• Реклама

ПІСНЯ СЬОМА. ПОЄДИНОК ГЕКТОРА З БАНТОМ, ПОХОРОН ПОЛЕГЛИХ.
«Іліада». Гомер

ПІСНЯ СЬОМА. ПОЄДИНОК ГЕКТОРА З БАНТОМ, ПОХОРОН ПОЛЕГЛИХ. «Іліада». Гомер

1) Мовивши так, від брами подався осяйливий Гектор,
2) Поруч ішов його брат Александр, обоє душею
3) Прагнули швидше почать воювати і з ворогом битись.
4) Так же, як бог мореплавцям тоді посилає жаданий
5) Вітер попутний, коли сосновими веслами бити
6) Хвилю вони потомились і м’язи їх мліть починали, —
7) Перед троянами так з’явились обидва жадані.

8) Від Александра поліг там Менестій, народжений в Арні,
9) Ареїтоїв потомок, якого озброєний києм
10) З Філомедусою мав велеокою Арни володар.
11) Гектор же списом загостреним втрапив у карк Ейонея
12) Під міднокутим обіддям шолома, й той зразу ослаб весь.
13) Главк, Гіпполоха нащадок, лікійських мужів поводатар,
14) Списа у плечі всадив Іфіноєві в січі жорстокій,
15) Дексія сину, в ту мить, як на свій мав скочити повіз, —
16) З повоза тут же упав він на землю і зразу ослаб весь.

17) Щойно побачила їх ясноока богиня Афіна,
18) Як вони нищать аргеїв нещадно у січі жорстокій,
19) Кинулась зразу з вершин олімпійських вона і помчала
20) До Іліона священного. Це Аполлон із Пергама
21) Бачачи, вийшов назустріч, — бажав він троянам звитяги.
22) Стрілись обоє вони біля дуба, і перший до неї
23) Мовив тоді владар Аполлон, син могутнього Зевса:

24) «Нащо це, так поспішаючи, доню великого Зевса,
25) Ти із Олімпу зійшла? Що великий твій дух схвилювало?
26) Може, бажаєш на користь данаїв мінливу звитягу
27) Перехилить? До троян же, що гинуть, нема в тебе жалю!
28) Ради послухай моєї — це краще було б набагато.

29) Тож припинім на сьогодні змагання воєнні між ними
30) Й січу шалену. Згодом нехай собі б’ються, аж поки
31) Вщент Іліон рознесуть, якщо вже так вашому серцю
32) Бажано, вічні богині, в руїнах це бачити місто».

33) Відповідаючи, мовила так ясноока Афіна:

34) «Так, дальносяжче, хай буде! З думкою саме такою
35) Я із Олімпу й сама прибула до троян і ахеїв.
36) Та скажи, як ти хочеш війну поміж них припинити?»

37) Мовив тоді владар Аполлон, син могутнього Зевса:

38) «В Гектора, коней впокірника, смілість велику збудімо, —
39) Викличе, може, когось із данайських героїв хоробрих
40) Вийти один на один і в бою позмагатись завзятім.
41) Діткнуті цим за живе в наголінниках мідних ахеї
42) Виставлять мужа самі, щоб із Гектором бився божистим».

43) Мовив він так, і погодилась з ним ясноока Афіна.
44) Син же Пріамів коханий Гелен відчув своїм серцем
45) Волю богів, до якої по спільній прийшли вони згоді.
46) От підійшов він до Гектора й мовив таке йому слово:

47) «Гекторе, сину Пріамів, до Зевса розумом схожий!
48) Ради послухай моєї — тобі ж я доводжуся братом.
49) Хай посідають на землю з троянами разом ахеї,
50) Ти ж тоді найхоробрішого поміж ахеями виклич
51) Вийти один на один і в бою позмагатись завзятім.
52) Ще-бо не суджено вмерти тобі й досягнути кончини, —
53) Голос такий від богів, що живуть споконвіку, почув я».

54) Мовив він так, і з великою радістю вчув його Гектор,
55) Вийшов між військ посередині й стримав фаланги троянські,
56) Спис посередині вткнувши, і всі посідали навколо.
57) Стримав тоді й Агамемнон красивоголінних ахеїв.
58) А ясноока Афіна і сам Аполлон срібнолукий,
59) Яструбів постать прибравши, удвох на високому сіли
60) Дубі всевладного батька, егідодержавного Зевса,
61) І милувались на воїв. Ті посідали рядами,
62) Міддю шоломів, списів і щитів наїжачившись густо.
63) Як від Зефіра, що раптом війнув, набігаючи брижі
64) Моря вкривають гладінь, аж море усе почорніє, —
65) Брижами так під рядами троян і ахеїв рівнина
66) Вся хвилювала. Став Гектор між лавами їх і промовив:

67) «Слухайте, Трої сини і красивоголінні ахеї!
68) Те вам скажу, до чого у грудях мій дух спонукає.
69) Клятви здійснить не дозволив нам високовладний Кроніон,
70) Але, замисливши лихо, призначив нам битись, аж доки
71) Або захищене баштами візьмете наше ви місто,
72) Або самі тут поляжете всі при човнах мореплавних.
73) Наймужніші-бо тут серед вас із мужів всеахейських.
74) В кого із них є у серці бажання зі мною змагатись,

75) Вийде нехай наперед — з богосвітлим Ректором битись.
76) Так говорю я, і Зевс хай буде між нами за свідка.
77) В разі противник здолає мене довголезою міддю,
78) Зброю хай зніме мою й віднесе до човнів крутобоких,
79) Тіло ж додому віддасть, щоб трояни і жони троянські
80) Мали можливість вогнем померлого труп спопелити.
81) В разі ж його подолаю, і дасть Аполлон мені славу,
82) Зброю із нього зніму й віднесу до священної Трої
83) Й там її в храмі меткого стрільця Аполлона повішу,
84) Тіло ж віддам однести до міцних добропалубних суден,
85) Щоб віддали його спаленню довговолосі ахеї
86) Й пагорб могильний насипали над Геллеспонтом просторим.
87) Скаже хто-небудь колись у людських поколіннях наступних,
88) На кораблі многовеслому в морі йдучи винно-темнім:
89) «Воїна, вмерлого в давню годину, ось пагорб могильний,
90) Мужнього в битві його пересилив осяйливий Гектор».
91) Скажуть отак коли-небудь, і слава моя не загине».

92) Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо —
93) Сором було відмовлятись, прийняти ж той виклик боялись.
94) Врешті підвівсь Менелай і обурено став говорити,
95) З гнівним докором, аж серце тяжко у нього стогнало:

96) «Горе мені! О хвальки! Ахеянки-бо ви, не ахеї!
97) Ну ж і ганьба вас укриє тепер із страшних найстрашніша,
98) Якщо з данаїв ніхто не вийде із Ректором битись!
99) В землю, сидячи тут, у випар води оберніться!
100) Серця нема в вас у грудях, і випаде вам лиш неслава!
101) Сам проти нього я виступлю збройно. А жереб звитяги
102) Високо в небі безсмертні боги в своїй волі тримають».

103) Мовивши так, обладунки прегарні він став одягати.
104) Тут би й життя тобі край, Менелаю, від рук нездоланних
105) Гектора, бо набагато могутніший був він за тебе, —
106) Стримали все ж тебе, кинувшись разом, державці ахейські.
107) Сам Агамемнон, Атреїв паросток широковладний,
108) Брата правицю схопив і, на ймення назвавши, промовив:

109) «Ти знавіснів, Менелаю, годованцю Зевсів! Не личить
110) Коїть дурниці тобі. Хоч і важко, а втриматись треба.
111) З мужем сильнішим од тебе не зважуйся зопалу битись,
112) З Гектором, сином Пріама, його-бо страхаються й інші,
113) Навіть Ахілл з ним вступати у бій, що веде нас до слави,
114) Йшов не без трепету, хоч набагато за тебе сильніший.
115) Отже, іди і спокійно сідай до свого товариства.
116) Іншого вишлють когось із Гектором битись ахеї.
117) Хоч і безстрашний він сам і бою запеклого спраглий,
118) Певен я, з радістю він коліна розправить, як вийде
119) Цілий із жаху війни, із цієї жахливої битви».

120) Цими словами умовив брата герой, була слушна

121) Мова його, й той послухав охоче. Із пліч Менелая
122) Товариші його з радістю тут же зняли усю зброю.
123) Нестор підвівся тоді з-між аргеїв і так до них мовив:

124) «Горе нам! Смуток великий на землю спадає ахейську.
125) Тяжко тепер заридає Пелей, сивочолий комонник,
126) Мудрий порадник і славний промовець серед мірмідонян!
127) Радісно так він мене у своєму розпитував домі
128) Та про аргеїв питав, про рід їх увесь і потомків.
129) А як почув би, що інші тремтять перед Гектором нині,
130) Руки свої до безсмертних він, певно, підніс би з благанням
131) Дух його з тіла послати мерщій до оселі Аща!
132) Був би я, Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне,
133) Юний, як в дні, коли битись при водах швидких Келадонту
134) З лавами воїв пілоських аркадські зійшлись списоборці
135) Фейських твердинь недалеко, де хвилі Ярдану струмують!
136) Еревталіон аркадян очолював, муж богорівний,
137) Ареїтоя вождя він на плечах носив обладунок,
138) Ареїтой же божистий прозвання носив києзбройця, —
139) Так його звали й мужі, і жінки, підперезані пишно:
140) Він-бо не з луком, не з списом довженним ходив воювати, —
141) Києм залізним ворожі подолував легко фаланги.
142) Та Лікург його вбив, не силою лиш, а лукавством,
143) Десь у проході вузькім, де згуби не міг одвернути
144) Києм залізним, — Лікург його списом своїм вже навиліт
145) Встиг проколоти, і той навзнаки повалився на землю.
146) Зняв обладунки звитяжець, даровані мідним Ареєм.
147) Довго він сам їх носив, ідучи в колотнечу Арея,
148) А як постарів Лікург у покоях своїх владаревих,
149) Еревталіону, другові любому, дав їх носити.
150) Наймужніших на бій він у зброї цій став викликати.
151) Всі трепетали, боялись, ніхто не насмілювавсь вийти.
152) Але підбив мене дух мій незламний до бою вступити
153) З воєм зухвалим, хоч віком я був поміж них наймолодший.
154) Вийшов я битися з ним, і дала мені славу Афіна —
155) Впав від моєї руки ставніший, могутніший воїн
156) І розпростертий лежав, на всі боки розкинувшись важко.
157) Був би я знов молодий, і мав би я силу колишню,
158) Стрів би в бою тоді Гектор противника шоломосяйний!
159) Скільки не є тут між вами хоробрих мужів всеахейських,
160) Та немає охочих назустріч до Гектора вийти».

161) Старець їм так докоряв, і дев’ять мужів підвелося.
162) Вийшов між ними найперший володар мужів Агамемнон,
163) Вслід Діомед за ним вийшов могутній, нащадок Тідея,
164) Слідом за ними Еанти, шаленої сповнені сили,
165) Ідоменей вслід за ними та Ідоменеїв товариш
166) Встав, Меріон, Еніалію-мужоубивцеві рівний,

167) Слідом за ним Евріпіл, осяйливий син Евемона,
168) Син Андремонів Тоант, а за ним Одіссей богосвітлий —
169) З Ректором битись вони богосвітлим усі зажадали.
170) Знову звернувся до них тоді Нестор, їздець староденний:

171) «Кидайте жереб по черзі тепер — кому припаде він,
172) Той допоможе нехай красивоголінним ахеям.
173) Він допоможе також і самому собі, якщо вийде
174) Цілий із жаху війни, із цієї жахливої битви».

175) Так він сказав, і кожен з них, свій жеребок позначивши,
176) Кинув його у шолом Агамемнона, сина Атрея.
177) Вої ж тоді, до богів здіймаючи руки, молились.
178) Так не один говорив, поглядаючи в небо широке:

179) «Зевсе, наш батьку! Бантові хай чи сину Тідея
180) Випаде, чи пишнозлотних Мікен владареві самому!»
181) Так говорили вони, а Нестор, їздець староденний,
182) Взяв жеребки й потрусив у шоломі, й, як всі того прагли,
183) Випав Бантові жереб. Окличник проніс його колом,
184) Справа йдучи по зібранню, й показував славним ахеям.
185) Але ніхто за свого не признав його, кожен зрікався.
186) Врешті до того дійшов він, по зборах проходячи колом,
187) Чий був значок на отім жеребку, — д’ осяйного Банта.
188) Руку простяг він до нього, наблизившись, дав йому жереб.
189) Глянувши, той упізнав жеребок свій і з радісним серцем
190) Кинув під ноги на землю його і, озвавшись, промовив:

191) «Друзі, це мій жеребок, і сам я всім серцем радію,
192) Гектора-бо подолать богосвітлого я сподіваюсь.
193) Ви ж, поки я свою бойову налягатиму зброю,
194) До владаря помоліться, могутнього Зевса Кроніда,
195) Тільки безмовно, про себе, щоб вас не почули трояни.
196) Можна і вголос, проте, бо чого б це ми мали боятись!
197) Хто б не хотів мене силою змусить чи вмінням лукавим,
198) Не приневолить, однак, відступить, — не таким недолугим
199) На Саламіні-бо я, сподіваюсь, родився і виріс!»

200) Мовив він так, і вони помолились до Зевса Кроніда.
201) Так не один говорив, поглядаючи в небо широке:

202) «Зевсе, наш батьку, що з Іди владариш, великий, преславний,
203) Дай перемогу Бантові й слави окрий його сяйвом!
204) А коли Ректора любиш і дбаєш також і про нього,
205) То подаруй їм обом і силу однакову й славу!»

206) Мовили так, а Бант у мідь одягався блискучу.
207) А, бойовий обладунок на тіло увесь одягнувши,
208) Рушив на ворога він, як виходить Арей велетенський,
209) В бій ідучи поміж воїв, яких підбиває Кроніон
210) До ворожнечі у злобі взаємній, що душу з’їдає.
211) Так і Еант велетенський ішов тоді, захист ахеїв,
212) Грізним лицем усміхався, а знизу міцними ногами
213) Кроки широкі робив, довготінним стрясаючи списом,
214) Спостерігаючи це, душею раділи аргеї.
215) Трепет троян обійняв, і дрож їм пробіг по суглобах,
216) Навіть у Ректора в грудях сильніше забилося серце.
217) Та не міг вже ніяк він назад одступить і укритись
218) В лавах троянських, бо сам же його викликав він до бою.
219) Близько Еант підійшов, мов муром, надійно прикрившись
220) Мідним щитом семишкірним, що Тіхій зробив для героя,
221) Кращий поміж лимарями, а мав він у Гілі оселю.
222) З шкур од сімох бугаїв годованих злагодив щит він
223) Ясноблискучий, і восьмий ще шар був із міді на ньому.
224) Груди щитом цим закривши, Еант тоді, син Теламона,
225) Став перед Гектором близько й, йому похваляючись, мовив:

226) «Гекторе, нині, коли ми один проти одного вийшли,
227) Знатимеш ясно, чи є між данаїв ще інші герої,
228) Окрім Ахілла, мужів переборця із лев’ячим серцем.
229) Біля своїх крутобоких човнів мореплавних лежить він,
230) На Агамемнона гнівом палаючи, пастиря люду.
231) Є ще між нами такі, що здатні з тобою зустрітись,
232) Навіть багато ще є. Починай же борню і змагання!»

233) В відповідь Гектор великий сказав йому шоломосяйний:

234) «Теламоніде Еанте божистий, володарю люду!
235) Годі зі мною тобі як з дитям розмовляти безсилим
236) Або з жоною, що в ділі воєннім не тямить нічого.
237) Добре на битвах-бо знаюся я і на мужоубивствах,
238) Знаюся, як у бою повертати направо й наліво
239) Щит сухошкірий та в січі кривавій із нй*м виступати;
240) Знаю, як з повозом кінним у вир бойовий уриватись,
241) Знаю, як танець Арея вести у бою рукопашнім.
242) Та на такого, як ти, крадькома нападати не хочу,
243) Підступом діючи, — тільки одверто, аби лише вдало!»

244) Мовивши так і метнувши свого довготінного списа,
245) Влучив Бантові він у страшний його щит семишкірний,
246) В мідну поверхню, що шаром ще восьмим лежала на ньому.
247) Шість шкуратяних шарів пронизав у нім спис непоборний,
248) В сьомому шарі застряг. Розмахнувшись тоді, в свою чергу,
249) Богонароджений кинув Еант довготінного списа
250) І Пріамідові втрапив у щит його рівноокруглий.
251) Наскрізь пробив броню осяйну тоді спис величезний
252) І, через панцир пройшовши, оздоблений дуже майстерно,
253) Сину Пріама хітона роздер саме проти пахвини
254) Спис той. Та він одхилився і чорної смерті уникнув.
255) Повиривали руками обидва списи свої довгі
256) Й знову зчепились, неначебто леви оті кровожерні
257) Чи кабани лісові, нездоланної сповнені сили.
258) Гектор Бантові в щит посередині списом ударив,

259) Міді, проте, не пробив, тільки вістря у нього зігнулось.
260) Кинувсь Еант на щит супротивника й з розмаху наскрізь
261) Списом пройняв, і хитнувся герой, що вперед поривався,
262) Ранений в шию, і чорна, струмуючи, кров полилася.
263) Не припинив боротьби, проте, Гектор шоломосяйний,
264) Лиш відступив і, схопивши рукою могутньою камінь,
265) Що серед поля лежав, важкий, почорнілий, пошерхлий,
266) Влучив Бантові він у страшний його щит семишкірний,
267) Прямо в опуклу середину, так що аж мідь задзвеніла.
268) Слідом за ним і Еант, набагато ще більший схопивши
269) Камінь, як жорно млинове, і ним розмахнувшися, кинув
270) Із неймовірною силою, й в щит посередині втрапив,
271) Ранивши Гектору милі коліна, і навзнак упав він,
272) Груди прикривши щитом. Та підвів Аполлон його зразу ж;
273) І на мечах врукопаш вони стали б рубатися зблизька,
274) Якби не вісники Зевса й окличники смертного люду,
275) Що підійшли до них, — цей від троян, а той від ахеїв
276) Мідянозбройних — Ідей і Талфібій, розумні обидва.
277) Берла вони поміж них простягли, і окличник троянський
278) Слово промовив Ідей, досвідчений в мудрих порадах:

279) «Годі вам, любі сини! Припиніть ви борню і змагання!
280) Ви ж обидва водно хмаровладному Зевсові любі,
281) Ви обидва хоробрі бійці — це побачили всі ми,
282) Ось уже ніч западає, а добре скоритися ночі».
283) Відповідаючи, мовив до нього Еант Теламоній:
284) «Хай же, Ідею, слова твої й Гектор так само повторить.
285) Викликав сам на двобій найсміліших мужів він ахейських.
286) Хай же і зараз почне, а я вслід за ним підкорюся».

287) В відповідь Гектор великий сказав йому шоломосяйний:
288) «Обдарував тебе бог і силою, й зростом, Еанте,
289) Й розумом, та й на списах ти найкращий боєць між ахеїв,
290) Тим-то давай припинім на сьогодні борню і змагання
291) Збройне. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки
292) Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу.
293) Ось уже ніч западає, а добре скоритися ночі.
294) Як же ахеїв обрадуєш ти при човнах мореплавних,
295) А щонайперше рідних та друзів, які є у тебе.
296) Я ж у великому місті владики старого Пріама
297) Радістю втішу троян і в довгім одінні троянок,
298) Що до оселі богів за мене молитися прийдуть.
299) Тож обміняймось багатими нині з тобою дарами,
300) Щоб говорив про нас кожен з троян і кожен з ахеїв:
301) «Билися в лютій вони ворожнечі, що душу з’їдає,
302) А розійшлись після бою у злагоді й дружбі взаємній».

303) Мовив це й дав він Бантові срібноцвяхований меч свій
304) Разом із піхвою й гарно скроєним пасом ремінним,

305) А Теламоній віддав йому пояс, шо пурпуром сяяв.
306) Так розлучились вони, і пішов з них один до ахеїв,
307) Другий — до шумного війська троян. А ті серцем раділи,
308) Дивлячись, як повертається цілий до них і здоровий
309) Гектор, що сили Еанта і рук нездоланних уникнув, —
310) В місто його повели, хоч живим уже бачить не ждали.
311) Так повели і Еанта красивоголінні ахеї
312) До Агамемнона, що із звитяги був втішений вельми.

313) Як у намети вони зібрались до сина Атрея,
314) Взявши бика п’ятирічного, — владар мужів Агамемнон
315) В жертву приніс задля них всемогутньому Зевсу Кроніду.
316) Оббілували і, шкуру обдерши, всього порубали,
317) Дрібно порізали й кожен шматок на рожен настромили,
318) Потім старанно засмажили й згодом з рожнів познімали,
319) І, закінчивши роботу, до гойної учти взялися,
320) Нарівні всіх частували, ніхто не лишивсь без частунку.
321) М’яса довженним шматком із самої хребтини Еанта
322) Почастував Агамемнон, Атреїв син широковладний.
323) Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
324) Перший снувати свої міркування почав староденний
325) Нестор, що завжди поради умів подавати найкращі.
326) З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

327) «Сину Атреїв і ви, найславніші вожді всеахейські!
328) Довговолосих багато ахеїв тут голови склали,
329) Темну кров їх пролив біля хвиль повноводних Скамандру
330) Буйний Арей, і спустилися душі їх всі до Аїду.
331) От чому треба, щоб зранку війну припинили ахеї,
332) Ми ж зберемось, і на мулах сюди й на волах привеземо
333) Вбитих тіла, й недалеко від наших човнів мореплавних
334) Спалимо їх, щоб кожен дітям хоч кості батьків їх
335) Міг привезти, як повернемось ми до своєї вітчизни.
336) Пагорб могильний над вогнищем, спільний для всіх, ми насиплем

337) Серед рівнини і зразу ж зведемо навколо високі
338) Стіни для захисту нам і нашим човнам мореплавним.
339) А посередині вправлену міцно поставимо браму,
340) Щоб через неї проїхати кінні могли колісниці.
341) Зовні, за стінами близько, ми рів прокопаєм глибокий.
342) Стан оббігаючи наш, він кінних затримає й піших
343) В час, коли наступом рушать трояни на нас войовничі».

344) Так він сказав, і всі владарі його мову схвалили.
345) А в іліонськім акрополі, близько від дому Пріама,
346) Страшно бурхливе троян вирувало тим часом зібрання.
347) Першим Антенор розсудливий став серед них говорити:

348) «Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!
349) Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.

350) Нині ж, давайте, вернімо Атрідам Єлену аргейську
351) Разом зі скарбом її. Адже й досі, ламаючи клятви,
352) Ми цю провадим війну. Нічого я доброго з цього
353) Не сподіваюсь, якщо ми не зробимо так, як я раджу».

354) Так він промовив і сів. Із свого тоді місця Єлени
355) Пишноволосої встав чоловік, Александр богосвітлий,
356) Відповідаючи, він йому слово промовив крилате:

357) «Не до вподоби мені, Антеноре, оте, що ти мовив!
358) Міг би ти іншу, напевно, подати нам кращу пораду.
359) А якщо справді, без жарту, ти все це обдумано мовив,
360) То, мабуть, розум у тебе самі одібрали богове.
361) Тож до троян, упокірників коней, хотів би я мовить.
362) Прямо скажу я тепер: не віддам я дружини своєї.
363) Скарб же, що з Аргоса з нею привіз я до нашого дому,
364) Весь я готов повернуть, ще й од себе до нього додати».

365) Так він промовив і сів. Із свого тоді місця підвівся
366) Старець Пріам Дарданід, до безсмертних подібний порадник.
367) З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

368) «Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!
369) Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.
370) Йдіть і, як завжди, вечерю у місті своїм споживайте
371) Та не забудьте про варту й про що кому слід пильнувати.
372) До кораблів крутобоких хай піде Ідей на світанку
373) Й скаже Атрея синам, Агамемнону із Менелаєм,
374) Що говорив Александр, від якого і розбрат почався.
375) Хай ще й таке перекаже їм» слово розумне, чи згодні
376) Перепочить од війни злошумливої, поки ми вбитих
377) Спалимо. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки
378) Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу».

379) Так він сказав, і слухали всі, і з ним були згодні.
380) Стали війська по загонах вечерю свою споживати.
381) До кораблів крутобоких подався Ідей на світанку,
382) Тут він данаїв застав, Ареєвих слуг, на зібранні
383) Біля корми корабля Агамемнона. От перед ними
384) Став посередині й так промовляв голосистий окличник:

385) «Сину Атреїв і ви, найславніші вожді всеахейські!
386) Славний Пріам та інші трояни достойні звеліли
387) Переказати, чи буде для вас те приємне і миле,
388) Що говорив Александр, від якого і розбрат почався:
389) Скарб, що в своїх Александр кораблях крутобоких до себе
390) В Трою привіз — бодай би він з ними раніше загинув! —
391) Все він готов повернуть, ще й од себе до нього додати.
392) А Менелая славетного шлюбної, каже, дружини
393) Він не віддасть, хоч трояни до того його й спонукали.
394) Та доручили ще й інше вам слово сказати, чи згодні
395) Перепочить од війни злошумливої, поки ми вбитих

396) Спалимо. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки
397) Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу».

398) Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
399) Але нарешті озвався тоді Діомед гучномовний:

400) «Нам не годиться тепер ні скарб Александрів приймати,
401) Ані Єлену саму! Нерозумній дитині й то ясно,
402) Що для троян уже злої загибелі сіті готові!»

403) Мовив він так, і скрикнули схвально синове ахейські,
404) З слів Діомеда, впокірника коней, дивуючись щиро.
405) От до Ідея звернувся тоді володар Агамемнон:

406) «Чув ти, Ідею, і сам ті слова, що сказали ахеї,
407) Те, що у відповідь мовили. Згоден цілком я із ними.
408) А щоб померлих спалить, проти цього і я не перечу.
409) Не подобає-бо нам зволікати із мертвих тілами.
410) Скоро померли вони — їх треба вогнем заспокоїть.
411) Гери муж громоносний за свідка хай Зевс мені буде!»

412) Мовлячи так, до безсмертних богів він здійняв своє берло.
413) До Іліона священного тут же Ідей повернувся.
414) Разом зібравшись, трояни й дарданці на площі сиділи
415) Й ждали всією громадою, поки Ідей від ахеїв
416) Вернеться. От він вернувся й, між них посередині ставши,
417) Все, як було, розповів. Заходились негайно трояни
418) Звозити мертвих — одні, а інші — рубати дерева.
419) З другого боку, й аргеї з човнів мореплавних спішили
420) Звозити мертвих — одні, а інші — рубати дерева.

421) Сонце промінням новим вже навколо осяяло ниви,
422) З плавно пливучих глибин Океану зійшовши на світлий
423) Шлях свій небесний, як стрілись у полі обидва загони.
424) Важко було впізнавать серед мертвих їм кожного мужа,
425) Поки зчорнілої крові із трупів не змили водою;
426) Сльози гіркії ллючи, їх на повози зносили потім.
427) Вголос ридать боронив їм Пріам, і безмовно трояни
428) Мертвих складали на вогнища, тяжко сумуючи серцем,
429) І, попаливши вогнем, в Іліон повертались священний.
430) З другого боку, так само і мідноголінні ахеї
431) Мертвих складали на вогнища, тяжко сумуючи серцем,
432) І, попаливши вогнем, до човнів крутобоких вертались.

433) Вдосвіта другого дня, коли з ночі ще ледь розвиднялось,
434) Вже круг багаття зібрались добірні синове ахейські,
435) Пагорб могильний над вогнищем, спільний для всіх, спорудили
436) Серед рівнини й навкруг повиводили зразу ж високі
437) Вежі на захист собі і їхнім човнам мореплавним.
438) А посередині вправлену міцно поставили браму,
439) Щоб через неї проїхати кінні могли колісниці.
440) Зовні, за стінами близько, ще й рів прокопали глибокий,
441) Довгий, широкий, а вздовж його палі міцні повбивали.

442) Так в своїм стані трудилися довговолосі ахеї.
443) В час той боги сиділи круг Зевса, що блискавки мече,
444) Й спостерігали великі діла міднозбройних ахеїв.
445) З словом звернувся до них Посейдон, землі потрясатель:

446) «Зевсе, наш батьку, хто з смертних на всьому просторі земному

447) Задуми й наміри схоче тепер виявляти безсмертним?
448) Глянь же на мур, що звели його довговолосі ахеї
449) Круг кораблів, ще й навколо глибоким його обкопали
450) Ровом! А чи принесли ж і безсмертним вони гекатомби?
451) Скрізь ця лунатиме слава, де промінь світання сягає.
452) Те ж, що, працюючи, місто поставили ми з Аполлоном
453) Лаомедонту-героєві, піде назавжди в непам’ять!»

454) З гнівним обуренням мовив у відповідь Зезс хмаровладний:

455) «Що це ти кажеш, землі потрясателю вельмимогутній?
456) Хай би цих задумів інший з богів побоявся безсмертних,
457) Слабший багато за тебе й руками і силою духу, —
458) Скрізь твоя слава лунає, де промінь світання сягає!
459) Слухай же, прийде ще час, коли довговолосі ахеї
460) Із кораблями своїми поїдуть до рідного краю,
461) Вщент поруйнуєш ті мури і скинеш весь груз той у море,
462) А узбережжя розлоге ізнову пісками укриєш,
463) Щоб від великого муру ахейського й сліду не стало».

464) Так між собою тоді богове про це розмовляли.
465) Сонце тим часом зайшло, і справу скінчили ахеї.
466) Потім биків закололи й вечеряти сіли в наметах.
467) В час той до них із вином кораблі прибули мореплавні
468) З Лемносу, що спорядив для ахеїв Евней, син Ясона,
469) Люду вождя, з яким Ппсіпіла його породила.
470) Двом Атрея синам, Агамемнону та Менелаю,
471) Тисячу мірок вина послав Леонід у дарунок.
472) Там же черпали вино собі довговолосі ахеї,
473) Хто, обмінявши за мідь, а хто за блискуче залізо,
474) Хто за шкуру волячу, а хто і за цілу корову,
475) Хто за невільника навіть. І учту бучну влаштували.
476) Так цілу ніч провели тоді довговолосі ахеї
477) В стані своїм, а трояни й союзники їх — в Іліоні.
478) Так цілу ніч, лихе замишляючи, Зевс велемудрий
479) В небі гримів, аж страхом блідим їх усіх огорнуло.
480) З кубків на землю вино проливали вони, і ніхто з них
481) Пити не смів, не вчинивши раніш узливання Кроніду.
482) Врешті всі полягали і сну споживали дарунки.

ПІСНЯ СЬОМА. ПОЄДИНОК ГЕКТОРА З БАНТОМ, ПОХОРОН ПОЛЕГЛИХ. «Іліада». Гомер

ЗМІСТ. «Іліада». Гомер

НАСТУПНА СТОРІНКА. «Іліада». Гомер

Комментарии закрыты.