15 ПІСНЯ.
    ТРИДЦЯТЬ П’ЯТИЙ І ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ ДЕНЬ. РАНОК ТРИДЦЯТЬ СЬОМОГО. ПРИБУТТЯ ТЕЛЕМАХА ДО ЕВМЕЯ.
    «Одіссея». Гомер

    15 ПІСНЯ. ТРИДЦЯТЬ П’ЯТИЙ І ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ ДЕНЬ. РАНОК ТРИДЦЯТЬ СЬОМОГО. ПРИБУТТЯ ТЕЛЕМАХА ДО ЕВМЕЯ. «Одіссея». Гомер

    Зміст п’ятнадцятої пісні «Одіссеї» Гомера

    Афіна, з’явившись уві сні Телемахові, спонукає його повернутися на батьківщину. Щедро винагороджений Менелаєм і Єленою, він разом з Пісістратом залишає Лакедемон. Нічліг у Діокла. На другий день, минувши Пілос, Телемах сідає на корабель, бере з собою Теоклімена і вирушає в море. Тим часом Одіссей розповідає Евмеєві про свій намір іти до міста жебрачити і стати на слугування до женихів. Евмей затримує Одіссея в себе і радить йому дочекатися повернення Телемаха. За проханням Одіссея він розповідає йому про його батька й матір і про те, що з ним самим траплялось Ужитті. Телемах, прибувши рано-вранці до берегів Ітаки, посилає свій корабель до міста, а сам іде до Евмея.

    У Лакедемон просторий тим часом Паллада Афіна
    Рушила, щоб Одіссея відважного світлому сину
    Про поворот нагадати й схилить його швидше відплисти.
    У передпокій ввійшла в Менелая славетного домі,
    5] Де Телемах і осяяний Нестора син спочивали.
    Тільки один Несторід тоді ніжним був сном оповитий,
    А Телемахових вій насолодний ще сон не торкався —
    Батькові злидні будили його цілу ніч божественну.
    Ставши край ложа його, ясноока сказала Афіна:
    10] «Годі тобі, Телемаху, далеко від дому блукати,
    Все в своїм домі добро на поталу покинувши людям
    Надто зухвалим. Коли б не рознесли вони й не поїли
    Всього добра твого, — вся тоді путь твоя марною буде.
    Швидше додому тебе відпустити проси Менелая
    15] Голосномовного, щоб бездоганну там матір застати.
    Наполягають батько й брати, щоб ішла вона заміж
    За Еврімаха. Дарами-бо шлюбними всіх переважив
    Він женихів, готовий ще й збільшити викуп за неї.
    Не повиносила б часом без тебе майна твого з дому!
    20] Знаєш-бо й сам ти, яке у жінки є серце у грудях:
    Дбати волітиме дому того вона, з ким одружилась,
    А про померлого юності друга й дітей своїх перших
    Не пам’ятає й нікого про них не розпитує навіть.
    Отже, вертайся додому й за всім доручи доглядати
    25] Тій із служебниць, яку ти визнаєш сам за найкращу.
    Поки дружину тобі не вкажуть богове достойну.
    Інше скажу тобі слово, а ти заховай його в серці:
    В засідці із женихів хоробріші на тебе чигають
    Потай в протоці вузькій між Ітаки й скелястої Сами,
    30] Щоби раніше убити тебе, ніж в отчизну приїдеш.
    Тільки не буде цього. Земля-бо раніше покриє
    Не одного з женихів, що набутки твої проїдають.
    Далі з доладним своїм кораблем островів тих тримайся
    І обминай уночі їх. Пошле тобі вітер попутний
    35] Той із безсмертних, хто завжди рятує тебе й захищає.
    А як дістанешся ти до першого мису Ітаки,
    Товаришів з кораблем твоїм виряди разом до міста,
    Сам же раніше за все до старого прямуй свинопаса,
    Що стереже твої свині, — зичливий до тебе він щиро.
    40] Переночуєш у нього, а потім пошли його в місто,
    Любій матусі твоїй, розумній звістіть Пенелопі,
    Що в цілковитім здоров’ї із Пілоса ти повернувся».
    Мовивши це, на високий Олімп відлетіла богиня.
    Тож із солодкого сну розбудив він тоді Несторіда,
    45] Злегка п’ятою штовхнувши, й таке йому слово промовив:
    «Встань, Пісістрате, Несторів сину, та бистрокопитних
    Коней у віз запрягай, щоб могли ми в дорогу рушати».
    Та Несторід Пісістрат йому так в заперечення мовив:
    «Хоч би й як, Телемаху, спішили ми, все ж вирушати
    50] В путь серед темної ночі не слід. Адже скоро світанок.
    Краще зажди, поки гарні тобі принесе подарунки
    Славний списами Атрід Менелай, покладе в колісницю
    І у дорогу вирядить з лагідним словом напутнім.
    Згадувать гість мандрівний із подякою буде щоденно
    Мужа гостинного, котрий так щиро приймав його в себе».
    Так говорив він, і скоро Еос надійшла злотошатна.
    Близько тоді підійшов Менелай до них голосномовний,
    З ложа уставши, що з ним пишнокоса ділила Єлена.
    Щойно побачив його улюблений син Одіссеїв,
    і оі ж хвилини блискучий хітон одягнув на своє він
    Тіло, на плечі могутні накинув просторий та довгий
    Плащ, і в двері назустріч до нього виходячи, мовив:
    «Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!
    Та відпусти вже мене до любого рідного краю,
    65] То ж поривається дух мій вернутися швидше додому!»
    Відповідає тоді Менелай йому голосномовний:
    «Мій Телемах дорогий, Одіссея божистого сину!
    Тут я тебе, Телемаху, вже більш не триматиму довго,
    Скоро додому ти прагнеш. Звичайно, обурююсь сам я
    70] Мужем гостинним, чи то вже занадто привітності в нього,
    Чи нелюб’язності, — краще в усьому дотримувать міри.
    Зле-бо однаково — в путь випроваджувать гостя, що хтів би
    Ще залишитись, чи втримувать тих, що від’їхати прагнуть.
    Гостя прийми, що прийшов, а схоче піти — не затримуй.
    75] Краще зажди, принесу я тобі в колісницю дарунки
    Гарні, поглянь на них оком своїм, а жінкам накажу я
    Приготувати обід вам з запасів, що є в моїм домі.
    Тож і для мене це гордість і слава, і вам це вигода —
    Ситно поснідавши, в путь вирушати в безкраї простори.
    80] А як проїхати схочеш по Аргосу ти й по Елладі,
    Сам я поїду з тобою, лише запряжу свої коні —
    Й люд, і міста покажу тобі різні. Ніхто без дарунків
    Нас не відпустить, а дасть тобі винести кожен що-небудь —
    Як не казан, то триніжок, з чудової зроблений міді,
    85] Пару до запрягу мулів чи з золота чистого келих».
    Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
    «Паростку Зевсів, владарю морів, Менелаю Атріде!
    Хтів би вернутись до себе я. Бо, від’їжджаючи з дому,
    Жодної там не лишив над майном я своїм охорони.

    90] Як би, шукавши божистого батька, я й сам не загинув,
    Чи у господі моїй ще й скарб мій коштовний загине».
    Слухав уважно весь час Менелай його голосномовний
    І наказав негайно дружині своїй та служницям
    Приготувати обід із запасів, що мав він у домі.
    95] І управитель тоді надійшов, Етеон, син Боетів,
    Вставши з своєї постелі, — він жив недалеко від нього.
    Каже розкласти вогонь Менелай йому голосномовний
    Та готувати печеню; і все той виконував радо.
    А Менелай до комори своєї пішов запашної,
    100] Ще й не один, — із ним разом Єлена пішла з Мегапентом.
    Щойно в комору спустились вони, де скарби зберігались,
    В руки узяв сам Атрід Менелай тоді келих дводонний,
    Синові ж свому звелів Мегапентові внести кратеру
    Срібну. Єлена тим часом сама біля скринь зупинилась,
    105] Де різнобарвні лежали вбрання, що сама вона ткала.
    Вибравши врешті одне з них, Єлена, в жінках богосвітла,
    Винесла найкрасивіше узором, найдовше одіння,
    Наче зоря, яснобарвне, — воно аж на споді лежало.
    Так через весь вони дім перейшли з подарунками разом
    110] До Телемаха. І мовив йому Менелай русокудрий:
    «Хай, Телемах, поворот твій додому, якого так прагнеш,
    Гери божистої муж здійснить тобі, Зевс громозвучний.
    Що ж до дарів, то з коштовних скарбів, які є в моїм домі,
    Дам тобі річ я найкращу — з усього, що є, найдорожчу,
    Дам я кратеру тобі чудового виробу. З срібла
    Вилита вся, по краях вона золотом чистим покрита,
    Витвір Гефестових рук. Мені дав її Федім, Сідону
    Славний державець, коли, до вітчизни вертавшись, притулку
    Я в його домі шукав. Ту кратеру тобі я дарую».
    120] Так промовляючи, келих дводонний віддав йому в руки
    Славний Атрід. Тоді й Мегапент, його син премогутній,
    Винісши, тут же на землю поставив блискучу кратеру
    Срібну. Й Єлена уже біля них яснолиця спинилась
    З платтям в руках і сказала, ім’ям Телемаха назвавши:
    125] «Люба дитино, візьми ж і від мене оцей подарунок,
    Пам’ять Єлениних рук, — в жадану годину весільну
    Дай нареченій своїй. До того ж хай в домі полежить
    В милої неньки твоєї. А ти повертайся щасливо
    В добре збудований дім свій, в улюблену рідну вітчизну».
    130] Мовивши це, віддала йому в руки, і радо прийняв він.
    Взявши усі подарунки, герой Пісістрат їх у кузов
    Повозу склав, з великим у грудях своїх дивуванням.
    В дім свій тоді запросив їх владар Менелай русокудрий.
    Поряд тоді на стільцях посідали вони і на кріслах.
    135] Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку —
    Руки вмивати — й поволі над срібним цеберком зливала;
    Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.
    Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,
    Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів численних.
    140] М’ясо їм краяв ножем Етеон і ділив на частини,
    За виночерпія був славетного син Менелая.
    Руки до страв приготованих зразу ж усі простягнули.
    Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
    Разом тоді Телемах і Несторів син благородний
    145] Коней умить запрягли і, на повіз оздоблений ставши,
    Швидко помчали на нім од дверей передсінку лункого.
    Вслід за ними виходить Атрід Менелай русокудрий,
    В правій руці золотий із вином, наче мед той, солодким
    Келих тримаючи, щоб узливання вчинить на дорогу.
    і?» Став перед повозом він і, вітаючи, так до них мовив:
    «Хай вам щастить, юнаки! І Нестору, військ вожаєві,
    Теж привітання. Він ставивсь до мене, як батько ласкавий,
    В дні, як під Троєю ми, ахеїв сини, воювали».
    Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
    155] «Паростку Зевсів, ми щойно приїдемо — те, що сказав ти,
    Розповімо йому все. О, якби, повернувшись в Ітаку,
    Батька свого Одіссея щасливо застав я удома,
    Я б і йому розказав, з якою мене ти любов’ю
    Стрів і приймав і скільки везу я коштовних дарунків!»
    160] Щойно він мовив це, раптом праворуч орел сизокрилий
    Злинув, великого в кігті свої на подвір’ї схопивши
    Білого гуся домашнього. З криком услід йому бігли
    Чоловіки і жінки. А орел зовсім близько, праворуч
    Впрост перед кіньми угору злетів. Всі дуже раділи,
    165] Бачачи це, звеселилось-бо серце у кожного в грудях.
    Несторів син Пісістрат тоді перший між ними озвався:
    «Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю, скажи нам,
    Знак цей для кого, богами явлений, для нас чи для тебе?»
    Так він спитав, Менелай же, Ареїв любимець, замисливсь,
    170] В думці вагаючись, як це усе до ладу пояснити.
    Та довгошатна Єлена раніше від нього озвалась:
    «Слухайте, я вам повім віщування, що вічні богове
    Вклали у серце мені, і як, я гадаю, все й буде.
    Як між годованих в домі орел оцей вихопив гуся,
    175] З гір прилетівши, де сам народився и дітей повиводив,
    Так Одіссей, проблукавши багато й багато зазнавши,
    В дім свій повернеться й помсту здійснить. Можливо, вже й зараз
    Дома лиху він усім женихам затіває погибель».
    Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
    180] «Дав би це муж мені Гери божистої, Зевс громозвучний,
    Щиро тоді, як богині, я там би тобі помолився!»
    Мовивши це, він стьобнув батогом, і із тупотом коні
    Швидко помчали навскач через місто до рівного поля.
    Ярмами так цілий день своїми вони потрясали.
    185] Сонце тим часом зайшло і тінями вкрились дороги,
    Поки у Фери вони прибули, у дім до Діокла, —
    Сином він був Ортілоха, що сам народивсь од Алфея;
    Там вони ніч пробули, і гостинно прийняв той прибулих.
    Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
    190] Коней вони запрягли і, на повіз оздоблений ставши,
    Швидко помчали на нім од дверей передсінку лункого.
    Дзвінко похльостував бич, і коні охоче летіли.
    В Пілос, місто високе, вони прибули незабаром.
    Отже, почав Телемах тоді з Нестора сином розмову:
    195] «Чи обіцяєш мені, Несторіде, одне лиш прохання
    Виконать? Ми ж пов’язані узами дружніми здавна,
    З приязні наших батьків, та й однолітки ми із тобою.
    Спільна ж ця подорож нині ще збільшує дружбу між нами.
    Прямо на мій корабель ізсади мене, паростку Зевсів,
    200] Щоб не затримав мене твій батько старенький у домі,
    Щоб не почав частувать, — якнайшвидше я їхати мушу».
    Так він сказав, Несторід же в своєму став радитись серш»
    Як би то виконать краще йому товариське прохання.
    Поміркував і ось що він визнав тоді за найкраще:
    205] До корабля повернув свої коні, до берега моря,
    Вніс на корму корабля він чудові усі подарунки —
    Золото й плаття, усе, що дав Менелай юнакові,
    1, поквапляючи друга, він слово промовив крилате:
    «Швидше ж на бистрий іди корабель і скликай всіх супутців,
    210] Поки додому я встигну дійти й розказати старому.
    Добре-бо знаю я те і серцем своїм, і душею, —
    Дуже завзятий, палкий в нього дух, він тебе не відпустить.
    Сам він запрошувать прийде сюди, і, я певен, без тебе
    Він не повернеться. В кожному разі розсердиться дуже».
    215] Мовивши це, своїх коней погнав Пісістрат гашшогривих
    В місто пілосян, і швидко до дому свого він доїхав.
    А Телемах уже наглив супутців і так до них мовив:
    «Снасті на чорнім своїм кораблі закріпляйте, супугці,
    Й швидше на нього сідаймо, щоб їхати нам у дорогу».
    220] Так він промовив, і всі наказу послухали радо,
    До кочетів вони швидко зійшли й на місця посідали.
    Поки він там клопотавсь на кормі корабля, і молився,
    Й жертву Афіні приносив, якийсь чужоземець до нього
    Раптом підходить. Утік він із Аргоса, вбивши людину,
    225] Став ворожбитом. Родом походив він од Мелампода,
    Що, проживаючи в Пілосі — матері кіз та овечок,
    Домом і скарбом своїм визначався між інших пілосян.
    Потім до інших країв він поїхав, з вітчизни утікши,
    Від найсильнішого в людях Нелея, відважного духом,
    Котрий, маєтки його відібравши, тримав їх насильно
    Протягом року. В той час Мелампод у Філаковім домі
    В’язнем у путах тяжкої зазнав невимовної муки
    Через Нелеєву доньку й облуду гірку, що підступно
    Вклала Еріннія в серце йому, ця богиня жахлива.
    Кери, проте, він уник і ревучих корів із Філаки
    В Пілос пригнав, і за вчинок негідний помстивсь на Нелеї
    Він богорівному і молоду свому братові жінку
    В дім упровадив, а сам — до іншого краю подався,
    В Аргос, на коні багатий, — це там йому доля судила
    240] Жити й численного люду аргеїв володарем стати.
    Там одруживсь він і дім збудував собі високоверхий;
    Двох могутніх синів — Антіфата і Мантія — мав він,
    А Антіфат породив Оїкла, відважного духом;
    Амфіарай називавсь син Оїкла, підбурювач воєн,
    245] Люблений був він і Зевсом егідодержавним, і любий
    Був Аполлонові. Старості все ж не дійшов він порога.
    В Фівах жіноча згубила його до дарунків прихильність.
    Двоє синів — Алкмеон з Амфілохом — родилися в нього,
    В Мантія теж було двоє синів — Поліфід був із Клітом.
    250] Викрала Кліта на небо Еос, злотошатна богиня,
    Задля краси його, щоб увійшов він до кола безсмертних.
    А Поліфіда відважного зразу ж по батьковій смерті
    Сам Аполлон ворожбитом зробив поміж ними найкращим.
    До Гіпересії він, посварившись із батьком, від’їхав.
    255] Там живучи, тоді смертним почав він усім ворожити.
    Син Поліфіда, відомий із іменем Теоклімена,
    До Телемаха в той час підійшов, як молився він саме
    Та узливання чинив на швидкім кораблі чорнобокім,
    Став біля нього він близько і слово промовив крилате:
    260] «Друже мій, що застаю я тебе за принесенням жертви,
    Богом тебе заклинаю і жертвою цею, до того
    Ще й головою твоєю й супутників тих, що з тобою, —
    Відповідь щиру й правдиву ти дай на мої запитання:
    Хто ти і звідки? З якого ти міста і роду якого?»
    265] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
    «Щиро й одверто, чужинче, все зараз тобі розповім я.
    Родом я сам із Ітаки, звуть батька мого Одіссеєм;
    Звали, вірніш, — бо тепер десь лихою він смертю загинув.
    Тим-то супутників взявши, в своїм кораблі чорнобокім
    270] Я й приїхав вістей про загиблого батька питати».
    В відповідь Теоклімен промовив йому боговидий:
    «Поза вітчизною й сам я тепер, чоловіка убивши
    Одноплемінного; в нього ж у Аргосі, кіньми багатім,
    Досить братів і рідні, що їм влада в ахеїв належить.
    275] їх уникаючи, разом від смерті і чорної Кери
    Втік я. Тепер моя доля — між люду чужого блукати.
    Щиро благаю, візьми на швидкий корабель свій вигнанця,
    Щоб не убили мене, бо, знаю, женуться за мною».
    Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
    280] «Не прожену я тебе з корабля, якщо так того прагнеш.
    Йди вже до нас, — що маємо, тим і тебе почастуєм».
    Мовивши це, узяв від чужинця він мідного списа
    Й поруч поклав на поміст корабля, що хитався на хвилях.
    Вийшов потому і сам він на свій корабель мореплавний,
    285] Сів на кормі його й поряд тоді посадив біля себе
    Теоклімена. Причали негайно гребці відв’язали.
    А Телемах уже наглив супутців, звелівши їм швидше
    Снасті кріпити, й вони наказу послухали радо.
    Щоглу соснову піднявши, в гніздо посередині, в кінсель,
    290] Вставили міцно й до переду линвами враз прив’язали
    Та натягнули ремінням заплетеним біле вітрило.
    Вітер попутний для них ясноока послала Афіна.
    Буйно він віяв у чистому небі, щоб швидше до цілі
    Міг допливти корабель по водах солоного моря.
    295] Ось уже й Круни вони пропливли, й ясноводу Халкіду.
    Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги.
    Подихом Зевсовим гнаний, минав корабель уже й Фею,
    І богосвітлу Еліду, де плем’я епеян владарить.
    До островів скелястих повів Телемах корабель свій:
    30(1 Думав одно лиш — уникне він смерті чи зовсім загине.
    Саме в той час Одіссей з свинопасом божистим в хатині
    Сіли вечеряти, й інші мужі там вечеряли з ними.
    Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
    їх запитав Одіссей, перевірити хтівши Евмея,
    305] Чи залишитись запросить в оселі своїй і гостинно
    Буде й надалі приймати його, чи до міста спровадить.
    «Слухайте, що я просити вас хочу, Евмею та інші
    Товариші! Із світанком у город я маю податись
    Жебрати, щоб тягарем не бути тобі й товариству.
    310] Ти ж поясни мені все й провожатого дай, щоб надійно
    Він допровадив мене. По місту ж і сам я вже буду
    Якось блукати, щоб дав мені хліба й напитись хто-небудь.
    Так би дійшов я й до дому, де жив Одіссей богорівний,
    Звістку про нього приніс би самій Пенелопі розумній;
    315] Може, там якось пробрався б і між женихів я зухвалих, —
    Маючи стільки наїдків, дали б і мені вони їсти.
    Я ж їм прислужувать став би, у чому вони побажали б.
    Прямо тобі я скажу, а ти слухай і зваж на це добре:
    З ласки Гермеса-посла, що людям у різноманітних
    320] Справах і радість, і успіх, і славу дарує велику,
    Смертний зі мною ніхто не зрівняється в жодній роботі:
    Швидко розкласти вогонь, сухих на те дров нарубати,
    Різати й смажити м’ясо, вино розливати по кубках —
    Все, що на службі в заможних людина виконує проста».
    з» З прикрістю ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
    «Горенько ж ти моє, гостю! І звідки ця думка у тебе
    Виникла в серці? Невже ти там зовсім загинути хочеш,
    Що заманулось тобі в юрбу женихів замішатись?
    Буйство-бо їх і зухвалість залізного неба сягають.
    330] їм услуговують слуги нітрохи на тебе не схожі,
    А молоді все, одягнені в гарні плащі і хітони,
    Голови в них аж блищать від оливи й обличчя красиві, —
    Ось хто вслуговує їм. Столи, відгембльовані гладко,
    Аж угинаються в них від вина, і хліба, і м’яса.
    335] Краще у нас залишайся. Нікого-бо ти не обтяжиш —
    Ані мене, ані інших, що тут проживають зі мною.
    А як повернеться врешті улюблений син Одіссеїв,
    Сам він одягне і плащ, і хітон тобі, й інше одіння
    1 спорядить, куди прагнеш ти серцем своїм і душею».
    340] В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:
    «О, якби став ти, Евмею, і Зевсові-батькові любим,
    Як і мені, ти ж бо край моїм мукам поклав і блуканням!
    Гіршого в світі нема за таке от життя мандрівниче.
    Задля утроби проклятої безліч доводиться людям
    345] Лиха терпіти — й блукання, і злидні, і всяке нещастя.
    А що затримуєш ти мене тут, щоб я ждав Телемаха,
    То хоч про матір скажи Одіссея, подібного богу,
    Й батька його, на порозі-бо старості він їх покинув, —
    Чи вони й досі живі ще під сонячним світлим промінням,
    Чи повмирали уже і домують в оселі Аїда?»
    В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:
    «Щиро й одверто, мій гостю, все зараз тобі розповім я.
    Й досі живий ще Лаерт. У своєму він домі всечасно
    Зевса благає, щоб швидше узяв його душу із тіла.
    355] Тяжко-бо журиться він і за сином своїм, що від’їхав,
    І за дружиною мудрою, що йому смертю своєю
    Смутку найбільш завдала і вкинула в старість дочасну.
    З жалю за сином такою умерла вона жалібною
    Смертю, що хай так віднині ніхто не вмирає з живущих,
    збо Хто мені любий і щиру до мене любов виявляє.
    Скільки жива ще була вона, хоч і журилася тяжко,
    Стільки любив розмовляти я з нею й розпитувать часом,
    Бо виховання й мені вона разом дала, і Ктімені,
    Славній дочці довгошатній, між дітьми її наймолодшій.
    365] Разом росли ми, й про мене лиш трошечки менш вона дбала,
    А як вступили обоє у юність ми вельмижадану,
    Видали в Саму її, і віно взяли незліченне,
    Плащ, і хітон мені, й інше одіння дала її мати,
    Пару сандалій прегарних, щоб ноги взувать, дарувала
    370] І відрядила в село. Й ще сердечніш мене полюбила.
    Нині цього я позбавлений. Але боги всеблаженні
    Благословляють мене у справі, якою займаюсь.
    З неї-бо їм я і п’ю, ще й людей достойних частую.
    Від господині ж нічого привітного вже не почути
    375] Ні у словах, ні на ділі відтоді, як лихо на дім наш
    З тими зухвальцями впало. А слугам буває ж так мило
    Порозмовлять з господинею, в неї про все розпитати,
    Випити в неї й поїсти, ще й в поле нести із собою
    Річ, від якої звичайно радіє у челяді серце».
    380] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
    «Лихо ж яке! То й змалку ти вже, свинопасе Евмею,
    Поневірявсь од батьків і вітчизни своєї далеко.
    Отже, по правді усе розкажи мені щиро й одверто,
    Чи зруйнували напасники широковуличне місто,
    385] Де проживав твій батько з шановною матір’ю разом,
    Чи залишили самого тебе при коровах і вівцях,
    А вороги тебе раптом на свій корабель захопили
    І за підхожу ціну продали тебе в дім цього мужа».
    В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:
    390] «Гостю, якщо вже питаєш мене і довідатись хочеш,
    Мовчки посидь біля мене й солодким вином утішайся
    Вдосталь. Ночі тепер нескінченні. Є час і поспати,
    Час є й цікаві розмови послухать. Тобі ж ні до чого
    Спати лягать завчасу, — ще довгий нам сон надокучить.
    395] Інші ж усі, кого їх душа спонукає і серце,
    Хай собі спати ідуть. А завтра мені на світанку
    Кожен, поснідавши, свині хазяйські на пашу хай гонить.
    Ми ж в цій хатині питтям та їдою втішатися будем
    І один одному згадувать в дружній розмові печальні
    400] Наші пригоди. Бо є й у скорботі минулій утіха
    Мужу, що лиха багато зазнав, проблукавши багато.
    Я розповім тобі те, про що ти хотів розпитати.
    Є такий острів, Сірією звуть його, може, чував ти,
    Від Ортігії на північ, де сонце свій шлях повертає.
    Хоч і не густо людьми заселений, все ж він вигідний.
    На виноград, на пшеницю, на випаси й вівці багатий.
    Голоду в тому краю не буває, ні хворостей лютих,
    Що завдають стільки горя і клопоту людям нещасним.
    А як постаріє в їхній країні людське покоління,
    410] То Аполлон срібнолукий до них з Артемідою сходить —
    Тихо, без болю, ласкавими стрілами їх умертвляє.
    Два у них міста, й надвоє поділено все поміж ними.
    Владарював у обох тих містах ще віддавна мій батько
    Ктесій, Орменів син, до безсмертного бога подібний.
    415] Раз фінікійці до нас прибули, мореходці славетні,
    І навезли, шахраї, блискіток в кораблі своїм чорнім.
    В домі ж у батька мойого була фінікіянка гарна,
    Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла.
    Та незабаром її прелукаві звели фінікійці:
    420] Прала вона близ бокастого їх корабля, і один з них
    Ложем із нею й коханням з’єднався. А легко звести цим
    Женщину кволу, хоч би вона й дуже була доброчесна.
    Став він у неї розпитувать, хто вона й звідки походить,
    І показала на батьківський дім вона високоверхий.
    425] «Родом з Сідону я, міддю багатого, можу хвалитись.
    Я — Арібанта дочка, що в великих купався достатках.
    Та захопили мене тафіяни, розбійники хижі,
    В час, коли з поля я йшла, і, в цей край запровадивши потім,
    Тут за підхожу ціну продали мене в дім цього мужа».
    4!0] Мовив тоді чоловік, що таємно із нею з’єднався:
    «Чи не хотіла б ти знову додому вернутися з нами,
    Щоб свого батька і матір побачити й високоверхий
    Дім свій? Живі ще вони й за заможних вважаються й досі».
    Відповідаючи, жінка таке тоді мовила слово:
    435] «Може це бути, якби, корабельники, ви обіцяли
    З клятвою — цілу й здорову мене довезти аж додому».
    Мовила так, і всі поклялись, як вона зажадала.
    Потім, коли вже вони присяглися і клятву скінчили,
    Відповідаючи, жінка таке до них мовила слово:
    440] «Отже, мовчіть! Хай і словом до мене ніхто з-поміж ваших
    Товаришів не озветься, зі мною на вулиці стрівшись
    Чи близ криниці, щоб хтось не подався у дім до старого
    З виказом, бо запідозрить господар і зразу ж міцними
    Путами зв’яже мене, та й вам приготує загибель.
    44<; В мислях тримайте це слово й прискорюйте вашу торгівлю.
    А як наповните свій корабель ви усяким припасом,
    Звістку до мене тоді якнайшвидше у дім передайте,
    Золота я захоплю, що під руку мені попадеться,
    Перевізного ж і інше я щось би хотіла вам дати:
    450] В домі у знатного мужа дитя я його доглядаю.
    Хлопчик кмітливий, і завжди зі мною він бігає всюди.
    На корабель я його приведу, і стократну ціну ви
    Зможете взять за хлопчину, чужим його людям продавши».
    З цими словами вернулась вона у дім мого батька.
    455] Протягом цілого року лишались у нас фінікійці, —
    Різних товарів багато в місткий корабель закупили.
    А завантаживши свій корабель крутобокий, щоб їхать,
    Вісника зразу ж послали до жінки — про це їй сказати.
    Вельми хитрющий прийшов чолов’яга у дім мого батька,
    460] Мав золоте він на продаж намисто в янтарній оправі.
    Поки служебниці наші й матуся поважна в покоях
    Те розглядали намисто, в руках його важили власних
    І за ціну торгувалися, він їй моргнув непомітно.
    Переморгнувшися з нею, на свій корабель він вернувся.
    465] Жінка ж, узявши за руку, в той час повела мене з дому.
    В передпокої знайшла на столах вона кубки, — недавно
    Учту справляли там люди, що батьку в ділах помагали;
    Зараз на площу міську подались вони всі на нараду.
    Швидко схопивши три кубки й за пазуху їх заховавши,
    470] Жінка їх винесла, я ж за нею пішов необачно.
    Сонце тим часом зайшло і тінями вкрились дороги.
    Кроком поспішним славетної пристані ми досягнули,
    Де бистрохідний вже нас дожидав корабель фінікіян.
    Сіли на нього вони й попливли усі шляхом вологим,
    475] Нас посадивши. Зевс їм послав тоді вітер попутний.
    Шість уже діб ніч і день ми по морю пливли безнастанно.
    А як і сьомий ще день надіслав тоді Зевс нам Кротон,
    Вбила стрілою ту жінку сама Артеміда-лучниця, —
    Хлюснула, наче та чайка морська, у ропу вона трюмну,
    480] Й кинули в море її на поживу тюленям та хижим
    Рибам, а я в кораблі з засмученим серцем лишився.
    Аж до Ітаки нас вітер попутний і хвилі пригнали, —
    Тут-то Лаерт і придбав мене, з власних достатків сплативши.
    Так і оцю я країну побачив своїми очима».
    485] В відповідь так промовив йому Одіссей богорідний:
    «Дуже мій дух схвилював ти, Евмею, мені так докладно
    Всі розповівши нещастя, що духом ти їх перетерпів.
    Та до лихого тобі і хорошого трохи добавив
    Зевс, бо, зазнавши біди, до ласкавого в дім ти потрапив
    490] Мужа, який і питтям, і їдою тебе забезпечив
    Вдосталь, — живеться у нього тобі непогано. А я от
    Тільки по довгих блуканнях сюди на останку потрапив!»
    Так між собою вони провадили стиха розмову.
    Зрештою й спати лягли, та лише на часину коротку,
    і’5] Бо вже Еос надійшла злотошатна. Тим часом до суші
    Товариші Телемаха дійшли й відв’язали вітрила,
    Щоглу спустили й на веслах до пристані вже підпливали.
    Кинули котву камінну, причали міцні закріпили
    І повиходили всі на берег шумливого моря,
    500] Приготували сніданок, іскристе вино замішали.
    Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
    Так говорити до них розпочав Телемах тямовитий:
    «Ближче до міста ви наш корабель чорнобокий спрямуйте,
    Сам же в поля до своїх пастухів я негайно подамся,
    505] Ввечері в місто вернусь, як огляну свої володіння.
    Завтра ж уранці, в подяку за поміч в дорозі, я добру
    Учту з печенею вам і солодким вином улаштую».
    В відповідь Теоклімен промовив йому боговидий:
    «Любе дитя, а мені ж то куди уже йти? До чийого
    510] Дому? До тих, що кермують на цій кременистій Ітаці?
    Може, навпрост до дому твого і твоєї матусі?»
    Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
    «Іншим я разом і сам запросив би тебе завітати
    В нашу оселю, — гостинності нам не бракує. А зараз
    515] Гірше було б це й для тебе: мене там немає, й матусі
    Ти не побачиш, — не часто з світлиці униз вона сходить
    До женихів, на кроснах від них вона тче якнайдалі.
    Іншого мужа тобі я вкажу, до якого ти зайдеш, —
    Це Еврімах, Поліба розумного син благородний, —
    520] Дивляться наче на бога тепер ітакійці на нього.
    Кращий за інших-бо він женихів і прагне найбільше
    Матір узяти мою й Одіссеєве місце зайняти.
    Та лиш один у ефірі те відає Зевс-олімпієць,
    Чи не настигне його загибелі день замість шлюбу».
    525] Так говорив він, і раптом злетів перед ними праворуч
    Яструб, провісник швидкий Аполлонів, — тримаючи в кігтях,
    Дику голубку терзав він нещадно, і сипалось зверху
    Пір’я поміж кораблем і самим Телемахом на землю.
    Теоклімен тоді нишком убік юнака відкликає.
    530] Взявши за руку його й на ім’я називаючи, мовить:
    «Знай, Телемах, не без бога та птиця злетіла праворуч.
    Глянувши тільки, збагнув я, що віщий то птах перед нами.
    Роду, що владним більше від вашого був би, немає
    В цілій Ітаці, од всіх-бо ви завжди були найсильніші».
    535] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
    «О, якби слово твоє та справдилося, друже мій, гостю!
    Скоро відчув би ти приязнь мою, і дарунків багато
    Мав би від мене, і кожен тебе називав би щасливим».
    І до Пірея, товариша вірного, так він озвався:
    540] «Клітія сину, Пірею! Послухав мене ти найбільше
    З товаришів, що зі мною поїхали в Пілос піщаний.
    Отже, і зараз послухай, в свій дім заведи цього гостя,
    Щиро прийми й почастуй його, поки я сам повернуся».
    В відповідь ось що Пірей йому, списник уславлений, мовив:
    545] «Знай, Телемаху, якби і надовго ти там забарився,
    Я піклуватимусь ним, — гостинності нам не бракує».
    Мовивши так і зійшовши на свій корабель, наказав вія
    Товаришам з ним іти і причали усі відв’язати.
    До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали.
    550] Ноги тим часом узув Телемах у сандалії гарні,
    Списа міцного узяв із мідним загостреним вістрям
    Із-під помосту. Гребці ж відв’язали причали, зштовхнули
    З берега свій корабель і до міста притьмом веслували.
    Як наказав Телемах, улюблений син Одіссеїв.
    555] Кроком швидким у той час вже несли його ноги, аж поки
    Він не дійшов до подвір’я, де безліч свиней ночувало
    Й вірний його свинопас владаревим майном піклувався.

    15 ПІСНЯ. ТРИДЦЯТЬ П’ЯТИЙ І ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ ДЕНЬ. РАНОК ТРИДЦЯТЬ СЬОМОГО. ПРИБУТТЯ ТЕЛЕМАХА ДО ЕВМЕЯ. «Одіссея». Гомер

    Зміст. «Одіссея». Гомер

    Наступна сторінка «Одіссея». Гомер

    Комментарии закрыты.