ПІСНЯ ДВАДЦЯТА. БИТВА БОГІВ.
«Іліада». Гомер

ПІСНЯ ДВАДЦЯТА. БИТВА БОГІВ. «Іліада». Гомер

1) Так при човнах крутобоких до зброї ставали круг тебе,
2) Сину Пелея, в боях ненаситні ахеї. Трояни
3) З другого боку зійшлись на високій частині рівнини.
4) Зевс же з вершини Олімпу, бескеттям багатого гострим,
5) Скликать безсмертних на збори Феміді звелів. Обійшовши
6) Всюди, богів поскликала усіх вона в Зевса оселю.
7) Навіть із рік не було неприбулого, крім Океану,
8) Ані із німф, що в чудових гаях свою мають домівку
9) Чи у джерелах річок та вологих лугах трав’янистих.
10) От позбирались у домі вони хмаровладного Зевса,
11) У передсінку, тесанім гладко, що Зевсові-батьку
12) Сам Гефест збудував із хистом та вмінням великим.

13) Так вони в Зевсовім домі зібрались. Землі потрясатель,
14) Закликом не згордувавши, із моря прийшов на ті збори,
15) Сів посередині й став про задуми Зевса питати:

16) «Нащо-бо ти, громовладче, на збори богів сюди скликав?
17) Чи не стосовно троян і ахеїв ти щось замишляєш?
18) Знову-бо січа й війна поміж них починає палати».

19) Відповідаючи, Зевс хмаровладний до нього промовив:

20) «Ти угадав, землі потрясателю, що я замислив,
21) Нащо зібрав вас. Людьми, що гинуть, я завжди турбуюсь.
22) Сам же, проте, лишатимусь тут, на бескеттях Олімпу
23) Сидячи, буду дивитись і радувать дух свій. А ви вже,
24) Інші богове, у лави ідіть до троян і ахеїв,
25) Тим помагайте і цим, кому буде що до вподоби.
26) А як один лиш Ахілл почне із троянами битись,
27) Встоять недовго вони перед бистрим на ноги Пелідом.
28) Тож і раніше навіть на вигляд його трепетали,

29) Нині ж, коли за товариша гнівом він страшно палає,
30) Дуже боюсь я, щоб всупереч долі він мурів не знищив».

31) Мовив це слово Кронід і січу роз’ятрив завзяту.
32) Кинулись в битву богове, та задуми їх були різні.
33) До кораблів метнулася Гера й Паллада Афіна,
34) Вслід Посейдон-земледержець подавсь і Гермес, що розносить
35) Блага для нас і усіх перевищує розумом хитрим.
36) З ними й Гефест закульгав, поспішаючи, міццю своєю
37) Гордий, лиш литки тонкі під тілом страшним миготіли.
38) Шоломосяйний Арей до троян поспішив тоді й разом
39) Феб довгокудрий помчав, Артеміда із ним стрілоносна,
40) Ксант бистрохвилий, Лето й Афродіта, на усміхи щедра.

41) Поки од воїнів смертних далеко тримались богове,
42) То величались ахеї, що знов поміж ними з’явився
43) Славний Ахілл, так довго відсутній у битві жорстокій.
44) Але тремтіли трояни й суглоби їм сковував трепет,
45) Жах огорнув їх, коли появивсь Пеліон прудконогий,
46) Зброєю сяючи весь, до Арея-убивці подібний.
47) А як вмішалися поміж людей олімпійські богове,
48) Встала могутня Еріда, що в бій підбиває, й Афіна
49) Лунко гукала, з-під мурів зійшовши і ставши над ровом,
50) То над шумливим морським узбережжям завзято кричала.
51) Грізно й Арей заволав, до чорної бурі подібний,
52) В битву троян закликаючи то із висот іліонських,
53) То пробігаючи вздовж Сімоенту по Калліколоні.

54) Так, в тих і в цих розпаливши завзяггя, блаженні богове
55) В бій їх звели і люту між ними розбурхали зваду.
56) Страшно з висот загримів людей і безсмертних всевладний
57) Батько, а знизу, з підземних глибин Посейдон-земледержець
58) Землю безкраю потряс і гір височенні вершини.
59) Все затряслось — од підгір’я багатоджерельної Іди
60) Аж до верхів її, й місто троянське, і судна ахеїв.
61) Страхом охоплений Аїдоней, володар преісподніх,
62) Страшно стривоживсь і, скочивши з трону, гукав, щоб ізверху
63) Лона землі Посейдон не розверз би, землі потрясатель,
64) Щоб не розкрилось безсмертним і людям житло його темне,
65) Затхле, бридке, що навіть богів воно вічних жахає.
66) Гуркіт такий залунав, як зіткнулись боги між собою.
67) На владаря Посейдона, землі потрясателя, вийшов
68) Феб-Аполлон тоді, стріли свої нагостривши крилаті;
69) На Еніалія йшла ясноока богиня Афіна;
70) З Герою стрілася золотолука тоді Артеміда,
71) Шумна мисливиця, далекосяжця сестра стрілоносна;
72) Благоподавець могутній Гермес на Лето тоді вийшов,
73) Проти Гефеста — Потік вировий і глибокохвилий,

74) Ксантом богове його називають, а люди — Скамандром.

75) Так наступали боги на богів. Ахілл же тим часом
76) В натовп людський поривався, щоб стрінути десь Пріаміда
77) Гектора, кров’ю якого всіх більше він прагнув наситить
78) Войовника щитоносного, лютого бога Арея.
79) Феб-Аполлон, що на бій підбиває, направив Енея
80) Проти Пеліда, могутньої сили йому надихнувши.
81) Голосом схожий він став з Лікаоном, Пріамовим сином.
82) Постать прибравши його, Аполлон, син Зевса, промовив:

83) «Де ж це, Енею, пораднику Трої, ті давні погрози,
84) Що похвалявсь ти, вино з владарями троянськими пивши,
85) Стати до бою один на один із Ахіллом Пелідом?»

86) Відповідаючи, так Еней тоді мовив до нього:

87) «Нащо тепер, Пріаміде, ти кличеш мене проти волі
88) З високодумним сином Пелеєвим збройно змагатись?
89) Проти Ахілла-бо я прудконогого нині не вперше
90) Виступлю, — він вже зігнав мене раз своїм ратищем гострим
91) З Іди, вчинивши на наших корів несподіваний напад
92) І зруйнувавши Лернес і Педас. Та послав порятунок
93) Зевс мені, сили мої укріпивши і бистрі коліна.
94) Тож від Афіни й Ахіллових рук я ледь-ледь не загинув:
95) Йшла-бо вона перед ним, і звитягу несла, й закликала
96) Мідяним списом лелегів усіх і троян побивати.
97) Тим-то мужа нема, що міг би з Ахіллом змагатись.
98) Завжди-бо хтось із богів біля нього й загибель одверне.
99) Прямо летять його стріли й списи й не раніше ослабнуть,
100) Ніж увіткнуться у тіло людське. Якби перед нами
101) Рівні можливості визначив бог у бою, то нелегко
102) Він переміг би, хоч хвалиться тим, що увесь він із міді».

103) Зевсів же син, владар Аполлон, на це так йому мовив:

104) «Чом би, герою, й тобі до богів вічносущих молитви
105) Не піднести? Породила-бо, кажуть, тебе Афродіта,
106) Зевсова донька, від нижчої ж той народився богині,
107) Ця-бо від Зевса народжена, та — лиш од старця морського.
108) З міддю блискучою прямо на нього іди і не бійся
109) Ані погрози його, ані пустопорожньої лайки».

110) Мовив це й силу велику вдихнув вожаєві народів.
111) Вийшов Еней із переднього ряду, весь сяючи міддю.
112) Та не укрилось, проте, від білораменної Гери,
113) Як син Анхіса крізь натовп тоді пробиравсь до Пеліда.
114) Скликавши разом богів, до них вона так промовляла:
115) «Поміркувати вам треба тепер, Посейдоне й Афіно,
116) В серці своїм, як скінчиться те все, що отут почалося.
117) Збройно виходить Еней, блискучою сяючи міддю,
118) Проти Пеліда, Фебом підбитий на це Аполлоном.

119) Зважмо-но краще, а може, назад нам його відтіснити
120) Звідси, або кому-небудь із нас в допомозі Ахіллу
121) Стати, великою силою сповнити й духу відваги
122) В груди вдихнути, щоб знав він, що з-поміж богів найсильніші
123) Люблять його, і тільки із них найнікчемніші й досі
124) Допомагають троянам на полі борні бойової.
125) Тим-то сюди ми з Олімпу зійшли й беремо всі участь
126) В битві оцій, щоб Ахілл не зазнав од троян будь-якого
127) Лиха сьогодні. Хай потім уже перетерпить, що Доля
128) Випряла з ниттю йому, коли мати його породила.
129) А як Ахілл од безсмертних богів про це сам не почує,
130) То налякатися може, як вийде на нього у битві
131) Хтось із богів: небезпечно-бо навіч із богом зустрітись».
132) В відповідь так Посейдон їй промовив, землі потрясатель:

133) «Геро, не гнівайся так нерозумно, тобі це не личить.
134) Зовсім того я не хочу, щоб в січі зіткнулись богове —
135) Ми та інші, — адже набагато за них ми сильніші.
136) Краще зійдім з бойового шляху та на пагорбі сядьмо
137) Осторонь, — хай про війну вже самі потурбуються люди.
138) А як Арей або Феб-Аполлон утрутяться у битву
139) Чи, Пеліона затримавши, битись йому перешкодять,
140) То поміж нами і звада тоді, й бойова колотнеча
141) Враз розпочнеться. Але, сподіваюсь, вони незабаром
142) Вернуться знов на Олімп до громади богів невмирущих,
143) Нашою проти їх волі рукою приборкані слушно».

144) Мовивши так, безсмертних повів ПЛейдон темнокудрий
145) До круговидого муру високого, що для Геракла
146) Богоподібного Трої сини і Паллада Афіна
147) Побудували, щоб міг од морського сховатись страхіття
148) В час, коли б гналось за ним з узбережжя воно по рівнині.
149) Там Посейдон та інші безсмертні боги посідали,
150) Хмарою плечі собі непрозірною щільно прикривши,
151) їх супротивники сіли над кручами Калліколони
152) З вами, осяйливий Фебе і городоборцю Арею.
153) Радячись так між собою, одні проти одних сиділи
154) Вічні боги, починати ж війну лиховійну ті й другі
155) Не поспішали, та Зевс із небесних висот спонукав їх.

156) Міддю уся засвітилась рівнина, бійцями і кіньми
157) Сповнена суспіль. Земля аж гула навкруги під ногами
158) Лав бойових. Два найкращі із воїнів найсміливіших
159) Поміж загонів, ворожих зійшлися, готові змагатись, —
160) Син Анхісів Еней і Ахілл Пеліон богосвітлий.
161) Син Анхісів з погрозливим поглядом виступив перший,
162) Важко шоломом киваючи; перед грудьми він округлий
163) Буйний мав щит, а рукою ще й списом стрясав мідногострим.

164) А Пеліон йому вийшов назустріч, подібний до лева
165) Хижого, що, із усіх позбігавшись околиць, селяни
166) Хочуть убити його; з погордою він ізпочатку
167) Мимо проходить; коли ж його хтось з юнаків войовничих
168) Списом зачепить, він пащу роззявить, наїжившись, ікла,
169) Піною вкриті, і серце відважне стискається в грудях;
170) Звільна хвостом по клубах обох себе він шмагає
171) І по боках, наганяючи хіті собі бойової;
172) Блиснувши люто очима, вперед він стрибає шалено,
173) Щоб розтерзати когось або тут же самому загинуть.
174) Сила Ахіллова так і дух спонукав його мужній
175) Проти Енея, відважного серцем, на бій виступати.
176) А як зійшлись вони близько, один проти одного йшовши,
177) Перший промовив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий:

178) «Нащо, Енею, вперед із лав своїх ти так далеко
179) Вийшов? Чи дух твій зі мною змагатись тебе спонукає
180) В гордій надії, що владарем станеш троян конеборних,
181) Честю Пріамові рівним? Та хоч би мене і убив ти,
182) Влади за те не дасть тобі в руки Пріам староденний.
183) Є-бо у нього сини, та й сам він міцний і розважний.
184) Виділять, може, ділянку для тебе трояни, від інших
185) Кращу, із нивою й садом чудовим тобі на прожиток,
186) Як умертвиш мене? Та, сподіваюсь, це важко зробити.
187) Списом колись, пам’ятаю, вже змусив тебе я тікати.
188) А пригадай, як від стада корів, що ти пас одиноко,
189) Гнав я нещадно тебе на проворних ногах із Ідейських
190) Гір, і як ти від мене тоді утікав безоглядно?
191) Зрештою, втік ти в Лернес. За тобою й туди я погнався,
192) Місто усе зруйнував з допомогою Зевса й Афіни
193) І полонянок жінок, позбавивши днів їх свободи,
194) В бран загнав. Врятував тебе Зевс тоді й інші богове.
195) Нині ж, гадаю, вони не врятують тебе, як ти мрієш
196) Серцем. Раджу тобі я назад відійти і сховатись
197) Серед громади. Отож не виходь проти мене, щоб лиха
198) Гіршого ще не зазнати. Мудрий дурень по шкоді».
199) Відповідаючи, так Еней тоді мовив до нього:
200) «Не сподівайся, Пеліде, словами мене залякати,
201) Наче дитя нерозумне, і сам-бо я добре умію
202) І глузувати дошкульно, і гострим облаяти словом.
203) Знаємо рід один одного ми, батьків своїх знаєм,
204) Давніх переказів чувши багато від смертного люду.
205) Та ні моїх ти в лице, ні твоїх я ніколи не бачив.
206) Від бездоганного мужа Пелея ти, кажуть, походиш,
207) Мати твоя — пишнокоса Фетіда, народжена морем.
208) Я ж величаюся гордо відважного серцем Анхіса

209) Сином улюбленим, мати моя — сама Афродіта.
210) Нині одні або другі із них свого любого сина
211) Будуть оплакувать. Не по порожній розмові, гадаю,
212) В бій не вступивши, сьогодні розійдемось ми із тобою.
213) А як розвідати краще про рід наш бажаєш, щоб більше
214) Знати про нього, то добре мужам багатьом він відомий.
215) Першим славетного Зевс породив хмаровладний Дардана,
216) Що заснував Дарданію тоді, коли Троя священна
217) Ще не була на рівнині збудована, смертних оселя,
218) Й люд в передгір’ях селився багатоджерельної Іди.
219) Син народивсь у Дардана, володар мужів Еріхтоній,
220) Найбагатішим невдовзі він став серед смертного люду.
221) Коней три тисячі паслось у нього на луках заплавних, —
222) Гарних, рисистих кобил, лошатами жвавими гордих.
223) Навіть Борей їх прагнув жадливо на випасах буйних
224) І покривав, жеребця темногривого постать прибравши.
225) Ставши жеребними, ті дванадцять лошат породили.
226) Тож як гасали грайливо по нивах вони хлібодайних,
227) То, летючи над колоссям, ні зернятка не толочили.
228) А як гасали вони по хребтові широкого моря,
229) То пролітали над пінявим плеском морського прибою.
230) Троса родив Еріхтоній, над людом троянським владику,
231) В Троса ж самого родилося троє дітей бездоганних —
232) Іл, а за ним Ассарак та ще Ганімед богорівний,
233) ІІІп найвродливіший був між усього він смертного люду.
234) Задля краси його вкрадений вічними б^ він богами,
235) Щоб, живучи між безсмертних, у Зевса вино розливати.
236) Іл же сина родив, бездоганного Лаомедонта,
237) Лаомедонт же синів породив — Тіфона, й Пріама,
238) Лампа, і Клітія, й Гікетаона, Ареєву парость;
239) Капій був син Ассарака, а сам породив він Анхіса,
240) Я ж — син Анхісів, а Гектор — син богосвітлий Пріамів.
241) От із якого я роду і крові, що ними хвалюся.
242) Доблесті ж смертним мужам лише Зевс додає чи збавляє,
243) Як кому сам забажає: з усіх-бо він є найсильніший.
244) Тільки не час нам балакати, як дітлахам нерозумним,
245) Стоячи марно отут, посеред найлютішого бою.
246) Прикрощів ми один одному можемо дуже багато
247) Наговорить — їх ваги й корабель не підніме стовеслий.
248) Смертних язик є гнучкий і до розмаїтих придатний
249) Висловів — простір навколо широкий, де їм випасатись.
250) Як ти до когось промовиш, так і до тебе озвуться.
251) Тільки ж навіщо словами лайливими в зваді та в сварці
252) Лаятись нам один з одним, як чинять жінки галасливі
253) В сварці, що душу роз’ятрює, лютою пройняті злістю,

254) Й лають усмак одна одну, на вулицю вибігши з дому,
255) З правдою сиплють і лжу, бо в гніві й вона виникає.
256) Ти бойової відваги словами в мені не вгамуєш,
257) Перше ніж міддю не зміряєм сили. Мерщій починаймо
258) На мідногострих списах один з одним змагання завзяте!»

259) Так він промовив, і в щит той застрашливий списом могутнім
260) Тяжко ударив, аж щит загудів під вістрям важенним.
261) Аж затремтів Пеле’ід і рукою м’язистою щит свій
262) Зразу вперед одхилив, боячись, що своїм довготінним
263) Списом навиліт простромить Еней його, духом відважний.
264) Тож, нерозумний, у мислях і в серці своїм не подумав
265) Він, що славетні дарунки богів нелегко людині
266) Смертній вдається здолать чи примусити їх поступитись.
267) Не пощастило Енеєві мужньому списом могутнім
268) Щит той пробити: наткнувсь він на золото, божий дарунок.
269) Дві лиш платівки пробив він, а далі під ними лишалось
270) Ще три, бо п’ять їх усього прибив до щита кривоногий:
271) Зверху — дві мідні, зсередини — дві олов’яні, й між ними —
272) Ще й золоту, — вона то й затримала спис ясеновий.

273) В чергу свою, і Ахілл метнув тоді спис довготінний,
274) Ним він поцілив Енеєві в щит, на всі боки округлий,
275) Близько від верхнього краю, де мідна платівка найтонша,
276) Там, де найтонша і шкура волова. Пройняв його наскрізь
277) Ясен з гори Пеліону, і щит загудів від удару.
278) Низько нагнувся від страху Еней і підняв над собою
279) Щит свій, а спис пролетів над плечима у нього і вістрям
280) В землю встромивсь, на великім щиті, що все тіло вкриває,
281) Круги обидва пройнявши. Уникнувши довгого списа,
282) Випроставсь він, і смуток безмежний залляв йому очі
283) З жаху, як близько те вістря вп’ялося. Ахілл же тим часом
284) Вихопив меч мідногострий і кинувся люто на нього
285) З криком жахливим. Та камінь схопив син Анхіса руками
286) Вельми важкий, — і вдвох не могли б його смертні підняти
287) З нині живущих, а він і один ним розмахував легко.
288) Втрапив би камінь Ахіллові, що набігав на Енея,
289) В щит чи в шолом, та печальну загибель вони б відвернули,
290) А Пелеїд у Енея мечем своїм душу підняв би,
291) Якби не вгледів цього Посейдон, землі потрясатель.
292) Тож до безсмертних богів він з такими словами звернувся:

293) «Горе, як жалко мені відважного духом Енея!
294) Здоланий сином Пелея, він скоро зійде до Аїду,
295) Тож, нерозумний, послухався лучника він Аполлона,
296) Той же від нього печальної згуби уже не відверне.
297) Тільки ж навіщо він має, безвинний, страждання терпіти
298) Через гризоти чужі? Тож завжди він любі приносив

299) Жертви безсмертним богам, що в широкому небі домують.
300) Ну ж бо, смертну тепер відведімо від нього загрозу,
301) Щоб не прогнівавсь Кронід, коли справді рукою Ахілла
302) Буде убитий Еней. Судилось йому врятуватись,
303) Щоб не без сліду пропав і не без нащадків лишився
304) Рід Дардана, якого Кронід уподобав найбільше
305) З-поміж синів, що смертні жінки породили від нього.
306) Став-бо Кронідові рід Пріамів уже ненависний.
307) Правити нині троянами буде Енеєва сила
308) Й діти дітей, що мають од нього іще народитись».

309) В відповідь мовила так велеока володарка Гера:

310) «Сам ти, землі потрясателю, в серці своєму розмисли,
311) Чи врятувати Енея, чи дати Ахіллові змогу,
312) Сину Пелея, приборкать його, хоч який він могутній.
313) Ми-бо обидві багато разів уже клятви давали
314) Перед богами безсмертними, я і Паллада Афіна,
315) Що од троян одвертать ми не будемо згубної днини,
316) Навіть тоді, коли Троя уся нищівним запалає
317) Полум’ям, що войовничі запалять синове ахеїв».

318) Слово почувши таке, Посейдон, землі потрясатель,
319) Крізь бойову колотнечу й списів завірюху навальну
320) Рушив туди, де стояли Еней із славетним Ахіллом.
321) Темною млою тоді оповив він Ахіллові очі,
322) Сину Пелея; спис ясеновий, загострений міддю,
323) Вирвав з міцного щита у відважного духом Енея
324) Й тут же відразу поклав його перед стотіами Ахілла,
325) Потім підняв над землею і з розмахом кинув Енея.
326) Через численні героїв загони і коней численних
327) Перелетів Еней тоді, кинутий бога рукою,
328) І опинився на самім краю многотрудної битви,
329) Там, де, до бою готуючись, лави кавконів стояли.
330) Близько туди підійшов Посейдон, землі потрясатель,
331) І, до Енея звертаючись, слово промовив крилате:

332) «Хто із безсмертних богів осліпив тебе нині, Енею,
333) Що з Пелеоном безстрашним ти збройно готовий змагатись,
334) Він же багато сильніший за тебе й безсмертним любіший?
335) Тож відступи перед ним, де й коли б він тобі не зустрівся,
336) Щоб не потрапить в оселю Аїдову, всупереч долі.
337) А коли жереб лихий і загибель Ахілла настигнуть,
338) Сміло виходь з ворогами у лавах передніх змагатись, —
339) З інших ахеїв ніхто із плечей твоїх зброї не зніме».

340) Все роз’яснивши, лишив Посейдон по цій мові Енея
341) І, дивовижну одвівши імлу, він Ахіллові очі
342) Знов прояснив. І здивовано той навкруги оглянувся,
343) Тяжко зітхнув і до свого відважного серця промовив:

344) «Горе нам! Диво велике на власні побачив я очі!
345) Спис мій лежить на землі, та ніде я навколо не бачу
346) Мужа, в якого я кинув його, наміряючись вбити!
347) Бачу напевно тепер, що безсмертним богам таки справді
348) Любий Еней. Я ж гадав, що він марно тоді похвалявся.
349) Хай забирається геть! Зі мною він битися збройно
350) Більше не схоче, радіючи з того, що смерті уникнув.
351) Зараз же — час мені в бій войовничих закликать данаїв,
352) Вийти насупроти й інших троян випробовувать сили».

353) Мовив і, так ідучи, підбадьорював кожного мужа:

354) «Нині не стійте здаля від троян, богосвітлі ахеї,
355) Муж проти мужа виходьте, збройно готові змагатись.
356) Важко одному мені, хоч який би не був я могутній,
357) Воїв долати стількох і збройно із ними змагатись.
358) Навіть Арей, хоч і бог він безсмертний, і навіть Афіна
359) Встоять під пащею бою такого, проте, не здолає.
360) Те, що силою рук або ніг чи поривом одваги
361) Зможу, робитиму все до найменшого я, запевняю,
362) Кинуся прямо в ворожі ряди, й не радітиме, певно,
363) Той із троян, хто на спис наскочить мій мідяногострий!»

364) Так бадьорив він своїх. А тим часом осяйливий Гектор
365) Лунко гукав до троян, закликаючи йти на Ахілла:

366) «Трої сини гордовиті, не бійтеся ви Пеліона!
367) Міг би і я на словах із самими безсмертними битись,
368) А на списах небезпечно: вони набагато сильніші.
369) Тож і Ахілл — не всі свої виконать може погрози:
370) Збудеться дещо, а дещо розсиплеться вже й з півдороги.
371) Я проти нього іду, хоч руками він з полум’ям схожий,
372) З полум’ям схожий руками, могуттю — з залізом блискучим».

373) Так бадьорив він троян. І списи свої вгору піднесли
374) Трої сини. І зійшлись вороги, й залунали їх крики.
375) Раптом з’явивсь перед Гектором Феб-Аполлон і промовив:

376) «Гекторе, в лавах передніх у бій не вступай із Ахіллом!
377) Краще тримайся у натовпі, між сум’яття бойового,
378) Щоб не поцілив він списом чи зблизька мечем не ударив».

379) Так говорив Аполлон. І, голос божистий почувши,
380) Жахом охоплений Гектор в юрбу вояків заховався.
381) В час той Ахілл налетів на троян в бойовому пориві
382) З криком жахливим. І першим славетного вбив Отрінтіда
383) Іфітіона, що був вожаєм численних народів.
384) Городоборцю Отрінту Наяда його породила
385) В Гіді, квітучім краю, біля снігом укритого Тмола.
386) Біг напрямки він, і стрів його списом Ахілл богосвітлий,
387) В голову вцілив йому, і навпіл вона розкололась.
388) Тяжко він гримнув об землю, і скрикнув Ахілл богосвітлий:

389) «От ти лежиш, Отрінтіде, із воїв усіх найстрашніший!
390) Ось де знайшла тебе смерть, а твій край — узбережжя Гігеї-
391) Озера, де й твій наділ, що від батька прийняв ти у спадок,
392) Близько водоверті Герма й багатого рибою Гіллу».

393) Так похвалявсь він, а вбитому очі вже пітьма окрила.
394) Коні ахеїв йому, пролітаючи в лавах передніх,
395) Краяли тіло колесами. Потім хороброго духом
396) Демолеонта, міцного в боях, Антенорове віття,
397) Списом у скроню ударив Ахілл крізь шолом міднощокий.
398) Мідне забрало не стримало сили удару, і вістря
399) Череп йому пройняло, і, мозок всередині з кров’ю
400) Перемішавши, приборкало запал його войовничий.
401) Гіпподаманта по тому, що скочив із повоза свого
402) Й кинувсь тікати, у спину він ратищем дужим ударив.
403) Дух випускаючи, той заревів, наче бик круторогий,
404) Що юнаки його тягнуть мерщій, владарю Гелікону
405) В жертву приносячи, й з того радіє землі потрясатель.
406) Так він ревів, умираючи, й випустив дух свій одважний.
407) До богорівного кинувсь із списом Ахілл Полідора,
408) Сина Пріама. Батько йому боронив воювати:
409) Був-бо він поміж синами його усіма наймолодший
410) І найлюбіший та їх перевищував ніг бистротою.
411) Спритністю ніг похвалитись бажаючи, він, нерозумний,
412) В лави проскочив передні й життя свого тут же позбувся.
413) Списом ударив його прудконогий Ахілл богосвітлий
414) В спину, коли пробігав він, — в те місй*е, де череса злотні
415) Пряжки, на панцир зайшовши, подвійну броню утворили.
416) Вістря навиліт пройшло біля пупа, все тіло пройнявши.
417) З зойком навколішки впав він і, в чорну імлу оповитий,
418) Гримнув об землю, притиснувши нутрощі, що випадали.

419) Гектор лиш глянув, як брат Полідор, підхопивши руками
420) Нутрощі власні, трупом на землю зваливсь бездиханним, —
421) Враз залила йому очі скорбота. Не міг уже далі
422) Осторонь він залишатися, кинувсь назустріч Ахіллу,
423) Наче те полум’я, списом стрясаючи гострим. Ахілл же
424) Глянув лиш, як той схопивсь, і так, похваляючись мовив:

425) «Ось наближається муж, що найбільш засмутив мені серце, —
426) Вбив найдорожчого він мого друга. Тепер уже годі
427) Нам уникать один одного в лавах борні бойової!»

428) Глянув спідлоба й до Гектора він богосвітлого мовив:
429) «Ближче підходь, щоб краю загибелі швидше сягнути!»

430) Так відповів, не лякаючись, Гектор шоломосяйний:
431) «Не сподівайся, Пеліде, мене залякати словами,
432) Мов нерозумну дитину, і сам я добре умію
433) Поглузувати із кожного й прикрим дошкулити словом.

434) Знаю могутність твою: набагато я слабший за тебе!
435) Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах.
436) Може, таки я, хай слабший, але відберу в тебе душу,
437) Вдаривши списом, — адже і в мене він гострений добре!»

438) Так він сказав і з розмаху ратище кинув. Афіна ж
439) Подихом спис од Ахілла славетного вбік одхилила,
440) Легко дихнувши. Назад він до Гектора знов повернувся
441) І біля ніг його впав. Пориваючись ворога вбити,
442) До богосвітлого Гектора кинувсь Ахілл войовничий
443) З криком страшним. Та легко, як бог, Аподлон його вивів
444) Із сум’яття бойового, густим огорнувши туманом.
445) Кидався тричі вперед прудконогий Ахілл богосвітлий
446) З мідяним списом, і тричі густе лиш повітря проймав він.
447) А учетверте він кинувся знову, на бога подібний,
448) Голосом крикнув страшним і слово промовив крилате:

449) «Знову, собако, ти смерті уникнув? А згуба вже зовсім
450) Близько була. Але Феб-Аполлон врятував тебе знову.
451) Видно, моливсь ти йому, ішовши під посвисти ратищ!
452) Та покінчу я з тобою, пізніше в бою перестрівши,
453) Тільки б який помічник з’явився для мене з безсмертних.
454) Зараз на інших піду я троян, кого де настигну!»

455) Мовив і списом ударив Дріопа в потилицю прямо.
456) Впав той під ноги йому. Непорушним його залишивши,
457) Демуха Філеторіда, міцного й могутнього мужа,
458) Списом коліно пройнявши, спинив. А за тим іще знову
459) Гострим ударив мечем і життя його тут же позбавив.
460) Далі.Біанта синів наздогнав — Лаогона й Дардана,
461) Разом напав на обох, з колісниць поскидав їх на землю,
462) Списом ударив цього, а того мечем своїм зблизька.
463) Троса, Аластора сина, також, — до колін йому впавши,
464) Він пощади благав і в полон його взяти живого, —
465) Може, з жалю до однолітка той убивати не буде.
466) Він, нерозумний, не знав, що схилить неможливо Ахілла:
467) Був це не лагідний вдачею муж, не ласкаво сердечний,
468) А безпощадний. І, поки, руками обнявши коліна,
469) Ласки благав він, уразив мечем його той у печінку.
470) Випала вся із утроби печінка і чорною кров’ю
471) Одіж йому облила. Пітьма вповила йому очі,
472) Більше не дихав. Далі, на Мулія кинувшись, в ухо
473) Списом Ахілл його вдарив, і мідяне вістря крізь друге
474) Вухо навиліт пройшло. Агенорову парость, Ехекла,
475) По голові мечем він оздобленим сильно ударив, —
476) І його меч по руків’я од крові нагрівся. Багрова
477) Смерть і могутня судьба Ехеклові очі закрила.
478) Девкаліонові потім пройняв він мідяногострим

479) Ратищем милу правицю в тім місці, де сходяться в лікті
480) М’язи пружисті. З повислою той залишився рукою,
481) Смерть свою бачачи близько. Ахілл же, мечем замахнувшись,
482) Карк розрубав йому й голову геть із шоломом одкинув.
483) Мозок з хребта його бризнув, і той повалився на землю.
484) Вмить наздогнав він тоді бездоганного сина Пірея —
485) Рігма, що сам із Фракії походив, родючого краю.
486) Списа він кинув у нього, і черево мідь розірвала,
487) Й мертвим той з повоза впав. Ахілл тоді ратищем вцілив
488) Ареїтоя візничого, що завертав своїх коней.
489) Скинув його з колісниці, й сполохані коні рвонули.
490) Наче в глибоких ущелинах над лісовим сухостоєм
491) Буйний лютує пожар, і глибоко хащі палають,
492) Вітер роздмухує полум’я й гонить його перед себе, —
493) Так же із ратищем кидався скрізь він, на бога подібний.
494) Гнав ворогів, убиваючи, й кров’ю земля підпливала.
495) Наче тих широколобих волів селянин запрягає
496) Білий ячмінь на утоптанім добре току молотити,
497) Й сиплеться зерно з-під ніг у волів, що, йдучи, ремиґають, —
498) Так же і однокопиті Ахілла відважного коні
499) Мертвих топтали тіла і щити. Обагрились людською
500) Кров’ю і вісь унизу, і поручні круг колісниці;
501) Бризки невпинно до них і від кінських копит долітали,
502) І від обіддя коліс. А Пелід все вперед поривався,
503) Прагнучи слави, й в крові незборенні багрив свої руки.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТА. БИТВА БОГІВ. «Іліада». Гомер

ЗМІСТ. «Іліада». Гомер

НАСТУПНА СТОРІНКА. «Іліада». Гомер