• Реклама

Федр. Байки

Федр. Байки

Федр. Життя і творчість

Федр — класик стародавньої байки

Античні  байки

Байки Федра

1. Федр. Життя і творчість

Федр (Phaedrus) (прибл. 15 р. до н.е. — прибл. 70) — латинський байкар.
Відомості про його життя вельми суперечливі, здебільшого розповіді про Федра ґрунтуються на матеріалі його ж таки творів. Зокрема, Федр повідомляє, що походить з македонської Пієрії, легендарної батьківщини муз, своїми земляками він вважає легендарних співців Орфея і Ліна (у сиву давнину Македонія вважалася частиною Фракії, як свідчить Страбон). Але як у змісті байок, так і в мові Федра не відчувається жодних натяків на його грецьке походження. Тому чимало дослідників дійшли висновку, що Федр, вочевидь, покинув Македонію ще в ранньому дитинстві. Ймовірно, він потрапив у рабство під час воєнних дій, адже римські легіони постійно курсували вздовж фракійського кордону. Як би там не було, але Федр повідомляє, що був рабом у Августа, який згодом відпустив його на волю. У Римі фракійський бранець здобув латинську освіту. Після того як Федр створив дві книги своїх байок, йому почав дозоляти такий собі Сеян, котрий навіть домігся для поета покарання. Федр не повідомляє подробиць про свої поневіряння, проте нарікає на біль і страждання. У 31 р. Сеян упав у неласку, а Федр створив третю книгу байок і, врахувавши свій попередній гіркий досвід, присвятив її якомусь Євтихові, звертаючись до нього з проханням про заступництво. Подальші книги Федра також матимуть покровителів: четверта книга присвячена Партикулонові, п’ята — Філетові. Певних відомостей про цих людей не збереглося. Вважається, що вони, як і Федр, були вільновідпущениками, але, мабуть, у житті їм таланило більше, ніж байкареві. Відомо також, що Федр дожив до глибокої старості, і тема старощів набула відображення у його творах.
Федр усвідомлює тісний зв’язок з езопівською традицією: часто згадує ім’я Езопа і навіть робить його дійовою особою десяти своїх байок. Утім, дослідники відзначають поступову еволюцію у його ставленні до Езопа. Якщо спочатку Федр усвідомлює себе лише поетичним інтерпретатором Езопових байок, то вже в другій книзі оголошує про намір позмагатися зі славетним грецьким попередником. Відчувається, що у Федра визріває передчуття перемоги у цьому змаганні. Так, у п’ятій книзі він уже не вагаючись каже про свою незалежність від Езопа і про власний внесок у розвиток байки. М. Гаспаров зробив підрахунки на доказ твердження Федра: із 116 байок Федра приблизно третина (36 байок) мають паралелі з Езопом. Однак показовим є їхній розподіл: у першій книзі Федра із 31 байки езопівське коріння мають 17; у другій книзі з 8 байок — дві; у третій книзі з 19 байок — одна; у четвертій книзі з 22 байок — 11; у п’ятій з 10 байок — жодної. Цей аналіз свідчить про те, що з плином часу Федр і справді дедалі менше залежав від зразків езопівської творчості. Певний вплив на Федра справив також і Горацій. Це виявилося в орієнтації Федра на автобіографічні оповісті Горація, на гораціанську оповідну легкість, а також у культивуванні окремих мотивів, запозиченні слів і словосполучень, характерних для творчості Горація.
Прикметно, що у Федра менше байок про тварин і більше байок про людей, відтак у його творах не так виразно помітні риси баєчного жанру. Прикметним явищем є також особлива увага Федра до моралі байки. Він ставиться до неї як до найважливішої частини твору, яка іноді навіть починає витісняти власне фабульний компонент: опис дії зводиться до мінімуму, мораль же, навпаки, розширюється, захоплюючи жвавістю і пристрасністю викладу. Нерідко автор вкладає її в уста одного з персонажів байки. А іноді сентенційні висловлювання виголошують історичні чи псевдоісторичні особи (Езоп, Сократ та ін.). У деяких творах Федра розповідної частини майже немає, і байка перетворюється на простий монолог, присвячений морально-етичній проблематиці. І водночас цей монолог нагадує античну діатрибу, жанр, що розвинувся із сократівської бесіди, поєднуючи, таким чином, безпосереднє звернення до слухача та обмін з ним уявними репліками. Прийоми діатриби у своїх сатирах талановито використав Горацій, тож Федр, мабуть, засвоїв їх саме завдяки творчості Горація. Врешті, він створив жанр байки, яка, по суті, є своєрідною моралістичною діатрибою.
Розвиваючи моралістичний аспект байки, Федр досягнув значного багатства ідейного змісту своїх творів. Байки Федра відтворюють недосконалість світу. Найчастіше він підкреслює жорстокість і насильство, що панують навколо («Вовк і ягня», «Жаби проти сонця» й ін.). Федр неприязно ставиться до можновладців та багачів, які зловживають своєю могутністю, привласнюють плоди чужої праці («Бджоли і трутні перед судом оси», «Вовк і журавель» та ін.). Багато байок Федра мають виразне історичне забарвлення і є, по суті, сатирою на режим і дійсність імператорського Риму. Федр відверто співчуває пригнобленим рабам.
Проте, співчуваючи важкому рабському становищу, Федр застерігає рабів від повстання проти існуючого устрою. Він радше сповідує смиренність і намагання пристосуватися до свого становища, докоряючи рабовласникам і закликаючи їх отямитися, усвідомити можливу помсту пригноблених («Півень і коти-носії», «Лисиця і журавель» та ін.). Федр симпатизує не лише рабам, а й усьому простому людові. Він показує, що бідні, безправні люди чи не найбільше страждають від політичних конфліктів, запеклої боротьби за владу.
У деяких байках можна вловити натяк на конкретні історичні події. Приміром, байка «Жаби, що просять собі царя» пов’язана зі зміною правління Августа і Тіберія, байка «Жаби проти сонця» спрямована проти можливого шлюбу Сеяна з удовою Друза, брата Тіберія. У багатьох байках вгадуються події автобіографічного значення, а також принципова оцінка власного суспільного становища, у тому числі й розуміння творчих заслуг. Так, у байці «Старий пес, кабан і мисливець» Федр уподібнює себе в старості до мисливського пса, втомленого доблесно прожитим життям. У байці «Півень і перлина» байкар нарікає на брак гідного товариства і належного розуміння його творчості. У байці «Стариця й амфора» висловлює надію на нові здобутки, незважаючи на похилий вік. А прихильність до жанру байки Федр пояснює своїм соціальним становищем, а також небезпеками сучасності, яка змушує поета вдаватися до іносказання:

Тепер же розповім я про походження
Байок дотепних. Рабське упослідження,
Яке не сміло мовити без остраху,
У байочках свої жалі засвідчило,
Сховавшись за умовністю і жартами.
А я ще далі протоптав цю стежечку,
Примножив хистом цю печальну спадщину,
Згадавши у байках і власні злигодні.
(Переказ Г. Безкоровайного)

В епоху Федра майже всі грецькі жанри були засвоєні римською літературою, тільки байка залишалася осторонь. Відтак Федр заповзявся створити римський еквівалент грецької байки. Передусім, намагаючись додати жанрові піднесеності, Федр відмовився від прозового викладу і звернувся до поезії, узявши за основу ямбічний триметр, розмір доволі гнучкий, придатний для будь-якого матеріалу. У стилі своєї байки Федр зберіг прагнення до стислості, лаконізму, він уникає зайвої деталізації та підкресленої поетизації, прагне бути влучним і точним. Дбаючи про мораль байки, значно розширивши та збагативши її, Федр був змушений подбати і про розширення кола баєчних сюжетів. Чимало історій він створив самостійно, деякі запозичив із попередньої традиції. Збірки Федра вирізнялися строкатістю, різноманітністю сюжетів, проте їх об’єднувала спільність моралістичних настанов, єдність авторської особистої інтонації. Федр прагне виконувати роль філософського проповідника, народного наставника. Найближчим для нього є стоїчний ідеал: стоїчне розуміння долі, висока оцінка свободи, незалежності, здатності до самообмеження і т.д. Досягнення Федра у жанрі байки створили йому репутацію творця байки як самостійного літературного жанру. До Федра байка існувала переважно в таких формах: як фрагмент, що виконує роль аргументу, у складі твору іншого жанру, або ж як навчальний матеріал для риторичних вправ. Аналізуючи цю ситуацію, Гаспаров писав: «У першому випадку байки зазнавали художньої обробки, але не мали жанрової самостійності; у другому випадку вони мали жанрову самостійність, але обходилися без художньої обробки. У творчості Федра і Бабрія ці два аспекти збіглися: була створена антична літературна байка».
Щойно згаданий Бабрій був найближчим послідовником Федра. Можливо, він прийшов у літературу ще за життя Ф. Бабрій, у свою чергу, звернувся до обробки багатьох федрівських сюжетів, вдосконаливши художній аспект байки. При цьому, на відміну від Ф., він зосередив свою увагу на розповідному компоненті байки, посиливши таким робом її розважальне звучання. Від Федра, через Бабрія, почався розвиток байки аж до Ґ.Е. Лессінга, Ж. де Лафонтена, І. Крилова, Л. Глібова і т. д.
В Україні до сюжетів Федрових байок почали звертатися із середини XVIII ст. (Г. Сковорода), у XIX ст. їх переказували Л. Боровиковський, Є. Гребінка, Л. Глібов та ін. Численні сюжети Федра використав І. Франко. Перше повне україномовне видання байок Федра вийшло друком у 1986 р. у перекладі В. Литвинова.

2. Федр — класик стародавньої байки

Федр є класиком стародавньої байки. За походженням напівгрек, він уже з дитинства стикається з римською культурою і латинською мовою. Він уважав себе римлянином, до греків ставився зневажливо. Писав свої байки, як сам казав, для того, щоб Рим і в цій галузі поезії міг бути суперником Греції. Припускають, що працював Федр шкільним учителем і через це звернувся до жанру байки: у школі навчання починалося з читання та обговорення байок Езопа. Починаючи з 20-х років І ст., він випускає п’ять збірок «Езопових байок». До цього часу байка як самостійний жанр у римській літературі не була представлена, хоча письменники інколи вводили баєчні сюжети у свій виклад, зокрема – Горацій. Федр включає у збірники не тільки «байки», а й цікаві оповідання анекдотичного характеру, тому термін «байка» не слід розуміти в надто вузькому значенні.
У байках Федра змальоване давньоримське суспільство, поділене на рабів і рабовласників. Раби у нього сміливі, а господарі жорстокі. В одній байці він навіть наважився висловити думку, що плоди праці повинні належати тим, хто працює («Бджоли і Трутні перед судом Оси»).
Особливо в перших двох збірках помітний елемент соціальної сатири, в них переважає традиційний тип байки про тварин. Спрямовані байки Федра проти «сильних світу цього». Віршовою формою творів байкаря є старовинний ямбічний розмір, який трохи відхиляється від грецького типу і вже почав виходити з ужитку у «високій» літературі, але був звичний для відвідувача римського театру.
Велику увагу в байках Федр приділяє моралі: вона, порівняно із сюжетом, розширена та емоційно насичена, займає головне місце; розповідна частина лише накреслює ситуацію або навіть стає необов’язковою. Федр прагне засуджувати багатих, повчати бідних. Основний пафос його творчості – моральний і демократичний.
У багатьох творах Федра тематика є різноманітною: співробітництво із сильним неможливе («Корова, Коза, Вівця і Лев»); сутички між «сильними» приносять «слабким» нові страждання («Жаби, налякані бійкою биків»); єдина розрада в тому, що сила і багатство частіше призводять до небезпек, аніж бідність («Два мули і грабіжники»).
Написанням байки «Вовк та Ягня» Федр засуджує багатіїв, які користуються своєю силою, станом, місцем у суспільстві, щоб принижувати та пригнічувати беззахисних, бідних людей. Проте бунтарських настроїв у творі немає. Автор лише констатує ситуацію, дає їй визначення і, можливо, співчуває тим, хто протистоїть багатству, владі, силі. Він не вірить у те, що становище безправних стане кращим. Той епізод, що описує, як Вовк пив воду вгорі струмка, а Ягня внизу символізує ієрархію в суспільстві.
У короткій, лаконічній байці «Шуліка і Голуби» змальовується пташиний світ. Як і в людському суспільстві, тут одні намагаються жити за рахунок інших. Шуліка – хижак, сильний, самовпевнений, хитрий; обманом стає пташиним царем, щоби, здобувши владу, розправитися з Голубами, які теж мали бистрі крила, але були беззахисними і довірливими. Невпевнені, пасивні, вони шукають притулку та захисту у свого ворога. Безпорадність та звичка розраховувати не на власні сили, а на чиюсь підтримку, призводить Голубів до загибелі. Трагічна кінцівка, втім, не викликає болісного співчуття.
Мораль цієї байки полягає в тому, що не можна надміру довіряти людям, слід усе зважувати й перевіряти, інакше поплатишся найдорожчим – життям.
Байка Федра «Вівця, Пес та Вовк» повчає нас не наводити наклеп на інших людей, бо брехня рано чи пізно буде покарана. А в іншому творі байкаря «Лисиця і виноград» висміюється людина, яка, від неспроможності чогось досягти чи зробити, посилається на обставини.
Отже, Федр дуже красномовно жартує у своїх байках над різноманітними людськими вадами: лінню, брехливістю, надмірною довірливістю, а також засуджує владу, яка принижувала простих людей. Поет це робить досить тонко, використовуючи алегоричні образи тварин.

 

3. Античні  байки

Байка (грецьке айнос — глибоко думне оповідання, що потребує, як загадка, відповідного тлумачення; згодом також апологос-«притча», як жанр народної усної творчості з давніх-давен сформувалася або проторувала собі а шлях у світ старогрецьких міст-держав.
Іншими словами: байка — коротка прозаїчна чи віршована розповідь, у якій діють символічні персонажі, що втілюють різні людські типи й ілюструють принципи моралі або практичної доцільності. Моральний урок або міститься в самому оповіданні, або може бути прямо сформульований в особливому, окремому від нього міркуванні.
Дійовими особами найчастіше є тварини, але іноді людські істоти, чи неживі предмети. До баєчної форми близька притча (парабола), однак, на відміну від байки, притча існує усередині великого тексту, а не самостійно. Жанр бестіарію теж має риси, що зближають його з байкою. Короткі байки іноді називають апологами.
З часів античності і до наших днів байка служить зразком життєвої мудрості, засобом навчання і формою сатири. На ранніх ступінях людської цивілізації казки про тварин сприймалися буквально; байка як літературний жанр виникла лише тоді, коли у тварин стали бачити символи людських достоїнств і пороків.
У Греції всі байки звичайно приписували Езопу, нібито вихідцю з Фрігії, які жили в 6 ст. до н.е. Перші рукописні збірники байок, складені Деметрієм Фалерським (біля 300 до н.е.) і іншими авторами, до нас не дійшли. Більшість збережених прозаїчних збірників «езопових байок» є переробками пізньоантичного і візантійського часу. Віршовані перекладання цих байок латинською мовою зробив Федр (1 ст.), на грецьку — Бабрій (2 ст.). Близько 5 ст. був зроблений прозаїчний переказ байок Федра під заголовком Ромул; з багатьма доповненнями, випробувавши більш 12 переробок, він доніс езопівську традицію до середньовічної Західної Європи і вперше був надрукований у 1476. Латинські байки переводилися на багато європейських мов.
Що в Греції існувала певна байкова традиція вже в VIII-VII ст. до н. є., доводить, наприклад, байка, переказана Гесіодом у його поемі «Роботи і дні». Зміст її такий: Яструб, спіймавши Соловейка, що жалісно пискав у нього в кігтях, наказує йому мовчати, бо, мовляв, все одно він — Яструб — сильніший і від нього залежить, чи з’їсти слабшого Соловейка, чи пустити його на волю. Той нерозумний, хто хоче змагатися з дужчим, бо не переможе, а тільки завдасть собі лиха. Крім Гесіода, переказували байки або створювали їх за готовими зразками ще й Архілох, Стесіхор, Сімонід.
В Архілоха розповідається про те, як заприятелювали Орел з Лисом, як Орел зрадив його, а той помстився; як Мавпа ридала на могилах великих людей, оплакуючи їх як своїх предків, а Лисиця сказала їй: «Добре ти збрехала, бо з цих померлих ніхто не підведеться, щоб покарати тебе за твою брехню».
Ця байкова спадщина, яка «ходила» в народі, поступово зростаючи й ускладнюючись, була, за легендою, вперше літературно оброблена Езопом. Але вже за античних [130] часів справжнє буття Езопа викликало багато сумнівів. Перше згадування про нього знаходимо у відомого старогрецького історика й географа V ст. до н. є. Геродота, який називає його рабом Іадмона на острові Самосі за часів фараона Амазіса (середина VI ст. до н. є.) і розповідав про його насильницьку смерть. З цього оповідання, очевидно, розвинулися пізніші, а на підставі їх склалася ціла народна книга про життя Езопа, горбаня-фрігійця (Фрігія — країна в Малій Азії), який був рабом Ксанта, вчителя філософії, «хоча й невігласа»; згодом Езоп був визволений від рабства і служив при дворі лідійського царя Креза. Крез послав його в Дельфи з грошима для храму, але Езоп повернув йому гроші, кажучи, що не варт їх туди передавати. Саме в Дельфах ніби загинув Езоп, скинутий з скелі за блюзнірство. Звичайно, всі ці подробиці були вигадані значно пізніше, ніж склалися прозаїчні байки з несталою мораллю, фантастичними ситуаціями, де переважно діють тварини. Вже за античних часів були спроби впорядкувати ці байки, об’єднавши їх у збірнику. Перший, хто зібрав їх, був Деметрій Фалерейський (350 р. до н. є.), державний діяч, філософ і письменник IV ст. до н. є.
Із збірок, які збереглися до нашого часу, найстаріша укладена (І ст. н. є.) вільновідпущеником імператора Октавіана Августа, Федром, який переказав байки в латинських віршах. З книги Федра утворилася пізніша латинська прозаїчна версія, зв’язана з ім’ям якогось Ромула, що мала великий вплив на розвиток байкового жанру за середньовіччя і в епоху Відродження. В III ст. н. є. обробив байки Бабрій (очевидно, погречений римлянин) у грецьких віршах; в IV-V ст. н. є. латинськими віршами їх обробляв Авіан. В XI ст. складеш були дві прозаїчні версії, які використав монах Максим Плануда (І300) для свого збірника Езопових байок, до якого він додав також докладний «Життєпис Езопа».
Щодо подальшого поширення байок Езопа в європейській літературі, то досить буде згадати, що всі європейські письменники, які складали байки, тією або іншою мірою були спадкоємцями Езопа. В українській літературі можна простежити те ж саме наслідування; це буде особливо наочно для читача, коли він зіставить з наведених нижче байок такі, як «Ворон і Лисиця», «Мурашки й Цикада» з відповідними байками Л. Глібова: «Ґава й Лисиця», «Коник-Стрибунець».
В Індії деякі буддійські розповіді, що відносяться до жанру джатака, нагадують грецькі байки; без сумніву, індійська і грецька традиції дещо запозичали друг у друга. Панчатантра (ок. 3-4 вв.), збірник коротких розповідей (здебільшого про тварин), об’єднаних вишуканою рамковою композицією, була написана як наставляння для царевичів — коли епоха розквіту буддійської літератури уже відійшла в минуле. Санскритський текст цієї книги був переведений на староперсидский, а в 8 в. з цієї редакції був зроблений арабський переклад, названий Розжарювала і Димна (по іменах шакалів, що діють у першому розділі) і получивший дуже широке поширення. Близько 1270 єврейська версія Панчатантри була переведена Іоанном Капуанским на латинську мову. Завдяки його книзі Керівництво для людського життя (Directorium Vitae Humanae) європейці познайомилися з багатьма східними байками. Інші байки попадали з країн Сходу в Європу в усній передачі.
Коли в епоху Відродження оживився інтерес до класичної літератури, італійські гуманісти стали привозити з Візантії рукопису з грецькими байками. Один такий грецький збірник (з латинськими перекладами) був надрукований у Мілані в 1479 і потім багато разів перевидавався в «кишеньковому» форматі з рівнобіжними грецьким і латинським текстами. Важче простежити долю байок, що існували в усній традиції й іноді перегукувалися з грецькими першоджерелами.

Федр. Байки. Аналіз байок Федра

Комментарии закрыты.