Примітки до «Одіссеї» Гомера

    Примітки до «Одіссеї» Гомера

    І пісня «Одіссеї» Гомера

    2. Столиця троян — Іліон, або Троя. Про події десятого, останнього року боротьби за Іліон розповідається в «Іліаді» Гомера.

    8. Гелій, або Геліос — бог сонця, Гіперіон — той, що ходить над нами (Геліос іменується так за ім’ям свого батька).

    10. «…нам розкажи…» — Цими словами поет визнає, що й до нього існували перекази про пригоди Одіссея. Про попередників Гомера Арістотель так говорить у своїй «Поетиці» (IV): «До Гомера ми не можемо назвати нічиєї такого роду поеми, хоч, напевно, їх було багато».

    11. «Інші…» — ахейські вожді, що воювали під Троєю. Про їх пригоди розповідала епічна поема «Повернення», яка не збереглася.

    25. Гекатомба — жертва богам, яка складається із ста биків або овець; означає також взагалі багату жертву, в переносному розумінні — величезні жертви (війни, терор, пошесті).

    35. Атрід — тобто син Атрея, Агамемнон, якого по поверненні з Трої, за переказом, убила його дружина Клітемнестра у змові з своїм коханцем Егістом. Розповідь про цю змову та про помсту Агамемнонового сина Ореста лежить в основі драматичної трилогії Есхіла «Орестея». Іменування за предками батьківської лінії (так звані патроніміки) в гомерівську епоху свідчать про сталість патріархального укладу, що прийшов на зміну давньому матріархатові.

    38. «Світлий дозорець» — епітет Гермеса, гр. аргейфонтес — дослівно — світлосяйний, бистрий, за іншими — губитель світла; пізніша народна етимологія цього епітета Гермеса, бога вітру і дощів, що затьмарюють чисте небо, дала початок переказу про вбивство Гер-месом Аргоса, і самому епітетові надано значення «аргосовбивця».

    44. «Ясноока Афіна» — власне, з ясно-синіми, гострозорими, видючими і вночі, як у сови, очима, що наводять острах своїм блиском. Цей рядок не раз повторюється пізніше, часом з незначними змінами, як авторська репліка перед початком мови Афіни. Аналогічні повторення реплік і окремих уривків тексту часто траплятимуться далі як своєрідний засіб епічної розповіді або як зроблена з тою чи іншою метою пізніша вставка.

    50. «…на … пупі широкого моря» — тобто на острові посеред моря.

    52. «Згубного донька Атланта» — німфа Каліпсо.

    58. «…дим, що над рідним підноситься краєм…» — Відгук цих слів Гомера та старогрецького прислів’я — «Дим вітчизни нам любіший, ніж вогонь на чужині», — позначається в аналогічному вислові римського поета Овідія «Еі гашш раїгіае сіиісіз» («Понтійські послання»), в словах Чацького «И днм отечества нам сладок и приятен» (О. Грибоєдов, «Лихо з розуму»), в поезії Лесі Українки «Дим» — «Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий», в одному з сонетів М. Зерова — «Там зноситься Ітаки синій дим».

    61—62. «Одіссей… одвертаєшся й досі…» — гра слів, що відтворює відповідну гру слів оригіналу.

    68. Посейдон тут названий земледержцем; частіше він зветься землі потрясателем. Перший з цих епітетів стосується дуже давніх часів, коли Посейдон вважався богом землі та земної родючості, другий — пізнішої епохи, коли він став богом морської стихії. Про осліплення кіклопа Поліфема, що накликало на Одіссея гнів Посейдона, розповідається в пісні IX.

    85. Острів Огігія — можливо, це не назва острова, а епітет, що означає — стародавній, одвічний.

    90. «Довговолосі ахеї — Довгим волоссям відрізнялись не тільки вільні від невільників, а й знатні від незнатних.

    99. «Спис… з наконечником мідним». — В гомерівську епоху майже не знали залізних виробів, а користувались переважно бронзовою або мідною зброєю та начинням.

    101. «…донька всевладного батька» — тобто Афіна, яка, за міфологічним переказом, вийшла з Зевсової голови.

    109—110. Стародавні греки пили переважно розбавлене вино, яке більше ніж наполовину змішували з водою в так званих кратерах (глиняний або й срібний посуд). Окличники, або оповісники скликали на збори, стежили за порядком під час суду, прислуговували при жертвоприношеннях владарів, а також за їх столом.

    153. Кіфара та схожа на неї формінга — струнні інструменти гомерівського часу, на яких грали вступ перед початком співу та заповнювали паузи між його частинами, тоді як самий спів виконувався без супроводу.

    183—184. «Пливши… в місто Темесу, по мідь, а везу я залізо блискуче». — Торгівля гомерівських часів мала переважно міновий характер.

    187. «…гістьми з твоїм батьком були ми взаємно». — Обопільна гостинність, так звана проксенія, була необхідною формою взаємної допомоги, бо за межами своєї вітчизни сподіватись на чийсь захист не доводилось.

    202. «…не віщун я і з льоту пташок ворожити не вмію». — Ворожіння по льоту пташок було дуже поширене серед стародавніх греків, при цьому звертали увагу — звідки й куди летить пташка, якої вона породи тощо.

    239. «Пагорб могильний над ним насипали б там всеахеї». — Серед багатьох грецьких племен гомерівської доби чільне місце належало ахеям, отже, збірне поняття всеахеї означало греків взагалі. Пагорб могильний, або так званий кенотаф, — насип у вигляді могили; його насипали для тих, хто загинув на чужині і не був належно похований [без поховання душа померлого, за віруванням греків, не потрапляла до Аїду (підземного царства) й не знаходила заспокоєння].

    241. «Гарпії ж нині його від нас одібрали безславно» — прислів’я про людину, яка без вісті пропала, побудоване на основі міфу про гарпій, крилатих потвор, що викрадають людей.

    247. «Скільки їх тут не кермує, на цій кременистій Ітаці» — звукова гра оригіналу, зразки якої нерідко трапляються в поемі.

    248. «Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують». — В сватанні до жінки, про чоловіка якої двадцять років нема ніяких чуток, не вбачалося нічого злочинного, — ганебним було лише зухвале зловживання її гостинністю.

    267. «Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах» — приблизно відповідає нашому прислів’ю: «Надвоє баба ворожила».

    319. «…богиня зникла, мов чайка…» — Афіна у вигляді чайки, морського орла або ластівки — відбиток амфібологічних уявлень стародавніх греків, які нерідко шанували богів у вигляді тих чи інших тварин.

    356—359. Ці рядки — виразне свідчення про патріархат в гомерівському суспільстві, коли влада в домі належала чоловікові.

    431—432. «…двадцять за неї волів заплативши; в домі так само її шанував, як і жінку…» — Домашня худоба в гомерівському суспільстві становила мінову одиницю — за невільника платили від восьми до двадцяти биків. Становище придбаних таким способом челядників ще не було таким принижено рабським, як пізніше, — на них здебільшого дивились як на членів сім’ї.

    441. «…причинила двері і ременем засув знадвору засунула тихо». — У дверях стародавніх греків не було ні замків, ні ключів, замикались вони на дерев’яний засув, як і в старожитних українських хатах.

     

    ІІ пісня «Одіссеї» Гомера

    1. «Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста» — епічна формула опису світанку, багато разів повторювана в поемі.

    15. Герой — в первісному значенні — дух померлого, що впливає на живих; у Гомера — вождь, воєначальник, а також воїн, боєць, взагалі — славний муж.

    19. Про загибель Одіссеєвих супутників у печері людожера кіклопа розповідається в IX пісні.

    22. Для гомерівської епохи, на відміну від пізніших часів, характерною була повага до фізичної праці навіть у знатних родинах.

    37. «…йому берло у руки вклав окличник…» — Берло (по-грецьки скептрон — скіпетр) — посох, жезл, знак гідності жерців, суддів, послів, окличників та владарів; на народних зібраннях вручався як ознака влади тому, хто забирав слово.

    53. «Викуп за дочку». — За гомерівських часів жених повинен був принести весільні подарунки своїй нареченій та її батькові як викуп за неї; батько теж давав подарунки молодій як посаг. При цьому не зневажались і почуття нареченої («…щоб …видав її за того, кого схоче, хто буде їй любий»).

    72. «Ахеї в наголінниках мідних». — Мідні наголінники захищали ноги бійців від поранень і були окрасою воїнського вбрання.

    95. Ткання й прядіння було звичайним заняттям стародавніх жінок; льняні тканини вважались розкішшю, доступною тільки заможним людям; простий люд носив одежу з грубої повсті.

    120. Мікена, Тіро і Алкмена — жінки, що зрадили своїх чоловіків: Алкмена, дружина Амфітріона, породила від Зевса сина Геракла, Кефеєва дружина Тіро — двох близнят від Посейдона, міф про Мікену — невідомий.

    132. «…сплатити віно Ікарію» — йдеться про пеню, яку чоловік повинен сплачувати батькові своєї дружини, повертаючи її до нього (або, як у даному разі, син, що виряджає свою матір-вдову до її батька) без поважних причин.

    145. «…загинете ви без відомсти». — Замість загиблого батька Телемах мав право, за народним звичаєм, помститися на женихах за заподіяні ними збитки.

    154. «І над домами направо й над містом кудись полетіли». — Стародавнє гомерівське місто, подібно до Мікен (та й до нашого Києва), поділялось на дві частини: високе місто, на пагорбі, де стояли будинки владущих (звідси й епітет Ітаки — здалеку видна), і нижнє місто, поділ, де жили нижчі верстви населення.

    191. «…з поміччю птахів отих…» — Слово «отих» разом із відповідним жестом промовця вказувало на двох орлів, які щойно пролетіли над містом.

    203. Еврімах говорить тут про відшкодування завданих женихами збитків у такому ж самому розумінні, як раніше говорив про це Телемах.

    225. Ментора, Одіссеєвого друга, під виглядом якого Афіна допомагає Телемахові, треба відрізняти від Мента, тафійського вождя, що його вигляд вона прибирає в першій пісні. Схожість, а разом з тим неоднаковість цих імен — один з доказів різночасного походження відповідних частин «Одіссеї».

    271—280. Багаторазове повторення складів по, пе та ін. в оригіналі, що справляє враження нарочитої гри звуками, відтворюється і в перекладі: перейнявши, лугь, иевен, иодібним, локине, сиовниш.

    290. Борошно ячне, з якого варили кашу, пекли коржі та хліб, маслини, олія, розбавлене водою вино та овочі й фрукти — звичайна їжа стародавніх греків.

    388. «Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги». — Цей рядок часто повторюється в «Одіссеї», коли йдеться про закінчення дня.

    432. «…богам… лили у зливання…» — Крім принесення в жертву биків, овець тощо, греки приносили й безкровні жертви у вигляді плодів, а також узливань (вином, медом, оливою, молоком і водою).

     

    ІІІ пісня «Одіссеї» Гомера

    2. Неба твердінь мідяна. — За уявленнями людей гомерівської доби, небо являло собою мідне або залізне склепіння.

    5—6. « Чорних биків… різали в жертву…» — Биків та інших тварин чорної масті приносили в жертву підземним божествам, а також Посейдонові, якого уявляли «в кучерях темних».

    17. «Нестор — упокірник коней». — Саме владущі верстви, що були власниками коней, виставляли з-поміж себе колісничних бійців.

    35. «Руки піднявши, вітали…» — Стародавні греки вітали один одного, піднімаючи руку вгору або доторкаючись нею до плеча.

    42. Зевс-егідодержавець. — Егіда — зроблений з козиної шкури щит Зевса, яким він здіймає грізні бурі і наводить жах на ворогів. Перша егіда, як розповідає міф, була зроблена для Зевса з шкури кози Амалтеї, яка згодувала його своїм молоком на острові Криті. В переносному розумінні егіда — захист, оборона, заступництво («бути під егідою»).

    63. «Келих дводонний» — з двома заглибинами — зверху і знизу.

    68. «Нестор, їздець староденний…» — В оригіналі, власне, — їздець геренський. Герен — місто в Еліді, де Нестор народився. Вірніше, проте, пов’язувати цей епітет із словом «герон» — старик. Інший епітет Нестора — «комонник старезний», тобто бадьорий старик, що може ще їздити верхи.

    73. «Наче розбійники ті, що гасають по водних просторах». — Морський розбій та піратські наскоки на береги сусідніх грецьких племен були звичайною справою за гомерівських часів, і Нестор запитує про це без будь-якого докору й здивування.

    109. «Еант войовничий» — один із двох героїв ахейських, відомих також під ім’ям Аяксів, син саламінського владаря Теламона.

    130—132. Грецькому війську, як розповідає міф, довелося зазнати багато лихих пригод, перше ніж воно повернулось додому.

    135. «…гнів… ясноокої доньки батька всевладного» — тобто гнів Зевсової доньки Афіни, викликаний тим, що другий Еант, син Ойлея, при взятті Трої збезчестив у храмі Афіни Кассандру, дочку троянського владаря Пріама.

    136. «…розбрат вчинила вона між Атрідів» — тобто між синами Атрея — Агамемноном і Менелаєм.

    137—138. «…поскликали на збори ахеїв проти звичаю, тоді, як за обрій вже сонце сідало». — Стародавні греки сходились на ради на міську площу дуже рано — о шостій або сьомій годині ранку, і громадські збори не повинні були затягуватись далі заходу сонця.

    167. Син Тідея — Діомед, що силою і хоробрістю поступався тільки перед славетним Ахіллом. Діомед разом з Одіссеєм викрав з Трої палладій (зображення озброєного божества) і цим сприяв подоланню Трої. В переносному розумінні палладій — захист, оплот.

    174. «…прорізати впрост до Евбеїморя середину…» — Греки звичайно плавали понад берегами та прибережними островами, — плавання напрямки вважалось дуже ризикованим.

    189. Світлий син Ахілла — Неоптолем.

    196—197. «Як воно добре… Помстився-бо він…» — Звичай кривавої помсти за часів родового устрою вважався святим обов’язком.

    267. Співець — за роз’ясненням античних коментаторів, ім’я цього аеда — Демодок.

    279—280. «Феб-Аполлон, що ласкавими з неба сягає стрілами…» — Наглу смерть людини в розквіті сил пояснювали втручанням богів: Аполлон убивав стрілою чоловіків, Артеміда — жінок.

    332. «…відріжте бикам язики і вина намішайте…» — Йдеться про заключні моменти жертвопринесення.

    378. Трітогенея — народжена біля лісового потоку Трітону. Цей епітет Афіни виводили також від слова «тріто», що нібито означало «голова», і перекладали — «із голови (Зевса) народжена».

    455—463. Опис жертвопринесення, що починається з обсипання жертовної тварини зерном та спалення шерсті, зрізаної з її голови, і окроплення вівтаря її кров’ю; спаливши для вшанування богів деякі частини забитої тварини, решту ділили між собою і тут же справляли жертовну учту.

    464—-467. Дуже давній звичай, властивий гомерівській добі.

     

    ІV пісня «Одіссеї» Гомера

    5. Син Ахілла, мужів переборця — Неоптолем.

    11—12. Мегапент народився від рабині — один з небагатьох випадків вживання в «Одіссеї» слова «раб, невільник».

    73. Електр — янтар, який особливо цінували стародавні греки за його прозорість; пізніше вони називали електром сплав із золота і срібла.

    92. Йдеться про вбивство Агамемнона.

    123—125. Перелік служниць Єлени.

    129. «…золота десять талантів». — Вага гомерівського таланту невідома. Бронзові злитки, знайдені в Фесті, важать до 40 кілограмів, вага егінського таланта — близько 37 кг.

    198. «Кучеріми острижем…» — На ознаку трауру стародавні греки мали звичай відрізати пасмо волосся і присвячувати його померлому. Цей звичай був поширений і в післягомерівські часи.

    208. Нитку життя, тобто долю людини, в старогрецькій міфології звичайно прядуть Мойри, богині людської долі (римські парки). Тут цю нитку пряде сам Кроніон, тобто Зевс.

    221 та 228—230. «Зілля, що й біль погамує… в Єгипті, де плодоносна земля… родить багато зілля…» — У староєгипетській медицині відомий був «мемфіський камінь», прикладанням якого анестезували біль. Єгипет вважається першою вітчизною лікування рослинами, у протилежність стародавній Халдеї, вітчизні астрологів та ворожбитів, де лікували лише заклинаннями.

    228. Полідамна і Фтон — подружжя, в якого Менелай жив у Єгипті.

    232. «…усі-бо в краю тім із роду Пеана». — Пеан — гомерівський бог лікування. Єгиптян, які здавна добре зналися на лікувальних зіллях, вважали його нащадками.

    246. «…ворожого міста». — Мається на увазі Троя.

    261—262. Натяк на кохання до Паріса і викрадення ним Єлени, що викликало Троянську війну.

    272. «Удерев’янім коні…» — За порадою Одіссея, греки спорядили під Троєю величезного дерев’яного коня, всередині якого сховались воїни, а самі відпливли, удаючи, ніби облогу Трої знято. Незважаючи на попередження жерця Лаокоона, троянці внесли коня в Трою; ахейські воїни вночі вийшли з утроби коня й відчинили міські ворота грекам. Так було взято і зруйновано Трою. В переносному розумінні троянський кінь — підступний дарунок.

    349. «морський… старець правдивий» — Протей.

    368—369. «…кривими гачками ловили рибу вздовж берега, — шлунки бо голод їм мучив страшенний». — Гомерівські греки рибу їли тільки з голоду, в разі крайньої потреби. Тому-то й море, «багате на рибу», часто зветься в Гомера «безплідним».

    400 і далі. Одіссеєва розповідь про подолання Протея та зрадливість його доньки Ейдотеї першоджерелом своїм має стародавні єгипетські міфи. В переносному значенні Протей — символ мінливості, спритності, невпійманності.

    405. «…поріддя прекрасної доньки морської…» — тобто богині моря Амфітріти.

    445. Амбросія — їжа безсмертя, якою боги, згідно міфів, живились і користувались для намащувань.

    477. «…до Єгипту… ріки, що ллє з неба потоки» — тобто до Нілу, що розливається від дощів.

    501. Скелі Гірейські були розташовані, за одними даними, недалеко від Евбеї, за іншими — біля острова Міконоса (в групі Кіклад). Взагалі наведений тут маршрут морської подорожі троянських героїв відбиває плутанину географічних понять у стародавніх греків.

    506. Тризубець — рибальське знаряддя, атрибут влади Посейдо-на; тризубець служив для нього також чудодійним жезлом, щоб викликати морську бурю або заспокоювати її.

    517. «…дераніше Фієст мав оселю…» — йдеться про острів Кітери недалеко від Пелопоннесу. Наведений тут варіант міфа про вбивство Агамемнона відрізняється від попереднього, — ще одно свідчення про неодночасне створення різних частин «Одіссеї».

    563—564. Рівнина Еаісійська — за віруванням греків, поля блаженних, загробна країна десь за межами населеного світу, куди боги нібито переносять своїх обранців, щоб дарувати їм безсмертя. Радамант — один з осельників Елісійської рівнини, славний своєю справедливістю.

    569. «…доводишся Зевсові зятем». — Менелаєва дружина Єлена була дочкою Леди й Зевса, що поєднався з нею в образі лебедя.

    617. Коментатори «Одіссеї» здавна вважали, що ім’я Федім, яке означає «світлосяйний, славетний», є лише епітет сідонського владаря, справжнє ім’я якого — Собал (одне з фінікійських складених імен з основою «баал» — володар). В «Одіссеї» згадується ще одне ім’я сідонського владаря — Арібант.

    621—624. Опис спільного бенкету, що його, очевидно, готували вскладчину.

    640. Перша згадка про свинопаса, якого тут не названо на ім’я. Йдеться про Евмея, звання якого, з додатком епітетів — богосвітлий, пастухів розпорядник, починаючи з пісні XIV, так часто згадуватиметься в поемі, що й справді не буде потреби називати його на ім’я.

    680. «Щойно ступив на поріг він…» — Це не значить, що до покоїв Пенелопи треба було сходити вниз, адже жіноча половина — це верхні покої; проте поріг у кожних дверях взагалі був настільки високий, що його треба було переступати, високо піднімаючи ногу, або ж виходити на поріг і сходити з нього; він міг також служити зручним сидінням.

    743—744. «Хочеш — безжальною вбий мене міддю, вижени з дому мене…» — Евріклея запевняє, що готова прийняти як не смерть, то вигнання з дому, якщо скаже неправду. Так читають це місце нові дослідники (Берар), замість «залиши мене в домі», що було б позбавлено всякого смислу.

    756. Аркесіад — тобто син Аркесія, Лаерт, Одіссеїв батько.

    761. «Всипала в кошик ячменю…» — Ячмінь заміняє Пенелопі жертву.

    797. Деякі коментатори (Арістарх) вважають, що Іфтіма — не ім’я, а епітет, який означає — «поважна», «шановна».

    834. Темна оселя Аїда — підземне царство тіней.

     

    V пісня «Одіссеї» Гомера

    1. Тіфон — старший брат троянського владаря Пріама, коханець богині світання, розоперстої Еос. Вона випросила у Зевса Тіфонові безсмертя, але забула попросити вічної юності, і Тіфон став невмирущим старцем; звідси приказка — жити довше самого Тіфона, тобто досягти глибокої старості. Тіфона (або, як часто пишуть, — Тітона) треба відрізняти від гіганта Тіфона (Тіфаона, Тіфоея).

    43. Гонець світлосяйний — епітет Гермеса.

    50. «І, обминувши Перею…» — На підставі нових досліджень, замість назви «Піерія» (місцевість на північ від Олімпу, в Фракії, де нібито жили музи, так звані піеріди), читаємо «Перея» — місцевість у Фессалії, недалеко від гори Олімпу, на якій жили грецькі боги і з якої Зевс послав Гермеса до німфи Каліпсо. Етер, або ефір — надхмарний простір під небесним склепінням.

    51. Гермес у вигляді чайки.

    163. Пліт — тобто примітивне судно. Плотом (гр. «схедіа») у давньогрецькій поезії часто називали судно взагалі.

    184—185. «Будьте ж ви свідками… Стіксові води…» — Клятва водами підземної річки Стіксу вважалась найбільшою з клятв, священною для богів і для людей.

    250. Судна вантажні. — Мореплавство стародавніх греків знало два види суден: «довгі кораблі», що призначались для швидких переходів, отже, мали видовжену, гостроконечну форму з нешироким дном і довгими бортами, щоб умістити якнайбільше гребців, і «круглі кораблі», для перевезення вантажів, з широким дном і великим, містким трюмом, що надавало судну майже сферичної форми.

    272—275. Морські плавання греки провадили без компаса, орієнтуючись на зорі. Серед перелічених тут сузір’їв найважливішим для грецьких моряків було сузір’я Арктос, або Ведмедиці — Велика й Мала, що ніколи не заходять за обрій північного неба («…до купань в Океані-ріці не причетний»). В стародавній Греції, як і тепер на Україні, Арктос ще називали Возом, бо збирання врожаю і перевезення його на великих чотириколісних возах провадилося у них саме тоді, коли це сузір’я стоїть у небі найвище.

    277. Острів німфи Каліпсо, за Гомером, містився на крайньому заході відомого стародавнім грекам світу — недалеко від теперішнього Гібралтару. Отже, вертаючись додому, Одіссей прямує на схід, і сузір’я Віз лишається в нього весь час ліворуч.

    283. Пагори Солімські — узвишшя в західній частині Малої Азії, за назвою племені солімів.

    295—296. В гомерівську епоху знали чотири вітри відповідно до чотирьох сторін світу: східний вітер — Евр; західний — Зефір, здебільшого м’який і теплий, але часом дощовий, непогожий; південний вітер — Нот, що приносив дощі й тумани; північний — Борей, холодний, зимовий вітер. Владарем вітрів вважався Еол — про перебування Одіссея у нього в гостях розповідається в X пісні.

    310. Син Пелея — Ахілл, за тіло якого під Троєю точився бій з участю Одіссея.

    333—353. Прихована гра слів, побудована на протиставленні імені Левкотеї, білої богині, чорній хвилі, в яку вона поринає.

    346. Намітка — тобто хустка з пов’язкою на голові у грецьких жінок, щоб можна було прикривати обличчя, наче серпанком.

    445. «Зглянься, хто б ти не був, володарнії» — За віруванням греків, у кожній річці жив однойменний з нею бог. Не знаючи назви річки, до якої приплив Одіссей, він не знає, як назвати її божественного владаря.

    488—490. Тут ідеться про давній спосіб видобування вогню, коли нове багаття запалювали від приску старого.

    VI пісня «Одіссеї» Гомера

    3. Земля феакійців — Схерія, куди вони переселилися з такої ж міфічної Гіпереї, розташована недалеко від казкової країни кіклопів.

    37 та 58. «Мулів велить запрягти…-» — В гомерівську епоху греки знали повози двох типів: легкі, запряжені кіньми, колісниці на двох невеличких колесах — для подорожувань, перегонів та боїв, і важкі, запряжені мулами вози на високих, міцних колесах — для перевезення вантажів.

    74. Гомерівські греки носили вбрання двох типів: хітон — натільну одіж, переважно льняну, і поверх неї надягали хлайну — теплий шерстяний плащ, або фарос — полотняне покривало; верхній плащ, який звався гіматій, являв собою довгу тканину, перекинуту через ліве плече й закріплену над або під правим.

    91—92. «Плаття… в ямах топтали…» — За гомерівських часів жінки прали білизну, топчучи її ногами.

    105 та 123—124. Німфи — нижчі божества, що жили, за віруванням греків, у морях (нереїди), в річці Океані (океаніди), у водах на суходолі (наяди), в полях і луках (лимоніади), в долинах (напеї), в горах (ореади), в лісах (алсеїди), на деревах (дріади) тощо — як втілення відповідних сил природи. Мистецтво зображало їх у вигляді прекрасних дів, нагих і напіводягнених.

    159. «Хто, перевищивши інших дарами, введе тебе в дім свій». — Йдеться про викуп, який дає молодий батькові дівчини, беручи її заміж.

    207—208. «…під захистом Зевса самого всі подорожні і вбогі…» — Зевса вважали покровителем гостинності, звідси епітет — Зевс «гостинний» і «гостям супутник».

    221—222. Одіссей виявляє незвичну для гомерівських часів соромливість.

    288. «Вільно б з мужчинами зналась раніше відкритого шлюбу». — Гомерівські дівчата жили при батьках досить замкнуто. З’являтись на вулиці із стороннім мужчиною вважалось для них непристойним.

    310. Припадання до колін та обнімання їх — один із видів уклінного прохання. Звертання до авторитету господині дому Арети — слід давнього матріархату, коли жінці належала керівна роль у житті роду й сім’ї.

    329. «…боялась вона свого дядька» — тобто Посейдона.

    VII пісня «Одіссеї» Гомера

    54—55. Арета, дружина Алкіноя, як видно з цих рядків, доводилась йому сестрою. Це не порушувало найдавнішого звичаєвого права, адже сам Зевс і Гера теж були брат і сестра. Проте далі Арета змальовується як племінниця Алкіноя — явний слід пізнішої епохи, коли шлюб рідних брата й сестри стали вважати кровозмішанням.

    59. Плем’я казкових велетнів-гігантів, за переказом, повстало проти богів, але було переможене ними і скинуте в підземне царство.

    86—89. В домах заможних греків двері й навіть пороги оббивали золотими, срібними й мідними платівками, так само як стіни оббивались міддю. Темно-синя сталь — особливий емалевий сплав темно-синього кольору, відомий ще в мікенську епоху.

    103. В заможних домах гомерівської епохи кількість слуг-не-вільників звичайно була невелика. Круглу цифру «п’ятдесят слу-жебних жінок» треба сприймати як епічну умовність.

    137—138. Осяйний дозорець — Гермес. Йому робили узливання перед сном, бо він нібито усипляв людей, доторкаючись до їх очей своїм жезлом, і вночі був охоронцем спокійного сну.

    146. Цей рядок перекладено за виправленим текстом, замість традиційного «…Арето, ясна Рексенора божистого донько».

    153. «…край вогнища хатнього сів він на попіл-». — Хатнє вогнище — священне місце в домі, осередок культу домашніх богів. Сідати на попіл було ознакою найукліннішого прохання.

    197. Прялі суворі — Мойри, богині людської долі: одна з них пряде нитку життя людини, друга, натягуючи нитку, визначає строк життя, і третя, перерізаючи нитку, припиняє життя людини.

    245. Ім’я німфи Каліпсо (буквально «та, що ховає»), можливо, семітського походження.

    259. Число сім вавилоняни вважали священним числом.

    321. Острів Евбея міг здаватися дуже далеким тільки для малоазійських греків, для жителів грецького континенту — це один з найближчих островів.

    VIII пісня «Одіссеї» Гомера

    18. Син Лаерта — Одіссей.

    64. Грецькі народні співці — аеди, або рапсоди — були здебільшого сліпі, сліпцем вважали й самого Гомера. Так само й українських лірників та кобзарів ми уявляємо переважно сліпими.

    79. Піфійський храм Аполлона у Дельфах побудовано на тому місці, де, за переказом, Алоллон убив потворного змія Піфона; дельфійське святилище звали Піфо, а жриць, які в ньому пророкували, піфіями.

    82. «Початок нещасть» — йдеться про Троянську війну.

    111—115. В переліку феакійських юнаків майже всі імена пов’язані з морською справою, так само як і ім’я самої Навсікаї або її діда Навсітоя; обидва імені походять від грецького слова навс — корабель, Акроней — той, що спереду корабля, Окіал — той, що біжить по морю, Елатрей та Еретмей — весляри, гребці; Навтей — корабельник, Прімней — стерничий, Амфіал та Анхіал — ті, що живуть по обидві сторони моря, Анабесіней — той, що виходить на корабель, Фтоон — швидкий, Поліней — багатокорабельний, Тектонід —син кораблебудівника, Евріал — належний до широкого моря, На-вболід — вимірювач морських глибин або корабельний списник.

    124. В «Іліаді» трудова витривалість мулів порівнюється з працездатністю волів: коли пара мулів і пара волів починають разом кожна свою борозну, мули, звичайно, приходять першими.

    161—164. Морську торгівлю за гомерівських часів провадили переважно фінікійські купці, грецькі владущі верстви ставились до неї презирливо.

    168—175. Ідеалові гомерівської людини, яка величалася «вродою, розумом бистрим, своїми ділами», не відповідає відбита в цьому рядку «Одіссеї» підміна «діла» «красномовністю» — ознака значно пізнішої епохи і ще одне свідчення різночасного походження окремих частин поеми.

    219—228. «Перемагав мене лиш Філоктет… біля Трої…» — Цю згадку про лучні змагання під Троєю, очевидно, теж пізнішу вставку, важко погодити з кінцевими рядками VIII пісні, де ніхто ще не знає про участь Одіссея в Троянській війні.

    266—369. Ця велика вставка, після якої продовжуються танці та ігри феаків, здавна зветься розповіддю «про перелюбство» Арея й Афродіти.

    288. Кітерея — епітет Афродіти за назвою острова Кітери, біля якого вона, за легендою, народилась із піни морської і де було місце її давнього фінікійського культу. Цей епітет, взагалі не властивий гомерівському епосові. Мабуть, обидва ці місця — пізніші вставки.

    318—319. Звичаєве право дозволяло чоловікові, якого зрадила дружина, повернути її батькові і стягнути з нього заплачений за неї викуп.

    326 та 343. Описаний у цих місцях, а ще раніше в «Іліаді» (І. 599), нестримний, громоподібний регіт олімпійських богів здобув назву «гомеричного сміху».

    348. Йдеться про відшкодування за образу.

    361—363. Арей і Афродіта тікають туди, де були найголовніші місця їх культу; Фракія — країна, де особливо шанували Арея. Пафос — місто на острові Кіпрі з відомим храмом Афродіти. Проте за гомерівських часів Кіпр не належав грекам, і згадка про нього — ще одне свідчення, що розповідь «про перелюбство» — пізніша вставка.

    443—445. Попередження Арети — натяк на викрадення Еолового міха з вітрами, про що мова йтиме далі..

    492—520. Про епізод з троянським конем розповідають так звані поеми епічного циклу, що виникли пізніше гомерівських. Про падіння Трої розказують поеми «Зруйнування Іліона» та «Мала Іліада».

    IX пісня «Одіссеї» Гомера

    62—63. Не раз повторюється як своєрідний рефрен (рр. 105, 565 — 566 і далі).

    65. «…викликали по тричі ми кожного…» — Триразове викликання вбитих становило обряд прощання з ними, щоб допомогти їхнім душам вернутись до вітчизни, у спеціально споруджені могили-кенотафи.

    101. «…лотоса ласо споживши…» — Звукова гра слів лотоса — ласо відтворює гру слів оригіналу, де слово «лотос» зіставлено із словом «лантано» — забувати (звідси й уявлення про лотос як квітку, що дає забуття).

    108—109. «Ні ораниці не орють вони… в них і без оранки… все виростає». — Відтворення гри слів оригіналу.

    116—119. «…острівець невеликий… там без ліку диких пасеться кіз…» — Можливо, це острів Капрі (буквально «козиний»), розташований біля Неаполя, недалеко від вулканічної Сицилії, яку слід розуміти під казковою країною кіклопів (буквально — «круглооких»).

    125. «…кораблів із червоними грудьми…» — ніс корабля фарбували, звичайно, червоним суриком, а боки смолили, звідси й епітет корабля — «чорний» або «чорнобокий».

    213. Бесаги — тобто шкіряні мішки, що їх брали з собою в подорож стародавні греки, щоб зберігати вино.

    270. Зевс вважався покровителем подорожніх, що просять захисту і пристановища.

    359. Амбросія — див. прим, до IV. 445. Нектар — напій богів, що давав їм безсмертя і вічну юність.

    X пісня «Одіссеї» Гомера

    7. «Замужем дочки його були за своїми братами». — Одруження синів Еола з рідними сестрами — відбиток дуже давньої, порівнюючи з гомерівськими часами, групової форми шлюбу.

    86. «Близько-бо сходяться там дня і ночі розбіжні дороги». — Тут відбито відомості стародавніх греків про так звані «білі ночі» на півночі. Очевидно, країна лестригонів з її короткими літніми ночами — найбільш віддалене на північ місце Одіссеєвих блукань.

    135. Острів Еея. — В «Телегонії», останній з поем троянського циклу, яка до нас не дійшла, розповідалося, що Кіркея породила від Одіссея сина Телегона («народжений далеко»), який, шукаючи батька, прибув на острів Ітаку. Одіссей збройно виступив проти прибулих чужоземців і був смертельно поранений рукою Телегона. Довідавшись про те, що він убив свого батька, Телегон забрав з собою на Еею Пенелопу, з якою потім одружився, і Телемаха, дружиною якого стала Кіркея.

    190—192. Натяк на тумани, під час яких ні по сонцю, ні по зорях, по яких орієнтувались мореплавці, не можна встановити, де схід, а де захід.

    222. Грецькі жінки працювали за верстатом не сидячи, а ходячи навколо нього.

    235. Світле прамнейське вино — з виноградників гори Прамни на острові Ікарії (є ще однойменні міста біля Смірни та на острові Лесбосі).

    280. Греки вітались, не подаючи один одному руку, а лише торкаючись нею плеча.

    302. Світлий дозорець — епітет Гермеса.

    305. Молі — назва якогось чудодійного зілля або цілющого коріння. Це назва, можливо, не грецька, тому Гомер і відносить її до «мови богів».

    350—351. Дочки гаїв, джерел і потоків — німфи.

    441. «Хоч він і родичем був мені близьким». — Еврілох був небожем Одіссея.

    469. «…Ори пройшли своє коло…» — Ори — богині, що доглядали порядку в природі та змінювали пори року.

    492—495. Тіні померлих у підземному царстві, за віруванням стародавніх греків, були позбавлені здатності мислити. Лише тінь фіванського віщуна Тіресія (який фігурує живим у трагедії Есхіла «Едіп-цар») зберегла непорушним свій розум і дар віщувати майбутнє.

    513—514. Ахерон, Кокіт, Піріфлегетон, Стікс — річки в підземному царстві мертвих.

    518. Опис жертовного обряду для виклику померлих, про який розповідається в пісні XI.

    XI пісня «Одіссеї» Гомера

    14. «…країна людей кімерійських…» — в уявленнях греків про цей народ відбито неясні відомості про найдальші північні краї з їх полярними ночами.

    38—43. Цей опис «блідого жаху» й болю за віднятих смертю та війною, особливо в юному віці, привертав увагу поетів, починаючи з античності; так, уже Вергілій відтворив його в «Георгіках» та в «Енеїді».

    102. Йдеться про осліплення Поліфема (IX пісня), що накликало гнів його батька Посейдона на Одіссея та його супутників.

    107. Міфічний острів Трінакія, де паслись священні бики Геліо-са, — місце наступних пригод Одіссея. Трінакія буквально — тризубець. Майже так само називали стародавні греки Сицилію — Трінакрія (буквально — трикутник). Пізніше ці назви ототожнювались.

    134—135. Як здійснилось віщування Тіресія про легку смерть Одіссея, — розповідається в післягомерівській поемі «Телегонія».

    186. Натяк на не властиві гомерівській добі форми судочинства — очевидно, пізніша вставка.

    235—386. Перелік жінок, що фігурують у грецьких міфах.

    271—280. Міф про Едіпа, що вбив свого батька й одружився з своєю матір’ю Епікастою (за іншими — Йокастою) — став основою трагедій Софокла «Едіп-цар» та «Едіп в Колоні».

    287—297. Вродливу Перо, сестру Нестора, батько, пілоський владар Нелей, обіцяв видати за того, хто приведе йому стадо фесса-лійського державця Іфікла. Це зробив для Біанта, який сватався до Перо, брат його Мелампод — засновник культу Діоніса, «віщун бездоганний», що розумів навіть мову тварин. Про чудеса, які творив Мелампод, розповідає приписувана Гесіодові поема «Меламподія».

    299—300. Кастор і Полідевк (рим. Поллукс) — сини Леди: Полі-девк, народжений від Зевса, був безсмертний, а Кастор — син Тіндарея — звичайна людина. Після смерті Кастора Полідевк уділив йому половину свого життя, і відтоді брати жили, поперемінно вмираючи й воскресаючи. Так ці брати Діоскури (тобто діти Зевса) стали зразком братньої дружби, — про них згадується і в уривках з «Кіпрії» (поеми троянського циклу), які збереглися. Сузір’я Близнюків названо так на честь братів Діоскурів.

    315—316. Осса і Пеліон — гори недалеко від Олімпу, що здавна вважався оселею богів. У цих рядках відбивається пізніший погляд на Олімп, як лише на перший ступінь до оселі богів у небі. Вергілій відбив це в «Георгіках».

    318. «Син Зевса і пишноволосої Лети» — Аполлон.

    326—327. Мера — супутниця Артеміди, убита нею після того, як вона породила Локра від Зевса; Клімена — дружина Філака й мати Іфікла; Еріфіла — дружина Амфіарая, мати Алкмеона, підкуплена Полініком, сином Едіпа, умовила Амфіарая взяти участь у поході на Фіви, наперед знаючи, що він не вернеться живий, — за це була убита Алкмеоном.

    382. Товаришами Одіссея Гомер весь час називає його супутників на кораблі. Тут мова йде про бойових товаришів Одіссея з боїв під Троєю — про Ахілла, Еанта та ін.

    384. Йдеться про Агамемнона, якого вбила Клітемнестра.

    412—456. Весь цей уривок з сатирою на жіночу зрадливість та грубуватістю висловів — данина смакам пізніших слухачів гомерівських поем.

    471. Еакід — тобто внук Еака, син Пелея, Ахілл.

    489. В цій славетній репліці Ахілла є слово, про яке здавна сперечаються коментатори і якого більш ніде нема в Гомера; це слово «епарурос» — батрак.

    492. Благородний син Ахілла — Неоптолем.

    523. Йдеться про троянського коня.

    539. Асфодел. — Підземні луки в міфічному царстві мертвих заквітчані асфоделом (рід лілеї). Цій квітці належало почесне місце в старогрецькому заупокійному культі.

    543—551. Гнів Байтової тіні на Одіссея сягає ще їх земного суперництва, що призвело до смерті Еанта. Коли Фетіда, мати Ахілла, після його загибелі під Троєю пообіцяла синову зброю тому, хто найхоробріше відбивав його тіло від троянців, претендентами на нагороду виступили Еант і Одіссей. Для безстороннього розв’язання справи вирішили підслухати думку ворогів. Троянські дівчата, які сперечались на цю тему під впливом Афіни, дали перевагу Одіссеєві. Ображений Еант збожеволів і покінчив самогубством.

    565—600. Тут відбиваються інші, пізніші уявлення про загробне життя, — померлі не позбавлені тіла й людських почувань.

    577. Пелетр, або плетр — міра площі, приблизно 0,087 гектара.

    593—600. Сцена важкої і безплідної праці Сізіфа, з її характерним уповільненим ритмом.

    601—604. Ще один зразок пізніших уявлень греків — злиття образів Геракла-героя, тінь якого перебуває в підземнім царстві, і Геракла-бога, що з дружиною, богинею молодості Гебою, живе серед небожителів.

    621. Гірший муж — мікенський владар Еврістей, для якого Геракл зробив свої дванадцять подвигів і в числі їх — викрав триголового пса Кербера з підземного царства.

    XII пісня «Одіссеї» Гомера

    39. Тут мова йде, як вважають коментатори, про південно-західне узбережжя Італії, навпроти острова Капрі.

    61. Скелі блуденні — міфічні скелі, розташовані близько Мессінської протоки між островом Сицилією та італійським узбережжям; вони то розсуваються, то зближаються і тоді розвалюють кораблі, що поміж ними пропливають. Кіркея дає на вибір Одіссеєві дві дороги — поміж блуденних скель та поміж Скілли й Харібди; Одіссей вибирає останню.

    69—72. Поет згадує тут міф про похід Ясона та інших аргонавтів (від назви корабля «Арго») до Еета, владаря Колхіди (Кавказьке узбережжя Чорного моря), по золоте руно.

    85 та 104. Міфічні страховиська Скілла й Харібда, як пояснювали ще античні коментатори, жили одне проти одного в Мессінській затоці.

    124. Кратеїда (сильна) — мати жахливої Скілли.

    129—136. Сім черід худоби й сім овечих отар, по півсотні голів у кожній (корови і вівці символізують дні і ночі), — міфологічний образ п’ятдесяти тижнів, що становлять грецький місячний рік, на алегоричність якого звернув увагу ще Арістотель. Цей образ трохи інакше відтворено в загадці Клеобула, одного з семи грецьких мудреців: «в одного батька (рік) є дванадцять синів (місяців), які мають тридцять білих дочок (дні) і тридцять чорних (ночі), що весь час умирають і воскресають». (За іншими відомостями, ця загадка пов’язується з ім’ям поетеси Клеобуліни, дочки Клеобула з Лідії.)

    253. Грецькі риболови поміж гачком і волосінню прикріпляли рогову трубку, щоб риби не відгризли його разом з приманкою.

    317—318. Кожен красивий грот або печеру поетична фантазія греків заселяла вродливими німфами.

    343. Для стародавніх греків принесення жертви богам, по суті, становило спільну з ними учту.

    357. Не маючи під руками потрібного в жертовному ритуалі ячменю, супутники осипали жертовну тварину дубовим листям.

    XIII пісня «Одіссеї» Гомера

    14—15. «…а потім, з народу зібравши, своїми втрати повернем». — Покриття витрат за рахунок мас — яскраве свідчення експлуатації їх аристократією, що народжувалась.

    77. Камені з пробитими в них дірками — причали, до яких прив’язували линвами корабель, обернений до берега кормою.

    81. Греки гомерівських часів не запрягали в вози більше двох-трьох коней, — порівняння з четвернею — відбиток пізнішої доби.

    92. Цікавий контраст поміж тяжкими переживаннями Одіссея, його бажанням побачити хоч би «дим, що над рідним підноситься краєм», до якого він поривався цілих двадцять років, — і сном Одіссея перед самим порогом своєї вітчизни, якої він, ставши на її берег, не впізнає.

    105—107. Камінні амфори та кросна — мабуть, відповідної форми сталагміти й сталактити в одній з печер.

    130 та 140—142. Посейдон — один з найдавніших богів грецької міфології, шанований ще до приходу дорійських завойовників. Феакійський владар Алкіной вважався внуком Посейдона, отже, феаки «рід свій славетний від нього виводять».

    155—157. Схожа на корабель скеля й досі стоїть біля острова Корфу — колишньої Керкіри, яку давні коментатори вважали на цій підставі за острів феаків, що в Гомера має назву Схерії.

    246. «…пасовиська для кіз і свиней тут чудові». — В традиційному тексті «Одіссеї» та й у більшості перекладів читаємо — «для кіз і биків». Це суперечить ясній вказівці Гомера, що на скелястій Ітаці, позбавленій хороших пасовищ, паслись тільки кози та свині, а череди корів та інші стада випасались на суходолі. Підміна свиней на биків у цьому рядку, як зауважує В. Берар, була допущена, мабуть, з метроритмічних міркувань.

    259—271. Розповідаючи вигадану історію про себе, Одіссей вводить в неї епізод кривавої помсти, яка за гомерівських часів вважалась звичайним, анітрохи не ганебним ділом.

    377. Ахейські женихи домагались руки Пенелопи три роки — з того часу, коли довідались, що інші герої (Нестор, Менелай, Ага-мемнон) вернулися з-під Трої, а Одіссей пропав без вісті.

    388. «…з Трої… світлу намітку зривали…» — тобто руйнували її мури.

    412. Спарта завжди славилась красою своїх жінок.

    424. «5 домі Атріда» — тобто у Менелая.

    XIV пісня «Одіссеї» Гомера

    31. «…присів перед ними…» — Цей спосіб заспокоювати собак вважався у стародавніх греків і римлян одним з кращих.

    55. Ім’я Евмея названо тут уперше. Поет звертається до нього тут і далі в другій особі, наче до присутнього серед слухачів (так звана апострофа). Таке ж звертання є ще в «Іліаді» до Патрокла, а також до Менелая й Антілоха. Цей епічний прийом, по суті, й досі не з’ясований, пояснюють особливою симпатією поета до цих персонажів.

    85. За гомерівських часів торгове мореплавання часто сполучалося з піратством та торгівлею невільниками.

    100—107. З опису багатств, які мав володар Ітаки Одіссей, можна уявити, що являли собою гомерівські державці.

    144. Евмей тут уперше називає ім’я Одіссея.

    204. Кастор, син Гілака, вигаданий батько Одіссея.

    232. Військовий вождь мав право відібрати собі частину з загальної здобичі раніше, ніж її розподіляли жеребками.

    247. Торгові зв’язки між Єгиптом і Критом існували уже в кри-томікенську епоху.

    263—265. В основі вигаданої розповіді Одіссея лежать справжні історичні спогади про напади морських народів на Єгипет, засвідчені писемними пам’ятками стародавнього Єгипту. Цілком імовірно, що це були жителі Криту, так само, як і ті люди з півночі, що наймались до єгипетських фараонів.

    283—284. Хибне уявлення про те, ніби єгиптяни боялись грецьких богів, було властиве грецьким авторам також і в пізніші епохи.

    316. Ім’я Федон означає бережливий, жалісливий.

    324. Техніка добування і обробки як золота, так і інших металів була в гомерівську епоху настільки примітивна й важка, що всі метали цінились дуже високо. Особливо виділяє Гомер «ретельно оброблене, куте залізо».

    327—328. В Додоні був відомий оракул Зевса. Додонські жерці, що спали на голій землі біля славетного дуба, віщували з шелесту його листя.

    379. Етоліець — житель Етолії (західна частина середньої Греції).

    399. Скидання зі скелі — один із способів страти у стародавніх греків.

    482. Пояс блискучий — бойова запона з шкури або повсті, покрита металевими платівками для прикриття живота і стегон; надягався він під броню і спускався до колін.

    XV пісня «Одіссеї» Гомера

    1. Початок безпосередньо пов’язується з закінченням пісні XIII. Дія відбувається одночасно з дією пісні XIV.

    16. Батько Пенелопи — Ікарій; про братів її ніде більше не згадується.

    33. Афіна радить Телемахові плисти не найближчим шляхом від Еліди до Ітаки, де на нього в протоці жде засідка, а вздовж узбережжя Акарнанії, щоб підійти до Ітаки з півночі.

    134. За гомерівських часів під час бенкетів за столами сиділи, а не возлежали, як у пізнішій Греції та Римі.

    160. З’явлення орла праворуч було доброю ознакою. Спостерігаючи літ птахів, повертались обличчям на північ, отже, праворуч був схід — країна світла і успіхів. Менш поширеним було ворожіння з голосу птахів або з їх породи.

    249, 254. Поліфід — син Мантія, онук Мелампода; міф про. його сварку з батьком відомий тільки з цих рядків «Одіссеї». Гіпересія — місто на півночі Пелопоннесу.

    272—278. Теоклімен боїться родової помсти, але не криється з тим, що вбив людину.

    295—297. Круни, Халкіда, Фея — місцевості в Еліді.

    299. Йдеться про так звані Ехінадські острови біля узбережжя Акарнанії.

    301. Розповідь знов повертається до Одіссея, що залишався в хаті Евмея.

    356. Дружина Лаерта — Антіклея.

    388. «…в дім цього мужа» — тобто в дім Лаерта.

    403—404. Сирія, Ортігія — міфічні острови.

    415—416. Фінікійські купці, як відомо, провадили мінову торгівлю.

    526. «Яструб, провісник швидкий Аполлонів…» — Швидкокрилі соколи та яструби вважались власністю Аполлона, тоді як величний орел належав Зевсові.

    XVI пісня «Одіссеї» Гомера

    34—35. Подружнє ложе користувалось у стародавніх греків такою пошаною, що в разі смерті одного з подружжя і нового шлюбу однієї з сторін те ложе залишалось недоторканим.

    75. Вдови, які не виходили вдруге заміж, користувались загальною пошаною.

    207. Афіна, яка народилася з голови Зевса, вийшовши з неї в повному озброєнні, — богиня-войовниця, — вважалась і богинею воєнної здобичі.

    247—252. Загальна кількість перелічених тут женихів дорівнює 108, а коли додати до них ще названих тут челядників тощо, то й значно більша, — тоді як чоловічий покій (мегарон) гомерівського дому, судячи з руїн у Мікенах і Тірінті, вміщав щонайбільше чоловік п’ятдесят.

    269. Справа Ареєва — тобто бойова сутичка.

    288—290. Від вогнища та від жаровень, якими гомерівські греки опалювали й освітлювали приміщення, в ньому бувало димно.

    381—382. Народні збори мали право прирікати винних на вигнання з рідного краю.

    421—433. Антіноїв батько Евпейт взяв колись участь у грабіжницькому нападі тафійців (сусідів Ітаки з суходолу) на феспротів.

    XVII пісня «Одіссеї» Гомера

    199. «Дав йому й палку Евмей…» — в ориг. — скіпетр, — палка, яку в Гомера носили пастухи, і старці, й окличники, і судді, й жерці, і навіть владарі.

    207. Неріт, Ітак і Поліктор — сини Птерелая, що з Кефалонії переселилися на острів Ітаку. Ім’ям одного з них став зватися цей острів, ім’ям другого — гора в північній його частині, ім’ям третього — місцевість Полікторіон.

    339. «Сів на порозі обтесанім…» — В оригіналі говориться про ясеновий поріг, але це, очевидно, пізніша прикраса, бо пороги в Гомера скрізь кам’яні.

    441. «…до праці гіркої примусили…» — один з численних випадків звукової гри оригіналу.

    443. Згадка про Дметора, що силою захопив владу на Кіпрі, як і розповідь про пригоди в Єгипті, мабуть, пізнішого походження. Взагалі в піснях з XVII по XX пізніших вставок дуже багато.

    541. «Голосно чхнув Телемах…» — Чхання стародавні греки вважали за добру ознаку, тим-то й Пенелопа у відповідь на Телемахове чхання радісно засміялась.

    XVIII пісня «Одіссеї» Гомера

    6—7. Жебрака Арнея, що був на побігеньках у женихів, жартома називали Іром, виводячи це іронічне прізвисько від імені вісниці богів Іріди.

    28—29. На Кіпрі, кажуть, був звичай вибивати зуби свиням, захопленим у шкоді на чужому полі.

    77. «Підперезали» — тобто оголили до пояса, бо бійка навкулачки відбувалася з відкритою верхньою частиною тіла.

    139—140. Завдяки взаємодопомозі членів роду стародавній грек, навіть допустившись безрозсудства й злочину, не боявся за свою особисту безпеку.

    158—162. Афіна подає Пенелопі думку показатися женихам і таким чином приспати їх пильність, також підбиває женихів принести ще більше дарунків, щоб були відшкодовані заподіяні збитки і Пенелопа набула ще більшої поваги в сина й чоловіка.

    182. Гіпподамея та Автоноя — служниці Пенелопи, які її супроводили при виході з жіночої світлиці, бо виходити жінці до мужчин самій вважалось непристойним.

    246. Ясійський Аргос — тобто весь Пелопоннес.

    263. «На колісницях проворні їздці». — В гомерівську добу кінноти ще не було, і бойові дії провадилися з колісниць.

    328—329. Заїздом (грец. «лесха») — тут названо громадське приміщення, щось на зразок теперішнього клубу, де часом провадились збори й товариські розмови і можна було навіть переночувати. В холодну погоду замість «лесхи» люди збирались біля вогню в кузні.

    XIX пісня «Одіссеї» Гомера

    27—28. «…збіжжя з мірки черпає моєї…» — тобто «їсть мій хліб». Йдеться тут про «хенік» — трохи більшу за літр мірку сипучих тіл, що вважалась денною прожитковою нормою на одну людину. Саме слово «хенік» — пізнішого походження, як і весь цей уривок. Відоме воно з афінського прислів’я «не сідай на хенік» — тобто на мінімальний пайок, інакше кажучи — «не будь бездіяльним».

    34. «Із золотим каганцем…» — теж вказівка на пізніше походження уривка, бо за гомерівських часів доми освітлювались лише вогнищем, смолоскипами та жаровнями.

    86. «…наче дар Аполлона…» — буквально «з ласки Аполлона», який був втіленням молодості й покровителем юнаків.

    144—145. За гомерівських часів не вважалось неетичним говорити про майбутню смерть близької людини.

    163. «…не із дуба ти виріс… не із скелі…» — подібне до нашого «не з неба ж ти упав». Пенелопа запитує гостя приказкою, побудованою на міфі про походження людей від каменя або від дуба. Розповідають, що в давнину був звичай викидати новонароджених, яких не хотіли виховувати, на скелі або в дупло порохнявого дерева. Не знаючи, хто їх справжні батьки, про них говорили, що вони походять від дуба або від скелі.

    174. Дев’яносто міст — епічне кругле число.

    175. «Різні там мови змішалися…» — Гомер називав п’ять племен, що жили на Криті, в тому числі етеокритів, тобто корінних критян, доахейських осельників острова, і навіть дорійців, які значно пізніше оселились на середземноморському узбережжі, — ще одне свідчення різночасного походження окремих частин поеми.

    178—179. «…володарив дев ‘ятиліттями Мінос, великого Зевса бесідник…» — Міф про відновлення верховної влади раз на дев’ять років за допомогою магічного єднання з Зевсом, в розмові з яким володар одержує нові закони для країни, дуже давній. В основі його — первісне уявлення про зв’язок добробуту країни з фізичним станом її володаря, якого або вбивали, або обмежували певним строком урядування, що його можна було продовжувати.

    183. Етон — вигадане ім’я Одіссея.

    188. Амніс — місто на острові Криті, Ілітія — богиня пологів, покровителька породіль, пізніше ототожнена з Артемідою.

    225—231. Після багатьох сперечань, де саме була зображена сцена оленя з собакою (вишита на плащі чи вигравірувана на пряжці), вчені на підставі нових археологічних відкрить погодились на другому припущенні.

    260. Злоіліон — тобто лихої пам’яті Іліон, з яким пов’язано багато сумних спогадів.

    337—338. Рідкісне у Гомера випадкове римування.

    408—409. Гра слів — одворотний був досі та Одіссей — відтворення відповідної гри слів оригіналу.

    428—466. Епізод ловів на Парнасі навіть за глибокої давнини був не у всіх списках «Одіссеї». Так, Платон знає цей епізод, а Арістотель («Поетика», VIII) хвалить Гомера за те, що той не все описував, що трапилось з його героєм, наприклад, як було поранено його на Парнасі.

    467—475. Сцену впізнання Одіссея старою нянею високо цінували з найдавніших часів, починаючи з Ціцерона, Діонісія галікарнаського та ін.

    473. Доторкнутись до підборіддя співбесідника було у греків ознакою любові та ніжного прохання.

    563—567. Гра слів оригіналу, яка дуже захоплювала стародавніх греків і римлян (Платон, Горацій, Вергілій).

    573. Сокири одна за одною вряд устромлялись лезами в землю так, щоб обухи утворювали пряму лінію і стріла могла пройти через вушка всіх дванадцяти сокир.

    XX пісня «Одіссеї» Гомера

    63. «Нехай би страшна мене буря схопила…» — Так само Єлена («Іліада», VI. 345) висловлювала жаль, що вихор не вхопив та не втопив її в морі ще в день її народження. Несподіване зникнення людини приписували вихорові, який відносить її на острів щасливих.

    64. Пітьма й туман, що вкривають на заході гирло ріки Океану, — тобто шлях до Аїду, царства смерті.

    66. Дочок Пандарея, що вкрав золотого пса з критського храму Зевса, — Аедону, Клеотеру і Метопу — за батьків злочин Зевс покарав наглою смертю в квітучому віці.

    113—114. Грім з безхмарного неба був віщим знаком. З цим не в’яжеться згадка про хмару в рядку 104, мабуть, вставленому пізніше.

    156. «…для всіх-бо тут свято сьогодні…» — свято початку місяця на честь Аполлона.

    187. На суходолі Одіссей мав пасовиська і стада.

    210. Край кефаленський — прилегла до Ітаки частина суходолу та сусідніх островів («Сама, й Дуліхій, і Закінт, лісами густими укритий». — IX. 24).

    242—-243. «…ліворуч злетів перед ними високолетний орел…» — Птах, що з’являється в небі з лівого боку, вважався поганою прикметою.

    299—300. Ктесіпп «…вхопив… з корзини ногу волячу…» — В хлібні кошики за гомерівських часів м’яса не клали, — місце для нього було на «блискучих» столах, які спеціально мили губками перед кожним обідом, та й м’ясо на стіл подавалось тільки філейне, отже, наведений епізод, мабуть, належить до вставок.

    301—302. «…усміхнувся… глузливо» — в ориг. «сардонічно» (сар-доніон). Сардонічний сміх — в’їдливий, ущипливий, злобно-насмішкуватий. Античні коментатори (можливо, за народною етимологією) пов’язували цей вислів з назвою острова Сардинії, де росла дуже гірка трава, що спотворювала риси обличчя в гірку «сардонічну» усмішку. Відомо, проте, що гомерівські греки про Сардинію ще не знали, отже, вислів цей — пізнішого походження.

    XXI пісня «Одіссеї» Гомера

    7. «Ключ дуже гарний…» — явний анахронізм, адже в гомерівську епоху ні замків, ні ключів не знали.

    120—122. Сокири були поставлені в прокопаному для них рівчаку — очевидно, на подвір’ї, перед домом, а не в самому домі, де щільно втрамбована долівка цього не дозволяла зробити.

    145. Обов’язком ворожбита при жертвах було ворожити по нутрощах жертовних тварин, а також доглядати за узливанням з кратери, в якій змішували вино з водою.

    148—153. Стародавні греки ставились до своїх жерців без особливої пошани: Леод сидить не на почесному місці за столом, а в лівому кутку біля кратери з розбавленим вином, Антіной одверто глузує з нього, натякаючи на його неробочі руки, які й сам Гомер називає «незвичними та ніжними».

    295, 303. Кентаври (напівлюди-напівконі), сп’янівши на весіллі Пірітоя, владаря міфічних лапітів, накинулись на їхніх жінок, — у кривавій бійці, яка виникла з цього приводу, кентаври зазнали поразки.

    395. «Чи не сточили ще рога…» — На кінцях лука, для більшої пружності, греки приробляли коров’ячі або інші роги, до яких прикріплялась тятива.

    XXII пісня «Одіссеї» Гомера

    1. «Скинув із себе лахміття тоді Одіссей…» — як і перед всяким змаганням, він оголює верхню частину тіла.

    55—64. Женихи виявляють готовність не тільки відшкодувати всі заподіяні ними збитки, але й сплатити величезний штраф — по двадцять биків, що, за нормами тодішнього звичаєвого права, повністю ліквідувало б конфлікт і позбавило б Одіссея підстав для безкарного вбивства женихів.

    79. Одіссей передбачливо виніс із приміщення всю зброю, але Еврімах мав при боці короткий меч, якого інші юнаки, очевидно, на цей раз не захопили.

    122. Четверошкурий щит — покритий чотирма шарами товстої шкури.

    232, 235. «Подужать» — «Алкімів син дужий» — гра слів. В оригіналі ім’я Менторового батька — Алкім — означає дужий, відважний.

    334. Жертовник Зевса, охоронця осель, давав право недоторканності кожному, хто прибіг до нього.

    481. За грецькими віруваннями, пролита в домі кров оскверняла його, і він потребував обряду очищення через обкурювання сіркою.

    XXIII пісня «Одіссеї» Гомера

    88. Поріг кам’яний. — Йдеться про поріг поміж жіночим і чоловічим покоями.

    162—163. Ще один випадок схожої на риму випадкової співзвучності закінчень сусідніх рядків в оригіналі.

    190—201. Деякі дослідники припускають, що Одіссеєве ліжко, яке коріниться в землі так же, як і подружнє життя — в природі, має символічний характер.

    201. Воловий ремінь відігравав роль пружинного матраца.

    218—224. Приклад Єлени й Паріса («чужинця»), наведений Пенелопою, — мало виправдана в її аргументації пізніша вставка.

    245. Імена коней, що возять Еос понад світом, — Ламп і Фаетон, — означають сяйво, блиск — так само, як і подібні до них імена дочок Геліоса — Лампетія та Фаетуса.

    248—249. «Ще не дійшли ми з тобою… до краю наших випробувань…» — Про дальшу долю Одіссея й Пенелопи розповідає епічна поема «Телегонія».

    296. На цьому, як свідчать александрійські вчені Арістофан та Арістарх, справжня «Одіссея» закінчується. Решта XXIII і вся XXIV пісні (так звана психагогія) додані пізніше, як і багато вставок в інших піснях поеми. Щоправда, деякі дослідники вважають неможливим, щоб така чудова розгорнута епопея мала таке маловиразне закінчення, як «відхід до сну». Зате вони розширюють межі пізнішого додатку до основного тексту «Одіссеї», визнаючи, що останні чотири пісні являють цілком зв’язний виклад.

    347. Рання зоря золотошатна — богиня світанку Еос.

    XXIV пісня «Одіссеї» Гомера

    1. Гермес кілленійський. — Гермес народився на горі Кіллені.

    5. Всупереч загальним уявленням стародавніх греків про загробне життя та описові його в XI пісні, душі померлих тут зберігають пам’ять і свідомість, скиглячи (відбиток уявлення про душу як про пташку); йдуть до Аїду за помахом Гермесового жезла і залишаються там без похоронного обряду. Все це ще раз підтверджує думку про пізніше походження цієї пісні.

    11—12. Левкадська скеля — біля входу до підземного царства мертвих. Брама Геліоса — на західному краю світу. У неї, за уявленням стародавніх греків, заходило сонце.

    26—27. Під час походу на Трою Агамемнон був вождем цілого війська ахеїв.

    37. Йдеться про Аргос у Фессалії, де народився Ахілл.

    46. «…волосся собі обстригали» — див. прим, до IV. 198.

    47—48. Мати — морська німфа Фетіда, донька старця морського Нерея, мати Ахілла. Безсмертні німфи — сорок дев’ять її сестер-нере’щ, що разом з Фетідою прийшли оплакувати її сина.

    60. Гомер згадує то одну музу, то кількох, ніде не називаючи ні кількості їх, ні імен. Гесіод перший визначив кількість — дев’ять муз — і назвав їх поіменно. Наведена згадка про дев’ять муз — ще один доказ того, що даний текст — пізнішого походження.

    195. Ім’я Пенелопи, що «вірна лишилась… Одіссею», стало прозивним для означення вірної дружини.

    199. «…така Тіндареєва донька…» — Йдеться не про Єлену, а про Клітемнестру, дочку Леди, що її смертним чоловіком був Тіндарей.

    252. Одна з небагатьох в «Одіссеї» згадок про рабство.

    304—306. Алібант — місто в Південній Італії. Граючи на значенні цієї назви (від «аліо» — блукати), Одіссей натякає на свої довгочасні блукання та поневіряння. Вигаданими іменами, якими Одіссей називає себе і своїх предків, він продовжує натякати на свою долю. Щодо первісного значення цих імен є різні здогади. За одним з них Еперіт — означає гнаний, Афідант — той, кого не щадили, Поліпемон — багатостраждальний.

    378. Нерік — місто в Акарнанії (західна частина середньої Греції), біля якого корінфяни пізніше прокопали канал, що відділяє Левка-ду від суходолу.

    429. Кефаленянами названі тут женихи з Сами, Дуліхію й Закінту.

    502—503. Афіна в вигляді Ментора розпочала опікуватись Телемахом у І пісні «Одіссеї» і в цьому ж вигляді з’являється наприкінці поеми, опікуючись його «незламним у нещастях» батьком.

    523. Міднощокш шолом — тобто з мідними платівками, що прикривали щоки й скроні.

    Примітки до «Одіссеї» Гомера

    Зміст. «Одіссея». Гомер

    Наступна сторінка «Одіссея». Гомер

    Комментарии закрыты.