• Реклама

Байки Є. Гребінки. Творчий шлях Є. Гребінки

Байки Є. Гребінки. Творчий шлях Є. Гребінки

Літературна спадщина Євгена Гребінки (частина 1)

Є. Гребінці належить своєрідне місце в літературі 30— 40-х років XIX ст. Найціннішу частину його художньої спадщини становлять байки, які відіграли велику роль у розвитку нового українського письменства. Як і деякі його сучасники, Є. Гребінка брав активну участь і в російському літературному процесі; кращі прозові твори письменника завдяки виразній демократичній спрямованості, гуманістичним тенденціям, високохудожній вартості написані в руслі естетики натуральної школи. Не випадково І. Франко назвав Є. Гребінку «талановитим писателем російсько-українським».
Євген Павлович Гребінка народився 2 лютого 1812 р. у сім’ї дрібного поміщика на хуторі Убежище поблизу Пирятина на Полтавщині, де мав можливість познайомитися з підневільним життям простого народу, його побутом і звичаями. Буйну уяву хлопця живили, зокрема, захоплюючі розповіді про «старовину» його матері Надії Іванівни, що походила з давнього козацького роду Чайковських, і особливо няньки-кріпачки про спалення ляхами Наливайка, про Змія Горинича та ін., про що він згадував з великою вдячністю. Навчаючись у приватних учителів, Є. Гребінка, за спогадами одного з них, виявляв помітний інтерес до «слов’ян, малоросійських гетьманів, Котляревського «Енеїди», повір’їв про чарівниць, відьом…», взагалі до народної поезії. Все це згодом плідно позначилося на творчості майбутнього письменника.
Літературну діяльність Є. Гребінка розпочав у роки навчання в Ніжинській гімназії вищих наук (1825—1831), де тоді працювала група професорів прогресивних переконань (М. Бєлоусов, К. Шапалинський, І. Ландражин та ін.), які, поширюючи в лекціях передові ідеї часу, зокрема про права на свободу, рівність і незалежність людської особистості, про необхідність освіти для народу, популяризуючи твори Байрона, Монтеск’є, сприяли духовному змужнінню своїх вихованців, розвиткові їх розумових і естетичних інтересів. Значний вплив на ідейно-естетичне формування Є. Гребінки як письменника мала і його активна участь у літературному житті гімназичної молоді, серед якої поширювалися волелюбні вірші О. Пушкіна і твори К. Рилєєва, «Подорож із Петербурга в Москву» О. Радищева та «Лихо з розуму» О. Грибоедова. У літературному гуртку жваво обговорювали перші спроби гімназистів (М. Гоголя, Н. Кукольника, М. Прокоповича та ін.), які вміщувалися потім у рукописних журналах та альманахах. Один з них готував і сам Є. Гребінка, заповнюючи, за свідченням сучасників, кожний номер його власними російськими й українськими віршовими та прозовими творами, «переважно сатиричними». Відомо, що в гімназії Є. Гребінка розпочав переклад «Полтави» О. Пушкіна, написав кілька байок, п’єсу-одноактівку «В чужие сани не садись», ряд російських поезій. Прикметно, що у рік закінчення гімназії (1831) деякі з них з’являються друком: уривок «из песни 1-ой» поеми О. Пушкіна — в «Московском телеграфе», вірш «Рогдаев пир» — в «Украинском альманахе».
Після закінчення гімназії та короткочасної служби в одному з «малоросійських» козачих полків Є. Гребінка наприкінці 1831 р. повертається до рідного Убежища, де його дворічне перебування проходило переважно у відвідинах і прийманні сусідів. Однак і тут Є. Гребінка не залишає літературних занять — продовжує перекладати «Полтаву», пише байки, записує українські народні пісні з мелодіями для викладача Ніжинської гімназії І. Кулжинського, який свого часу підтримав його літературні спроби. Цікавиться він і літературним життям України, зокрема «Украинским альманахом», творами Л. Боровиковського, 0. Шпигоцького та ін. У 1833 р. в «Утренней звезде» були надруковані дві байки Є. Гребінки — «Будяк да Коноплиночка» та «Пшениця», а також нові уривки з перекладу «Полтави» О. Пушкіна.
Невдоволений затхлою атмосферою глухого провінційного хутора та окрилений першими літературними успіхами, Є. Гребінка на початку 1834 р. переїздить до Петербурга, який, за його словами, виявився своєрідною «колониею образованных малороссиян». Багатьох із земляків, зокрема по Ніжинській гімназії, він добре знав і завдяки їм уже з 1 лютого влаштувався чиновником комісії духовних училищ Міністерства народної освіти, поєднуючи службу з викладанням російської словесності у Дворянському полку. З 1837 р. він повністю переходить на педагогічну роботу у військово-навчальних закладах.
З перших днів перебування в Петербурзі Є. Гребінка зав’язує широкі знайомства з відомими діячами російської та української культури — О. Пушкіним, І. Криловим, І. Сошенком, І. Тургенєвим, К. Брюлловим, В. Жуковським, М. Маркевичем, А. Мокрицьким та ін., відвідує літературні салони і сам влаштовує літературні вечори вдома. Є. Гребінка розгортає жваву літературну діяльність, виступає із своїми творами на сторінках «Осеннего вечера», «Сына отечества», «Современника», «Библиотеки для чтения», «Литературной газеты», «Отечественных записок», «Литературных прибавлений» к «Русскому инвалиду» та ін. З’явившись у столиці в роки жорстокої миколаївської реакції і не зрозумівши ще всієї складності тогочасної суспільно-політичної ситуації, молодий письменник із захопленням пише рідним про владыку обширной России, возносящего мольбы всевышнему о счастьи своих подданных». Елементами офіційної народності часом позначені у ці роки і його художньо-естетичні погляди. З цих позицій він фактично оцінює ті чи інші літературні явища — високо підносить драму Н. Кукольника «Рука всевышнего отечество спасла», схвалену Миколою І, висловлює різко негативне ставлення до антимонархічного «Філософічного листа» П. Чаадаева, до написання О. Пушкіним «Історії Пугачева» тощо. Щоправда, певна світоглядна й естетична невизначеність Є. Гребінки у його художній творчості, навіть 30-х років, виявилася набагато менше. Адже саме тоді з’являються друком знамениті «Малороссийские приказки» поета, які одразу ж принесли йому популярність самобутнього талановитого письменника.
Значну роль відіграв Є. Гребінка в житті і творчому становленні Т. Шевченка, з яким познайомився через І. Сошенка у другій половині 1836 р. Він підтримував Т. Шевченка матеріально, брав безпосередню участь у викупі його з кріпацької неволі. На літературних вечорах у Є. Гребінки Т. Шевченко дізнається про новини тогочасного російського й українського літературного життя, зближується з багатьма культурними діячами, зокрема з майбутніми петрашевцями М. Момбеллі та О. Пальмом. Особлива ж заслуга Є. Гребінки в тому, що в 1840 р. при його сприянні побачив світ «Кобзар» Т. Шевченка.
З кінця 30-х років Є. Гребінка виступає як невтомний організатор українських літературних сил. Він домовляється з А. Краєвським про щорічне видання українською мовою чотирьох «Литературных прибавлений» до «Отечественных записок». Особисто, а також через Г. Квітку-Основ’яненка Є. Гребінка звертається до І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського, О. Афанасьєва-Чужбинського з проханням надсилати твори до видання. Однак з цензурних причин вдалося видати 1841 р. лише альманах «Ластівка», на сторінках якого були опубліковані окремі твори 1. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Л. Боровиковського, В. Забіли, Т. Шевченка та інших авторів, добірка українських народних пісень тощо. Велику допомогу у підготовці матеріалів для альманаху надавав Є. Гребінці Т. Шевченко. У «Ластівці» були вміщені також два напівбелетристичні нариси укладача (передмова «Так собі до земляків» і післямова «До зобачення»), написані у формі бурлескної стилізації і позначені споглядально-консервативним характером, зокрема у трактуванні принципу народності. Не випадково вони викликали негативні відгуки літературної критики, зокрема В. Бєлінського. Загалом же видання в Петербурзі в ті часи українського альманаху було, безперечно, важливою подією, що зумовило пожвавлення українського літературного і культурного життя.
Літературна діяльність Є. Гребінки тривала близько двох десятиліть. За цей час він створив багато оригінальних і перекладних творів українською і російською мовами, байок, романів, повістей, оповідань, нарисів. Виступивши в період гострої ідейно-теоретичної боротьби між представниками різних літературних течій, Є. Гребінка пройшов у своїй художній практиці, естетичних поглядах складний шлях, значну еволюцію — від усталеної бурлескної традиції, романтичних захоплень до реалістичного мистецтва.
Ранні поетичні твори Є. Гребінки, написані в гімназії («Рогдаев пир» та ін.), не відзначалися оригінальністю; в них відчутне наслідування тогочасної романтичної поезії, зокрема О. Пушкіна. Першим найпомітнішим твором молодого автора став переклад українською мовою пушкінської «Полтави» (окремим виданням опублікований 1836 р. у Петербурзі). Свій переклад Є. Гребінка назвав «вільним»; це виявилося у багатьох відхиленнях від оригіналу, зокрема у введенні та вилученні окремих сцен, в інтерпретації деяких образів тощо. Віддав Гребінка данину й характерній для тогочасної української поезії бурлескній традиції, «простакуватості» у стилі, що виявилося, зокрема, в порушенні героїчно-романтичної тональності оригіналу, в намаганні наблизити оригінал до пануючого тоді в середовищі українського читача літературного смаку. Це був не стільки переклад в сучасному значенні цього терміна, скільки адаптація перекладуваного твору в інше національне середовище. Незважаючи на художню недосконалість перекладу, мав рацію М. Костомаров, коли зазначав: «Перевесть «Полтаву» Пушкина на малороссийский язык — идея смелая, приносящая честь тому, кто первый счел язык способным к этому… Ценители малороссийского слова всегда будут благодарны писателю за то, что он показал его достоинство и проложил дорогу другим»1. Загалом переклад пушкінської «Полтави» мав позитивне значення: він збагачував образні засоби рідної мови, розширював її стилістичні можливості, тематичний і жанровий діапазон нової української літератури.

Перу Є. Гребінки належить також кілька «прекрасных лирических пьес», у яких він, за словами І. Франка, вылил всю свою поэтическую душу и любовь к Украине». Якщо у багатьох сучасників романтичний струмінь влився в тканину бурлеску, то в поезії Є. Гребінки поєднання різних стильових ознак, що було притаманне українській літературі того часу, позначено перевагою романтичного стилю. Вже перший його український вірш «Човен» (1833) мав виразний романтичний характер. Провідні мотиви його — жорстокість буття і безвихідь, трагізм відчуженої особистості. Звертаючись до різноманітних засобів фольклорної поетики, зокрема успішно використовуючи наскрізний психологічний паралелізм, автор уподібнює себе з одиноким човном у пінявих хвилях розбурханого житейського моря. В інших ліричних поезіях Є. Гребінки «Українська мелодія» («Ні, мамо, не можна нелюба любить!»), «Заквітчалася дівчина», «Маруся», написаних у народнопісенних традиціях і позначених романтичним колоритом, у журливих, елегійних тонах оспівуються мотиви нерозділеного кохання, почуття розлуки, зради, душевних страждань, неможливості досягнення щастя в реальному житті. Вірші ці пройняті зворушливими настроями, оповиті серпанком смутку й трагізму, позначені яскравою мелодійністю й інтонаційною розмаїтістю. Вливаючись у загальне річище пісенної лірики українського романтизму, твори Є. Гребінки разом з віршами С. Писаревського, А. Метлинського, М. Шашкевича, О. Афанасьєва-Чужбинського та інших поетів зміцнювали й розширювали тенденцію до розбудови інтимної лірики, сприяли проникненню у сферу глибоких людських почуттів, їх естетизації.
Найвизначніше місце в художньому доробку Є. Гребінки українською мовою належить байкам. Опираючись на досягнення світового байкарства, плідно використовуючи народносатиричні традиції української і російської байки, Є. Гребінка створив ряд глибоко самобутніх, оригінальних творів І цього жанру. Славу йому як байкареві принесли «Малороссийские приказки» (з присвятою «Добрым моим землякам и любителям малороссийского слова»), видані у Петербурзі в 1834 і 1836 pp. Вони були відзначені тодішньою критикою як один із вагомих здобутків молодого українського письменника. Так, «Отечественные записки», поряд з Шевченковими поезіями, зарахували їх до творів, що «поза всяким сумнівом, принесуть користь південноросійським простолюдинам-читачам». Досить високу оцінку дав байкам Є. Гребінки М. Костомаров. У статті «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» він зазначав: «Его «Приказки» всегда прочтутся с наслаждением: автор явился в них не пародистом, не насмешником над малороссийскою народностью и словом, но малороссийским баснописцем и превосходно показал способность малороссийского языка к апологическим сочинениям». Прихильно до них поставились О. Пушкін, І. Крилов, В. Бєлінський.
«Малороссийские приказки» Гребінки з’явилися друком тоді, коли на сторінках періодичної преси точилися гострі дискусії щодо художніх можливостей української мови, розвитку національної літератури, її самобутності й народності. Якщо, приміром, журнал «Телескоп» і газета «Молва» дійово підтримували українську літературу, висловлювали впевненість у широких творчих потенціях української мови (показовою у цьому плані була рецензія на «Украинский альманах» 1831 p., автор якої гаряче вітав появу цього збірника), то критики з реакційного табору в «Сыне отечества», «Библиотеке для чтения» та інших наполягали на тому, що «провінційне малоросійське наріччя придатне лише для вираження комічного і вульгарного». Треба віддати належне молодому Гребінці, який при всій світоглядній невизначеності не погоджувався з подібними твердженнями. Він прагнув обстоювати необхідність утвердження українського письменства на позиціях самобутності й народності. У рецензії на другу книжку «Малороссийских повестей» Г. Квітки-Основ’яненка Є.- Гребінка трактує повісті свого земляка у принципі як новий крок у цьому процесі, як явище, що виводить українську літературу за межі бурлескних традицій; він зазначає, що в «Марусе» «кроткие чувства выражены так удачно, что… собиравшиеся хохотать до упаду при одном имени Маруси, плакали под конец повести». Твори Г. Квітки («Добре роби — добре і буде», «Конотопська відьма», «От тобі і скарб»), за словами Гребінки, «преисполнены чувства и малороссийского неподдельного юмора». І тут же він різко осуджує бездарну — і за темою, й за мовностильовими засобами — «малороссийскую васильковскую повесть» С. Д. Карпенка «Твердовский».
З просвітительськи-реалістичних позицій виступив він і проти позбавлених життєвості й змістовності окремих творів М. Полевого, М. Загоскіна та інших російських письменників. Ряд цікавих критичних міркувань висловив Гребінка з приводу репертуару українських театрів («Опера в Лубнах», «Провинциальные театры» та ін.), зокрема постановки на лубенській сцені «Козака-віршотворця» О. Шаховського; він пропонує керівникові театральної трупи «уволить «Казака-стихотворца» в бессрочный отпуск хоть для Малороссии: пора ему отдохнуть на лаврах…» і замість цього вимагає: «Давайте нам пиесы Котляревского, комедии Основьяненка, нашего народного писателя, — и мы вам скажем душевное спасибо!»
В актуальних питаннях розвитку української літератури на народно-національній основі Гребінка поділяв погляди прогресивної літературної громадськості. Підтвердженням цього були насамперед його «Малороссийские приказки».
У «Предуведомлении» до збірки Є. Гребінка зазначав, що зміст деяких «приказок» він узяв «из 4 басен Крылова и других в сем роде писателей и что в орфографии… следовал способу, принятому нашим известным поэтом Гулаком-Артемовским». Але беручи фабули, теми, образи у своїх попередників (такою вже була давно усталена традиція у світовій байкарській культурі), Є. Гребінка переосмислював їх відповідно до своїх ідейно-естетичних уподобань, ставив у контекст сучасної йому української дійсності, надавав їм виразного національного колориту. На передній план виступала тепер індивідуальна поетична манера українського байкаря.
Показовою в цьому плані є одна з найдовершеніших байок Є. Гребінки «Рибалка», в якій використано тему й сюжетну канву відомої байки І. Крилова «Крестьяне и Река», проте опрацьовано їх цілком оригінально. Це виявилося у багатьох адаптивних моментах — у перенесенні місця дії в Україну (вже в першому рядку байки згадується річка Оржиця, на якій стояв рідний хутір Є. Гребінки), у введенні образу оповідача, через якого автор висловив своє ставлення до зображуваних подій, та центрального індивідуального образу Рибалки (у Крилова — узагальнений образ селян), у заміні окремих дійових осіб, у створенні ряду нових побутових картин, зокрема яскравої у дусі народної творчості сцени вирядження Рибалки в дорогу («А далі почепив собі сакви на плечі, у люльку пхнув огню, ціпок у руки взяв і ручку позивать до річки почвалав»).
Самобутність Є. Гребінки полягає й у тому, що основній, образній частині розповіді передує поширена, але цілком умотивована своєрідна експозиція, в якій у гротескних тонах висміяно «народ письменний» — бундючне провінційне панство з його зневажливим ставленням до рідної сторони і раболіпним захопленням усім чужоземним («арабською цифирою», «законами турецькими» тощо). Принципово пере-акцентована у Гребінки й мораль, завдяки чому увиразнюється ідейна спрямованість, комічне начало його байки. Своєрідно, на іншому життєво-конкретному матеріалі, іншими художніми засобами оброблені теми й мотиви криловських творів і в таких байках Є. Гребінки, як «Ведмежий суд» («Крестьянин и Овца»), «Грішник» («Троеженец») та ін.
Кращі байки Є. Гребінки (а їх переважна більшість) написані в дусі просвітительського реалізму, пройняті демократичними настроями, сповнені конкретного соціального і національно-побутового змісту, спрямовані проти сваволі й насильства, беззаконня й несправедливості, пануючих у тогочасному суспільстві. У таких байках, як «Ведмежий суд»,, «Рибалка» та ін., що мають виразну життєву основу, сатирично-викривальні тенденції, український поет, майстерно використовуючи алегоричні можливості традиційного жанру, реалістично змальовує хижацтво, визиск, відверту злочинність дій чиновників різних рангів — волосної і повітової адміністрації, царського суду, жертвою яких завжди є проста, беззахисна людина.
Засобами дошкульної іронії у байках «Віл», «Ячмінь», «Пшениця», «Будяк да Коноплиночка» і деяких інших Є. Гребінка в’їдливо висміює жорстокість, зажерливість, зарозумілість і пихатість панства. Свої симпатії він віддає скромним і чесним, але скривдженим і ошуканим людям праці. Поет підносить їхню моральну вищість над насильниками-поміщиками. У байці «Ячмінь», написаній у діалогічній формі (розмова батька з сином), Гребінка проводить алегоричну паралель, порівнюючи гноблених трудівників з соковитими колосками, а панів-нероб — з «прямими колосками», зовсім «пустісінькими», що «ростуть на ниві даром». Проти дармоїдів-поміщиків спрямована й соціально загострена байка-мініатюра «Будяк да Коноплиночка», яка своєю композицією (перші чотири рядки — це власне байка, наступні — авторський коментар) наближається до народної приказки. І хоча байка відзначається винятковою лаконічністю, є в ній і сюжет, і драматична напруга, і головне — глибоко узагальнена думка-ідея — протилежність інтересів трудящої людини інтересам панів-паразитів.
Зрозуміло, критицизм Є. Гребінки як письменника помірковано-просвітительської орієнтації не набував характеру соціального протесту, оскільки був спрямований насамперед проти «недосконалостей» світу і людської природи, проти окремих вад тогочасного самодержавного устрою. Проте поет виходив з позицій народних інтересів, і його художня розповідь об’єктивно мала часом узагальнений характер, громадянське звучання. Так, у байках «Рибалка», «Ведмежий суд» читач знаходив гостре осудження тогочасних бюрократичних порядків, судового свавілля як типового явища кріпосницької системи.
Значна частина байок Є. Гребінки («Лебідь і Гуси», «Верша та Болото», «Маківка», «Могилині родини» та ін.) присвячена осміянню загальнолюдських вад — чванства, скупості, хвалькуватості, невігластва, розбещеності тощо (показово, що носіями цих вад нерідко виступають представники власть імущих). Написані в гумористично-повчальному плані, байки цього циклу часом пройняті іскристим народним сміхом, позначені комізмом ситуацій, насичені колоритними картинами селянського побуту. В окремих з них поет творчо використав традиційні мотиви, опрацьовані ще античними авторами та їх багатьма послідовниками. Приміром, в основу «Могилиних родин» покладено чотирирядкову притчу «Гора-породілля» Федра. Ця притча неодноразово оброблялася в міжнародній байкарській творчості, російській літературі (В. Тредіаковський та ін.), у давньому українському письменстві (збірник Т. Колісниченка 1758—1759 pp.), але здебільшого лишалась моральною алегорією, дидактичною притчею. Під пером Є. Гребінки сюжетна схема античного автора перетворилася на яскраву художню національну картинку, сповнену виразної поетичності, життєвих характерів, реальних рис українського побуту. Замість традиційної «гори» з’являється «могила», а також характерний «степ», «Прилуки» тощо. Один за одним у «Могилиних родинах» постають «чумак із сіллю», «із дьогтем дьогтярі», «старці» з кобзами, «панський стадник Опанас» тощо.
У байці «Грішник» Є. Гребінка звернувся до фабули байки Крилова «Троеженец», написаної з цілком конкретного приводу. Український поет, приступаючи до опрацювання криловського сюжету, найвірогідніше, не знав цього та врешті це не так уже й важливо, оскільки байка «живе не співвідносністю до даного факту, а своїм самостійним життям художнього твору». «Троеженец» привабив Є. Гребінку насамперед як художній твір, але він докорінно переробив його, замінюючи сюжетні ситуації, вводячи нові персонажі, пейзажні й побутові зарисовки, надаючи байці виразного національного забарвлення. В стилі традиційного бурлеску виписує Є. Гребінка, приміром, виключно характерний портрет царя («А цар був, мабуть, не макуха…» і т. д.). Жартівливо-бурлескна манера в українського автора — від «Енеїди» І. Котляревського.
У деяких гумористично-повчальних байках Є. Гребінки відбилося прагнення його до примирення існуючих соціальних суперечностей; він закликає дотримуватися в усьому поміркованості, не нарікати на долю, задовольнятися тим, що вона посилає («Цап», «Ворона і Ягня»). У байці «Злий кінь», адресованій панам, автор радить лагідно поводитися з кріпаками, приборкувати їх не батогом і силою, а ласкою.
Справжня художня байка, зазначав В. Бєлінський, не є алегорією і не мусить бути нею, «але вона повинна бути повістю, драмою, з особами й характерами, поетично окресленими. Самі уособлення в байці повинні бути живими, поетичними образами». Кращі «приказки» Є. Гребінки належать саме до такого типу байки. У них поет досліджує життєві конфлікти, надаючи образам соціально-конкретної змістовності. Алегорія в його байках — переважно позбавлена абстрактності, в основі її — реальна дійсність. У Є. Гребінки традиційні (фольклорні й літературні) байкові Лисиці, Вовки, Ведмеді, Воли, як і вперше введені алегоричні образи (Будяк, Коноплиночка, Полова, Колоски тощо), творчо переосмислені — це образи-типи, які набувають у його байках, порівняно з попередниками, чіткішої життєво-художньої достовірності, соціальних, національних, професійних ознак; це типові, часом вдало індивідуально окреслені характери людей з різних суспільних верств тогочасної України. Реалістичності ідейного змісту своїх образів-персонажів Є. Гребінка досягає засобами традиційного співвіднесення персонажів з найхарактернішими рисами їх натури (Лисиця — злодій, лицемір; Орел — хижак, розбійник), використанням антитези (Хміль — Рожа), викриттям персонажів шляхом самохарактеристик (Мірошник), шляхом мовної індивідуалізації, через вчинки персонажів тощо. Всі ці образотворчі засоби і прийоми нерідко виступають у Гребінчиних байках у синтезі. Часом звертається Гребінка-художник — що особливо примітно — і до психологічного зображення своїх персонажів, показу їх складного внутрішнього світу («Рибалка»). Крім традиційних персонажів, що уособлюють людські якості, у байці, як правило, є ще одна дійова особа — оповідач, тлумач смислу твору, його моралі. Образ оповідача в байці є «тим ідеологічним центром, через який розгортається весь зміст твору, його ідейна спрямованість, а не лише самі мовні форми»6. Важливу роль відіграє цей образ і в байках Є. Гребінки, присутність якого відчувається постійно і який легко асоціюється з самим байкарем. Образ оповідача виступає в кращих «приказках» українського поета виразником життєвого досвіду демократичних «низів», народної моралі («Ведмежий суд», «Рибалка», «Будяк да Коноплиночка» та ін.). Значна частина байкових творів Є. Гребінки побудована у формі монологів («Пшениця», «Маківка», «Рожа да Хміль» та ін.), в яких відсутні діалоги, авторські ремарки, навіть репліки персонажів. Окремі байки поета — це суцільні діалоги, що є, по суті, невеличкими п’єсами з своїм драматичним конфліктом, композицією, характерами (приміром, «Ячмінь»). Проте й у них присутність автора-оповідача, точніше, його ставлення до зображуваного виявляється досить виразно. У цьому випадку піддано іронічному осуду паразитизм багатіїв. У переважній більшості байок Є. Гребінки авторська розповідь тісно переплітається з діалогами, а нерідко й монологами самих персонажів.
Широко використовує Є. Гребінка у своїй творчості зразки народної мудрості. Його байки органічно пов’язані з приказками та прислів’ями, сутність яких у надзвичайній сконденсованості думки. Поет сприймав їх як художні мініатюри, що в чіткій карбованій формі відображали факти реального життя. І не випадково, мабуть, він називає свої твори «приказками», побудованими за принципом розгортання й конкретизації прислів’їв (в основі байки «Bepnsa та Болото» — мотив прислів’я «Насміялася верша з болота, аж і сама в болоті»; повчання байки «Школяр Денис» взято з прислів’я «Пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать» тощо). Приказки та прислів’я, фразеологічні звороти, почерпнуті Гребінкою з фольклорних джерел, входячи у внутрішній лад байок, були й складовим елементом їхньої мовної структури, надавали останній особливої емоційності, експресивної жвавості («Як не крути, а правди ніде діти», «Гуляй, дитино, покіль твоя година» та ін.). Окремі образні вирази, взяті безпосередньо з народної творчості, художньо трансформуючись під пером поета, поверталися до свого першоджерела у вигляді крилатих слів («Мовчи! почують — будеш битий!», «Дурний, дурний! а в школі вчився!» тощо).
Яскравої пластичності, поетичної колоритності мовностилістична палітра Є. Гребінки досягає і завдяки майстерному використанню ним різних форм діалогу, невимушеного й динамічного, зокрема побутового з риторичними запитаннями («Мабуть, підсудок?» — «Ні!» — «Так Лев?» — «Ні!» — «Так мішок з дукатами?» — «Ні, ні!» — «Так папороті цвіток?» і т. д. — «Могилині родини»), специфічно сталих — казкового походження — конструкцій у зачинах («В далекій стороні, в якій про те не знаю…» — «Грішник»), професійної лексики («І так опреділили і приказали записать: «Понеже Віл признався попеластий…» — «Ведмежий суд»). Досконало володіє Є. Гребінка і традиційним байковим віршем (різностопним ямбом), позначеним як народнорозмовною інтонацією, так і мелодійною народнопісенною тональністю.

Байки Є. Гребінки. Творчий шлях Є. Гребінки, Літературна спадщина Євгена Гребінки (частина 1)

1. Основоположник української байки Євген Гребінка. Творчий шлях і біографія (1 частина)

2. Основоположник української байки Євген Гребінка. Творчий шлях і біографія (2 частина)

3. Творчий шлях Є. П. Гребінки

4. Свавілля чиновників у байках Євгена Гребінки

5. Творча особливість байок Євгена Гребінки

6. Літературна спадщина Євгена Гребінки (1 частина)

7. Літературна спадщина Євгена Гребінки (2 частина)

8. Місце байкарської творчості Є. Гребінки в літературі XIX ст.

9. Романсеро Євгена Гребінки

10. Ліричність балади Є. Гребінки «Човен»

11. Тематика байок Євгена Гребінки

12. Творча особливість байок Євгена Гребінки

13. Творчий Шлях Євгена Гребінки

14.  Байки Євгена Гребінки

Повернутись на сторінку Байки Езопа, Федра, Ла Фонтена, І. А. Крилова, Г. Сковороди, Л. Глібова, Є. Гребінки, П. Гулак-Артемовсього, Народні байки

Комментарии закрыты.