Байки Глібова. Аналіз творчості

    Байки Глібова. Аналіз творчості

    1. ЛЕОНІД ГЛІБОВ (1827—1893). Біографія

    Леонід Іванович Глібов народився 4 березня (21 лютого) 1827 р. в с. Веселий Поділ на Полтавщині. Батько майбутнього письменника був управителем маєтків поміщиків Родзянків у с. Веселий Поділ, а згодом — ус. Горби. Там Глібов пізнавав красу народних звичаїв і пісень. Мати розповідала йому про батька і сина Гоголів, з якими була знайома. З дитинства він чув переказ, як Пушкін зупинявся у Горбах і читав «Євгенія Онєгіна»…
    Глібов змалку надивився на поміщицьку жорстокість і людські бідування. Чи не тому, за свідченням сучасників, першим, ще дитячим його твором була сатира на одного з місцевих поміщиків.
    Початкову освіту Глібов здобув дома, а пізніше, з 1840 р., вчився в Полтавській гімназії, де дитячий ще інтерес до літератури зміцнів і поглибився після знайомства з творами видатних російських і українських письменників. Уже в перших класах гімназії він починає писати вірші російською мовою: його перша відома нам поезія «Сон» датована 1841 р. Частина написаних у гімназії поезій була надрукована 1847 р. в Полтаві окремою книжкою «Стихотворения Леонида Глебова». Замість очікуваних лаврів, перша книжка принесла авторові лише неприємності — інспектор гімназії зробив Глібову належне «внушеніє» та пригрозив карцером. Однак Глібов і далі продовжував писати вірші, а знайомство з О. Афанасьєвим-Чужбинським привернуло особливу увагу молодого поета до творчості Шевченка й Гребінки, яких Чужбинський знав особисто.
    Важка хвороба змусила Глібова 1847 р. перервати навчання й повернутися додому. Після невдалої спроби вступити на медичний факультет Київського університету він 1849 р. вступає до Ніжинського ліцею князя Безбородька. У ліцеї, утвореному на базі гімназії вищих наук, склалася міцна літературна традиція — його вихованцями були М. Гоголь, Є. Гребінка, А. Мокрицький та інші діячі культури й літератури, імена яких на той час були вже широко відомі.
    Нехтуючи заборонами й переслідуваннями, ліцеїсти захоплювалися читанням прогресивної періодики й пробували писати самі. Байки Глібова, написані ним у Ніжині, здобули визнання товаришів і навіть деяких викладачів; зокрема професор теорії та історії літератури М. Тулов вважав, що «байки Л. Глібова у показі побутового життя українців — цілком самостійна й дуже цінна праця і є великим внеском у літературу». Ці байки разом з віршами та етнографічними записами друкувалися в 1853—1861 рр. у додатках до «Черниговских губернских ведомостей».
    Після закінчення 1855 р. ліцею Глібова було призначено вчителем історії й географії в Чорному Осколі на Поділлі (1856). Письменницький авторитет Глібова на той час настільки зріс, що вже наступного року збірку його байок збиралися видавати в Чернігові й навіть Петербурзі.
    Педагогічну й літературну працю Глібов поєднує з культурно-просвітительською діяльністю, бере участь у гуртку місцевої інтелігенції, організовує літературні вечори та вистави, навіть сам пише п’єси «До мирового» й «Хуторяночка». Особливо зблизився Глібов з землевольцем І. О. Андрущенком, який був зв’язаний не тільки з організаціями «Землі і волі» в Москві та Петербурзі, а й з О. Герценом, одержував з закордону і поширював політичну літературу, зокрема «Колокол», «Полярную звезду» та інші заборонені видання.
    Певне послаблення реакції в кінці 1850-х і на початку 1860-х років ознаменувалося організацією недільних шкіл для народу, виданням книжок, виходом нових журналів. Глібов брав безпосередню участь у роботі місцевої недільної школи, відкритої при гімназії. Саме в цій школі вчився і зберіг теплі спомини про свого вихователя батько Лесі Українки.
    Свої байки та вірші Глібов друкував у журналі «Основа», що з 1861 р. виходив у Петербурзі. У середині 1861 р. він почав видавати тижневик «Черниговский листок» (російською й українською мовами), що мав виразний літературний ухил і виходив за своїм значенням за межі місцевого органу, особливо після припинення 1862 р. видання «Основи». Значну частину статей для «Черниговского листка» писав сам Глібов, публікуючи їх під кількома псевдонімами.
    1863 р. у Києві в серії «Для народного читання» вийшла перша збірка байок Глібова. З’явившись у час сумнозвісного валуєвського указу, яким заборонялося видавати книги українською мовою, вона відразу була заборонена для народних шкіл, а частина тиражу знищена.
    У липні 1863 р. заарештували І. Андрущенка. Серед його паперів було знайдено листи Глібова. Становище ускладнилося ще й тим, що І. Андрущенко передав з тюрми «на волю» Л. Глібову конфіденційні листи, які той мав переслати в московську та петербурзьку організації «Землі і волі». Ці компрометуючі Глібова послання «державного злочинця» потрапили у слідчу комісію. Хоч обшук на квартирі письменника був безрезультатним, у серпні 1863 р. заборонили «Черниговский листок» та встановили поліційний нагляд за Глібовим, а згодом, з 1 жовтня, розпорядженням міністра освіти його звільнили з посади вчителя. Віднині все листування Глібова пильно переглядав місцевий поліцмейстер.
    Позбавлений роботи, Глібов 30 жовтня 1863 р. виїхав у Ніжин до батьків дружини. Тільки через два роки він зміг повернутися до Чернігова на посаду переписувача губернського статистичного комітету. Наприкінці 1867 р. Глібову вдається влаштуватися завідуючим чернігівською земською друкарнею. На цій посаді йому судилося пробути до кінця свого життя.

    10 листопада (29 жовтня) 1893 р. Глібова не стало. Чернігів урочисто поховав свого великого громадянина. На пам’ятнику поетові, спорудженому на кошти громадськості, було викарбовано слова В. Самійленка, написані в день смерті Глібова.

    …І от замовк твій голос, погас огонь ясний,
    Що в темному світі окопі;
    Але не вмре поет у пам’яті людській.
    Згадаєм ми тебе в недоленьці лихій
    І в кращий час нової долі.

    Нині цей пам’ятник встановлено на подвір’ї садиби М. М. Коцюбинського. Пам’ятник, який сьогодні знаходиться на могилі визначного українського байкаря, встановлено у 1938 році.

    2. Сатиричне зображення дійсності у байках Глібова

    Леонід Глібов своїми творами зробив великий внесок у розвиток української літератури. Безперечно, головна його заслуга — байки. Саме в них найкраще відбився світогляд письменника — демократа, гуманіста, прозвучала гостра критика кріпосницької дійсності і тих нових відносин, які зароджувались у суспільстві. Відомо більш 100 байок, кожна з яких додає свою рису до загальної картини цього суспільства, створеної митцем. Завдяки народному колориту, гострій ідейній спрямованості, високій художній майстерності, твори Л. Глібова увійшли до класичної спадщини байкарства, поставили його ім’я поряд з іменами Езопа, Крилова, Сковороди.
    Витоки байкарської спадщини Глібова можна знайти в оточуючій його дійсності. Вже ранні байки талантливого письменника відображали стосунки кріпаків і кріпосників, банкрутство кріпатства як суспільне явище, хижацький егоїзм, несправедливість суду, чиновніцьке засляння. У своїй творчості письменник яскраво відобразив ці картини знущань, втілив ідею засудження такого устрою, піднесення громадянської свідомості. В образах хижаків тваринного світу байкар розкриває перед читачем характери реальних поневолювачів народу, досягає широких узагальнень, надає типовості зображуваному. Байка «Вовк і Кіт» розвиває традиційний байкарський сюжет. Але народний колорит, що досягається мовною майстерністю Глібова, збагачує розповідь, і це дозволяє підкреслити наростання народного гніву проти хижаків — вовків, які постають перед загрозою видимої смерті: «А дуже Вовкові не хочеться умерти (бо ще він не нажився, бач!)». У байці відчутний іронічний тон оповідача, спрямований проти суспільного хижацтва. Особливої гостроти набуває прислів’я: «Хоч сядь, та й плач», яким підкреслюється назрівання конфлікту. Таке вживання прислів’яв, використання динамічних зворотів народної розмовної мови надає оригінальності стилю Глібова. Прихованою рогрозою гнобителям звучать останні рядки твору:

    Ні, наші козаки ще з розуму не спали,
    Щоб Вовка од біди сховали!

    Безправне становище накріпаченого селянства знайшло своє художнє відображення і у найвідомійші з байок Глібова «Вовк і Ягня». Автор викриває хижацьку психологію поміщиків — кріпосників. Вовк, як уособлення агресивної, грубої сили, тримає себе хозяїном життя, звинувачує бідне Ягня в усіх гріхах, готуючи розправу. Майстерною є мовна характеристика персонажів, побудована на контрасті. Лютий Вовк:

    «Нащо се ти, собачий сину,
    Тут каламутиш берег мій?»
    І несщасне, беззахисне ягня:
    «Ні, паночку…
    Водиці я не сколотив».

    Елементи ліризму лише загострюють сатитичне спрямування: тривогу за долю скривджених. Непротивлення злу і насильству не допомагає вижити. Люди, які підкоряються силі, не можуть звільнитися від гніту. Перед читачем не окремий епізод, а своєрідне узагальнення тогочасного суспільства, де

    …нижчий перед вищим гнеться,
    А більший меншого кусає та ще й б’є.

    Саме так набуває виразності демократично — гуманістичне спрямування байки, сюжет якої творчо інтерпретувався письменниками різних епох. Зразком викривально — сатиричного твору може бути байка «Щука», у якій справедливий гнів оповідача спрямовано на кріпосницький суд. Сатиричне слово автора гостро висміює суддь, байкар спрямовує іронію проти хабарництва, яке пишним квітом розцвіло у кріпосницьких судах:

    Щука та частенько,
    Як тільки зробиться темненько,
    Лисиці й шле…

    Таким чином, Глібов в алегоричній формі показував безправність простої людини перед законом, для якого значення мають тільки гроші. Змінювались часи, а разом з ними змішувались і теми байок видатного українського майстра слова. Але незмінною залишалась ідея викриття недоліків самодержавного суспільства. Байки, написані Глібовим під час реформи та в перші роки після скасувння кріпатства, сповнені цього ж викривального пафосу. В багатьох байках письменник змальовує занепад кріпасницького господарства, висміює поміщиків, які не змогли пристосуватись до нових умов («Охрімова свита», «Мірошник»). Скориставшись сюжетом відомої байки І. Крилова «Мельник», письменник спрямував вістря сатири саме на викриття кріпосників. Твір починається характеристикою Мірошника. Колись він був добрим хозяїном; мав хороший млин, але поступово занедбав господарство. Ледачий Мірошник, «що не гаразд за діло брався», більше спав. Навіть коли вода прорвала гребло, не порухнувся. В дидактичній частині байки автор розкриває використану алегорію, наголошуючи на марнотрастві і виродженні панівних верств.
    Після скасування кріпатства самодержавство вишукує нові форми для визиску і серед нихземства. У байці «Ведмідь — пасічник» висміюються вибори до цих органів. Дотепну характеристику лісовому «електорату» надає автор: «У темнім лісі, за горами, зібравсь усякий звір». Вони обирають пасічника, і хитра Лисичка дає пораду: «Ведмедика кликнуть!». Малі й великі пани знаходяться у цьому питанні спільну мову, хоча всі знають, що Ведмідь тягатиме мед. Так і сталося. Давній злодій почав хозяйнувати на громадській пасиці за старою звичкою.
    Тут автор зазуджує не лише злодійнуватого Ведмедя, але й тик, хто йому потурає. Нарешті, його притягли — таки до суду і «покарали»: замкнули на зиму в берлозі з медом. У байках Л.Глібова нового періоду творчості відображені суперечності капіталістичного суспільства. Наповнюючи алегоричні образи реальним життєвим змістом, він збагачує їх новими інтонаціями, вводить у нові сюжети нових героїв. У байці «Цуцик» автор одразу дає повну характеристику обоїх героїв. Патлатий Цуцик живе у панських покоях, цілком задоволений: «Живу я в горницях, на килимах катаюсь, частенько з паночками граюсь». Він завдяки підлабузництву пробивається нагору, байдужий до страждань друга. На контрасті побудовано характеристику Бровка, дворового пса. У нього справді собаче життя:

    «Двір сторожу і день і ніч,
    А як не в лад загавкаєш на пана,
    То ще й під боки натовчуть».

    Але таке становище не вбиває у ньому почуття гідності. Він усвідомлює своє рабське становище, його протест виражае лише у пошепки вимовленому: «Щоб ти сказився!». На думку автора, система породжувала й такі негативні явища в суспільстві, як улесливість і лакейське прислужництво.
    Проблемі змісту людського життя присв’ячена байка «Мальований стовп». Перед читачем не просто алегорія, а глибокий роздум письменника над вічним питанням. Є різні шляхи, можна перекотиполем прожити, можна залишити по собі пам’ять, можна мальованим стовпом простояти на життєвій дорозі. Твір починається ідилічною картиною, коли «нічна тиха, мов гарівниця тая, прибралося у зорі золоті». Між вербами стоїть одинокий стовп і згадує своє минуле. Колись він теж був деревом, перемовлявся з червоною калиною. Але часи пройшли, і тепер він лише вестовий стовп на дорозі. Алегорія досить прозора, оскільки байку звернено до людей службі, чиновників, що забувають про своє коріння і перетворюються на такі стовпи:

    Нехай вона на буде
    Мальовним Стовпом.

    Л. Глібов відомий не лише як байкар, а й як поет — лірик, що залишив кілька творів — перлин укр. поезії («Пісня», «Журба»), які стали народними піснями. Він відомий своїми публітистичними виступами, фейлетонами, водевілями. У своїй творчості митець зумів органічно поєднати м’який гумор, гостру сатиру і глибокий ліризм. Майстерно використавши творчі надбання попередників, він підніс укр. сатир. байку на новий художній рівень. Байки Л.Глібова є не лише досконалими мистецькими творами, але й виявом тонного психологізму та розуміння їх автором людської душі.

    3. Чи актуальні байки Глібова в наш час?

    У численних байках Леоніда Глібова головними персонажами виступають звірі, птахи, предмети, природні явища тощо. Але за цими героями байкаря криються реальні риси характеру людей, їх вади і їх проблеми. В алегоричній формі Л. Глібов таврував дармоїдів і лиходіїв, пияків і любителів сварки, лицемірів і злодіїв.
    На жаль, і в наш час ми ще. можемо нерідко зустріти поруч таких людей. Зустріти і впізнати знаменитих глібовських персонажів, що народилися у далекому XIX столітті. Викриваючи негативні явища життя і спотворену мораль деяких людей, байкар утверджує доброзичливість, справедливість і милосердя. Це саме ті духовні цінності, яких не вистачає нашому суспільству і сьогодні. Я гадаю, вони завжди, для будь-якого часу, вважатимуться головними, а тому і байки Л. Глібова теж завжди будуть актуальними.
    Наприклад, байка «Лисиця-жалібниця» засвідчує, що Лисиця на словах жаліла пташенят, а насправді їх поїла. Вона звинувачує котів як зажерливих пройдисвітів, під якими розуміються негідні люди-крутії. Глібов нищівно викриває лицемірство і брехливе, уявне милосердя, таврує жорстокість.
    Бездушний бюрократизм, якого немало і в наш час, висміюється у байці «Мальований Стовп». Стовп — символ тупості, глупоти й байдужості, а живий навколишній стан літньої ночі символізує народ. Поет співчуває омертвінню людської душі та самотності. А байка «Солом’яний дід» нагадує нам намагання сьогоднішніх урядових чиновників-хазяїнів приборкати народні невдоволення. Тодішню несправедливість суспільного устрою викрив Глібов у байці «Вовк та ягня», але її текст можна розглядати із сучасних позицій: «Вовк, може, їсти захотів!..». Ми бачимо засудження сьогоднішньої прикритої беззаконності.
    Мудрість байок Глібова невичерпна, тому вони завжди залишатимуться актуальними.

    4. Викриття вад людського характеру в байці Л. Глібова «Цуцик»

    Байка «Цуцик» відноситься до другого періоду творчості Глібова, в якому порушувалися переважно морально-етичні проблеми. Своє перо сатирика байкар спрямував на висміювання паразитизму, лакейства, лицемірства, огидного прислужництва, егоїзму чиновни­ків та інших моральних вад тогочасного суспільства.
    «Цуцик» — кращий твір цього періоду. Байка побудована на діалозі двох собак — Бровка і Цуцика.
    Бровко — дворовий пес. Він стереже добро хазяїна вдень і вночі. Про своє життя каже так: «Живу собі, бо треба жити». Йому доводиться терпіти знущання («ще й під боки натовчуть»), їсти ЩО попало («хлиснеш помий, коли дадуть»). Не має шани Бровко за свою чесну працю. Незавидне його «собаче життя».
    Алегорія прозора: так жилося в царській Росії кожному чесному трудівникові. Він виконує свої овоб’язки добросовісно, а його зневажають і принижують.
    Інакше життя в Цуцика — сите, паразитичне — «сухенькі лапки, хвостик чистий». Він «ледачий», «веселий», улесливий і зухвалий. їдка іронія відчувається у фразі «Цуцик спочивав», НІ по якійсь важкій праці. Улесливий нероба про своє життя самовдоволено каже: «Хоч і довіку б так…» Коли ж Бровко нагадав йому»
    З малим «замурзаним під лавкою тинявся», Цуцик «спесиво як був на Бровка», бо вмів те, чого ніколи не робив Бровко — «на Задніх лапках по-вченому служити».
    Перед нами тип жалюгідного прислужника, який готовий заради ласого шматка, ситого благополуччя принижуватися і навіть втратити людську гідність.
    Леонід Глібов не тільки висміював паразитизм і зазнайство людини, а й осудив суспільство, в якому порядність не в пошані, а лицемірство й підлабузництво заохочуються. Бровко зневажає зманіженого Цуцика, однак усвідомлює, що той може його скубнути. Тому й мовчить. Цікава психологія цього продажного нікчеми. Почувши про погане життя Бровка, він заявляє: «Обуха батагом не перебити».
    А що автор? У висновку він зауважує: «Бровко мовчить, і я мовчу, води не сколочу…» Ніби й не хоче ризикувати. Але він уже це зробив своїм твором, викликавши огиду до низькопоклонства, прислужництва, спесивого зазнайства й лакейства.
    Доля грає з нами, по-різному ставиться до кожного з нас: когось пестить, з когось знущається, що є своєрідним випробуванням. І так було завжди. Нібито обоє раніше були бідними і нещасними голо­вні персонажі байки Л. Глібова «Цуцик» — Бровко і його патлатий товариш Цуцик. Бровко нагадує йому, як той, «будучи щеням, сидів замурзаний під лавкою». Але то було колись, а зараз…
    Хоч і бачить Бровко несправедливість, відчуває в душі образу але мовчить, бо знає, що тепер Цуцик має деяку владу, може при нагоді і боляче «вскубнути» за незгоду із ним.
    Ситуація прозора. Підлабузникам надано можливості принижувати тих хто не захотів прислужувати панам, хто не зміг закрити очі на правду, хто не захотів позбутися в душі справедливості. Вони — прислужники панів, вони — верхівка, але ж може таке трапитися, що на їх місце прийдуть інші, які зможуть не гірще пристосуватися до такої ситуації, — тоді такі, як Цуцик, поповнять ряди бровків.

    Байки Глібова. Аналіз творчості, Леонід Глібов Біографія, Сатиричне зображення дійсності у байках Глібова, Чи актуальні байки Глібова в наш час, Викриття вад людського характеру в байці Л. Глібова «Цуцик»

    Повернутись на сторінку Байки Езопа, Федра, Ла Фонтена, І. А. Крилова, Г. Сковороди, Л. Глібова, Є. Гребінки, П. Гулак-Артемовсього, Народні байки

    1. Леонід Глібов. Біографія

    2. Сатиричне зображення дійсності у байках Глібова

    3. Чи актуальні байки Глібова в наш час?

    4. Викриття вад людського характеру в байці Л. Глібова «Цуцик»

    5. Чому навчає байка? (за творами Л. Глібова)

    6. Викривальна і повчальна спрямованість байок Л. Глібова

    7. Гумор та повчання у байці Леоніда Глібова «Щука»

    8. Моя улюблена байка Л. Глібова

    9. В байках і ліриці живе його душа (Байки Л. Глібова)

    10. Байка в творчості Л. Глібова

    11. Творча спадщина Л. Глібова

    12. Леонід Глібов — творець нової байки

    Комментарии закрыты.