16 ПІСНЯ.
    ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ. УПІЗНАННЯ ОДІССЕЯ ТЕЛЕМАХОМ.
    «Одіссея». Гомер

    16 ПІСНЯ. ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ. УПІЗНАННЯ ОДІССЕЯ ТЕЛЕМАХОМ. «Одіссея». Гомер

    Зміст шістнадцятої пісні «Одіссеї» Гомера

    Телемах приходить до Евмея, і той приймає його з великою радістю. Він посилає Евмея в місто сповістити Пенелопу про повернення сина. Одіссей, підкоряючись Афіні, відкривається Телемахові; вони обмірковують разом, як умертвити женихів. Тим часом ці останні, підбурювані Антіноєм, змовляються вчинити замах на Телемахове життя; але Амфіном радить їм насамперед довідатись про Зевсову волю. Пенелопа, дізнавшись про їх змову, докоряє Антіноєві; Еврімах лицемірно намагається її заспокоїти. Евмей повертається до своєї оселі.

    Вдосвіта встав Одіссей, і з божистим удвох свинопасом
    Стали сніданок собі готувати, вогонь розпаливши,
    А пастухів вони пасти свиней перед тим відрядили.
    Враз підійшов Телемах, але чуйні собаки гавкучі
    5] Все ж не загавкали. Та спостеріг Одіссей богосвітлий —
    Пси завиляли хвостами, і кроки людини почув він,
    І до Евмея озвався, промовивши слово крилате:
    «Хтось там, Евмею, до тебе прийшов, — якийсь твій товариш
    Чи із знайомих хто-небудь, — не гавкають чуйні собаки,
    10] Тільки хвостами виляють, та й кроки чиїсь-то я чую».
    Ще не скінчив він і мови цієї, як син його любий
    Став на поріг. Свинопас здивовано з місця схопився
    Й виронив посуд із рук, в якому іскристе вино він
    Саме з водою мішав. До господаря кинувсь назустріч,
    15] Голову став цілувати, й ясних його ока обидва,
    Й руки обидві, а з лиць його сльози ряснії збігали.
    Так наче батько, що рідного в щирій любові вітає
    Сина, який з чужини по десятому році вернувся,
    Одинака, що пізно родився, тривоги завдавши, —
    20] Так Телемаха божистого став свинопас богосвітлий
    І обнімати, й всього цілувать, наче смерті уник він.
    Врешті спромігся крізь сльози промовити слово крилате:
    «Світло ясне моє, ти вже вернувсь, Телемаху! Не думав
    Я тебе бачити з дня, як відплив з кораблем ти на Пілос!
    25] Ну-бо, заходь же, дитя моє любе, дай глянуть на тебе,
    Втішитись дай, що ти прямо сюди з чужини повернувся!
    Ти-бо не часто у нас, пастухів, тут у полі буваєш,
    Більше у місті живеш. І як тобі не остогидне
    Бачити там увесь час юрбу женихів знахабнілих!»
    Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
    «Так воно й буде, татуню. Прибув я сюди задля тебе,
    Щоб і побачити навіч тебе, й твоє слово почути,
    Чи то удома ще мати моя, чи, може, із нею
    Інший вже хтось одруживсь, Одіссеєве ж ложе самотнє
    35] Навіть уже й не застелене, лиш павутинням запнуте».
    В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:
    «Досі душею незламна вона і весь час непохитна
    Дома сама пробуває, і в смутку й сльозах безустанних
    Ночі безсонні і дні їй безрадісно довгі минають».
    40] Мовивши так, він од нього прийняв мідногострого списа,
    Й через камінний поріг увійшов Телемах тоді в хату.
    З місця свойого підвівсь перед ним Одіссей, його батько.
    Та Телемах його стримав і мовив, озвавшись до нього:
    «Гостю, сиди! Для себе ми й інше тут знайдемо місце
    45] В нашій хатині. Ось чоловік цей мене десь посадить».
    Так говорив він, і сів той на місце своє. Свинопас же
    Свіжого віття накидав, овечим накрив його руном.
    Сів на цім місці тоді й улюблений син Одіссеїв.
    Потім в мисках дерев’яних подав свинопас їм печене
    50] М’ясо, яке від вечері вчорашньої в нього лишалось,
    В кошики плетені хліба з верхом поклав їм небавом,
    В чаші кленовій вино розмішав їм, як мед той, солодке,
    Справивши все це, він проти божистого сів Одіссея.
    Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
    55] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
    Богоподібного врешті спитав Телемах свинопаса:
    «Звідки, татуню, прибув цей чужинець? І як мореплавці
    В нашу Ітаку його привезли? І що то за люди?
    Вже ж бо не пішки сюди, я гадаю, до нас він дістався».
    60] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
    «Зараз, дитя моє любе, всю правду тобі розповім я.
    Хвалиться він, що родом з просторого Криту походить,
    Що в багатьох він містах побував, серед різного люду,
    В довгих блуканнях, — таку божество йому випряло долю.
    65] Зараз же він, з корабля переїжджих феспротів утікши,
    В хату до мене прийшов, — його я тобі доручаю.
    Зробиш, як знаєш, а він допомоги благає твоєї».
    Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
    «Словом, Евмею, своїм боляче мені серце ти вразив.
    70] Як же у домі своєму чужинця я можу прийняти?
    Ще молодий-бо, на руки свої я покластись не можу,
    Щоб захиститись од мужа, що кривдити нас починає.
    Мати моя своїм серцем і досі ще надвоє важить —
    Чи залишатись зі мною і дому свого пильнувати,
    ь Ложе шануючи мужове й славу свою у народі,
    Чи за котримсь із ахеїв піти, найзначнішим між тими,
    Хто її сватає, з тим, хто дарунків приносить найбільше.
    Гостя ж чужинця, якщо вже прибув до твойого він дому,
    В плащ і хітон одягну та в інше одіння красиве,

    80] Меч йому дам двоєсічний і пару сандалій на ноги
    І споряджу, куди серцем своїм і душею він прагне.
    А якщо хочеш, то сам в цій хатині ти ним попіклуйся,
    Я ж йому й одіж сюди надішлю, і все, що потрібно
    Для харчування, щоб ти з товариством своїм не втрачався.
    До женихів же у місто іти йому в кожному разі
    Я б не дозволив, бо надто нахабні вони і зухвалі.
    Не поглумились би з нього на прикрість мені і досаду.
    А одному, хоч би й дужому, проти громади такої
    Важко що-небудь зробить, — все одно вони будуть сильніші».
    90] В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:
    «Друже, якщо і мені тут вільно втрутитися в мову, —
    Любе моє виривається серце з грудей, коли чую,
    Скільки безчинств женихи, як розказуєш ти, натворили
    В домі твоїм, проти волі такого, як ти, чоловіка.
    95] От що скажи мені: ти добровільно піддавсь їм чи, може,
    Всі тебе люди ненавидять, голосом ведені божим?
    Чи на братів нарікаєш, бо вправі на них покладатись,
    Кожен в борні, хоча б і яка була бійка велика.
    Був би такий я, як ти, молодий і з такою ж душею,
    100] У Одіссея б я був бездоганного син, а чи й сам він, —
    Вернеться ще він з блукань, ще дає на те доля надію, —
    Хай мені голову вражий зітне чужоземець, якщо я
    Згубою сам не нагряну на всіх женихів знахабнілих,
    До Одіссея, сина Лаерта, у дім увійшовши.
    105] Хоч би юрбою мене одного вони всі й подолали,
    Краще убитим у домі своєму волів би я бути
    Й трупом лягти, ніж без краю на їхні безчинства дивитись,
    Як зневажають гостей моїх, як по світлицях чудових
    Наших челядниць, служебних жінок, безсоромно безчестять,
    110] Як розливають вино і всі прощають припаси
    Так безрозсудно, безтямно, без краю-кінця і без глузду».
    Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
    «Зараз, чужинче, одверто всю правду тобі розповім я:
    Ні ворожнечі до мене в народі, ні гніву немає,
    115] Не нарікав на братів я, що вправі на них покладатись
    Кожен в борні, хоча б і яка була бійка велика.
    Одинаками-бо вів нам Кроніон усі покоління:
    Мав одного лише сина Лаерта мій прадід Аркесій,
    Мав одного й Одіссея Лаерт; Одіссей же мене лиш
    120] Мав одного, і того на недолю він дома покинув.
    Тим-то й багато так люду ворожого в нашому домі:
    Скільки на цих островах державців не є можновладних —
    З Сами, Дуліхію й Закінту, густо укритого лісом,
    Скільки їх тут не кермує на цій кременистій Ітаці,
    125] Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують.
    Шлюбу ж бридкого вона ні відкинуть не сміє, ні краю
    їх домаганням покласти не може, вони ж об’їдають
    Весь мій маєток і скоро й самого мене пошматують!
    Тільки заховано це у лоні богів всемогутніх.
    130] Швидше ж, татуню, іди до розумної ти Пенелопи
    І розкажи, що я з Пілосу цілий вернувся й здоровий.
    Я ж залишуся у тебе, аж поки назад ти прибудеш,
    Все їй звістивши самій, щоб інший про це із ахеїв
    Хтось не довідавсь. Багато-бо хто мені лихо готує».
    135] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
    «Знаю я все й розумію. Й так само, як кажеш ти, думав.
    Ти ж усю правду тепер розкажи мені щиро й одверто.
    Чи й до Лаерта нещасного треба мені із цією
    Вістю зайти? Хоч і дуже він за Одіссеєм журився,
    140] Та доглядав, проте, в полі роботи і з челяддю в домі
    їв він і пив, коли серце у грудях до того схиляло.
    З того ж часу, як своїм кораблем ти у Пілос подався,
    Більше він, кажуть, не їсть і не п’є, як звичайно бувало,
    Не доглядає й роботи, а тільки з плачем та зітханням
    145] В смутку сидить, і в’яне усе на костях його тіло».
    Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
    «Шкода, та все ж залишімо його, хоч і як це нам гірко!
    Тільки б од власного вибору щось нам залежало, смертним,
    Спершу обрав би лиш день я повернення батька додому.
    150] Матері все сповістивши, вертайся назад, до Лаерта ж
    Сам у полях не блукай; а їй ти скажи, щоб до нього
    Ключницю, нашу служебку, вона якнайшвидше послала
    Потай од інших, а та хай старого про все повідомить».
    Мовивши це, відіслав свинопаса. Сандалії взявши,
    155] Той їх до ніг підв’язав і до міста пішов. Від Афіни
    Не заховалось, що вийшов Евмей свинопас із кошари.
    Ближче вона підійшла, на вигляд мов жінка прекрасна,
    Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла.
    Ставши у дверях, вона Одіссеєві тільки з’явилась,
    160] А Телемах не побачив і зовсім її не помітив, —
    Не перед кожним відкрито себе виявляють богове, —
    Лиш Одіссей її бачив та пси, що, й не гавкнувши навіть,
    Із скавучанням від страху з кошари усі повтікали.
    Злегка бровами кивнула вона. Одіссей богосвітлий
    165] Враз догадався, до муру високого вийшов із хати
    І зупинивсь перед нею. До нього звернулась Афіна:
    «О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
    Зараз же синові слово скажи, не таївшись од нього,
    Як вам удвох, женихам уготовивши смерть і загибель,
    170] В місто славетне податись. Сама ж бо від вас я недовго
    Осторонь буду, — готова я поряд із вами до бою».
    Тут Одіссея жезлом золотим доторкнулась Афіна.
    Випраним чисто плащем і хітоном вона йому спершу
    Плечі укрила й осанку ставну й моложавість вернула.
    175] Знову смуглявий він став, і повніш заокруглились лиця,
    Чорною знов бородою усе обросло підборіддя.
    Все це зробивши, вона відійшла, Одіссей же в хатину
    Знов повернувся. Дуже здивований син його любий
    Вбік свої очі відвів, боячись, чи не бога він бачить.
    180] Врешті озвався і слово до нього промовив крилате:
    «Зараз ти іншим здаєшся, мій гостю, ніж був ти раніше.
    Інше ти маєш одіння, і зовсім не те твоє тіло.
    Чи не один ти з богів, що простором небес володіють?
    Зглянься на нас і дозволь принести тобі жертву священну
    185] І золоті коштовні дарунки. О, змилуйсь над нами!»
    В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:
    «Ні, я не бог, і чому до безсмертних мене ти рівняєш?
    Батько я твій, за якого в зітханнях ти стільки скорботи
    Терпиш весь час і насильств від людей зазнаєш ти зухвалих!»
    190] Мовивши це, почав цілувати він сина, й струмили
    З лиць його сльози на землю, що стримував їх він до того.
    Та Телемах не повірив, що то перед ним його батько,
    Й, знову до нього звернувшись, у відповідь так йому мовив:
    «Не Одіссей ти, не батько мій, ні, — то якийсь мене зводить
    195] Бог, щоб я потім ще більше зітхав після того і плакав.
    Смертній людині ніяк-бо таке неможливо зробити
    Розумом власним, лиш богу, як з’явиться він перед нами,
    Легко зробити себе молодим чи старим — як захоче.
    Щойно ти дідом старим тут сидів у брудному лахмітті
    200] Й схожий уже на богів, що простором небес володіють».
    Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
    «Ні, Телемаху, не слід ні надто вже так дивуватись,
    Ні сумніватися так, коли дома вже батько твій любий.
    Інший сюди Одіссей ніякий до вас не прибуде,
    205] Це ж бо я сам, що стільки недолі зазнав у блуканнях,
    Аж по двадцятому році до рідного краю вернувся.
    Те ж, що тут сталось, то справа Афіни, що здобич дарує, —
    Отже, й мене, як схотілося їй, — бо усе вона може, —
    То на убогого старця подібним зробила, то раптом
    210] На молодого, красивого мужа у гарнім одінні.
    Легко-бо вічним богам, що простором небес володіють,
    Чи звеличати, чи зовсім принизити смертну людину».
    Так він промовив і сів. Рясні проливаючи сльози,
    Став Телемах обнімати свого благородного батька.
    215] Стриматись більше не в силі, обидва вони заридали.
    Плакали ревно вони, від хижих птахів голосніше —
    Кань пазуристих або надморських орлів, що з гнізда в них
    Позабирали селяни малих пташенят, ще безперих.
    Так жалібні вони сльози обоє з-під брів проливали.
    220] В уболіванні й журбі так зайшло б їм і сонце за обрій,
    Та Телемах обізвався нарешті і мовив до батька:
    «Як тебе, батьку мій любий, яким кораблем мореплавці
    В нашу Ітаку сюди привезли? І що то за люди?
    Вже ж бо не пішки сюди, я гадаю, до нас ти дістався».
    225] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
    «Зараз, мій сину, одверто всю правду тобі розповім я.
    Славні мене привезли мореплавці-феаки, що й інших
    Переправляють по морю людей, хто до них прибуває.
    Спав на швидкім кораблі я, вони ж провезли мене морем,
    230] І на Ітаку зсадили, й дарів надавали коштовних —
    Міді, і золота, й безліч усяких тканин і одежі.
    Все це лежить у печері заховане з волі безсмертних.
    Нині ж сюди я прибув за порадливим словом Афіни —
    Обміркувати удвох, як лихих ворогів нам позбутись.
    235] Перелічи ж мені зараз усіх женихів, щоб докладно
    З певністю знав я — і скільки їх є там, і що то за люди.
    Отже, я в серці своїм бездоганнім усе розсудивши,
    Зважу тоді, чи здолали б одні ми з тобою, без інших,
    Справитись з ними, чи й інших покликати нам доведеться».
    240] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
    «Батечку любий, багато я чув про діла твої славні,
    Й рук твоїх міць бойову, і мудрість твою у пораді.
    Все ж я дивуюсь, сказав ти занадто, — адже неможливо
    Проти такої їх сили змагатися двом чоловікам.
    245] Тих женихів не один-бо десяток, не два, а багато
    Більше. От зараз чисельність їх знатимеш ти докладніше.
    Тільки з Дуліхію тут п’ятдесят їх і двоє добірних
    Є юнаків, а з ними ще й шестеро є челядинців.
    З Сами їх двадцять чотири сюди прибуло чоловіка,
    250] З Закінту двадцять ахеїв до того ж наїхало юних
    Та із самої Ітаки дванадцять мужів найзнатніших.
    Є з ними разом окличник Медонт, і пісняр божественний,
    Є ще й прислужники два, досвідчені різати м’ясо.
    Отже, якби ми наважились вийти на всіх, хто є в домі,
    255] Не довелось би зазнать нам гіркої, страшної відплати.
    Краще зміркуй, чи не можна знайти нам собі оборонців, •’
    Зваж, хто душею прихильний до нас в обороні нам став би».
    В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
    «Тим-то й скажу тобі я, ти ж послухай мене й пам’ятай це;
    260] Зваж-но, чи досить того, що й батько наш Зевс, і Афіна
    Нам допоможуть, чи треба нам інших шукать оборонців».
    Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
    «Ті, кого ти називаєш, найкращі для нас оборонці.
    Хоч вони й високо в хмарах живуть, на людей вони інших
    265] І на безсмертних богів свою владу відтіль простягають».
    В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
    «Лиш небагато часу вони будуть обоє лишатись
    Осторонь бійки завзятої, щойно поміж женихами
    Й нами зав’яжеться справа Ареєва в домі моєму.
    270] Ти ж, як тільки світанок настане, йди швидше додому
    І з женихами зухвалими там перебудеш тим часом.
    Трохи пізніше й мене свинопас запровадить до міста
    В вигляді старця з торбами, жебрущого вбогого діда.
    Хоч і почнуть мене в домі твоєму вони зневажати,
    275] Серцем своїм і зневаги, й образи ті знось терпеливо.
    Хоч би й за ноги по хаті за двері мене волочили
    Й навіть ударили чимось, — дивися й на це ти спокійно,
    Стиха ласкавими лиш умовляй їх словами безчинства
    Ці припинити. Тільки, напевно, вони умовлянь тих
    280] Вже не послухають. Близько-бо день, що їх вирішить долю.
    Ще тобі й інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:
    Щойно Афіна до серця вкладе мені це велемудра,
    Я головою кивну тобі. Ти ж, це помітивши, зразу
    Зброю, для бою придатну, всю, скільки не є її в домі,
    285] Скрізь позбирай і склади десь на поверсі в затишнім схові
    Разом усю. Женихів же, як це спостерігши, про неї
    Стали б питати, солодкими знов заспокоїш словами:
    «Я її виніс од диму. На ту вона зброю й не схожа,
    Що залишив Одіссей, як походом подався до Трої, —
    290] Вся від дихання вогню почорніла вона й пошкарубла.
    Ще й важливішу Кротон у серце поклав мені думку:
    Як би, упившись вином і сварку якусь розпочавши,
    Ви не поранили тут один одного та не зганьбили
    Сватання й учти. Бо тягне до себе людину залізо».
    295] Тільки для нас ти обох два мечі приготуй, і два списи,
    Й два із бичачої шкури щити, щоб у руки узяти,
    Як нападать почнемо. Женихам же Паллада Афіна
    З Зевсом-порадником розум цілком затуманять тим часом.
    Ще тобі й інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:
    300] Якщо ти справді мій син і походженням з нашої крові,
    Хай не почує ніхто, що тут Одіссей, в своїм домі,
    Ані Лаерт, ані той свинопас хай нічого не знає,
    Ані з домашніх хто-небудь, ні навіть сама Пенелопа.
    Тільки удвох — я і ти — будем настрої знати жіночі,
    305] Й чоловіків-челядинців ми можемо так перевірить.
    Хто з них шанує нас, хто нас боїться у серці своєму
    Й хто ні пошани до нас, ні поваги нітрохи не має».
    Відповідаючи, син йому ось що промовив пресвітлий:
    «Батьку мій, в твердості серця мого ще не раз ти, гадаю.
    Впевнишся, — досі у нім легкодухості ще не бувало.
    Та невелика, проте ж, і користь для обох нас, гадаю,
    Буде із того, — подумати трохи й над цим попрошу я.
    Довго тобі по своїх довелось би ходить володіннях,
    Поки про кожного все б ти розвідав. А в домі спокійно
    315] Нищили б наше тим часом майно ті зухвальці без жалю.
    Що ж до жінок, то їх перевірити й зараз прошу я —
    Хто з них тебе не шанує й яка поміж ними невинна.
    Чоловіків же по їхніх кошарах, проте, я не хтів би
    Перевіряти, — встигнемо це ми й пізніше зробити,
    320] Якщо ти й справді мав знак від Зевса-егідодержавця».
    Так між собою вони провадили стиха розмову.
    А до Ітаки міцний корабель вже підплинув тим часом —
    Той, що на Пілос возив Телемаха і всіх його друзів.
    Зразу ж, як тільки зайшли уже в глибоководну затоку,
    325] На суходіл вони витягли свій корабель чорнобокий,
    Снасті потому позносили з нього пособці відважні,
    А подарунки до Клітія в дім віднесли вони цінні.
    Потім окличника в дім послали вони Одіссеїв,
    Щоб повідомлення він передав Пенелопі розумній,
    330] Що Телемах наказав корабель припровадити в місто,
    Сам же лишився у полі, та хай не боїться нічого
    Мужня владарка, й слізьми вона ревними хай не вмліває.
    Отже, зустрілись окличник тоді й свинопас богосвітлий,
    Що з однаковою вістю до жінки тоді поспішали.
    335] А до домівки божистого володаря підійшовши,
    Перед всіма на подвір’ї жінками окличник промовив:
    «Вже твій улюблений син, володарко, додому вернувся».
    До Пенелопи тоді й свинопас підійшов і тихенько
    Все розповів їй, що син її любий звелів розказати.
    з40] А як доручення повністю виконав, зразу ж подався
    Він до свиней своїх, дім і подвір’я її залишивши.
    А женихи зажурились, уражені звісткою тою,
    Натовпом вийшли вони з господи за мур височенний
    І кружкома проти брами вхідної усі посідали.
    345] Перший тоді Еврімах, син Поліба, між ними озвався:
    «Друзі, велику вдалось Телемахові справу здійснити,
    Путь цю відбувши зухвалу! А ми ж говорили — не вдасться!
    Отже, на воду чорний спустім корабель щонайкращий,
    Вірних зберім веслярів і вирядім їх якнайшвидше,
    350] Хай сповістять вони тих, щоб негайно додому вертались».
    Ще не скінчив він і слів цих, коли Амфіном, обернувшись,
    Вгледів, що вже корабель їх — у глибоководній затоці
    Й люди спускають вітрила і весла уже прибирають.
    Він од душі розсміявся і так до присутніх промовив:
    355] «Нічого їх сповіщати, ось тут вони вже, у затоці!
    Може, з богів хто сказав їм, а може, й самі вони в морі
    Бачили той корабель, а догнати його не здолали».
    Так він сказав, а вони повставали й на берег побігли.
    На суходіл уже витягли там корабель чорнобокий,
    Всі уже й снасті позносили з нього пособці відважні.
    Потім юрбою на площу самі подалися, нікому
    Ні з молодих, ні з старих не дозволивши з ними сидіти.
    Саме тоді Антіной, син Евпейта, до них обізвався:
    «Горе! Боги із біди чоловіка цього врятували!
    Цілими днями на скелях, овіяних вітром, сиділи
    Наші дозорці позмінно. А вже як заходило сонце,
    Ми не на суші спокійно проводили ніч, а на морі
    В бистрім своїм кораблі дожидали ясного світанку,
    На Телемаха чигаючи, щоб захопить його й тут же
    370] Вбити. А бог тим часом додому його допровадив.
    Отже, подумаймо, як Телемахові тут учинити
    Злую загибель, щоб він її вже не уникнув. Я певен,
    Поки живий він, не вдасться нам діло своє довершити.
    Сам-бо розумний уже і в думках він своїх, і в порадах,
    375] Люди ж тугешні до нас прихильності не виявляють.
    Діймо ж раніше, ніж сам він ахеїв до площі міської
    Всіх позбирає. Бо гаятись довго не буде, я певен,
    Гніву свого не гамуючи, перед всіма він розкаже,
    Як готували ми смерть йому наглу, але не устигли.
    380] Люди ж ті нас не похвалять, про намір лихий наш почувши.
    Як би нам лиха вони не вчинили та нас не прогнали
    З нашого краю, — тоді в чужину нам іти доведеться.
    Упередить його треба й за містом схопити у полі
    Чи у дорозі. Скарби всі й запаси його заберемо
    385] І між собою по згоді поділимо ми, а домівку
    Неньці його віддамо і тому, хто одружиться з нею.
    А як моя ця порада вам не до вподоби й ви хтіли б,
    Щоб залишивсь він живий і добром володів би отецьким,
    То перестаньмо збиратись і серцю приємні достатки
    390] Тур проїдати. Нехай її кожен із власного дому
    Сватає, віном її добиваючись. Вийде за того
    Заміж вона, хто більш принесе і хто їй судився».
    Так говорив він, і всі у глибокім сиділи мовчанні.
    Врешті тоді Амфіном озвався до них і промовив,
    395] Нісів син ясносвітлий, Арета владущого парость.
    Він із Дуліхію був, на пшеницю багатого й трави,
    Був водієм женихів і найбільше із них Пенелопі
    Мовою був до вподоби, та й серце він мав непогане.
    Отже, розсудливо він озвався до них і промовив:
    400] «Друзі мої! Ніколи не зважився б я Телемаха
    Вбити. Страшна-бо то річ — убивати людину із роду
    Володарів. Спитаймо раніше в богів ми поради.
    Буде на це нам ухвальний від Зевса великого вирок —
    Сам тоді вб’ю я його, ще й усіх вас до того закличу,
    405] А заперечать боги — до стримання й я закликаю».
    Так говорив Амфіном, і вподобалась їм його мова.
    З місць повставали усі й подалися у дім Одіссеїв,
    Та, увійшовши, у кріслах вони посідали різьблених.
    Спало тим часом на думку тоді Пенелопі розумній
    410] До женихів, проте, вийти, надмірно уже знахабнілих.
    Знала вона, що для сина її тут загибель готують,
    Все розповів їй окличник Медонт, що їх змову підслухав.
    Входить владарка в кімнату з жінками служебними разом.
    До женихів увійшовши із ними, в жінках богосвітла,
    415] Стала вона під одвірком, що дах підпирає надійно,
    Й, лиця закривши собі світлистим, ясним покривалом,
    До Антіноя з докором звернулася й так говорила:
    «Гей, Антіною, підступний зухвальцю! Кажуть про тебе
    Люди ітакські, що ти між ровесників — найвидатніший
    420] Радою й словом розумним. Та зовсім не так воно справді!
    Як, божевільний, посмів Телемахові ти готувати
    Смерть і загибель? Чи зважив на тих, що моляться, в кого
    Свідком є Зевс? Це ж нечестя — для іншого коїти лихо!
    Мабуть, забув, як батько до нас утікав твій од страху
    425] Перед своїми ж людьми? Страшний він на себе накликав
    Гнів їх за те, що, до зграї тафійських піратів приставши,
    Лиха накоїв феспротам, що з нами були у союзі.
    Хтіли убить його й любе з грудей його вирвати серце.
    Ще й всю поїсти у нього завидну худобу численну.
    430] Та Одіссей не пустив їх і стримав, хоч як намагались.
    Ти ж його дім об’їдаєш безчесно, шлюбну дружину
    Сватаєш, сина шукаєш убити й смутиш мене тяжко.
    Тож перестань, вимагаю, та й іншим звели схаменутись».
    В відповідь так Еврімах, син Поліба, до неї промовив:
    435] «Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!
    Будь спокійна, нехай твоє тим не тривожиться серце.
    В світі такого нема і не буде, такий не родився,
    Хто б на сина твого Телемаха смів руку підняти,
    Поки живу на землі і поки ще світ я цей бачу!
    440] От що скажу я тобі, і справді це так воно й буде:
    Кров його чорна відразу ж на списі моїм заструмує!
    Городоборець мене Одіссей ще дитям на коліна
    Часто до себе садив і шматками печені смачної
    З рук годував, ще й червоним давав запивати напоєм.
    445] Тим-то мені й Телемах від інших усіх найдорожчий
    Приятелів. Запевняю, не варт йому смерті боятись
    Від женихів. А від бога, звичайно, її не уникнеш».
    Так заспокоював він, а сам готував йому згубу.
    Вийшла тоді Пенелопа наверх, у світлисті покої,
    450] Й за Одіссеєм, за мужем коханим, там плакала, доки
    Сон їй солодкий на вії звела ясноока Афіна.
    До Одіссея й до сина прийшов свинопас богосвітлий
    Ввечері, в час, як вони, заколовши свиню однорічну,
    Вже готували вечерю. Тим часом Афіна, близенько
    455] До Одіссея, сина Лаерта, тоді підійшовши,
    Вдарила злегка жезлом і знов обернула у старця
    В рванім лахмітті, на те, щоб не міг свинопас упізнати
    І не побіг би у дім до розважної він Пенелопи
    З вістю, якої б у серці своїм не здолав затаїти.
    460] Перший тоді Телемах озвався до нього й промовив:
    «Ти вже прийшов, богосвітлий Евмею? Що чути у місті?
    Чи повернулись додому оті женихи гордовиті
    З засідки вже, чи й досі чатують, хоч я уже дома?»
    В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
    465] «Якось не спало на думку питати про це й дізнаватись,
    Містом ішовши, — серце мене якмерщій спонукало
    Переказати сповіщення й швидше додому вернутись.
    Товаришів твоїх бистрий посол на путі мені стрівся,
    Вісник, — про все він раніше від мене звістив твою матір.
    470] Знаю я й інше також, бо власними бачив очима:
    Як повертався й над містом вже був я, де пагорб Гермесів,
    Раптом побачив швидкий відтіля корабель я, що входив
    В нашу затоку. Багато людей метушилось на ньому, —
    Аж угинавсь од щитів він увесь і списів двоєсічних.
    475] Мабуть, вони це й були, я гадаю, — напевне ж не знаю».
    Мовив він це, й Телемахова сила всміхнулась священна,
    Глянув він нишком на батька, щоб лиш свинопас не помітив.
    Всю закінчивши роботу, вечерю вони зготували
    Й сіли вечеряти, й кожен в вечері тій рівну мав долю.
    480] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
    Всі про постелю згадали і сну спожили подарунки.

    16 ПІСНЯ. ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ. УПІЗНАННЯ ОДІССЕЯ ТЕЛЕМАХОМ. «Одіссея». Гомер

    Зміст. «Одіссея». Гомер

    Наступна сторінка «Одіссея». Гомер

    Комментарии закрыты.