20 ПІСНЯ.
    НІЧ З 38 НА 39 ДЕНЬ. ВРАНЦІ І ОПІВДНІ 39 ДНЯ. ПЕРЕД УБИВСТВОМ ЖЕНИХІВ.
    «Одіссея». Гомер

    20 ПІСНЯ. НІЧ З 38 НА 39 ДЕНЬ. ВРАНЦІ І ОПІВДНІ 39 ДНЯ. ПЕРЕД УБИВСТВОМ ЖЕНИХІВ. «Одіссея». Гомер

    Зміст двадцятої пісні «Одіссеї» Гомера

    Одіссей лягає спати в сінях; прокидається від ридань Пенелопи. Добрі прикмети, їдальню готують до учти. З’являється спочатку Евмей, потім Мелантій, який знову ображає Одіссея, і, нарешті, Філотій, що наглядає череди корів. Змагання стримує женихів, які мали намір умертвити Телемаха. За столом Ктесіпп ображає Одіссея. Серед женихів замішання: Теоклімен провіщає їм близьку загибель.

    В передпокої стеливсь на спочин Одіссей богосвітлий.
    Шкуру волову під низ постелив сиром’ятну, а зверху
    Руна поклав від овець, що їх повбивали ахеї,
    А коли ліг він, плащем окрила його Еврінома.
    5] Там і лежав Одіссей, женихам намишляючи згубу,
    В тиші безсонній. Тим часом служебні жінки, що й раніше
    Любосні мали зв’язки з женихами, з кімнат вибігали,
    Перекидаючись сміхом і жартами поміж собою.
    А Одіссеєві в грудях з обурення серце кипіло.
    10] Довго в думках міркував він і духом своїм ще вагався —
    Кинутись зразу на них і до одної всіх повбивати
    Чи допустити, щоб ніч провели вони цю з женихами
    Зарозумілими, тільки ж востаннє. А серце гарчало
    В грудях, немов над сліпими щенятами кволими сука
    15] Грізно гарчить, на прохожих готова накинутись люто, —
    Так же гарчало в нім серце, обурене цим непотребством.
    В груди б’ючи себе, серцю він мовив своєму з докором:
    «Серце, терпи! І мерзеннішу ти перетерпіло днину
    В час той, коли пожирав кіклоп нездоланний могутніх
    20] Товаришів моїх. Стерпіло ти, поки вивів з печери
    Розум мене, хоч здавалось, немає вже нам порятунку».
    Так говорив він, у грудях стривожене лаючи серце.
    І у слухняній покорі воно терпеливо надалі
    Зносило все. А сам так крутився із боку він на бік,
    25] Як над великим вогнем наповнений жиром і кров’ю
    Шлунок тримає людина й весь час його з боку та на бік
    Перевертає старанно, щоб швидше увесь він усмаживсь,
    Так з боку на бік крутивсь Одіссей, добираючи в мислях,
    Як йому на багатьох женихів безсоромних самому
    30] Руки накласти. До нього наблизилась в час той Афіна.
    З неба зійшовши і постать звичайної жінки прибравши,
    Стала йому в головах і так говорила до нього:
    «Чом це ти досі не спиш, найнещасніший поміж мужами?
    Ось-бо оселя твоя, і дружина твоя в цій оселі,
    35] Ось і твій син, що кожен з нас мати такого хотів би».
    Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
    «Все це, богине, ти правду мені цілковиту сказала.
    Лиш одного у своїх не здолаю добрати я мислях —
    Як мені на багатьох женихів безсоромних самому
    40] Руки накласти. Адже тут усі вони вкупі щоденно.
    Є й важливіші думки, над якими в душі я міркую:
    Навіть коли їх уб’ю, з допомогою Зевса й твоєю,
    Наслідків як я уникну? Над цим ось подумай-но справді».
    В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
    45] «Ну і чудний же ти! Інший повірив би й гіршому другу,
    Смертній людині, що всіх міркувань отих зовсім не знає.
    Я ж є богиня, яка стереже тебе скрізь безустанно
    В кожній пригоді. Та все розкажу тобі щиро й одверто.
    Хай би підступно навкруг півсотнею засідок смертні
    50] Нас облягли, щоб знаряддям Ареєвим тут повбивати,
    Навіть тоді б ми корів їх і тучних овець відібрали б.
    Хай тебе сон легковійний огорне. То ж мука — на варті
    Ніч всю не спати. Проте всіх нещасть ти позбудешся скоро».
    Так вона мовила, й сон йому пролила на повіки,
    55] Потім сама на Олімп відлетіла в богинях пресвітла.
    Сон, що розслаблює тіло й душевні знімає тривоги,
    Сплинув на нього. Прокинувшись в час той на ложі м’якому,
    Сіла достойна дружина його і заплакала гірко.
    А як сльозами й плачем цілком вже наситила дух свій,
    60] До Артеміди з благанням звернулась в жінках богосвітла:
    «О Артемідо, богине-владичице, Зевсова доню!
    Хай би, у груди стрілою ударивши, ти мені зразу б
    Вирвала душу! Нехай би страшна мене буря схопила
    І по далеких шляхах занесла б через пітьму й тумани
    65] В гирло ріки Океану, що світ обпливає навколо!
    Так Пандареєвих дочок була колись буря схопила,
    Вбили батьків їх боги, і в сирітстві вони залишились
    В домі своєму. Сама їх пресвітла тоді Афродіта
    Сиром, солодким вином і медом лише згодувала.
    70] Гера їм розуму й вроди над інших жінок наділила,
    Постать їм гожу й струнку пречиста дала Артеміда.
    Вміння ж в усяких мистецтвах сама їх Афіна навчила.
    Тож на великий Олімп богосвітла прийшла Афродіта
    Зевса просити, щоб дівам щасливе завершення шлюбу
    75] Дав громогравець надхмарний. Усе-бо він знає чудово,
    Знає щасливу й нещасную долю людей земнородних.
    Гарпії ж вирвали в час той із дому дівчат цих таємно
    І віддали піклуванню жахливих Ерінній безжальних.
    Хай владарі олімпійські мене так же само погублять,
    80] Хай пишнокоса уб’є Артеміда, лише б Одіссея
    Бачить хоч би й під землею, в безодню жахливу зійшовши,
    Тільки б не стати мені утіхою гіршого мужа!
    Легше-бо й лихо терпіти людині, коли безутішно
    Плаче вона цілий день, смутним умліваючи серцем,

    85] Ночі ж приносять їй сон. І про все забуває людина —
    І про печалі, й про радість, — лише він повіки їй склепить.
    Тільки мені навіть сни божество посилає погані.
    Схожий на мужа мого хтось лежав уночі біля мене,
    Зовсім такий, як ішов він в похід. І радісно билось
    90] Серце в мені, й не могла я сказати — чи сон то, чи дійсність».
    Поки вона говорила, Еос надійшла злотошатна.
    Тужні ридання дружини почув Одіссей богосвітлий.
    Став прислухатися він, і здалося йому, що дружина
    Вже упізнала його і стоїть над його узголів’ям.
    95] Плащ відгорнувши і руна овечі, що спав він під ними.
    Все поскладав у покоях на крісло, а шкуру овечу
    Склав за дверима й до Зевса він, руки простерши, молився:
    «Зевсе, наш батьку! Якщо суходолом і морем вернути
    Зводили в рідний ви край мене, злигоднів стільки завдавши,
    100] Хай тоді хтось із о’селі, прокинувшись, ясно для мене
    Голос подасть, а знадвору хай Зевс дасть провіщення інше!»
    Так він молився тоді, і зглянувся Зевс наймудріший,
    І загримів з висоти верховин світлосяйних Олімпу,
    З хмари ясної. І вельми зрадів Одіссей богосвітлий.
    105] Голос служниці-млинарки в той час пролунав недалеко
    З дому, де жорна мололи муку вожаєві народу.
    Там клопоталось при жорнах дванадцять жінок, що мололи
    Ячну для хліба муку і пшеничну — для мозку людини.
    Інші вже спали жінки, усю помоловши пшеницю.
    110] Тільки одна не скінчила, бо слабша була, й біля жорна
    Стоячи, мовить слова, що були Одіссеєві знаком:
    «Зевсе, наш батьку, богів і людей володарю могутній!
    Як загримів ти неждано з укритого зорями неба!
    Хмари ж на ньому нема. Комусь цим провіщення дав ти.
    115] Зглянься й на мене, нещасну, і виконай те, що прошу я:
    Хай ця вечеря розкішна отут, в Одіссеєвім домі,
    Нині останньою буде для тих женихів осоружних!
    В праці виснажливій гнуться коліна мені, що мелю тут
    Ячну муку, — хай вони тут востаннє учтують сьогодні!»
    120] Мовила так, і зрадів з її слів Одіссей богосвітлий
    Так, як і з Зевсових громів, — він знав, що на винних помститься.
    Інші служниці зійшлись в Одіссеєвім домі прегарнім
    І розпалили на вогнищі хатнім огонь неугасний.
    А Телемах богорівний з постелі тим часом підвівся,
    125] В одяг убрався, черезпліч загострений меч перевісив,
    Знизу сандалії гарні до ніг підв’язав мускулястих,
    Списа міцного узяв із мідним загостреним вістрям,
    Став, на порозі спинившись, і так говорив Евріклеї:
    «Неню кохана, чи гостя у домі як слід вшанували
    130] Ложем-постелею, чи він де-небудь лежить без уваги?
    В матінки часом буває таке, хоч вона і розумна:
    То необдумано й гіршим увагу сама приділяє
    Людям, то вирядить кращих вона без ніякої шани».
    В відповідь люба промовила неня йому Евріклея:
    135] «Ні, не винуй її нині, дитино, вона-бо не винна.
    Пив він вина, скільки хтів, удвох отут сидячи з нею.
    Що ж до вечері — питала його, то сказав — не голодний.
    А як нарешті згадав і про сон уже він, і про ложе,
    То постелити для нього служницям вона загадала.
    140] Та як людина злиденна і долею скривджена тяжко,
    Він на постелі м’якій в покривалах не хтів спочивати,
    А на воловій ліг шкурі сирій та на рунах овечих
    В передпокої. А ми плащем його зверху окрили».
    Так говорила вона. Телемах тоді вийшов з покоїв
    145] З списом в руках. Услід йому вибігли пси прудконогі.
    Площею йшов до ахеїв він тих в наголінниках мідних.
    Стала челядниць служебних скликати в жінках богосвітла,
    Опсова донька, стара Евріклея, Пейсенора внука:
    «Гей, покропіть у покоях одні та жвавіш підмітайте,
    150] Потім на крісла різьблені стеліть покриття пурпурові.
    Губками другі гарненько столи постирайте обідні,
    Чаші помийте і кубки тонкої роботи й подвійні
    Келихи вимийте чисто. А треті по воду джерельну
    Йдіть до криниць та, глядіть мені, швидше додому вертайтесь.
    155] Тож женихи тут сьогодні недовго баритися будуть,
    Рано вони поприходять, для всіх-бо тут свято сьогодні».
    Так вона мовила, й радо послухали всі її мови.
    Двадцять пішли до джерел, де вона у криницях темніла.
    Інші ж у домі старанно тоді почали прибирати.
    ібо Потім і слуги ахеїв прийшли і стали старанно
    Дрова колоть. Тим часом жінки від джерел із водою
    Вже поприходили. Згодом прийшов свинопас, із кошари
    Трьох кабанів він пригнав, із стада цілого найкращих.
    Випустив їх на подвір’я попастись в кошарі чудовій,
    165] Сам же він до Одіссея звернувся і мовив привітно:
    «Гостю, чи трохи ласкавіш на тебе тут дивляться нині,
    Чи так же само, як вчора, в цім домі тебе зневажають?»
    Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
    «Хай би, Евмею, на них помстились богове за все те,
    170] Що натворили злочинно ці люди, нахабні й зухвалі,
    В домі чужому, не маючи сорому ані краплини!»
    Так між собою вони провадили стиха розмову.
    Саме тоді підійшов козопас до них близько, Мелантій.
    Кози добірні він гнав, щонайкращі з цілої отари,
    175] Для женихів на обід. Ще й двоє було з ним підпасків.
    Під гомінким передсінком вони своїх кіз прив’язали,
    Сам же Мелантій тоді Одіссеєві мовив глузливо:
    «Що ж ти, приблудо, у домі тут будеш усім докучати
    Жебрами цими? А чи не забрався б відціль ти за двері?
    180] Не розминутися нам із тобою, я бачу, сьогодні,
    Поки моїх кулаків не скуштуєш. Вже надто нахабно
    Жебраєш ти! Тож учти і в інших бувають ахеїв».
    Так він кричав. Але змовчав йому Одіссей велемудрий,
    Лиш головою хитнув, лихе замишляючи в серці.
    185] Третім Філотій до них підійшов, пастухів розпорядник,
    Ялівку для женихів він пригнав і козлів найжирніших.
    Перевезли перевізники їх, що із суші на острів
    Інших людей перевозять — усякого, хто прибуває…
    Під гомінкий передсінок худобу свою прив’язав він,
    190] Сам підійшов до Евмея й почав свинопаса питати:
    «Що це за гість, свинопасе, останніми днями з’явився
    В нашому домі? З люду якого походженням може
    Він похвалитися? Звідки він родом, де батьківська нива?
    Злидень він справжній, а вигляд у нього вождя чи державця.
    195] В мандри для горя й біди людей посилають безсмертні,
    Навіть державцям могутнім нещастя вони напрядають».
    Мовивши це, привітав рукою він правою гостя,
    Сам же озвався до нього і слово промовив крилате:
    «Радуйся, батьку-чужинче! Нехай тобі випаде щастя
    200] Хоч на майбутнє, бо зараз біди зазнаєш ти багато.
    Зевсе, наш батьку! Немає від тебе жорстокіших в небі.
    Ти не жалієш людей, хоч сам же на світ породив їх,
    Всякого лиха й болючих скорбот завдаєш ти нещасним.
    Потом мене пройняло, як я глянув на тебе, й гарячі
    205] Сльози побігли з очей, коли я згадав Одіссея:
    Мабуть, і він десь так само в бахмітті по людях блукає,
    Якщо живий і досі ще бачить десь сонячне сяйво.
    А як умер уже він і в оселю Аща спустився,
    Згадувать буду повік бездоганного я Одіссея.
    210] Хлопчиком ще у краю кефаленськім мене він поставив
    Пасти корів. Розплодились вони надзвичайно, — ні в кого
    Більш не знайти череди із корів таких широколобих.
    Люди чужії велять у поживу собі приганяти
    Нашу худобу, ні сина його не соромлячись в домі,
    215] Ані страхаючись кари богів. Давно вже хотілось
    їм поділити державця відсутнього спадок багатий.
    Дух мій у грудях не раз тривожиться мислю такою.
    Дуже погано було б при сині господаря власнім
    Десь в чужину, до інших людей, з чередою всією
    220] Звідси піти; а ще гірше, з худобою тут залишившись,
    Сісти й журитися тим, як чужі її люди марнують.
    Міг би давно вже до когось із інших державців могутніх
    Я утекти, — до такої вже міри це стало нестерпним,
    Та сподіваюся все, що повернеться, може, нещасний
    225] І розжене женихів осоружних по їхніх домівках».
    Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
    «Ні на дурну, ні на злу ти людину, пастуше, не схожий.
    Сам переконуюсь я, що мудрість ввійшла в твоє серце.
    Ось що тобі розповім, велику приймаючи клятву, —
    230] Свідком хай Зевс мені буде найперше, і стіл цей гостинний,
    І Одіссеєве вогнище це, що до нього прийшов я.
    Ще ти не підеш відціль, як уже Одіссей буде дома.
    Сам-бо, якщо того схочеш, на власні ти очі побачиш,
    Як убиватиме він женихів, що тут господарять».
    235] В відповідь мовив йому чередник, що корів випасає:
    «О, якби слово твоє та виконав, гостю, Кроніон!
    Переконався б ти сам, що є в мене сила і руки».
    А після того й Евмей до безсмертних усіх помолився,
    Щоб якнайшвидше додому вернувсь Одіссей велемудрий.
    240] Так між собою вони провадили стиха розмову.
    А женихи Телемахові смерть і загибель тим часом
    Вже готували. Раптом ліворуч злетів перед ними
    Високолетний орел, сполохану ніс він голубку.
    До женихів звернувся тоді Амфіном і промовив:
    245] «Друзі мої, нічого із замірів наших не вийде,
    Нам Телемаха не вбити! Подумаймо краще про учту».
    Так говорив Амфіном, і подобалась їм його мова.
    В дім Одіссея вони богорівного всі повернулись,
    Скинули з себе плащі та, на крісла й стільці поскладавши,
    250] Різати жирних овець почали та козлів гладкобоких,
    Різали вепрів годованих, вбили й корову зі стада.
    Тельбухи спікши, вони поділили їх поміж собою,
    В чашах змішали вино, — свинопас уже й кубки подав їм.
    В кошиках гарних Філотій, усіх пастухів розпорядник,
    255] Хліб розставляв по столах. Вино розливав їм Мелантій.
    Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
    Хитру ховаючи ціль, Телемах посадив Одіссея
    При кам’яному порозі в збудованім добре покої,
    Непоказний поставив стілець йому й стіл невеличкий,
    260] Частку печені поклав перед ним і, вина в золотому
    Келиху давши, з такими звернувся до нього словами:
    «З цими мужами посидь тут, вино розпиваючи з ними.
    А від знущань женихів і від рук їх тебе захищати
    Буду я сам, бо це ж не громадський будинок, а власний
    265] Дім Одіссея, — його він придбав не для кого — для мене.
    Вас же прошу, женихи, язики свої стримуйте й силу
    Рук своїх, щоб ні до звади у вас не дійшло, ні до бійки».
    Так він сказав. А вони аж губи погризли зубами
    Й лиш дивувались, як сміливо став Телемах розмовляти.
    270] Саме тоді Антіной, син Евпейта, до них обізвався:
    «Як нам не прикро, ахеї, а зважити все ж доведеться
    На Телемаха, — вже надто він грізно до нас промовляє.
    Зевс не дозволив Кроніон, а то б ми давно у цім домі
    Утихомирили б надто горлатого цього базіку».
    275] Так говорив Антіной, та він це лишив без уваги.
    В час той окличники гнали крізь місто худобу жертовну
    Для гекатомби святої. Кудряві збирались ахеї
    В тінявий гай Аполлона, що стрілами влучно сягає.
    М’ясо тим часом чудове спекли і з рожен познімали,
    280] Кожному долю дали, й почалася в них учта преславна.
    Ті, що слугують, таку ж подали й Одіссеєві долю,
    Як і всім іншим. Таке розпорядження дав Телемах їм,
    Любий, повік дорогий богорівного син Одіссея.
    А женихам гордовитим в знущаннях зухвалих хоч трохи
    285] Стриматись не дозволяла Афіна, — хотіла, щоб більше
    Смутку і болю у серці відчув Одіссей, син Лаертів.
    Був серед тих женихів один особливо безчесний,
    Звався Ктесіпп на ім’я, а жив він на острові Самі.
    Гордий маєтками батька свого, наполегливо сватав
    290] Він Одіссея дружину, давно вже відсутнього в домі.
    До женихів він озвавсь тоді високодумних і мовив:
    «Слухайте, що я скажу, женихи невгамовні й відважні!
    Нарівні з іншими долю одержав свою цей чужинець,
    Як і належить. Було б таки несправедливо й негарно
    295] Кривдить гостей Телемаха, що в дім цей до нього приходять.
    Дай-но гостинцем і я наділю його так, щоб він мав чим
    Ушанувати служницю, що мила його, або інших
    З челяді, що в Одіссея божистого в домі слугують».
    Мовивши це, рукою міцною вхопив він з корзини
    зоо Ногу волячу й жбурнув в Одіссея, а той, відхиливши
    Голову спритно, уникнув удару і лиш усміхнувся
    В серці глузливо. Нога ж та улучила в мур непохитний.
    А Телемах до Ктесіппа озвався тоді і промовив:
    «Щастя твоє, Ктесіппе, що ти у мойого не влучив
    305] Гостя, бо все ж, одхилившись, твого він удару уникнув.
    Сам же тебе я тоді простромив би загостреним списом, —
    Мусив би батько тоді не весілля для тебе справляти,
    А похорон твій. Більше ніяких безчинств у цім домі
    Я не терпітиму. Добре усе розумію й чудово
    310] Знаю, що зле, що хороше, — давно я уже не дитина.
    Досить-бо зносити все терпеливо і тільки дивитись,
    Як ви нам ріжете вівці, вино в нас п’єте і наїдки
    Нищите. Важко змагатись мені з багатьма самотою,
    Та ворожнечі і кривд вже не будете ви тут чинити.
    315] А як самого мене убити ви прагнете міддю,
    То я ж і сам того хтів би. Умерти мені приємніше,
    Ніж на безчинства ганебні отут безустанно дивитись —
    Як зневажають гостей моїх, як по світлицях чудових
    Наших челядниць, служебних жінок, безсоромно безчестять».
    320] Так говорив Телемах, і тиша навколо настала.
    Зрештою Дамасторід Агелай до присутніх озвався:
    «Друзі, не слід нам, проте, на слушні слова й справедливі
    Лайкою відповідати й з ворожою кидатись люттю.
    Не ображайте чужинця цього і не кривдіть нікого
    325] З челяді, що в Одіссея божистого в домі слугують.
    Дам Телемахові я й його матінці добру пораду,
    Може, обом їм до серця вона припаде й до вподоби.
    Поки ще жевріла в грудях у вас хоч маленька надія,
    Що до свого Одіссей велемудрий повернеться дому,
    ззо доти не слід нам гнівитись було, що держали нас марно
    В наших домах та усе зволікали. Було б таки краще,
    Щоб повернувсь Одіссей і раптом прийшов би додому.
    Зараз же ясно цілком, що додому йому не вертатись.
    Йди ж бо посидь із матусею й заміж за того порадь їй
    335] Вийти, хто найзнатніший із нас, на дарунки щедріший,
    Щоб ти дідизною міг, радіючи, сам володіти,
    їсти і пити, вона ж — господарити в іншого домі».
    Відповідаючи, мовив йому Телемах тямовитий:
    «Зевсом клянусь, Агелаю, й стражданнями рідного батька,
    340] Що від Ітаки далеко загинув чи десь ще блукає,
    Матері заміж іти не перечу я, сам умовляю
    Вийти, за кого бажає, ще й дам їй багаті дарунки.
    А спонукати словами її — проти волі тікати
    З дому свого — я не смію. Хай бог нас від цього боронить!»
    345] Так говорив Телемах. В женихів же Паллада Афіна
    Сміх розбудила нестримний і всі їм думки помішала.
    Реготом, мовби чужі, зайшлись у них щелепи дужі.
    їли сире вони м’ясо криваве, рясними сльозами
    Повнились очі, — серця-бо їх передчували ридання.
    350] Словом озвався до них тоді Теоклімен боговидий:
    «О жалюгідні! Яке це вас лихо спостигло? Обличчя,
    Голови ваші й коліна — вам темрява ночі окрила!
    Стогоном все запалало, всі лиця спливають сльозами!
    Кров’ю забризкано мури й під стелею сволоки гарні!
    355] Сіни вже привидів повні, й подвір’я наповнене ними,
    В пітьму Ереба вони поспішають. Сонце у небі
    Зникло раптово — імла лиховійна його огорнула».
    Так він промовив, і в відповідь весело всі реготали.
    Перший тоді Еврімах, син Поліба, почав говорити:
    360] «Він збожеволів, цей гість, що прибув з чужини нещодавно!
    Треба мерщій, юнаки, його з дому спровадить за двері,
    Хай собі йде на майдан, якщо тут уже ніч він побачив!»
    В відповідь знову озвавсь тоді Теоклімен боговидий:
    «Ні, Еврімаху, твоїх не треба мені провожатих,
    365] Є-бо ще й очі у мене, і вуха, і ноги обидві,
    Власний є в грудях моїх нічим не ушкоджений розум.
    З ним я й піду відціля, як побачу, що вас настигає
    Лихо, якого уже не втекти, не уникнуть нікому
    З вас, женихів, що в оцім Одіссея божистого домі
    370] Кривдите й досі людей і вчиняєте всякі безчинства».
    Мовивши так, він вийшов з цього велелюдного дому
    І до Пірея пішов, що прийняв його дуже привітно.
    Переглядатись тоді женихи почали між собою
    Та Телемаха чіпать і гостей його глумом діймати.
    375] Дехто й таке говорив з женихів отих високодумних:
    «Не пощастило ж бо справді тобі на гостей, Телемаху!
    Маєш бродягу між ними брудного, що знає одно лиш —
    Жебрати їжі й пиття, до роботи ж і вміння, і сили
    В нього бракує, — цей зайвий тягар лиш обтяжує землю!»
    зво Другий встає й починає пророцтва якісь віщувати.
    «Хоч би мене ти послухав, було б набагато це краще:
    Вмить цих чужинців на дно корабля многовеслого киньмо
    І відішлім на Сікелію, там за них добре заплатять».
    Так говорили вони, та він це лишив без уваги,
    385] Мовчки дивився на батька лише, дожидаючи, поки
    Той накладе свої руки на цих женихів безсоромних.
    Сидячи тихо у кріслі чудовім, з кімнати навпроти
    Мудра Ікарія донька, славетна умом Пенелопа,
    Слухала кожне їх слово, що гучно в покоях лунало.
    390] З сміхом і реготом так справляли бучну вони учту
    Солодко й сито, було-бо всього заготовлено вдосталь.
    Тільки сумнішої ще не бувало вечері, ніж та, що
    Мала богиня для них із мужем могутньої сили

    Приготувати. Перші вони-бо намислили злочин.

    20 ПІСНЯ. НІЧ З 38 НА 39 ДЕНЬ. ВРАНЦІ І ОПІВДНІ 39 ДНЯ. ПЕРЕД УБИВСТВОМ ЖЕНИХІВ. «Одіссея». Гомер

    Зміст. «Одіссея». Гомер

    Наступна сторінка «Одіссея». Гомер

    Комментарии закрыты.