6 ПІСНЯ.
    ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ ДЕНЬ. ПРИБУТТЯ ОДІССЕЯ ДО ФЕАКІВ.
    «Одіссея». Гомер

    6 ПІСНЯ. ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ ДЕНЬ. ПРИБУТТЯ ОДІССЕЯ ДО ФЕАКІВ. «Одіссея». Гомер

    Зміст шостої пісні «Одіссеї» Гомера

    Афіна уві сні спонукає Навсікаю, дочку феакійського владаря Алкіноя, йти разом з подругами й служницями прати білизну у струмку. Вони ладнаються з пранням біля того місця, де Одіссей лежить у глибокому сні. Прокинувшись від їх голосів, він наближається до Навсікаї і просить її дати йому одяг та пристанище; владарівна запрошує його йти слідом за нею до міста і дає потрібні поради. Він супроводить Навсікаю до Палладиного гаю, що був недалеко від міста.

    Так незламний в біді спочивав Одіссей богосвітлий,
    Сном оповитий глибоким. От саме в ту пору Афіна
    В землю племен феакійських прийшла, у їх місто славетне.
    Здавна жили вони десь в Гіпереї широкопросторій,
    5] Близько країни диких і буйних кіклопів, що часто
    З ними до бою ставали, потужнішу маючи силу.
    Тим-то відтіль Навсітой боговидий і переселив їх,
    В Схерії їх обсадив, від людей промислових далеко,
    Муром навколо все місто обвів і оселі поставив,
    10] Храми богам збудував і поля поділив на ділянки.
    Керою здоланий, вже відійшов він в оселю Аїда, —
    Тож керував Алкіной, тямовитістю богу подібний.
    В дім Алкіноя ввійшла ясноока богиня Афіна,
    Про поворот Одіссея відважного дбаючи в мислях.
    15] В спальню проникла, майстерно обладнану, де спочивала
    Дівчина, вродою й станом струнким до богині подібна, —
    Мужнього то Алкіноя прекрасна дочка Навсікая.
    Дві біля неї служниці, красою з харитами рівні,
    Спали обаполи світлих дверей, зачинених міцно.
    20] Подувом вітру вона до дівочої лине постелі,
    В головах стала над нею й розмову свою починає,
    Вигляд прибравши дочки мореплавця Діманта, з якою,
    Бувши однолітком, змалку та дівчина подругувала.
    В вигляді цьому відтак ясноока їй мовить Афіна:
    25] «Чи породила тебе, Навсікає, недбалою мати?
    Світлі одіння лежать без жодної в тебе уваги.
    Близько твій шлюб, то належить самій одягнутися гарно
    Й тих наділити усім, хто тебе на весілля вестиме.
    Тим-то й сама між людьми набудеш ти доброї слави
    30] Й радістю батька свого і матір поважну потішиш.
    Отже, удосвіта прати білизну ми підемо разом.
    Я із тобою піду помічницею, щоб якнайшвидше
    Впоратись з платтям. Адже недовго тобі дівувати —
    Кращі-бо з-поміж феаків тебе уже сватають люди,
    15] Ти-бо й сама, і рід твій — найкращі у нашім народі.
    Тож на світанку збуди славетного батька, хай в повіз
    Мулів велить запрягти, щоб могли одвезти ви на ньому
    Всяке вбрання, й пояси, й покривала усі білоткані.
    Краще й для тебе самої не пішки до пралень ходити,
    40] Надто далеко-бо їх влаштували за стінами міста».
    Так оповівши їй все, пішла ясноока Афіна
    Знов на Олімп, де — кажуть — свою непохитну богове
    Мають оселю; ні вітер не зрушить її, не зволожить
    Повіддю злива, ні сніг не окриє, лиш чисте повітря
    45] Ллється безхмарне і світле навколо прозориться сяйво.
    Так цілі дні там боги в утіхах проводять щасливі.
    Дівчині давши пораду, туди відійшла ясноока.
    Встала Еос ясношатна й збудила від сну Навсікаю,
    Гарно убрану. Своїм здивована сном незвичайним,
    30] Швидко в покої батьків побігла вона сповістити
    Любого батька і матір. Обох вона дома застала:
    Мати з служницями вже над вогнищем хатнім сиділа
    Й пряжу сукала пурпурну, а батька перед дверима
    Стріла вона, — на нараду керманичів люду славетних
    55] Він уже йшов, видатними феаками кликаний рано.
    Близько до любого батька вона підійшла і сказала:
    «Таточку любий, звели запряіти для мене високий
    Міцноколісний віз, щоб могла одвезти я на річку
    Прати добротне вбрання, що у мене лежить забрудніле.
    60] Треба й тобі, що в раді буваєш між радників перших,
    Завжди чистому тілом, в одежі охайній ходити.
    П’ятеро любих синів зростив у своїй ти оселі:
    Двоє — одружені, три — юнаки у квітучому віці,
    В вимитій чисто одежі бажають вони в хороводи
    65] Наші ходити. Про все це сама я подбати повинна».
    Мовила так, про жадане ж весілля ще сором було їй
    Батькові мовити. Сам здогадався і так відповів він:
    «Доню, ні мулів тобі, ні іншого я не відмовлю,
    Йди собі, — зараз тобі запряжуть мої слуги високий
    70] Міцноколісний віз, приладнають і короба зверху».
    Мовивши це, служників він покликав. Слухняно зійшлися
    Й воза для мулів на добрих колесах вони спорядили,
    Мулів сюди ж привели і зразу впрягли у той повіз.
    Дівчина світлі вбрання принесла, із комори забравши,
    75] Й склала у коробі зверху, на добре гембльованім возі;
    Мати ж у кошику їй поживну поставила їжу,
    Ласощів всяких поклала й вина налила їй до того
    В козячий міх. От зрештою дівчина сіла на повіз.
    Масла пахучого мати їй тут подала в золотому
    80] Слоїку — після купання себе і служниць намастити.
    Віжки блискучі й батіг у руки взяла Навсікая,
    Лунко хльоснула ним, і з тупотом мули побігли.
    Дівчину з платтям тоді повезли вони кроком невтомним,
    Ще й не саму — гуртом поспішали за нею служниці.

    85] Так досягли вони всі течії повноводої річки;
    Пралень було там багато, і стільки води протікало
    В струменях світлих, що можна вбрання найбрудніше попрати.
    Ставши на місці, вони із повозу випрягли мулів,
    Вздовж вирового потоку їх далі погнали й пустили
    90] Пастися в луках медяних. Із повозу потім обіруч
    Плаття вони поздіймали і в темну їх кинули воду,
    В ямах топтали, старанно змагаючись поміж собою.
    Бруд весь одмивши, білизну вони почали полоскати
    І на піску розстелили уздовж узбережжя морського
    95] Там, де хвиля на сушу дрібні камінці викидає.
    Потім скупались самі і, до блиску намазавшись маслом,
    Тут же, на березі річки, обід споживать посідали,
    Вогку ж білизну лишили на ясному сохнуть відсонні.
    Вволю поївши сама, і служебниці разом із нею,
    100] В м’яч почали вони грати, пов’язки з голів поскидавши;
    Перед у ігрищах білораменна вела Навсікая.
    Так стрілоносна, на ловах блукавши між гір, Артеміда
    Високоверхий Тайгет і стрімкий Ерімант оббігає, —
    Тішиться, диких полюючи вепрів і оленів бистрих;
    105] З нею там німфи гуртом польові забавляються, доньки
    Зевса-егідодержавця, і серцем Лето звеселилась.
    Вища за всіх головою й чолом Артеміда; між ними
    Легко богиню впізнати, хоч всі вони рівно прекрасні, —
    Так поміж юних служниць вирізнялась незаймана діва.
    110] Врешті коли уже час настав їм додому вертатись,
    Мулів вони запрягли й поскладали одежу помиту, —
    Спосіб надумала знов ясноока богиня Афіна,
    Як Одіссея збудить, щоб побачив він діву прекрасну
    І провела б його в місто вона до людей феакійських.
    115] Кинула м’яч у служницю вождева дочка Навсікая,
    Тільки не влучила — він у вируючу хвилю потрапив.
    Голосно скрикнули всі — й Одіссей богосвітлий прокинувсь.
    Сівши, так у душі і думках він почав міркувати:
    «Горе мені! До кого, в яку я країну потрапив?
    120] Чи непривітні і дикі тут люди, що правди не знають,
    Чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязні?
    Лагідний гомін дівочий, здається, до мене долинув.
    Хто це — німфи, що в горах живуть, на бескетах стрімчастих,
    Чи при джерелах річок та встелених травами луках?
    125] Може, нарешті я — близько оселі людей ясномовних?
    Треба самому мені побачити це й дослідити».
    Мовивши так, виповзає з кущів Одіссей богосвітлий,
    В хащах густих відломивши рукою м’язистою гілку
    З листям зеленим, щоб тіла прикрить наготу соромітну.
    130] Вийшов він, мовби той лев, що виріс у горах і, сили
    Певен своєї, крізь бурю і дощ із блиском огнистим
    В хтивих очах на биків і овець поривається в полі
    Й оленів диких полює, — утроба його спонукає
    Навіть в обори міцні по дрібну пробиватись худобу.
    135] Зважився так Одіссей до дівчат підійти пишнокосих,
    Бувши нагим, — до цього його приневолила скрута.
    Був він жахливий на вигляд, обліплений тванню морською;
    В трепеті врозтіч усі по берегу порозбігались,
    Лиш Алкіноєва донька одна зосталася — Афіна
    140] Мужність їй вклала у серце і страх із суглобів прогнала.
    Сміло стояла вона перед ним, Одіссей же вагався —
    Краще коліна обняти прекрасної діви чи краще,
    Стоячи одаль, у неї зворушливим словом благати
    Одіж йому принести і шлях показати до міста.
    145] Так він, міркуючи, визнав нарешті, що буде найкраще,
    Стоячи одаль, її зворушливим словом благати,
    Але колін не торкатись і дівчину тим не гнівити.
    Отже, розсудливо він і зворушливо мовив до неї:
    «Хто ти — богиня чи смертна, — тебе на колінах благаю!
    150] В разі одна ти з богинь, що простором небес володіють,
    То з Артемідою тільки, великого Зевса дочкою,
    Виглядом, постаттю, величчю можу тебе порівняти!
    В разі ж одна ти із смертних, що нашу заселюють землю,
    Тричі щасливі тоді твій батько і мати поважна,
    155] Тричі щасливі й брати твої, — щирою радістю завжди
    їм зогрівається серце тоді, як тебе вони бачать,
    Парость квітучу свою, в танку хороводного кола.
    Але за всіх буде той щасливіший у серці своєму,
    Хто, перевищивши інших дарами, введе тебе в дім свій.
    1611 Досі ніде-бо між смертних мої ще не бачили очі
    Мужа чи жінки такої; дивлюсь я на тебе й дивуюсь.
    В Делосі тільки колись, поблизу вівтаря Аполлона,
    Бачив таку ж прекрасну я пальми квітучої парость.
    Я там бував і багато супутників вірних зі мною,
    165] їдучи в путь, що на ній зазнали ми стільки нещастя.
    Глянувши тільки, тоді, зачудований серцем, стояв я
    Довго, — таких-бо дерев ще ніколи земля не ростила.
    Так і на тебе дивлюся я з подивом, жінко, колін же
    Страшно твоїх доторкнутись. Тяжке мене лихо спіткало.
    170] Вчора, на день лиш двадцятий, умкнув я з багрового моря,
    Де під поривами бур від Огігії-острова хвиля
    Гнала так довго мене. Сюди ж якийсь бог мене кинув
    Нині, щоб нових напастей зазнав я. Бо ще, я гадаю,
    їм не кінець, ще багато боги їх мені призначили.
    175] Зглянься ж, владарко; тебе, перетерпівши стільки нещастя,
    Першу зустрів я, з інших людей я нікого не знаю,
    Хто в цьому місті живе й володіє цією землею,
    Шлях до міста мені покажи й обгорнутись дай клаптем
    З ряден, що ними ти одіж, сюди везучи, накривала.
    і»0] Вічні боги віддадуть тобі всім, чого прагнеш душею, —
    Мужа, й домівку тобі подарують, і згоду в родині
    Повну; нічого немає певнішого й кращого в світі,
    Тільки б у злагоді повній жили і домівку тримали
    Муж із жоною, одним ворогам лиш — на заздрощі злісні,
    185] Приязним людям — на радість, найбільше ж — собі на утіху.
    В відповідь білораменна сказала йому Навсікая:
    «Ти ні на дурня, чужинне, ані на лукавця не схожий,
    Щастям-бо всіх наділяє однаково Зевс олімпійський —
    Гідних людей і поганих, вже як кого сам побажає.
    190] Те, що тобі подає він, тобі й перетерпіти треба.
    Нині до нашого міста і в нашу країну прибув ти, —
    Отже, ні в одіжі ти і ні в чому нужди не зазнаєш,
    Що потерпілому треба, коли допомоги він просить;
    Місто тобі покажу і назву тобі ймення народу:
    195] Городом цим і землею феаки давно володіють,
    Я ж — дочка Алкіноя, відважного їх можновладця,
    Має-бо він у феаків і силу, і владу велику».
    Мовивши так, до служниць пишнокосих вона проказала:
    «Стійте, служниці! Куди-бо тікаєте, мужа уздрівши,
    200] Наче вважаєте ви, що він — чоловік злоумисний?
    Ще не було між живущих, ще смертний такий не родився,
    Хто б до країни цієї прийшов, несучи до феаків
    Злу ворожнечу, — велика-бо ласка до нас у безсмертних.
    Одаль від інших людей, на краю многошумного моря
    Ми живемо, і чужі поміж нас не мішаються люди.
    Нині ж до нас заблукав блуденник оцей бідолашний, —
    Треба про нього подбати; під захистом Зевса самого
    Всі подорожні і вбогі; й найменший дарунок їм любий.
    Дайте ж но швидше, служниці, чужинцеві їсти і пити
    210] Та покупайте у річці його, де од вітру затишно».
    Так вона мовила, й всі одна одну вони поскликали.
    В затишку там Одіссея вони садовлять, де сказала
    їм Навсікая, дочка Алкіноя, відважного серцем,
    Плащ і хітон вони й інше кладуть біля нього одіння,
    215] Масла рідкого йому у дзбаночку дають золотому,
    Митись проводять його у хвилі потоку ясного.
    Відповідає служницям на це Одіссей богосвітлий:
    «Станьте-но одаль, дівчата, щоб сам міг обмити я з себе
    Твані солоний намул і маслом собі намастити
    220] Тіло, — давно-бо його запашна не торкалась олія.
    Але відкрито при вас я купатись не буду, бо голим
    Сором мені між дівчат пишнокосих тут показатись».
    Мовив він так, і пішли вони й це Навсікаї сказали.
    З тіла тоді у потоці почав Одіссей богосвітлий
    225] Твань обмивати, що спину і плечі укрила широкі,
    Піну обтер з голови, нанесену морем невтомним;
    Начисто потім обмивсь і, до блиску намазавшись маслом,
    Одіж нову надягнув, що дала йому дівчина юна.
    Зевсова донька Афіна тоді Одіссея відразу
    230] Вищим зробила на зріст і повнішим і кучері пишні,
    Мовби вінок з гіацинтів, йому над чолом спорядила.
    Наче тямущий митець, що золотом срібло вкриває,
    Різних умінь від Гефеста й Паллади Афіни навчений,
    Радує око тонкими утворами свого мистецтва,
    235] Так вона вродою плечі й чоло йому гоже окрила.
    Берегом моря пройшов він і сів віддаля, чарівною
    Сяючи вроди своєї красою. Здивована діва
    З словом таким до своїх служниць пишнокосих звернулась
    «Слухайте, білораменні дівчата, що я скажу вам:
    240] Цей чоловік не без волі богів, що живуть на Олімпі,
    В землю феаків прибув богорівних. Раніше-бо справді
    Він і мені таким неподобним здавався, а зараз
    Схожий він став на богів, що простором небес володіють.
    О, якби зволив такий чоловіком моїм називатись,
    245] уу,. оселитись схотів би й назавжди у нас залишився!
    Дайте ж, служебниці, швидше чужинцеві їсти і пити».
    Так говорила вона; це почувши, вони їй скорились
    І Одіссеєві зразу позносили їсти і пити.
    Жадібно світлий почав Одіссей, у нещастях незламний,
    250] їсти і пити, давно-бо не знав він ніякої їжі.
    Білораменна ізнову намислила щось Навсікая:
    Випрану одіж зібравши, на повіз її поскладала,
    Мулів міцнокопитних впрягла і, зійшовши на повіз,
    Так Одіссея просила і словом таким умовляла:
    255] «Встань-бо, чужинче, ми їдем до міста, — тебе проведу я
    В дім премудрого батька мого. Кажу тобі, там ми
    Всіх найкращих людей феакійських побачимо разом.
    Тільки-но он як зроби, — ти, здається мені, не безтямний:
    Поки ітиме нам путь крізь поля і оброблені ниви,
    260] Ззаду за мулами й повозом ти із служницями разом
    Швидко прямуй, а я по шляху перед вами поїду.
    Згодом прибудем до міста — із муром високим навколо,
    Гавань чудова обабіч його обмиває вигідно,
    Вхід же до неї вузький; ставні кораблі крутобокі
    265] Вхід стережуть той, і кожен із них стоїть під наметом.
    Там же і площа з прекрасним на ній Посейдоновим храмом.
    Ледве донесене, в землю там врито каміння навколо.
    Снасті для чорних там суден ладнають і пристрої всякі,
    Линви з лози, ще й вітрила готують, і весла стругають.
    70] Не сагайдак-бо й не лук з тятивою в феаків на мислі,
    А корабельне кермо, і весло, й кораблі рівнобокі,
    В них-бо красуючись, море вони переходили сиве.
    Тільки пересудів тих я уникнути хочу, щоб з мене
    Хтось не сміявся, багато-бо є у народі зухвальців, —
    !75] Щоб не посмів нам услід негідник якийсь говорити:
    «Що за чужинець вродливий, ставний проводжав Навсікаю?
    Де вона стріла його? Чи не буде він їй чоловіком?
    Може, в розбитім човні сюди занесла його буря
    З дальніх країн, бо близьких в нас немає сусідів ніяких?
    280] Може, на щирі її молитви із високого неба
    Бог то зійшов і назавжди тепер він залишиться з нею?
    Краще, як ходячи десь, для себе знайде чоловіка,
    Бо між людей феакійських нікого вона не вважає
    Гідним себе, хоч до неї вже сватались люди найкращі».
    ж Можуть-бо так говорити, для мене ж це вийде огуда.
    Кожну й сама я знеславлю, яка б отаке учинила —
    Супроти волі своїх улюблених матері й батька
    Вільно б з мужчинами зналась раніше відкритого шлюбу.
    Отже, поради моєї послухай, чужинче, і швидше
    Поміч дістанеш від батька мого і додому вернешся.
    Близько дороги ти гай там Афіни побачиш чудовий
    З чорних тополь; струмочок біжить там у луках зелених.
    Там же і батька мого ділянка із садом квітучим
    Так недалеко від міста, що голос долинути може.
    295] Там ти часинку посидь, почекай, поки ми аж до міста
    Встигнем доїхать і в дім до батька мого увійдемо.
    Скоро ж упевнишся ти, що ми вже дістались додому,
    Йди тоді в місто феаків і всіх по дорозі розпитуй,
    Де Алкіной проживає, мій батечко великодушний.
    300] Дім його легко впізнати, — до нього й дитя нерозумне
    Вкаже дорогу, ніхто-бо з феаків іще не поставив
    Дому такого собі, як дім Алкіноя, героя
    Нашого. Отже, в подвір’я і в дім увійшовши до нього,
    Швидко пройди по покоях, щоб зразу ввійти до моєї
    зо5] Матінки. Там при яскраво палаючім вогнищі, злегка
    Стан на колоду оперши, сидить вона й пряжу сукає
    Пурпурну — любо й дивитись, — за нею сидять і служниці.
    Там же до вогнища того присунуто й батькове крісло.
    Сидячи в ньому, вином він втішається, наче безсмертний.
    310] Крісло його обійшовши, матусі моєї коліна
    Ти обійми і проси, щоб радісний день повороту
    В край свій побачити швидше, хоч ти ще від нього й далеко.
    Щойно до тебе вона з прихильним поставиться серцем,
    Буде надія тобі побачити рідних, вернувшись
    315] В дім, побудований гарно, на милу свою батьківщину».
    Отже, промовивши так, блискучим бичем Навсікая
    Хльоснула мулів, і зразу, ріки покидаючи берег,
    Швидко побігли вони із тупотом ніг дріботливим.
    Гнала їх звільна вона, щоб услід Одіссей і служниці
    320] Пішки встигали за нею, й батіг уживала обачно.
    Сонце зайшло вже, коли до священного гаю Афіни
    Разом дістались вони. Одіссей там лишивсь богосвітлий,
    І розпочав він дочку великого Зевса благати:
    «Вислухай, Зевса-егідодержавця дитя нездоланне!
    325] Зглянься хоч нині на мене, якого раніш не почула
    В час, коли в морі я гинув, землі потрясателем гнаний,
    Дай мені приязнь і ласку знайти у людей феакійських».
    Так він молився. Його почула Паллада Афіна,
    Але сама не з’явилась — боялась вона свого дядька
    330] Славного, що у кипучому гніві гонив Одіссея
    Богоподібного, доки в свою не вернувсь він отчизну.

    6 ПІСНЯ. ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ ДЕНЬ. ПРИБУТТЯ ОДІССЕЯ ДО ФЕАКІВ. «Одіссея». Гомер

    Зміст. «Одіссея». Гомер

    Наступна сторінка «Одіссея». Гомер

    Комментарии закрыты.