21 ПІСНЯ.
    ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ. ЛУК ОДІССЕЇВ.
    «Одіссея». Гомер

    21 ПІСНЯ. ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ. ЛУК ОДІССЕЇВ. «Одіссея». Гомер

    Зміст двадцять першої пісні «Одіссеї» Гомера

    Пенелопа приносить Одіссеєві лук і стріли; побачивши їх, Евмей і Філотій проливають сльози; Антіной насміхається з них. Телемах встановлює жердини для стріляння й пробує натягнута лука; Одіссей подає йому знак, щоб він залишив лук. Женихи марно намагаються його натягнути. Одіссей відкривається Евмеєві і Філотію; вони готуються вмертвити женихів. Після невдалої Еврімахової спроби натягти лук Антіной пропонує відкласти стріляння до наступного дня. Одіссей просить, щоб йому дозволили зробити спробу; женихи проти цього, але за наказом Телемаха лук подано Одіссеєві; він його натягує, стріляє і влучає в ціль.

    Думку тоді подала ясноока богиня Афіна
    Мудрій Ікарія доньці, славетній умом Пенелопі, —
    Лук женихам принести для змагань в Одіссеєвім домі
    Й сиве залізо подати — страшного убивства початок.
    5] Вийшла по сходах високих на верх вона власного дому,
    Вигнутий тонко із міді в долоню міцну захопила
    Ключ дуже гарний із держальцем зручним слонової кості.
    В глиб вона дому пішла з жінками служебними разом
    Аж у комору, де в схові скарби владареві лежали —
    10] Золото, мідь і залізо, в труді наполегливім куте.
    Поряд із луком тугим лежав сагайдак там, набитий
    Стрілами, що вилітають із свистом і стогоном з лука.
    В дар Одіссей їх одержав, як був в Лакедемоні гостем,
    Від Еврітіда Іфіта, що був на безсмертного схожий.
    15] Стрілись в Мессені вони, в Ортілоха розумного домі.
    Мав Одіссей там борги постягать, що були йому винні
    Люди цілої країни Мессенської. Перевезли-бо
    На кораблях многовеслих з Ітаки до себе мессенці
    Триста овець густорунних, ще й разом із їх пастухами.
    20] Ще юнаком Одіссей у цій справі послом до них їздив
    В дальню дорогу, — старійшини й батько його посилали.
    Що ж до Іфіта — він коней шукав, — аж дванадцять пропало
    В нього кобил та мулів, придатних уже до роботи.
    Згодом вони до недолі і смерті його спричинились
    25] В час, коли з Зевсовим сином, відважним душею Гераклом,
    Славним у подвигах мужніх, він бачивсь, до нього прийшовши.
    Гостя свого він убив у власному домі своєму!
    Не посоромивсь тоді ні ока богів, ані столу,
    Де, нечестивий, його частував він. Так гостя убивши,
    30] Позабирав він з конюшень кобил його міцнокопитних.
    Отже, шукаючи їх, Іфіт з Одіссеєм зустрівся,
    Дав йому лука, що в дар від великого мав він Евріта, —
    Той залишив його сину, вмираючи в домі високім.
    А Одіссей йому гострий дав меч та ще й списа міцного —
    35] Щирої дружби завдаток. Та сісти їм разом до столу
    Й ближче спізнатися не довелося, — раніше син Зевсів
    Вбив Еврітіда Іфіта, що був на безсмертного схожий,
    І Одіссеєві лук дарував. Та, йдучи у походи
    На кораблях чорнобоких, не брав Одіссей із собою
    40] Лука того, а як спогад про любого друга він дома
    Завжди його залишав і носив у своїй лиш країні.
    От до дверей підійшла Пенелопа, в жінках богосвітла,
    Переступила дубовий поріг, що колись його тесля
    Гладко увесь обтесав і вирівняв брусся по шнуру,
    45] Вправив одвірки міцні і двері світлисті навісив.
    Ремінь вона від дверного кільця відв’язала швиденько,
    Вставила ключ у щілину і, засув відсунувши тихо,
    Двері штовхнула. І раптом вони заревли тоді, наче
    Бик, що на луках пасеться. Ревли отак двері прегарні,
    50] Діткнуті мідним ключем, і враз розчинилися навстіж.
    Вийшла вона на високий поміст, де у неї стояли
    Скрині, що повні до верху одежі були запашної.
    Сп’явшись навшпиньки, зняла із кілка вона лук скорострільний
    Разом з налучнем світлястим, що був він загорнутий в ньому.
    55] Сіла у крісло вона, поклала собі на коліна
    Лук владаря, напучень ізнявши, й заплакала гірко.
    А вдовольнивши зажурене серце плачем многослізним,
    До женихів родовитих вона увійшла у господу
    З луком тугим, несучи у руках сагайдак, весь набитий
    60] Стрілами, що вилітають із свистом і стогоном з лука.
    Вслід їй служниці скриню велику внесли, що лежало
    Міді багато у ній і заліза — вся зброя державця.
    До женихів увійшовши, окраса жінок богосвітла,
    Стала вона під одвірком, що дах підпирав надійно,
    65] Лиця закрила собі світлистим, ясним покривалом;
    З нею обабіч стояли обидві служниці дбайливі.
    До женихів вона зразу озвалась тоді і сказала:
    «Слухайте всі, женихи невгамовні! Цей дім облягли ви,
    Щоб безнастанно весь час отут їсти і пити, бо надто
    70] Довго господаря дома немає. Тож виправдань інших
    Ви не здолаєте дати, крім того, що має з вас кожен
    Намір посватать мене і взяти собі за дружину.
    Що ж, женихи, для цього почніть між собою змагання.
    Дам ось великий вам лук богорівного я Одіссея.
    75] Хто тятиву якнайлегше у спритних долонях натягне
    Й всі он дванадцять сокир крізь вушка стрілою прошиє, —
    Разом із ним я піду, залишивши подружню оселю,
    Гарну, й красиву таку, і набутку всілякого повну, —
    Мабуть, не раз і вві сні я згадувать буду про неї».
    80] Мовивши так, богосвітлому каже вона свинопасу
    Лук той подать женихам і покласти їм сиве залізо.
    Взяв із сльозами Евмей і поклав перед ними ту зброю.
    Плакав також волопас, господарів лук упізнавши.
    Лаять їх став Антіной, на ім’я окликаючи, й мовив:
    85] «Ех, селюки ви дурні! У вас думка лише про сьогодні.
    Нащо, нікчеми, ви сльози ллєте і цій жінці у грудях
    Серце хвилюєте? Біль і без того їй душу проймає
    З дня, що назавжди від неї коханого взяв чоловіка.
    Отже, сидіть собі мовчки та їжте, а плакать за двері
    90] Геть забирайтесь відціль, тільки лук не забудьте лишити,
    Щоб женихи до змагань могли стати безпечно. Нелегко,
    Думаю, буде нам лук цей натягувать, струганий гладко.
    Поміж усіх тут присутніх немає-бо жодного мужа,
    Як Одіссей був. На власні я очі колись його бачив

    95] І пам’ятаю, хоч сам іще хлопцем малим тоді був я».
    Так говорив він, а серцем у грудях плекав ще надію,
    Що тятиву він натягне й стрілу крізь залізо пропустить.
    Справді ж, то перший стріли разючої мав скуштувати
    З сміливих рук Одіссея, якого у нього ж у домі
    100] Так він безчестив, ще й інших на те підбиваючи друзів.
    Отже, озвалась до них Телемахова сила священна:
    «Горенько! Розуму зовсім мене сам Кроніон позбавив!
    Матінка люба моя, розсудлива завжди й розумна,
    Каже, що заміж виходить за іншого й дім покидає,
    105] Я ж тільки знаю сміюсь та серцем безумним радію!
    Що ж, женихи, починайте змагання за цю нагороду!
    Жінки такої тепер не знайти ні в ахейській країні,
    Ні у священному Пілосі, ні в Арголіді й Мікенах,
    Ні на Ітаці самій, ні на чорній землі суходолу.
    110] Знаєте це ви й самі. Навіщо ж хвалить мені матір?
    Не допускайте ж п’яних відмовок і не відкладайте
    Лучних надалі змагань, щоб могли ми їх бачити врешті.
    Спробую я у стрілянні із лука і сам позмагатись.
    Як тятиву б натягнув я й стрілу пропустив крізь залізо,
    115] То не смутила б тоді моя мати мене, і за іншим
    З дому тоді не пішла б, і мене не лишала б самого,
    Раз уже вмію тримати прекрасну я батькову зброю».
    З цими словами він раптом підвівся й з плечей своїх скинув
    Плащ пурпуровий і гострий свій меч, що висів на раменах.
    120] Передусім поставив сокири, для них прокопавши
    Довгий рівчак, рядком усі вирівняв їх він по шнуру
    Й землю кругом утоптав. Усі дивувались ахеї,
    Як їх поставив доладно, хоч досі цього і не бачив.
    Він відступив до порога, щоб спробувать лук натягнути.
    125] Тричі з великим зусиллям зігнути його намагався,
    Тричі снаги бракувало, але не втрачав він надії
    І тятиву натягнути, й стрілу пропустить крізь залізо.
    Може б, її натягнув учетверте, напруживши сили,
    Та Одіссей, лиш кивнувши чолом, намагання ці стримав.
    130] Знову озвалась до них Телемахова сила священна:
    «Горенько! Видно, й лишусь я слабкий та безсилий, чи надто
    Я молодий і на руки свої ще покластись не можу,
    Щоб захиститись від мужа, що кривдити нас починає.
    Спробуйте ж ви, що від мене, мабуть, набагато сильніші,
    135] Лук натягнути, — давайте почнім уже наші змагання!»
    Мовивши так і на землю поставивши лук біля себе,
    Тут же його до дверей прислонив він, обтесаних гладко,
    Поряд із ним і стрілу притулив до окільця дверного,
    Потім, вернувшись, сів він у крісло, з якого підвівся.
    140] Саме тоді обізвався до них Антіной, син Евпейта:
    «Товариші, чергою всі зліва направо ставайте,
    З місця почавши того, відкіля нам вино наливають».
    Так говорив Антіной, і подобалось всім його слово.
    Перший з усіх женихів підвівся Леод, син Ойнопа.
    145] Був він на жертвах у них ворожбит, при кратері чудовій
    Завжди сидів іздаля. Та йому не були до вподоби
    Всі ці безчинства зухвалі, й осуджував тих женихів він.
    Першим і лук Одіссеїв із гострою взяв він стрілою
    І відступив до порога, щоб спробувать лук натягнути,
    150] Та не зігнув — незвичні та ніжні зомліли відразу
    Руки його. Звернувсь тоді до женихів він і мовив:
    «Друзі, не міг натягнуть я, хай спробує інший хто-небудь!
    Лук цей для духа й душі багатьох із мужів найзначніших
    Прикростей може завдать. Набагато-бо краще умерти,
    155] Ніж животіти, позбувшись того, задля чого весь час тут
    Всі ми збирались, чого день у день ми так довго чекали.
    Мабуть, і зараз іще не один сподівається й прагне
    Заміж узяти собі Пенелопу, жону Одіссея,
    Кожен, хто спробує лук той невдало, нехай зрозуміє —
    160] Іншу належить йому із ахеянок, гарно убраних,
    Сватати, віном її добиваючись. Вийде за того
    Заміж вона, хто більш принесе їй і хто їй судився».
    Мовивши так і на землю поставивши лук біля себе,
    Тут же його до дверей прислонив він, обтесаних гладко,
    165] Поряд із ним і стрілу притулив до окільця дверного,
    Потім, вернувшись, сів він у крісло, з якого підвівся.
    Лаять Леода почав Антіной і на нього кричати:
    «Що за слова крізь зубів огорожу проскочили в тебе!
    Буйні, страшні ці розмови твої я з обуренням слухав!
    170] Лук цей для тіла й душі багатьох із мужів найзначніших
    Прикростей може завдать, якщо й ти натягнути не можеш.
    Що ж, не таким тебе мати поважна на світ породила,
    Щоб тятиву натягнути умів ти і стріли пускати.
    Знайдуться тут женихи благородні, що швидко натягнуть».
    175] Мовивши це, звернувсь до Мелантія він, козопаса:
    «Ну-бо, Мелантію, живо огонь розпали у господі,
    Потім великий ослін, накривши руном, ти поставиш,
    Далі з комори внесеш туди лою кружало велике,
    Щоб, розігрівши його, ним лук юнаки намастили
    180] І, натягнувши той лук, почали б уже наші змагання».
    Так він сказав, і вогонь неугасний роздмухав Мелантій,
    Потім великий ослін, накривши руном, він поставив,
    Далі з комори приніс туди лою кружало велике;
    Лук юнаки намастили й натягувать стали. Та лука
    185] Все ж натягнуть не могли — бракувало для цього їм сили.
    Лиш Антіной з Еврімахом, на бога подібним, не брались —
    Два женихів ватажки, відвагою й родом знатніші.
    Вийшли тоді одночасно з господи тієї обоє —
    І волопас, і свинар Одіссея божистого вірний.
    190] Вийшов за ними услід і сам Одіссей богосвітлий.
    Як за дверима уже опинились вони й за подвір’ям,
    Словом ласкавим озвався до них Одіссей і промовив:
    «Хтів би я щось, волопасе й свинарю, сказать вам, та, може,
    Краще мовчать? Але дух мій мене говорить спонукає.
    195] Чи помогли б Одіссеєві ви, якби тут він неждано
    Сам з’явився між нами, якимось приведений богом?
    Чи женихам ви тоді помагали б, а чи Одіссею?
    Прямо скажіть ви мені, як дух вам наказує й серце».
    Відповідаючи, так воловий пастух йому мовив:
    200] «Зевсе, наш батьку, якби ж то ти справді здійснив це бажання!
    Хай би вернувся цей муж, хай бог приведе його швидше!
    Сам би тоді ти побачив, які в мене сила і руки».
    Отже, так само й Евмей почав до безсмертних молитись,
    Щоб якнайшвидше в свій дім Одіссей велемудрий вернувся.
    205] Лиш після того, як справжні він сам у них вивідав мислі,
    В відповідь знову до них із такими звернувся словами:
    «Це ж бо я сам перед вами! Багато недолі зазнавши,
    Аж через двадцять я років вернувся до рідного краю.
    Знаю, з челядників всіх в моїм домі приїзд мій жаданий
    210] Вам лише двом. Не чув я, щоб інший хто-небудь між ними
    Вічних благав би богів додому мене повернути.
    Як воно статися має, всю правду обом вам скажу я.
    Як женихів гордовитих сам бог через мене здолає,
    Вам я обом і жінок приведу, і майном забезпечу,
    215] Й поряд з моїм вам будинки поставлю. Ви будете наче
    Товариші Телемаха мені чи брати його рідні.
    Незаперечну ознаку ще можу я вам показати,
    Щоб безсумнівно у серці своїм ви упевнились, хто я, —
    Шрам на нозі, де кабан колись іклами білими вдарив,
    220] Як із синами Автоліка я полював на Парнасі».
    Мовивши це, ізняв він лахміття з великого шраму,
    Ті ж тільки глянули, добре господаря зразу ж пізнали;
    Мудрого стали вони Одіссея з слізьми обнімати,
    В голову й плечі з любов’ю обидва його цілували.
    225] В відповідь сам Одіссей цілував їм і голови, й руки.
    В уболіванні й журбі так зайшло б їм і сонце за обрій,
    Та Одіссей їх і сам уже стримувать став і промовив:
    «Годі вже плакати вам і зітхать, а то хтось ще побачить,
    Вийшовши з дому сюди, і всім, хто там є, розголосить.
    230] Входьте ж по одному в дім, та разом удвох не заходьте, —
    Перший — я, а за мною вже ви. І такий буде знак вам:
    Мабуть, ніхто із присутніх отут женихів благородних
    Дати мені не дозволить ні лука, ні стріл в сагайдаку.
    Отже, тоді, богосвітлий Евмею, ти через господу
    235] Лук принесеш і даси мені в руки. Жінкам же накажеш
    Позачиняти всі двері в господу на засуви щільно.
    А як котра з них чи стогін почує, чи крик чоловічий
    З замкнених наших покоїв, ні одна з кімнати за двері
    Хай не виходить, хай тихо сидить біля праці своєї,
    240] Ти ж, богосвітлий Філотію, маєш на брамі знадвору
    Засув засунути й зразу ж вірьовкою перев’язати».
    З словом цим в дім увійшов, побудований зручно й вигідно,
    А увійшовши, сів він у крісло, з якого підвівся.
    За Одіссеєм божистим услід його слуги вернулись.
    245] А Еврімах уже лука в руках повертав усіляко —
    Звідси то звідти його на вогні нагрівав він. Та лука
    Все ж натягнути не міг, аж серцем стогнав гордовитим.
    Навіть розсердився він і нарешті озвався й промовив:
    «Горе! Одна лиш гризота за себе мені і за всіх вас!
    250] Я вже не так отим шлюбом журюсь, хоч і це мені прикро,
    Є-бо ще й інших багато ахеянок тут, на Ітаці,
    Морем омитій, і всюди — по інших містах і країнах.
    А що такими себе слабосилими тут показали
    Проти божистого ми Одіссея, що й лук натягнути
    255] Ми не змогли, то вічна ганьба нам у всіх поколіннях!»
    Знову озвався до нього тоді Антіной, син Евпейта:
    «Ні, Еврімаху, не буде цього, ти ж і сам розумієш.
    Нині вшановують люди на честь Аполлона велике
    Свято. Хто ж лука у день цей натягувать мав би? Спокійно
    260] Це відкладім. А сокири, що тут їх у ряд встановили,
    Хай залишаються, їх-бо, гадаю, ніхто не украде,
    До Одіссея, сина Лаерта, в господу зайшовши.
    Ну ж бо, хай келихи нам виночерпій наллє аж по вінця,
    Щоб, узливанням почавши, ми й лука тугого відклали.
    265] А на світанок Мелантію ми, козопасові, скажем
    Кіз добірних пригнати, з цілої отари найкращих.
    Стегна їх ми славнолукому в жертву складем Аполлону,
    Потім візьмемось за лук і закінчимо наші змагання».
    Так говорив Антіной, і подобалась їм його мова.
    270] Воду окличники стали на руки тоді їм зливати,
    Понаповняли кратери питвом юнаки аж по вінця
    І між всіма розділили, по келихах рівно розливши.
    По узливанні й самі вони випили, скільки хотіли.
    Тут, замишляючи хитрість, сказав Одіссей велемудрий:
    275] «Слухайте-бо, женихи володарки славетної, — маю
    Те вам сказати, до чого у грудях мій дух спонукає.
    А особливо тебе, Еврімаху, й тебе, Ангіною
    Богоподібний, благаю, подав-бо ти слушну пораду —
    Лук залишити сьогодні, на волю богів це поклавши.
    280] Завтра ж нам бог перемогу пошле — кому забажає.
    Дайте ж но лук мені гладко обточений, щоб перед вами
    Спробувать руки і міць свою міг я, чи є ще у мене
    Сила, що мав я раніше колись у гнучких своїх м’язах,
    Чи змарнували її недоля моя і блукання».
    285] Так він сказав, женихи ж обуренням всі запалали
    З страху, що справді він зможе обточений лук натягнути.
    Лаять чужинця почав Антіной і на нього кричати:
    «Ах, приблудо нещасний! Ти розуму зовсім позбувся!
    Мало тобі, що на учті спокійно між нас, благородних,
    290] Ти ось сидиш, і їси безборонно, і наші розмови
    Й бесіди слухаєш тут. Адже досі ніхто із чужинців,
    А з жебраків особливо, не слухав ще наші розмови.
    Медосолодким вином одурманений ти. Воно шкодить
    Кожному, хто його п’є на всю пельку, не знаючи міри.
    295] Славному Еврітіону-кентаврові, як до лапітів
    Та до відважного духом вождя їх прибув, Пірітоя,
    Шкоди воно ж завдало. Вином затуманивши розум,
    Бешкету в буйстві накоїв він в домі того Пірітоя.
    Гнівом охоплені, з місць своїх разом схопились герої,
    300] Витягли разом за двері його і нещадною міддю
    Вуха і ніс відтяли. А він, одурманений зовсім,
    Так і пішов з божевіллям в своєму безумному серці.
    От між людей і кентаврів відтоді пішла ворожнеча, —
    Перший же лиха собі і завдав він, вином тоді впившись.
    305] Попереджаю й тебе про біду я велику, якщо ти
    Лук натягатимеш тут. Співчуття ти ні в кого не знайдеш
    В нашій країні, коли ми тебе в кораблі чорнобокім
    На суходіл, до Ехета-державця, губителя смертних,
    Вирядим. А відтіля вже рятунку нема. Тож спокійно
    310] Пий і не дуже спіши з молодими в змагання вступати».
    Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:
    «Ні, Ангіною, було б таки несправедливо й негарно
    Кривдить гостей Телемаха, що в дім цей до нього приходять!
    Справді ти думав, що знайде цей гість у руках своїх силу
    315] Лук Одіссеїв як слід натягнуть і, поклавшись на неї,
    В дім свій мене поведе і візьме собі за дружину?
    Сам в глибині свого серця надії він цеї не має.
    Отже, нема чого вам своєю журитись душею,
    Далі учтуйте собі, — з нічого нічого й не вийде».
    320] В відповідь так Еврімах, син Поліба, до неї промовив:
    «Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!
    Хто б таке думав, що він тебе візьме, — нічого не вийде.
    Ми боїмося лише від мужів і жінок поговору,
    Щоб між ахеями роду низького не мовив хто-небудь:
    325] Значно слабіші мужі дружину відважного мужа
    Сватають тут, а самі ж і лук натягнути не можуть.
    А заблукав сюди зайда, якийся чужинець жебрущий,
    Легко лук натягнув і залізо прошив він стрілою.
    Так говоритимуть, нам же велике то буде безчестя».
    330] Відповідаючи, мовить йому Пенелопа розумна:
    «Ні, Еврімаху, для тих уже досить неслави в народі,
    Хто не соромиться дім і маєток увесь об’їдати
    Славного мужа. Яке ж ви вбачаєте в тому безчестя?
    Цей же чужинець і зростом високий, і постаттю дужий,
    335] І запевняє, що знатним він може хвалитися батьком.
    Дайте ж бо лук йому гладко обточений — хай вже побачим.
    От що скажу я тобі, і справді воно так і буде:
    Якщо натягне він лук і дасть Аполлон йому славу,
    В плащ, і хітон одягну його, й в інше одіння красиве,
    340] Гострого дам йому списа від псів і людей захищатись,
    Меч йому дам я двосічний і пару сандалій на ноги
    І споряджу, куди серцем своїм і душею він прагне».
    Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
    «Мати моя, кому схочу, то й дам я цей лук, бо, крім мене,
    345] Права не має з ахеїв ніхто його дать чи не дати,
    Скільки їх тут не кермує, на цій кременистій Ітаці,
    Скільки не є й з островів близ Еліди, багатої кіньми.
    Не заборонить ніхто проти волі моєї, як схочу
    Дати чужинцеві лук той назавжди — нехай собі носить.
    350] Краще до себе вертайся й пильнуй там своєї роботи —
    Кросен своїх, веретен — та доглянь, щоб служниці у домі
    Всі працювали як слід. А розмови про лук — чоловіча
    Справа, найбільше ж — моя, бо я лише в домі господар!»
    Подиву повна до себе вернулась тоді Пенелопа,
    355] Синове слово розумне їй глибоко в душу запало.
    В горницю верхню вона із служницями вийшовши, довго
    Плакала за Одіссеєм, за мужем коханим, аж поки
    Сном їй солодким повіки звела ясноока Афіна.
    Лук же зігнутий узяв і поніс свинопас богосвітлий,
    360] А женихи усі разом тоді на весь дім закричали.
    Дехто й таке говорив із тих юнаків веледумних:
    «Гей, куди це ти лук той несеш, свинопасе нещасний?
    Скоро, приблудо, тебе між свиней твоїх там, на безлюдді,
    Пси поїдять, що їх сам згодував ти, якщо милосердний
    365] Буде до нас Аполлон і всі інші богове безсмертні».
    Так вони мовили, він же той лук, де ішов, там і кинув,
    Зляканий тим, що усі женихи на весь дім закричали.
    Та Телемах з свого боку погрозливо крикнув до нього:
    «Тату, лук віднеси! Тож не кожного слухати треба.
    370] Хоч я й молодший за тебе, а можу тебе камінцями
    Вигнати в поле, адже набагато я силою дужчий.
    От якби я так же само й за всіх женихів гордовитих,
    Скільки є в домі, був би руками і силою дужчий!
    От би напевно тоді я примусив із нашого дому
    375] З жахом забратися тих, що чинять отут неподобства!»
    Так говорив він, і в відповідь весело зареготали
    Всі женихи, й відлягло в них на серці від гніву тяжкого
    На Телемаха. Свинар поніс тоді через господу
    Лук і його велемудрому дав Одіссеєві в руки.
    380] Вмить він гукнув годувшіьницю й мовив старій Евріклеї:
    «От що звелів Телемах, розумна моя Евріклеє!
    Позачиняй усі двері в господу на засуви щільно.
    Вчує ж яка з челядинок чи стогін, чи крик чоловічий
    В замкнених наших покоях, ні одна з кімнати за двері
    385] Хай не виходить, хай тихо сидить біля праці своєї».
    Так він промовив, у неї ж безкрилим лишилося слово,
    І до кімнат, де жили вони, двері сама зачинила.
    Вискочив мовчки тоді із дому Філотій за двері
    Й браму замкнув, що веде в обгороджене муром подвір’я.
    390] Біля сіней корабельна там линва лежала, з начосів
    Звита папірусних. Нею він засув зв’язав на воротях,
    А повернувшися, сів у крісло, з якого підвівся,
    Й на Одіссея зорив. А той на свій лук роздивлявся,
    Так його й сяк уважно з усіх розглядаючи боків,
    395] Чи не сточили ще рога в відсутність господаря черви.
    Дехто й таке говорив, на сусіда свого позирнувши:
    «Знається, видно, й на луках приблуда цей злодійкуватий.
    Думати можна, що й дома у нього є лук такий самий
    Чи змайструвати такого ж він хоче. В руках-бо все крутить
    400] Так уже й сяк його цей от на збитки удатний бродяга».
    Інші й таке говорили із тих юнаків велемудрих:
    «Хай би так само йому і назавжди у всьому щастило,
    Як коли-небудь він лука здолає цього натягнути!»
    Так женихи говорили. В той час Одіссей велемудрий,
    405] Лук свій узявши великий, увесь його пильно оглянув.
    Як чоловік у грі на формінзі і співах умілий
    Легко струну на кілочок новий натягнути здолає,
    Скручену кишку овечу з кінців із обох прив’язавши, —
    Так без зусилля свій лук натягнув Одіссей велемудрий.
    410] Зразу ж тоді й тятиви правицею злегка торкнувся —
    Дзвінко вона пролунала, мов ластівки голос чудесний.
    Смуток великий серця охопив женихам, їх обличчя
    Зблідли. Сам Зевс громозвучну тут виявив з неба ознаку.
    Серцем зрадів витривалий в біді Одіссей богосвітлий
    415] З того, що син гнучкомудрого Кроноса дав це знамення.
    Бистро узяв він стрілу, що самотньо одна лиш лежала
    З краю стола, — усі інші в місткому були сагайдаку
    Сховані, — їх на собі ахеї ті мали зазнати.
    Взявши за держално лук, почав тятиву від зазубрин
    420] Сидьма натягувать він і, націлившись, випустив бистру
    З лука стрілу. Анітрохи не схибив він, жодного вушка
    Не зачепив у сокирах, усі їх стрілою прошивши
    Міднотяжкою. Тоді Одіссей Телемахові мовив:
    «Не осоромив тебе, Телемаху, твій гість, у покоях
    425] Сидячи цих, — несхибно у ціль я улучив, недовго
    Лук цей натягував я. Ще сила моя збереглася,
    Марно мені женихи докоряють, даремно безчестять.
    Ну, а тепер і вечерю вже час готувати ахеям,
    Поки ще видно, а потім ще й іншої втіхи спожити
    430] В співах з формінгою, — це наймиліша є учти окраса».
    Мовивши так, він бровами повів. Мечем мідногострим
    Підперезавсь Телемах, богорівного син Одіссея,
    В руки взяв списа свого і ззаду за батьковим кріслом

    Став поблизу біля нього, озброєний сяйною міддю.

    21 ПІСНЯ. ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ. ЛУК ОДІССЕЇВ. «Одіссея». Гомер

    Зміст. «Одіссея». Гомер

    Наступна сторінка «Одіссея». Гомер

    Комментарии закрыты.