школі. У 19 років готувався до прийняття духовного сану, проте молитви і богослов’я мало цікавили талановитого юнака, значно більше часу він приділяв читання любовних романів. Аби не ставати священиком, Лафонтен відмовився від духовної кар’єри і нарешті зайнявся правом. Саме тоді він вивчав античну культуру, ознайомився з провідними філософськими і політичними теоріями своєї епохи. За своїми філософським поглядами Лафонтен був деїстом, тобто. визнавав факт створення Богом світу, однак вважав, що далі, після акта створення, світ розвивається за власними законами. За іншими філософськими поглядами (зокрема, щодо природі пізнання і сутності людини) Лафонтен був послідовником французького філософа XVII ст. Р. Гассенді. Філософські погляди Лафонтена, його опозиційний політичний настрій значною мірою викликали притаманне художньої творчості письменника вільнодумство. Писати Лафонтен почав досить пізно, коли йому вже виповнилося тридцять  років. Перші твори письменника, у тому числі алегорична поема «Сон Bo»(«Le songe de Vaux», 1658-1662), що зробила його відомим, був значною мірою наслідувальним. Переїхавши до Парижу (1657), він зблизився з найвищими классицистами: П. Корнелем, Ж. Б. Мольєром, Ж. Расином, М. Буало, яких зустрічав в аристократичних салонах паризькій знаті. Надзвичайна розмаїтість, мальовничість, вишуканість і декоративність — характерні риси творів, написаних у цей період, наприклад, перший літературний твір Лафонтена — комедія «Евнух» («L’Eunuque», 1654). У 1661 р. було заарештовано покровителя Лафонтена міністра фінансів Фуке, який розграбував королівську скарбницю. Лафонтен намагався заступитися за опального міністра і свого колишнього мецената, чим викликав невдоволення короля Людовіка XIV. Невдовзі Лафонтена вислали в Лимож. Однак дуже швидко вільнодумний поет знайшов нового заступника — герцогиню Булонську, завсідником салону якою він став. У герцогині збиралася знатні фронди й письменники-ліберали. На цей час припадає написання віршованих новел, які наробили чимало шуму своєї фривольністю, перший том яких було опубліковано в 1665 р. під загальним назвою «Віршовані казки і новели» («Contes et nouvelles en vers», 1665—1685). Віршовані новели стали улюбленим жанром Лафонтена. Він працював над створенням новел протягом двадцяти років. Своєрідності творам Лафонтена додає створена у них особлива атмосфера веселощів, дотепності, фривольності, які об’єднуються з грацією, витонченістю. У віршованих «Сказках» Лафонтен продовжує традиції літератури Відродження, яка звернулася до земних радощів, до чутливої любові, до культу людського розуму. У них виразно проступають критичне ставлення поета до лицемірства і ханжества, притаманних вищим верствам французького суспільства XVII ст. Сюжети «Казок» були запозичені Лафонтеном у Апулея, Петронія та інших античних письменників, і навіть письменникам епохи Відродження від Дж. Боккаччо до Ф. Рабле. Разом з цим поет відстоював своє право не сліпо переймати ті й інші сюжети, а творчо переробляти їх до особливостям свого обдарування. Приміром, запозичуючи деякі сюжети з «Декамерон» Боккаччо, Лафонтен прагне перетворити новелу в легкий, невимушений і веселий анекдот, усуваючи елементи дидактизму, властивого новелістиці італійського гуманіста. Прикладом такого перетворення новели в анекдот може бути «Сестра Жанна», у якій йдеться про черницю, яка покаялася у своєму гріховному минулому і тепер вирізняється надзвичайної побожністю і ретельністю у своїх монаших обов’язках. Але черниці, яким ставлять у приклад побожність сестри Жанни, заздрять не її покаянню, а її минулому життю, у якому вона пережила насолоди любові. Особливою заслугою Лафонтена у європейській літературі є розробка жанру віршованої байки. До Лафонтена вважали байку «низьким» жанром, тобто непридатним для висловлювання серйозного змісту. Перші шість книжок байок побачили світ 1688 р. під назвою «Байки Езопа, заримовані Лафонтеном» («Fabies d’Esope, mises en vers par M. de La Fontaine»). Остання, дванадцятя, книга вийшла друком 1694 р. Створювані багато років, байки відобразили зміни у світогляді поета, і навіть його творчі пошуки. Усі книжки байок об’єднані цілісним художнім задумом: висміяти недоліки сучасного суспільства, показати читачеві різні його верстви в сатиричному зображенні. Байки Лафонтена надзвичайно різноманітні за тематикою: одни з них розглядають найважливіші філософські проблеми («Желудь і Гарбуз», «Звір на Місяці», «Павлин, який скаржиться Юноні»), інші дають картину суспільної моралі, політичного життя сучасного суспільства («Чума серед звірів», «Криса і Слон»), треті зображують різні людські слабкості й недоліки («Кот і Стара Криса», «Нічого зайвого», «Дуб і Очерет»). У байках відобразилося вільнодумство Лафонтена. Новаторство Лафонтена з розробки жанру байки полягає, зокрема, у її демократизації. Лафонтен вводить у байку нового героя — людину з народу. Письменник оцінює зображувані їм події з погляду простого людини-трудівника. Народність і демократизм басенної творчості Лафонтена відчутні й у гострій критиці абсолютистської держави. Лафонтен поглибив зміст байки, додавши їй філософського або політичного характеру, та виявив піклування про досконалість форми. Під пером французького поета байка стала легкою і витонченою. Художня форма досягалася за допомогою різних художніх прийомів: вільної композицією, віршованої форми, запровадженням авторських відступів, широким використанням діалогів, мовних характеристик, контрасту. Структура байок Лафонтена відрізняється ясністю, простотою і точністю. Як зазначив французький вчений XIX ст. І. Тен, байки Лафонтена нагадують драму: вони мають експозицію, зав’язку, кульмінацію і розв’язку, є діалогічні уривки і властиві для драматургії опис характерів через їх вчинки, і мову. Мова байок — жива, розмовна, народна. Поет використовує характерні для просторечної мови повороти і інтонації. Лафонтен — новатор у сфері письма. Багатства і особливому колориту мови відповідає розмаїтість ритміки байок. Творчість Лафонтена надзвичайно багатогранна. Поет оволодіває різноманітними літературними жанрами: вірші у дусі «легкої поезії», алегорична поема, драматична еклога, героїчна ідилія, казка і новела, любовний роман і байка, яка принесла йому всесвітню популярність. Лафонтен належить до передових письменників XVII ст. Демократизм, життєвість, національний колорит байки Лафонтена захоплювали Л. Глібова, який наслідував його, додаючи свої оригінальні фарби. Дослідники згадують переклади чи переспіви творів Лафонтена, здійснені І. Котляревським (їх втрачено).

Жан де Лафонтен. Аналіз творчості

Повернутись на сторінку Байки Езопа, Федра, Ла Фонтена, І. А. Крилова, Г. Сковороди, Л. Глібова, Є. Гребінки, П. Гулак-Артемовсього, Народні байки

Комментарии закрыты.