Аналіз байок Глібова

    Аналіз байок Глібова

    1. Моя улюблена байка Л. Глібова

    Під час знайомства з творчістю відомого українського байкаря Леоніда Глібова мені дуже сподобалося декілька його байок, але найбільше — байка «Мірошник» . І хоча тема цієї байки і навіть назва запозичені з твору І. Крилова, вона все одно дуже оригінальна, бо байкар зумів надати своєму твору національного українського колориту.
    У байці «Мірошник» передусім мене зацікавив простий, доступний виклад подій. Коли читаєш цей твір, складається враження, що слухаєш якусь цікаву оповідь або казку. Причому розповідає її талановитий оповідач, який у свою розповідь вставляє прості розмовні слова, що роблять твір близьким, зрозумілим, народні приказки і вирази, як-от: « Хомі й за вухом не свербить».
    Звісно, сподобався мені і сюжет байки, і її мораль. Я вже на початку твору відчула, що тут має статися щось цікаве. І передчуття справдилося. Швидке розгортання сюжету, лаконічна форма, прекрасна й зрозуміла мова сприяли швидкому прочитанню байки, і весь процес супроводжувався щирою посмішкою. У моїй душі не зародилося співчуття до мірошника, бо в його образі я впізнала людей, що люблять лізти в чужі справи, давати поради, виставляти себе добрими хазяями і розумними людьми, а насправді вони працьовиті і завзяті тільки на словах. Так і мірошник був упевнений, що «річка — не калюжа, води ще стане на весь вік», і тому можна не турбуватися і не гатити греблю, а потім, коли «сталось, як казали: вода зійшла — колеса стали», він схаменувся і забігав. Від власного безсилля Хома ще більше розлютився, він ладен звинуватити у своїй біді будь-кого, навіть курей, яким він пожалів води, бо її і так було мало. Як це смішно — не давати курям напитися, вважати, що вони завдадуть ще більшого лиха. Але, з іншого боку, в образі курей Леонід Глібов показав звичайних кріпаків, трудящих людей, які вимушені відповідати за помилки своїх панів, що зганяли на них свою злість. Але автор покарав свого героя за його ледарство і неробство, за його байдужість до справ у своєму господарстві, за таке його хазяйнування:

    Ні з чим зостався мій Хома:
    Води нема й курей чортма.

    Мені сподобалася справедлива кінцівка твору. Можливо, вона стане декому в нагоді, дозволить передбачити подібні неприємності, чомусь навчить.

    2. В байках і ліриці живе його душа (Байки Л. Глібова)

    Та й тепер жива
    Твоя тут пам’ять, Леоніде Глібов.
    Нащадки сіверян, полян, дулібів,
    Малята вчать ті сонячні слова,
    Що, ніби чародійник, з рукава
    Ти сипав їм і в мудрості не схибив.
    М. Рильський

    “Найкращим українським байкописом” назвав Леоніда Глібова Іван Франко, вважаючи насамперед байки “головним титулом заслуги сего талановитого поета”. Не одне покоління від безтурботних дитячих днів і до похилого віку супроводжують мудрі і проникливі, лагідні і ущипливі, жартівливі і сумовиті слова байок і пісень відомого поета. З дитинства западають у пам’ять рядки: “На світі вже давно ведеться…”. А коли промчаться прудкоплинні літа, припорошуються скроні нетанучим інеєм, а серце защемить світлим сумом за молодістю, що “не вернеться, не вернеться вона”, пригадуються рядки чудової поезії “Журба”.
    Завидна доля здобути всенародне визнання, але дістається вона не всім. Важким шляхом до цього визнання йшов Леонід Глібов.
    Народився Леонід Іванович Глібов 5 березня 1827 року в селі Веселий Поділ Хорольського повіту на Полтавщині. Батько Іван Назарович служив управителем панів Родзянків. Після розподілу маєтностей між братами-поміщиками родина Глібових переїхала до села Горби Кременчуцького повіту. Тут і минуло дитинство майбутнього письменника. Серед чарівноїприроди,всільськомуоточенні,серед трударів-кріпаків зростав малий Льолик, як звали його в родині. Звідси бере початок його пристрасна любов до народної пісні, народних переказів, повага до людини праці, які Глібов проніс через усе своє життя, усю творчість.
    До школи хлопчик не ходив, а вчився вдома. Коли Леонідові пішов сьомий рік, мати Орина Гаврилівна, досить культурна й освічена жінка, почала вчити його читати. Вчителем його був і місцевий священик Яків Заболоцький, який викладав йому математику, латинську і грецьку мови, Закон Божий.
    На розвиток Глібова як майбутнього письменника мала вплив та обставина, що він часто був присутній у Родзянків під час обговорення літературних новинок, користувався багатою поміщицькою бібліотекою, до якої мав вільний доступ.
    Тринадцяти років Леоніда відвезли в Полтаву і там влаштували в гімназію. Він швидко здружився з учнями. Але, вперше відірвавшись від дому, від батьків, юнак так занудьгував за рідним хутором, розлогими левадами, тихим садочком, що йому аж снилася рідна оселя. Ці настрої вилились у вірш “Сон” (1841 р.), написаному російською мовою. Це був перший вірш Леоніда Глібова. Згодом юнак звикся, захопився книгами. Жадібно читав О.Пушкіна, М.Лермонтова, М.Кольцова. Дійшовши до 6 класу гімназії, встиг написати близько сотні поезій. За сприяння господаря квартири, де поет жив, В.Прокоф’єва і за його порадою, вибрав кращі поезії та без дозволу шкільного начальства видав їх у Полтаві в 1847 році окремою книгою. Було тоді Глібову 20 років. Книжку видано російськоюмовою, іназивалась вона “СтихотворенияЛеонида Глибова”. Обсяг її — 100 сторінок. За такий вчинок поет мав у гімназії неприємності, бо за тодішніми приписами займатися такими справами гімназистам не годилося.
    Хтозна, чим би це скінчилося, але невдовзі сталося друге лихо: Леонід захворів. Він повернувся до батьків, залишивши гімназію, як потім виявилось, назавжди.
    Юний Глібов знову серед рідних гаїв і полів Хорольщини. Тут він поринає у читання: цілими днями просиджує під улюбленим явором над річкою, не відриваючи очей від “Кобзаря” Тараса Шевченка та “Приказок” Євгена Гребінки.Кілька днів ходив юнак під враженням від прочитаного. Йому дуже захотілося і собі написати щось по-українському. Леонід вирішує писати байки. Адже в байці можна висловити те, чого відверто ніяк не скажеш…
    І в зошиті Леоніда Глібова одна за одною з’являються байки: “Вовк і Кіт”, “Лебідь, Рак і Щука”, “Мірошник”, “Жаба й Віл”, “Зозуля й Півень”, “Охрімова свита”, “Синиця”. Назви їх у більшості такі самі, як у Крилова. І змістом ці байки схожі на криловські. Проте у Глібова — своя манера вислову. І що далі, то він стає у своїх байках більш оригінальним.

    В село із лісу вовк забіг…
    Не думайте, що в гості, братця!
    Ні, в гості вовк не забіжить;
    А він прибіг, щоб де-небудь сховаться!
    Проклятий люд з собаками настиг…
    (“Вовк і Кіт”)

    Особливо плідним для Глібова стає період навчання у Ніжині. Після невдалої спроби вступити на медичний факультетКиївськогоуніверситету Леонід Глібов 1849 року вступає до Ніжинського ліцею вищих наук князя Безбородька. Цей заклад славився тим, що свого часу там вчилися М.Гоголь та Є.Гребінка. Написані під час навчання байки здобувають визнання як серед ліцеїстів, так і викладачів.
    Однак, надто нещасливо склалися для Глібова обставини. Раптово помер його батько. Довелося на цілий рік залишити навчання і знову жити на хуторі. Невдовзі померламати. Отож, закінчив ліцей Леонід Глібов аж у 1855 році, будучи вже одруженим. Атестат йому видали пізніше і неохоче. На цей час уже були надруковані байки “Вовк і Кіт”, “Вовк і Ягня”, і начальство вважало автора не благонадійним.
    Учителювати Глібову випало у містечку Чорний Острів на Поділлі. Викладав він тут історію та географію у дворянському училищі. Ряд архівних матеріалів дають повну уяву про педагогічну та літературну діяльність Глібова на Поділлі. “Леонид Глибов — учитель исторических наук” знаходимо в “Списке чиновников и учителей Черноостровского училища” від 9 жовтня 1857 року. 31 жовтня 1856 року смотритель Чорноострівського училища надсилає відомості про вчителя Глібова, де зазначає, що той має вік 30 років, платню 300 карбованців сріблом на рік, дружина Параска Федорівна, дочка Ліда. В іншому документі знаходимо згадку про те, що Глібова призначено за сумісництвом наглядачем загальної учнівської квартири, тобто гуртожитку, і за це йому буде відповідна доплата. Серед своїх колег молодий учитель виділявся старанністю і сумлінним відношенням до своїх обов’язків. Свідченням цьому є те, що завідувач училища Петро Кунашевський, йдучи у відпустку, залишає на своє місце Глібова, хоч в училищі було ще 8 учителів.
    Понад два роки прожив у мальовничому подільському містечку Л.Глібов. Поряд з активною педагогічною роботою він багато працює як поет, надсилаючи нові твори до “Черниговских губернских ведомостей”. З кожним новим твором популярність Глібова як байкаря зростає. Тут, у Чорному Острові, він написав байки “Билина”, “Вівчар”, “Лящі”, “Щука”, вірші “Думка”, “Пісня”. Широко відому байку “Щука” байкар написав у Чорному Острові в 1857 році. То були часи загострення суперечностей кріпосницької системи. Місцевий магнат Пшездецький нещадно експлуатував селян-кріпаків, примушував їх працювати і в святкові дні. Це змусило селян звернутися до суду, несправедливе рішення якого згодом теж викликало обурення народу. Ймовірно, саме цей факт наштовхнув поета написати “Щуку”.

    Зійшлися судді, стали розбирать:
    Коли і як воно, і що їй присудити?
    Як не мудруй, а правди ніде діти.
    Кінців не можна поховать…
    Не довго думали — рішили –
    І Щуку на вербі повісити звеліли.
    – Дозвольте і мені, панове, річ держать,
    Тут обізвалася Лисиця, –
    Розбійницю таку не так судить годиться:
    Щоб більше жаху їй завдать
    І щоб усяк боявся так робити, –
    У річці вражу Щуку утопити!
    – Розумна річ! — всі зачали гукать.
    Послухали Лисичку
    І Щуку кинули — у річку.

    Подоляни вважають, що широко відомий сьогодні вірш “Журба”, який згодом завдяки композитору М.Лисенку, став піснею, поет теж написав під час перебування у нашому краї. Бо й досі стоїть недалеко від Чорного Острова та “гора високая, попід горою гай”, — Вовча Гора, як звуть її в народі. І схилені верби немовби й досі шелестять про нерозряджену журбу поета, життя якого минуло в боротьбі за кращу долю народу і нещедре було на радість.
    Але Глібова, як людину діяльну, енергійну не може задовольнити задумлива атмосфера провінційного містечка. Він поривається з Чорного Острова до Чернігова. Тож 1858 року, коли трапилася нагода, він переїздить до Чернігова на посаду вчителя географії у чоловічій гімназії.
    У своїй учительській практиці Глібов дотримувався прогресивних поглядів, прагнув, щоб учні мали глибокі знання з предметів, які викладав, турбувався про їх всебічний розвиток. Він часто читав на уроках свої вірші, а також інших українських та російських письменників, прищеплюючи учням любов до літератури. Будучи вимогливим учителем, Глібов водночас перебував із своїми вихованцями у товариських стосунках, за що його глибоко поважали гімназисти. Педагогічну і літературну працю Леонід Глібов активно поєднує з культурно-просвітительською діяльністю, організовує літературні вечори та вистави, пише п’єси і бере безпосередню участь у роботі недільної школи. Про цей період життя зберіг теплі спомини його учень Петро Косач, батько Лесі Українки. Байки та вірші Леоніда Глібова з’являються на сторінкахжурналу“Основа”, що з 1861 року виходить у Петербурзі. В цей же час письменник стає видавцем, редактором, автором і коректором тижневика “Черниговский листок”.
    Громадській і літературній діяльності Л.Глібова сприяли його дружні зв’язки з О.Мартовичем, І.Андрущенком, М.Кибальчичем. Він сам бере активну участь у культурно-освітньому русі, публікує актуальні статті з громадського життя. За друкування в “Черниговском листке” “неблагонадійних матеріалів”, зв’язок із членами народницької організації “Земля і воля” у 1863 році Глібова звільнено з посади вчителя і встановлено за ним політичний нагляд. У цьому ж 1863 році у Київській серії “Для народного читання” виходить перша збірка його байок. Ця радісна для письменника подія збіглася у часі з Валуєвським циркуляром про заборону друку українською мовою. Відтак книга була забороненадля народних шкіл, а частина примірників була знищена. Позбавлений роботи, він змушений був виїхати до батьків дружини в Ніжин, де перебував під наглядом поліції. Тут його спіткало ще одне родинне горе — померла його дружина. Аж наприкінці 1867 року він повертається до Чернігова. Ні вчителювати, ні видавати газети йому вже не дозволено. За допомогою друзів, що весь час клопотали за нього, Леонід Іванович дістає посаду управителя Чернігівської земської друкарні.
    Людина чулого серця, розважливої вдачі, він стає душею літературно-мистецького життя Чернігова, та й загалом пожвавлюється його літературна діяльність. У 1872 році в Чернігові виходить друге доповнене, а у 1882 році у Києві — третє видання збірки байок. Починається найбільш плідний період його творчості.
    Жанровий діапазон творів Л.Глібова досить широкий: окрім байок, ліричні вірші і вірші для дітей, п’єси, нариси, оповідання, статті, театральні рецензії тощо. Найбільшу славу йому принесли, звичайно, байки, в яких він дотепно картав людські і суспільні вади. Такі байки, як “Вовк та Ягня”, “Вовк і Кіт”, “Вовк і Вівчарі” спрямовані, насамперед, проти кріпосництва, свавілля панів. Жорстоке самодурство багатіїв сатирично осуджується в байках “Мірошник”, “Вовк та Зозуля”.

    Не забувайте, земляки:
    Є й між людьми такі вовки, –
    Про других — де тобі як виють,
    А самі ж лихо діють.
    (“Вовк та Зозуля”)

    Хабарництво, казнокрадство висміюються у байках “Щука”, “Мишача рада”, “Лисиця і Ховрах”. Значну увагу у своїх байках Л.Глібов приділяв морально-етичним проблемам. У творах “Пан на всю губу”, “Вовк та Мишеня”, “Миша і Пацюк”, “Два куми”, “Зозуля і Півень”, “Чиж і Голуб” та інших поет висміює вади суспільної і людської моралі.

    За що ж, — хто-небудь попитає, —
    Зозуля Півня вихваляє?
    За те, що Півень годить їй
    Та потакати добре вміє:
    Рука, як кажуть, руку миє.

    Об’єктами висміювання стають неробство, паразитичне життя панівних верств, здирство і користолюбство, прагнення наживи і прислужництво (“Лев на облаві”, “Хазяйка і Челядники”, “Старець”, “Жаби” та інші).

    Не гріх сказать, що й люди так як Жаби,

    Частенько дурощі снують,
    А доснуються до нахаби, –
    Тоді вже лихо тчуть.
    (“Жаби”)

    Засобами народного гумору, тонкої спостережливої іронії Л.Глібов картає недалеку пихатість і чванливість підпанків (“Зозуля і Горлиця”, “Лисиця і Виноград”, “Дуб і Лозина”, “Осел і Соловей”).

    Поважний Дубе наш! Великий ти удався,
    Нащо ж маленьких зневажать?
    Не всім однакова судилась в світі доля:
    Тому шуміть, тому поклони бить, –
    На все, на все є Божа воля,
    Усім під Богом треба жить…
    (“Дуб і Лозина”)

    Гумор, сатиричні та іронічні сценки у байках живі, іскрометні, виразні, вихоплені з гущі народного життя. Нерідко мораль байки формується в чіткому афоризмові, що згодом сприймається як прислів’я: “Дурний порядок — дурне й діло”, “Хто вище злізе — дужче пада”, “Чого не втямиш — не берись”.
    Ліричні вірші Л.Глібова (“Полтава”, “Пловец”, “Узник”, “Мелодия”, “Вечер в деревне”, “Осень”) позначені елегійним смутком, роздумами. За допомогою виразної поетичної палітри Глібов розкриває внутрішній світ ліричного героя, його складні почуття, його радощі й печалі.
    Людина і природа, їх взаємини — в центрі таких поезій Глібова, як “Думка”, “Журба”. Усвідомлюючи швидкоплинність людського життя, поет звертає свої погляди до природи. У вірші “Думка” ліричний герой висловлює тугу за минулим, за молодими роками, яких не повернеш. Його душевні переживанняглибше розкриваються через сприйняття зовнішнього світу:

    Небо ясне, степ — як море,
    Трава зеленіє,
    Льон синіє, гречка пахне,
    Пшениця жовтіє.
    По пшениці теплий вітер
    Хвилями гуляє,
    Молодую пшениченьку
    Неначе гойдає.

    І як антитеза до цього ліричного пейзажу — переживання ліричного героя:

    А мені вже самотньому,
    Та й не молодіти…
    Года ж мої, орли мої,
    Скажіть, де ви ділись…

    Пейзаж у “Журбі” стає ніби проекцією душі ліричного героя:

    Журюся я над річкою –
    Біжить вона, шумить,
    А в мене хиле серденько
    І мліє, і болить.

    Поет шукає відгуку своїм власним ліричним настроям, своєму смуткові за назавжди втраченою молодістю: як хвилі “річечки, голубоньки”, пробігли його “дні щасливії і радощі мої”, болить його серденько й журиться, що “молодість не вернеться — не вернеться вона!”. Він урівноважено осмислює буття людини у зіставленні з природою і тому його вірш-пісня стверджує життя:

    Як хороше, як весело
    На білім світі жить!..

    Глібову вдалося передати настрій постійного руху й оновлення природи, як і життя людського, віруючи в його безсмертя.
    У багатьох ліричних поезіях Глібов говорить про духовну красу, схвильовано й зворушливо розповідає про кохання, із щирою симпатією розкриває потаємні порухи жіночої душі. Це такі поезії, як “Летить голуб понад полем”, “Скажіть мені, добрі люди”, “Вечір”, “Ой, не цвісти калиноньці”, “Розмова” та інші. Поет уміє помітити ледь вловимі порухи душі, серця ліричного героя і передати у яскравих поетичних образах. Деякі із поезій стають популярними піснями й романсами, як “Вечір”, “Зіронька”, “Пісня” (“Скажіть мені, добрі люди”), “Пісня” (“Летить голуб понад морем”), “Журба” (“Стоїть гора високая”).
    З 90-х років Л.Глібов почав писати для дітей. Окрім байок та поезій він написав понад 50 віршованих загадок, жартівливих пісеньок та акровіршів для дітей. Чимало з них з’явилося на шпальтах галицького дитячого журналу “Дзвінок”. Дітлахи з нетерпінням чекали на кожне наступне число, аби знову зустрітися з дідусем Кениром. Саме під цим псевдонімом ховалося ім’я Леоніда Глібова. Кажуть, що якось батько майбутнього письменника купив дуже співучу пташку — канарку, через що сусіди й прозвали Івана Назаровича “Кениром”. А для письменника це стало своєрідним знаком і символом. Для дитячих творів це ім’я так личило, що Глібов, не задумуючись, прямо й підписав першого свого вірша до “Дзвінка” — дідусь Кенир.

    А нуте, діти, ось сідайте!
    Я загадку за хвіст піймав…

    Так і уявляєш оточеного малечею мудрого дідуся, в очах якого світиться то лагідна усмішка, то лукавість.
    Жартун і витівник, він неквапливо проказує загадку і, погладжуючи дбайливо розчесану на два боки бороду, чекає на відповідь. Нуте, хто меткий на розум? А загадочки хитрі-хитрі!

    Мати доні молодій
    Огородик наділила.
    Розкошує доня мила,
    Каже неньці — тісно їй:
    “В земляній сиджу коморі,
    А коса моя надворі!”.

    Що ж воно таке? А загадка йсама відповідь скаже, лиш будь уважним та прочитай початкові літери згори вниз.
    У творах Глібова для наймолодших читачів виявляється тонке відчуття дитячої психології і неабиякий учительський хист. Такі вірші, як “Веснянка”, “Квіткове весілля”, “Пташка”, “Зимня пісенька” залюбки діти і тепер вчать напам’ять. Вони прищеплюють читачам любов до праці, природи, творчості, підносять високі моральні якості, вчать любові до рідної мови, її краси і милозвучності. Багато байок Глібова включено до шкільних програм, хрестоматійних збірників.
    Писав Л.Глібов і прозу. Кілька оповідань і нарисів російською мовою під псевдонімами Одинокий, П.С. та ін.“Пролісок”, “Шурочка”, “Лихач”, “В деревне”, п’єси “Хуторяночка”, “Типические пьесы с живыми картинками” відбивають бездуховність, задушливість провінційного життя, висміюють духовну обмеженість обивателів, порушують морально-етичні теми.
    Українська громада високо цінувала талант Леоніда Глібова.Сучасники вбачали в ньому народного письменника, послідовника великого Кобзаря. У добрій славі і шані, але фізично розбитий, майже зовсім сліпий, доживав Леонід Глібов останні роки свого життя. Ось вже з рік йому дуже нездужається. Він нікуди не виходить з дому. Йому несила писати навіть під лінійку з лупою. Одного вечора Леонід Іванович продиктував близькому приятелеві байку “Огонь і Гай”, якій судилося стати останнім його твором.
    10 листопада 1893 року від астми і хвороби серця на 66 році життя Леонід Глібов помер.
    Ясного і теплого осіннього дня Чернігів проводжав в останню путь свого улюбленого поета. Останнім прихистком Леоніда Глібова став Троїцький монастир.
    В Україні свято пам’ятають і шанують Л.І.Глібова: засновано літературну премію його імені, у селищі Чорний Острів, що у нас, на Поділлі, у 1968 році відкрито літературно-меморіальний музей-кімнату Леоніда Глібова. Його іменем названо вулиці, бібліотеки, у Чернігові на його могилі встановлено пам’ятник, на якому викарбувано слова поета Володимира Cамійленка:

    “І от замовк твій глас, погас твій промінь ясний,
    Що в темному світив околі…
    Але не вмре поет у пам’яті людській!
    Згадаємо тебе в недоленьці лихій
    І в кращий час нової долі!”.

    І справді поет живе. Від покоління до покоління, немов скарби, переходять його чудові твори. Увібравши в себе народну мудрість, чесноти й мораль, твори Глібова постають своєрідною Книгоюбуття,де поєднуються сучасне, минуле й майбутнє і міститься чітка відповідь на одне одвічне, ключове для людської сутності питання: як гоже і негоже чинити.

    Здається, байка просто бреше,
    А справді ясну правду чеше.
    Нікого в світі не мине,
    Читайте, згадуйте мене, —
    недарма писав поет.

    Немає, як відомо вищої відзнаки для поета, ніж коли його твори стають народними. Байки та поезії Леоніда Глібова і досі в народі надзвичайно популярні.
    Отожчитайте, насолоджуйтесь і переймайте закладену в його творах глибинну мудрість.

    3. Байка в творчості Л. Глібова

    На другу половину XIX сторіччя припав період найактивнішої творчості Леоніда Глібова. Глібов відомий нам, передусім, як байкар. Байка є досить розповсюдженим жанром української літератури, багато в чому своїм розвитком цей жанр завдячує саме творчості Глібова. Одна риса байок Глібова особливо привернула мою увагу. У своїх творах письменник не обмежується повчанням та алегоричним викладом фабули, як це звичайно бачимо у байках. Глібов поєднує ліризм із епічністю та повчанням. Саме це, як на мене, найбільше відрізняє його твори від байок інших митнім слова. Навіть використовуючи поширені, так звані «мандрівні» сюжети, Глібоїі надає їм неповторності. У його байках ми зустрічаємо пейзажі, які не є характерними для байок. Часто вони стилізовані під картини природи з українських народних пісень. Та й взагалі я помітив, що багато в чому байка Леоніда Глібова нагадує нам народну пісню, насамперед, за своєю ліричністю та незвичайною ритмікою. Це додає байкам художньої краси, вони одразу зачіпають серце та свідомість читачів, не залишаючи їх байдужими і до повчальної частини байки.
    Леонід Глібов майстерно використовує алегорію — характерний прийом для байок як жанру літератури. Тварини, що діють у його байках, є яскравим уособленням певних типів людей, які зустрічаються нам у житті і за наших часів також. Ведмідь-пасічник, Лисиця-жалібниця з однойменних байок навряд чи колись втратять свою актуальність. Іноді у байках Глібова діють і люди (байка «Мірошник»), проте твори письменника від того не втрачають, а тільки виграють. Повчальність у байках Глібова не завжди виділена в окрему частину. Якщо, наприклад, в античній байці повчальна частина могла бути більшою за обсягом, ніж фабульна, то у творах Глібова мораль займає кілька рядків, які можуть бути розташовані на початку або в кінці твору. Часто байки письменника взагалі не містять окремої повчальної частини, бо вона органічно включена до тексту байки. Як на мене, це досить вдалий прийом, бо, читаючи байки, ми розуміємо, що хотів сказати автор через захоплюючі образи тварин та рослин, що діють, байка стає більш захоплюючою та цілісною. У своїх байках Леонід Глібов звертався до безлічі тем та проблем. Цікаво, що порушені ним питання частково були важливими для його часу, зважаючи на історичну та соціальну ситуацію, а частково є, як то кажуть, «вічними темами». Мені дуже подобаються байки на морально-етичні теми, бо вони є зрозумілими для читача усіх часів, не потребують тлумачення чи додаткових знань з історії. Найбільше мене вражає те, що в байках Глібова часто за маскою дійових осіб бачиш реальних людей зі свого життя, людей, які оточують тебе зараз, з якими ти зустрічаєшся кожного дня! І це просто шокує, якщо зважити на те, що Глібов жив майже півтора сторіччя тому. Я впевнений, що байки Глібова не втратять своєї актуальності, бо в них автор висміює та засуджує одвічні людські вади, як-то: жадібність, нерозумність, лінощі, непорядність або хитрість.
    Є серед байок Глібова і твори, у яких він висловлює своє ставлення до сучасної йому суспільної ситуації. Всім відомо, що часи кріпацтва були дуже тяжкими для українського народу, частково ми знаємо про них з історії, але байки допомагають нам побачити їх, як кажуть, у фарбах. Тобто відчути ті почуття, які відчували прості українські люди. Мені здається, що байки цієї групи є неоціненним матеріалом для пізнання історії, якщо ми, звісно, прагнемо не сухих фактів, якщо нам болить наша історія. Дехто з моїх товаришів каже, що байки — це нудно, але я не згоден з такою точкою зору.
    Я гадаю, що байки треба вміти читати. При правильному прочитанні перед нами розкриється справжня картина світу — зі своїми слабкими та сильними, жертвами та кривдниками, з усіма типами людей, які живуть на світі. І часто мимохіть ти впізнаєш і себе у цій невеличкій моделі світу. І навіть якщо впізнаєш себе серед не зовсім позитивних героїв, це не так погано, адже ти вже усвідомив свою помилку, отже, скоро виправиш її. І хто б повірив, що цьому виправленню ти завдячуєш невеличкій байці, написаній понад сто років тому?..

    4. Творча спадщина Л. Глібова

    Поетичні твори. Велика частина творчого доробку Глібова — ліричні твори. Одним із найвідоміших є поезія «Журба». У віршах Глібова наявний глибокий ліризм, тонкі почуття, майстерне змалювання природи, образи-символи, філософські роздуми над життям людини. Поетична мова віршів вишукана, насичена яскравими епітетами, часто стилізована під ритміку народних пісень.
    Байки. Глібов відомий читачам передусім як байкар. У байках в алегоричній формі автор висловлює ідеї і судження, які не мав змоги сказати відверто через наявність жорсткої цензури. Творчий доробок Глібова у цьому жанрі складається з понад ста байок, видання яких було вкрай ускладнене за життя письменника. Вдалося видати збірку байок, але майже весь наклад було знищено згідно з Валуєвським циркуляром. Вийшла друком і друга, доповнена, збірка. Мова байок насичена жартами та прихованими дотепами, різноманітними художніми прийомами. Байки Глібова охоплюють різні теми, проте в усіх творах засуджується ледарство, заздрість, скупість та інші вади людського характеру. Яскраво змальовані типи, що зустрічаються у байках як у вигляді тварин, так і у вигляді людей-типів, не втрачають своєї актуальності і дотепер.
    Публіцистична діяльність. Окрім поезій та байок, Глібов багато працював над публіцистичними творами. З-під його пера виходять статті, фейлетони, театральні огляди. Він бере участь у друкуванні так званих «метеликів» — невеличких брошур з творами, призначеними для читання простим людом. Протягом кількох років Глібов був редактором газети «Чернігівський листок».

    4. Леонід Глібов — творець нової байки

    Найвидатніший байкар української літератури — це Л. Глібов, який виступив проти кріпосництва, критикував лібералів за те, що вони прославляли реформу 1861 року. Невгасну славу принесли Глібову його байки, які І. Франко справедливо вважав «головним титулом заслуги цього талановитого поета». Саме в цьому жанрі з найбільшою силою проявився самобутній талант письменника. Він написав 107 байок, які за його життя вийшли окремими збірками. У найкращих байках автор зображує суттєві явища життя, різні сторони кріпосницької дійсності, а головне — безправне становище кріпаків. У байці «Вовк та ягня» автор в алегоричних образах розкриває стосунки між самовладним поміщиком-кріпосником і кріпаком, показує насильство пануючих класів над простим людом. У зміст байки він уніс своє, нове, оригінальне. Саме в цьому творі виявилися характерні особливості поетичної майстерності Глібова — вміння в алегоричних образах відображувати соціальні явища.
    Важливе місце у його творчості займають байки, в яких поет показує занепад господарства багатіїв, висміює поміщиків, що не вміють вести справи в умовах розвитку капіталізму.
    Також тонко і сміливо викриває кріпосницький суд, хабарництво чиновників. Л. Глібов стежить за змінами, що відбуваються у суспільному житті після реформи 1861 р., і розуміє, що ця подія нічим не покращила життя селян, тому висміює у байках також земство, В алегоричних образах Вовків, Львів, Ведмедів, Лисиць, Козлів, Кляч, віслюків Л. Глібов показує людей-представників влади — паразитів і трутнів, їхню моральну нікчемність. А в образах Бджіл, Коріння протиставляє їм трудовий народ — носія високої, благородної моралі, творця матеріальних і духовних багатств. Ціла низка байок Глібова висміює аморальні вчинки людей, таврує брехню, лицемірство, егоїзм, жадібність, заздрість, лінощі та багато.інших негативнихрис характеру.
    Не лишає осторонь байкар і благородство простого люду, їхні творчі сили. Цим він підкреслює, що народ — основа суспільства, творець усіх цінностей; що він, а не паразитичні класи, є прикрасою життя. Тому, я вважаю, Глібов — талановитий майстер живого слова, бо відтворює національні особливості українського народу, його звичаї, побут.

    Аналіз байок Глібова, Моя улюблена байка Л. Глібова, В байках і ліриці живе його душа (Байки Л. Глібова), Байка в творчості Л. Глібова, Творча спадщина Л. Глібова, Леонід Глібов — творець нової байки

    Повернутись на сторінку Байки Езопа, Федра, Ла Фонтена, І. А. Крилова, Г. Сковороди, Л. Глібова, Є. Гребінки, П. Гулак-Артемовсього, Народні байки

    1. Леонід Глібов. Біографія

    2. Сатиричне зображення дійсності у байках Глібова

    3. Чи актуальні байки Глібова в наш час?

    4. Викриття вад людського характеру в байці Л. Глібова «Цуцик»

    5. Чому навчає байка? (за творами Л. Глібова)

    6. Викривальна і повчальна спрямованість байок Л. Глібова

    7. Гумор та повчання у байці Леоніда Глібова «Щука»

    8. Моя улюблена байка Л. Глібова

    9. В байках і ліриці живе його душа (Байки Л. Глібова)

    10. Байка в творчості Л. Глібова

    11. Творча спадщина Л. Глібова

    12. Леонід Глібов — творець нової байки

    Комментарии закрыты.