2 ПІСНЯ.
    ДЕНЬ ДРУГИЙ І РАНОК ТРЕТЬОГО ДНЯ. ЗБОРИ ІТАКІЙЦІВ. ТЕЛЕМАХІВ ОД’ЇЗД.
    «Одіссея». Гомер

    2 ПІСНЯ. ДЕНЬ ДРУГИЙ І РАНОК ТРЕТЬОГО ДНЯ. ЗБОРИ ІТАКІЙЦІВ. ТЕЛЕМАХІВ ОД’ЇЗД. «Одіссея». Гомер

    Зміст другої пісні «Одіссеї» Гомера

    Вранці Телемах наказує скликати ітакійських громадян на міську площу і всенародно вимагає на зборах, щоб женихи покинули його дім. Антіной зухвало з ним сперечається. Віще з’явлення орлів тлумачить Аліферс, якому грубо заперечує Еврімах. Телемах вимагає корабля, щоб їхати до Пілоса. Ментор дорікає громадянам за байдужість до Одіссеєвого сина. Після зборів, які свавільно розпустив Леокріт, Афіна у вигляді Ментора обіцяє Телемахові дати корабель і веслярів, а ключниця Евріклея споряджає його в дорогу. Телемах з уявним Ментором без відома матері відпливає до Пілоса.

    Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
    З ложа свойого підвівся улюблений син Одіссеїв,
    В одяг убрався, черезпліч нагострений меч перевісив
    І, до намащених ніг підв’язавши сандалії гарні,
    5] Вийшов зі спальні своєї, достоту на бога подібний.
    Дзвінкоголосих гукнувши окличників, він наказав їм
    Довговолосих на збори негайно скликать ахеїв.
    Ці їх скликали, а ті — на площу збиралися швидко.
    Щойно посходився люд і натовп зібрався великий,
    10] Вийшов на площу і він, тримаючи спис мідногострий.
    Був він не сам — услід йому бігли два пси прудконогі.
    Чаром божистим його опромінила з неба Афіна, —
    Всі зачудовано люди дивились, коли він проходив.
    Сів він на батьківськім місці, старшина ж уся розступилась.
    15] Першим Египтій, герой, до громади почав промовляти.
    Зігнутий старістю був і знав у житті він багато.
    Син-бо коханий його з Одіссеєм поплив богорівним
    В суднах просторих у той Іліон, що славиться кіньми, —
    Звавсь він Антіф-списоборець. В печері глибокій убивши,
    20] З’їв його лютий кіклоп останнім шматком на вечері.
    Троє синів ще лишалось, — один, Евріном, з женихами
    Гурту тримався, два інші у батька в полях працювали.
    Тільки й того не забув він, весь час ним журився і плакав.
    Тож із сльозами Египтій почав говорити й промовив:
    «Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!
    В нас ні нарад не було, ні зборів на нашім майдані
    З дня, як на суднах просторих одплив Одіссей богосвітлий.
    Хто ж бо нас нині зібрав? Де виникла в цьому потреба —
    В когось з молодших чи, може, в людей поважнішого віку?
    Може, хто звістку почув, що додому вертається військо,
    Ясно нехай оповість нам, про що він довідався перше.
    Може, щось інше у справі народній звістить і розкаже?
    Благословенним мені він здається й відважним! Нехай же і
    Зевс на добро йому все, що він серцем замислив, оберне!»
    35] Так він сказав, і, зрадівши, улюблений син Одіссеїв
    Всидіти довше не міг. Надумав і він говорити.
    Став посередині зборів. Тоді йому берло у руки
    Вклав окличник Пейсенор, в порадах розумних умілий.
    Спершу до старця звернувсь Телемах і промовив до нього:
    40] «Старче, той муж недалеко, — ти зараз і сам це побачиш.:
    Я цих людей позбирав, у великім-бо смутку я нині.
    Звістки ніде я не чув, що додому вертається військо,
    Мовити ясно не можу, щоб я десь довідався перше, —
    Нічого в справі народній мені сповістити й сказати.
    45] Йдеться про мене самого й про лиха, що впали на дім мій.:
    Два їх: одно — що загинув мій батько всечесний, який вам
    Був владарем і ставивсь до вас, як той батько ласкавий;
    Друге — ще гірше то лихо, що дім мій увесь незабаром
    Зовсім зруйнує й увесь мій набуток дощенту погубить.
    50] Матір мою женихи проти волі її обсідають,
    Всі оті милі сини тутешніх мужів щонайкращих.
    В дім до І карія-батька вони не посміли звернутись
    Прямо, щоб викуп належний він визначив сам за дочкою
    Й видав її за того, кого схоче, хто буде їй любий.
    55] В дім наш унадившись, день вони в день учащають до нього,
    Ріжуть нещадно воли в нас, і вівці, й годовані кози,
    П’ють наші вина іскристі, без міри й без краю справляють!
    Учти свої, — витрат не злічити! Немає-бо в домі
    Мужа, як був Одіссей, щоб нещастя оте відвернути.
    60] Ми ж боронитись тепер не здолаємо, й навіть пізніше
    Будем безпомічні ми, захистити себе неспроможні.
    Я б заступився і сам — була б тільки сила у мене!
    Діються речі, яких уже стерпіть не можна, — ганебно
    Гине мій дім. Нехай і самих вас обурення пройме,
    65] Й інших людей посоромтесь, сусідів своїх, що навколо
    Тут проживають. Бійтесь хоч гніву богів ви безсмертних,
    Щоб і до вас не змінились, уражені кривдами тими.
    Я заклинаю вас Зевса ім’ям олімпійця й Феміди,
    Тої, що збори скликає народні та їх розпускає, —
    70] Годі вам, друзі, дозвольте мені вже самому терзатись
    Горем болючим! Хіба Одіссей, мій батько всечесний,
    Скривдив ворожо ахеїв отих в наголінниках мідних,
    Що в ворожнечі мститесь на мені ви і платите лихом,
    Цим потураючи людям? То краще, якби вже самі ви
    75] Всі поз’їдали у мене маєтки, стада і отари.
    З’їли б самі ви усе, то й оплату я мав би скоріше.
    Ми-бо ходили б по місту й чіплялись до вас із благанням
    Наше віддати добро, аж поки всього б не вернули.
    Нині ж лише нездоланний ви серцеві жаль завдаєте».
    Гнівно слова ці він вигукнув, берло відкинув на землю,
    Сліз не тамуючи, й жалість до нього людей охопила.
    Мовчки сиділи всі інші, й ніхто з-поміж них не насміливсь
    В відповідь прикре сказать Телемахові слово образи.
    Тільки один Антіной озвався до нього й промовив:

    85] «Що ти сказав, Телемаху, шаленцю ти високомовний!
    Нащо ганьбиш нас? Ти хочеш неславою нас заплямити?
    Не женихи-бо у смутку й печалях твоїх завинили.
    Тільки матуся твоя, що на хитрощах знається добре.
    Третій минає вже рік і четвертий небавом настане
    90] З дня, як ахейським синам серця вона в грудях морочить,
    Всім-бо надію дає, обіцянками кожного тішить,
    Кожному вість посилає, в думках замишляючи інше.
    Підступ ще й інший вона в лукавих задумала мислях:
    Кросна великі в покоях поставивши, вмить заходилась
    95] Ткати велику тканину тонку і так нам сказала:
    «Юні мої женихи! Хоч і вмер Одіссей богосвітлий,
    Не спонукайте до шлюбу мене, аж поки скінчу я
    Покрив погребний, — щоб марно прядіння моє не пропало, —
    Славному старцю Лаерту на час, коли доля нещадно
    100] В повен зріст покладе його смерті в обійми скорботні,
    Щоб не корили мене ахеянки в цілій окрузі,
    Що залишився без савану той, хто надбав так багато».
    Мовила це і дух наш відважний у грудях скорила.
    З того часу вона ткала удень полотнину велику
    105] Й потім, при факельнім світлі, її уночі розпускала.
    Цілих три роки вона лукавством морочить ахеїв.
    Аж на четвертому році, як знову весна наступила,
    Нам розказала одна із жінок, що знала цю тайну,
    Й вгледіли ми, як чудову вона розпускала тканину.
    110] Тут довелося вже їй хоч-не-хоч, а ткання докінчити.
    Ось що кажуть тобі женихи, щоб і сам ти душею
    Добре збагнув і щоб інші ахеї усі оте знали:
    Матір свою відішли і умов, щоб стала до шлюбу
    З тим, кого батько укаже й хто буде самій до вподоби.
    115] А як ахейських синів відсилать вона буде й надалі,
    Горда із того, чим щедро її наділила Афіна, —
    Розумом світлим, умілістю в різних роботах прегарних,
    Хитрістю витівок тих, що про них не чували раніше
    В давніх ахеянок ми, таких, як оті пишнокосі
    120] В гарнім віночку Мікена, Тіро і Алкмена ошатна, —
    Жодна із них не могла б з Пенелопою навіть рівнятись
    Розумом; нині ж їй краще тих хитрощів не замишляти.
    Доти худобу й маєтки вони поїдатимуть в тебе,
    Доки триватиме марно у мислях вона, що боги їй
    125] В груди вкладають. Для себе вона цим велику здобуде
    Славу, тебе ж призведе до значних лише втрат і видатків.
    Ми ж ні вернемось до справ, ні до іншої ми не поїдем,
    Поки не вийде вона за котрого захоче з ахеїв».
    Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
    130] «Як же б то міг, Антіною, я з дому прогнать проти волі
    Ту, що зродила мене й згодувала? На чужині десь
    Батько мій — вмер чи живий він? Нелегко було б і сплатити
    Віно Ікарію, матір до нього самому пославши.
    Дав би за те мені батько! Мене й божество покарає
    Грізно, якщо до жахливих Ерінній взиватиме мати,
    З дому виходячи, тяжко упав би на мене богівський
    Осуд. Отож-бо я й слова про це не скажу їй ніколи.
    Ну, а якщо це у вас тільки гнів у серцях викликає,
    Йдіть з мого дому! Про інші собі постарайтеся учти —
    Власне майно прощайте у кожного в домі по черзі.
    А догідніше і краще здається вам тут залишатись,
    Щоб лиш в одної людини добро марнувати безкарно, —
    Все пожеріть! До богів я волатиму вічно живущих —
    Поки сам Зевс на тім стане, щоб мали ви мзду по заслузі, —
    145] Тут же, в цім домі, тоді загинете ви без відомсти!»
    Так їм сказав Телемах, а Зевс громозвучний тим часом
    Випустив з верху гори двох орлів, щоб додому летіли.
    Легко за подувом вітру вони подалися обоє,
    Близько простерши один біля одного крила широкі,
    150] А опинившись якраз над майданом багатоголосим,
    Стали кружляти вони і крилами часто махати.
    Голови всім оглядали, загибель віщуючи близьку;
    Кігтями потім лоби взаємно подряпали й шиї
    І над домами направо й над містом кудись полетіли.
    155] Всі аж жахнулись, тих птахів на власні побачивши очі,
    Й думали нишком про себе: на чому це може скінчитись?
    З словом звернувся до них Аліферс — герой сивочолий,
    Масторів син; він один визначався з його покоління
    Тим, що знався на птахах і віщо умів промовляти.
    160] З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:
    «Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!
    До женихів щонайбільше із цим я звертаюся словом.
    Лихо велике на них насувається: вже-бо недовго
    Бути від друзів своїх оддалік Одіссеєві; десь він
    165] Близько відціль, і усім женихам він убивство готує
    Й смерть невідхильну; погано іще й багатьом доведеться
    Нам, що на здалеку видній Ітаці живемо. Порадьмось,
    Поки не пізно, як женихів нам приборкати; краще
    Хай би самі вгамувались, було б це й для них корисніше.
    170] Я-бо не вперше віщую — на цьому вже знаюся добре
    Отже, і з ним, я кажу, все точнісінько так відбулося,
    Як оповів я тоді ще, коли в Іліон вирушали
    Люди аргейські і з ними поплив Одіссей велемудрий.
    Горя зазнає багато, супутців утратить, казав я,
    175] Й, як незнайомий, лише на двадцятому році додому
    Вернеться він, — і справді усе це збувається нині».
    Тут Еврімах, син Поліба, у відповідь мовив до нього:
    «Йшов би ти краще додому, старий, і там ворожив би
    Дітям своїм, щоб лихо яке не спіткало їх часом.
    180] уут же і я віщувати без тебе ще краще зумію.
    Птахів у небі літає без ліку під ясним промінням
    Сонця, — не всі ж вони мають про щось віщувать; Одіссей же
    Згинув далеко, — було б і тобі вже загинути разом
    З ним, щоб нікому із нас ти нещасть не пророчив прилюдно
    185] Й не намовляв проти нас Телемаха, що й так вже лютує, —
    Мабуть, ти ждеш, щоб тобі подарунок послав він додому?
    Ось що скажу я тепер, і це збутися конче повинно:
    Будеш при давніх, великих знаннях своїх ти підбивати
    Юного мужа цього балачками своїми на сварку,
    190] Все тільки вийде самому ж йому найперше на шкоду, —
    Навіть і з поміччю птахів отих він нічого не зробить.
    Ну, а на тебе, старий, ми пеню накладемо, що добре
    Дасться взнаки тобі, — буде для серця тяжка та гризота.
    А Телемахові от що я перед всіма тут пораджу:
    Матір нехай він прихилить до батька свого повернутись —
    Там їй хай справлять весілля і щедре нехай приготують
    Віно й дарунки, що любій належить одержати доньці.
    Певен-бо я, що ахейські сини не раніше відстануть
    З прикрим отим жениханням. Нікого ми не боїмося:
    200] Ні Телемаха самого, який би не був велемовний,
    Ні віщуванням твоїм ми не журимось, старче, що марно
    Ти виголошував, — цим лиш ненависть до себе ти збільшив,
    Буде так само усе поїдатися тут, і оплати
    їм не діждать, поки з шлюбом вона, зволікаючи, буде
    205] Зводить ахеїв. Скільки-бо часу прогаяли досі
    Ми у змаганні за неї й не ходим, проте, наречених
    Інших шукати, щоб кожному з нас одружитися гідно».
    Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
    «Досить уже, Еврімах і всі женихи благородні,
    210] Слів витрачати на те, щоб вас умовляти й просити, —
    Все це відоме богам, і ахеї усі про те знають.
    Дайте швидкий ви мені корабель і супутників двадцять,
    Щоб і туди, і назад пропливли всю дорогу зі мною.
    Маю-бо в Спарту пливти і в Пілос, пісками укритий,
    215] Там розпитати про батька, якого так довго немає,
    Може, від смертних почую що-небудь чи з уст Поголоски,
    Вісниці Зевса, що людям чуток щонайбільше приносить.
    Вчую, що батько живий і додому вернутися має, —
    Ждатиму ще рік, терпляче ті зносячи всі неподобства.
    220] А як почую, шо вмер він, що більше його вже немає,
    Швидко додому вернуся, до милої серцю вітчизни,
    Пагорб могильний насиплю і похорон справлю врочистий,
    Все як годиться, й тоді вже віддам свою матінку заміж».
    Так він промовив і сів; з присутніх підвівся натомість
    225] Ментор, — товаришем був бездоганному він Одіссею,
    Той, відпливавши на суднах, увесь йому дім свій довірив,
    Слухать старого звелів і добра пильнувати ретельно.
    З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:
    «Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати!
    230] Хай ні один володар берлоносний не буде ласкавий,
    Лагідний, добрий, нехай, справедливості в серці не знавши,
    Завжди жорстокий, вчиняє неправду злочинну, якщо вже
    Не пам’ятає ніхто Одіссея божистого в бідних
    Людях, що ними колись він правив, як батько ласкавий!
    235] Зовсім не заздрю отим женихам я зухвалим, що й досі
    Тут учиняють насильство, лиш підступи маючи в серці.
    Голови власні вони підставляють, плюндруючи ґвалтом
    Дім Одіссея в надії, що вже він не вернеться більше.
    Іншими теж усіма я обурений, що сидите ви
    240] Мовчки й не зважитесь навіть і словом яким втихомирить
    Жменьку отих женихів, хоч вас проти них так багато».
    В відповідь мовив тоді Леокріт йому, син Евенора:
    «Менторе, згубний шаленче! То ти весь народ підбиваєш
    Нас втихомирювать тут? А було б таки, мабуть, нелегко
    245] Навіть і многим мужам змагатися з нами на учті!
    Хай би вже раптом і сам Одіссей ітакійський з’явився
    Й вигнати звідси хотів би усіх женихів благородних,
    Що в цьому домі і зараз на учті сидять, то, напевно,
    Втіхи було б небагато дружині його, хоч і довго
    Ждала на нього вона, — гірка б його доля спіткала
    З багатьома в непосильнім змаганні. Дурниці ти кажеш!
    Ну, а тепер розходьтеся кожен до справи своєї!
    Цього ж хай Ментор уже з Аліферсом у путь виряджають —
    Товариші його батька обидва були вони здавна.
    Тільки, гадаю, ще довго сидітиме він на Ітаці,
    Вісті вчуваючи, — мабуть, мандрівці отій не бувати!»
    Мовивши це, розпустив він негайно зібрання ахєїв.
    Кожен до дому свого — усі порозходились люди,
    А женихи в Одіссея божистого дім повернулись.
    360] Берегом моря піщаним пішов Телемах далеченько,
    Сивою руки водою омив і звернувсь до Афіни:
    «Вислухай, о божество, що вчора в наш дім завітало
    І кораблем наказало мені по туманному морю
    їхать питати вістей, чи додому так довго відсутній
    265] Батько не вернеться. Та заважають у цьому ахеї,
    Більше ж усіх — женихи, що зухвальству їх краю немає».
    Так він молився. До нього наблизилась тихо Афіна,
    Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа,
    І, промовляючи, з словом звернулась до нього крилатим:
    270] «Ні слабодухим, ані нерозумним не будь, Телемаху,
    Силу й відвагу міцну від батька свого перейнявши, —
    Те, чим всього досягав і ділом він завжди, і словом;
    Буде й для тебе тоді твоя путь не безплідна й не марна.
    А як не син ти його і не з лона родивсь Пенелопи,
    275] То я не певен, щоб ти досягнути здолав, чого прагнеш.
    Рідко, проте, до батьків бувають подібними діти.
    Гірші здебільша вони, а кращих таки небагато.
    Отже, якщо слабодухим ані нерозумним не будеш
    І Одіссеєва тяма ще зовсім тебе не покине,
    280] Є цілковита надія, що сповниш своє ти завдання.
    А про дурних женихів, про їх каверзи, їх забаганки
    Ти не турбуйся, — цілком нерозумні вони і неправі.
    Навіть не знають, нещасні, що смерть і чорна їх доля
    Близько за ними стоїть і в день їх єдиний загубить.
    285] Зовсім недовго триватиме путь, якої жадаєш, —
    Буду-бо другом твоїм так само, як батькові був я,
    Бистрий тобі корабель споряджу й сам поїду з тобою.
    Ти ж повертайся додому і трохи побудь з женихами
    Та приготуй у дорогу припаси в судині належній:
    290] В амфорах — вина, а борошно ячне, цей мозок людини, —
    В грубих міхах шкіряних. Гребців добровільних я швидко
    Сам між народом зберу. У морем омитій Ітаці
    Знайдеться тих кораблів — і нових і старих — ще багато.
    Я придивлюся до них, який поміж ними найкращий, —
    295] Швидко його спорядивши, поплинемо в море широке».
    Так Афіна промовила, Зевсова донька. Почувши
    Голос богині, не став Телемах тут баритися довго, —
    Милим зажурений серцем, додому поспішно подався,
    Дома застав женихів він зухвалих: одні у покоях
    300] Патрали кіз, а інші свиней на подвір’ї смалили.
    З сміхом тоді Антіной Телемахові рушив назустріч,
    Руку узявши, назвав на ім’я його й слово промовив:
    «Що ж, Телемаху, шаленцю ти високомовний, надалі
    Викинь з грудей своїх намір нам шкодити словом і ділом,
    305] Краще поїсти і випить ходім, як раніше бувало.
    Те, що потрібне тобі, усе приготують ахеї:
    І корабель, і добірних гребців, щоб доїхав ти швидше
    В Піл ос священний чуток про славетного батька почути».
    Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
    «Не випадає мені між зухвальців таких, Антіною,
    Учти справляти спокійно й безжурно отут веселитись.
    Що, вам не досить хіба, що усякого скарбу багато
    В мене понищили ви, женихи, коли був ще дитям я?
    Нині ж дорослий я став і чую, що мовлять навколо.
    315] Все розумію цілком, і в грудях відвага міцніє, —
    Тим-то жахливих на вас і спробую Кер я наслати,
    В Пілос приїхавши, може, чи й тут ще, між нашим народом.
    Я від’їжджаю, і буде не марною путь, що кажу я, —
    Щасною буде; тож їду, хоч ні корабля, ні гребців я
    320] Власних не маю, — як видно, здавалось це вам вигіднішим».
    Мовив це й руку свою він із рук Антіноєвих вирвав
    Легко; в той час женихи клопоталися учтою в домі.
    З нього знущались вони і словами із глумом ганьбили.
    Дехто отак говорив із тих юнаків велемудрих:
    325] «Мабуть, таки Телемах убивство на нас замишляє!
    Месників він привезти чи з піщаного Піл оса хоче,
    Чи аж із самої Спарти, бо прагне туди він страшенно!
    Може, в Ефіру, на ниви родючі, він їхати хоче,
    Щоб відтіля привезти душогубного зілля-отрути,
    330] В чаші насипати нам і усіх нас нараз погубити».
    Інший ще так говорив із тих юнаків велемудрих:
    «Хто зна, а може, і він із своїм кораблем крутобоким,
    Як Одіссей, заблукає й далеко від рідних загине.
    Клопоту це ж і для нас могло б іще більше додати:
    335] Ми його скарб між собою повинні були б поділити,
    Дім тільки цей залишили б ми матері з мужем майбутнім».
    Так говорили. А він у батькову, з дахом високим,
    Сходить комору широку, де золота й міді лежали
    Купи, і в скринях одежа, й оливи запаси пахущі;
    340] В глиняних амфорах, в ряд опертих о мури, стареє
    Чисте вино зберігалось — солодкий напій божественний,
    Днини чекаючи тої, коли Одіссей, у блуканнях
    Горя зазнавши багато, усе ж би вернувся додому.
    З засувом двері двійчаті, міцні і пригнані щільно,
    345] Вхід замикали. Днями й ночами сумлінно й старанно
    Ключниця пильно усе стереже, вельмидосвідна жінка,
    Опсова донька, стара Евріклея, Пейсенора внука.
    Кличе в комору її Телемах і мовить до неї:
    «Влий-но до амфор для мене вина солодкого, неню,
    350] Щонайсмачнішого, крім диш того, що отут стережеш ти
    Для нещасливця, ждучи, чи вернеться все ж він додому,
    Смерті уникнувши й Кер, — мій отець, Одіссей богорідний.
    Амфор дванадцять наповни й накривками щільно прикрий їх,
    Ячного борошна всип у міхи, що із шкури пошиті,
    335] Двадцять мірок муки, що змелена дрібно на жорнах.
    Знай це сама лиш, одна приготуй і збери все докупи,
    Ввечері все заберу я, коли до верхніх покоїв
    Матінка піде, про сон помишляючи свій і спочинок.
    їхати в Спарту я маю і в Пілос, пісками укритий, —
    Може, де вість про повернення милого батька почую».
    Так він сказав. Заридала старенька тоді Евріклея
    І, лементуючи гірко, промовила слово крилате:
    «Звідки у тебе, дитя моє любе, ця думка на серці
    Виникла? Як ти наваживсь у сторону їхати дальню,
    Наш ти єдиний, коханий? Пропав од вітчизни далеко,
    Десь у незнанім краю, і сам Одіссей богорідний!
    Ці ж, як од’їаеш, у слід тобі лихо негайно замислять,
    Занапастять тебе підло і все тут між себе поділять.
    Дома, з своїми лишайся! Навіщо тобі десь блукати
    370] В морі пустинному й тяжко усяку терпіти недолю?»
    Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
    «Ти не журись, моя неню! Тож не без богів отой задум.
    Лиш поклянись, що про все це ти матері любій не скажеш,
    Поки аж днів одинадцять мине чи навіть дванадцять,
    375] Чи як почує сама про від’їзд мій і стане тужити, —
    Тільки б не плакала дуже й сльозами краси не сушила».
    Так він сказав, і старенька велику богів йому клятву
    Щиро дала, а скінчила клястися вона й присягатись,
    В амфори зразу ж вино почала наливати солодке,
    380] Борошно ячне всипати в міхи, із шкури пошиті.
    А Телемах до господи у гурт женихів повернувся.
    Інше замислила тут ясноока богиня Афіна:
    Місто оббігала скрізь, Телемаха прибравши подобу,
    Кожного мужа спиняла і мовила кожному слово,
    385] Щоб на швидкий корабель усі позбирались надвечір.
    Світлому Фронія сину, Ноемону, потім сказала
    Дати швидкий корабель, і радо він те обіцяв їй.
    Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги;
    Спущено в море швидкий корабель, всі укладено в нього
    390] Снасті, що їх на собі кораблі добропалубні носять.
    В гавані скраю стояв він, до нього супутники гідні
    Вже позбирались, богиня ж відваги усім додавала.
    Інше замислила тут ясноока богиня Афіна:
    До Одіссея божистого в дім увійшла вона швидко,
    395] В очі усім женихам солодкого сну повливала,
    Розум питцям помутила і келихи вибила з рук їх.
    Довше сидіти несила було їм, і спати до міста
    Всі подалися, бо сон їм солодкий упав на повіки.
    Тут Телемаха з покоїв, збудованих зручно й вигідно,
    400] Кличе до себе ізнов ясноока богиня Афіна,
    Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа:
    «Товариші, Телемаху, твої в наголінниках мідних
    Вже посідали за весла й твого дожидають від’їзду.
    Отже, ходімо, не треба вже довше із цим зволікати».
    405] Мовивши так, уперед вирушає Паллада Афіна
    Кроком швидким, а за нею і він по слідах божественних.
    Вийшли до моря вони, де стояв корабель бистрохідний,
    На узбережжі піщанім супутців знайшли кучерявих.
    З словом звернулась до них Телемахова сила священна:
    410] «Друзі, ходім принесімо припаси, — усе вже готове
    В домі лежить. Про від’їзд ані мати не знає нічого,
    Ані служниці, окрім однієї, яка про це чула».
    Мовив це й вирушив він, і всі тут же за ним поспішили.
    На корабель добропалубний всі перенісши припаси,
    Склали їх так, як звелів улюблений син Одіссеїв.
    На корабель Телемах тоді вслід за Афіною вийшов;
    Сіла богиня тоді на кормі, а поряд із нею
    Сів Телемах. Відв’язали гребці корабельні причали,
    На корабель увійшли і за весла громадою сіли.
    420] Вітер попутний для них ясноока послала Афіна —
    Бистрий Зефір зашумів, винно-темним шугаючи морем.
    А Телемах уже наглив супутців, звелівши їм швидше
    Снасті кріпити, й вони наказу послухали радо.
    Щоглу соснову піднявши, в гніздо посередині, в кінсель,
    425] Вставили міцно й до переду линвами враз прив’язали
    Та натягнули ремінням заплетеним біле вітрило.
    Вітер надув полотно, і враз зашуміла обабіч
    Хвиля пурпурна під кілем судна, що плинуло легко, —
    Плавно по хвилях шумливих верстав свою путь корабель той.
    430] Снасті усі закріпивши на чорнім судні бистрохіднім,
    Повні по вінця вина мореплавці поставили чаші
    Й вічноживущим, безсмертним богам з них лили узливання,
    Більше ж від інших усіх — ясноокій Зевсовій доньці.

    Так цілу ніч, цілий ранок верстав свою путь корабель той.
    2 ПІСНЯ. ДЕНЬ ДРУГИЙ І РАНОК ТРЕТЬОГО ДНЯ. ЗБОРИ ІТАКІЙЦІВ. ТЕЛЕМАХІВ ОД’ЇЗД. «Одіссея». Гомер

    Зміст. «Одіссея». Гомер

    Наступна сторінка «Одіссея». Гомер

    Комментарии закрыты.