ПІСНЯ ВОСЬМА.ПЕРЕРВАНА БИТВА.
    «Іліада». Гомер

    ПІСНЯ ВОСЬМА.ПЕРЕРВАНА БИТВА. «Іліада». Гомер

    1) В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею.
    2) Раду безсмертних богів зібрав тоді Зевс громовладний
    3) На найстрімкішім шпилі многоверхого в хмарах Олімпу.
    4) Сам він почав говорити, і слухали мовчки богове:

    5) «Зважте на слово моє, безсмертні боги і богині!
    6) Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.
    7) Хай же ніхто із богів — чоловіча то стать чи жіноча —
    8) Слову моєму не сміє перечить і щиро скориться
    9) Волі моїй, щоб міг я скоріше цю справу^жінчити.
    10) А як побачу, що хтось із богів, одійшовши окремо,
    11) Допомагати від себе троянам узявсь чи данаям,
    12) Битий він буде ганебно й повернутий знов до Олімпу,
    13) Або схоплю я його і в темрявий Тартар закину,
    14) В далеч оту, де найглибша лежить під землею безодня,
    15) Брама до неї провадить залізна із мідним порогом,
    16) В глиб до Аїду настільки ж, як небо ясне над землею.
    17) Знатиме там, наскільки від інших богів я сильніший.
    18) Хочете, може, самі ви, богове, упевнитись в тому, —
    19) Звісьте ланцюг золотий із самого неба на землю
    20) Та ухопіться разом за нього, боги і богині,
    21) Але стягнути із неба на землю причинця усього,
    22) Зевса верховного, вам не удасться, хоч як не трудіться!
    23) А побажав би я сам потягнути ланцюг той до себе,
    24) То й саму землю я навіть із морем тоді притягнув би.
    25) Потім ланцюг той навколо самої вершини Олімпу
    26) Я обмотаю, і всесвіт на ньому повисне в повітрі.
    27) От я наскільки за всіх — за людей і безсмертних — сильніший».

    28) Мовив він так, і слухали мовчки вони нерухомо,

    29) Подиву повні: велика-бо сила була в його слові.
    30) Врешті озвалась тоді ясноока богиня Афіна:

    31) «Батьку Кротоне, над усіма владарями найвищий!
    32) Добре ми знаємо те, що сила твоя нездоланна,
    33) Тільки ж проймає нас жаль до данайських бійців списоборних,
    34) Як від жорстокої долі загинути їм доведеться.
    35) Та як наказуєш ти, від битви ми стриматись мусим.
    36) Ми лиш хотіли б аргеям пораду корисну подати,
    37) Щоб не загинути їм від твого нещадимого гніву».

    38) Відповідаючи, мовив їй з усміхом Зевс хмаровладний:

    39) «Трітогенеє, дитя моє любе, не бійся! Хоч часом
    40) І не ласкаво я мовлю, до тебе я завжди прихильний».

    41) Мовивши це, в колісницю запріг свою міцнокопитих
    42) Коней баских, ще й гриви на них золоті розвівались;
    43) В золото сам одягнув своє тіло, батіг взяв у руки,
    44) Золотом гарно оздоблений, став на свою колісницю
    45) Й коней стьобнув. Гривані учвал залюбки полетіли,
    46) Високо знявшися поміж землею і зоряним небом.
    47) Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,
    48) В Гар гар прибув він, де гай його був і жертовник пахучий.
    49) Там своїх коней спинив отець і людей, і безсмертних,
    50) Випряг із повоза швидко й густим оповив їх туманом.
    51) Сам же, своєю гордий величністю, сів на вершині
    52) Й місто троян споглядав та човни мореплавні ахеїв.

    53) Учту в наметах своїх тоді довговолосі ахеї
    54) Саме кінчали і зброю уже почали одягати.
    55) З другого боку, й трояни також готувались до бою,
    56) Хоч їх і менше було, але, необхідністю гнані,
    57) Оборонити дітей і дружин вони рвались завзято.
    58) Брами усі розчинились, і військо назовні сипнуло
    59) Піше й комонне. І всюди луною довкруг гуркотіло.

    60) Щойно на місці однім наступаючі раті зійшлися,
    61) Разом зіткнулися шкіри щитів, і списи, і зусилля
    62) Мідянозбройних мужів. Один об один ударялись
    63) Круглоопуклі щити, аж луною навкруг гуркотіло.
    64) Все тут змішалось — і крики звитяжні, і стогони людські
    65) Тих, що губили і гинули, й кров’ю земля підпливала.

    66) З самого ранку, аж поки священного дня прибувало,
    67) Стріли й списи обопільно летіли, і падали люди.
    68) А як дійшло до середини неба високого сонце,
    69) Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши,
    70) Кинув на шальки два жереби довгопечальної смерті —
    71) Для конеборних троян і для мідянозбройних ахеїв.
    72) І посередині взяв. І схилився день долі ахеїв —
    73) Жереб ахеїв землі многоплідної зразу ж торкнувся

    74) Краєм, а жереб троян до широкого неба піднявся.
    75) Громом ударивши з Іди високої, Зевс блискавицю
    76) Кинув страшенну на військо ахеїв; побачивши жах цей,
    77) Аж остовпіли усі, і острах блідий огорнув їх.

    78) Ідоменей тут лишитись не смів, ні владар Агамемнон,
    79) Ані обидва Еанти, Ареєві слуги відважні.
    80) Нестор лише староденний зостався, опора ахеїв,
    81) Хоч і не з волі своєї: коня його ранив Єлени
    82) Пишноволосої муж молодий, Александр богосвітлий,
    83) В тім’я ввігнавши стрілу, туди, де на черепі кінськім,
    84) Грива рости починає — це найнебезпечніше місце.
    85) З болю став кінь на диби: стріла увійшла йому в мозок.
    86) Інших сполохав він коней, під мідним звиваючись вістрям.
    87) Збрую хотів обрубати старий у коня, замахнувшись
    88) Гострим мечем, коли Гектора коні баскії зненацька
    89) Вбігли в саме сум’яття із їхнім візничим одважним
    90) Гектором. Був би одразу старий і дихання позбувся,
    91) Та тої ж миті помітив це Діомед гучномовний,
    92) Страшно тоді закричав він, щоб духу піддать Одіссею:

    93) «О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
    94) Що ж ти, як той боягуз, із юрбою показуєш спину?
    95) Як би при втечі в потилицю хто не встромив тобі списа!
    96) Краще спинись, захистімо старого від цього шаленця!»

    97) Мовив він так, та терпливий не вчув Одіссей богосвітлий,
    98) До крутобоких чимдуж поспішав кораблів він ахейських.
    99) Син же Тідея погнався й один аж у лави передні,
    100) Лиш перед повозом він зупинивсь Нелеїда старого
    101) Й, прямо звернувшись до нього, слово промовив крилате:

    102) «Старче, занадто тебе бійці молоді утісняють!
    103) Сила ослабла твоя, безпорадна пригнічує старість,
    104) Кволий у тебе візничий, і коні твої вже охляли.
    105) Стань же мерщій в колісницю до мене й побачиш, які-то
    106) Тросові коні, як швидко уміють вони по рівнині
    107) Мчати туди і сюди — у погоні і втечі так само.
    108) Я їх в Енея забрав, особливо при втечі надійних.
    109) Слуги твоїх хай доглянуть, моїх же удвох ми скеруєм
    110) Проти троян, упокірників коней, щоб Гектор побачив,
    111) Як і в мене в долонях тоді шаленітиме спис мій».
    112) Мовив він так. Не перечив і Нестор, їздець староденний.
    113) Зразу ж взяли його коней візничі тоді доглядати —
    114) Дужий Стенел і з ним разом ще Еврімедонт заповзятий.
    115) Ті ж обидва на повіз до сина Тідея ступили.
    116) Нестор до рук своїх віжки упевнено взяв червонясті,
    117) Коней стьобнув, і вони біля Гектора враз опинились.
    118) Прямо на них він летів. Діомед в нього списом поцілив,
    119) Схибив, проте, й замість нього в візничого втрапив супутця,
    120) Еніопея, сина відважного духом Фівея, —
    121) Віжки тримаючи, ранений був під соском він у груди
    122) І з колісниці упав. Назад подались прудконогі
    123) Коні, від нього ж і сила в ту мить, і душа відлетіли.
    124) Жаль за візничим страшний огорнув тоді Ректору серце.
    125) Але й, сумуючи тяжко, лишив він супутця лежати
    126) Мертвим та іншого став шукати візничого, й коні
    127) Ждали недовго керманича смілого. Зразу знайшов він
    128) Архептолема, сміливого сина Іфіта. Той вийшов
    129) Із батогом на повіз — бистрими правити кіньми.

    130) Сталося б лихо страшне, загибель прийшла б неминуча.
    131) Загнані до Іліона були б, наче вівці, трояни,
    132) Тільки зразу помітив це батько людей та безсмертних:
    133) Громом ударивши, кинув він з неба ясну блискавицю —
    134) Впала на землю вона перед кіньми у сина Тідея.
    135) Полум’я грізне знялося від сірки, що буйно палала.
    136) Переполохані збилися під колісницею коні.
    137) В Нестора спохвату випали віжки із рук червонясті,
    138) Сам він жахнувся душею і так Діомедові крикнув:

    139) «Однокопитих, Тідіде, мерщій завертай своїх коней!
    140) Чи не збагнув ти, що Зевс не тобі посилає звитягу?
    141) Іншого-бо окриває сьогодні Кроніон своєю
    142) Славою, — згодом, можливо, і нам він її, коли схоче,
    143) Дасть. Та Кронідових рішень ніхто із людей не відверне,
    144) Хоч би й який був могутній, бо Зевс набагато сильніший».

    145) Відповідаючи, мовив йому Діомед гучномовний:
    146) «Те, що ти, старче, говориш, і слушне цілком, і доречне,
    147) Та невимовна печаль мені серце і душу проймає!
    148) Гектор колись, похваляючись перед троянами, скаже:
    149) «До кораблів своїх з ляку од мене утік син Тідея!»
    150) Скаже з хвальбою, й тоді — хай земля мене швидше поглине».

    151) В відповідь мовив тоді йому Нестор, їздець староденний:

    152) «Що це ти, сину Тідея відважного, що ти говориш!
    153) Хоч би й назвав десь Гектор безсилим тебе боягузом,
    154) Віри йому не йняли б ні трояни, ні дарданіони,
    155) Ані могутніх душею жінки щитоносців троянських,
    156) Що їх квітучих мужів ти у порох поверг так багато!»

    157) Мовив це, й однокопитих назад завернув своїх коней
    158) У бойове сум’яття. Йому вслід і трояни, і Гектор
    159) З криком шаленим і гомоном сипали стогнучі стріли.
    160) Голосно Гектор великий гукнув йому шоломосяйний:

    161) «Сину Тідеїв, пошану в данаїв ти мав бистрокінних —
    162) Місцем почесним, і м’ясом найкращим, і келихом повним.
    163) Шани тобі вже не буде, бо став ти до жінки подібний.

    164) Геть, полохлива ти бабо! Не дам я тобі ні на мури
    165) Вдертись троянські, ні наших жінок повести за собою
    166) До кораблів своїх, — смерть наведу я на тебе раніше».

    167) Мовив він так, і став у душі син Тідея вагатись:
    168) Може, спинить йому коней і силою бій розпочати?
    169) Тричі на це він наважувавсь серцем своїм і душею,
    170) Тричі з ідейських вершин гримів тоді Зевс велемудрий,
    171) Знак даючи, що троянам він шальку звитяги схиляє.
    172) Гектор тим часом троян закликав своїм голосом дужим:

    173) «Трої сини, і лікійці, й дарданські бійці рукопашні!
    174) Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту!
    175) Знаю, до мене прихильний Кроніон мені обіцяє
    176) І перемогу, і славу велику, й данаям — загибель!
    177) Друзі, навіщо вони навколо човнів збудували
    178) Мури слабкі та нікчемні, — не стримать їм нашої сили!
    179) Легко-бо наші коні прокопаний рів перескочать.
    180) А як до їх кораблів наблизимось ми крутобоких,
    181) То пам’ятайте тоді про вогонь, що все нищить навколо.
    182) Полум’ям я попалю кораблі й повбиваю аргеїв,
    183) Що метушитися будуть в диму кораблів обгорілих».

    184) Так говорив він тоді і, до коней звернувшись, промовив:

    185) «Ксанте, Подаргу, Етоне і Лампе мій богосвітлий!
    186) Нині, о коні, віддячте мені за те піклування,
    187) Що Андромаха, дочка Етіона, могутнього серцем,
    188) Вам виявляла, всипаючи першим солодку пшеницю,
    189) І підливала вина, коли прагло вам серце напою,
    190) Перш ніж мені, хоч вважаюсь я молодим її мужем.
    191) Ну-бо, жвавіше вперед, мої коні! Може, здобудем
    192) Несторів щит, що слава про нього до неба сягає,
    193) Нібито він золотий — і сам, і до нього руків’я,
    194) Може, й з плечей Діомеда, впокірника коней, ми знімем
    195) Панцир, оздоблений гарно, самим-бо Гефестом він кутий.
    196) Як заберемо це ми, то ночі цієї ж ахеї,
    197) Певен я, всі побіжать до своїх кораблів бистрохідних».

    198) Мовив він так з похвальбою. З досади володарка Гера
    199) Кинулась в кріслі своїм, аж великий Олімп захитався.
    200) До Посейдона вона, до великого бога звернулась:

    201) «Леле! Землі потрясателю широковладний, чи в тебе
    202) Жалю у серці нема до данаїв, що гинуть так гірко?
    203) Радо приймав ти дари, що вони у Геліку і в Еги
    204) Стільки привозили їх, — поможи їм здобути звитягу!
    205) Тільки б схотіли ми всі, що являєм прихильність данаям,
    206) Широколунного стримати Зевса й троян відігнати, —
    207) Сумно йому довелось би сидіти самому на їді».

    208) З гнівним обуренням мовив їй владний землі потрясатель:

    209) «Геро зухвалоязична! Яке-бо ти мовила слово!
    210) Я не бажав би, щоб стали ми з Зевсом Кронідом змагатись,
    211) Інші богове усі, бо Зевс набагато сильніший».

    212) Так між собою вони розмову провадили щиру,
    213) В час той весь простір од рову й човнів аж по мури високі
    214) Повен був коней баских і збройних мужів щитоносних,
    215) Скупчених густо. Тіснив їх Ареєві буйному рівний
    216) Гектор, Пріамів нащадок, що Зевс дарував йому славу.
    217) Був би нещадним вогнем він спалив кораблі рівнобокі,
    218) Якби не вклала в думки Агамемнону Гера-владарка
    219) Дух підійнять у військах, хоч і сам бадьорить мав ахеїв.
    220) Зразу ж пішов тоді він до човнів і наметів ахейських,
    221) В дужій руці свій широкий тримаючи плащ пурпуровий,
    222) На величезний, чорний зійшов корабель Одіссеїв,
    223) Між кораблів посередині, щоб і здаля його чули —
    224) Як у наметах Еанта, що був Теламонові сином,
    225) Так і в Ахілловім стані, — обоє з країв поставали
    226) Із кораблями, на мужність і міць покладаючись власну.
    227) Голосно крикнув Атрід, щоб данаям усім було чути:

    228) «Сором, аргеї, бридкі боягузи, лиш з вигляду мужні!
    229) Де ті хвальби, що немає на світі за нас хоробріших,
    230) Де хвастовитість, з якою на Лемносі ви запевняли,
    231) М’яса биків пряморогих там поїдаючи вволю
    232) І випиваючи з кубків, вином аж по вінця налитих,
    233) Ніби з вас кожен один проти сотні троян чи й двох сотень
    234) Встоїть в бою, а тепер ми єдиного навіть не варті
    235) Гектора, — скоро нещадним вогнем кораблі він нам спалить!
    236) Зевсе, наш батьку! Кого з владарів премогутніх маною
    237) Так оманив ти, велику від них одбираючи славу?
    238) На многовеслім човні своїм пливши сюди на загибель,
    239) Жодного все ж із прегарних твоїх вівтарів не минув я.
    240) Стегна бичачі і жир я на кожному спалював щедро,
    241) Міцно муровану прагнучи Трою ущент зруйнувати.
    242) Нині ж прошу, хоч таке моє виконай, Зевсе, благання:
    243) Дай врятуватися нам і загибелі злої умкнути,
    244) Не допусти, щоб трояни понищили військо ахеїв!»

    245) Так він благав, і зглянувся батько на сльози пекучі,
    246) Ствердно кивнув, що залишиться цілим народ, не загине,
    247) З неба послав їм орла, з віщих птиць найпевнішого птаха,
    248) В кігтях тримав оленя він, дитя бистроногої лані.
    249) Скинув він те оленя перед Зевсів олтар пречудовий,
    250) 1 Де всевіщому Зевсові жертви палили ахеї.
    251) Скоро збагнули вони, що від Зевса та птиця злетіла,
    252) Кинулись враз на троян, вогнем бойовим запалавши.
    253) Та ніхто із данаїв, хоча і було їх багато,

    254) Тим похвалитись не міг, що він, обігнавши Тідіда,
    255) Коней баских через рів перегнав, щоб із ворогом битись.
    256) Перший тоді Діомед зброєносного вбив Агелая,
    257) Сина Фрадмона. До втечі вже він повернув своїх коней,
    258) Та Діомед навздогін йому в спину помежи плечима
    259) Гострого списа ввігнав, і пройшов той крізь груди навиліт.
    260) З повоза впав він, аж зброя на ньому уся задзвеніла.

    261) Слідом — Атрея сини, Агамемнон удвох з Менелаєм,
    262) Далі — обидва Еанти, шаленої повні відваги,
    263) Далі ще — Ідоменей із товаришем Ідоменея
    264) Із Меріоном, на вбивцю мужів, Еніалія, схожим;
    265) Ще й Евріпіл вслід за ними, Еве’мона син світлосяйний;
    266) Тевкр був за ними дев’ятий, — гнучкий напинаючи лук свій,
    267) Став він за щит, що Еант тримав його, син Теламона.
    268) Ледве Еант відсторонить той щит, як герой, озирнувшись,
    269) Раптом у когось в юрбі націлює лук і стрілою
    270) Ранить, і той, упавши, свій дух віддає тої ж миті,
    271) Сам же вертавсь і, неначе за матір дитина, ховався
    272) Знов за Еанта, який щитом прикривав його світлим.

    273) Першим кого ж подолав між троянами Тевкр бездоганний?
    274) Впав Орсілох тоді перший, а далі Ормен з Офелестом,
    275) Дайтор і Хромій, за ними іще й Лікофонт богорівний,
    276) Амопаон, Поліе’мона син, із бійцем Меланіппом, —
    277) Так одного за одним він на землю поверг многоплідну.
    278) Вельми радів, поглядаючи, владар мужів Агамемнон,
    279) Як своїм луком міцним той фаланги троян побиває,
    280) Став перед ним, підійшовши, й з такими звернувся словами:

    281) «Тевкре мій, любе чоло, Теламонію, люду владико!
    282) Бий їх і далі отак, і станеш ти світлом данаям
    283) І Теламонові-батьку: зростив-бо тебе він ізмалку,
    284) В дім тебе радо приймав, хоч ти був йому сином нешлюбним.
    285) Хоч і далеко він, славу йому принесеш ти велику.
    286) Так-бо, скажу я тобі, і сповниться те неодмінно.
    287) Тільки егідодержавний Зевс мені дасть і Афіна
    288) Вщент зруйнувать Іліон, це прегарно збудоване місто,
    289) Першому я після себе тобі дам почесний дарунок —
    290) Або триніжок, або колісницю із парою коней,
    291) Або жону, щоб на спільне з тобою виходила ложе».

    292) Відповідаючи, мовив тоді йому Тевкр бездоганний:

    293) «Сину Атрея славетний! Навіщо мене спонукаєш?
    294) Я ж бо стараюся й сам! Скільки вистачить сили у мене —
    295) Не спочиваю, — з дня, як троян ми до міста прогнали,
    296) Нищу їх воїв, частуючи гострими стрілами влучно.
    297) Ось уже вісім із лука я випустив стріл довголезих,
    298) Глибоко в тіло вони уп’ялись юнакам войовничим,

    299) Тільки у цього скаженого пса я ніяк не поцілю».

    300) Мовивши так, він знову стрілу з тятиви посилає
    301) В Гектора, саме у нього поцілити прагнучи серцем;
    302) Схибив, проте, й бездоганному Горгітіону, Пріама
    303) Синові, прямо у груди дзвонистою втрапив стрілою;
    304) Батьком з Езіми в заміжжя узята його породила
    305) Кастіаніра прекрасна, з богинями вродою схожа.
    306) Наче той мак у саду свою набік похилить голівку,
    307) Під ряснотою мачин і весняних дощів обважнілу,
    308) Так же й шоломом обтяжену голову набік схилив він.

    309) Тевкр же тим часом ізнову стрілу з тятиви посилає
    310) В Гектора, саме у нього поцілити прагнучи серцем;
    311) Схибив він знову, — стрілу Аполлон відхилив йому бистру,
    312) Й Архептолему, візничому Гектора, постріл дістався:
    313) В бій пориваючись, ранений був під соском він у груди
    314) І з колісниці упав. Назад подались прудконогі
    315) Коні, від нього ж і сила в ту мить, і душа відлетіли.
    316) Жаль за візничим страшний огорнув тоді Гектору серце,
    317) Тяжко сумуючи, він супутця залишив лежати
    318) І Кебріона гукнув, свого брата, що був недалеко,
    319) Віжки до коней узяти, й послухався той, це почувши.
    320) Сам же мерщій з колісниці блискучої скочив на землю
    321) З криком жахливим і, камінь великий рукою схопивши,
    322) Кинувсь на Тевкра, поцілить його пориваючись серцем.
    323) З сагайдака тоді Тевкр, гіркую стрілу свою взявши,
    324) До тятиви притулив і вже лук напинав, але Гектор
    325) Шоломосяйний у плечі, якраз де ключиця від шиї
    326) Груди йому відокремлює — найнебезпечніше місце! —
    327) Каменем гострим ударив, коли той вже цілив у нього,
    328) І тятиву перетяв. Заніміла рука біля кисті.
    329) Тевкр на коліна звалився, і лук із руки його випав.
    330) Напризволяще Еант не лишив свого впалого брата —
    331) Зразу ж до нього підбіг і щитом його вкрив величезним.
    332) Товаришів його двоє, до Тевкра тоді нахилившись, —
    333) Ехіїв син Мекістей і з ним богосвітлий Аластор, —
    334) До кораблів понесли крутобоких, і тяжко стогнав він.
    335) Знову тоді пробудив олімпієць одвагу в троянах,
    336) І до глибокого рову вони відігнали ахеїв.
    337) Гектор між перших помчав, своєю могутністю гордий.
    338) Так, наче дикого вепра чи лева на ловах нагнавши,
    339) В клуби і стегна міцними зубами впивається ззаду
    340) Пес прудконогий і стежить, щоб звір той не встиг обернутись, —
    341) Довговолосих отак переслідував Гектор ахеїв,
    342) Трупом останніх раз в раз кладучи, хоч і як ті втікали.
    343) Та коли рів з частоколом вони перебігли й багато
    344) Воїв згубили в утечі, руками троянськими вбитих,
    345) Перед своїми нарешті спинились вони кораблями
    346) І, осміляючи там один одного, руки здіймали
    347) До милосердних богів, і голосно кожен молився,
    348) В той час як скрізь появлявся на конях своїх пишногривих
    349) Гектор з очима Горгони чи мужоубивці Арея.

    350) Зглянулась, це зауваживши, білораменная Гера
    351) І до Афіни відразу ж промовила слово крилате:

    352) «Леле! Невже ми, о Зевса егідодержавного доню,
    353) Не допоможемо хоч би востаннє данаям, що гинуть?
    354) Мабуть, сповняючи долю лиху, так і приймуть загибель
    355) Всі від руки одного. Понад міру-бо тяжко лютує
    356) Гектор, нащадок Пріама, й багато вже лиха накоїв!»

    357) В відповідь мовила їй ясноока богиня Афіна:

    358) «Цей вже давно і силу, і душу свою погубив би,
    359) В рідному краї своєму убитий руками аргеїв,
    360) Та мій батько недобрими в серці лютує думками,
    361) Вічно лукавий і злий, бажанням моїм погамовник.
    362) Він не згадає, як часто я сина його рятувала,
    363) Ще як у подвигах той знемагав тяжких в Еврістея.
    364) Слізно волав він до неба, й мене на підмогу до сина
    365) Зевс громовладний не раз посилав із високого неба.
    366) О, коли б це я раніше розсудливим розумом знала,
    367) Ще як він посланий був до Аїдових брам вартового
    368) Вивести пса із Еребу, оселі страшного Аїда,
    369) То не уникнув би він тоді Стіксових течій глибоких!
    370) Нині ж гордує він мною й виконує волю Фетіди,
    371) Що цілувала коліна йому й підборіддя торкалась,
    372) Городоборцю Ахіллу благаючи шану віддати.
    373) Тільки ще буде мене, яснооку, він милою звати.
    374) Тим же то однокопитих мерщій запряжи своїх коней,
    375) Маю поїхать я в дім до егідодержавного Зевса,
    376) В збройне вберуся одіння для бою, і ми ще побачим,
    377) Як син Пріамів наш шоломосяйний радітиме Гектор,
    378) Тільки-но ми в бойових обидві появимось лавах.
    379) Тож не один із троян своїм м’ясом і жиром наситить
    380) Хижих птахів і собак, біля суден полігши ахейських!»

    381) Мовила це, й не перечила білораменна їй Гера —
    382) Кинулась золотозбруйних сама запрягать своїх коней
    383) Гера, поважна богиня, великого Кроноса донька.
    384) Діва ж Афіна, дочка егідодержавного Зевса,
    385) Плащ свій із пліч опустила легкий на порозі у батька,
    386) Ніжноузорний, м’який, що своїми руками зіткала,
    387) І надягла замість нього хітон громовладного Зевса,
    388) В збройне прибралась одіння для бою, що слізьми вмиває,

    389) В полум’яну колісницю ввійшла і спис ухопила
    390) Гострий, важкий і міцний, що ним побивала героїв
    391) Шереги, донька всевладного батька, охоплена гнівом.
    392) Гера ляскучим бичем баских лише хльоснула коней,
    393) І заскрипіли, самі відчиняючись, брами небесні, —
    394) Ори вартують їх, стражі великого неба й Олімпу,
    395) Вхід відчиняють і хмарою знов затуляють густою.
    396) В брами ці гнали богині бичами баских своїх коней.

    397) Зевс їх побачив з високої Іди, й розсердився страшно,
    398) І злотокрилу Іріду послав до них з вістю летіти:

    399) «Швидше, Ірідо, лети, поверни їх назад, не давай їм
    400) Мчати вперед, — не на добре ця звада зі мною їм вийде!
    401) Так-бо скажу я тепер, і сповниться те неодмінно:
    402) Я покалічу їм коней баских, що везуть колісницю,
    403) З повоза скину самих, колісницю ж їм ту поламаю,
    404) В коловороті років навіть літ через десять не вдасться
    405) їм тих загоїти ран, що своїми завдам блискавками.
    406) Хай ясноока побачить, що значить із батьком змагатись.
    407) Геру ж не так я виную, не так обурений нею, —
    408) Завжди перечити, що не скажу я, давно вона звикла».

    409) Мовив він так, і з ідейських вершин вихронога Іріда
    410) З вістю цією знялась до високого в хмарах Олімпу.
    411) Там, біля першої брами ущелистих круч олімпійських,
    412) їх перестріла вона і Зевсів наказ сповістила:

    413) «Що це, куди ви? Яке вам безумство серця запалило?
    414) Не дозволяє Кронід заступатися вам за аргеїв.
    415) Ось вам загрожує Кроносів син, і справдиться те неодмінно:
    416) Він покалічить вам коней баских, що везуть колісницю,
    417) З повоза скине самих, колісницю він ту поламає,
    418) В коловороті років навіть літ через десять не вдасться
    419) Вам тих загоїти ран, що своїми завдасть блискавками.
    420) Хай ясноока побачить, що значить із батьком змагатись.
    421) Геру ж не так він винує, не так обурений нею, —
    422) Завжди перечити, що їй не скаже, давно вона звикла.
    423) Ти ж, поганюча, ти — сука безстидна, якщо на самого
    424) Зевса списом своїм величезним дерзнеш замахнутись».

    425) Мовила це й полетіла назад бистронога Іріда.
    426) Гера з такими словами звернулась тоді до Афіни:

    427) «Леле! О Зевса егідодержавного доню, ніколи
    428) Я не дозволю, щоб ми воювали із Зевсом за смертних.
    429) Хай собі гинуть одні, живими лишаються інші,
    430) Як кому випаде. Хай олімпієць у серці розсудить
    431) Поміж троян і данаїв і зробить усе, як належить».

    432) Мовила й однокопитих назад повернула вже коней.
    433) З повозів Ори тоді пишногривих їм випрягли коней

    434) І до божистого жолоба поводом їх прив’язали,
    435) А колісниці тоді до світлих сіней притуливши,
    436) Сіли богині самі у кріслах, із золота кутих,
    437) Посеред інших богів із тяжко засмученим серцем.

    438) Батько ж Зевс у швидку колісницю запряжених коней
    439) З Іди погнав на Олімп і прибув на зібрання безсмертних.
    440) Коней негайно одпріг йому славний землі потрясатель,
    441) Повіз підняв на поміст і покровом заслав полотняним.
    442) Широколунний же Зевс на троні своїм злотокутім
    443) Сів, — під ногами у нього здригнулась вершина Олімпу.
    444) Одаль од Зевса, в куточку, самотні Афіна і Гера
    445) Мовчки сиділи й нічого не сміли сказать, ні спитати.
    446) Знаючи, що на душі у них, Зевс нарешті озвався;

    447) «Чим ото ви так засмучені дуже, Афіно і Геро?
    448) Чи не втомилися ви у бою, що мужів прославляє,
    449) Зводячи з світу троян, що до них ви палаєте гнівом!
    450) Що ж до мене, то сила і руки мої нездоланні,
    451) Волі моєї не змінить ніхто із богів олімпійських,
    452) Вам же пресвітлі тіла пойняв уже трепет раніше,
    453) Аніж війну ви побачили й жах воєнної січі.
    454) Так-бо скажу я тепер, і те сповнилось би неодмінно:
    455) На колісниці своїй, блискавками моїми побиті,
    456) Не повернулись би ви на Олімп, до оселі безсмертних».

    457) Мовив він це, й почали нарікати Афіна і Гера.
    458) Поряд сиділи вони, на троян замишляючи лихо.
    459) Слухала мовчки Афіна й ні слова на те*не сказала,
    460) Хоч і гнівилась на Зевса і люттю кипіла страшною.
    461) Гера ж у грудях не стримала гніву і так промовляла:

    462) «О найгрізніший Кроніде, які це слова ти промовив!
    463) Добре ми знаємо те, що сила твоя незборенна,
    464) Хоч пройняв би нас жаль до данайських борців списоборних,
    465) Як від жорстокої долі їм довелося б загинуть.
    466) Та наказуєш ти, і від битви ми стриматись мусим.
    467) Тільки хотіли б аргеям пораду корисну подати,
    468) Щоб не загинули всі від твого нещадимого гніву».

    469) Відповідаючи, мовив їй так тоді Зевс хмаровладний:

    470) «Вранці, якщо, велеока володарко Геро, бажаєш,
    471) Зевсову міць надпотужну побачиш, як він іще більше
    472) Нищить почне списоборних аргеїв великі загони.
    473) В запалі бою могутній аж доти не спиниться Гектор,
    474) Доки біля кораблів не постане Пелід прудконогий
    475) В день, коли йтимуть бої при самих кормах корабельних,
    476) В тісняві воїв страшній круг мертвого тіла Патрокла.
    477) Так-бо судилося їм. Що ж до гніву твого, то мене він
    478) Мало турбує. Якби ти дійшла аж до самого краю
    479) Тверді земної і моря, де нудяться Япет і Кронос,
    480) В пітьмі, без світла, що Геліос-Гіперіон посилає,
    481) Навіть без радості вітру, — лиш Тартар глибокий навколо, —
    482) Хоч би й туди у блуканнях зайшла, — твій гнів роз’ярілий
    483) Не турбував би мене, гірше суки-бо ти безсоромна!»

    484) Мовив так, білораменна ж йому не перечила Гера.
    485) Впало в глибінь Океану осяйливе сонця світило,
    486) Чорну приводячи ніч на просторі поля хлібодайні.
    487) їй не зраділи трояни, та тричі жадана ахеям,
    488) Тричі їм бажана темрява ночі була непроглядна.

    489) Збори троян усіх Гектор зібрав тоді шоломосяйний,
    490) Від кораблів на берег одвівши ріки вирової,
    491) В чистеє поле, де місце від трупів було іще вільне.
    492) З повоза кожен зійшов, і слухали всі, що казав їм
    493) Гектор, улюбленець Зевса. В могутній долоні тримав він
    494) Спис одинадцяти ліктів завдовжки, а зверху на ньому
    495) Сяяло мідяне вістря й окільце навкруг золотеє.
    496) Спершись на спис той, звернувсь до троян він з такими словами:

    497) «Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!
    498) Ждав я, що нині, ахеїв покинувши з їх кораблями,
    499) Вернемось ми у вітрами овіяну Трою священну.
    500) Та облягла нас пітьма, це найбільше вона й врятувала
    501) Військо аргеїв із їх кораблями при березі моря.
    502) Але тим часом і ми скорімося темряві ночі
    503) Та приготуймо вечерю. Ви ж коней своїх пишногривих
    504) Із колісниць випрягайте раніш, їм оброку завдайте;
    505) Потім мерщій приженіть волів і овець найжирніших
    506) З міста сюди, намішайте вина, що серця звеселяє,
    507) Хліба з домів принесіть та дров назбирайте багато.
    508) Хай цілу ніч до самої зорі, що народиться рано,
    509) Вогнищ багато горить, хай їх заграва неба сягає,
    510) 1 Щоб під заслоною темряви довговолосі ахеї
    511) Не поривались тікать по хребтові широкого моря,
    512) Щоб не зійшли на човни без зусиль вони, безперешкодно,
    513) Щоб і, вернувшись додому, з них кожен носив іще рани,
    514) Завдані списом йому чи стрілою, коли з суходолу
    515) ‘ На корабель він стрибав; щоб і іншим уже не кортіло
    516) На конеборних троян з многослізним рушати Ареєм!
    517) Зевсові любі окличники хай оголосять по місту,
    518) Щоб сивочолі діди і підлітки разом із ними
    519) Варту круг міста тримали на богозбудованих мурах.
    520) 1А слабосилі жінки вогонь хай розпалять яскравий
    521) Кожна у домі своїм. Пильнують нехай безупинно,
    522) Щоб не прорвалась там засідка в місто, де війська не буде.
    523) Так має бути, трояни відважні, як це вам кажу я.

    524) Слово, що нині я мовив, нехай пожиточне вам буде,
    525) Вдосвіта знов конеборним троянам ще слово скажу я.
    526) Зевса благаю й надіюсь на нього й на інших безсмертних.
    527) Геть прожену я тих псів, що аж стільки сюди їх набігло,
    528) Насланих Керами в чорних човнах нам на смертну загибель.
    529) Але всю ніч цю повинні самих ми себе пильнувати,
    530) Завтра ж удосвіта, зброю свою бойову одягнувши,
    531) На кораблі крутобокі ми шал принесемо Ареїв.
    532) Там подивлюсь, чи мене Діомед, син Тідея могутній,
    533) Від кораблів аж до мурів міських віджене, чи його я
    534) Міддю настигну й скривавлену зброю зніматиму з нього.
    535) Завтра він доблесть покаже свою, якщо витримать зможе
    536) Списа мого. Проте сподіваюсь, одним він із перших
    537) Вбитий поляже між багатьох своїх друзів полеглих
    538) Завтра, як сонце засяє. Коли б так же само напевно
    539) Став я безсмертним віднині й ніколи уже не старівся,
    540) Хай шанували б мене, як Афіну або Аполлона,
    541) Як безперечно, що день цей загибель несе для аргеїв!»

    542) Мовив так Гектор, і в відповідь схвально гукали трояни.
    543) Коней вони розпрягли, під ярмами потом укритих,
    544) До колісниць своїх віжками їх поприв’язував кожен;
    545) Потім пригнали мерщій волів і овець найжирніших
    546) З міста сюди, намішали вина, що серця звеселяє,
    547) Хліба з домів нанесли та дров назбирали багато
    548) І бездоганні безсмертним богам принесли гекатомби.
    549) Пахощі жиру солодкі до самого неба двносив
    550) Вітер; але не схотіли прийнять їх блаженні богове,
    551) Не побажали: ненависний був Іліон їм священний,
    552) І можновладний Пріам, і весь люд списоборця Пріама.

    553) Помислів сповнені гордих трояни всю ніч так сиділи
    554) На бойовищі, і безліч вогнів їх навколо горіло.
    555) Так наче зорі яскраві круг ясного місяця в небі
    556) Сяйвом світлистим безвітряну ночі наповнюють тишу,
    557) Світлом облиті долини всі видно, і пагір верхів’я,
    558) Й скелі високі; й безкрає над ними простерлося небо,
    559) Повне зірок незліченних, і серцем пастух їм радіє, —
    560) Стільки поміж кораблями ахеїв і Ксантом-рікою
    561) Сяяло вогнищ троянських під муром самим Іліона.
    562) Тисяча в полі палало вогнів, перед кожним сиділо
    563) По п’ятдесят чоловік, осяяних полум’ям світлим.
    564) Коні ж їх білий жували ячмінь і пшеницю двозерну,
    565) На пишношатну Еос дожидаючи при колісницях.

    ПІСНЯ ВОСЬМА.ПЕРЕРВАНА БИТВА. «Іліада». Гомер

    ЗМІСТ. «Іліада». Гомер

    НАСТУПНА СТОРІНКА. «Іліада». Гомер

    Комментарии закрыты.