Байки Езопа та їх аналіз

    Байки Езопа та їх аналіз

    Езоп. Біографія

    Езоп і розвиток жанру байки

    Байки і життєпис Езопа

    Байки (за творами Езопа та Івана Крилова)

    Класична мудрість байок Езопа

    У ЧОМУ СЕКРЕТ ДОВГОЛІТТЯ БАЙКИ?

    Езопівська мова

    Читати байки Езопа

    1. Езоп. Біографія

    Езоп — грецький байкар, жив у VI ст. до н. е. Автор відомих «Байок Езопа». Перший грецький історіограф Геродот свідчить, що Езоп народився у Фрігії (Мала Азія) був рабом аристократа Іадмона на острові Самос; отримавши волю, подорожував по Греції, Вавилонії та Єгипту.
    Чимало запозичень і сюжетів з Езопа використали відомі байкарі Жан Лафонтен та Леонід Глібов. З переказів і легенд про Езопа, які дійшли до нас, постає обличчя народного мислителя і наставника-мораліста. Підкреслюється його духовність, розум, любов до простої людини, якій присвячені всі настанови байкаря.
    Езоп писав байки, де героями були тварини, наповнював свої оповіді повчаннями та мораллю. Врешті всі вони увійшли у збірку під загальною назвою «Байки Езопа». Точну їх кількість не встановлено, але вважають, що Езопу належить близько 400 байок. У образах тварин висміював недалеких і темних людей, їхні недоліки і захланність. На жаль, жодних його рукописів і оригіналів творів до наших днів не дійшло — його твори свого часу у IV—III ст. до н. е. упорядкував Деметрій Фалерський, але збірка не збереглась. Відомі лише віршовані переробки творів Езопа, написані Федром, Бабрієм та Авіаном.
    За однією з легенд про смерть Езопа, цар Крез послав його у місто Дельфи принести у величному храмі пожертву богові Апполону. Підступні й жорстокі жерці, які вже давно ненавиділи Езопа, підклали в його торбину священний золотий кубок бога і звинуватили в крадіжці, а потім засудили Езопа до смерті і скинули зі священної скелі Парнаського хребта в безодню. Тепер Езоп вважається батьком байок.

    2. Езоп і розвиток жанру байки

    Байкам Езопа притаманний дидактизм. Виходячи з дидактизму, закономірною також є і наявність у байках Езопа повчального висновку, тобто «моралі байки». У Езопа мораль байки зазвичай знаходиться наприкінці твору. Згодом байкарі стали поміщати мораль також на початку своїх творів, але попри це продуктивнішим є шлях, створений Езопом — більшість байк містять повчання наприкінці тексту. Проблематика Езопових байок обумовлена їхньою дидактичною спрямованістю. «Батько байки» засуджує людські вади (зрадливість, хитрість, брехливість, хвалькуватість, лінощі тощо), тим самим сприяючи вдосконаленню людини і людства, словом, за Федром, «смертних виправляє звичаї і закликає люд до справедливості». Так, оскільки Езоп сам був рабом (але внутрішньо вільною і незалежною людиною), а «внутрішнє рабство» — хвороба, яка викорінюється не якоюсь епохою, а кожним з-поміж людей індивідуально, то цікавою видається, наприклад, тема «вичавлювання з людини раба», розроблена в багатьох творах Езопа. Це, наприклад, байка про вибір шляху вільною людиною і рабом, коли шлях раба спочатку є розкішним і зручним, але виводить до урвища, а шлях вільної людини спочатку є кам’янистим і незручним, але закінчується зеленим затишним моріжком. Є загальновідомі сюжети, переповідати які немає потреби, а є й маловідомі. Проте і в тих, і в інших прозирає неабиякий розум і спостережливість автора. Наступним важливим атрибутом Езопових байок є їхня алегоричність, тобто двопланове художнє зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під іншими художніми образами з використанням відповідних асоціацій за характерними ознаками приховуваного. Наприклад, Вовк у байці «Вовк і Ягня» є алегорією жорстокості, брутальної влади. Існує думка, що інтенсивне використання Езопом алегорії, інакомовлення обумовлене його соціальним станом. Адже був він рабом, а раби не мали жодних прав, славетний філософ Платон вважав їх одним із засобів виробництва. Тож зрозуміло, що прямо вказувати якомусь владарю на його вади для раба було небезпечно, тому раби й користувалися інакомовленням, алегорією. Існує навіть думка, що байка (як утілення інакомовлення) виникла саме поміж рабів. У творах Езопа алегорія часто реалізується за допомогою введення до оповіді персонажів-тварин. Не можна сказати, що Езоп увів тварин до оповідок уперше. Проте саме Езоп уважається, «канонізатором» образу тварини в байці, його твори населені десятками «класичних» алегоричних образів тварин: Вовк — жорстока сила, Лисиця — хитрість, Ягня — наївність і беззахисність тощо. Згодом традиція інакомовлення (насамперед — реалізації алегорії за допомогою тварин) стала настільки поширеною, що виникло навіть поняття «Езопова (езопівська) мова» — це зашифрований спосіб викладу думок з натяками, недомовками та інакомовленням, з метою уникнення цензурної забоорни і можливих репресій. Звісно, інакомовлення найактивніше використовували там, де влада була брутальною та деспотичною (тоталітарною). Популярності Езопових байок сприяла також і їхня афористичність. Багато висловів, які наявні в Езопових байках або приписуються йому, стали крилатими. Характерною специфічною рисою Езопових байок є їхній крайній лаконізм, відсутність чи мінімальна кількість «художніх оздоб» — епітетів, метафор, порівнянь. Це стисло-короткі прозаїчні оповідки, де в буквальному сенсі немає жодного зайвого (тобто неінформативного) слова. Послідовники Езопа почали писати байки у віршах, розгортати їх у цілі драматизовані сценки, з розгорнутими діалогами, портретами персонажів. Якщо в Езопа майже відсутній «місцевий колорит», то в його послідовників часто відчутні «національні риси». Проте, узагальнюючи можна сказати, що Езоп не лише був «батьком байки», а й нині справляє відчутний вплив на байкарів усього світу.

    3. Байки і життєпис Езопа

    За переказами фрігійський раб, жартівник і мудрець Езоп жив у VI ст.. до н. е.. Але чи існував він насправді, невідомо. Йому приписували створення безлічі байок не тільки найдавнішого, але й більш пізнього походження. У всякому разі, Езопа завжди вважали одним з перших авторів, яких повинен старанно вивчити кожен школяр. У близького за часом комедіографа Аристофана можна знайти репліку: «Ти невіглас і ледар, навіть Езопа не вивчив». У старовинних рукописних збірниках до давньогрецьких байок додавалися ще творіння римського байкаря Федра (I ст. н. е.) і легендарні Езоповські анекдотичні розповіді. Байки викладені прозою, гранично лаконічні і містять хрестоматійні сюжети поетів-байкарів нового часу – від Жана Лафонтена до І. А. Крилова.
    Ось, наприклад, одна з найвідоміших байок – «Лисиця і виноград» в передачі Езопа: «Голодна лисиця побачила виноградну лозу зі звисаючими гронами і хотіла до них добратися, та не змогла, і, йдучи геть, сказала сама собі: «Вони ще зелені!». Так і люди, що не можуть досягти успіху звинувачують у цьому обставини. У Росії байки Езопа спочатку побутували в рукописних збірниках, витіснених пізніше друкованими. Найдавніший з російських перекладів «Притчі, йди баснословием Езопа Фрігії» виконаний в Москві, в 1607 році «грецьких і польських слів Перевідники» Федором Гозвінським. У друкованому вигляді байки Езопа вперше з’явилися за Петра I в збірнику «Притчі Есопови латинською та російською мовою» (1700), куди перекладач І. Копієвський включив «сукупно ж Лайка Жаб і Мишей, Гомером давніше описана».
    Пізніше отримали поширення «Езопови байки» (1747) в перекладі з французької, з примітками чисто педагогічного характеру. Байки Езопа потрапляли до читачів після багатьох обробок у прикрашеному вигляді. Перекладачі, відштовхуючись від французьких творів, з навчально-виховною метою намагалися посилити повчання. У заголовку однієї зі збірок йдеться, що вміщені в неї байки містять «приємну мораль, що вселяє дітям лагідність, покірність, людинолюбство і взагалі всі чесноти, до яких вони повинні звикати з самого дитинства».
    Пристрасть до алегорій – характерна особливість літератури і мистецтва. На частку байок у цей період випадає винятковий успіх. Поети-байкарі зверталися до читачів різного віку. Мало не всі відомі російські поети того часу перекладали на вірші сюжети Езопа. З попередників Крилова – Кантемир, Тредіаковський, Сумароков, Хемніцер, Ізмайлов, Дмитрієв. Тому історія Езопа в Росії невіддільна від байок жанру в поезії.
    Перекладав Езопа і Л. М. Толстой, Щоб краще збагнути «зразок лаконізму», вивчив давньогрецьку та переказував справжні тексти байок, домагаючись граничної ясності. «Мораль у формі окремого від сюжету, додаткового пояснення сенсу обурювала безпосереднє художнє почуття Толстого. «Перекладаючи байки Езопа, – зізнавався він, – я, хоч і з жалем, випустив всі закінчуючи повчання». Але, пропускаючи повчання, він дбайливо зберігав його зміст. Байки Езопа перетворювалися під пером Толстого у виразні короткі оповідання для дітей.

    4. Байки (за творами Езопа та Івана Крилова)

    Основоположником байки вважають античного раба-митця Езопа. Дійсно, мудрість його байок настільки глибока і невичерпна, що протягом багатьох століть нею користуються байкарі. Вони створюють нову форму для байки, завіршовують її, але не вважають за потрібне змінювати її зміст, який є довершеним, а тому вічним.
    Розглянемо три байки Езопа, які прожили віки, і тепер у віршованій формі відомі під іменами інших байкарів, зокрема іменем російського письменника Івана Крилова: «Крук і лисиця», «Мураха і Цикада» та «Лисиця і виноград».
    Мораль байки «Крук і Лисиця» у Крилова принципово відрізняється від Езопової виховної ноти. Езоп пише про нерозумність Крука, а Крилов робить інший акцент, і в нього головним персонажем стає улеслива Лисиця. Отже, основна ідея його байки — лестощі, які шкодять оточуючим. Обидві риси людської натури — дурість і улесливість— можна знайти в обох байках. Але акценти авторами розставлені різні, а тому байки сприймаються по-різному, хоч відразу зрозуміло, що використовується один і той самий сюжет.
    Байка «Мураха і Цикада» у Крилова названа «Бабка і Мураха». Вже у зміні цієї назви ми бачимо цікавий момент: байкарі змінювали колорит свого твору для простішого сприймання його читачами. Оскільки цикади на території Росії не мають поширення, автор змінює цей образ на більш доступний для свого регіону образ бабки. Це наближення твору до простої людини ще раз підкреслює основну мету байки — розкрити людські вади таким чином, щоб усі зрозуміли і не повторювали помилок, які замальовуються у байці. Мораль байки «Бабка і Мураха» з часів Езопа не змінилася: необхідно думати про майбутнє і працювати задля нього.
    Байка «Лисиця і виноград» розповідає нам про те, як Лисиця довгий час намагалася дістати виноград, який був надто високо, і вона так і не скуштувала його. Лисиця тоді сказала, що цей виноград ще зелений і пішла собі. Мораль Езоп розкрив дуже влучно і навіть афористично: «так і деякі люди не можуть досягти успіху через брак сили, а звинувачують у цьому обставини». Цікаво те, що у байці Крилова наголошується на тому, що виноград був стиглий: «грона червоніли».
    Отже, ми бачимо, що байка — це твір не тільки мистецький, а ще філософський і виховний. Байка викриває вади людського характеру, а оскільки ці вади часто одні й ті самі незалежно від часу і простору, теми, ідеї, сюжети байок позичаються одними письменниками в інших. Для автора залишається основним одне: щоб байка сприяла виправленню людини. І виховує вона людину дуже обережно і ніжно: пропонуючи їй на розсуд поведінку тварин. Таким чином, ніхто не залишається ображеним, а хто хоче «почути», про що каже автор, той «почує».

    5. Класична мудрість байок Езопа

    «Діти, в одному з моїх виноградників закопано скарб», — сказав старий хлібороб. У пошуках скарбу діти скопали увесь город, га ніякого золота не знайшли. І не було кінця їхньому розчаруванню. У безсилій люті вони зламали свої сади й витоптали посіви.
    А що дивного в такому альтернативному продовженні відомої езопової байки? Люди рідко дослухаються до слів своїх ближніх і ще рідше шукають у них якогось прихованого змісту. Що стосується літератури, то це трохи інша справа. Чомусь надруковані чи записані слова мають у людських очах більшу вартість, ніж просто промовлені. Чи було так багато століть тому? У деяких народів навіть заборонялося записувати знання, що мало належати лиш посвяченим у його таємницю. А давні співці пам’ятали сотні пісень і передавати їх із вуст в уста, від покоління до покоління.
    Байки Езопа нам відомі за пізнішими записами усних переказів. Прижиттєві записи, якщо й були, то зараз вони загублені чи знищені. А замислимося: хто б став перейматися творчим доробком якогось раба, хоча б і вкрай талановитого? Проте все-таки берегли, навіть дітей по тих байках навчати. Та багатьом впливовим особам гострі оповіданнячка-притчі були не до смаку, надто нагадувати дзеркало. Тим більше, що до езопового репертуару входили не лише байки, а й дотепні злободенні сатиричні жарти, у яких легко вгадувалась та чи інша постать.
    Героями байок Езопа, за народною традицією, найчастіше ставати тварини та птахи. Іноді ними були люди і боги. Головний наголос у тих байках, звичайно, стоїть на вічних цінностях — чесній праці, добрі, скромності. Але водночас у них віддзеркалюється світогляд давнього грека. Це відбувається і поверхово, коли в байках просто діють міфологічні персонажі, і глибинно. Глибинно — на рівні психології. Герої езопових байок переконані, що світ побудований на основі певних незмінних законів. Вони вірять у те, що воля богів не може бути оскарженою, тому скоряються перед нею. Кожен давній грек знає, що його доля давно записана і не зміниться. А він може лише прожити це життя з честю чи без неї. Щоправда, Езоп додає своїм героям трохи життєвих хитрощів, трохи ділової кмітливості. Звісно, є й знайома нам усім надія на щасливий випадок, от як у байці «Рибалки». Але разом із тим нам дають зрозуміти, що не завжди завдяки щасливому випадку вискочиш із прірви.
    Світоглядна тема найчіткіше виявлена в моралі байки. Такої категоричності й стислості ми не зустрінемо в байках Крилова й Глібова. Хоча побудова байки взагалі залишилась езоповою: головна частина плюс повчальна мораль. Проте історії Езопа майже не зазнали літературної обробки і були написані дуже простою прозовою мовою. Ті автори, котрі пізніше використовували його сюжети, наприклад Федр, часто вдавалися до віршування.
    Звичайно, Езоп залишив нам не тільки байкарські сюжети, не тільки загадки свого напівлегендарного життя. Ми, наприклад, і досі користуємося езоповою мовою, щоб висловити наші погляди дотепно й разом із тим не називати справжніх імен. Інакше кажучи, ми й досі викопуємо скарб його мудрості чи вирощуємо його в собі, йдучи за справжнім сюжетом притчі про хліборобових дітей.

    6. У ЧОМУ СЕКРЕТ ДОВГОЛІТТЯ БАЙКИ?

    Байка — це невеликий прозовий або віршований твір алегоричного змісту і повчального характеру, один із найдавніших жанрів літератури. Ще у V ст. до нашої ери були популярні байки, автором яких вважався давньогрецький раб-горбань Езоп. Вони так сподобалися людям, що ро­зійшлися по всіх країнах і пережили не лише століття, а цілі тисячоліття.
    Сюжети Езопових байок запозичувалися й розвивалися у різні історичні епохи і різними народами.
    Наприклад, римський поет Федр, що жив у I ст. н. е., надав байкам віршованої форми, посилив їх повчальний зміст. Усвоїх творах «Вовк та ягня», «Вівця, пес та вовк», «Кібець та голуби» й багатьох інших він вис­тупав проти зажерливості, брехні, висміював дурість та інші людські вади.
    Італієць Леонардо да Вінчі, видатний діяч епохи Відродження, вкла­дав у байки своє оптимістичне життєрадісне ставлення до оточуючого світу, свою віру в добро. Це дуже помітно, коли читаєш його байку «Лев і Ягнятко».
    Відомий французький байкар Жан де Лафонтен теж запозичував ан­тичні сюжети, але не наголошував на повчальних висновках, для нього головною була розповідь про смішний або безглуздий випадок, проте не позбавлена народної мудрості.
    Для байок польського літературного діяча Ігнатія Красицького ха­рактерні яскравий гумор і дотепність, виразні художні образи.
    Традиції байкарства продовжив талановитий російський письменник І. Крилов. Його байки — цілі «повісті, комедії» — за влучним висловом В. Бєлінського. І висміює, критикує він не лише окремі вади людей, а й певні історичні події та суспільні явища в тогочасній кріпосницькій Росії.
    Є такий відомий вислів: «Здається, байка просто бреше, А справді правду ясну чеше…». І це дійсно так. Ми читаємо про смішних і незграб­них, лінькуватих, брехливих чи жорстоких звірів, але добре розуміємо, що йдеться про нас, людей, про наші вади, яких необхідно позбуватися.

    7. Езопівська мова

    Езопівською називають замасковану алегоричну мову, коли думки висловлюють, не вдаючись до прямого конкретизування. Це роблять ще й тоді, коли намагаються чогось уникнути, наприклад, цензури або щоб не накликати гніву можновладної особи чи її оточення на якесь висловлювання чи судження. А іноді ще й тому, що в такому вигляді якась ідея стає більш зрозумілою, доступною, вона ніби таким чином викристалізовується й легко здобуває собі прихильників.
    Цей вислів пов’язаний із творчістю давньогрецького поета-байкаря Езопа, який жив у VI ст. до н. е. Езоп був талановитою людиною, мудрою й освіченою, але доля була до нього немилосердною. Відомо, що Езоп був рабом, але проблеми суспільства, збереження моральних цінностей його дуже хвилювали і, звісно, він вважав за свій обов’язок висловити своє ставлення до наболілих питань. Але через рабство він не міг вільно й відверто висловлювати свої думки та погляди. Через це він вдався до такої форми викладу, яка дозволила б йому «безкарно» все-таки висловлюватися. Езоп став писати байки. У його творах дійовими особами виступали безсловесні тварини, інші істоти, предмети, яких він наділяв мовою, і саме вони давали можливість талановитому мислителеві висловлювати свої погляди.
    Те, про що розповідалося в його байках, стосувалося начебто життя тварин, рослин тощо, а насправді все це було спрямовано на діяльність людей, розкривало стосунки між ними, їхні погляди, боротьбу, звичаї, мораль. Згодом Езопові байки стали основою для творчості відомих байкарів пізнішого часу: Лафонтена, Гребінки, Глібова, Крилова.

    Поширенню ж крилатого вислову «езопова мова» серед освіченої верстви населення Російської імперії сприяла творчість М. Салтикова-Щедріна, який у своїй творчості часто вдавався до цього, аби обійти пильне око царської цензури.

    Отже, цікаво досліджувати подібні фразеологічні сполуки, бо вони, по-перше, збагачують мову, по-друге, навчають правильно їх використовувати.

    Байки Езопа та їх аналіз, Езоп Біографія, Езоп і розвиток жанру байки, Байки і життєпис Езопа, Байки (за творами Езопа та Івана Крилова), Класична мудрість байок Езопа, У ЧОМУ СЕКРЕТ ДОВГОЛІТТЯ БАЙКИ, Езопівська мова, Читати байки Езопа

    Повернутись на сторінку Байки Езопа, Федра, Ла Фонтена, І. А. Крилова, Г. Сковороди, Л. Глібова, Є. Гребінки, П. Гулак-Артемовсього, Народні байки

    Комментарии закрыты.