• Реклама

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША. БИТВА БІЛЯ РІКИ.
«Іліада». Гомер

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША. БИТВА БІЛЯ РІКИ. «Іліада». Гомер

1) Щойно добігли трояни до броду ріки вирової,
2) До струменистого Ксанту, що Зевс породив несмертельний,
3) їх розділив там Ахілл, і одних він погнав по рівнині
4) Прямо до міста, шляхом, де за день перед тим утікали
5) З страхом ахеї, коли лютував там осяйливий Гектор.
6) Так в сум’ятті утікали й трояни. Глибоким туманом
7) Гера їм путь застелила, щоб стримати їх. Половину ж
8) До срібнохвилої річки і тоней глибоких притис він, —
9) Падали в хлань вони з шумом великим, і хвилі бурхливо
10) Зануртували, і стогін оббіг береги. А трояни
11) З криком пливли тут і там, розбурханим несені виром.
12) Як од навали вогню сарана порятунку шукає
13) Й хмарою мчить до ріки, а дихання вогню нездоланне
14) Раптом настигне її, і вся вона падає в воду, —
15) Так же і гнані Ахіллом мужі і повози з кіньми
16) Ксанту глибінь вирову упереміж заповнили густо.
17) Він же, народжений Зевсом, на березі списа облишив,
18) До тамариска його прислонивши, й на бога подібний
19) Кинувсь з одним лиш мечем і, жорстоке замисливши діло,
20) Став довкруг себе рубати, і вістрям посічених зойки
21) Страшно лунали навколо, і кров’ю вода обагрилась.
22) Як величезним дельфіном сполохані дрібні рибини
23) У потаємних глибинах затоки затишної прагнуть
24) Швидше сховатись, а він пожирає, кого лиш настигне, —
25) Так і троянські мужі у хлані бурхливої річки
26) Крились під кручами. Руки свої на убивстві втомивши,
27) З річки Ахілл дванадцять забрав юнаків ще живими,
28) Щоб за Патроклову, сина Менойта, смерть одплатити.

29) Витяг з води їх, од страху чмелених, мов оленів юних,
30) Руки назад їм скрутив покроєним рівно ремінням,
31) Що на собі вони зверху на тканих хітонах носили,
32) Й товаришам передав одвести до човнів глибодонних,
33) Сам же до річки вернувся, весь повен жагою убивства.

34) Трапився там Лікаон йому, син Дарданіда Пріама,
35) Що вибігав із води, той самий, кого він, напавши
36) Раптом вночі, застав у саду його рідного батька
37) І захопив у полон, тоді як той гострою міддю
38) Віття смоковниць зрізав молодих для поруччя на повіз.
39) Тут несподіваним лихом Ахілл надійшов богосвітлий.
40) Бранця на Лемнос продав він тоді, збудований гарно,
41) На корабель посадивши, — купив його син Іасона.
42) А Етіон, із Імбрії гість, заплативши великий
43) Викуп, звільнив і в Арісбу його відіслав богосвітлу.
44) Втікши відтіль, незабаром дістався він отчого дому.
45) З Лемносу так повернувшись, із друзями днів одинадцять
46) Він веселивсь. На дванадцятий — бог його в руки Ахілла
47) Раптом оддав, а той його мав до оселі Аїда
48) Перепровадити, хоч не хотів він туди відпливати.
49) Зразу ж помітив його прудконогий Ахілл богосвітлий,
50) Як без щита і шолома, без списа, він зовсім був голий:
51) Все поскидав-бо із себе, тікаючи з річки, і потом
52) Весь знемагав він, і мліли йому від утоми коліна.
53) З запалом мовив Ахілл до свойого відважного духу:

54) «Леле! Великеє диво на власні бачу я очі!
55) Знову трояни відважні, яких у бою повбивав я,
56) Мають на ясний виходити світ із підземної пітьми,
57) Так же, як цей повернувся, уникнувши смертної днини,
58) Проданий мною на Лемнос священний, і сивого моря
59) Глиб не затримав його, хоч узяв багатьох проти волі.
60) Отже, сьогодні гострого списа мойого зазнає
61) Він на собі, що довідався я і упевнився серцем,
62) Чи він повернеться знов відтіля, чи його не відпустить
63) Життєподавча земля, що й сильніших мужів не пускає».

64) Так він, ждучи, міркував. А той до Ахілла бентежно
65) Сам наближавсь, щоб коліна з благанням обняти, душею
66) Прагнув-бо смерті лихої уникнути й чорної Кери.
67) Ратищем довгим уже замахнувся Ахілл богосвітлий,
68) Щоб його вдарить, а той нахилився, підбігши, й коліна
69) Міцно обняв йому. Спис пролетів над плечем і уп’явся
70) В землю, порив свій жадаючи тілом наситити людським.
71) Той же, одною рукою з благанням обнявши коліна,
72) Другою міцно вхопив і тримав мідногострого списа
73) І, до Ахілла звертаючись, слово промовив крилате:

74) «Змилуйся, зглянься, Ахілле, тебе на колінах благаю!
75) Перед тобою-бо, паростку Зевсів, благальник достойний:
76) В тебе першого я споживав від дарунків Деметри
77) В день, коли ти захопив мене в нашім саду врожаїстім
78) І, відірвавши від батька й від друзів, на Лемнос священний
79) Бранця продавши, аж сотню биків ти за мене одержав.
80) Нині ж я втроє б тобі заплатив. Лиш дванадцять минуло
81) Днів як, стільки зазнавши біди, до свого Іліона
82) Я повернувся. І знову мене віддає в твої руки
83) Доля лиха. Ненависний, як видно, я Зевсові-батьку,
84) Що в твої руки віддав мене. Коротковічним родила
85) Мати мене Лаотоя, дочка староденного Альта, —
86) Альта, який войовничим правує народом лелегів,
87) Владар в Педасі нагірнім, при березі Сатніоенту.
88) Донька його серед інших Пріама дружиною стала.
89) Двох вона нас породила, й обох ти життя нас позбавиш!
90) Вже одного із нас, богоподібного ти Полідора,
91) В лавах передніх приборкав, уразивши ратищем гострим.
92) Нині й зі мною це станеться лихо. Уже не надіюсь
93) Рук я уникнуть твоїх, якщо бог їх до мене наблизив.
94) Тож тобі інше скажу я, а ти це прийми в своє серце:
95) Не убивай мене! Гектор — мій брат не єдиноутробний,
96) Той, що твого могутнього вбив щиросердого друга».

97) Так до Ахілла з благанням уклінним звертався Пріамів
98) Син світлосяйний, та в відповідь слово почув неласкаве:

99) «Не говори мені, блазню, про викуп, облиш ці розмови!
100) Поки Патрокла ще не настигла смертельна година,
101) Серцю моєму було іще любо помилувать часом
102) Трої синів, — багатьох я, узявши живцем, перепродав.
103) Нині ж тому не уникнути смерті, кого мені прямо
104) В руки віддасть божество біля мурів оцих іліонських,
105) Був би то хто із троян чи тим більш — із нащадків Пріама.
106) Отже, мій любий, умри! І чого це тобі так тужити?
107) Вмер же Патрокл, а кращий од тебе він був набагато!
108) Що ж ти, не бачиш, який я могутній та ще й уродливий?
109) Славного батька я син, і мати у мене — богиня.
110) Але й на мене є смерть, і Доля чигає всевладна.
111) Буде то вранці уже, чи надвечір, чи саме опівдні, —
112) Хтось і до мене надійде в бою й відбере мою душу,
113) Списом ударивши гострим чи з лука сягнувши стрілою».

114) Мовив він так. А у того і серце, й коліна ослабли.
115) Списа свого уронив і на землю осів, розпростерши
116) Руки обидві. Ахілл же свій вихопив меч двоєсічний
117) І коло шиї в ключицю ударив, аж глибоко в тіло
118) Гострений меч увігнавсь. Лікаон повалився на землю

119) Ницьма, і чорною кров’ю навколо земля обагрилась.
120) Тіло за ноги вхопивши, у річку Ахілл його кинув
121) І, похваляючись, слово до нього промовив крилате:

122) «От і лежи там між рибами! Будуть вони невідчутно
123) Кров тобі з рани вилизувать. Мати тебе не оплаче,
124) Опорядивши на ложі. Скамандр вировий твоє тіло
125) В хвилях своїх понесе аж у лоно безкрайого моря.
126) Граючи в плесах морських, із чорної вигулькне хлані
127) Риба, щоб білим, смачним Лікаоновим жиром живитись.
128) Згиньте ж усі, поки ми в Іліон увійдемо священний,
129) Я — женучи вас, а ви — утікаючи швидко від мене.
130) Не допоможе й Потік вам, що в вирі сріблястому котить
131) Хвилі свої, хоч би й скільки биків ви несли йому в жертву
132) Й коней живими у вир йому кидали однокопитих.
133) Всі ви загинете долею злою й заплатите вповні
134) І за Патроклову смерть, і за чорну загибель ахеїв,
135) Що біля бистрих човнів, як мене не було, ви побили».

136) Мовив він так. І розігнавсь Потік своїм серцем сильніше,
137) В мислях почав міркувать, богосвітлого як би Ахілла
138) Змусити бій припинить, од троян одвернути загибель.

139) Син же Пелеїв тим часом із списом своїм довготінним
140) Астеропея настиг, віддать його прагнучи смерті, —
141) Сином той був Пелегона, якого на світ породили
142) Аксій широкотечійний і Акессамена-державця
143) Старша дочка Перібоя, — він з нею з’єднався в коханні.
144) Кинувсь до нього Ахілл, а той, гострі два держачи списи,
145) Вийшов із річки назустріч. Уклав йому в серце відвагу
146) Ксант у гніві тяжкім за загублених воїнів юних,
147) Що вздовж ріки повбивав їх без жалю Ахілл прудконогий.
148) Тож як, один на одного йшовши, зійшлись вони близько,
149) Перший промовив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий:

150) «Хто і з яких ти мужів, що посмів мені вийти назустріч?
151) Діти бездольних усі, хто з моєю відвагою стрівся».

152) В відповідь мовив йому осяйливий син Пелегонів:
153) «Духом великий Пеліде, навіщо про рід мій питаєш?
154) Я із Пеонії буйнородючої, дальнього краю,
155) Воїв пеонських при довгих списах я привів із собою,
156) Вже одинадцятий день як прибув я до стін Іліона.
157) Рід же мій Аксій почав, що потоком широким струмує,
158) Аксій, що кращої річки й немає у цілому світі.
159) Він списоборця родив, Пелегона, від нього ж, як кажуть,
160) Я народивсь. Повоюймо ж тепер, світлосяйний Ахілле!»

161) Так він з погрозою мовив. І зразу ж Ахілл богосвітлий
162) Ясен підняв пеліонський. Двома в нього кинув списами
163) Астеропей, бо був на обидві руки боєздатний.

164) Списом одним йому в щит він ударив, проте не пробивши
165) Того щита: перешкодило золото, божий дарунок.
166) Списом же другим Ахіллові він на правиці подряпав
167) Лікоть, і чорная бризнула кров. Та жадливе до тіла
168) Ратище гостре, над ним пролетівши, у землю вп’ялося.
169) Зразу ж тоді і Ахілл, бистролетний свій ясен піднявши,
170) В Астеропея метнув, щоб життя його тут же позбавить.
171) Схибив, проте, він і вцілив у берег ріки крутобокий, —
172) До половини встромився в те урвище спис ясеновий.
173) Сам же Пелід від стегна свій вихопив меч гостролезий
174) І на троянина кинувсь. Та марно вже тойґнамагався
175) Вирвати з кручі рукою могутньою ясен Ахіллів.
176) Тричі його він розхитував, прагнучи вирвати з ґрунту,
177) Тричі втрачав свою силу. Вчетверте хотів він зігнути
178) І пополам розламать ясеновий спис Еакідів,
179) Тільки ж раніше Ахілл з нього вирвав мечем його душу.
180) В черево біля пупка він поцілив його, і на землю
181) Вилились нутрощі всі, і позбувсь він дихання, і пітьма
182) Очі йому вповила. Ахілл до грудей його кинувсь,
183) Весь обладунок зірвав і так, похваляючись, мовив:

184) «Так і лежи! Змагатись з потомком могутнього Зевса
185) Навіть нащадкам Потоку бурхливого все ж непосильно.
186) Ти говорив, що від бога ти широкохвилого родом,
187) Я ж від великого батька Кроніда походженням гордий.
188) Від Еакіда Пелея-бо я народився, численних
189) Володаря мірмідонян, Еак же від Зевса походить.
190) Скільки могутніший Зевс за потоки, що в море збігають,
191) Стільки могутніші й Зевса потомки, ніж діти потоків.
192) Перед тобою великий Потік, — якби міг, то за тебе
193) Він заступився б, — та з Зевсом Кронідом змагатись нелегко.
194) З ним не зрівняється ні Ахелой, течією могутній,
195) Ні Океану-ріки глибохвилої сила велика,
196) Що випливають із нього і ріки, і море широке,
197) Води потоків, джерел, і струмків, і криниці глибокі.
198) Але жахається й він блискавиці великого Зевса
199) Й грому страшного, коли той з небесних висот загуркоче».

200) Так він сказав, і мідного списа із урвища вирвав.
201) Астеропея ж, дихання позбавивши, кинув лежати
202) В чистім піску, де чорная хвиля його заливала.
203) Риби й в’юнисті угри навколо в воді метушились,
204) Тлустощі жирні із нирок його обгризаючи смачно.
205) Сам же Ахілл до пеонів вирушив збройнокомонних,
206) Що полохливо уздовж вирової ріки утікали,
207) Щойно побачивши, як з них найкращий у січі жорстокій
208) Впав від руки і меча безпощадного сина Пелея.

209) Далі він ще Терсілоха й Мідона убив, Астіпіла,
210) Мнеса і Трасія, з ними ж і Енія та Офелеста.
211) Ще багатьох повбивав би пеонів Ахілл прудконогий,
212) Та розгнівавсь на нього Потік тоді глибокохвилий,
213) Постать прибравши людську, і гукнув із глибин буйнохвилих:

214) «Гей, ти, Ахілле, від інших сильніший, в зухвальстві жахливий
215) Більше за всіх! Тобі завжди богове сприяють безсмертні!
216) А як Кротон троян тобі видав тепер на поталу,
217) В поле жени їх од мене і справу чини там жахливу.
218) Повні-бо трупів мої привабливо лагідні води,
219) Й течій своїх я не можу пробить до священного моря,
220) Трупами стиснутий в гирлі, а ти все зухвало вбиваєш!
221) Годі уже, перестань! Мене жах обіймає, владарю!»

222) Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
223) «Хай буде так, як сказав ти, паростку Зевсів, Скамандре!
224) Знищення ж високодумних троян не раніш припиню я,
225) Ніж зажену в Іліон їх і в битві поміряю сили
226) З Гектором — він подолає мене, чи його я здолаю».

227) Мовив це й знов за троян він узявся, на бога подібний.
228) До Аполлона звернувся Потік тоді глибокохвилий:

229) «О срібнолукий, дитино Кронідова, що ж ти наказу
230) Зевса не слухаєш? Він же тобі заповідував пильно,
231) Ставши при війську троян, боронити їх, поки не зійде
232) Сутінь вечірня і пітьмою ниви родючі не вкриє».

233) Так він сказав. Ахілл тоді, списом славетний, зіскочив
234) З кручі в середину хвиль, і знялись вировим вони валом,
235) Ринув потік течією бурхливою й без ліку мертвих
236) Воїв поніс, що лежали їх купи, Ахіллом убитих.
237) Трупи на сушу потік викидав, ревучи, наче бик той
238) Оскаженілий. Живих же, рятуючи з течій струмистих,
239) У вировій глибочіні укрив, у безодні прозорій.
240) Хвиля страшна круг Ахілла з бурхливим напором знялася
241) Й тяжко ударила в щит його. Він на ногах своїх дужих
242) Встоять не міг, і, за в’яз пишнолистий, великий вхопившись
243) Міцно руками своїми, він дерево вирвав з корінням.
244) Раптом звалилася круча, і хвилю покрило струмисту
245) Віття густе, бо в’яз загатив усю річку собою,
246) В воду звалившись. Ахілл з глибочіні підвівсь вирової,
247) Страхом охоплений, скочив на ноги швидкі й по рівнині
248) Бистро помчав. Але бог потоку великий од нього
249) Не відставав; весь, стемнівши, підвівсь бойовий він спинити
250) Запал ясному Ахіллові й згубу троян одвернути.
251) Зразу ж одскочив Пелід на відстань списового лету,
252) Швидкістю схожий своєю із ловчим орлом чорнокрилим,
253) Що між летючих птахів наймогутніший і найбистріший.

254) Схожий з орлом, він умкнув, лиш озброєння мідне на грудях
255) Страшно бряжчало. Від течій Скамандру тікаючи, швидко
256) Біг він, та вслід йому мчав і потік із оглушливим ревом.
257) Як садівник, що з криниць темноводних спрямовує струмінь
258) В сад плодоносний, щоб кожну зросити у ньому рослину,
259) Заступа взявши, між грядок рівчак од сміття очищає,
260) І набігає вода, і дрібні камінці за собою,
261) Шумно дзюркочучи, котить по схилові плідного саду,
262) І обганяє того, хто течію чисту проводив, —
263) Так і Ахілла тепер, хоч який він швидкий та проворний,
264) Бурний потік настигав — боги набагато сильніші.
265) Скільки разів намагавсь прудконогий Ахілл богосвітлий
266) Встояти проти води, щоб узнать, чи не всі вже погнались
267) Вічні богове за ним, що в широкому небі домують, —
268) Стільки ж і Зевсом напоєних хвиль вирового потоку
269) Вал величезний на плечі Ахіллові падав. З одчаю
270) Вище підскакував він, та, бурхливо розлившись навколо,
271) З ніг його вал той збивав і пісок виривав під ногами.
272) Й став тут благати Ахілл, на широке поглянувши небо:

273) «Зевсе, наш батьку! Невже-бо не зглянеться хто із безсмертних
274) І не врятує мене від потоку? Все потім я стерплю.
275) Із небожителів передо мною ніхто так не винен,
276) Як моя матінка люба, що лжею мене ошукала.
277) Тож говорила вона, що під муром троян міднобронних
278) Від бистролетних лише Аполлонових стріл я загину.
279) Чом не убив мене Гектор, із воїв тутешніх найкращий?
280) Доблесний муж подолав би, і доблесний гідно поліг би.
281) Нині ж безславною смертю доводиться тут загибати,
282) Як свинопас молодий у буянні осінньому річки,
283) Що понесла його, тільки-но став її вбрід переходить».

284) Так говорив він, і враз підійшли Посейдон і Афіна
285) Та біля нього спинилися, людську прибравши подобу,
286) Рук доторкнулись руками й словами його утішали.
287) Став тоді так Посейдон говорити, землі потрясатель:

288) «Сину Пелеїв, не дуже лякайся й не бійся нічого!
289) Є неабиякі в тебе, за згодою Зевса самого,
290) З-поміж богів оборонці — я сам і Паллада Афіна.
291) Доля тобі не судила загинуть у хвилях потоку,
292) Він незабаром одступить од тебе, побачиш це й сам ти.
293) Слушну пораду тобі ми дамо, якщо хочеш послухать:
294) Рук не складай у бою, обопільно однаково грізнім,
295) Поки за мур Іліона славетний троян позагониш,
296) Що утікають зі страхом. А, в Ректора подих однявши,
297) До кораблів повертайся. Дамо тобі славу здобути!»

298) З цими словами обоє вони до безсмертних вернулись.

299) Він же, бадьорості з мови тієї набувши, подався
300) Вмить на рівнину. Усю її геть заливало водою,
301) Плавало в хвилях багато озброєння гарного й мертвих
302) Тіл юнаків. Ахілл же, підносячи високо ноги,
303) Прямо ішов проти нурту, й не міг його стримать широкий
304) Плин течії, — міць у нього велику вдихнула Афіна.
305) Але не зменшив напору й Скамандр, і проти Пеліда
306) Гнівом ще більшим скипів, і, хвилю ще вищу на нього
307) Знявши, словами такими ріку Самоента покликав:

308) «Брате мій любий! Удвох подолать цього мужа могутність
309) Конче нам треба, бо скоро Пріамове місто велике
310) Він поруйнує, — в бою проти нього не встоять трояни!
311) Допоможи ж мені швидше й з підгірних джерел і поточин
312) Ложе глибоке наповни, бурхливу здіймаючи хвилю,
313) Хай невгамовною повінню рине й несе деревини,
314) З гуркотом котить каміння, й здолаємо дикого мужа,
315) Що пересилює всіх і з безсмертними хоче рівнятись.
316) Не допоможе, гадаю, ні врода йому, ані сила,
317) Ані озброєння гарне: усе-бо в глибокій безодні
318) Тванню засмоктане вгрузне. Його ж я самого прикрию
319) Ринню морською, а зверху піску ще велику насиплю
320) Купу, щоб навіть костей Ахіллових люди ахейські
321) Не позбирали, — під тванню такою його я сховаю.
322) Це ж йому буде й могила, й не треба вже буде ахеям
323) Пагорб над ним насипать і землі віддавати останки».

324) Мовивши це, на Ахілла метнувсь він, здіймаючи хвилю,
325) З ревом, шумуючи піною, й кров’ю, і трупами мертвих.
326) Високо вгору знялася напоєна Зевсом багряна
327) Хвиля, готова поглинути славного сина Пелея.
328) Злякано скрикнула Гера тоді, боячись за Ахілла,
329) Щоб не втягнув у свій вир потік його глибокохвилий,
330) І до Гефеста вона, свого любого сина, звернулась:

331) «Встань, кривоногий, дитя моє! Силами в битві з тобою
332) Гідним помірятись ми вирового вважаємо Ксанта.
333) Вийди на поміч мерщій, розпали своє полум’я буйне.
334) З заходу кликнуть Зефіра і з півдня бурхливого Нота
335) Йду я, щоб грізною бурею з моря вони налетіли
336) І, неугасний роздмухавши пломінь, і голови, й зброю
337) Геть спопелили троянам. А сам ти над берегом Ксанту
338) Винищ дерева і кинься на води з вогнем, не піддайся
339) Ані солодким потока словам, ні суворим погрозам.
340) І не спиняй свого шалу, аж поки сама тебе лунко
341) Я не покличу, — тоді лиш погасиш вогонь безустанний».

342) Так говорила, й Гефест роздмухав палаючий пломінь.
343) Спеошу вогонь запалав на оівнині і без ЛІКУ меотвих

344) Воїв спалив, що лежали їх купи, Ахіллом убитих.
345) Висохла всюди рівнина, і знітились води прозорі.
346) Мовби осінній Борей, що дощами зволожену ниву
347) Сушить раптово на радість тому, хто її обробляє, —
348) Висохла так навколо рівнина, і воїнів мертвих
349) Трупи згоріли. На річку він полум’я кинув яскраве.
350) І зайнялися вогнем тамариски, і в’язи, і верби,
351) Взявся і лотос вогнем, і рясні очерети, й латаття, —
352) Все, що густо круг течій струмистих ріки проростало.
353) Риби й в’юни, знемагаючи, ці — в вировій-глибочіні,
354) Ті — в течії струменистій — туди і сюди метушились,
355) Подихом биті палким велемудрого бога Гефеста.
356) Взявся вогнем весь Потік і, озвавшись до нього, промовив:

357) «Ні, Гефесте, ніхто із богів проти тебе не встоїть, —
358) Годі й мені у бою з вогнедишним тобою змагатись!
359) Киньмо борню, — хай троян хоч і зараз Ахілл богосвітлий
360) Вижене з міста! Навіщо б я їх боронив та змагався!»

361) Так говорив він, весь в полум’ї, й світлі кипіли вже хвилі.
362) Як над великим вогнем розігрітий котел закипає
363) З салом розтопленим вепра, якого як слід годували,
364) Дрова палають сухі, і сало в котлі аж клекоче, —
365) Так же і хвилі Потоку палали й вода клекотіла.
366) Став він і плинути далі не міг, знеможений жаром,
367) Що велемудрий ним дихав Гефест. Із благанням до Гери
368) Врешті звернувся Потік і слово їй мовив крилате:

369) «Геро, чому серед інших богів лиш на мене одного
370) Син твій розгнівався? Перед тобою не стільки я винен,
371) Скільки інші богове, що стали троянам на поміч.
372) Можу-бо я, якщо так ти накажеш, її припинити, —
373) Хай же припинить і він. Крім того, тобі я клянуся
374) Згубної днини од війська троянського не одвертати,
375) Навіть коли б ненаситним охоплена полум’ям Троя
376) Вся запалала в огні, що його запалили ахеї!»

377) Тільки-но Гера-богиня почула це білораменна,
378) Мовила так до Гефеста вона, свого любого сина:

379) «Годі, Гефесте, дитя моє славне! Адже не годиться
380) Бога безсмертного кривдити нам задля смертного люду!»

381) Так говорила, й Гефест вогонь погасив божественний.
382) Хвилі назад повернулись до течій своїх струменистих.
383) Як вгамувалася Ксантова сила, обидва негайно
384) Бій припинили. Хоч сердилась Гера, а стримала зваду.
385) Та серед інших богів учинилася раптом страшенна
386) Звада, — серця з їх грудей поривались у сторони різні.
387) З шумом великим зіткнулись вони, аж земля застогнала
388) Й небо велике вгорі загриміло. З висот олімпійських

389) Зевс їх почув, і радістю серце у нього заграло
390) В грудях, коли він побачив, як битись богове зійшлися.
391) Довго вони не вагалися. От розпочав тоді битву
392) Щитопробивний Арей, із мідяним ратищем перший
393) Кинувся він на Афіну і слово їй мовив лайливе:

394) «Знову ти, мухо собача, на зваду богів підбиваєш,
395) Горда й зухвала, куди завела тебе високодумність?
396) Не пам’ятаєш хіба, як сина Тідея підбила
397) Ранить мене, а сама спрямувала свій спис проти мене
398) Й перед очима усіх пройняла мені тіло прегарне.
399) Нині ж за вчинене зло сподіваюсь тобі відомстити».

400) Мовлячи так, по страшній, отороченій пишно егіді,
401) Що не проб’є її й Зевсова блискавка, тяжко ударив, —
402) В неї Арей закривавлений списом ударив великим.
403) Трохи назад одступивши, камінь схопила Афіна
404) Чорний, великий, пощерблений, — за давнини його в поле
405) Ціла громада людей прикотила межу позначати.
406) Вцілила в шию Ареєві ним і всю міць одібрала.
407) Впавши, він вкрив сім пелетрів, скупав у пилюці волосся,
408) Брязнула зброя на нім. Засміялась Паллада Афіна
409) І з похвальбою до нього промовила слово крилате:

410) «Дурню, то й досі не знав ти, наскільки міцніша твоєї
411) Сила моя, що зважився нині зі мною рівнятись!
412) Матері так ти своєї спокутуєш врешті прокльони, —
413) Лиха наслала вона тобі в гніві за те, що ахеїв
414) Кинув і став ти до помочі високодумним троянам».

415) Мовивши це, одвернула Афіна ясні свої очі.
416) В час той Арея, що тяжко стогнав, Афродіта за руку,
417) Зевсова донька, взяла, і з натугою він опритомнів.
418) Щойно це Гера-богиня побачила, білораменна,
419) Зразу ж вона до Афіни промовила слово крилате:

420) «Горе нам, Зевса-егідодержавця незборена доню!
421) Знову ця муха собача веде людовбивцю Арея
422) Крізь колотнечу жорстокого бою. Жени її далі!»

423) Мовила так, і побігла Афіна, радіючи серцем,
424) І, Афродіту догнавши, ударила в груди рукою
425) Дужою. В тої ж і любеє серце, й коліна зомліли.
426) Разом лежали обоє вони на землі многоплідній,
427) І з похвальбою Афіна промовила слово крилате:

428) «От якби й інші богове, що стали троянам на поміч,
429) Вийшовши разом на бій проти мідянозбройних ахеїв,
430) Стійкі й відважні так само були, як ота Афродіта,
431) Що проти сили моєї змагатись прийшла за Арея, —
432) То із цією війною давно б уже ми покінчили
433) І Іліон зруйнували б, прегарно збудоване місто!»

434) Так промовляючи, Гера всміхнулася білораменна.
435) До Аполлона звернувсь тоді дужий землі потрясатель:

436) «Фебе, чому це ми осторонь бою? Хіба це нам личить
437) В час, коли б’ються вже інші? Була б нам ганьба до Олімпу,
438) В Зевсову міднопорогу оселю без бою вернутись!
439) То починай же. Ти — віком молодший. Мені ж починати
440) Буде негарно — й родивсь я раніш, і досвідчений більше.
441) Блазню дурний ти із серцем безпам’ятним! Ти ж і забути
442) Встиг уже, скільки ми лиха зазнали навкруг Іліона,
443) Серед богів лиш одні ми, коли повелінням од Зевса
444) Лаомедонту зухвалому на рік служити взялися
445) За договірну платню, й він почав нам накази давати.
446) Я для троян тоді мур поставив навколо їх міста,
447) Дуже красивий, широкий, щоб місто було неприступне.
448) Ти ж, Аполлоне, узявся повільних биків круторогих
449) Пасти на зритих ярами узгір’ях лісистої Іди.
450) А як минув уже рік, і щедротні на радощі Ори
451) Виплати час принесли, платню силоміць нам затримав
452) Лаомедонт навісний і з погрозами нас одпровадив.
453) Руки і ноги над ними погрожував нам він зв’язати
454) Міцно й на острів далекий продати обох у неволю.
455) Мав він і вуха обом нам одрізати гострою міддю.
456) Так ми від нього з обуреним серцем назад подалися,
457) Гнівні за той заробіток, що він обіцяв та не дав нам.
458) Ти ж його людові ласку являєш свою і не хочеш
459) Нині подбать, щоб загинули високодумні трояни
460) Смертю лихою, а з ними їх діти й шановні дружини».

461) В відповідь мовив йому владар Аполлон дальносяжний:

462) «Мабуть, землі потрясателю, й сам ти мене б нерозумним
463) Визнав, якби я з тобою змагатись почав за нужденних
464) Смертних, що, мов зеленіюче листя, сьогодні безжурно
465) Повним буяють життям, годуючись ниви плодами,
466) Завтра ж марніють і гинуть. Отож припинімо негайно
467) Зваду між ними оцю, — лай люди самі повоюють».

468) Мовивши це, він назад повернувся. Було йому сором
469) З батьковим битися братом, піднявши на нього правицю.
470) Та його рідна сестра, Артеміда, володарка звірів,
471) З гнівом великим до нього промовила слово лайливе:

472) «Що, дальносяжче, тікаєш? Готовий лишити звитягу
473) Всю Посейдонові ти і віддать незаслужену славу!
474) Нащо, дурню, оцей тобі лук, непотрібний, як вітер?
475) Щоб я надалі не чула від тебе у батьківськім домі
476) Слів похвальби, як раніше траплялося в колі безсмертних,
477) Ніби спроможний ти справді в бою з Посейдоном змагатись».

478) Мовила так, але Аполлон не сказав їй нічого.

479) І поважна Зевса дружина, палаючи гнівом,

480) На стрілометну богиню напала із словом лайливим:

481) «Ах, безсоромна ж ти суко, то вже й проти мене посміла
482) Стати? Але тобі важко зі мною змагатися буде,
483) Хоч луконосна ти, й серед жінок тебе Зевс як левицю
484) Настановив і вбивати, яку б не схотіла, дозволив.
485) Краще по горах на звірів тобі лісових полювати,
486) Оленів диких стрілять, ніж із дужчим за тебе змагатись.
487) як захочеш боротись, то знатимеш скоро, наскільки
488) Слабша од мене, щоб мірятись силами сміти зі мною».

489) Мовила так, і лівицею в неї обидві схопила
490) Руки при кистях, правицею ж, лук Артеміди зірвавши
491) З пліч її, била по вухах богиню зі сміхом глузливим.
492) Ця ухилялась всіляко. Та стріли розсипались бистрі.
493) Ледь із плачем утекла Артеміда, неначе голубка,
494) Що, від ненатлого яструба в нетрі скелясті умкнувши,
495) Скрилася там, де від нього загинути їй не судилось,
496) Так із плачем утекла й Артеміда, свій лук залишивши.
497) Світлий дозорець Гермес до Лето тоді слово промовив:

498) «В битву з тобою, Лето, я не буду вступать. Небезпечно
499) Бій починати з дружинами Зевса, що хмари збирає.
500) Отже, й ти між безсмертних богів похвалятися можеш,
501) Ніби могутньою силою вже і мене подолала».

502) Мовив він так. А гнутого лука і стріли, що з вихром
503) Порозсипалися в поросі всюди, Лето позбирала.
504) Все позбиравши, богиня за донькою вслід подалася.
505) Та ж до Олімпу пішла, в мідноковану Зевса оселю
506) Вся у сльозах, Артеміда на батьківські сіла коліна,
507) Й шати нетлінні на ній трепетали. Дочку свою любу
508) Зевс пригорнув і спитав, до неї всміхнувшись ласкаво:

509) «Хто з Уранідів даремно зневажив тебе, моя люба
510) Донечко, начебто явно ти лихо якесь учинила?»

511) В відповідь мовить вінками уквітчана діва мислива:

512) «Скривдила, батьку, дружина твоя мене білораменна
513) Гера, що всі через неї в безсмертних незгоди і звади».

514) Так між собою вони розмову провадили щиру.
515) Феб-Аполлон після того подався у Трою священну,
516) Він потерпав, щоб мурів міських, побудованих гарно,
517) Всупереч долі сьогодні ж таки не розбили данаї.
518) Решта богів вічносущих тоді на Олімп повернулись,
519) Сповнені гніву одні, а інші пишаючись вельми,
520) І посідали навкруг темнохмарного батька. Ахілл же
521) Воїв троянських і коней разив тоді однокопитих.
522) Так же, як густо клубами здіймається в небо широке
523) Дим од пожару у місті, що гнівні боги запалили,

524) Завдаючи всім труда і багато кому ще й печалі, —
525) Так і троянам Ахілл завдавав і труда, і печалі.

526) В час той старезний Пріам на башті стояв божественній.
527) Бачив Ахілла він велетня, як перед ним утікали
528) Гнані жахом трояни, — тож опору більше чинити
529) Вже не могли вони. З вежі зійшов він, ридаючи тяжко,
530) Й воротарям велеславним, під мурами скупченим, крикнув:

531) «Брами мерщій відчиняйте! Та навстіж тримайте їх, поки
532) Геть повтікають до міста трояни. Ахілл уже близько
533) Й гонить шалено їх. Видно, біди не минуть нам сьогодні.
534) А, як за муром укрившись, полегшено зможуть зітхнути,
535) Брами відразу замкніть на вправлені щільно запори:
536) Вельми боюсь я, щоб муж цей страхітний до міста не вдерся!»

537) Мовив він це, й одімкнули всі брами, й зняли всі запори, —
538) Світло відкрили вони втікачам. І вийшов назустріч
539) Феб-Алоллон, щоб страшну од троян одвернути загибель.
540) Ті ж до високого муру міського, пилюкою вкриті,
541) Сильною спрагою палені, всі стрімголов із рівнини
542) Мчали. Гнав списом Ахілл їх шалено, й невпинно кипіло
543) Люттю в нім серце могутнє, і прагнув він славу здобути.
544) Високобрамну взяли б тоді Трою синове ахейські,
545) Коб не сам Феб-Аполлон додав Агенорові духу —
546) Син богосвітлий то був Антенора, міцний, бездоганний, —
547) В серце снаги надихнув йому Феб, а сам біля нього
548) Став, прихилившись до дуба, густою окритий імлою,
549) Щоб одвернути од нього ненатлої смерті обійми.
550) Той же, лише-но Ахілла побачивши, городоборця,
551) Став у чеканні, і серце страшенно йому колотилось.
552) Мовив тоді він до себе, відважним обурений духом:

553) «Горе! Якщо утікать від Ахілла могутнього стану
554) Тим же шляхом я, яким усі інші біжать полохливо,
555) Швидко мене дожене він і карка зітне боягузу.
556) А коли їм я надам в сум’ятті утікати безладно
557) Перед Пелідом, а сам в інший бік побіжу від цих мурів
558) По іліонській рівнині, аж поки дістанусь до Іди
559) Та між ярами її в гущині лісовій заховаюсь…
560) А як уже звечоріє, у світлій скупаюся річці,
561) З тіла обмию весь піт і назад в Іліон повернуся.
562) Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце?
563) Раптом помітить мене він, як з міста помчу по рівнині,
564) Кинеться наздоганяти, услід побіжить і настигне, —
565) Не пощастить тоді Кер мені й смерті уникнути злої.
566) Видимо, цей чоловік серед інших людей найсильніший.
567) А чи не вийти мені і з ним перед містом зустрітись?
568) Мабуть, і в нього тіло для гострої міді вразливе,

569) В ньому одна лиш душа, і люди його називають

570) Смертним, — але вшанував його славою Зевс громовладний».

571) Мовив і, зібраний весь, дожидав він Ахілла, й відважне
572) Серце його поривалося битись і збройно змагатись.
573) Наче пантера з гущавини лісу виходить сміливо
574) Мужеві взустріч мисливому, й серце її не жахнеться,
575) І не злякається, хоч би почувши і псів валування;
576) Хоч би й забігши вперед, — її влучить мисливий стрілою,
577) Навіть і пройнята списом, вона не втрачає відваги
578) В серці і рветься або подолать, або мертвою впасти, —
579) Так Антенора славетного син, Агенор богосвітлий
580) Не захотів утікать, не помірявши сили з Ахіллом.
581) Виставив перед собою він щит, на всі боки округлий,
582) Списа в Ахілла націлив і голосно крикнув до нього:

583) «Мабуть, велику надію ти мав, світлосяйний Ахілле,
584) Місто відважних троян сьогодні ж таки зруйнувати!
585) Дурню, багато нещасть вам випаде ще через Трою!
586) Знайдеться в нашому місті багато ще воїв могутніх,
587) Щоб, захищаючи любих батьків і дружин із дітками,
588) Наш Іліон боронить. Тут тебе твоя доля настигне,
589) Хоч войовник ти й завзятий, і навіть твій вигляд жахає!»

590) Мовив і гострого списа важенного кинув рукою, —
591) Втрапив, не схибивши, спис у голінку тому, під коліном,
592) Аж забряжчала жахливо нова наголінниця, кута
593) З олова, — ратище мідне пробити її не здолало
594) Й набік відскочило: божий дарунок став на заваді.
595) Зразу ж тоді богорівного вдарив Пелід Агенора
596) Списом, та славою вкритись йому Аполлон не дозволив,
597) Вихопив з бою, густим Агенора укривши туманом,
598) І неушкодженим дав йому з битви жорстокої вийти.
599) Сам же Пеліда лукавством одвів од троян дальносяжець,
600) На Агенора із вигляду ставши у всьому подібним,
601) Кинувсь тікать од Ахілла, а той став його доганяти.
602) Довго він гнався за ним по широкому полю пшеничнім,
603) Тиснучи в бік, де глибокохвилий Скамандр протікає.
604) Трохи попереду біг Аполлон, все заманював ближче,
605) І наздогнати його щохвилини Ахілл сподівався.
606) Інші ж трояни тим часом жаданого міста добігли
607) Натовпом цілим, і втеклими зразу наповнився город.
608) З них вже ніхто не насмілювавсь більш поза мурами міста
609) Інших чекать, щоб дізнатися, хто від біди врятувався,
610) Хто залишився убитий. І хвилею всі утікали
611) В город, кого лиш могли донести туди ноги й коліна.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША. БИТВА БІЛЯ РІКИ. «Іліада». Гомер

ЗМІСТ. «Іліада». Гомер

НАСТУПНА СТОРІНКА. «Іліада». Гомер

Комментарии закрыты.