• Реклама

7 ПІСНЯ.
ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ДРУГОГО ДНЯ. ОДІССЕЇВ ПРИХІД ДО АЛКІНОЯ.
«Одіссея». Гомер

7 ПІСНЯ. ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ДРУГОГО ДНЯ. ОДІССЕЇВ ПРИХІД ДО АЛКІНОЯ. «Одіссея». Гомер

Зміст сомьої пісні «Одіссеї» Гомера

Одіссей входить до міста; біля воріт з ним зустрічається Афіна у вигляді феакійської діви; вона огортає його млою, і він, ніким не помічений, наближається до Алкіноєвого дому. Опис владаревого дому й саду. Увійшовши до господи, де в той час володар бенкетував з гостями, Одіссей підходить до владаревої дружини Арети, і мла, що його оточувала, зникає. Він благає Арету дарувати йому засіб повернутися на батьківщину. Алкіной запрошує його до столу. Після бенкету гості розходяться. Одіссей, залишившись один з Алкіноєм і Аретою, розповідає їм, як він відплив з острове Огігії, як буря викинула його на береги Схерії і як він одержав одяг Від владарівни Навсікаї. Алкіной дає обіцянку вирядити його на фсакійському кораблі до Ітаки.

Так богосвітлий моливсь Одіссей, у нещастях незламний,
Дівчину ж мули міцні тим часом доставили в місто.
Дому славетного батька свого Алкіноя дійшовши,
В брамі вона залишилась. Навколо її оточили
5] Богоподібні брати і, з повозу випрягши мулів,
Випрану чисто білизну усю занесли до покоїв.
В спальню свою Навсікая пройшла, де вогонь розвела їй
Еврімедуса стара, покоївка її з Апіреї.
На кораблі її звідти колись привезли крутобокім,
10] Для Алкіноя дарунок обравши із здобичі, був-бо
Він у феаків вождем, і як бога його шанували.
В домі цім білораменну зростила вона Навсікаю
Й зараз для неї вогонь розвела і вечерю внесла їй.
Встав Одіссей тим часом і в місто подався. Афіна ж,
15] Дбаючи про Одіссея, в густій його хмарі сховала,
Щоб із феаків зухвалець якийсь, його перестрівши,
Словом глумливим не скривдив і щоб не запитував, хто він.
Тільки-но до чарівного вже мав уступити він міста,
Як перестріла його сама ясноока Афіна
20] В вигляді юної діви, що з глеком ішла поуз нього.
Стала вона перед ним, і спитав Одіссей богосвітлий:
«Чи не могла б ти, доню, дорогу мені показати
До Алкіноя, що в краї оцім над людьми владарює?
Я-бо чужинець, що горя багато зазнав, і сюди я
25] З дальнього краю прибув, і нікого з людей я не знаю
Тих, що в вашому місті й країні оцій проживають».
В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
«Зараз той дім, якого ти, батьку-чужинче, питаєш,
Я покажу, — поблизу там мій батько живе бездоганний.
Йди собі мовчки, а я тобі стежку показувать буду,
Не оглядайсь на людей і нічого у них не розпитуй, —
Люди тутешні не дуже-то люблять чужинців захожих,
Гостем не приймуть того, хто з іншого краю прибуде.
На кораблі свої бистрі цілком покладаючись, завжди
35] Плавають в морі вони, — їм дав це землі потрясатель.
Бистрі у них кораблі, мов крила, мов думка в людини».
Мовивши це, уперед виступає Паллада Афіна
Кроком швидким, а за нею і він по слідах божественних.
І не помітив ніхто із феаків, у плаванні славних,
40] Як він по місту ішов поуз них, — пишнокоса Афіна,
Діва-богиня могутня, піклуючись в серці своєму
Про Одіссея, сховала його у хмарині чудесній.
З гавані там Одіссей дивувався — з однакових суден,
З площ, де звичайно збирались мужі, із високих та довгих
45] Стін, частоколом обведених, — любо було й подивитись.
Як підійшли вони до владаревого славного дому,
Так говорить почала ясноока богиня Афіна:
«Ось він, батьку-чужинче, той дім, що його тобі мала
Я показать: владарів ти там знайдеш, годованців Зевса;
зо уЧТу справляють вони. Заходь до середини й серцем
Ти не тривожся, — відважній людині щастить якнайкраще
В справі усякій, хоча й із чужої прибуде країни.
Спершу знайди господиню, коли до покоїв ти зайдеш.
Зветься Арета вона на ім’я; від батьків тих же самих
55] Родом вона, що від них і владар Алкіной народився.
Сина колись народив Навсітоя землі потрясатель
Від Перібої, найкращої виглядом поміж жінками
І наймолодшої з дочок відважного Еврімедонта,
Що володарив колись над плем’ям гігантів зухвалих,
60] Та погубив і себе він, і плем’я оте нечестиве.
З нею з’єднавсь Посейдон і сина родив Навсітоя,
Мужнього духом, що став вождем над народом феаків.
У Навсітоя ж сини Рексенор з Алкіноєм вродились.
Першого молодожоном убив Аполлон срібнолукий,
65] 1 залишив після себе єдину він доньку Арету
В домі своїм. її Алкіной собі взяв за дружину
І шанував, як ніхто в цілім світі жінок не шанує,
Що господарство провадять в домах у своїх чоловіків.
Мала і зараз таку ж вона має пошану сердечну
70] І від дітей своїх любих, і від Алкіноя самого,
І від людей, що на неї всі дивляться, наче на бога,
Й щиро вітають її, коли вона вийде на місто.
Не бракувало-бо їй ясного ума й благородства,
Вміла й порадить вона, й суперечки мужів розв’язати.
75] Як і до тебе вона сердечну проявить прихильність,
Буде надія тобі побачити рідних, вернувшись
В дім, побудований гарно, на милу свою батьківщину».
Мовивши це, відійшла ясноока Афіна від нього
Моря пустинним шляхом і, покинувши Схерію гожу,

80] У Марафон прибула й на широкі дороги афінські,
В дім Ерехтея міцний увійшла; Одіссей же тим часом
До Алкіноя пішов у славетні покої і серцем
Затрепетав, перед мідним порогом його зупинившись.
Все-бо, як сонце яскраве, як місячне сяйво, блищало
В високоверхім стрункім Алкіноя відважного домі.
Стіни, міддю оббиті, тягнулися вправо і вліво,
Вглиб від порога, з карнизом вгорі з темно-синьої сталі.
З золота двері зсередини в домі міцнім зачинялись,
Срібні одвірки над мідним порогом підносились струнко,
90] Срібний одвірок — вгорі й золотеє на дверях окільце.
З золота й срібла обабіч при вході собаки стояли,
Виробив їх надзвичайно майстерно Гефест кривоногий,
Щоб Алкіноєві, серцем відважному, дім пильнували, —
Пси ті безсмертні були і ніколи й не старіли навіть.
95] А від порога в глиб дому при стінах і справа, і зліва
Крісла рядами стрункими стояли; на них тонкоткані
Скрізь покривала м’які позастелено — витвір жіночий.
Знатні феаків вожді у тих кріслах звичайно сиділи,
їли й пили — удосталь всього цілий рік тут бувало.
100] Ще й золоті юнаки там стояли на гарних підставках,
Факелів пломінь яскравий в руках вони дужих тримали,
Щоб для гостей у покоях освітлювать темряву ночі.
Аж п’ятдесят служебних жінок було в домі у нього;
Зерно на жорнах ручних мололи одні золотаве,
105] Інші ткали на кроснах ретельно чи прядиво пряли,
Сидячи тісно гуртом, мов листя тополі стрункої;
Ткались так густо полотна, що з них і олива збігала.
Як перевищують всіх мужі феакійські умінням
Бистрі на морі водить кораблі, так само й жінки їх —
110] Ткацькою вмілістю, хист дарувала їм щедра Афіна
До рукоділля прекрасного й розум ясний та розважний.
А за подвір’ям — од брами вхідної — був сад плодоносний,
В оранку денну завбільшки, обведений тином навколо.
Віттям розкішним великі дерева там скрізь зеленіли —
115] Груші дорідні, гранати і яблунь ряди рясноплідні,
В фігах солодких смоковниці й пишно-зелені оливи.
Та без плодів ніколи гілля тих дерев не лишалось —
Влітку то будь чи взимі — цілорічно. Віє там завжди
Теплий Зефір, і одні лиш зав’яжуться — другі вже спіють.
і» Яблуко стигне за яблуком там, за грушею — груша,
Гроно там зріє за фоном, за смоквою — смоква солодка.
Далі — в розкішних плодах виноградник розкинувся рясно, —
Тут ось, під вільним осонням, на зрівняній гладко площадці
Грона сушились на сонці, а там виноград ще збирали;
125] Тут же й давили його; цвітіння скінчивши, отут він
Щойно лише наливався, а там починав червоніти.
За виноградника рядом останнім оброблені грядки,
Повні городини всякої, очі весь рік веселили.
Два джерела там було — одне ручаєм кучерявим
130] Сад орошало, а з другого струмінь двором до порога
Дому високого біг, — городяни там воду черпали.
Щедро був так од богів обдарований дім Алкіноя.
З подиву світлий спинивсь Одіссей, у нещастях незламний.
Надивувавшись доволі на все в глибині свого серця,
135] Швидко ступив на поріг і ввійшов він всередину дому.
Радників зібраних там і вождів він застав феакійських,
Що осяйному дозорцеві там узливання творили, —
Тож наостанку, про ложе згадавши, вони узливали.
Світлий пройшов через дім Одіссей, у нещастях незламний,
140] Хмаркою вкритий, що в неї Афіна його заховала,
І навпростець до Арети й державця дійшов Алкіноя.
Зразу ж руками обняв Одіссей коліна Арети —
І божественна розвіялась мла, що його окривала.
Всі оніміли, мужа побачивши перед собою,
Тільки зорили із подивом, як він благає уклінно:
«Гідна пошани жоно Алкіноя, відважного серцем!
Горя зазнавши й біди, до колін я твоїх припадаю,
До чоловіка й гостей. Хай щасливе життя їм дарують
Вічні боги, хай кожен у спадщину дітям залишить
150] В домі майно і пошану, даровану їм від народу.
Допоможіть мені виїхать звідси й до рідного краю
Швидше вернутись, — черпнув-бо я лиха далеко від рідних».
Мовивши це, край вогнища хатнього сів він на попіл,
Близько вогню. Всі навкруг зберігали глибоке мовчання.
155] Та обізвався нарешті старий Ехеней благородний, —
Серед мужів феакійських він був найстаріший літами
Й гарним порадником був, багато-бо здавна він бачив;
З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:
«Ні, Алкіною, недобре й негоже, щоб гість перед нами
160] Впрост на землі тут сідав біля вогнища в попіл гарячий.
Тож зволікають вони, лиш твого дожидаючи слова.
Ну-бо, підводь свого гостя і в срібноцвяховане крісло
Поруч себе посади, а окличники хай приготують
Воду з вином — узливання обряд учинить громовержцю
165] Зевсові, що сподорожує тим, хто щиро благає.
Ключниця хай із запасів чужинцеві дасть повечерять».
Мову почувши оцю, Алкіноєва сила священна
Руку бере Одіссея розумного й хитрого дуже.
З попелу гостя підводить і в крісло садовить блискуче,
170] Синові встати звелівши, хороброму Лаодаманту,
Що біля нього сидів, улюбленець батьків коханий.
Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку —
Руки вмивати — й поволі над срібним цеберком зливала,
Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.
і» Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,
Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів численних.
їв тут і пив Одіссей богосвітлий, в нещастях незламний.
Тож до окличника мовить тоді Алкіноєва сила:
«Влий у кратеру води до вина, Понтоною, й навколо
11ІО Всім піднеси — узливання обряд учинить громовержцю
Зевсові, що сподорожує тим, хто щиро благає».
Мовив він так, і вино розмішав Понтоной медоплинне,
Порозливав і роздав його всім, що сиділи на учті.
По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли.
185] З словом звернувся до них Алкіной, і так він промовив:
«Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!
Висловлю те я, до чого у грудях мій дух спонукає.
Учту скінчивши, спокійно тепер по домах розійдіться.
Завтра ж уранці, ще більше старійшин сюди наскликавши,
190] Гостя в покоях отут пригостімо й богам принесемо
Жертви прекрасні, а потім пора й про виправу подумать,
Щоб без турбот цей чужинець, без зайвого клопоту й горя
З нашою поміччю міг до рідного краю дістатись
Радісно й швидко, хоч як не було б ще до нього далеко,
195] Лиха й недолі щоб він не зазнав уже більше в дорозі,
Поки не стане на землю він рідну. Хай там уже терпить
Все він, що доля і прялі суворі для нього напряли
З ниттю життя відтоді, як мати його породила.
А як з безсмертних це хтось із неба високого злинув,
То, очевидно, могутні боги щось замислили інше.
Завжди-бо людям вони відкрито свій вигляд являють
В час той, коли ми преславні приносимо їм гекатомби,
Тут же до учти сідають і з нами частуються разом.
Навіть як стрінеться нам хтось із них, як мандрівець самотній,
205] То не ховається він перед нами, бо ми для них кревні,
Так як кіклопи або як те дике плем’я гігантів».
Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
«Геть ці думки, Алкіною! Ні постаттю, ані красою
Все ж на безсмертних богів, що простором небес володіють,
210] Я анітрохи не схожий, — звичайна я смертна людина.
Серед людей ви нікого не знали, хто б витерпів горя
Стільки, як я, і з ким би недолею мав я рівнятись.
Міг би багато я більше про лихо своє розказати,
Скільки всього, призволенням богів, перетерпів я досі.
215] Та хоч в якій я журбі, а дозвольте мені повечерять, —
Гіршого, мабуть, нічого нема за ненавидний шлунок,
Що нас гризе, як той пес, і про себе велить пам’ятати,
Хоч би й не знати як мучився хто і болів своїм серцем.
Як же я серцем болію! А він все одно спонукає
220] їсти і пити і те, що я витерпів досі, забути
Силує, лиш одного — наповнить його вимагає.
Ви ж бо, як тільки світанок настане, мене, нещасливця,
Вирядить все ж постарайтесь у рідну мою батьківщину,
Хай ще й багато зазнаю і навіть загину, аби лиш
225] Дім свій високий побачить, і челядь свою, і маєтки».
Так говорив він, вони ж ту мову схвалили й поклали
Вирядить гостя додому, сказав-бо таки до ладу він.
По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли,
І по домівках своїх спочивати усі розійшлися.
23(1 Сам у господі тим часом зоставсь Одіссей богосвітлий,
З ним і Арета, іще й Алкіной боговидий сиділи
Поряд, тим часом служниці вже посуд по учті прибрали.
Словом до нього озвалася білораменна Арета, —
Зразу-бо глянувши, плащ упізнала, й хітон, і прегарні
23′ Шати, що виткала їх із своїми служницями разом, —
Отже, озвалась до нього і мовила слово крилате:
«Передусім я, чужинче, тебе запитати хотіла б:
Хто ти і звідки є родом? І хто тобі дав це одіння?
Чи не казав-бо ти сам, що, блукаючи морем, приїхав?»
240] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
«Важко тобі, володарко, докладно про всі розказати
Лиха, що стільки богове небесні мені їх послали;
Та розкажу тобі те, що спитала і хочеш ти знати.
В морі, далеко відсіль, лежить десь Огігія-острів.
245] Там проживає Каліпсо, Атлантова донька підступна,
Пишноволоса, дивна богиня, — із нею в єднання
Ані з богів, ані з смертних людей ніхто не вступає.
Тільки мене із богів хтось на вогнище це, бідолаху,
Вивів тоді, як, на мій корабель блискавицю сліпучу
250] Кинувши, Зевс розтрощив його геть в винно-темному морі.
Товариші мої славні усі там загинули марно,
Я ж, за кіль корабля крутобокого міцно вхопившись,
Дев’ять днів так тримався, у пітьмі нічній на десятий
Кинутий був на Огігію-острів богами. Каліпсо
*» Там пишнокоса живе, ця дивна богиня. Прийнявши,
Гойно мене годувала, й кохала вона, і безсмертним
Пообіцяла зробить, щоб не старів уже я ніколи.
Духа ж у грудях моїх не здолала вона прихилити.
Сім безперервних я років у неї лишався, сльозами
Кроплячи одіж нетлінну, даровану тою ж Каліпсо.
А як, наблизившись, рік надійшов уже й восьмий до мене,
Раптом додому пливти вона пильно мені наказала —
Зевса велінням чи, може, й сама свою думку змінила.
Швидко на збитому міцно плоту відпустила, багато
265] Хліба й солодкого давши вина, ще й одіж нетлінну.
Німфа теплий услід мені вітер попутний послала;
Плив уже днів я сімнадцять, широким прямуючи морем.
На вісімнадцятий день показалися гори тінисті
Вашого краю, і в грудях у мене, нещасного, любе
270] Серце раділо. Та лиха усякого мав ще багато
Стерпіти я, що наслав Посейдон, землі потрясатель.
Буйні вітри розбудивши, мені заступив він дорогу,
Море безкрає розбурхав; і голосно, тяжко стогнав я,
Та на плотові триматися хвиля мені не давала.
275] Зрештою вщент його буря розбила, і вплав я, пустившись,
Моря глибінь перерізав, аж поки до вашого краю
Вітер і хвилі, з собою мене несучи, не пригнали.
Мав я вже вийти на берег, та хвиля б мене подолала,
Кинувши мною об скелі страшні на безрадіснім місці.
280] Знову одплинув я вбік, аж поки у гирлі річному
Я опинився, — те місце здалося мені найзручнішим:
Вільне від скель, воно й захист од вітру давало надійний.
Сили зібравши останні, я там і упав. Насувалась
Ніч божественна. Убік од ріки, що з неба спадає,
285] Я відійшов і заліг у кущах, загорнувшись в опале
Листя, а бог тоді сон навіяв мені безтурботний.
Так серед листя того з журбою у милому серці
Спав я цілісіньку ніч до світанку і аж до полудня.
Сонце до заходу йшло, й від солодкого сну я прокинувсь.
290] На узбережжі в забавах побачив служниць я твоєї
Доньки й між ними й саму її — наче богиню. До неї
Я із благанням звернувсь. Благородний не звів її розум, —
Так мене стріла, що я й сподіватись не міг від такої
Юної дівчини, бо найчастіш нерозсудлива молодь.
2’5] їжі дала мені щедро й вина променистого вдосталь,
В річці помила мене і одіж оцю дарувала.
Хоч і засмучений тяжко, всю правду тобі розповів я».
Знову тоді Алкіной до нього у відповідь мовив:
«Не до ладу учинила з тобою дочка моя, гостю,
300] Що із служницями разом тебе до нашого дому
Не запросила, — до неї до першої ти-бо звернувся».
Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
«Дівчину ти безневинну не лай через мене, герою.
Пропонувала мені вона йти із служницями разом,
305] Та не схотів уже сам я, бо сором було і боявсь я,
Щоб не розгнівав ти серця свого, нас побачивши вкупі.
Надто-бо всі запальні на землі ми цій, плем’я людськеє».
Знову тоді Алкіной до нього у відповідь мовив:
«В грудях, чужинче, моїх не таке уже серце, щоб мало
310] Гніватись марно, — краще в усьому дотримувать міри.
Свідки — батько наш Зевс, Аполлон і Паллада Афіна,
Що отакий, як ти є, та ще й думки зі мною одної,
Мав би дочку мою, тут залишившись, і звався б жаданим
Зятем моїм! Якби хтів ти лишитись, то дав би тобі я
315] Дім і маєтки свої. Проти волі ж ніхто із феаків
Тут не затримає, — Зевсові-батьку було б це нелюбо.
Твій же від’їзд відціля, щоб знав ти це добре, на завтра
Я призначаю. Лежатимеш ти, оповитий глибоким
Сном, а інші гребтимуть у тиші спокійного моря,
320] Поки в вітчизну і в дім свій, чи де тобі любо, прибудеш,
Навіть коли б це й далі було ще за острів Евбею;
Він же край світу лежить, як розказують це очевидці
З наших людей, що возили русявого раз Радаманта
В краї тім Тітія, Геї могутнього сина, провідать.
325] Наші тоді без труда дістались туди мореплавці,
Й дня того ж самого легко вони повернулись додому.
Скоро побачиш ти сам, що мої кораблі найбистріші, —
Веслами наші гребці уміють по хвилі вдаряти».
Так він сказав, і незламний зрадів Одіссей богосвітлий,
330] І молитовно звернувся, й назвав на імення, й промовив:
«Зевсе, наш батьку, якби ж то слова Алкіноя збулися
Справді! Мав би навік він тоді на землі хлібодатній
Славу невгасну. А я б до вітчизни своєї вернувся!»
Так між собою удвох про все це вони розмовляли.
335] Білораменна Арета служницям звеліла тим часом
Ліжко йому в передсінок внести й подушками заслати,
З пурпуру гарного зверху покрити його килимами
Й ковдру покласти пухку, щоб було йому чим укриватись.
Зараз же вийшли з світцем у руках із покоїв служниці.
340] А як м’яке вони ложе старанно йому постелили,
До Одіссея тоді підійшли і його запросили:
«Йди спочивати, чужинче, — постеля тобі вже готова».
Так говорили вони, і з радістю ліг він заснути.
Так незламний в біді спочивав Одіссей богосвітлий,
345] В ліжко різьблене поринувши зразу в лункім передсінку.
Ліг Алкіной у середніх покоях високого дому,
Де господиня дружина з ним ложе й постелю ділила.

7 ПІСНЯ. ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ДРУГОГО ДНЯ. ОДІССЕЇВ ПРИХІД ДО АЛКІНОЯ. «Одіссея». Гомер

Зміст. «Одіссея». Гомер

Наступна сторінка «Одіссея». Гомер

Комментарии закрыты.