ПІСНЯ ШОСТА. ЗУСТРІЧ ГЕКТОРА З АНДРОМАХОЮ.
    «Іліада». Гомер

    ПІСНЯ ШОСТА. ЗУСТРІЧ ГЕКТОРА З АНДРОМАХОЮ. «Іліада». Гомер

    1) Бій між троян і ахеїв страшний залишили богове.
    2) Та по рівнині то тут, то там не втихала ще січа
    3) В буйній навалі взаємного лету списів міднокутих
    4) В полі широкім між течій швидких Сімоенту і Ксанту.

    5) Перший Еант Теламоній, опора надійна ахеїв,
    6) Лави прорвав у троян і загін свій обрадував світлом,
    7) Ще й Акаманта убив, найкращого серед фракіян
    8) Сина Евсора, і силою, й зростом могутнього мужа.
    9) Перший поверх він шолома його густогривого вдарив, —
    10) Лоба пробив він йому, і глибоко в череп угрузло
    11) Мідяне вістря, й ту ж мить пітьма йому очі окрила.

    12) А Діомед гучномовний позбавив дихання Асіла,
    13) Сина Тевтрана, що жив у збудованій гарно Арісбі,
    14) Маючи добрий достаток, і приязню тішивсь людською,
    15) Кожному радий у домі своїм, що стояв при дорозі.
    16) Та ніхто з них на поміч не став, од загибелі злої
    17) Не боронив його, й разом життя позбулися обидва, —
    18) Він і супутник його, на імення Калесій, погонич
    19) Коней баских, — опинилися раптом вони під землею.

    20) З Дреса й Офелтія зброю їх зняв Евріал переможно
    21) І на Есепа пішов і Педаса, що їх породила
    22) Абарбарея, наяда, прегарному Буколіону.
    23) Буколіон же був сином славетного Лаомедонта,
    24) Старшим в родині, хоч потай на світ привела його мати.
    25) З нею овечий пастух поєднався коханням і ложем,
    26) І, завагітнівши, двоє близнят принесла йому німфа.
    27) Сили й самого життя прекрасні тіла їх позбавив
    28) Син Мекістея, й озброєння в них із плечей познімав він.

    29) Вбив Астіала тоді Поліпет, у боях нездоланний,
    30) А перкотійця Підіта добив Одіссей переможно
    31) Мідяним списом, від Тевкра поліг Аретаон божистий.
    32) Несторів син Антілох подолав своїм списом блискучим
    33) Аблера, сам же владика мужів Агамемнон — Елата,
    34) Що у Педасі нагірнім, над плавною жив течією
    35) Сатніоенту. Філака, який утікав з бойовища,
    36) Леїт догнав, Евріал же — Мелантія вбив переможно.

    37) Тут же Адраста живцем захопив Менелай гучномовний;
    38) Мчали сполохані коні його по рівнині й розбили
    39) З розмаху об тамарисковий кущ колісницю округлу,
    40) Дишля в основі зламали і навскач усі подалися
    41) Прямо до міста, куди наполохано й інші скакали.
    42) Сам же Адраст із повоза сторч головою скотився
    43) Біля коліс у пилюку лицем. І в ту ж мить біля нього
    44) Сам Менелай, син Атреїв, із списом з’явивсь довготінним.
    45) І за коліна Адраст ухопивши його, став благати:

    46) «Змилуйся, сину Атреїв, і гідний ти матимеш викуп.
    47) Досить скарбів у багатого батька мого у коморах —
    48) Золота, й міді, й заліза, що так його важко кувати.
    49) З радістю батько з скарбів тих коштовних складе тобі викуп,
    50) Тільки дізнається він, що живий на човнах я в ахеїв».

    51) Так говорив він, і серце зм’якшив Менелаєві в грудях.
    52) Той вже супутцеві мав на човни бистрохідні ахеїв
    53) Дати його відвести. Та назустріч йому Агамемнон
    54) Швидко підбіг і, гукаючи, голосно став докоряти:

    55) «О Менелай легкодухий! Чого так піклуєшся ревно
    56) Ти про троян? То, видно, чудово вони повелися
    57) В домі твоїм? Хай ніхто з них від рук наших гибелі злої
    58) Не урятується! Хай навіть ті немовлята загинуть,
    59) Що матері їх в утробі ще носять! Нехай в Іліоні
    60) Без похорону безслідно усі пропадуть вони разом!»

    61) Мовлячи так, Агамемнон змінив свому братові намір,
    62) Правду-бо мовив йому, і Адраста від себе рукою
    63) Той відштовхнув, а владар Агамемнон Адрастові списа
    64) В пах увігнав, і навзнак звалився він; син же Атрея,
    65) Ставши на груди йому, з них вихопив спис ясеновий.

    66) Нестор аргеїв в той час підбадьорював голосом дужим:

    67) «О мої любі герої данаї, о слуги Арея!
    68) Хай з-поміж вас не лишається ззаду ніхто, щоб на здобич
    69) Кинутись враз і в човни наносити її якнайбільше.
    70) Тож ворогів убиваймо! Ще вистачить часу спокійно
    71) На бойовищі знімати озброєння з трупів полеглих».

    72) Мовлячи так, відвагу і мужність будив він у кожнім.
    73) Мали трояни тікать від ахеїв, Ареєві любих,

    74) До Іліона, своєю знеможені слабістю духу;
    75) Та, зупинившись перед Енеєм та Гектором, мовив
    76) Так їм Гелен, син Пріама, цей птаховіщун найславніший:

    77) «Слухай, Енею, й ти, Гекторе! Вам якнайбільше належить
    78) Дбать про троян і лікіян, бо серед усіх ви найкращі
    79) В кожній потребі — чи в подвигах ратних, чи в мудрій пораді.
    80) Тож зупиніться й затримайте воїв своїх біля брами,
    81) Лави обходячи, поки в обіймах жіночих шукати
    82) Схову не прагнуть в утечі вони, ворогам на утіху.
    83) А як фаланги свої підбадьорите все ж ви до бою,
    84) Залишимось тут і ми і з данаями будемо битись,
    85) Хоч і потомлені дуже, — та змушує нас необхідність.
    86) Ти ж вирушай тепер, Гекторе, в місто й, додому прийшовши,
    87) Матері скажеш твоїй і моїй, — жінок поважніших
    88) В храм ясноокої діви Афіни, в акрополь хай скличе,
    89) Засуви хай відімкне на дверях священного дому,
    90) Вибере хай покривало, яке їй найбільшим, найкращим
    91) В домі здається її, яке їй самій найдорожче,
    92) Хай на коліна його покладе пишнокосій Афіні,
    93) В жертву ялівок хай принести обіцяє дванадцять,
    94) Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо вона ласку
    95) Виявить місту й троянським жінкам та малим немовляткам
    96) 1 від священних твердинь Іліона Тідіда відкине,
    97) Дикого списника, грізного міццю носителя жаху,
    98) Прямо скажу, із ахеїв усіх найсильнішого мужа.
    99) Навіть і сам нас Ахілл, керманич мужів, не страшив так,
    100) Хоч від богині він, кажуть, родивсь. Але цей іще більшим
    101) Гнівом шаліє, й ніхто з ним у силі зрівнятись не може».

    102) Так тоді мовив Гелен, і Гектор послухався брата.
    103) Зразу ж у всій своїй зброї він з повоза скочив на землю
    104) Й, списом махаючи гострим, пройшов перед лавами війська,
    105) В бій закликаючи всіх, і січа страшна запалала.
    106) Враз обернулись трояни і рушили проти ахеїв.
    107) І подалися аргеї назад і різню припинили,
    108) їм-бо здалось, що з укритого зорями неба спустився
    109) Хтось із богів до троян — так відважно вони обернулись.
    110) Гектор волав до троян, закликаючи голосом дужим:

    111) «Трої хоробрі сини і союзники наші славетні!
    112) Будьте, друзі, мужами, згадайте відвагу завзяту!
    113) До Іліона тим часом піду я й старійшинам мовлю,
    114) Радникам мудрим, і нашим дружинам, щоб щиро благали
    115) Вічних богів, обіцяючи їм принести гекатомби».

    116) Так промовивши, шоломосяйний пішов од них Гектор.
    117) Ззаду по карку й по п’ятах краями його ударяла
    118) Чорная шкіра, що нею обведено щит його круглий.

    119) Главк, Гіпполохова парость, із сином Тідея тим часом
    120) Вийшли між військ на середину, сповнені прагнення битись.
    121) Як, наступаючи, стали один проти одного близько,
    122) Перший до Главка звернувся тоді Діомед гучномовний:

    123) «Хто ти єси, поміж смертного люду герою хоробрий?
    124) Досі не бачив тебе я в боях, де мужі набувають
    125) Слави, а нині відвагою ти перевищуєш інших
    126) Воїв, коли довготінного списа мого дожидаєш.
    127) Діти нещасних батьків, хто іде проти сили моєї.
    128) А як ти хтось із безсмертних, що з неба спустився на землю, —
    129) Я не посмів би ніколи з богами небесними битись.
    130) Навіть могутній Лікург, син Дріанта, недовго на світі
    131) Жив після того, як зваду з богами небесними скоїв.
    132) Порозганяв-бо колись по священних узгір’ях Нісея
    133) Він годівниць Діоніса шаленого, й гнані Лікурга
    134) Мужоубивці стрекалом загостреним, тірси на землю
    135) Всі вони кидали. Й сам Діоніс перестрашений в хвилю
    136) Кинувсь морську, де Фетіда до лона його пригорнула:
    137) Жах-бо його оповив від вигуків грізних Лікурга.
    138) Дуже за це розгнівились боги, що живуть безтурботно,
    139) Й сам його Кроносів син осліпив. Після того на світі
    140) Ще він недовго прожив, беземертним богам ненависний.
    141) Тим-то і я не бажаю з богами блаженними битись.
    142) А як смертний єси і земнії плоди споживаєш,
    143) Ближче підходь, щоб мерщій погибельних меж досягнути!»

    144) Відповідаючи, син Гіпполоха промовив славетний:

    145) «Духом великий Тідіде, навіщо про рід мій питаєш?
    146) Наче те листя на дереві — людські усі покоління:
    147) Листя одне, обриваючи, вітер розносить, а інше —
    148) Клечанням свіжим ліси укриває з новою весною.
    149) Так і людські покоління — ці родяться, ті вже зникають.
    150) А як довідатись хочеш, то й це я скажу, щоб відомий
    151) Став і для тебе наш рід, що багато людей його знає.
    152) В Аргосі, кіньми багатім, далеко є місто Ефіра.
    153) Жив у тім місті Сізіф, із смертних мужів найхитріший.
    154) Сином Еола Сізіф був, а в нього син Главк народився,
    155) Главк же отой породив бездоганного Беллерофонта.
    156) Вроду і мужність богове принадну йому дарували.
    157) Та проти нього недобре у серці своєму замислив
    158) Прет, набагато сильніший, і з-поміж аргейського люду
    159) Вигнав його, той-бо Зевсом під берло був відданий Прету.
    160) Претова з ним зажадала жона, богосвітла Антея,
    161) Потай в коханні з’єднатись. Але не схилила до того
    162) Повного добрих бажань, розумного Беллерофонта,
    163) Й, зводячи наклеп на нього, вождю вона мовила, Прету:

    164) «Прете, умри чи убий ненависного Беллерофонта!

    165) З ним у коханні з’єднатись хотів він мене приневолить».

    166) Так вона мовила, й гнівом владар запалав, це почувши.
    167) Сам же вбивать ухиливсь, бо соромився все-таки серцем.
    168) Але в Лікію послав його, й, складені давши таблички,
    169) Згубних познак смертоносних на них він накреслив багато,
    170) І на загибель його звелів показати їх тестю.
    171) Той до Лікії під захистом певним безсмертних подався
    172) І до Лікії безпечно прибув, до Ксантових течій.
    173) Радо приймав його в себе Лікії просторої владар,
    174) Дев’ять він днів частував його, дев’ять биків заколовши.
    175) А як десята у небі заблисла Еос розоперста,
    176) Гостя почав він розпитувать, знаки бажаючи бачить
    177) Ті, що від Прета, від зятя його, він приніс із собою.
    178) А як одержав од гостя ті зятеві знаки зловісні,
    179) Передусім наказав йому він нездоланну Хімеру
    180) Вбити. Була не людського вона, а богівського роду,
    181) Спереду — лев, коза — посередині, ззаду — зміюка,
    182) З лютістю полум’я з пащі страшенне вона видихала.
    183) Та, на знамення божисті зважаючи, все ж її вбив він.
    184) Другим завданням — в бою подолав солімів славетних.
    185) Це, говорив, була із битв між людьми найстрашніша.
    186) Третє: в бою подолав амазонок він мужоподібних.
    187) А, як вертався, владар ще нову йому пастку підстроїв:
    188) Кращих з Лікії просторої воїв зібравши, звелів їм
    189) В засідку стать. Та додому ніхто уже з них не вернувся.
    190) Всі бездоганним убиті були вони Беллерофонтом.
    191) Врешті збагнув володар, що той — божественного роду,
    192) В себе затримав його, і дочку свою дав за дружину,
    193) І наділив половиною почестей володаревих.
    194) А лікіяни з землі відвели йому кращу від інших,
    195) Із плодоносною нивою й садом чудовим дільницю.
    196) Троє дітей народилось в розумного Беллерофонта:
    197) Старші — Ісандр, Гіпполох та дочка іще Лаодамія.
    198) З Лаодамією Зевс велемудрий в коханні з’єднався,
    199) І богорівний у неї родивсь Сарпедон міднозбройний.
    200) Беллерофонт, проте, став для безсмертних богів ненависним
    201) І по рівнині алейській блукав у гіркій самотині,
    202) Серце своє гризучи і стежок уникаючи людських.
    203) В війнах неситий Арей умертвив його сина Ісандра
    204) В розпалі бою, коли той з солімами славними бився.
    205) Гнівна убила дочку Артеміда з повіддям злотавим.
    206) Від Гіпполоха ж народжений я, — його я зву батьком.
    207) Він мене в Трою послав і притому наказував пильно
    208) Бути найкращим із воїв, усім перевищувать інших,
    209) Не осоромити роду батьків, хоробрістю перших
    210) Серед усіх, що в Ефірі живуть та в Лікії просторій.
    211) От моя кров і мій рід, що походженням з нього я гордий».

    212) Так він сказав, це почувши, зрадів Діомед гучномовний.
    213) Мідного списа тут же у землю встромив многоплідну
    214) І вожаєві народів слово промовив привітне:

    215) «Отже, з батьків іще давнім мені’ти доводишся гостем!
    216) Дід мій, божистий Ойней, бездоганного Беллерофонта
    217) Двадцять затримував днів у господі, частуючи гойно.
    218) Щедрих дарів один одному безліч вони надавали.
    219) Дід мій Ойней — блискучий дав пояс йому пурпуровий,
    220) Беллерофонт дарував із золота келих дводонний,
    221) В домі своєму його я лишив, вирушавши на Трою.
    222) Не пам’ятаю Тідея, мій батько малям мене кинув
    223) Тої пори, як під Фінами гинуло військо ахеїв.
    224) Тим-то, як друга, тебе я прийматиму в Аргосі щиро,
    225) Ти ж у Лікії — мене, якщо гостем колись завітаю.
    226) Тут же, в юрмі, списів один одного ми уникаймо,
    227) Є-бо навкруг і троян тут багато, й їх спільників славних,
    228) Щоб убивать, коли, дасть бог, кого у бігу я настигну.
    229) Досить ахеїв для тебе є тут, — побивай, кого зможеш.
    230) Та поміняймося зброєю поміж собою, — хай знають
    231) Всі тут, що дружбою ми іще від батьків своїх горді».

    232) Так говорили вони. Зіскочивши з повозів разом,
    233) Тиснули руки взаємно, навік обіцяючи вірність.
    234) Зевс же тим часом, син Кроноса, розуму Главка позбавив:
    235) Зброєю-бо помінявсь з Діомедом він, сином Тідея,
    236) Золото давши за мідь, ціну ста волів лиш — за дев’ять.

    237) Гектор тим часом до Скейської брами й до вежі дістався.
    238) Там позбігались до нього дружини і дочки троянські —
    239) Про чоловіків, синів розпитать, про братів їх та інших
    240) Родичів. Він же у відповідь кожну підряд закликав їх
    241) Щиро молитись богам: багатьох-бо чекає скорбота.
    242) От до прекрасного дому Пріама нарешті дістався,
    243) До передсінків, із каменю тесаних. Далі у ньому
    244) Йшло п’ятдесят спочивалень, так само обтесаних гладко,
    245) Поруч одна при одній розміщених; в тих-бо покоях
    246) Біля дружин своїх шлюбних Пріама сини спочивали.
    247) З другого боку подвір’я, навпроти, для дочок дванадцять
    248) Критих було спочивалень, із каменю тесаних гладко,
    249) Поруч одна при одній розміщених; в цих-бо покоях
    250) Біля дружин соромливих Пріама зяті спочивали.
    251) Вийшла назустріч до Гектора матінка ніжно-ласкава,
    252) З нею ішла найвродливіша з доньок її Лаодіка.
    253) Взявши за руку його, озвалась і мовила мати:

    254) «Сину мій, нащо прийшов ти, відважну покинувши битву?
    255) Дуже вас, мабуть, притисли ахеїв сини злоіменні —
    256) Аж під самісіньке місто, і серце тебе спонукало
    257) Руки до Зевса, прийшовши сюди на акрополь, здійняти.
    258) Та постривай — медового чашу вина принесу я,
    259) Щоб узливання ти Зевсові-батьку та іншим безсмертним
    260) Спершу вчинив, а потім, ковтнувши б, і сам підкріпився.
    261) Сил-бо багато з вином утомлений муж набуває,
    262) Ти ж в обороні своїх страшенно таки натомився».

    263) В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:
    264) «Хоч і солодке вино, не давай його, мати шановна,
    265) Щоб не ослабнуть на силі мені, не забути відваги.
    266) Зевсу ж іскристе вино невмитими лити руками
    267) Я не наважусь: не личить-бо нам темнохмарного Зевса,
    268) В кров закалявшись і в бруд, своїми благать молитвами.
    269) Ти ж поспіши до храму Афіни, що здобич дарує,
    270) Пахощі взявши й покликавши з міста жінок поважніших.
    271) Ще покривало візьми, що найбільшим тобі, найдорожчим
    272) В нашому домі здається, для тебе самої найкращим,
    273) І на коліна його поклади пишнокосій Афіні,
    274) В жертву ялівок ти принести обіцяй їй дванадцять,
    275) Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо вона ласку
    276) Виявить місту й троянським жінкам та малим немовляткам
    277) І від священних твердинь Іліона Тідіда відкине,
    278) Дикого списника, грізного міццю носителя жаху.
    279) То поспішай же до храму Афіни, що здобич дарує.
    280) Я ж до Паріса піду закликати його, якщо схоче
    281) Слів моїх слухати він. Нехай би під ним розступилась
    282) Тут же земля! На велику біду для троян і Пріама
    283) Мужнього з дітьми всіма зростив його Зевс-олімпієць!
    284) От лиш побачу колись, як в оселю Аїда він сходить,
    285) Віри пойму, що серце про наші нещастя забуде!»

    286) Так він сказав. І вернулась у дім та челядниць гукнула
    287) Мати, щоб бігли скликати по місту жінок поважніших.
    288) І до комори духмяної долу зійшла, де у схові
    289) Вишиті гарно узорні лежали її покривала —
    290) Виріб сідонських жінок, що їх Александр боговидий
    291) Сам із Сідону привіз, переплинувши море широке
    292) В подорож ту, коли він благородну вивозив Єлену.
    293) В дар для Афіни одне з покривал узяла там Гекаба —
    294) Найкрасивіше, узорами вишите гарно й найбільше,
    295) Сяяло, наче зоря, воно й осторонь інших лежало.
    296) З ним вона вийшла, й за нею багато жінок поважніших.

    297) А як прийшли на акрополь вони аж до храму Афіни,
    298) Широко двері для них Теано відчинила вродлива,
    299) Донька Кіссея, жона Антенора, впокірника коней, —

    300) Жрицею в храмі Афіни її призначили трояни.
    301) З зойками тужно жінки до Афіни підносили руки,
    302) Саме тоді й покривало внесла Теано уродлива,
    303) І, на коліна поклавши його пишнокосій Афіні,
    304) Так говорила, благаючи доньку великого Зевса:

    305) «Владна Афіно, захиснице міста, в богинях пресвітла,
    306) Списа зламай Діомедові й так учини, щоб і сам він
    307) Гримнув об землю лицем біля самої Скейської брами.
    308) Ялівок ми у пожертву тобі принесемо дванадцять,
    309) Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо свою ласку
    310) Виявиш місту, й троянським жінкам, і малим немовляткам».

    311) Так помолилась вона, та на це не зважала Афіна.

    312) Так вони в храмі молилися доньці великого Зевса.
    313) Гектор тим часом досяг Александрових гарних покоїв,
    314) Що збудував собі той з допомогою теслів найкращих
    315) Між теслярами у буйнородючій країні троянській.
    316) Побудували йому спочивальню, господу й подвір’я
    317) Поряд з домами Пріама і Гектора в верхньому місті.
    318) Зевсові любий ввійшов туди Гектор, тримав у руці він
    319) Спис в одинадцять ліктів завдовжки, й блищало на ньому
    320) Мідяне вістря, й навкруг золоте обіймало окільце.
    321) У спочивальні знайшов його, той оглядав свою зброю,
    322) Гарно обладнану, — щит,’і панцир, і луки дугасті.
    323) Там між служебних жінок і Єлена аргівська сиділа
    324) І призначала челядницям різні роботи добірні.
    325) Глянувши, Гектор жорсткими почав докоряти словами:

    326) «О божевільний! Не гоже цей гнів тобі в серці носити.
    327) Гинуть народи в бою біля мурів високого міста.
    328) Тож задля тебе навкруг Іліона оця запалала
    329) Звада воєнна. І сам би, напевно, ти іншого лаяв,
    330) Тільки б побачив, що бою жахливого він уникає.
    331) Отже, вставай, поки згубним вогнем не охоплено місто».

    332) Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий:

    333) «Гекторе, слушно ти лаяв мене, справедливо ти лаяв;
    334) Тим-то тобі відповім, а ти вислухай тільки уважно.
    335) Не через гнів на троян, не тому, що відомсти бажаю,
    336) Дома сиджу я: хотів лише смутку своєму віддатись.
    337) Але дружина мене намовила лагідним словом
    338) В бій вирушати. Мені ж і самому здається, що справді
    339) Так буде краще. Мінлива-бо є до мужів перемога.
    340) Тож почекай мене, поки надіну Ареєву зброю,
    341) Або іди, а я вслід і тебе дожену незабаром».

    342) Не відповів, проте, Гектор на це йому шоломосяйний.
    343) Словом ласкавим звернулась до нього тим часом Єлена:

    344) «Діверю мій, препоганої суки й причинниці лиха!
    345) Хай тої днини, коли мене мати на світ породила,

    346) Бурі порив підхопив мене люто й заніс би далеко
    347) В гори чи кинув би в хвилі ревучі бурхливого моря,
    348) Й хвилі покрили б мене перед тим, як усе оте сталось!
    349) А як наслали уже на нас оце лихо богове,
    350) Хай би дружиною я хоробрішому мужеві стала,
    351) Що відчував би хоч сором ганьби і людського докору.
    352) Цей же й тепер легкодумний, та, мабуть, таким і надалі
    353) Вже залишиться, — поплатиться ще він за це, я гадаю.
    354) Та заходь же до мене, у крісло сідай відпочити,
    355) Діверю мій, що найбільш облягли твоє серце турботи
    356) Через ту сучу провину мою та вину Александра.
    357) Зевс-бо обом сумовиту нам визначив долю й надалі
    358) Бути в неславі в усіх прийдешніх людських поколіннях».

    359) В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:

    360) «Сісти мене не проси, хоч яка ти ласкава — не впросиш.
    361) В бій мене серце моє пориває, щоб швидше троянам
    362) Допомогти: занадто-бо там їм без мене сутужно.
    363) Отже, його спонукай, та й сам він нехай поспішає,
    364) Щоб наздогнати мене, поки я ще із міста не вийшов.
    365) Я ж тим часом додому піду, до родини своєї,
    366) Любу дружину побачити хочу й маленького сина.
    367) Бо невідомо, чи знову до них я іще повернуся,
    368) Чи віддадуть на поталу боги мене в руки ахеїв».

    369) Так відповівши їй, Гектор пішов собі шоломосяйний.
    370) І незабаром дійшов до свого він затишного дому,
    371) Білораменної ж він не застав Андромахи в покоях,
    372) З любим дитям на руках та служницею, вбраною гарно,
    373) Вийшла на вежу і там сумувала, ридаючи гірко.
    374) Гектор тоді, не знайшовши жони непорочної дома,
    375) Став на порозі оселі і так до служебниць промовив:

    376) «Слухайте пильно, служебниці, й щиру скажіть мені правду.
    377) Де це дружина, де білораменна моя Андромаха?
    378) Чи до ятрівок пішла та зовиць, причепурених гарно, —
    379) Чи до Афіни у храм, де гуртом усі інші троянки
    380) Пишноволосі в страшної богині благають пощади».

    381) Відповідаючи, ключниця мовить йому домовита:

    382) «Ти зажадав од нас, Гекторе, щиру сказать тобі правду, —
    383) Не до ятрівок і не до зовиць, причепурених гарно,
    384) Не до Афіни пішла вона в храм, де інші троянки
    385) Пишноволосі в страшної богині благають пощади;
    386) До іліонської вежі великої вийшла, почувши,
    387) Що піддаються трояни й міцнішає сила ахеїв.
    388) Тим-то до муру міського чимдужче вона поспішила,
    389) Мов божевільна. Й дитину услід понесла годівниця».

    390) Так вона мовила. Швидко із дому пішов тоді Гектор
    391) Тою ж дорогою вниз по брукованих вулицях Трої.

    392) І, перейшовши велике, красиво збудоване місто,
    393) Скейських воріт він дістався, щоб вийти крізь них на рівнину.
    394) Вибігла звідти назустріч дружина його Андромаха,
    395) Посагом славна дочка Етіона, великого духом.
    396) Жив Етіон під Плаком — горою, укритою лісом,
    397) В Фівах плакійських, і владарем був кілікійського люду.
    398) Донька його за Гектора мідянозбройного вийшла.
    399) Стріла вона чоловіка. За нею ішла годівниця
    400) З милим при грудях дитям, ще зовсім малим немовлятком,
    401) Гектора сином коханим, гарненьким, мов зіронька ясна.
    402) Гектор Скамандрієм звав свого сина малого, всі інші —
    403) Астіанактом: єдиним-бо Трої був захистом Гектор.
    404) Мовчки всміхнувся, малого синочка побачивши, батько,
    405) А Андромаха підбігла до нього, роняючи сльози,
    406) Руку схопила, назвавши на ймення, і так промовляла:
    407) «О божевільний! Завзяття загубить тебе! Не жалієш
    408) Ти ні дитяти свого, ні мене безталанної, — скоро
    409) Стану вдовою я, скоро зженуть тебе з світу ахеї,
    410) Разом напавши; отож, якщо тебе втратити маю,
    411) Краще зійти мені в землю, ніякої більше не буде
    412) Втіхи мені у житті, коли ти осягнеш свою долю.
    413) Далі — лиш горе. Немає ні батька, ні матері в мене,
    414) Нашого батька старого Ахілл умертвив богорівний,
    415) Поруйнувавши ущент кілікіян заселене місто —
    416) Фіви високобрамні. Отож він убив Етіона,
    417) Зброї ж із нього не зняв: посоромився в серці своєму,
    418) Тільки спалив із його обладунком, оздобленим гарно,
    419) Й пагорб насипав над ним, ще й в’язів над ним насадили
    420) Німфи нагірні, Зевса егідодержавного доньки.
    421) Сім було рідних у мене братів у батьківськім домі,
    422) І в один день вони разом пішли до оселі Аїда:
    423) їх-бо усіх повбивав богосвітлий Ахілл прудконогий
    424) В час, як повільних корів вони пасли й овець білорунних.
    425) Матір мою, що над Плаком владарила, вкритим лісами,
    426) Він аж сюди припровадив із іншою здобиччю разом,
    427) Та по часі відпустив, незліченний одержавши викуп, —
    428) В домі ж отцевім стрілою убила її Артеміда.
    429) Гекторе, все заміняєш ти — батька і матір для мене,
    430) Ти ж і за брата мені, і мій чоловік ти прекрасний.
    431) Зглянься ж на мене тепер і зостанься тут з нами на вежі,
    432) Щоб не лишить сиротою дитя і дружину вдовою.
    433) Військо постав при смоковниці дикій, де ворогу легше
    434) Вдертись до міста, доступніш на мури високі дістатись.
    435) Тричі-бо вже намагалися найхоробріші з ахеїв
    436) Під керуванням Еантів обох, богорівних Атрідів,
    437) Ідоменея славетного й мужнього сина Тідея.

    438) Чи не провісник якийсь їм порадив це богонатхненний,
    439) Чи напутило їх власного духу палке поривання».

    440) В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:

    441) «Все це й мене непокоїть, дружино. Та сором страшенний
    442) Був би мені від троян і троянок у довгім одінні,
    443) Як боягузом я став би далеко від бою ховатись.
    444) Та не дозволить і дух мій цього, бо давно вже навчився
    445) Доблесним бути я завжди та битися в лавах передніх,
    446) Батькові свому й собі голосну добуваючи славу.
    447) Сам-бо це добре я знаю і серцем своїм, і душею, —
    448) День той настане колись, і Троя священна загине,
    449) З нею загине й Пріам, і народ списоборця Пріама.
    450) Але не так за троян бере мене жаль і турбота,
    451) Не за страждання самої Гекаби й Пріама-владики,
    452) Не за братів, що стільки хоробрих і славних поляже
    453) В порох тоді під ударами збройними воїв ворожих,
    454) Скільки за тебе, коли хтось із мідянозбройних ахеїв
    455) Слізьми умивану десь поведе й дня свободи позбавить.
    456) Будеш для іншої в Аргосі дальньому ткати на кроснах,
    457) Будеш їй воду носить з Мессеїди або з Гіпереї
    458) Проти бажання — могутня примусить тебе неминучість.
    459) Гляне хто-небудь, як ти проливатимеш сльози й промовить:

    460) «Гектора то є дружина, що найхоробріший у битвах
    461) Був з конеборних троян, як за свій Іліон вони бились».
    462) Мовить він так і болю нового завдасть тобі смутком
    463) По чоловіку, що міг день неволі тобі одвернути.
    464) Краще нехай я умру, хай пагорб землі мене вкриє,
    465) Аніж почую твій зойк, як вестимуть тебе до полону!»

    466) Мовив це й руки простяг до дитини осяйливий Гектор,
    467) Та до грудей годівниці, убраної гарно, припало
    468) З криком дитя, збентежене виглядом любого батька,
    469) Міддю ясною налякане й гребенем кінської гриви,
    470) Що на блискучім шоломі над ним розвівалася грізно.
    471) І усміхнулися батько ласкавий і мати поважна.
    472) Зняв свій шолом з голови тоді зразу осяйливий Гектор
    473) І на землі біля себе поклав обладунок блискучий,
    474) Любе на руки узявши дитя, погойдав його трохи
    475) Й Зевса та інших богів почав молитовно благати:

    476) «Зевсе та інші богове, зробіть, щоб дитя моє любе
    477) Стало таким же, як я, у троянському війську найкращим,
    478) Дужим таким же й хоробрим, міцним владарем Іліона,
    479) Щоб говорили про нього, як буде з війни він вертатись:
    480) «Цей куди кращий за батька!» Щоб він закривавлену зброю,
    481) З ворога знявши, приніс і матері врадував серце!»

    482) Мовив це й любій дружині на руки маленького сина
    483) Він передав. Пригорнувши дитя до пахучого лона,

    484) Мати крізь сльози всміхнулась. А муж її, пойнятий жалем,
    485) Гладив рукою її й, на ім’я називаючи, мовив:

    486) «О бідолашна! Серця свого не роз’ятрюй журбою!
    487) Всупереч долі ніхто до Аїду мене не спровадить.
    488) Але й судьби, я гадаю, ніхто із людей не уникне,
    489) Чи боягуз, чи відважний, якщо вже на світ народився.
    490) Краще вертайся додому й своєї пильнуй уже справи —
    491) Кросен своїх і куделі, служебницям нашим загадуй
    492) Дбати про діло своє. А війна — чоловіча турбота,
    493) Кожного, хто народивсь в Іліоні, моя ж особливо».

    494) Мовивши так, одягнув на себе осяйливий Гектор
    495) Свій конегривий шолом. І пішла дружина додому,
    496) Лиш оглядаючись часто й рясні проливаючи сльози,
    497) І незабаром дійшла до затишного й людного дому
    498) Гектора мужогубителя; в ньому ж застала багато
    499) Двірських служебниць, і ревні побігли з очей у них сльози.
    500) Так був у домі своєму оплаканий заживо Гектор:
    501) Не сподівався ніхто, щоб з війни коли-небудь додому
    502) Він повернувся, уникнувши рук і могуття ахеїв.

    503) Не забарився так само й Паріс у високому домі
    504) І, надягнувши озброєння славне, карбоване міддю,
    505) Попрямував через місто, на бистрі надіючись ноги,
    506) Наче застояний кінь ячменем із жолоба ситий
    507) Зірветься з прив’язі, й мчить, і копитами креше рівнину,
    508) В водах ріки струменистої звиклий купатися вільно,
    509) Гордий собою. Тримає він високо голову, грива
    510) З пліч розвівається буйно, він вроди с’оєї свідомий,
    511) На пасовища й до стаєнь нестримно несуть його ноги.
    512) Так же й Паріс, син Пріама, з високого замку Пергама,
    513) Сяючи блиском озброєння, мов променисте світило,
    514) З радісним сміхом помчав: несли його ноги стрімливі.
    515) Гектора він наздогнав, богосвітлого брата, коли той
    516) З місця рушав, де розмову з дружиною ніжну провадив.
    517) Перший до нього звернувся тоді Александр боговидий:

    518) «Дуже затримав тебе я, мій любий, а ти ж поспішаєш!
    519) Довго барився, не встиг до години, яку ти призначив!»

    520) Відповідаючи, Гектор сказав йому шоломосяйний:

    521) «О бідолашний! Ніхто із мужів, якщо він справедливий,
    522) В діях тебе бойових не знеславить, бо серцем ти мужній.
    523) Та поступаєшся легко, змагатись не хочеш. А в мене
    524) Серце у грудях болить, коли чую на тебе докори
    525) Я від троян, що стільки біди через тебе зазнали.
    526) Але ходім! А залагодим потім усе, як дозволить
    527) Зевс нам великий на славу одвічним богам наднебесним
    528) Келих свободи поставити в звільнених наших оселях,
    529) Як відженемо від Трої красивоголінних ахеїв».

    ПІСНЯ ШОСТА. ЗУСТРІЧ ГЕКТОРА З АНДРОМАХОЮ. «Іліада». Гомер

    ЗМІСТ. «Іліада». Гомер

    НАСТУПНА СТОРІНКА. «Іліада». Гомер

    Комментарии закрыты.