Байки Глібова та їх аналіз

    Байки Глібова та їх аналіз

    1. Чому навчає байка? (за творами Л. Глібова)

    Леонід Іванович Глібов народився в 1827 році в селі Веселий Поділ на Полтавщині. Ще з юного віку складав поезії російською мовою, але невдовзі почав писати байки українською. Упродовж життя він створив понад 100 байок. У них письменник зазвичай намагався порушувати проблеми людської та суспільної моралі. Леонід Глібов у своїх байках гостро критикував несправедливий суд, жорстокість панів, неробство, хвалькуватість, підлабузництво, брехливість тощо.
    Відомо, що основною ознакою байки є її алегоричність. Відповідно до цього байка має дві частини — оповідну і повчальну.
    Так, наприклад, в байці «Лисиця-жалібниця» в першій її частині розповідається про жорстокий вчинок лицемірної Лисиці, а в другій автор говорить про те, що такі Лисиці бувають і між людьми, і їх треба стерегтись. У першій частині байки розповідається про певну подію, тому цю частину називають оповідною. У другій дається висновок: автор немов підказує нам, яких людей слід розуміти під алегоричними образами (Лисиця — «лукавий чоловік», лицемір), тут же висловлює повчання, тому ця частина байки називається повчанням, або мораллю.
    Глібов вважав, що поміщики-кріпосники нещадно грабували народ, за який він так вболівав душею. Але не кращі були за них і чиновники, які служили у різних царських установах, бо вони самовіддано захищали інтереси нечесних багатіїв, покривали їх злочини, спільно з ними грабуючи простих працьовитих людей. Антинародну суть діяльності судових чиновників і намагався викрити Л. Глібов у своїй байці «Щука».
    Загальновідомо, що щука — хижачка. І в байці ми бачимо, що, живучи у ставку, Щука заїдала й обдирала слабших за себе. Ця пройдисвітка нікого не боялась, бо потайки посилала Лисиці хабарі. Коли ж Щуку притягли до суду, вона в усьому поклалася на Лисицю і не помилилася — Лисиця врятувала її. Судові чиновники, або хабарники, щиро боронять інтереси тих, хто більше заплатить. Л. Глібов виступає у байці проти несправедливого суду, хабарництва і кругової поруки. Яскраво зображені образи героїв дають читачеві зрозуміти, що вони були «змальовані» з реально існуючих людей.
    Але однією з найбільш вражаючих байок Глібова є байка «Вовк та Ягня». У цій байці автор розкриває існуючи на той час взаємовідносини між кріпаками і кріпосниками. В образі Вовка, звичайно ж, змальовано жорстокого кріпосника, який виглядає безсоромним насильником. А в образі Ягняти — кріпака-селянина, який майже без протесту підкоряється волі свого пана і терпляче виконує його примхи. У байці автор засуджує безглузде свавілля поміщиків-кріпосників і глибоко співчуває важкій долі поневоленого народу. Головна думка цієї байки полягає в тому, що кріпаки і кріпосники — непримиренні вороги. Цей висновок стверджує в байці сам Вовк:

    Хіба не знаю я, не чув,
    Що ви усі мене б із’їли,
    Якби вловили?
    Собаки й вівчарі твої,
    Усі ви — вороги мої.

    Таким чином, байка повчає всі наступні покоління: не принижуйте тих, хто на вас працює, бо вони такі ж самі живі люди, і заслуговують ввічливого ставлення.

    2. Викривальна і повчальна спрямованість байок Л. Глібова

    Леонід Іванович Глібов у своїх байках гостро критикував несправедливий суд, жорстокість панів, неробство, хвалькуватість, підлабузництво, брехливість тощо. Основною ознакою байки є її алегоричність. Відповідно до цього байка має дві частини — оповідну і повчальну. Так, наприклад, в байці «Лисиця-жалібниця» в першій її частині розповідається про жорстокий вчинок лицемірної Лисиці, а в другій автор вказує, що такі Лисиці бувають і між людьми і їх треба стерегтись. У першій частині байки розповідається про певну подію, тому цю частину називають оповідною. У другій дається висновок: автор немов підказує нам, яких людей слід розуміти під алегоричними образами (Лисиця — «лукавий чоловік», лицемір), тут же висловлює повчання, тому ця частина байки називається повчанням, або мораллю.
    Нещадно грабували народ поміщики-кріпосники. Але не кращі були за них і чиновники, які служили по різних царських установах. Ці людські п’явки самовіддано захищали інтереси багатіїв, покривали їх злочини, спільно з ними грабуючи простих людей. Антинародну суть діяльності судових чиновників викриває Л. І. Глібов у своїй байці «Щука». Щука — хижачка. Живучи у ставку, вона заїдала і обдирала слабкіших за себе. Ця пройдисвітка нікого не боялась, бо потайки посилала Лисиці хабарі. Коли є Щуку притягай до суду, вона в усьому поклалася на Лисицю і не помилилася — Лисиця врятувала її. Судові чиновники, або хабарники, щиро боронять інтереси тих, хто більше заплатить. Л. Глібов виступає у байці проти несправедливого суду, хабарництва і кругової поруки.

    Однією з найбільш яскравих байок Глібова, спрямованих проти кріпосницького хижацтва, є байка «Вовк та Ягня». У цій байці автор розкриває взаємовідносини між кріпаками і кріпосниками. У образі Вовка змальовано жорстокого кріпосника-самодура, безсоромного насильника; в образі ягняти — кріпака-селянина, який майже без протесту підкоряється волі свого пана. У байці автор засуджує зажерливість і свавілля поміщиків-кріпосників, глибоко співчуває важкій долі поневоленого народу. Кріпаки і кріпосники — непримиренні вороги. Цей висновок стверджує в байці сам Вовк:

    Хіба не знаю я, не чув,
    Що ви усі мене б із’їли,
    Якби вловили?
    Собаки й вівчарі твої,
    Усі ви — вороги мої.

    Отже, стислою розповіддю, винятково простим і в той же час глибоким змістом, тонким натяками байки викривають вади у стосунках між людьми, у характерах і вчинках окремих людей і в той же час прищеплюють нам непримиренність до свавілля, зла і несправедливості.
    Найвищого свого розвитку українська байка досягла у XIX столітті у творчості Леоніда Глібова. Українська байка піднеслася на вищий ступінь із виходом у світ збірки «Малороссийские приказки» 1834 року. Відомо 107 байок, написаних цим невтомним трудівником, який, за словами Івана Франка, навіть у роки страшного затишку, застою та загального занепаду літературного життя в Україні не випускав із рук пера.
    У байках «Вовк і Ягня», «Вовк і Кіт», «Вовк і Вівчарі» Л. Глібов відтворив безправне становище покріпаченого селянства. З боку поміщиків воно зазнавало нелюдських знущань. Автор критикує суспільство, у якому постійно

    …нижчий перед вищим гнеться,
    А більший меншого тусає та ще й б’є.

    Яскраво змалював байкар руйнування поміщицьких господарств, банкрутство панів у творі «Мірошник». Хома, колись добрий господар, занедбав своє господарство, бо «не гаразд за діло брався». Він не прислухається до порад, самовпевнено відповідає:

    — Нехай лиш! Річка — не калюжа;
    Води ще стане на весь вік!

    Автор у алегоричній формі розкрив паразитизм та марнотратство поміщиків, показав їх жорстокість та нелюдське ставлення до кріпаків: «А за недогарок вони людей і лають, і мордують». Із презирством говорить він про панів: «Вони се так, бач, хазяйнують».
    У байці «Ведмідь-пасічник» Л. Глібов висміяв вибори у земство, створивши пародію на царський суд, показавши уміння хижаків пристосовуватися до нових умов.
    Своє перо сатирика Л. Глібов спрямовував на паразитизм, лакейство, лицемірство, неробство та егоїзм панства. У байці «Цуцик» автор засудив продажних, морально низьких людей, які за недогризену кістку з панського стола готові зрадити вірних друзів. Цуцик зверхньо ставиться до Бровка, бо дуже запанів, він байдужий до страждань колишнього товариша. Леонід Глібов своєю байкарською творчістю «зробив значний крок уперед порівняно зі своїми попередниками і сучасниками», малюючи реальні картини тогочасної дійсності.
    Літературна спадщина Леоніда Глібова дуже багата — від пісенно-ліричних творів до віршів-загадок, жартів. Працював видатний український письменник у царині художньої прози. Але найбільше визнання він здобув як неперевершений байкар, який правдивим художнім словом віддано служив інтересам свого народу. Тому байки Л. Глібова стали своєрідним символом добра та благородства, бо, черпаючи від народу мудрість, вчили добропорядності, честі, гідності та іншим споконвічним морально-етичним цінностям.
    Такою є байка «Мальований стовп», написана у 1891 році. Гостра і злободенна за змістом, вона виступає проти тих, хто, відірвавшись від свого «кореня» — народу, зраджував його, виявляв байдужість до його інтересів, ставав черствим, бездушним Стовпом. Для українців культ родового кореня завжди був святим, тому люди, які нехтували ним, викликали до себе почуття зневаги. Батьківське коріння — це найвища цінність у житті людини; з ними й виростає любов до свого народу і своєї землі. Для того, хто заради «мальованої» краси відривається від нього, «світ не той» ї «доля відцуралась». Стовпові Л. Глібов протиставляє чарівну природу, сповнену життя, і цей контраст ще більше підсилює повчальну мораль байки.
    Морально-етична проблема порушується і в байці «Цуцик», де сатира байкаря спрямована на висміювання лакейства, паразитизму, лицемірства, егоїзму та прислужництва. Цікаво, що, змальовуючи двох собак, автор дає одному кличку Бровко, а другого узагальнено називає Цуциком (він навіть власного імені не вартий, бо не заслужив його через паразитично-егоїстичний спосіб життя). Загальновідомо, що українці завжди славилися своїм сумлінним трудолюбством. Таким є Бровко: він чесно несе свою службу: «Двір стережу і день, і ніч», хоч шани за своє вірне служіння не має, йому доводиться терпіти знущання від хазяїна. Цуцик живе ситим і паразитичним життям:

    І м’яко спать мені, і ласо можна їсти,
    І бігаю не в бур’янах,
    Сухенькі лапки, хвостик чистий…

    Яка ж ціна цьому «щастю»? Байка визначає її словами Цуцика-пристосуванця: «На задніх лапках я по-вченому служу». Та Глібов невипадково вкладає у слова цього нероби фразу: «Я те роблю, чого ти не зумієш». І цим самим підкреслює, що чесному трудівникові не притаманний такий угодницький і паразитичний спосіб життя. Крім того, як і у «Мальованому стовпі», ми виразно відчуваємо тему знехтування своїм минулим заради ситого і «мальованого» життя. Більш того, байкар ніби застерігає, що одного разу поступившись моральними нормами, такі «цуцики» здатні заподіяти лихо і далі: «Скубне й Бровка, коли захоче».
    Надмірна самовпевненість, висока самооцінка й перебільшення власних можливостей, що в народі визначається одним словом — пиха, осміяні у байці «Жаба і Віл». Цієї теми Л. Глібов торкнувся не випадково, бо вона дуже близька і зрозуміла українському народові, що відзначається своєю чемною скромністю. Мені здається, що навіть образ Вола уособлює в собі здорову силу і мораль народу, його працелюбність. А от Жаба (образ, далекий від поваги), надумавши зрівнятися з ним, «З натуги луснула — та й одубіла!» Мораль байки автор визначив сам: «…найлучче жити, як милосердний Бог дає». І хоч кожний з нас прагне досягти більшого, не можна ставити до себе і до життя надмірні вимоги. Ми бачимо, що за всіма байками, що викривають порушення морально-етичних норм, звучить щира любов до людини — творця добра на землі.

    3. Гумор та повчання у байці Леоніда Глібова «Щука»

    Леонід Глібов один з найвидатніших українських байкарів. Він відомий нам також як поет і суспільний діяч, проте найцінніший його внесок в українську літературу — це гумористичні твори. Однією з найвідоміших байок Глібова є (байка «Щука». Вона вражає своєю красивою мовою, яскравою іронією, має надзвичайно глибокий зміст. Усі образи в цій байці є алегоричними. За масками криються типові персонажі з реального життя. Письменник бачив навколо себе суспільну несправедливість і не міг з нею змиритися, тому засудив її у своєму творі. Бо кожному українцеві по-справжньому болять негаразди та нечесність у своїй рідній землі.
    Леонід Глібов у байці «Щука» зображує сучасну йому систему судочинства, і змальовуючи узагальнені образи суддів та працівників судової системи. Автор наголошує на проблемах нерозумності деяких державних працівників

    («На той раз суддями були
    Якіїсь два Осли,
    Одна нікчемна Шкапа
    Та два стареньких Цапа…
    На проблемі хабарництва
    («А чутка у гаю була така,
    Що ніби Щука та частенько,
    Як тільки зробиться темненько,
    Лисиці й шле — то щупачка,
    То сіточку карасиків живеньких
    Або линів гарненьких…»)

    Вирок Щуці («втопити» її у річці) у читачів викликає сміх, але за цим епізодом байки стоїть реально існуюча проблема. Отже, сміючись з яскравих байок Глібова, ми замислюємося і над власною поведінкою, і над поведінкою оточуючих. Ми не лише дістаємо задоволення від легкого гумору й іронії письменника, а й навчаємось бути чесними та справедливими, розумними та розважливими. Тому байки Глібова мають велике повчальне значення.
    Цікаво, що у більшості байок Леоніда Глібова немає окремої повчальної частини — моралі. Напевне автор не виділяє повчання з розповідної частини, бо створені ним образи настільки яскраві та зрозумілі, що глибокий повчальний зміст їх не треба пояснювати двічі. Читач відчуває його та засвоює сам у процесі читання.
    Байки видатного байкаря Л. Глібова залишаються актуальними і дотепер. На жаль, у сучасному житті ми часто зустрічаємо змальованих ним персонажів, зокрема і з байки «Щука». Знайома нам Лисиця, яка бере хабарі й усіх дурить; Щука, яка здатна «викрутитися» з будь-якої ситуації; нерозумні та недалекі два Осли; одна нікчемна Шкапа та два стареньких Цапа… Проте я сподіваюся, що з кожним роком, а краще — з кожним днем таких «персонажів» буде дедалі менше, бо люди ставатимуть чесними та порядними, навчаючись цього і з повчальних байок також.

    Байки Глібова та їх аналіз, Чому навчає байка? (за творами Л. Глібова), Викривальна і повчальна спрямованість байок Л. Глібова, Гумор та повчання у байці Леоніда Глібова «Щука»

    Повернутись на сторінку Байки Езопа, Федра, Ла Фонтена, І. А. Крилова, Г. Сковороди, Л. Глібова, Є. Гребінки, П. Гулак-Артемовсього, Народні байки

    1. Леонід Глібов. Біографія

    2. Сатиричне зображення дійсності у байках Глібова

    3. Чи актуальні байки Глібова в наш час?

    4. Викриття вад людського характеру в байці Л. Глібова «Цуцик»

    5. Чому навчає байка? (за творами Л. Глібова)

    6. Викривальна і повчальна спрямованість байок Л. Глібова

    7. Гумор та повчання у байці Леоніда Глібова «Щука»

    8. Моя улюблена байка Л. Глібова

    9. В байках і ліриці живе його душа (Байки Л. Глібова)

    10. Байка в творчості Л. Глібова

    11. Творча спадщина Л. Глібова

    12. Леонід Глібов — творець нової байки

    Комментарии закрыты.