Байки П. П. Гулака-Артемовського. Аналіз творів

Байки П. П. Гулака-Артемовського. Аналіз творів

1. Засудження свавілля й деспотизму в байці «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського

В українській літературі першої половини XIX ст. з’являється низка байкарів: П. Гулак-Артемовський (1790—1865), О. П. Руданський (1784—1851), Л. І. Боровиковський (1806—1889), Є. П. Гребінка (1812—1848) та інші. Найвизначнішими серед них були Гулак-Артемовський і Гребінка.
У творчій спадщині Гулака-Артемовського найбільш цінними є байки, які поділяються на дві групи: байки-казки на громадські і побутові теми («Пан та Собака», «Солопій і Хівря», «Тюхтій і Чванько» та ін.) і байки-приказки, які стисло зображують невеличку подію («Дурень і Розумний», «Цікавий і Мовчун», «Лікар і Здоров’я» тощо).
Найвизначнішою серед творів Гулака-Артемовського є байка «Пан та Собака». Вона правдиво змальовує життя кріпаків та їх взаємини з панами.
В образі Рябка автор змальовує беззахисне селянство, життя якого цілком залежало від волі пана. Рябко ретельно виконує свої обов’язки, сподіваючись заслужити панську ласку. Першу ніч він зовсім не спить, стереже хазяйське добро, але замість подяки одержує різки, бо, програвшись у карти, Пан не міг заснути цієї ночі і в своєму безсонні звинувачує Рябка. Боячись потривожити панську особу, Рябко на другу ніч «забрався в скирту спать». У той час москалі, тобто солдати («а їх було чимало на селі»), обікрали комору.
За наказом Пана його посіпаки люто катують «винного». Тільки тепер Рябко усвідомлює свою цілковиту залежність від сваволі жорстокого і невдячного самодура-пана і приходить до висновку, що дурним панам не догодиш.

Той дурень, хто іде дурним панам служити,
А ще дурніший, хто їм хоче догодити.

Пан — людина негідна і жорстока. Він навіть не помічає старанності Рябка, не цінить його праці, виміщає на ньому свої особисті невдачі. Сам він не здатний до будь-якої корисної діяльності і лише розтринькує надбане кріпаками. Паразитизм і свавілля як характерні риси класу дворян в байці розкриті реалістично.
Зловживання поміщиків своєю необмеженою владою над селянами, яку давали їм тогочасні закони, були типовими для кріпосницької дійсності.
Отже, соціальна значимість байки «Пан та Собака» — у засудженні зловживання поміщиків своєю владою над кріпаками. Гулак-Артемовський, правильно відмітивши пробудження свідомості мас унаслідок посилення утиску з боку пануючого класу, не показав їх активного протесту.
У байці «Пан та Собака» Гулак-Артемовський виступає тільки проти «дурних», тобто жорстоких і свавільних, панів, а не проти всього класу дворянства. Своєю байкою він хотів лише присоромити цих поміщиків, примусити їх схаменутися і ставитись до своїх кріпаків людяніше.

2. Тема кріпацтва у творі П. Гулака-Артемовського «Пан та Собака»

Передові люди вважали кріпацтво несправедливим ладом і закликали до боротьби з ним. Засуджував надмірну жорстокість та свавілля поміщиків і український байкар Петро Гулак-Артемовський.
«Пан та Собака» — антикріпосницький твір. Байка пройнята протипанськими настроями. Порушуючи такі актуальні питання того часу як становище кріпаків, ставлення панів до них, П. Гулак-Артемовський викриває самодурство і розбещеність панів, висловлює співчуття до безправних селян.
У алегоричному образі Рябка, сумлінного, роботящого та чесного, поет розкриває долю кріпака, повністю залежного від жорстокого пана. Рябко прагне догодити своєму господарю, заслужити ласку, подяку, тому пильно стереже панське добро. Вночі усі відпочивають, «один Рябко, один, як палень, не дрімає, худобу панську, мов брат рідний, доглядає». Але через свою відданість Рябко був покараний, бо пан програвся у карти, а злість зганяє на відданому слузі. Рябко не протестує, не обурюється, лише заливається гіркими сльозами:

Чим, люди добрі, так оце я провинився?
За що ж глузуєте?..
За що знущаєтесь ви наді мною так?

Після другого покарання у Рябка пробуджується свідомість. Жорстоке знущання і несправедливе покарання виводять з рівноваги навіть такого сумлінного кріпака. Рябко рішуче і твердо заявляє:

Чорт би убив твого, Явтух, з панами батька,
І дядину, і дядька
За ласку їх!.. — сказав Рябко тут наодріз.
— Нехай їм служить більш рябий в болоті біс!
Той дурень, хто дурним іде панам служити,
А більший дурень, хто їм дума угодити!..

Своєю байкою П. Гулак-Артемовський засуджує панів, які вели паразитичний спосіб життя. Він зневажає їх за те, що вони збиткувалися з кріпаків і жорстоко розправлялися з ними. Автор співчуває беззахисним селянам, його байка співзвучна з помислами і настроями простого люду.

3. Майстерність творення алегоричних образів у байках П. Гулака-Артемовського

В українську літературу Гулак-Артемовський увійшов як талановитий байкар і захисник простого поневоленого народу. Він залишив нам цікаві зразки байки, серед.яких провідне місце посідає байка «Пан та Собака», в якій автор використовував засоби алегорії. Завдяки тому, що письменник добре знав побут та звичаї народу, живу розмовну мову, твір мав новаторський характер як за змістом, так і за формою. Гулак-Арте-мовський одним із перших почав утверджувати в літературі живу, народну мову, тому байка була доступною і цікавою для широкого загалу. У гостро сатиричному плані поет характеризує панів, їхнє несправедливе ставлення до покріпачених, простих людей, які всі сили віддають на панщині, аби тільки господарям було ласо жити.

В алегоричному образі Рябка, над яким увесь час знущається пан, можна легко вгадати звичайного безправного кріпака. Автор майстерно змальовує кріпацьке життя, описуючи нам собаче існування на подвір’ї пана. Таке асоціювання життя трудящих людей з собачим викликає протест і обурення проти тодішнього уряду в країні. Дійсно, кріпака в ті часи порівнювали з безправною, безмозкою твариною:

Стриба Рябко, вертить хвостом,
Неначе помелом,
І знай, дурненький, скалить зуби
Та лиже губи.

Трудяга не може збагнути причину панських знущань, бо його б’ють і тоді, коли всю ніч гавкає, охороняючи панське майно, і коли усю ніч мовчить, аби не збудити пана. А причина лише в тому, що у пана поганий настрій, бо він програвся у карти. І він зриває свій настрій та лють на власному кріпакові.

— Чешіть Рябка! — гукнув. Аж тут їх щось з десяток
Вліпили з сотеньку київ Рябку в завдаток.
— Лупіть Рябка! — кричить тут Пан,
як навісний; Рябко ж наш тільки вже що теплий та живий.

Отже, через алегоричний образ собаки Рябка Гулак-Артемовський розкрив сутність кріпацького життя, викрив жорстокість і неробство панів, показав безправність простої людини. Цей твір Гулака-Артемов-ського був виявом високої громадянської мужності й доказом того, що письменник був вірним сином свого народу.

4. Петро Гулак-Артемовський — класик нової української літератури

Син священика з Городища (Черкащина) Петро Петрович Гулак-Артемовський (1790—1865) після навчання в Київській академії (якого не завершив) закінчив словесний факультет Харківського університету, викладав польську мову, пізніше захистив магістерську дисертацію на тему «О пользе истории вообще и преимущественно отечественной и о способе преподавания последней», згодом став професором історії та географії, а з 1841р. — ректором університету. Людина різносторонніх знань, високої гуманітарної освіти, Гулак-Артемовський обіймав цю посаду два чотириріччя, після чого пішов у відставку, маючи чин дійсного статного радника.
П. П. Гулак-Артемівський друкував російські переклади творів Ж.-Ж. Руссо, Дж. Мільтона, Ж. Расіна, Ж. Деліля, П. Ж. Кребійона, Горація та ін. У 1825 році в Харкові письменник познайомився з Адамом Міцкевичем (той якраз переїздив через Харків). Між поетами зав’язалася симпатія та порозуміння, наслідком чого став переклад на українську мову балади “Pani Twardowska” (під назвою «Твардовський»). Як стверджував товариш Гулака-Артемовського Данилович, «балада «Твардовська» в козацькому костюмі подобала всім надзвичайно». Популярність переспіву засвідчує факт, що 1827 р. надрукований він був 4 рази, в тому числі в польському журналі “Dziennik Warszawski”, куди послав його Данилович.
Письменник щиро цікавився українським літературним життям, підтримував широкі зв’язки з російськими, українськими, польськими діячами культури. Петро Гулак-Артемовський всіляко сприяв поширенню в харківському товаристві творів українських поетів-романтиків, свободолюбивих і антиросійських ідей Міцкевича, чим пробуджував інтерес не лише до вивчення польського, але й українського фольклору та історії.
Письменник задумав створити український словник для, як писав Данилович Лелевелеві, – «врятування мови від загибелі. …Переконую, щоб її [мову] радше писаннями підтримував, і вже переклав «Рибалку» Ґете на малоросійську мову».
1817 року П. П. Гулак-Артемовський оприлюднив оригінальний вірш українською мовою «Справжня Добрість», 1818 р. — «казку» «Пан та Собака», написану на основі фабульної канви чотирирядкової байки І. Красіцького «Pan і Pies». Ця «Казка» відіграла помітну роль у розвитку жанру байки в Україні. Це була, по суті, перша українська літературна) байка, написана зі свідомою орієнтацією на фольклор та живу розмовну мову. Пізніше письменник опублікував ще дві байки — «Казку» «Солопій та Хівря, або Горох при дорозі». і «побрехеньку» «Тюхтій та Чванько», ще пізніше — цикл байок-«приказок»: «Дурень і Розумний», «Цікавий і Мовчун», «Лікар і Здоров’я» («першоджерело» — приповідки І. Красіцького). У 1827р. П.П. Гулак-Артемовський написав ще три байки — «Батько та Син», «Рибка», «Дві пташки в клітці». Кращі твори письменника збагатили культуру українського художнього слова, внесли нові елементи до української поетики (різностопний ямб, коломийковий вірш).
Петро Гулак-Артемовський — класик нової української літератури, один із її засновників. Кращі його твори як на свій час мали новаторський характер і за змістом, і за формою . Його оригінальні твори і переклади дали початок т.зв. харківському романтизмові. З непідробною симпатією, співчуттям і прихильністю вони відображали внутрішній світ, сподівання, буденне життя, побут, звичаї, гумор, оптимізм простих людей. Стоячи на цілком лояльних щодо царизму позиціях, Гулак-Артемовський у той же час критикував у своїх творах жорстокість панів-кріпосників, подавав позитивні образи простих людей. Критикою кріпосницьких порядків і висловленням співчуття до гнобленого поміщиками селянства найбільш яскраво відзначається байка «Пан та Собака» (1818), що стала найвідомішим твором автора. Тож найбільша заслуга письменника в тому, що він став на захист поневоленого селянства, одним з перших утверджував в українській літературі народну мову. Писав яскравою, народньою «слободсько-українською» мовою. Критика високо цінувала твори Гулака-Артемовського (М. І. Костомаров, П.О. Куліш, професор Н.І.Петров, академік Н. П. Дашкевич). З кінця 20-х pp. Гулак-Артемовський відійшов від активної літературної діяльності.
Одночасно з Петром Гулаком-Артемовським у Харківському університеті працював визначний український славіст і етнограф, історик і мовознавець професор Ізмаїл Срезневський (1812-1880). Як шанувальник української мови він активно займався виданням художніх творів, як історик – доводив, що українці є окремим слов’янським народом зі своєю мовою, яка не є діалектом ані російської, ані польської. Варто згадати, що й першу в Російській імперії лекцію українською мовою було прочитано саме в Харківському університеті.
Племінником письменника був український композитор і співак (володiв баритональним басом) Семен Гулак-Артемовський (1813-1873). Найбільш знаний музичний твір С.Гулака-Артемовського — опера «Запорожець за Дунаєм», прем’єра якої відбулася 14 квітня 1863 року на сцені Маріїнського театру в Санки-Петербурзі під час бенефісу автора. Як свідчать сучасники, сюжет опери підказав Гулаку-Артемовському історик і письменник Микола Костомаров. Текст лібрето написав сам композитор. Головну партію опери — Карася – С.Гулак-Артемовський виконував сам.
Партитура опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» зберiгалася в бiблiотецi iмператорських театрів, а сама постановка опери з хорами й танцями, побудована на гумористичних народних пicнях, мала такий успiх на сценi Маріїнського театру, що зацiкавила навіть царську сiм’ю, яка була присутня на прем’єрі опери 1863 р., хоча спектакль ішов (чи не єдиний на той час випадок) мовою оригiналу.
Прем’єра опери в Москві, на клопотання композитора, відбулася 6 жовтня 1864 року. «Раптом» з’явилося кілька критичних статей (уже діяв Валуєвський циркуляр 1863 року). У щоденному виданні «Театральные афиши» критик Ільїн писав, що вся фактура опери слабка, безбарвна і що в ній немає жодного значного номера. Редактор газети «Московские ведомости» намагався довести, що не існує не лише української мови, а й українського народу. Опера зникла з репертуару імператорських театрів. Лише після 1881 року, коли було дозволено ставити українські вистави, опера знову побачила світло рампи.
Друге народження опери після смерті композитора відбулося у Ростові-на-Дону у 1884 році. Здійснила постановку опери трупа Михайла Старицького. Роль Карася виконував Марко Кропивницький, а роль Оксани — Марія Заньковецька.