ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА. ПОДВИГИ МЕНЕЛАЯ.
    «Іліада». Гомер

    ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА. ПОДВИГИ МЕНЕЛАЯ. «Іліада». Гомер

    1) Не упустив із очей Менелай, Ареєві любий,
    2) Як у жорстокім бою трояни здолали Патрокла.
    3) Вийшов із лав уперед він, блискучою сяючи міддю,
    4) Й став круг тіла ходити, як ходить навколо теляти
    5) З муканням первістка-матка, яка перед тим не родила.
    6) Так же круг тіла Патрокла ходив Менелай русокудрий.
    7) Перед собою він списа тримав і щит свій округлий,
    8) Кожного мертвим готовий покласти, хто б вийшов назустріч.
    9) Та не забув і про тіло убитого щойно Патрокла
    10) Списом славетний Пантоя нащадок. Він став біля нього
    11) Близько й розмову почав з Менелаєм, Ареєві любим:

    12) «Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!
    13) Йди собі й тіло облиш, не чіпай цеї здобичі краще.
    14) Жоден з троян чи союзників славних раніше од мене
    15) Списом своїм у жорстокім бою не ударив Патрокла.
    16) Дай же мені у троян заслужену славу здобути,
    17) Щоб і тебе я не вбив, і життя не забрав би солодке».

    18) В відповідь мовив із гнівом йому Менелай русокудрий:
    19) «Зевсе, наш батьку! Чи ж личить зухвало отак вихвалятись!
    20) Не величається силою так ані барс кровожерний,
    21) Ані розлючений лев, ні кабан гостроіклий, що більше
    22) Інших може пишатись могутністю дикою в грудях,
    23) Як вихваляються тут Пантоя сини, списоборці.
    24) Силою й юністю тішивсь недовго, проте, Гіперенор,
    25) Коней впокірник, коли підійшов він і став глузувати,
    26) Кажучи в вічі, що я із усього данайського війська
    27) Воїн найгірший. Певен я, він не своїми ногами
    28) Втішить вернувся кохану дружину й батьків своїх любих.

    29) Так же позбавлю я сили й тебе, якщо ти проти мене
    30) Виступив. Раджу тобі я назад відійти і сховатись
    31) Серед громади. Отож не виходь проти мене, щоб лиха
    32) Гіршого ще не зазнати. Мудрий дурень по шкоді».

    33) Так він сказав. Не послухав Евфорб і в відповідь мовив:
    34) «Сповна заплатиш тепер, Менелаю, годованцю Зевсів,
    35) Ти за убитого брата, що вбивством його вихвалявся,
    36) Жінку його вдовою в їх спальні навік залишивши,
    37) Горя завдавши батькам невимовного й сліз безустанних.
    38) Може, нещасним гіркі припинив би я сліз тих потоки,
    39) Голову знявши твою і з озброєнням разом віддавши
    40) В руки Пантою старому й Фронтіді його богосвітлій.
    41) Хай непочатим не довго наш труд бойовий залишиться
    42) Й неперевіреним — хто з нас відважний, хто втечі шукає!»

    43) Мовивши так, Менелая у щит він округлий ударив.
    44) Та не пробив, проте, міді: об щит його, міцно окутий,
    45) Вістря зігнулось. Другим підняв тоді мідного списа
    46) Славний Атрід Менелай, помолившися батькові Зевсу,
    47) Хоч відступив той, а списом йому він під горлом у воло
    48) Втрапив та ще й надавив, на важку покладаючись руку.
    49) Вістря навиліт крізь ніжну проткнулось Евфорбову шию,
    50) Тяжко він гримнув на землю, аж зброя на нім забряжчала.
    51) Кров’ю намокла чуприна, на коси Харіти подібна,
    52) Кучері пишні, злотом і сріблом примхливо повиті.
    53) Як садівник молоду вирощує парость оливи
    54) В затишнім місці, де б’є джерельна войа струмениста,
    55) І зеленіє те віття, й колишеться тихо під ніжним
    56) Подувом легких вітрів, і білим цвіте воно цвітом.
    57) Та налетить несподівано з буйною силою вихор,
    58) Вирве із грядки ту парость і кине тут же на землю.
    59) Так і, сина Пантоя, славетного списом Евфорба,
    60) Вбивши, Атрід Менелай почав з нього зброю знімати.
    61) Наче той лев, певен сили своєї гірський вихованець,
    62) Вихопить кращу корову із стада, що мирно пасеться,
    63) Й спершу зламає їй карк, тримаючи міцно зубами
    64) Дужими, потім розтерзані нутрощі з теплою кров’ю
    65) Жадібно всі пожирає; навкруг пастухи і собаки
    66) Здалеку галас великий зчиняють, але підступити
    67) Ближче не хочуть вони: блідий-бо їх острах проймає.
    68) Так же ні в кого з троян бажання не виникло в грудях
    69) Ближче зійтися тоді у бою з Менелаєм поважним.
    70) Славне озброєння зняти із сина Пантоя відразу
    71) Міг би Атрід, якби Феб-Аполлон йому тут не позаздрив.
    72) Гектора в бій він послав, Ареєві рівного мужа,
    73) Мента прибравши подобу, кіконських бійців полководця.

    74) До Пріаміда озвавшись, він слово промовив крилате:

    75) «Гекторе, ти недосяжне догнать пориваєшся нині —
    76) Коней баских Еакіда хороброго! Смертним-бо людям
    77) Впоратись важко із ними та їх запрягать в колісницю,
    78) Крім лиш Ахілла, що мати безсмертна його породила.
    79) А Менелай войовничий, син мужній Атрея, тим часом.
    80) Тіло Патрокла стерігши, найкращого з воїв троянських
    81) Вбив Пантоща Евфорба й відваги палкої позбавив».

    82) Мовив це бог, і знов до людської борні повернувся.
    83) Гектору ж смуток страшний охмарнілу окрив його душу.
    84) Пильно поглянув по шерегах він бойових і побачив,
    85) Як той озброєння славне знімає, а цей непорушно
    86) Мертвий лежить, і кров із одкритої рани струмує.
    87) Виступив Гектор тоді, блискучою сяючи міддю,
    88) І на весь голос гукнув, на Гефестове схожий невгасне
    89) Полум’я. Крик цей гучний не пройшов повз увагу Атріда.
    90) Тяжко зітхнувши, звернувсь до свого він одважного серця:

    91) «Горе мені! Якщо з цим я чудовим озброєнням разом
    92) Кину Патрокла, що смертю поліг задля честі моєї,
    93) Чи не осудить мене, це побачивши, хтось із данаїв?
    94) А як, соромлячись їх, на троян і на Гектора вийду
    95) Сам я один, то ворожі мужі мене зразу оточать.
    96) Лави троян-бо Гектор веде сюди шоломосяйний.
    97) Тільки навіщо оцим своє миле тривожу я серце?
    98) Хто проти божої волі із мужем змагатися вийде,
    99) Любим для бога, лихої зазнає біди незабаром.
    100) Тим-то мене не осудить за те ні один із данаїв,
    101) Що перед Гектором я відступив, — бо од бога він б’ється.
    102) От якби зараз Еанта знайти мені з голосом дужим,
    103) Разом пішли б ми тоді, бойову спогадавши відвагу,
    104) Хоч би боги й не сприяли нам, тільки б Патроклове тіло
    105) Вирвати нам для Ахілла, — було б то лихо найменше».

    106) Поки отак у серці і мислях своїх міркував він,
    107) Лавами військо троян надійшло, їх очолював Гектор.
    108) І відступив Менелай, залишивши Патроклове тіло
    109) Й часто назад оглядаючись, наче той лев пишногривий,
    110) Що пастухи і собаки його від кошари списами
    111) Й криками геть відганяють, а серце відважне у грудях
    112) Раптом холоне, і змушений він із обійстя тікати.
    113) Так від Патрокла тоді відступив Менелай русокудрий.
    114) Лав досягнувши своїх, він спинивсь і назад оглянувся,
    115) Теламоніда Еанта очима шукаючи всюди.
    116) Раптом його він побачив на лівім крилі бойовища, —
    117) Товаришів підбадьорював той, укріпляючи дух їм:
    118) Жахом-бо Феб-Аполлон їм наповнив серця нездоланним.

    119) Швидко підбіг Менелай до Еанта і так йому мовив:

    120) «Друже Еанте, біжім за Патрокла полеглого збройно
    121) Битися! Може, Ахіллові хоч би оголене тіло
    122) Ми принесем: зняв-бо зброю вже Гектор шоломосяйний».

    123) Мовивши так, він Еанту відважному дух підбадьорив.
    124) Той тоді вийшов із лав, і з ним Менелай русокудрий.
    125) Гектор же тіло Патрокла волік, озброєння славне
    126) Знявши, щоб одрубать йому голову гострою міддю,
    127) Трупа ж самого троянським собакам віддати в поживу.
    128) Близько Еант підійшов, свій щит піднявши, як вежу.
    129) Гектор назад відступив і, між лав замішавшися, скочив
    130) На колісницю свою, а троянам зброю чудову
    131) В місто віддав однести — на славу для себе велику.
    132) В час той Еант, широким щитом прикриваючи тіло
    133) Менойтіада, спинився над ним, як над дітьми левиця,
    134) Що, левенят нерозумних виводячи, раптом у лісі
    135) Стріне мисливців, і, впевнена в силі своїй, гордовито
    136) Брови на лобі нахмурить, і трохи примружує очі.
    137) Так зупинився й Еант над тілом Патрокла-героя.
    138) З другого боку Атрід Менелай, Ареєві любий,
    139) Став над убитим, у грудях великий ховаючи смуток.

    140) Главк, Гіпполохів син, — полководець лікійських загонів,
    141) Глянув спідлоба на Гектора й мовив до нього з докором:

    142) «Гекторе, мужній на вигляд, в бою ж поступаєшся часом!
    143) Слава даремно вважає відважним тебе, боягуза!
    144) Час-бо подумать тобі, як місто своє і •Жердиню
    145) Сам захищатимеш ти із людьми, що родилися в Трої?
    146) Тож із лікіян ніхто вже не піде тепер на данаїв
    147) Битись за місто. Хоча б безупинно й невтомно змагався
    148) Ти у боях з ворогами, — яка тобі буде подяка?
    149) Як в бойовій колотнечі врятуєш, нещасний, простого
    150) Мужа, коли Сарпедона, товариша вірного й гостя,
    151) Кинув у битві, аргеям у здобич лишивши й поживу?
    152) Друга, який за життя так багато корисного вдіяв
    153) Місту й тобі! А його від собак ти не смів захистити!
    154) Хто із лікійських мужів готов мене слухати, разом
    155) їдьмо додому! Згубна для Трої настала година!
    156) Більше було б у воїв троянських одважної сили,
    157) Запалу в грудях, що з ними, завзято б’ючись за вітчизну,
    158) Труд і змагання на себе приймають мужі войовничі, —
    159) Скоро б Патрокла тоді затягли ми за мур Іліона.
    160) А опинивсь би в великім він місті державця Пріама,
    161) Навіть і мертвий, та вирваний нами з жорстокого бою,
    162) Скоро й аргеї озброєння славне вождя Сарпедона
    163) Нам віддали б, та й його привезли б ми за мур Іліона.

    164) Тут-бо соратник лежить найславнішого з воїв аргейських,
    165) Що з кораблями приплив і загоном соратників вірних.
    166) Але Еанта, духом великого, ти не одваживсь
    167) Виждати, дивлячись в очі йому в бойовій колотнечі,
    168) Ані змагатися з ним, адже він набагато сильніший».

    169) Глянув спідлоба й сказав тоді Гектор шоломосяйний:

    170) «Главку, що сталось? Щось надто зухвало ти став розмовляти!
    171) Друже ти мій! А я ж то вважав тебе найрозумнішим
    172) Серед усіх, що в Лікійській країні живуть буйноплідній.
    173) Нині ж розумним тебе не назву, бо говориш ти, ніби
    174) Виждать в бою на Еанта-велетня я не наваживсь.
    175) Ні, ані січі, ні тупоту кінського я не боюся.
    176) Дужча від нас, проте, воля егідодержавного Зевса.
    177) Він настрашить і хороброго й легко звитяги позбавить
    178) Навіть тоді, коли сам перед тим спонукав його битись.
    179) Йди-но до мене, мій друже, стань ближче й побачиш на ділі,
    180) Чи цілий день я таким, як ти кажеш, лишусь полохливим,
    181) Чи кому-небудь з данаїв, який би не був він завзятий,
    182) Наміру не відіб’ю боронити Патроклове тіло».

    183) Мовивши так, до троян він голосом дужим покликнув:

    184) «Гей, ви, трояни, лікійці й дарданські бійці рукопашні!
    185) Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу,
    186) Бийтеся, поки вдягну бездоганного зброю Ахілла
    187) Вславлену, що я здобув, убивши Патроклову силу».

    188) Після цих слів одійшов тоді Гектор шоломосяйний
    189) З бою жахливого. Кинувсь він бігти, напруживши м’язи
    190) Ніг своїх бистрих, і, трохи пробігши, догнав незабаром
    191) Товаришів, що несли Пелідову зброю славетну.
    192) Від многослізного бою далеко він зброю міняє:
    193) Зняту із себе троянам оддав однести войовничим
    194) До Іліона священного, сам одягнувши нетлінну
    195) Зброю Ахілла Пеліда, що в давні часи його батьку
    196) Подарували небесні богове, а той, постарівши,
    197) Сину віддав. Та в зброї тій старості син не діждався.

    198) Вгледів лише з висоти олімпійської Зевс хмаровладний,
    199) Що одягає вже Гектор Пеліда божистого зброю,
    200) 11, головою хитнувши, у серці своєму промовив:

    201) «О жалюгідний! Ти й гадки не маєш, як близько від тебе
    202) Смертна година! От ти одягнув уже зброю нетлінну
    203) Мужа найкращого, що перед ним усі інші тремтіли.
    204) Друга його ти убив, могутнього, з лагідним серцем,
    205) І недостойно зірвав з голови і з плечей його славну
    206) Зброю. Нині надам я тобі ще великої сили,
    207) Але зате із війни ти не вернешся більше додому,
    208) Не принесеш Андромасі славетної зброї Пеліда».

    209) Мовив це й темної рухом брови ще підтвердив Кроніон.
    210) Гектору зброю зробив до плеча. Страшний, войовничий
    211) В нього Арей увійшов. Наповнилось сили й відваги
    212) Тіло його. Пішов він до славних союзників Трої
    213) З криком гучним. Перед лавами їх він з’явився в блискучім
    214) Сяйві нетлінної зброї великого духом Пеліда.
    215) Всіх він обходив і кожному дух підбадьорював словом —
    216) Главкові й Хромію з ним, Медонтові ще й Терсілоху,
    217) Астеропеєві, та Гіппотоєві, та Дейсінору,
    218) Форкію, Местлу й Енному, що з птичого льоту віщує, —
    219) Всіх підбадьорював він і слово їм мовив крилате:

    220) «Слухайте, сотні сусідніх племен і союзників наших!
    221) Я не числа в вас шукав, не в кількості мав я потребу,
    222) До Іліона із ваших країв закликаючи воїв, ,

    223) А закликав вас на те я, щоб наших дружин із дітками
    224) Ви боронили ретельно від рук войовничих ахеїв.
    225) Тим-то й дарами, і всяким виснажую я постачанням
    226) Люд свій, щоб в кожному з вас відвагу підносити мужню.
    227) Тож оберніться до ворога прямо, й одно з двох — загибель
    228) Чи порятунок, — інших розмов на війні не буває.
    229) Хто з вас Патрокла, хай мертвого, винесе з бою й троянам,
    230) Коней впокірникам, дасть, .перед ким і Еант не устоїть, —
    231) Я тому здобичі дам половину, собі залишивши
    232) Другу. А славу зі мною він однакову здобуде».

    233) Так він сказав, і рушили прямо вони на данаїв,
    234) Високо знявши списи. Велика зросла в«них надія
    235) Вирвать з Байтових рук Патрокла убитого тіло.
    236) Дурні! Дихання життя у них багатьох одібрав він.
    237) До Менелая, в бою голосного, Еант тоді мовив:

    238) «О Менелаю мій, паростку Зевсів, не дуже надіюсь
    239) Я на повернення наше з тобою з війни у вітчизну.
    240) Отже, турбуюсь тепер я не так за Патроклове тіло, —
    241) Що незабаром троянських собак і птахів нагодує, —
    242) Як про свою я турбуюся голову, щоб не позбутись,
    243) Та про твою. Тож хмарами бою окрив нас довкола
    244) Гектор, загибель страшна нас обох звідусіль оточила.
    245) Клич, проте, кращих данайських бійців, — може, хтось нас почує!»

    246) Так він сказав, і послухав його Менелай гучномовний.
    247) Голосно крикнув тоді, щоб данаям усім було чути:

    248) «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду!
    249) Ви, що з Атрідами, із Агамемноном вкупі й зі мною
    250) Коштом народним п’єте й порядкуєте кожен загоном
    251) Люду свого, а Зевс посилає вам шану і славу!
    252) Важко мені розпізнати тепер, у якому загоні
    253) Хто з вас вождем: занадто-бо полум’я бою палає.

    254) Краще прийдіть ви самі і пройміться обурення гнівом,
    255) Що дістається собакам троянським Патрокл у забаву».

    256) Так він сказав, і Ойлеїв Еант почув його бистрий.
    257) Перший до нього прорвавсь крізь шал сум’яття бойового;
    258) [доменей вслід за ним та ще Ідоменея товариш
    259) Біг, Меріон, Еніалію-мужоубивцеві рівний.
    260) Інших вождів чи міг би хто всі імена пригадати
    261) Тих, що до участі в битві вели після того ахеїв!

    262) Лавами рушили перші трояни, а вів їх сам Гектор.
    263) Так, наче в гирлі ріки, що повниться Зевса дощами,
    264) Хвиля бурхлива іде супроти течії, й прибережні
    265) Скелі аж стогнуть навколо під натиском сивого моря, —
    266) З криком таким наступали трояни. Тим часом ахеї
    267) Круг Менойтіда стояли, єдиним палаючи духом,
    268) Огородившись стіною щитів міднокутих. Навколо
    269) Сяйних шоломів Кроніон могутній розлив густо-темну
    270) Хмару. Не був Менойтід йому ще за життя осоружний,
    271) В дні, коли той Ахілла соратником був Еакіда.
    272) Не допустив він, щоб тіло Патрокла собакам троянським
    273) Здобиччю стало, й на поміч йому він підняв його друзів.

    274) Спершу трояни тіснить почали бистрооких ахеїв.
    275) Тіло лишивши, ті стали тікать. Та не вбили нікого
    276) Зарозумілі трояни, хоч дуже хотіли, лиш трупа
    277) Поволокли. Та недовго далеко від нього ахеї
    278) Ще залишались. Назад відігнав незабаром ворожі
    279) Лави Еант, що після бездоганного сина Пелея
    280) Виглядом, як і ділами, усіх перевищив данаїв.
    281) Кинувся він повз лави передні, відвагою схожий
    282) На роз’ярілого вепра, що в горах оточений псами
    283) Й ловчими, легко круг себе в ущелинах їх розкидає.
    284) Так же й Еант осяйний, благородного син Теламона,
    285) Кинувся поміж троян і легко розсипав їх лави,
    286) Що оточили Патрокла, палаючи сильним бажанням
    287) В місто його волокти і тим славу для себе здобути.

    288) Вже Гіппотой, осяйний син Лета пелазга, за ногу
    289) Тіло Патрокла волік по полю жорстокої битви.
    290) Ременем міцно м’язи йому при стопі обв’язавши,
    291) Ректору й іншим троянам на радість. Та люта загибель
    292) Нагло прийшла, і ніхто не поміг, хоч всі дуже хотіли.
    293) Син Теламонів Еант крізь натовп наскочив на нього
    294) І в міднощокий шолом врукопаш його списом ударив,
    295) Гострим уражений ратищем, тріснув шолом густогривий,
    296) Міццю долоні Еанта і списом великим пробитий,
    297) І заструмів уздовж списа мозок кривавий з тієї
    298) Рани страшної, і сила покинула воїна, й зразу

    299) Ногу Патрокла, відважного серцем, із рук він на землю
    300) Виронив. Сам же на тіло убитого ницьма звалився
    301) Одаль Ларіси буйнородючої, дяки не склавши
    302) Любим батькам своїм. Короткочасним життя його стало,
    303) Скорене списом безжальним Еанта, великого духом.

    304) Гектор тоді на Еанта блискучим замірився списом.
    305) Той же, побачивши це, від ратища мідного вчасно
    306) Вбік ухиливсь. Спис у Схедія втрапив, окрасу фокеїв,
    307) Сина Іфіта, великого-духом. А той в Панопеї
    308) Славній мав і оселю, і владу над людом численним.
    309) Саме в ключицю його він ударив, і тої ж хвилини
    310) Прямо навиліт пройшло під плечем його мідяне вістря.
    311) Тяжко він гримнув об землю, аж зброя на нім забряжчала.

    312) В час той Еант посеред живота своїм списом ударив
    313) Форкіна, сина Фенопа, який захищав Гіппотоя.
    314) Броні опуклість пробивши, утробу ратище мідне
    315) Враз пройняло. І впав він, хапаючи землю руками.
    316) Тут відступили і лави передні, й осяйливий Гектор.
    317) Відволокли тоді з криком великим аргеї убитих —
    318) Форкіна й з ним Гіппотоя, і зброю з їх пліч познімали.

    319) Так би й тікали трояни від любих Арею ахеїв
    320) До Іліона, подолані всі малодушністю злою.
    321) Славу придбали б аргеї усупереч Зевсовій волі,
    322) Силою й міццю своєю. Та сам Аполлон в тій годині
    323) Дух у Енея підняв, Періфанта подобу прибравши,
    324) Сина Епіта. Той при дворі його батька «тарого
    325) Так і постарів окличником, щирої приязні повним.
    326) В постаті цій Аполлон, син Зевса, до нього промовив:

    327) «Як ви, Енею, могли б проти божої волі високий
    328) Свій Іліон врятувати? Вже бачив я, правда, як інші,
    329) Силою й міццю своєю боронячи край свій, на власну
    330) Мужність лише покладались, хоч воїв було небагато.
    331) Вам же сам Зевс над данаями повну здобути звитягу
    332) Дуже бажає. А ви тремтите і не йдете до бою».

    333) Так він сказав. Дальносяжця Еней упізнав Аполлона,
    334) Щойно побачив. Озвавсь він до Гектора й голосно крикнув:

    335) «Гекторе й інші вожді і троян, і союзників наших!
    336) Сором, як будем тікати від любих Арею ахеїв
    337) До Іліона, подолані всі малодушністю злою.
    338) Нині наблизивсь до мене один із богів і підтвердив —
    339) Зевс, промислитель верховний, нам буде в бою оборонцем.
    340) Йдім же сміліш на данаїв, щоб їм не вдалося безкарно
    341) До кораблів своїх з мертвим умкнути Патрокловим тілом».

    342) Так він сказав, і кинувся з шерегу, й став попереду.
    343) 1 обернулись трояни та й рушили враз на ахеїв.

    344) Списом ударив Еней Леокріта, що був Арісбанта
    345) Сином і вірним у битвах товаришем був Лікомеда.
    346) Жалем до друга пройнявсь Лікомед, Ареєві любий,
    347) Став біля вбитого й, списом блискучим своїм замахнувшись,
    348) Апісаона прошив Пппасіда, керманича люду,
    349) Під передсердям, в печінку, й коліна у нього зомліли.
    350) Із Пеонії буйнородючої в Трою прибувши,
    351) Воїном кращим вважавсь він за Астеропеєм завзятим.

    352) Жалем пройнявсь тоді Астеропей, Ареєві любий,
    353) Кинувся він на данаїв, бажаючи битись завзято.
    354) Та нічого не встиг. Щитами круг тіла Патрокла
    355) Огородились вони, щетинячись грізно списами.
    356) Воїв обходив Еант і давав їм належні накази.
    357) Не відступать від Патрокла убитого всіх закликав він,
    358) Не вириватися з лав, не битись від інших окремо,
    359) А коло тіла триматися близько й боротись завзято.
    360) Так їм Еант наказував, велетень, і багрянилась
    361) Кров’ю земля пурпуровою, й купами падали трупи
    362) Воїв троянських та силою гордих союзників вірних,
    363) Як і данайських бійців, що теж не без крові боролись,
    364) Тільки їх гинуло значно менше: вони-бо старались
    365) Поміч подать один одному в час небезпеки лихої.

    366) Так, наче полум’я, битва між ними палала. Сказати б,
    367) Не залишилося більше ні сонця, ні місяця в небі —
    368) Пітьма така огорнула тоді бойовище, де кращі
    369) Вої стояли навкруг убитого сина Менойта.
    370) Інші ж трояни та всі в наголінниках мідних ахеї
    371) Билися вільно під небом ясним; навкруги променіло
    372) Сонячне сяйво; ніде не видно було ні хмарини —
    373) Ні над полями, ні в горах. Із перепочинками бились,
    374) Стоячи одаль одні проти одних, здаля уникали
    375) Стогнучих стріл. А хто посередині був, ті од битви
    376) Й пітьми терпіли, і гинули там од нещадної міді
    377) Вої найкращі. Тим часом двоє мужів войовничих,
    378) Славні брати Фрасімед з Антілохом, ще навіть не чули,
    379) Що бездоганний Патрокл загинув. Обидва вважали,
    380) Що він живий і з троянами б’ється у лавах передніх.
    381) Щоб від загибелі й відступу воїв своїх врятувати,
    382) Здалеку бились вони, як наказував батько їх Нестор,
    383) Ще їх у бій виряджаючи від кораблів чорнобоких.

    384) Так цілий день вирувала між ними страшна колотнеча
    385) Звади великої. Втома нестерпна і піт безупинний
    386) Воям весь час і очі, й гомілки, і руки, й коліна,
    387) Й ступні зісподу всім заливали, що бились над мертвим
    388) Другом шляхів бойових швидкого онука Еака.

    389) Так, наче шкуру велику з бика, наповнену жиром,
    390) Людям своїм доручає господар як слід розтягнути,
    391) Ті ж, ухопившись за неї і ставши навкруг, на всі боки
    392) Тягнуть її, і з неї вологість виходить із жиром,
    393) Поки від спільних зусиль поволі розтягнеться шкура.
    394) Так же туди і сюди на малому просторі тягнули
    395) Тіло ті й другі. Трояни його затягнуть сподівались
    396) До Іліона, твердині високої, вої ж ахейські —
    397) До кораблів глибодонних. Страшна колотнеча точилась
    398) Круг його тіла. Ні войовничий Арей, ні Афіна
    399) Бою того б не картали, хоча б на бійців і гнівились.

    400) Так того дня обтяжливий труд для людей і для коней
    401) Зевс розпростер над Патроклом. Тим часом Ахілл богосвітлий
    402) Досі ще навіть не знав про Патроклову смертну загибель.
    403) Бо аж під муром троянським точилася битва, далеко
    404) Від кораблів бистрохідних. Не смерті-бо він сподівався
    405) Друга свого, а думав, той дійде до брами міської
    406) Й вернеться цілий-здоровий. Не сподівався й того він,
    407) Щоб Іліон — чи без нього, чи й з ним — міг Патрокл зруйнувати.
    408) На самоті про це часто від матері чув він своєї,
    409) Що сповіщала про задуми Зевса великого потай.
    410) Та про нещастя, що сталось, нічого йому не сказала
    411) Мати й що має загинуть товариш його найлюбіший.
    412) Ті ж, над полеглим підносячи рзтиш загострених безліч.
    413) В сутичках безперестанних один проти одного бились.
    414) Дехто в той час виголошував з мідянозб^ойних ахеїв:

    415) «Друзі, не буде нам слави, якби ми відціль повернулись
    416) До кораблів глибодонних. Нехай тут усіх нас поглине
    417) Чорна земля! Для нас це краще було б набагато,
    418) Ніж цього мужа, впокірникам коней троянам дозволить
    419) В місто своє волокти і цим славу для себе здобути».

    420) Дехто й з троян, душею могутніх, викрикував гучно:

    421) «Друзі, якщо нам судьба біля цього загинути мужа
    422) Разом отут, то й тоді хай із бою ніхто не тікає!»

    423) Дехто вигукував так, і міцніла у кожного сила.
    424) Так вони бились тоді, і підносився гуркіт залізний
    425) Аж до небес мідяних крізь безплідні ефіру простори.
    426) Коні ж баскі Еакіда жорстокого осторонь бою
    427) Плакали, дивлячись, як їх візничий у пил подорожній
    428) Впав од долоні потужної Гектора-мужозвитяжця.
    429) Доблесний Автомедонт, могутнього син Діорея,
    430) То батогом ляскотливим їм боки постьобував шпарко,
    431) То умовляв лагідненько, то лайкою сипав крутою.
    432) Коні ж не хтіли іти ні на простір ясний Геллеспонту
    433) До кораблів глибодонних, ні в бій повертать до ахеїв,

    434) А нерухомо стояли, неначе надгробок камінний.
    435) Що на могилі померлого мужа чи жінки становлять, —
    436) Так при чудовому повозі й коні стояли недвижно, —
    437) Голови вниз похиливши. 1 з вій їх довгастих на землю
    438) Капали сльози гарячі від жалю і смутку гіркого
    439) За їх візничим полеглим. І гриви їх пишні обабіч
    440) Ярем, з ошийників долі упавши, в пилюці бруднились.

    441) Кінський побачивши плач, до них жалем пройнявся Кроніон
    442) І, головою хитаючи, в серці своєму промовив:

    443) «Бідні ви! Нащо Пелеєві ми віддали вад, вождеві,
    444) Смертному мужеві, вас, не старіючих вічно, безсмертних!
    445) Чи не на те, щоб з людьми ви бездольними горя зазнали?
    446) Серед усього живого, що дихає й ходить по світі,
    447) Годі шукати когось, хто б нещасніший був за людину.
    448) Не доведеться на вас і на повозі вашім оздобнім
    449) Гектору їздити, сину Пріама, — цього не дозволю.
    450) Тож чи не досить, що зброю забрав і пишається нею?
    451) Вам же я силою сповню коліна й серця, щоб із бою
    452) Автомедонта могли врятувать і доставити цілим
    453) До кораблів глибодонних. Дам славу й троянам — вбивати
    454) Воїв, аж поки вони кораблів добропалубних дійдуть,
    455) Сонце за обрій зайде, і пітьма настане священна».

    456) Мовлячи так, надихнув він коням великої сили.
    457) З грив своїх порох на землю струсившії, відразу помчали
    458) З повозом швидко вони між троянських рядів і ахейських.
    459) Автомедонт же, за другом сумуючи, бився завзято.
    460) Кіньми притьма налітав, мов на гусячу зграю шуліка.
    461) Легко, проте, уникав він напору троян сум’ятливих,
    462) Легко вривався й назад у їх юрми густі і тіснив їх.
    463) Гонячись за ворогами, не вбив з них, проте, він нікого.
    464) Сам-бо один він не міг на священній своїй колісниці
    465) Битися списом і разом швидкими орудувать кіньми.
    466) Тільки увечері пізно побачив його там товариш
    467) Алкімедонт, що був сином Лаерка і внуком Гемона.
    468) Автомедонтові він, за повозом ставши, промовив:

    469) «Автомедонте, хто із богів надихнув тобі в груди
    470) Цю безрозсудну пораду, твій розум ясний відібравши?
    471) Як це ти можеш один із троянами в лавах передніх
    472) Битися? Твій-бо товариш поліг, Еакідову ж зброю
    473) Гектор на плечі узяв і гордо пишається нею».

    474) Автомедонт же сказав йому в відповідь, син Діорея:

    475) «Алкімедонте, хто із інших ахеїв спроможний
    476) Коней безсмертних, як ти, об’їжджати й орудувать ними,
    477) Окрім Патрокла, порадника, рівного богові, поки
    478) Він ще живий був? Та доля і смерть його нині спостигли.

    479) Отже, візьми ти у мене батіг цей і разом блискучі
    480) Віжки, а я з колісниці зійду й воюватиму піший».

    481) Так він сказав. 1, скочивши вмить в бойову колісницю,
    482) Алкімедонт ухопив і батіг свій, і віжки блискучі,
    483) Автомедонт же зійшов, їх побачив осяйливий Гектор
    484) 1 до Енея, що близько стояв, звертаючись, мовив:

    485) «Славний Енею, троян міднозбройних пораднику вірний!
    486) Бачу я коней баских прудконогого внука Еака,
    487) Знову з’явились вони у бою, лиш візничі нездатні.
    488) Міг би тих коней я в них захопити, якщо своїм серцем
    489) Ти побажаєш, — як разом на них нападем, не посміють
    490) Вийти назустріч вони і до бою кривавого стати».

    491) Так він сказав. Не перечив і син благородний Анхісів.
    492) Рушили прямо обидва, прикривши рамена щитами ,
    493) З шкіри сухої й твердої, оббитої міддю навколо.
    494) З ними і Хромій тоді, і Арет, на безсмертного схожий,
    495) Разом пішли. Плекали надію вони в своїм серці
    496) Вбить тих обох і коней тоді захопить крутошиїх.
    497) Дурні! Без крові не суджено їм повертатися з битви
    498) З Автомедонтом. А він, помолившися батькові Зевсу,
    499) Мужністю й силою серце наповнив своє спохмурніле.
    500) Алкімедонтові, другові вірному, так він промовив:

    501) «Алкімедонте, не став своїх коней далеко від мене,
    502) Хай я за спиною чую їх дихання. Мабуть, не зменшить
    503) Гектор, Пріамів нащадок, шаленого натиску, поки
    504) В руки не візьме свої пишногривих Ахіиювих коней,
    505) Нас повбивавши обох, і аргейські хоробрі загони
    506) Змусить тікать. Якщо в лавах передніх і сам не поляже».

    507) Так він сказав і покликав Бантів обох з Менелаєм:

    508) «Гей ви, Еанти, аргеїв вожді, і ти, Менелаю!
    509) Мертвого труп доручіть кому іншому з воїв хоробрих.
    510) Хай, обступивши його, захищають од вражих загонів,
    511) Ви ж нас, живих, захистіть од днини загибелі злої.
    512) Вийшли-бо вже проти нас на битву, що сльози приносить,
    513) Гектор з Енеєм, вожді троянського війська хоробрі.
    514) Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах.
    515) Списом ударю і я, а Зевс уже далі подбає!»

    516) Мовивши так, розмахнувсь і, свого довготінного списа
    517) Кинувши, втрапив Аретові в щит, на всі сторони рівний.
    518) Списа не стримав той щит, пройняло його міддю навиліт,
    519) В низ живота увійшов-бо він глибоко, пояс пробивши.
    520) Так наче муж буйносилий, сокирою гострою ззаду
    521) Вдаривши в карк поміж рогів крутих вола степового,
    522) М’язи йому розсіче, й той, підскочивши, падає важко, —
    523) Так же, підскочивши, навзнак упав і Арет тоді. Спис же,
    524) Вістрям в утробі хитаючись, всі розслабив суглоби.
    525) В Автомедонта ударив осяйливим ратищем Гектор.
    526) Той же, завбачивши це, ухилився од мідного списа, —
    527) Швидко нагнувся вперед, а ратище довге іззаду
    528) В землю встромилось, і пружно в повітрі хиталося древко
    529) Списа, аж поки могутній Арей відібрав його силу.
    530) Бій на мечах уже мали вони врукопаш розпочати,
    531) Та в войовничому запалі їх розлучили Еанти,
    532) Що на товариша заклик сюди крізь юрбу поспішили.
    533) І мимоволі жахнулись, і швидко назад подалися
    534) Гектор з Енеєм і Хромій, на бога безсмертного схожий,
    535) Тіло Аретове там залишивши лежати з пробитим
    536) Серцем. Автомедонт же, Ареєві буйному рівний,
    537) Зброю з Арета знімаючи, так з похвальбою промовив:

    538) «От я хоч трохи полегшив свій дух од нестерпного смутку
    539) За Менойтідом полеглим, хоч воїна слабшого вбив я».

    540) Так він сказав і, скривавлену зброю собі в колісницю
    541) Склавши, на неї вийшов і сам із ногами й руками,
    542) Кров’ю залитими, наче той лев, що бика роздирає.

    543) Знов над Патроклом жахлива тоді розпростерлася битва,
    544) І многослізна, й жорстока. Ту зваду збудила Афіна,
    545) З неба зійшовши на землю. Послав її Зевс громовладний
    546) Дух бадьорити данаям: до них-бо він серцем схилився.
    547) Мов пурпурову над смертними райдугу в небі високім
    548) Зевс простирає, віщуючи людям війни небезпеку
    549) Або зими незогрійної, що зупиняє людині
    550) Працю всю на землі і засмучує овні отари, —
    551) Так, в пурпурову закутавшись хмару, зійшла до ахеїв
    552) Діва Афіна і в кожному дух піднесла войовничий.
    553) Першому сину Атрея, стояв він до неї найближче,
    554) Для підбадьорення мужньому мовить вона Менелаю,
    555) Фенікса постать прибравши і голос до того ж дзвонистий:

    556) «Сором великий на тебе впаде, і ганьба, Менелаю,
    557) Буде навічна тепер, якщо вірного друга Ахілла
    558) Тут, біля мурів троянських, терзатимуть пси бистроногі!
    559) Отже, тримайся міцніше і воїв своїх підбадьорюй».

    560) В відповідь так їй сказав Менелай, у бою гучномовний:

    561) «Феніксе, батечку мій довгоденний! Якби ж то Афіна
    562) Силу дала мені й зброї навалу од мене відбила!
    563) Вийшов би радо тоді Патроклове я захищати
    564) Тіло, — так тяжко сумна його смерть мені вразила серце.
    565) Гектор же, полум’я сили жахливої повен, невтомно
    566) Міддю все нищить навколо, бо Зевс йому славу дарує».

    567) Так він сказав. Ясноока зраділа богиня Афіна,
    568) Що між богів він до першої неї з благанням звернувся,

    569) Й силу велику в плечі уклала йому і в коліна,
    570) Груди ж наповнила й серце йому зухвалістю мухи —
    571) Скільки не гонять її, вона повертається знову
    572) Тіло кусати: кров-бо людини така їй приємна!
    573) Вклала зухвалість таку вона в серце йому спохмурніле.
    574) Став біля тіла Патрокла й блискуче він ратище кинув.
    575) Жив у ту пору Подес між троянами, син Етіона.
    576) Сміливий муж і багатий; над всіх шанував його Гектор
    577) З-поміж троян, — товаришем учт йому був він і другом.
    578) Мав він тікати, та в пояс його Менелай русокудрий
    579) Раптом ударив і списом навиліт пройняв його мідним.
    580) Тяжко той гримнув об землю. Й Атрід Менелай русокудрий
    581) Тіло його від троян поволік до загонів ахейських.

    582) Гектору дух піднімав Аполлон, підійшовши до нього
    583) Й вигляд прибравши вождя Асіада Фенопа, що гостем
    584) Гектора був найлюбішим, а сам проживав в Абідосі.
    585) В постаті цій тоді мовив йому Аполлон дальносяжний:

    586) «Гекторе, хто тебе досі з ахеїв здолав би злякати?
    587) Нині ж тікаєш ти й від Менелая, який списоборцем
    588) Завжди слабким був. Тепер він один у троян викрадає
    589) Тіло Патрокла, вірного вбивши товариша твого,
    590) Кращого з воїв, Подеса, що сином вважавсь Етіона».

    591) Так він сказав, і чорною млою скорботи вповитий
    592) Гектор пройшов наперед у міднім одінні блискучім.
    593) Взяв тоді в руки егіду Кронід осяйну, торочками
    594) Пишно оздоблену, й, хмарами Іди верцАну вповивши,
    595) Блиснув, і громом ударив, егідою тою потрясши,
    596) І перемогу троянам послав та втечу ахеям.

    597) Перший із бою тікати подавсь Пенелей-беотієць.
    598) Прямо вперед пориваючись, був у плече він ізверху
    599) Злегка поранений. Тільки до кості роздряпала тіло
    600) Полідамантова зброя, хоч списа і зблизька він кинув.
    601) Зблизька і Гектор у руку над кистю ударив Леїта,
    602) Алектріонові сина, й той мусив облишити битву.
    603) Кинувсь тікать, озираючись, він, вже не мавши надії
    604) Втримати списа в руках і, як досі, з троянами битись.
    605) Гектора, що за Леїтом погнався, тим часом настигши,
    606) Ідоменей над соском по броні у груди ударив.
    607) Та біля вістря зламалося ратище довге. Трояни
    608) Голосно скрикнули. Гектор націливсь тоді в Девкаліда
    609) Ідоменея, що вийшов на повіз. Та, схибивши трохи,
    610) Вразив Койрана, що був Меріона супутцем-візничим,
    611) Мужа, прибулого з ним із будовами славного Лікта.
    612) Пішки спершу до Трої прийшов з кораблів крутобоких
    613) Ідоменей і велику троянам віддав би звитягу,
    614) Та незабаром Койран йому коней пригнав прудконогих.
    615) Світлом для нього він став, загибелі день одвернувши,
    616) Сам же життя загубив од Гектора-мужозвитяжця.
    617) Той його в щелепу, близько від вуха ударив і списом
    618) Вибив зуби йому, язик розрубавши надвоє.
    619) З повоза випав Койран і виронив віжки на землю.
    620) Та Меріон нахиливсь, і, з землі їх піднявши руками,
    621) Ідоменееві швидко подав, і до нього промовив:

    622) «Коней хутчіше жени до своїх кораблів бистрохідних.
    623) Бачиш ти й сам, перемогу здобудуть тепер не ахеї!»

    624) Так він сказав. Девкалід пишногривих погнав тоді коней
    625) До кораблів глибодонних. І острах обняв йому серце.

    626) Від Менелая, проте, і Еанта, великого духом,
    627) Зевс не втаїв, що звитягу мінливу дає він троянам.
    628) Перший озвався до них великий Еант Теламоній:

    629) «Горе нам! І найдурнішій людині тепер зрозуміло,
    630) Що всемогутній наш батько, сам Зевс помагає троянам:
    631) Всі-бо їх стріли й списи досягають мети, хто б не кинув —
    632) Добрий боєць чи поганий, — сам Зевс їх летом керує.
    633) Наші ж летять навмання і падають марно на землю.
    634) Тож поміркуймо тепер, щоб найкращий придумати спосіб,
    635) Як нам Патроклове тіло відбить і поверненням скорим
    636) Товаришам своїм любим сподівану радість подати.
    637) Дивляться пильно на нас вони в смутку, не певні, чи зможем
    638) Гектора-мужозвитяжця і рук його міць нездоланну
    639) Стримати ми, й до човнів чорнобоких почнемо тікати.
    640) Хоч би знайшовся товариш, що звістку б відніс якнайшвидше
    641) До Пелеїда, він-бо, гадаю, ще й досі не знає
    642) Вісті сумної, що впав у бою його любий товариш.
    643) Тільки нікого не можу побачити я між ахеїв, —
    644) Темною хмарою всі — і люди, і коні вповиті.
    645) Зевсе, наш батьку! Розвій оту хмару над дітьми ахеїв,
    646) Небо кругом проясни, щоб бачити все нам очима,
    647) І погуби нас при світлі, якщо вже бажаєш губити».

    648) Так він сказав у сльозах, і жаль його батькові стало.
    649) Темряву він одігнав і хмару навколо розвіяв,
    650) Сонце засяяло знов, і вся освітилася битва.
    651) До Менелая, в бою голосного, Еант тоді мовив:

    652) «Глянь, Менелаю, паростку Зевсів, чи є де живий ще
    653) Несторів син Антілох, душею своєю могутній,
    654) Хай до Ахілла відважного він побіжить якнайшвидше
    655) І сповістить, що загинув товариш його найлюбіший».

    656) Так він сказав. Не перечив йому Менелай гучномовний
    657) І тої ж миті подався у путь, наче лев од кошари,
    658) Де від людей і собак відгризаючись, він натрудився;

    659) Ті не давали йому до волового жиру допастись,
    660) Цілу вартуючи ніч; він же, свіжого прагнучи м’яса,
    661) Рвався вперед, але марно: із рук-бо безстрашних на нього
    662) З свистом летіли потоком густим і списи зловорожі,
    663) І пломінкі смолоскипи, що жахом проймали пекучим,
    664) І на світанку відходив він геть із засмученим серцем.
    665) Так від Патрокла тоді Менелай, у бою гучномовний,
    666) Йшов неохоче. Боявся-бо він, що огорне ахеїв
    667) Страх непоборний і труп ворогам вони в здобич покинуть.
    668) До Меріона й Еантів обох він почав говорити:

    669) «Гей ви, Еанти, аргеїв вожді, і ти, Меріоне!
    670) Чи не пора нам Патрокла нещасного лагідну вдачу
    671) Нині згадати? Яку виявляв він до кожного щирість.
    672) Поки живий був! Та доля і смерть його нині спостигли».

    673) Мовивши так, одійшов од них геть Менелай русокудрий,
    674) Дивлячись пильно навкруг, як орел, про якого говорять,
    675) Що з-між усіх піднебесних птахів його зір найгостріший.
    676) Високо в небі ширяючи, бистрого він не прогледить
    677) Зайця, що десь під кущем притаївсь густолистим, і, раптом
    678) Впавши на нього, хапає у кігті, й життя позбавляє.
    679) Так і твої, Менелаю, годованцю Зевсів, яскраві
    680) Очі навколо усюди по лавах зорили ахейських,
    681) Чи не покажеться Несторів син, ще живий, поміж воїв.
    682) Раптом його він побачив на лівім крилі бойовища —
    683) Товаришів підбадьорював той, укріпляючи дух їм.
    684) Тож, підійшовши до нього, сказав Менелай русокудрий:

    685) «Паростку Зевсів, сюди підійди, Антілоху! Почуєш
    686) Вістку сумну, що бодай-бо ніколи вона не справдилась!
    687) Сам ти, гадаю, тепер на власні вже очі побачив
    688) І зрозумів, що данаям біду божество посилає,
    689) А перемогу троянам. Патрокл, найславніший з ахеїв,
    690) Смертю поліг, і данаїв журба охопила велика.
    691) Тож до Ахілла біжи — на човнах розказати ахейських
    692) Все, що тут сталось, — нехай на човні порятує хоч голе
    693) Тіло, озброєння ж Гектор ізняв з нього шоломосяйний».

    694) Так він сказав. Антілох аж жахнувся, слова ті почувши.
    695) Довго стояв він, цілком онімілий, гіркими сльозами
    696) Сповнились очі, і голосу дужого зразу позбувся.
    697) Та не лишив він, проте, Менелаєвих слів без уваги,
    698) Швидко побіг, Лаодокові зброю свою передавши,
    699) Свому супутцю, що коней тримав при нім однокопитих.

    700) Всього в сльозах понесли його ноги проворні із битви
    701) Сину Пелея Ахіллові вість передати немилу.
    702) Не захотілось тобі, Менелаю, годованцю Зевсів,
    703) Товаришів боронити у скруті лихій, де покинув
    704) їх Антілох, і туга пілосян важка охопила.
    705) Посланий був на підтримку до них Фрасімед богосвітлий,
    706) А Менелай тоді швидко подавсь до Патрокла-героя,
    707) Біля Еантів спинився і слово таке до них мовив:

    708) «До кораблів бистрохідних того я послав чоловіка
    709) Вістку Ахіллу подать прудконогому. Не сподіваюсь
    710) Все ж я приходу його, хоч який він на Гектора гнівний.
    711) Як без свого він озброєння буде з троянами битись?
    712) Тож поміркуймо тепер, щоб найкращий придумати спосіб,
    713) Як нам Патроклове тіло відбити й самим повернутись,
    714) Кери уникнувши й смерті в жорстокій з троянами битві».

    715) В відповідь мовив йому великий Еант Теламоній:

    716) «Все ти цілком справедливо сказав, Менелаю преславний!
    717) Вдвох з Меріоном нагніться і, швидко піднявши на себе,
    718) Тіло Патроклове з битви несіть. Ми ж обидва іззаду
    719) З Гектором будем божистим тоді і з троянами битись.
    720) Одноіменні і духом єдині не раз ми й раніше
    721) Поряд, плече у плече Ареєву лють відбивали».

    722) Так він сказав, і, високо понад землею піднявши,
    723) Тіло вони понесли. І скрикнули голосно ззаду
    724) Вої троянські, побачивши тіло в руках у ахеїв.
    725) Кинулись, наче ті пси, що вслід за пораненим вепром
    726) Мчать стрімголов уперед, молодих обганяючи ловчих,
    727) Рвуться шалено за ним, готові його розірвати.
    728) Та лиш повернеться він, на свою покладаючись силу,
    729) Жахом охоплені, врозтіч вони розбігаються раптом.
    730) Так і трояни — юрбою раніш за ахеями гнались,
    731) Вістрям списів улучаючи їх і мечів двоєсічних.
    732) Та лиш Еанти, спинившись, обличчям до них повертались,
    733) Блідли вони, і ніхто вже із них не насмілювавсь більше
    734) Кинутись знов уперед і за тіло Патроклове битись.

    735) Так, поспішаючи, вдвох несли вони тіло із битви
    736) До кораблів глибодонних. За ними страшний розгорявся
    737) Бій, мов пожар, що виник раптово й залюднене місто
    738) Полум’ям враз охопив, і валяться в порох будови
    739) В сяйві яскравім, а вітер ще більше вогонь роздуває,
    740) Так од завзяття мужів-списоборців і тупоту коней
    741) Гомін котивсь за героями, що поспішали до стану,
    742) Так наче мули міцні, потужну напруживши силу,
    743) По кременистій дорозі з високого тягнуть узгір’я
    744) Бантину довгу чи брус корабельний і дихають важко,
    745) Змучені втомою й потом, однак, уперед поспішають, —
    746) Так вони й тіло уважно несли. А за ними позаду
    747) Двоє Еантів тримались: як лісом поросле узгір’я
    748) Стримує води, пролігши упоперек їм по рівнині,
    749) І розбуялих потоків і рік течію нездоланну
    750) Може затримати й хвилі бурхливі її спрямувати
    751) Аж на рівнину, — та міць його хвиль тих здолати не може, —
    752) Так, тримаючись ззаду, Еанти весь час відбивали
    753) Натиск троян. А ті насідали, найбільше з них двоє
    754) Найсміливіших — Еней, син Анхіса, й осяйливий Ректор.
    755) Так наче хмарою зграя шпаків пронесеться і галок
    756) З криком страшенним, побачивши здалеку в ясному небі
    757) Яструба злого, що смерть маленьким несе пташенятам, —
    758) Так від Енея і Гектора воїни юні ахейські
    759) З криком страшенним тікали, про запал до бою забувши.
    760) І, утікаючи, в рові багато губили данаї
    761) Зброї чудової. Битва ж завзята кругом не вгавала.

    ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА. ПОДВИГИ МЕНЕЛАЯ. «Іліада». Гомер

    ЗМІСТ. «Іліада». Гомер

    НАСТУПНА СТОРІНКА. «Іліада». Гомер

    Комментарии закрыты.