І. А. Крилов. Байки. Аналіз творчості І. А. Крилова

    І. А. Крилов. Байки. Аналіз творчості І. А. Крилова

    Іван Андрійович Крилов. Біографія та творчість

    Спільне та відмінне байки І. Крилова «Вовк та ягня» та однойменної байки Езопа

    І. А. Крилов. Сторінками біографії та творчий шлях

    Російські байки Івана Андрійовича Крилова

    Соціальна сатира у байках І. А. Крилова

    Аналіз байок «Квартет» і «Лебідь, рак і щука»

    Аналіз байок Крилова

    Яка байка І. А. Крилова сподобалася мені найбільше

    Аналіз байки «Вовк на псарні»

    Афористичность мови байок Крилова

    Осміяння людських вад у байках Крилова

    Байки Крилова

    1. Іван Андрійович Крилов.
    Біографія та творчість

    Іван Андрійович Крилов народився в 1769 році в Москві в родині бідного армійського офіцера. Батько служив в драгунському полку, вислужившись з солдатів, був головою магістрату в Твері, помер, залишивши вдову з двома малолітніми дітьми. Дитячі роки Івана Крилова пройшли в Твері. Грамоті вивчився вдома, французькою мовою займався у сім’ї знайомих. У 1777 Крилов був записаний в цивільну службу підканцеляристом калязінського нижнього земського суду, потім тверського магістрату.
    В кінці 1782 поїхав до Петербургу з матір’ю, якій вдалося влаштувати його на службу в Петербурзьку Казенну палату (служив чиновником 1783—1787). Відсутність освіти заповнював самостійним вивченням літератури, математики, французької та італійської мов. У 14 років (1784 рік) написав оперу «Кофейница», відніс її до книгаря Брейткопфа, який дав за неї авторові на 60 рублів книг (Расина, Мольера і Буало), але оперу так і не надрукував. «Кофейница» була опублікована тільки в 1868. У казенній палаті Крилов отримував лише 80—90 рублів на рік, чим був не задоволений, тому перейшов у Кабінет Її Величності. З 1787 по травень 1788 служив в Гірській експедиції в Петербурзі. У 1788 Крилов залишився без матері і на його руках залишився молодший брат, Лев, про якого він все життя піклувався, як про сина (той в листах називав його зазвичай «тятенькой»).
    У 1789, в друкарні І. Г. Рахманінова, Крилов друкує щомісячний сатиричний журнал «Пошта Духів». Зображення недоліків російського суспільства вклалося тут у фантастичну форму листування гномів з чарівником Малікульмульком. «Пошта Духів» виходила тільки з січня по серпень, оскільки мала всього 80 передплатників; у 1802 вона вийшла другим виданням. Вийшовши в 1791 у відставку, Крилов стає власником друкарні і з січня 1792 починає друкувати в ній журнал «Глядач», що виражав сатиричний ухил. «Глядач» мав 170 передплатників і в 1793 перетворився на «Санкт-петербурзький Меркурій», який проіснував усього рік й не мав особливого успіху. З 1792 за Криловим було встановлено поліцейське спостереження. Після виходу в світ повісті «Каїб» і ряду сатиричних творів, викликав незадоволеність Катерини II і в кінці 1793 Крилов був вимушений виїхати з Петербургу в провінцію і припинити літературну діяльність.
    З 1794 до осені 1795 жив у Москві, був прийнятий в багатьох відомих родинах, але його ім’я потрапило в поліцейський реєстр завзятих карткових гравців, через що, за деякими свідченнями, Крилов був вимушений покинути Москву. У 1797 він зустрівся в Москві з князем С. Ф. Голіциним і виїхав до нього в село, в Україну, як вчитель дітей і секретар. До того часу Крилов вже мав різнобічну освіту, добре грав на скрипці, знав італійський і виявився чудовим викладачем мови і словесності. У 1801 князя Голіцина було призначено ризьким генерал-губернатором, і Крилов найнявся до нього секретарем. У 1803 знов вийшов у відставку. У наступні два роки вів велику гру в карти, вигравши дуже велику суму, роз’їжджав ярмарками. У 1805 Крилов був в Москві й показав І. І. Дмітрієву свій переклад двох байок Лафонтена: «Дуб і Тростина» і «Розбірлива наречена». Крилов завжди любив Лафонтена (якого називав Фонтеном) і, за переказами, вже в ранній юності випробовував свої сили у перекладі байок. У 1806 він надрукував тільки 3 байки. У 1808—1810 Крилов служив в Монетному департаменті під керівництвом Оленіна.
    У 1809 році вийшла перша книга байок. В 1812 році отримав посаду бібліотекаря, а в 1816 році він стає бібліотекарем в Публічній бібліотеці, де пропрацював майже до кінця свого життя — до 1841 року.
    Помер Іван Андрійович Крилов в Петербурзі 21 листопада 1844 року. Похований в Олександро-Невській лаврі.

    2. Спільне та відмінне байки
    І. Крилова «Вовк та ягня»
    та однойменної байки Езопа

    Відомо, що сюжети багатьох байок виникли ще в давнину, але байкарі різних країн використовують їх для написання нових творів. Як виникає новий твір на основі відомого сюжету, спробуємо дослідити це на прикладі байок Езопа і Крилова.
    Езоп — легендарний поет, якого вважають засновником жанру байки. Байки Езопа прозові, оповідні, лаконічні. Головна увага приділяється сутичці між носіями певних рис або різних життєвих позицій. У байці «Вовк та ягня» характери персонажів чітко визначені: Ягня уособлює беззахисність, Вовк — силу. Мораль випливає з самої оповіді: справедливий захист не має сили для тих, хто заповзявся чинити кривду.
    На відміну від Езопа, Крилов помістив мораль своєї байки на початку, але розвиток подій у байці не сприймається як проста ілюстрація моралі «У сильного безсилий винен завсігди…».
    У Крилова вовк стає втіленням невблаганної злої сили, жорстокості і свавілля, а розвиток сюжету на наших очах розкриває механізм дії цієї жорстокої сили. Читачі стають ніби свідками усього, що відбувається з героями.
    На початку байки Ягня не лякається Вовка, адже воно нікому нічим не шкодить і не порушує встановлених правил. Безглузді звинувачення, які висуває Вовк, Ягня з легкістю спростовує. У відповідях Ягняти відчувається почуття власної гідності. На якусь мить читачам навіть здається, що то Ягня загнало Вовка у глухий кут, бо хижак не має більше аргументів для звинувачення. Але з цього зовсім не випливає, що після зустрічі з Вовком Ягня залишиться неушкодженим. Якраз навпаки. Кожна гідна відповідь Ягняти ще більше дратує Вовка. Нарешті свавільному хижакові набридає вишукувати уявні провини своєї жертви і він показує свою сутність. Останні слова байки: «Сказав — і в темний ліс Вовк поволік Ягня» — водночас очікувані і несподівані. Читач від самого початку знав, що так мало статися, але, спостерігаючи за розвитком подій, сподівався, що Ягня таки доведе свою невинність.
    Отже, у байках Езопа і Крилова спільним є сюжет, персонажі і навіть мораль. Байка Езопа написана прозою, а Крилова віршами. Але, на мою думку, найголовніше, що відрізняє ці дві байки — це саме читацьке сприйняття творів. Байка Езопа звернена, так би мовити, до розуму читача. А байка Крилова — до його серця.

    3. І. А. Крилов.
    Сторінками біографії та творчий шлях

    Творчість І. А. Крилова почалося ще в XVIII ст., коли він видавав відомі сатиричні журнали «Пошта парфумів» і «Глядач», які зіграли важливу роль у розвитку демократичної літератури. Наприкінці XVIII — початку XIX ст. він написав кілька драматичних творів. Його комедії «Модна крамниця» і «Урок дочкам» мали великий успіх у глядачів. Однак у пам’яті цілого ряду поколінь Крилов залишився насамперед як байкар.
    Джерела байки сходять до глибокої стародавності. Цей жанр почав посилено розроблятися в XVIII ст.: досить згадати байки Сумарокова, Хемніцера, Дмитрієва. Але тільки байки Крилова вирізняються справжньою народністю, сатиричною спрямованістю, високою художньою досконалістю. У свідомість мільйонів читачів давно вже ввійшли не тільки байки, але й сам вигляд Крилова — мудрого дідуся, що з лукавою простодушністю говорив суворі істини своїм сучасникам і моральні уроки якого так важливі й актуальні і сьогодні. Байки Крилова внесли новий, свіжий струмінь у літературу початку XIX ст. Нічого загального із сентименталізмом і романтизмом у нього не було. Не випадково Пушкін стверджував, що в жодному разі не можна зближати Крилова з Карамзиним. Крилов продовжував іншу лінію в російській літературі, яка характеризується іменами Новикова, Фонвізіна, Радищева. У зв’язку з цим можна згадати, що ще в повісті «Каїб» (1792) він досить іронічно зобразив і классициста, і сентименталіста, однаковою мірою далеких від об’єктивного зображення реальної дійсності.

    По своїй природі байки завжди дидактичні, тому вони природні в системі просвітницького реалізму. Однак велич Крилова полягає у тому, що він переростає ці рамки. Його байки — абстрактне викриття пороків. З разючим лаконізмом Крилов відтворює типові життєві ситуації. Персонажі криловських байок завжди колоритні, індивідуальні, неповторні, але з тим вони рельєфно передають особливості певних соціальних або психологічних типів. За численними баєчними звірятками, пташками та комахами легко вгадуються люди з їхніми характерами, звичками, учинками, навіть зовсім певні особистості або події. Так, уїдлива байка «Квартет» зі знаменитою кінцівкою:

    «А вы, друзья, как не садитесь,
    Все в музиканты не годитесь»

    написана із приводу перетворення Державної ради (за іншими відомостями, у ній висміювалася «Бесіда аматорів російського слова», що складається з 4 розрядів). Стомлюючі-нудні літературні читання в цій же «Бесіді» висміювалися в байці «Демьянова юшка».
    Крилов дуже швидко відгукувався на конкретні політичні й суспільні події, але під пером великого байкаря реальний факт піднімався до високого соціально-політичного й художнього узагальнення. Саме тому байки його продовжують жити для всі нових і нових поколінь, доставляючи їм естетичну насолоду ы являючи собою джерело мудрості.
    Давним-давно немає Державної ради, а «Квартет» і сьогодні є дотепним і разом з тим серйозним застереженням і уроком. Багато негативних явищ у житті, людські пороки й недоліки великий російський байкар висміював так сатирично нещадно, як нікому ще не вдавалося в історії цього жанру. Явно Крилова мав на увазі грибоедовский Загорецький, коли в невдаваному переляку так ополчився на байки, знайшовши в них (і не без підстави) різку критику самих основ самодержавної держави.
    І дійсно, у ряді байок Крилов виступає як сміливий і нещадний викривач кріпосницького суспільства («Риб’ячі танці», «Вовки й Вівці», «Мор звірів», «Вовк і Ягня», «Селяни й Ріка» та ін.). Крилов був далекий від декабристського визвольного руху. У деяких випадках у нього навіть проявлялися консервативні настрої («Безбожники», «Кінь і Вершник»). Але загалом він, застосовуючи властиве байці езопову мову, навіть в умовах жорстокої цензури висловлював думки, настрої, моральні підвалини трудового народу. І не випадково для багатьох декабристів його байки були надзвичайно важливі саме як вираження народної думки.
    Про суть його поглядів на соціальні відносини досить відверто дає байка «Аркуші й Корінь». Національно-патріотична тематика представлена в тих його байках, які присвячені героїчним подіям 1812 р. «Вовк на псарні», «Ворона й Курка», «Обоз»). Тут також чітко виступає народна точка зору, народний погляд на війну, на ворогів, на Кутузова. Показово, що у байці «Ворона й Курка» Крилов відступає від звичайної баєчної традиції й не маскує той конкретний факт, що стає основою для створення байки. Смоленський князь (Кутузов) названий у першому ж рядку, а далі прямо згадується Москва, залишення якої Крилов вважав зовсім не помилкою полководця, а частиною його стратегічного задуму. Особливо популярної була байка «Вовк на псарні». Крилов відіслав її Кутузову, і той читав її вголос, а коли дійшов до рядків: «Ти сірий, а я, приятель, сивий», то зняв кашкет і показав свою сиву голову.
    Крилов значно розширив можливості байки як жанру. У його байках були поставлені найважливіші проблеми, підказані тогочасною дійсністю. Тематика й образна система криловських байок ґрунтується на невичерпному багатстві усної народної творчості. Його образотворчі засоби, манера оповідання, мова найтіснішим образом пов’язані із казками, прислів’ями, приказками, загадками. Байки Крилова, найтіснішим образом пов’язані і з народною мудрістю, народним досвідом, які у свою чергу, збагачували художню свідомість народу.
    Особливо вражало сучасників лексичне багатство мови Крилова, сміливе використання їм таких просторічних слів і виразів, які ще не використовувалися в літературі. Його мова взагалі відрізняється незвичайною гнучкістю й виразністю. Досвід Крилова в області вірша (він використав різнобічний ямб, що дає можливість наблизитися до передачі Вільного розмовного мовлення) був потім підхоплений Грибоєдовим і блискуче використаний їм у комедії «Горі від розуму». «Не будь Крилова в російській літературі,- писав Бєлінський, — стих Грибоєдова не ступив би так страшно далеко».
    Творчість Крилова зіграло важливу роль в історії літератури. Традиції великого байкаря цілком відчутні у творчості багатьох наступних поетів і прозаїків; досить згадати хоча б сатиричні казки Щедріна. Криловські байки зіграли чималу роль і в розвитку літератур народів. Видатний письменник казахського народу Абай перекладав Крилова. З особливим інтересом було сприйнято баєчне новаторство російського поета в українській літературі. Шевченко добре знав і високо цінував байки Крилова. Його традиції сприяли розвитку й зміцненню байки як одного із провідних жанрів української поезії XIX ст. У першу чергу тут варто назвати Є. Гребінку й особливо Л. Глєбова, з ім’ям якого пов’язане остаточне утвердження реалістичної байки в українській літературі.

    4. Російські байки Івана Андрійовича Крилова

    Іван Андрійович Крилов (1768—1844) був найвизначнішим представником російського класицизму в часи романтизму. Ранні етапи свого літературного розвитку він здолав ще у ХVІІІ ст.: писав оди, комедії, епіграми, прозові сатиричні твори і видавав сатиричний журнал. Став більше відомим як байкар уже в ХІХ ст. З представниками нових течій перебував загалом у добрих стосунках. Його діяльність (точніше — бездіяльність) як бібліотекаря царської публічної бібліотеки давала йому вдосталь часу для занять літературною творчістю. Спроби деяких офіційних кіл протиставити його як поета новітнього (передусім Пушкіну) залишились без успіху. Його байки дуже швидко «приживалися» в школі і залишилися відтоді частиною російського уроку. Деякі з його сентенцій ввійшли в число крилатих висловів.
    Як справжній син ХVІІІ ст., Крилов був просвітником. Переборовши політично-радикальні прихильності своїх молодих років, він став послідовним консерватором, чому почасти сприяли наполеонівські війни, а почасти деякі успіхи Росії в світовій політиці. Свої політичні думки він висловлював іноді в оригінальних байках, які були здебільшого переробками традиційного в літературі байкарського матеріалу. Поетів цього жанру у ХVІІІ ст. було чимало, але більшість із них (за винятком, можливо, Хемніцера та Дмитрієва) забуті остаточно.
    Російська байка, певно, через свій зв’язок із назвою «басня» (похідна від «баять» у значенні «болтать») стала видом «розмовної», жартівливої оповіді з прозорою мораллю, яка міститься здебільшого в заключному висловлюванні, в короткій підсумковій сентенції (А. Раммельмайер). Така структура байки збережена й у Крилова. Але основна принада його байок у їх мові. За тривале своє життя Крилов мав змогу вивчити народну мову в різних російських регіонах. Його байкарська мова внесла багато слів і виразів із народної в мову літературну, внаслідок чого вони не зазнали забуття. Більшість його красивих і оригінальних виразів не потребують запам’ятовування: вони живуть у сучасній російській мові як крилаті цитати (наприклад, «ему бы руку приложить», «глаза продрать», «ударили в смыки», «на волка только слава», «прошибли слёзы», «нет угомону», «вкось и впрямь», «ставить в малость», «нет прилики вору» і т. д.). Більшість байок Крилова через присутність у них міфологічних ремінісценцій у сьогоднішній школі чи й для сучасного пересічного читача часто потребують відповідних коментарів (наприклад, «Парнас», «Юнона», «Ахіллес», «Юпітер», «Зевс», «Еолові сини», «Алкіда», «Гомер» — навіть у застарілій формі — «Омир»); у значній кількості байок є також історичні ремінісценції.
    За змістом мораль криловських байок дуже різноманітна: поряд із тими, що стосуються подій минулого (скажімо, адмірала, який при відступі Наполеона припускався різних стратегічних помилок, Крилов порівняв із щукою, яка збирається разом із котом ловити мишей), є в поета й такі «моралі», де йдеться про загальні погляди на продажність і нечесність службовців, на небажання «сильних світу цього» дотримуватись законів, на поганих радників у господарюванні тощо. Були в Крилова й байки, в яких траплялися натяки на помилки царя (у Крилова щодо Олександра І було більше скепсису, ніж, скажімо, щодо Миколи І).
    Як було зауважено, юний Крилов-радикал згодом став консерватором і цілком відійшов від вільнодумства. Та все ж мораль його байок не тільки традиційна; вона часом «консервативна» в лапках. Він, наприклад, критично ставився до «закордону», виступав навіть проти будь-яких поїздок за межі імперії (можливо, при цьому малися на увазі дуже часті поїздки за кордон царя Олександра І). Він не вірив, що можна сумніватись у провидіннях; у його уявленні, «ропот» нижчого класу проти влади пояснювався нерозумінням того класу добрих намірів влади. Крилов засуджував також «дерзкие умы», які гинули, прагнучи знань. «Свобода» здається йому небезпечною без «розумної міри», про що найменше потрібно було говорити в Росії епохи Миколи І; небезпечна, на його думку, також філософія; про це (не зовсім виразно, щоправда) йдеться в байці «Городник і філософ» («Огородник и философ»), але гостріше — в байці «Пугач і осел» («Филин и осел»). А найбільш «небезпечний» письменник (мається на увазі Вольтер) має бути покараним у пеклі ще суворіше, ніж звичайний розбійник, бо його (Вольтера) твори можуть «наповнити країну розбоєм, смутою, повстаннями і призвести до занепаду» («Творець і розбійник» («Сочинитель и разбойник», 1817).
    Звичайно, в байках Крилова ідеологічні настанови шукали тільки окремі читачі. Їх зміст розкривався, як було сказано, переважно в школі.

    І. А. Крилов. Байки. Аналіз творчості І. А. Крилова

    Повернутись на сторінку Байки Езопа, Федра, Ла Фонтена, І. А. Крилова, Г. Сковороди, Л. Глібова, Є. Гребінки, П. Гулак-Артемовсього, Народні байки

    Комментарии закрыты.