ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА. ПРИГОТУВАННЯ ЗБРОЇ.
    «Іліада». Гомер

    ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА. ПРИГОТУВАННЯ ЗБРОЇ. «Іліада». Гомер

    1) Так, мов пожар пломеніючий, битва між ними палала,
    2) А Антілох прудконогий із вістю прийшов до Ахілла.
    3) Той у зажурі сидів поблизу кораблів круторогих,
    4) Передчуваючи серцем своїм те, що вже відбулося.
    5) Тяжко зітхнувши, він мовив своєму відважному серцю:

    6) «Горе! Чого це ізнов сюди довговолосі ахеї
    7) До кораблів полохливо біжать з бойової рівнини?
    8) Чи не здійсняють боги наді мною нещастя, що серцем
    9) Мати моя провістила колись і мені розказала,
    10) Як за життя мого ще, руками троянськими вбитий,
    11) Із мірмідонян найкращий позбудеться променів сонця?
    12) Чи не загинув-бо справді Менойтів син нездоланний?
    13) О бідолашний! А я ж то наказував, пломінь відбивши,
    14) До кораблів повертатись і з Гектором сили не мірять».

    15) Поки в думках він таких хвилював собі розум і серце,
    16) Син славетного Нестора близько до нього підходить,
    17) Сльози гіркі проливаючи, й вість йому скорбну приносить.

    18) «Горе, Пелея відважного сину! Від мене почуєш
    19) Вістку сумну, що бодай би ніколи вона не справдилась!
    20) Смертю загинув Патрокл, і січа триває над голим
    21) Тілом, озброєння ж Гектор ізняв з нього шоломосяйний».

    22) Мовив, і чорною хмарою вкрила скорбота Ахілла.
    23) Взявши в обидві руки закоптілого попелу жмені,
    24) Голову ним він посипав, прекрасне чоло сплямувавши.
    25) Чорна зола на ньому хітон запашний забруднила,
    26) Сам же в пилу він простертий лежав на увесь велетенський
    27) Зріст, і терзав собі кучері, та виривав їх руками.
    28) Бранки служебні, що їх полонили Ахілл із Патроклом,
    29) Серцем засмучені, з лементом повибігали з наметів
    30) І, оточивши Ахілла відважного, били руками
    31) В груди себе, аж суглоби у кожної з них умлівали.
    32) З другого боку журивсь Антілох, проливаючи сльози.
    33) Руки тримав він Ахілла, що тяжко стогнав у скорботі,
    34) В страху, щоб гострим залізом той горла собі не порізав.
    35) Страшно ридав син Пелея, аж мати Фетіда почула,
    36) Сидячи в темній морській глибині в свого батька старого,
    37) Й заголосила. Навкруг нереїди її оточили,
    38) Юні богині, що в хвилях глибокого моря домують.
    39) Главка була серед них, Талея, також Кімодока,
    40) Тоя, Спейо, та Несая, та ще велеока Галія,
    41) Та Кімотоя, Актея, й за ними іще Лімнорея,
    42) Та Амфітоя, Іайра, також і Меліта, й Агава,
    43) Та Дінамена, й Дото, і Прото, і за ними Феруса,
    44) Калліанейра, також Дексамена, та ще Амфінома,
    45) З ними — Доріда, Панопа й славетна також Галатея,
    46) Калліанасса, також Немертея та ще Апсевдея.
    47) Там і Клімена була, й Іанейра, також Іанасса,
    48) Майра, та ще Орейтія, й Аматія пишноволоса,
    49) Й інші богині, що в хвилях глибокого моря домують.
    50) Ними срібляста печера наповнилась. Всі нереїди
    51) Били у груди себе, й почала голосити Фетіда:

    52) «Слухайте, сестри мої, нереїди, щоб, чувши, напевно
    53) Знали, якою журбою тепер моє пройняте серце:
    54) Горе нещасній мені, на недолю-бо я погодила
    55) Сина свого бездоганного, поміж героїв могутніх
    56) Найвидатнішого. Виріс він, наче той пагонець юний,
    57) Я-бо плекала його, як рослину в саду на осонні,
    58) До Іліона послала його на човнах крутобоких
    59) Битись з троянами. Та вже не стріну його я ніколи,
    60) 1 не повернеться вже він ніколи до рідного дому.
    61) Поки на світі живе він і сяєво сонячне бачить,
    62) Знатиме горе, й на поміч до нього прийти я не в силі.
    63) Все ж я піду, хоч побачу я любого сина й почую,
    64) Що за біда із ним сталась, хоча він од битви й далеко».

    65) Мовила так і печеру покинула. Слідом за нею
    66) Йшли нереїди в сльозах. Перед ними дробились шумливо
    67) Хвилі морські. Коли ж до родючої Трої дістались,
    68) На узбережжя вийшли по черзі туди, де стояли
    69) Вряд кораблі мірмідонські навколо Ахілла швидкого.
    70) Тяжко стогнав він, коли над ним мати спинилась поважна.
    71) Синову голову з зойком болючим вона охопила
    72) І крізь ридання із словом до нього звернулась крилатим:
    73) «Сину, чого це ти плачеш? Яка в твоїм серці скорбота?

    74) Все розкажи, не приховуй. Тож виконав Зевс ті благання,
    75) Що ти із ними до нього, здіймаючи руки, звертався.
    76) Вже до самих до човнів відтиснуто воїв ахейських,
    77) І відчувають без тебе ганьбу вони й скруту велику».
    78) Тяжко зітхнувши, так відповів їй Ахілл прудконогий:
    79) «Матінко мила! Правда, що це здійснив олімпієць,
    80) Тільки яка з того радість, коли мій загинув товариш,
    81) Любий Патрокл! Його цінував я над все товариство,
    82) Так же, як голову власну. І втратив його я. А Гектор
    83) Вбив його й зняв озброєння з нього величне, прекрасне,
    84) Подиву гідне, — богів подарунок Пелеєві славний
    85) В день, як до смертного мужа тебе посилали на ложе.
    86) Краще б лишилася ти між безсмертними німфами моря
    87) Жити, нехай би Пелей собі смертну обрав за дружину!
    88) Нині ж і ти в своїм серці безмежного горя зазнаєш,
    89) Якщо загине твій син, і не стрінеш його ти ніколи,
    90) І не повернеться вже він додому. Мені ж не дозволить
    91) Дух мій спокійним лишатись і жити з людьми, поки Гектор
    92) Перший від списа мого не впаде і, позбувшись дихання,
    93) За обладунок Патрокла не сплатить пені дорогої!»

    94) В відповідь мовить йому, проливаючи сльози, Фетіда:
    95) «Недовговічний же, сину, і ти, якщо це ти говориш!
    96) Зразу ж по Гекторі прийде й по тебе призначена доля».
    97) В смутку тяжкому так відповів їй Ахілл прудконогий:
    98) «Зразу б я вмерти готов, коли не встеріг я од згуби
    99) Свого товариша, й він далеко від рідного краю
    100) Смертю поліг, допомоги від мене чекаючи марно.
    101) Вже не вернутись мені до любого рідного краю,
    102) Ні для Патрокла просвітком не став-бо я, ані для інших
    103) Товаришів, що стільки їх Гектор побив богосвітлий.
    104) При кораблях тут сиджу — землі тягарем безкорисним,
    105) Той, з ким ніхто з міднозбройних ахеїв зрівнятись не зможе
    106) В битві, хоч, правда, в пораді бувають і кращі від мене.
    107) Хай же загине навік між богів і людей ворожнеча
    108) Й гнів, що й розумних не раз до лихої призводить нестями.
    109) Меду солодший стікає спочатку він в груди людини,
    110) Потім гіркішим щораз розростається димом ядучим.
    111) Так і мене прогнівив володар мужів Агамемнон.
    112) Але облишмо вже те, що пройшло, хоч болить іще дуже;
    113) Під неминучістю серце у грудях своїх приневольмо.
    114) Нині ж за голову любого друга я йду відомстити
    115) Гектору-вбивці. Готовий і смерть я прийнять, коли схоче
    116) Зевс та інші богове мені її раптом послати.
    117) Смерті уникнуть, однак, не змогла навіть сила Геракла,
    118) Що найлюбіший з усіх був Кронідові Зевсу-владиці.

    119) Доля й його подолала і гнів невблаганної Гери.
    120) Так же і я, якщо доля й на мене така дожидає,
    121) Мертвий поляжу. Та нині я славу здобуду велику.
    122) Тож багатьох повногрудих троянських жінок і дарданських
    123) Сльози із ніжних облич обома витирати руками
    124) Я незабаром примушу і в смутку тяжкому стогнати, —
    125) Знатимуть, що недарма спочивав я від бою так довго!
    126) Ти ж, хоч і любиш, не втримуй од битви мене, — не скорюсь я!»
    127) Відповідаючи, мовила так срібнонога Фетіда:

    128) «Все говорив ти, мій сину, цілком справедливо. Не сором
    129) Товаришів захищати у скруті від гибелі злої.
    130) Тільки ж в руках у троян із плечей твоїх пишне, блискуче
    131) Мідне озброєння. Сам уже Гектор шоломосяйний
    132) Гордо на плечі його одягнув. Хоч не довго, вважаю,
    133) Ним величатися буде: близька-бо його вже загибель.
    134) Ти ж не спіши в колотнечу Ареєву кидатись, поки
    135) Власними сам не побачиш очима мене біля себе.
    136) Завтра із першим сонячним променем я повернуся
    137) І принесу тобі зброю ясну від Гефеста-владики».

    138) Мовивши це, відійшла від свого вона любого сина
    139) І до сестер, що у морі, з такими звернулась словами:

    140) «Йдіть і пориньте тепер у лоно широкого моря.
    141) В отчу вернувшись оселю, морського провідайте старця,
    142) Щоб розказать йому все. Я ж піду на вершину Олімпу
    143) І попрошу Гефеста, славетного майстра, скувати
    144) З міді блискучої сину моєму озброєння славне».

    145) Мовила так, і поринули в хвилю морську нереїди,
    146) А срібнонога Фетіда тоді на вершину Олімпу
    147) Вийшла, щоб любому синові зброю славетну здобути.

    148) Швидко богиню несли на Олімп її ноги. Ахеї ж
    149) З криком жахливим тікали від Гектора-мужозвитяжця
    150) І досягли Геллеспонту й своїх кораблів глибодонних.
    151) Не пощастило, проте, в наголінниках мідних ахеям
    152) Вбитого взяти Патрокла з-під стріл, що був другом Ахілла,
    153) Знову-бо тіло його настигли і люди, і коні
    154) З Гектаром, сином Пріама, що схожий на полум’я бурне.
    155) Тричі за ноги хапав його Гектор шоломосяйний,
    156) Щоб волокти його в місто, і кликав троян на підмогу,
    157) Тричі обидва Еанти, охоплені запалом бурним,
    158) Гектора геть відганяли. Та, певний власної сили,
    159) То в бойову колотнечу він кидавсь, то, враз зупинившись,
    160) Криком своїх підбадьорював. А відступати й не думав.
    161) Як зголоднілого лева рудого від тіла худоби,
    162) Вбитої в полі, ніяк пастухи відігнати не можуть,
    163) Так не могли обидва Еанти, у зброю закуті,
    164) Гектора, сина Пріама, одкинуть од тіла Патрокла.
    165) Так би його й поволік, невимовною славою вкрившись,
    166) Та вітронога Іріда з Олімпу до сина Пелея
    167) Потай од Зевса та інших безсмертних примчала із вістю,
    168) Щоб готував свою зброю. Сама її Гера послала.

    169) Стала вона біля нього й промовила слово крилате:

    170) «Встань, Пелеїде, мерщій, між воїв усіх найстрашніший,
    171) І заступись за Патрокла. Жахливий бій через нього
    172) Перед човнами палає. Бійці один одного гублять —
    173) Вої ахейські стоять, захищаючи вбитого тіло,
    174) Вої ж троян — за вітрами овіяний мур Іліона
    175) Прагнуть його затягнуть, а найбільше — осяйливий Гектор
    176) Рветься до того, — Патроклову голову хоче на палю
    177) Він настромити, від ніжної шиї її відрубавши.
    178) Отже, не гайся, вставай! Посоромся лиш думки, що може
    179) Тіло Патроклове втіхою стати для псів іліонських!
    180) Вічна ганьба тебе жде, якщо тіло спотворено буде!»

    181) В відповідь мовив тоді богосвітлий Ахілл прудконогий:
    182) «Хто із безсмертних, Ірідо-богине, послав тебе з вістю?»

    183) Відповідаючи, мовить йому вітронога Іріда:
    184) «Гера послала мене сюди, Зевсова гідна дружина.
    185) Цього не знає ні високовладний Кронід, ані інший
    186) Хтось із богів, що домують на вкритому снігом Олімпі».

    187) В відповідь знову до неї промовив Ахілл прудконогий:

    188) «Як я на битву піду? У троян-бо мій весь обладунок.
    189) Матінка люба звеліла мені не рушати на битву,
    190) Поки не прийде сама і очима її не побачу.
    191) Гарне озброєння має вона принести від Гефеста.
    192) Тут же не знаю, який обладунок я б міг одягнути,
    193) Тільки один хіба щит Еанта, Теламоніда.
    194) Але, гадаю, він сам, змагаючись в лавах передніх,
    195) Списом січе ворогів, захищаючи тіло Патрокла».

    196) Відповідаючи, мовить йому вітронога Іріда:

    197) «Знаємо добре і ми, що в троян обладунок твій славний.
    198) Але ж і так, підійшовши до рову, ти їм покажися, —
    199) Може, їх острах огорне, і шал войовничий припинять
    200) Вої троянські, — хай трохи спочинуть синове ахеїв
    201) Від сум’яття бойового, — недовгий в бою відпочинок».

    202) З цими словами геть одійшла бистронога Іріда.
    203) Встав тоді Зевсові любий Ахілл. Афіна ж на дужі
    204) Плечі поклала егіду, оздоблену всю торочками.
    205) Оповила у богинях пресвітла йому золотою
    206) Хмарою голову, пломінь навкруг осяйний запаливши.
    207) Так же, як з дальнього острова самого неба сягає
    208) Марево димне над містом, що рать обложила ворожа;

    209) Б’ються вони цілий день в Ареєвій битві жорстокій,
    210) Місто своє захищаючи; й ледве закотиться сонце,
    211) Вогнища палять усюди, і вгору до самого неба
    212) Світло здіймається їхнє, щоб бачили й дальні сусіди
    213) Й на кораблях прибули рятувать од загибелі злої, —
    214) Так і в Ахілла з чола його сяєво неба сягало.
    215) Вийшов за мур він і став біля рову, та з військом ахеїв
    216) Він не змішався, шануючи матері мудре веління.
    217) Стоячи там, він гукнув, а здаля і Паллада Афіна
    218) Крикнула, й враз сум’яття охопило троян невимовне.
    219) Так же, як дзвінко лунають іздалеку звуки суремні
    220) З вражих загонів, що в наступ нещадний рушають на місто,
    221) Так же дзвонисто лунав і голос гучний Еакіда.
    222) Мідний почувши іздалеку голос гучний Еакіда,
    223) Дух у троян занепав. Повернули назад пишногриві
    224) Коні свої колісниці, біду відчуваючи духом.
    225) Жах і візничих обняв, як уздріли вогонь неугасний,
    226) Що над чолом у великого духом сина Пелея
    227) Страшно палав, — його ясноока світила Афіна.
    228) Тричі над ровом страшенно Ахілл закричав богосвітлий,
    229) Тричі лякались трояни й союзники з ними славетні.
    230) Кращих дванадцять тоді троянських загинуло воїв
    231) Від колісниць і списів своїх гострих. Тим часом ахеї,
    232) З радістю із бойовища Патроклове витягти тіло,
    233) Вклали на мари. Із слізьми юрбою його оточили
    234) Товариші. Між ними ішов і Ахілл прудконогий,
    235) Сльози гарячі ллючи над пробитим гострою міддю
    236) Вірним товаришем, що на ношах лежав бездиханний.
    237) Сам-бо недавно його з колісницею й кіньми послав він
    238) В битву, але не діждав, щоб той повернувся додому.

    239) Сонце невтомне тоді велеока примусила Гера
    240) До океанських течій спуститися проти бажання.
    241) Сонце зайшло, й відпочили тоді богосвітлі ахеї
    242) Від колотнечі війни й всім страшного однаково бою.

    243) З другого боку, й трояни, облишивши битву жорстоку,
    244) Із бойових колісниць баских своїх випрягли коней
    245) І на пораду зійшлись перед тим, як про їжу подумать.
    246) Стоячи, радили раду вони, і ніхто не наваживсь
    247) Сісти. Обняв їх острах, тому що Ахілл прудконогий,
    248) Довго зловісних боїв ухилявшись, ізнову з’явився.
    249) Полідамант, Пантоїв розсудливий син, із них перший
    250) Став говорити: вперед і назад-бо дививсь він єдиний.
    251) Гектора був він товариш, в одну вони ніч народились.
    252) Мовою цей визначався, а той — своїм списом могутнім.
    253) Намірів сповнений добрих, до них він звернувся й промовив:

    254) «Добре зміркуйте усе, мої друзі! А я б вам порадив
    255) Зараз до міста вернутись, не ждать на світань богосвітлу
    256) При кораблях на рівнині, — від мурів своїх ми далеко.
    257) Доки у зваді той муж з Агамемноном був богосвітлим,
    258) Доти нам легше було змагатися проти ахеїв,
    259) З радістю й сам ночував я при кораблях бистрохідних,
    260) Мавши надію ті кораблі захопить крутобокі.
    261) Нині ж я страшно боюсь прудконогого сина Пелея.
    262) Високодумності сповнений, він не захоче лишатись
    263) Тут на рівнині оцій, де досі трояни й ахеї ^
    264) Нарівно поміж собою ділили завзяття Арея.
    265) Буде за нашу він Трою й за наших жінок воювати.
    266) В місто вертаймось. Послухайте ради. Бо так воно й буде.
    267) Нині спинила в бою прудконогого сина Пелея
    268) Ніч божественна. Якщо ж він і завтра в озброєнні вийде
    269) Й нас на рівнині застане, тоді не один цього мужа
    270) Знатиме. З радістю вернеться той до священної Трої,
    271) Хто врятується втечею, та багатьох розтерзають
    272) Пси і шуліки. Бодай би ніколи цього нам не чути!
    273) А як моїх би послухали слів, хоч і з смутком на серці,
    274) Сили свої ми на площі вночі підкріпили б, а місту
    275) Захистом будуть і мури, і вежі, й на дужих затворах
    276) Брами широкі, обтесані гладко і стулені щільно.
    277) Завтра з світанком, озброєння всі бойове одягнувши,
    278) Станьмо на вежах міських. Тим гірше тому, хто захоче,
    279) Од кораблів одійшовши, під мурами з нами змагатись!
    280) До кораблів він повернеться знов, хоч би й змучив даремно
    281) Коней своїх крутошиїх, під муром їх марно ганявши.
    282) В місто ж проникнути з боєм йому вже не вистачить духу
    283) І зруйнувать його. Пси-бо раніш розірвуть його бистрі!»
    284) Глянув спідлоба й сказав тоді Гектор шоломосяйний:
    285) «Полідаманте! Не до душі мені те, що ти мовив.
    286) Радиш ти нам повернутись до міста і там зачинитись.
    287) А чи не досить тіснились за мурами ми кам’яними?
    288) Смертні люди раніше Пріамове місто священне
    289) Всі називали багатим на золото й міддю багатим,
    290) Нині ж коштовні скарби із наших домів позникали.
    291) Дуже багато в Фрігію та ще в Меонію прекрасну
    292) Продано їх з того дня, як розгнівався Зевс премогутній.
    293) Нині ж, коли мені Кроноса син гнучкомудрого слави
    294) Дав при човнах тут зажити й до моря притиснуть ахеїв,
    295) Не подавай таких рад, нерозумний, при всьому народі!
    296) Жоден з троян не пристане на те: я цього не дозволю!
    297) Краще зробіть так, як я вам кажу. Послухайте ради.
    298) Зараз вечерять сідайте, на групи розбившись рядами,

    299) Та не забудьте про варту, й хай кожен уважно пильнує.
    300) Хто ж із троян про власні достатки тривожиться надто,
    301) Хай все збере і людям віддасть на загальний ужиток.
    302) Краще хай матимуть наші із цього користь, ніж ахеї.
    303) Завтра з світанком, озброєння всі бойове одягнувши,
    304) При кораблях глибодонних почнемо роботу Арея.
    305) Як біля них і справді з’явився Ахілл богосвітлий,
    306) Тим йому гірш доведеться, як він того хоче. А сам я
    307) Не побіжу від злошумної битви, а навстріч до нього
    308) Вийду, і хто зна, чи він переможе, чи я переможу.
    309) Рівний для всіх Енніалій, — і згубників також він губить».

    310) Мовив так Гектор, і схвально на те загукали трояни.
    311) От нерозумні! Забрала в них розум Паллада Афіна.
    312) Гектора раду підтримали всі, хоч була й недоладна,
    313) Полідаманта ж ніхто, хоч і слушна була його рада.

    314) Сіли вечерять всім військом трояни. Тим часом ахеї
    315) Плакали й тяжко стогнали цілісіньку ніч над Патроклом.
    316) В тузі почав Пелеїд над товариша тілом ридати,
    317) Руки мужоубивчі йому поклавши на груди,
    318) Тяжко стогнав він, подібно до того, як лев пишногривий,
    319) Що із гущавини лісу його левенят звіролови
    320) Викрали, тужить, запізно до лігва свого повернувшись,
    321) Нишпорить скрізь між ущелин, людського шукаючи сліду,
    322) Щоб наздогнать крадія, і грізною повниться люттю.
    323) Стогнучи тяжко, Ахілл до своїх говорив мірмідонян:
    324) «Горе нам! Марне-бо слово тієї я виронив днини,
    325) Як утішати героя Менойта узявсь в його домі.
    326) Я говорив, до Опунта повернеться син його славний
    327) По здобутті Іліона, із здобичі частю своєю.
    328) Але не всі виконує Зевс людські побажання.
    329) Тут же обом обагрити судилось нам кров’ю своєю
    330) 1 Ту ж таки землю троянську, бо й я не вернусь у вітчизну,
    331) В домі своїм не зустріне мене ні Пелей сивочолий,
    332) Ні моя мати Фетіда, а тут же земля мене вкриє.
    333) Нині ж, Патрокле, якщо пізніш тебе піду я під землю,
    334) Не поховаю тебе я раніше, ніж голову й зброю
    335) Гектора, гордого смертю твоєю, сюди не доставлю.
    336) Дванадцятьом перед вогнищем голови я постинаю
    337) Трої славетним синам, за твоє відомщаючи вбивство,
    338) Ти ж тим часом полежиш при кораблях крутобоких.
    339) Будуть навкруг повногруді троянські жінки і дарданські
    340) Днями й ночами, ридаючи, сльози гіркі проливати, —
    341) Силою ми здобули їх та вістрям списів міднокутих,
    342) Як здобували багаті міста, залюднені густо».

    343) Мовивши так, наказав своїм воям Ахілл богосвітлий

    344) Мідний великий триніг на вогонь поставить, щоб швидше
    345) Тіло Патрокла від бруду і плям кривавих омити.
    346) Ті ж троєногий над вогнищем ставлять казан для купання,
    347) Повен наливши води, і хмизу в огонь підкладають.
    348) Полум’я враз охопило казан, нагріваючи воду.
    349) Як закипіла вода над мідним триногом блискучим,
    350) Тіло омили вони і оливою намастили.
    351) Дев’ятилітнім бальзамом криваві намазали рани,
    352) Потім на мари поклали, у легку тканину вгорнули
    353) Від голови аж до ніг і саваном білим покрили.
    354) Протягом цілої ночі тоді з прудконогим Ахіллом
    355) Плакали, стогнучи, всі над Патроклом сини мірмідонян.
    356) Зевс же до Гери, сестри і дружини своєї, промовив:

    357) «От досягла ти свого, велеока володарко Геро!
    358) В бій прудконогого ти навернула Ахілла! Здається,
    359) Ніби сама породила ти довговолосих ахеїв».

    360) Мовить у відповідь так велеока володарка Гера:

    361) «О, ти жахливий, Кроніде! Яке-бо ти слово промовив!
    362) Часом і смертному щось замислить на іншого можна,
    363) Хоч він і вмерти повинен, і задумів наших не знає.
    364) Як же то я, що найвищою серед богинь величаюсь,
    365) Двічі шановна — з народження свого і тим, що твоєю
    366) Звуся дружиною, — ти ж і безсмертних під владою маєш, —
    367) Як я могла б, на троян гнівлячись, їм не коїти лиха?»

    368) Так між собою тоді про все це вони розмовляли.
    369) В дім до Гефеста тим часом Фетіда ввійшла срібнонога,
    370) Зоряносвітлий, нетлінний, з домів небожителів кращий,
    371) В мідну оселю, що сам для себе поставив кульгавий.
    372) Біля ковальського міха, спітнілий увесь, метушився
    373) Він, поспішаючи двадцять триніжників мідних скінчити,
    374) Щоб біля стін поставить в спорядженій добре кімнаті.
    375) Ще й золоте коліщатко до кожної ніжки пристроїв,
    376) Щоб на зібрання безсмертних самі вони легко в’їжджали
    377) І поверталися потім у дім, що очі вбирає.
    378) Майже готові були вони, тільки лишалось гарненькі
    379) Вушка пристроїть, — готуючи їх, він вбивав у них цвяшки.
    380) Тої пори, як трудивсь він над цим, все продумавши тонко,
    381) Ув опоряджений дім Фетіда ввійшла срібнонога.
    382) Вийшла назустріч до неї в блискучій намітці Харіта,
    383) Гарна собою, — їй мужем був славний митець незрівнянний.
    384) Взявши за руку й назвавши ім’я, вона так їй сказала:

    385) «З чим, довгошатна Фетідо, прийшла ти до нашого дому,
    386) Бажана гостя шановна? Не часто у нас ти бувала.
    387) Далі заходь, щоб могла гостинно тебе я прийняти».

    388) Мовлячи так, у дім повела у богинях пресвітлу
    389) Й посадовила її у срібноцвяховане крісло,

    390) Гарно оздоблене, ще й подала їй під ноги підставку.
    391) Потім Гефеста вона, славетного майстра, гукнула:

    392) «Йди-но, Гефесте, сюди! Тебе бачити хоче Фетіда».

    393) Відповідаючи, мовив їй славний митець на всі руки:
    394) «Справді прийшла до нас гідна пошани богиня могутня,
    395) І [То врятувала мене із біди, коли з неба упав я, —
    396) Скинула мати мене безсоромна, втаїти хотівши
    397) Те, що кульгавий я. Лиха тоді я багато зазнав би,
    398) Коб не Фетіда безсмертна до лона мене пригорнула
    399) Та Еврінома, дочка Океану, що світ обпливає.
    400) Дев’ять я років кував їм усякі прикраси коштовні —
    401) Пряжки, зап’ястя та застібки гнуті, сережки й намиста,
    402) Сидячи в гроті глибокім. Навкруг Океан обпливає
    403) Світ весь у пінних нуртуючих хвилях. Не знав там про мене
    404) Жоден з богів невмирущих і жоден із смертного люду,
    405) Лиш Еврінома з Фетідою, ті, що мене врятували.
    406) Нині прийшла вона в дім наш, і я пишнокосій Фетіді
    407) Маю свій борг за життя урятоване гідно сплатити.
    408) Отже, постав перед нею тепер частування гостинне,
    409) Я ж тим часом і міх відкладу свій, і всяке начиння».

    410) Мовивши це, закульгав від ковадла свого вогневладний
    411) Велет, лиш литки тонкі під тілом страшним миготіли.
    412) Міх від огню він одсунув ї, все позбиравши начиння,
    413) Що майстрував ним, сховав у срібну шкатулку дбайливо,
    414) Губкою потім обличчя й обидві руки собі витер,
    415) Грубу й міцну свою шию та груди свої волохаті.
    416) Потім, хітон одягнувши і палицю взявши грубезну,
    417) Вийшов у двері, кульгаючи. Поруч із ним поспішали,
    418) Наче дівчата живі, дві служниці, із золота куті.
    419) Мали і розум у грудях вони, і мову, і силу,
    420) І від безсмертних богів усякої праці навчились.
    421) Поряд з володарем так поспішали вони, а він ледве
    422) Дошкутильгав до Фетіди, що в кріслі блискучім сиділа.
    423) Взявши за руку й назвавши її на ім’я, він промовив:

    424) «З чим, довгошатна Фетідо, прийшла ти до нашого дому,
    425) Бажана гостя шановна? Не часто у нас ти бувала.
    426) Що ти бажаєш, скажи? Тож серце здійснить закликає,
    427) Якщо здійснити я можу, якщо взагалі це здійсненне».

    428) В відповідь мовить йому, проливаючи сльози, Фетіда:

    429) «Чи хоч одна, о Гефесте, з богинь, що живуть на Олімпі,
    430) Стільки зазнала гіркої гризоти у серці своєму,
    431) Скільки послав лиш одній мені тяжкого горя Кротон?
    432) З-поміж усіх нереїд лиш мене підкорив він людині,
    433) Сину Еака Пелеєві, й мужове ложе терпіла
    434) Я проти волі своєї. Пригнічений старістю злою,
    435) В домі лежить він своєму. Та інша є в мене турбота.

    436) Сина мені породити й зростити дав Зевс, між героїв
    437) Найвидатнішого. Виріс він, наче той пагонець юний,
    438) Я-бо плекала його, як рослину в саду на осонні,
    439) До Іліона послала його на човнах крутобоких
    440) Битись з троянами. Та вже не стріну його я ніколи,
    441) Більш не повернеться вже він ніколи до рідного дому.
    442) Поки на світі живе він і сяєво сонячне бачить,
    443) Знатиме й горе, й на поміч до нього прийти я не в силі.
    444) Дівчину ту, шо в дарунок йому присудили ахеї,
    445) Вихопив силою в нього із рук володар Агамемнон.
    446) Смуток за нею труїв йому серце. А воїв ахейських
    447) Аж до човнів одтіснили трояни і виходу в поле
    448) їм не давали. З благанням до сина звертались аргейських
    449) Воїв старійшини й гойні дарунки йому обіцяли.
    450) Хоч він одмовився сам їх тоді од біди захищати,
    451) Та, Патроклові давши свої одягнуть обладунки,
    452) В битву послав його, війська великий загін спорядивши.
    453) От цілий день вони билися там, біля Скейської брами,
    454) Й місто взяли б того дня, якби Аполлон на Патрокла,
    455) Що завдавав тоді лиха троянам у лавах передніх,
    456) Смерть не послав, бойову приділивши для Гектора славу.
    457) Тож до твоїх я колін припадаю, чи зволиш моєму
    458) Коротковічному синові щит із шоломом зробити,
    459) Панцир міцний, наголінники гарні, до них приладнавши
    460) Й пряжки. Його обладунок згубив йому вірний товариш,
    461) Вбитий троянами. Сам він лежить із засмученим серцем».

    462) В відповідь славний сказав на всі руки митець незрівнянний:

    463) «Будь бадьоріша! Хай серця твого ці думки не турбують.
    464) О коли б міг я від смерті жахливої так же укрити
    465) Сина твого, коли доля настигне його невблаганна,
    466) Як спорудити озброєння можу йому, що із смертних
    467) Кожен, хто тільки побачить його, дивуватися буде?»

    468) Мовивши так, залишив він Фетіду й до кузні вернувся.
    469) Зразу ж міхи скерував на вогонь і звелів працювати.
    470) Всі вони разом — аж двадцять було їх — задихали в горна
    471) Різноманітним диханням, що сильно вогонь роздувало,
    472) Й допомагали то швидше кувати, а то повільніше,
    473) Як того волив Гефест, щоб виконать працю найкраще.
    474) Міді незламної й олова досить він в полум’я кинув,
    475) Цінного золота й срібла додавши. Ковадло велике
    476) Він приладнав до підставки ковальської міцно, в правицю
    477) Молот узяв величезний, тримаючи в лівій обценьки.

    478) Приготував він насамперед щит — міцний і великий,
    479) Гарно оздоблений всюди, ще й викував обід потрійний,
    480) Ясноблискучий, та ззаду посріблений ремінь приладив.

    481) Щит той з п’ятьох був шарів шкіряних, а поверх він багато
    482) Вирізьбив різних оздоб, до дрібниць все продумавши тонко.

    483) Землю на нім він зобразив майстерно, і небо, і море,
    484) Сонця невтомного коло, і срібний у повені місяць,
    485) І незліченні сузір’я, шо неба склепіння вінчають,
    486) Посеред них і Плеяди, й Пади, і міць Оріона,
    487) Й навіть Ведмедицю — інші ще Возом її називають.
    488) Крутиться Віз той на місці й лише вигляда Оріона, —
    489) Тільки один до купань в Океані-ріці непричетний.

    490) Вирізьбив ще на щиті він для смертних людей два прекрасні
    491) Міста. В одному із них — весілля та учти справляють,
    492) Юних дівчат при світлі ясних смолоскипів виводять
    493) З їхніх світлиць і ведуть через місто під співи весільні.
    494) Жваво кружляють в танку юнаки, і лунають довкола
    495) Флейти й формінги дзвінкі, а жінки, стоячи на порозі
    496) Власних осель, на юні веселощі з подивом зирять.
    497) Сила народу на площі міській гомоніла. Знялась там
    498) Буча бурхлива — двоє мужів про пеню сперечались
    499) За чоловіка убитого. Клявся один при народі,
    500) Що заплатив, а той — заперечував це при народі.
    501) Врешті звернулись вони до судді, щоб зваду скінчити.
    502) Гомін стояв навкруги: свойого підтримував кожен.
    503) Люд вгамувати старались окличники. Колом священним
    504) Сіли старійшини всі на обтесанім гладко камінні,
    505) Берла у руки взяли від окличників дзвінкоголосих
    506) І, встаючи із сидінь, вирікали по черзі»свій вирок.
    507) А посередині в них золоті два лежали таланти,
    508) Щоб їх віддати тому, хто докаже, що має він слушність.

    509) Друге з тих міст оточили навколо численні два війська
    510) В зброї блискучій. Та в раді військовій вони розділились —
    511) Чи зруйнувати все, силою взявши, чи скарби коштовні,
    512) Що так багато їх в місті прекраснім, навпіл поділити.
    513) Ті ж не здавались і засідку потай нову готували.
    514) Вийшли на мури міські боронить їх і любі дружини,
    515) Й діти маленькі, й мужі, яких уже старість зігнула,
    516) Вої ж пішли. На чолі їх — Арей і Паллада Афіна,
    517) Йшли золоті вони та в золотому одінні обоє,
    518) Збройні, величні, прекрасні, як справжні богове, усюди
    519) Зразу помітні: багато-бо нижчі від них були люди.
    520) Швидко дійшли вони місця, де мала їх засідка бути,
    521) Біля ріки, куди ходять стада усі до водопою.
    522) Там заховались вони, блискучою міддю укриті.
    523) Двоє підглядачів спереду йшли, окремо від війська,
    524) 1 дожидали приходу овець та биків круторогих.
    525) От підійшли вони; два пастухи їх спокійно гонили,

    526) Награючи на сопілках, — ніякого лиха не ждали.
    527) Ті ж, лише-но здаля їх побачивши, кинулись раптом
    528) І зайняли срібнорунних отару овець і велику
    529) Череду гарних корів, пастухів же обох повбивали.
    530) Гомін і шум біля стада почули іздалеку в стані,
    531) Сидячи в раді військовій, і зразу на коней рисистих
    532) Скочили всі, і, миттю до берега річки домчавши,
    533) У бойовому порядку у бій з ворогами вступили,
    534) І один одного мідними били завзято списами.
    535) Звада тіснилася там з Сум’яттям і погрозлива Кера;
    536) Ранених то ледь живих, то й неранених Смерть забирала,
    537) То волочила за ноги убитого труп з бойовища, —
    538) Шати на плечах її червоніли від крові людської.
    539) Воїни, наче живі, у бою тім тіснилися й бились,
    540) І один в одного трупи убитих старалися вирвать.

    541) Далі родючих ланів змалював він широкі простори,
    542) Зорані тричі, й багато на них орачів із плугами
    543) Впряжених в ярма волів туди і назад поганяли.
    544) А як, дійшовши межі на ріллі, завертать уже мали,
    545) Келих вина, наче мед той солодкого, в руки щоразу
    546) Муж подавав їм. І борозну знову вони повертали,
    547) Щоб якнайшвидше родючі лани до кінця доорати.
    548) Наче поорана нива, рілля іззаду чорніла,
    549) Хоч була з золота вся. Таке-то він вирізьбив диво.

    550) Далі лани змалював владареві. Достигле колосся
    551) Скрізь по тих нивах женці гостролезими жали серпами.
    552) Падали густо на землю колосся важкі оберемки,
    553) їх снопов’язи тоді перевеслами туго в’язали.
    554) Три снопов’язи стояли оподаль. А хлопчики ззаду
    555) Зжате збирали колосся й, його охопивши обіруч,
    556) їм подавали ретельно. І тут же, радіючи серцем,
    557) Мовчки стояв на межі володар, на берло обпершись.
    558) Далі під дубом окличники учту уже готували,
    559) В жертву принісши бика, й навкруги метушились; а жони
    560) Борошном ячним його приправляли женцям на вечерю.

    561) Далі він вирізьбив ще обважнілий від грон виноградник
    562) З золота, — кетяги сині, аж чорні, по ньому рясніли;
    563) Віття його на срібних підпорах трималось надійно;
    564) Ровом він темним обведений був, а навкруг олив’яний
    565) Тин височів, лиш одна пролягала крізь нього стежина
    566) Для носіїв, що проходили нею на збір винограду.
    567) Стежкою тою дівчата і хлопці, веселощів повні,
    568) В плетених кошиках грона несли, наче мед той, солодкі.
    569) Хлопчик, між ними йдучи, награвав на дзвонистій формінзі
    570) І про прекрасного Ліна виспівував пісню чудову
    571) Голосом ніжним. А ті, його співам вторуючи дружно,

    572) Тупали в лад їм ногами, і весело всі танцювали.

    573) Далі він череду вирізьбив дужих биків круторогих.
    574) Деякі з золота, інші із олова їх поробив він.
    575) Голосно мукали всі, ідучи із кошари на берег
    576) Річки бурхливої, густо порослий гнучким очеретом.
    577) Четверо йшло золотих пастухів по боках проводжати
    578) Череду, й бігало дев’ять за ними собак прудконогих.
    579) Спереду раптом два леви жахливі на стадо напали
    580) Й поволокли вже бика, що ревів і мукав страшенно
    581) В лев’ячих кігтях, а пси й юнаки поспішали на поміч.
    582) Леви ж тим часом, зідравши з бика величезного шкуру,
    583) Кров його й нутрощі хтиво ковтали. І марно старались
    584) їх одігнать пастухи і псів нацькувать прудконогих.
    585) Ті ж, боячись підійти і в левів зубами вчепитись,
    586) Часом наблизяться, й гавкають тільки, і тут же тікають.
    587) Пастівень вирізьбив далі кульгавий митець незрівнянний
    588) І білорунних отару овець в тій чудовій долині,
    589) Криті хліви, й курені, і кошару, й повітки пастуші.

    590) Далі ще змалював на всі руки митець незрівнянний
    591) Місце для танців, подібне до того, що в Кносі просторім
    592) Славний Дедал Аріадні колись спорудив пишнокосій.
    593) В розквіті сил юнаки й багатьом жадані дівчата,
    594) Міцно за руки побравшись, кружляли у танці веселім.
    595) В легких одіннях дівчата були, юнаки ж у хітонах,
    596) Шитих з тонкої тканини й ледь маслом для блиску натертих.
    597) Ті — у віночках чудових були, а ці — на ремінні
    598) Срібному мали ножі, із щирого золота куті.
    599) В жвавому танці на звиклих ногах вони легко кружляли,
    600) Наче той круг у руках гончаревих, коли забажає
    601) Він перевірити тільки, як круг обертатися буде,
    602) То розійдуться рядами й одні нападають на одних.
    603) Юрмами купчились люди навколо й втішалися вельми
    604) Тим хороводом. Співаючи звучно, співець божественний
    605) Грав серед них на формінзі, й під музики тої звучання
    606) Два скоморохи стрибали в середині людного кола.

    607) Далі він вирізьбив хвилі могутні ріки Океану
    608) З самого краю щита, що його змайстрував так старанно.

    609) А як скінчив уже щит той кувати, міцний і великий,
    610) Викував панцир йому, яскравіший за полум’я буйне,
    611) Викував з міді шолом, що до скронь прилягав найщільніше,
    612) Гарно оздоблений, пишний, на ньому із золота гребінь;
    613) Викував ще й наголінники з гнутого олова майстер.

    614) Приготувавши цей обладунок, митець незрівнянний
    615) Тут же Ахілловій матері все передав шанобливо.
    616) Та ж, наче сокіл, злетіла із сніжних верхів’їв Олімпу,
    617) Зброю ясну несучи, Гефестом уславленим куту.

    ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА. ПРИГОТУВАННЯ ЗБРОЇ. «Іліада». Гомер

    ЗМІСТ. «Іліада». Гомер

    НАСТУПНА СТОРІНКА. «Іліада». Гомер

    Комментарии закрыты.