Байки. Аналіз творчості І. А. Крилова

    Байки. Аналіз творчості І. А. Крилова

    Іван Андрійович Крилов. Біографія та творчість

    Спільне та відмінне байки І. Крилова «Вовк та ягня» та однойменної байки Езопа

    І. А. Крилов. Сторінками біографії та творчий шлях

    Російські байки Івана Андрійовича Крилова

    Соціальна сатира у байках І. А. Крилова

    Аналіз байок «Квартет» і «Лебідь, рак і щука»

    Аналіз байок Крилова

    Яка байка І. А. Крилова сподобалася мені найбільше

    Аналіз байки «Вовк на псарні»

    Афористичность мови байок Крилова

    Осміяння людських вад у байках Крилова

    Байки Крилова

    1. Соціальна сатира у байках І. А. Крилова

    Відображаючи у байках російську дійсність, Крилов все більше посилює сатиричний елемент байок. Ранні байки 1805—1808 років були переважно моралістичними і не мали конкретної соціальної адреси. У байках 1812—1824 років соціальна сатира займає чільне місце. Такі байки, як «Рада мишей», «Вовк і Зозуля», «Селяни і Ріка» і т. д., присвячені головним чином соціальним проблемам епохи, викриттю несправедливості суспільних відносин. Особливо різкого сатиричного напруження досягає творчість Крилова коли створюються такі байки, як «Риб’ячі танці», «Строкаті вівці».
    Байки восьмою і дев’ятою книг, написані в 1827—1834 роках, також насичені гострої політичної сатирою. Серед них майже немає байок з абстрактною мораллю. В їх основі лежить актуальна громадська тема. Світогляд Крилова, який склався до цього часу, в подальшому мало змінювався. У ряді окремих випадків можна було б відзначити деякі відхилення від сформованих поглядів Крилова, але якщо брати усю його творчість загалом, то слід визнати, що вона надзвичайно цілісна як за світоглядом, так і за художніми принципами.
    Світогляд Крилова-байкаря, його ідейні позиції не можуть бути зведені до єдиної і простої формули. Труднощі дослідження цього питання посилюється тим, що Крилов не залишив після себе ні статей, ні листів, що відносяться до цього періоду, у яких би він виражав свої погляди. Єдиним джерелом є його байки. Розкриваючи їх зміст, ідейний зміст їх образів, можна судити про погляди Крилова на питання політичної відповідальності і державного життя, моралі і т. д.
    Історичні події, свідком яких був Крилов, не могли не позначитися на його творчості. Якщо байки Крилова 1806—1811 років стверджували право народу на чільну роль у державі, викривали несправедливість суспільних відносин, заснованих на «праві сильного» ( «Мор звірів», «Вовк і Ягня», «Листи і Коріння», «Лев і Комар» та ін), а байки 1812 була патріотичним твердженням народного подвигу, то в пізніших байках все частіше з’являються песимістичні ноти, хоча сама сатира стає нерідко ще більш різкою ( «Мирське сходка», «Вовки та Вівці» та ін.).
    Крилов не ідеалізує дійсність, подібно багатьом дворянським письменників свого часу. Разом з тим він не впадає і в натуралізм. Він любовно і глибоко вивчає народне життя і в оцінках явищ дійсності, суспільних відносин, моралі керується точкою зору народу, його практичним досвідом.
    Зміст сатири в байках Крилова значно розширився у порівнянні з тим, яким він був в його журнальних статтях і комедіях. Він став ще більш глибоким і узагальнюючим, більш реалістичним. Сатира Крилова вражала в першу чергу все те, що викликало протест кращою, передової частини суспільства. Вона була опозиційна за своїм духом, критично ставилась до проявів кріпосницького ладу. Вся система кріпосницького суспільства, починаючи від царя, вельмож і закінчуючи дрібними чиновницькими «моськами», осміюється і викривається Криловим. Тупоголові судді, Осел, який «ставши скотиною превеликою» (тобто знатною людиною), залишається тим же невігласом, Ведмідь, призначений для охорони Бджіл і привласнив собі їх мед, «Слон на воєводстві», який дозволяє грабувати народ, — все це життєві та типові образи сучасної Крилову російської дійсності.
    У байках «Вороненок», «Вовки та Вівці», «Слон на воєводстві», «Ведмідь у Бджіл», «Селянин і Вівця» та інших, Крилов сміливо оголював ці виразки самодержавно-поміщицького ладу. Аж ніяк не зближуючи ідеологічної позиції Крилова з позицією декабристів, слід, однак, підкреслити, що критика тогочасного соціального ладу  може бути широко проілюстрована Криловськими байками. Адже члени Союзу благоденства повинні були «звертати увагу інших на жахливі наслідки здирства», про що й говорять багато байок Крилова ( «Лисиця і Бабак», «Ведмідь у Бджіл» та ін), «показувати всю безглузду прихильність до чужоземного і худі сього слідства … і увагу батьків звертати на виховання дітей …». Це саме висвітлювалося у байці Крилова «Селянин і Змія». Але при зовнішній близькості сатиричних висловлювань Крилова про сучасний йому суспільний лад до критики цього ладу декабристами позиція Крилова істотно відрізнялася від позиції декабристів. Крилов виступав рішучим супротивником революційної зміни суспільного ладу, відстоював патріархальні устої.
    Літературні погляди Крилова найчастіше знаходили своє вираження в його байках, в яких він нерідко полемізує з ворожими йому літературними думками. Байки «Парнас», «Квартет», «Прихожанин», «Зозуля і Півень» та ін. є своєрідною замаскованою формою літературної полеміки. У них Крилов відгукувався як на особисто його зачіпаючи виступи критиків, так і на події сучасного йому літературного життя. Такі полемічні відгуки Крилова тим цінніше, що висловлювався він украй рідко і лише в тих випадках, коли вважав це особливо необхідним.
    Якщо уважно вдуматися в адреси цих полемічних байок, то вийде досить цільне враження від літературної позиції самого байкаря. Крилов виступав протягом перших двох десятиліть XIX століття і проти домагань на керівництво літературою з боку епігонів класицизму (на зразок Д. Хвостова), і проти карамзіністов з їх естетизацією життя і поезії. Згодом він бореться з ідеалістичною естетикою реакційного романтизму, він упереджено і насторожено відноситься і до «любомудрів» з «Московського вісника», а на початку 30-х років виступає проти казенно-благонамірених літераторів «торгового напрямку», петербурзького журнального «тріумвірату» — Булгаріна, Греча і Сенковського.
    Для ясного і раціоналістичного складу розуму Крилова були неприйнятні і навіть ворожі містичні вчення німецького ідеалізму, шеллінгіанство, яке було модним в 20-30-х роках. Найбільш завзятими і послідовними поборниками шеллінгіанства виступали в ці роки московські «любомудрі» на чолі з С. Шевирьовим, об’єднані навколо «Московського вісника». «Головними вождями любомудрія, — за справедливим вказівкою П. Сакуліна, — були, звичайно, німецькі філософи Кант, Фіхте, Шеллінг і Окен». Саме в них бачили, за словами В. Одоєвського, зародження «нового світу, з якого заблищать світло невечірнє». Крилов вже в байці «Водолази» (1813) виступив проти містичних вчень і теорії одкровення. Діяльність «любомудрів» була йому принципово чужда і ворожа. Не випадково, що саме з цими літераторами Крилов не підтримував жодних стосунків і ніколи не друкував своїх байок на сторінках «Московського вісника» та інших органів «любомудрія».
    Якщо для Крилова неприйнятний був романтизм Ламартіна (на що вказує П. Плетньов), то, природно, потрібно було чекати і його негативного судження про «Московський вісник»та групіу Шевирьова. Ставлення до «любомудра» і до доктрин шеллінгіанства Крилов висловив у байці «Філін і Осел» (1828). Притча про Філіна і сліпого віслюка, які намагалися знайти дорогу і серед ясного дня впали в канаву, безсумнівно мала на увазі містичні блукання «любомудрів», про що особливо переконливо говорить післямова, відкинута в друкованій редакції. Вона прямо вказує на тих, хто, начитавшись книжок, втратив здатність тверезо мислити:
    Але крім цих міркувань, слід врахувати ще одну обставину — це свідчення Пушкіна, які досі не брали до уваги дослідники творчості Крилова. Якщо зіставити це свідчення з фактами літературного життя тих років, то наша здогадка знаходить в них своє підтвердження.
    Пушкін у листі до М. Погодіна від 1 липня 1828 згадував, що Крилов відгукнувся байкою на полеміку Булгаріна з Шевирьовим, викликану появою вірша Шевирьова «Думка»: «За розбір Думки, одного з чудових віршів поточної словесності, вже дісталося нашим північним джмелям від Крилова, який засудив їх і Шевирьова, кожного по достоїнству».
    У байці «Кішка та Соловей» (1824) Крилов у формі гострої сатиричної алегорії показав становище поета в сучасному йому суспільстві, нагадав про ті цензурні пазури, в яких знаходився і сам байкар.
    Розповідаючи в байці про те, як Кішка, піймавши Солов’я, «в бідолаху кігті запустила», Крилов наводить зворушливу промову Кішки, дуже близьку до вкрадливих вмовлянь і замаскованих погроз, якими урядові кола намагалися «направити» діяльність письменника:

    Крилов недвозначно малює картину цензурного гніту і прискіпливої «опіки» уряду над літературою, яка не давала можливості письменникові говорити правду про сучасну дійсності.
    Зміст байки не вичерпується лише загальним судженням про сумне і безправне становище письменника, який знаходиться в пазурах цензури. Крилов мав на увазі і конкретні історичні факти. Написання байки, безперечно, пов’язано з обговоренням нового цензурного статуту, складання якого доручено було Головному управлінню училищ (прийнятий він був у 1826 році). Почавши свою роботу в червні 1820 року, «Комітет про перетворення цензури» представив проект статуту в його остаточній редакції в травні 1823 року.
    У «проекті думки про цензурі»реакціонер Магніцький писав: «8. Скласти такий статут для цензури, який б обіймав всі виверти та хитрощі справжнього духу часу…», «9. Усякий твір, не тільки обурливий проти можновладців, але й послаблює, в якомусь відношенні, належну до них повагу, забороняти». Зіставлення цих даних з байкою Крилова малює атмосферу, в якій вона з’явилася і вказує на «реалії».
    Байки Крилова «Риб’ячі танці», «Строкаті вівці», «Кішка та Соловей», «Булат»і багато інших містять сміливі політичні натяки на деспотичне свавілля, на беззаконня, творені владою і самим царем. У них ми бачимо зовсім не добродушного і нібито примиреного з «порядком речей» мораліста, як зазвичай представляла Крилова дореволюційна, буржуазна критика, а письменника-громадянина, сміливого сатирика і викривача суспільних вад.
    У Крилова навіть традиційні баєчні сюжети і мотиви набувають нового, злободенного сатиричнго звучання, різку політичну гостроту. У таких байках, як «Мор звірів» і «Жаби, що просять Царя», здавалося б давно знайомі сюжети перетворюються в пекучу, політично спрямовану сатиру на самодержавне свавілля викривають кричущу несправедливість соціальних відносин, заснованих на деспотичній владі царя і панівних класів.
    Принцип сатиричного узагальнення і типізації залишався незмінним для всіх байок Крилова. Конкретний факт, історично значиме обличчя мали значення лише для відправної точки, приводу, поштовху для створення узагальненого типизованного басенного образу. У байці реальні факти, конкретні події переосмисляются, виростають в алегорично-узагальнені образи. Значення криловських байок в тому, що вони живуть поза конкретного випадку, володіють «загальним» сенсом.
    У криловських байках сатира поєднується з моралістичним початком, невіддільна від нього. Байкар не тільки страчує своєю сатирою суспільні вади і недоліки, але й проголошує разом з тим той позитивний ідеал, ті суспільні та моральні принципи, в ім’я яких він піддавав осміянню ці вади і недоліки.

    2. Аналіз байок «Квартет» і «Лебідь, рак і щука»

    Іван Андрійович Крилов — великий російський байкар, що зробив байку не тільки гостро сатиричним твором, але й піднявши її на небувалу висоту. Його добутки не просто оригінальні, високомистецькі, але вони не втратили свого значення й у наші дні.
    Крилов у своїх байках не просто критикував царську владу, уряд і чиновників, у багатьох своїх творах він зображував сатирично й висміював конкретні події й певних історичних особистостей. Так, у байці «Квартет» поет висміяв Державну раду і її керівництво, яке було нездатне й безпомічне перед конкретними політичними завданнями. Крилов обертає свою сатиру проти пустопорожніх базік і неуків. Байка була написана через рік після того, як приступила до своїх обов’язків сформована Олександром I Державна рада. Цар розділив її на чотири відділи, на чолі яких були поставлені високошляхетні вельможі: князь Лопухін (Козел), граф Аракчеєв (Ведмідь), Завадовський (Осів), Мордвинов (Мавпа).
    І пішли суперечки про те, кому з вельмож начальствовать над яким з відділів. Кілька разів їм прийшлося мінятися ролями, доки нарешті, ролі не були остаточно розподілені.
    Але мудрий Соловей — народ — розуміє необхідну умову для злагодженої гри квартету — роботи Державної ради — професіоналізм.
    І майже як афоризм, коротко й категорично звучать слова вироку: «А вы, друзья, как не садитесь, а в музиканты не годитесь».
    Крилов від імені народу, всіх розсудливих людей… говорить, що для заняття політикою, справами держави, недосить просто належати до вищого класу, необхідні фахова освіта й культура, природний розум і здатності оратора. Усього цього позбавлені призначені вельможі, того й не вийшло користі від їх діяльності.
    Цю же тему Крилов продовжує в байці «Лебідь, Рак і Щука». За обсягом байка зовсім невелика, але це не применшує її достоїнства. Вона гостро сатирична. Мораль, дана автором на початку, допомагає читачам настроїтися на потрібний лад, відразу й безпомилково зрозуміти думки автора, завуальовані езоповою мовою. Сучасники Крилова розуміли алегорії поета.
    Майстерність Івана Андрійовича полягає в універсальності його добутків. Написані до конкретних подій, вони в силу своєї багатозначності можуть бути прикладені до будь-якого підходящого моменту. Вони існують поза часом і простором, у цьому їхнє головне достоїнство. Вони так само актуальні сьогодні, як і сто років тому. Як пояснити цей феномен? У нього багато складових: це й талант Крилова, що знайшов свій вихід у сатирі, у жанрі байок. І прекрасна, образна й лаконічна мова, якою так майстерно користувався автор, переходячи з літературного на розмовний, навіть часом на діалектний. І звичайно ж, знання матеріалу.
    Крилов запозичює свої образи з фольклору, завдяки цьому письменникові не потрібні розгорнуті характеристики героїв, стереотипи вже створилися протягом століть. Цим він домагається лаконічності й точності характеристик, безпомилкового влучення в істину
    Крилов — справді народний письменник, його вплив на російську літературу був великий. В Івана Андрійовича вчилися такі майстри слова, як Некрасов, Салтиков-Щедрін, Островський
    У наш час байки Крилова знайшли нове життя. Вони як і раніше борються  лицемірством, вульгарністю й чванством — у цьому секрет їх довголіття.

    3. Аналіз байок Крилова

    У байках Крилов врахував свій досвід сатирика й драматурга, театрального критика, розсунув звичні межи баєчного жанру
    Крилов звертався зі своїми байками до широкого кола читачів. Демократичний початок визначав весь характер творчості письменника, увесь внутрішній світ його байок. У них уперше в російській літературі ожили й заговорили усі прошарки тодішньої Росії. У строкатій і різноманітній галереї осіб, у зображенні вдач Крилов виступав як письменник-сатирик, різкий викривач кріпосницького суспільства
    Після війни 1812 року, виграної народними масами, царат, використовуючи цю перемогу у своїх цілях, став здійснювати реакційний курс. Однак Олександр I поряд з насадженням кріпосницько-поліцейських порядків нерідко прибігав до демагогічних жестів. Він був з тих монархів, які загравали з лібералізмом, то були катами Радищевих і «спускали» на вірнопідданих Аракчеєвих».
    Зловживання, беззаконня й казнокрадство вищих чиновників, суддів, усього бюрократичного апарата були свідченнями невиліковних виразок кріпосницької держави. Про те, наскільки обурена була цим злом передова суспільна думка, можна судити за заявою декабриста А. Бестужева. «Одним словом,- писав А. Бестужев у своїй записці про причини виникнення декабристського руху,- у скарбниці, у судах, у комісаріатах, у губернаторів, у генерал-губернаторів — скрізь, де замішався інтерес, хто міг, той грабував, хто не смів, той крав. Скрізь чесні люди страждали, а ябедники й шахраї радувалися».
    Це посилення реакції, особливо в роки після Вітчизняної війни 1812 року, коли Олександр I доручив керування державою жорстокому й тупому тимчасовому правителеві Аракчееву, викликало ріст суспільного невдоволення. Кращі люди із середовища дворян — декабристи виступили проти самодержавно-поліцейського гніта, створили таємні організації для боротьби з ним. Поряд з рухом декабристів наростало й народне невдоволення
    У цій атмосфері створювалися байки Крилова, який хоча й не поділяв політичних поглядів декабристів, однак виступав з викриттям пануючого режиму. Алегоричний характер баєчної сатири дозволяв говорити сміливу правду, яку не можна було висловити відкрито.
    У ряді байок Крилов засуджував деспотизм царської влади, байдужність до доль народу, лицемірство. Цар Лев у байках «Риб’ячі танці» і «Строкаті Вівці» не тільки не захищає народ від утисків вельмож сановників, але фактично заохочує це гноблення, прикриваючись личиною милосердного «батька» своїх підданих.
    Про відношення Крилова до влади особливо ясно говорить байка «Жаби, що просять Царя». У ній він висловив свій скептицизм стосовно можливості політичних змін. Адже на зміну «правлінню народну», яким жаби були незадоволені, був їм ниспослан Юпітером цар-опецьок. Але й цар-опецьок незабаром «знудив» жабам своєю лагідністю, і вони знову стали просити царя «на славу». Новий же цар — Журавель став поїдати їх не перебираючи. Песимістичний висновок, до якого прийшов Крилов — не можливість поліпшення системи влади.
    Передові люди епохи — декабристи бачили в баєчній творчості Крилова близькі їм мотиви й ідеї і тому високо цінували його.
    Крилов аж ніяк не солідаризувався з революційним рухом декабристів, залишаючись на своїх колишніх позиціях просвітительства, до цього часу багато в чому застарілих. Але він виступив у таких байках, як «Бритви» і «Булат», із захистом тих діячів, які після подій 1825 року переслідувалися урядом за їхню близькість до декабристського руху
    З декабристами Крилова зближали й патріотичні почуття, що особливо повно виявилися під час Вітчизняної війни 1812 року
    Крилов був першим письменником з народу, що показав життя очами селянина. Він звернувся до байки як самого народного жанру. Коли його якось запитали, чому він пише саме байки, Крилов відповів: «Цей рід зрозумілий кожному: його читають і слуги, і діти». Байка здавна була жанром, особливо близьким народній поезії, яка мала міцну традицію в російській літературі. Її зв’язок з народними прислів’ями й приказками, простота і ясність образів, народна мудрість її моралі — все це робило байку особливо улюблену народом
    У байках Крилов виступає одночасно і як сатирик, і як мораліст. Криловська сатира, осміюючи й викриваючи пороки й недоліки кріпосницького суспільства, тим самим несла в собі позитивний ідеал. Сатира Крилова зберегла свою гостроту й дієвість, тому що байкар не обмежувався критикою злободенних минущих явищ. У його байках виражена мудрість трудової людини, його глибокий і тверезий суд над найважливішими сторонами суспільного укладу життя.
    Для байок Крилова важливе звертання до типового, до створення образів, які розкривають саму сутність соціальних явищ. Його Леви, Вовки, Ведмеді, Лисиці, Щуки виражають у типово узагальнених образах пороки й неподобства тодішнього суспільства.

    4. Яка байка І. А. Крилова мені сподобалася найбільше

    Байки І. А. Крилова — це чудовий і неповторний мир, наповнений гострою сатирою, тонким гумором, несподіваною й дотепною мораллю.
    У моїй улюбленій байці — «Два собаки» — розігрується сценка-діалог між двірським псом Барбосом, що чесно несе, незважаючи на позбавлення, свою сторожову службу, і зніженим панським улюбленцем Жужу. У трудівнику Барбосі й розпещеному підлабузнику Жужу легко впізнаються людські характери, У діалозі звучать два голоси — проста, відверта розповідь дворняги й хвалькуватий голосок кімнатної собачки, яка самовдоволено оповідає про свої успіхи:
    Тут із граничною відвертістю показаний підлабузник, ледар і ледар, що завдяки своєму догідництву перед сильними миру цього попадає «у випадок», тоді як чесний трудівник приречений на голод і холод. Тому той висновок, що дається від імені автора, як би не потрібний. Характери говорять самі за себе.

    5. Аналіз  байки «Вовк на псарні»

    Іван Андрійович Крилов — видатний російський письменник-байкар. У своїх творах він бичував брехунів і мерзотників, кріпосників і властолюбців. Жанр байки їм обраний невипадково. Йти в бій з відкритим забралом було неможливо, занадто нерівні були сили, тому й вибирає Крилов алегоричну форму оповідання — езопову мову. Твори Івана Андрійовича цікаві тематикою, ідеєю й образною мовою. У своїх байках Крилов обговорює й вирішує загальнолюдські питання або конкретні події, як, наприклад, у байці “Вовк на псарні”.
    Байка написана на події 1812 року, коли Наполеон увійшов у Москву й став шукати шляхів миру з Росією. Але росіяни відмовилися: ні про який договір не могло бути й мови, доки ворог залишався на російській землі, у її “серці” — Москві. В алегоричній формі, з достатньою часткою сатири Крилов описує ситуацію, у яку потрапив ворог.
    Наполеонові не вдалося переможно й легко прошагати по Росії, як це було зроблено їм у багатьох європейських державах і їхніх столицях. Росіяни змогли захиститися й зберегти боєздатну армію. Ключів від Москви він так і не дочекався, не вийшло того тріумфу, на який він розраховував. Крилов дуже добре передає ту ситуацію, у якій виявився Наполеон, зайнявши порожню Москву.
    В образі сивого ловчего Крилов виводить мудрого й досвідченого головнокомандуючого Кутузова, який категоричний і непохитний.
    Оптимістично й переможно звучить заключна фраза байки, Крилов нітрохи не сумнівається в перемозі російської зброї.
    Завдяки щедрому таланту й багатогранній творчості, Крилов став популярний ще при житті, зараз же його слава всемирна й буде розцвітати доти, доки звучать його твори.

    6. Афористичность мови байок Крилова

    Відомих поетів і письменників у світі немало, однак не багато хто з них могли б похвастатися тим, що фрази з їх творів настільки полюбилися читачам, що ввійшли в повсякденну мову і стали крилатими.
    Один із цих обраних — великий російський байкар І. А. Крилов. Герої його творів відомі кожному. Вони говорять один з одним і з нами такою простою, соковитою й живою мовою, що багато їхніх реплік залишаються в нашій пам’яті назавжди!
    «Ай, Моська! знать она сильна, коль лает на Слона», «А ларчик просто открывался», «А Васько слушает да ест», «Сильнее кошки зверя нет», « Слона-то я и не приметил»… Ці вирази настільки звичні нам, що багато хто й не замислюються, звідки вони, хто їх автор. З’явившись один раз на з-під пера великого байкаря, вони дотепер збагачують нашу мову, роблячи її яскравою, емоційною, образною. А це, я вважаю, найкраще визнання поетичного таланта «дідуся Крилова».

    7. Осміяння людських недоліків у байках Крилова

    Байки І. А. Крилова знають і люблять дорослі й діти, тому що вони написані простою, яскравою, живою мовою, а зміст їх зрозумілий кожному. Улюблений прийом великого байкаря — алегорія. Під виглядом тих, що мукають, що бекають, що ричать героїв ховаються звичайні люди. Підкреслюючи достоїнства одних, І. А. Крилов з гумором викриває й висміює недоліки інших. Так, у своїй байці «Вовк на псарні» поет викриває боягузливу, брехливу й лицемірну натуру зубастого хижака, звеличуючи мудрість і життєвий досвід старого ловчего.
    Читаючи байку «Осел і Соловей», ми сміємося над пихатими словами Осла, що радить пернатому майстрові співу Солов’єві брати уроки в півня.
    Мляві, бездіяльні судді в байці «Щука» теж викликають глузування автора. Покірливими дурними Ослами, Козлами й старими Шкапами спритно командує хитра Лисиця, призначена Прокурором. Вона не новачок у таких справах і вміло рятує злочинницю Щуку, що їй « постачала рибний стіл », присудивши «і страшно, і небезпечно» утопити її в ріці.
    Час іде, але й сьогодні, як і двісті років тому, ми зустрічаємося з неуцтвом і облудністю, дурістю й гординею. От чому байки І. А. Крилова залишаються не тільки близькими й зрозумілими, але й улюбленими читачами різного віку.

    Байки. Аналіз творчості І. А. Крилова

    Повернутись на сторінку Байки Езопа, Федра, Ла Фонтена, І. А. Крилова, Г. Сковороди, Л. Глібова, Є. Гребінки, П. Гулак-Артемовсього, Народні байки

    Комментарии закрыты.