• Реклама

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА. ПАТРОКЛІЯ.
«Іліада». Гомер

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА. ПАТРОКЛІЯ. «Іліада». Гомер

1) Так вони за корабель добропалубний бились завзято.
2) Перед людським вожаєм Ахіллом Патрокл зупинився —
3) Сльози гарячі він лив, немов із джерел темноводих,
4) Що із-під скель, лиш козам досяжних, струмують темнисто.
5) Глянувши, жалем пройнявсь богосвітлий Ахілл прудконогий,
6) Зразу ж до нього озвався і слово промовив крилате:

7) «Що це ти плачеш, Патрокле, немовби дівчатко маленьке,
8) Що за своєю матусею слідом біжить, і на руки
9) Проситься, й стримує матері кроки, й за плаття хапає,
10) Й дивиться в очі крізь сльози, аж поки на руки не візьме.
11) Ніжними так же, Патрокле, і ти умліваєш сльозами.
12) Чи з мірмідонян кому, чи мені розказати щось маєш?
13) Чи із далекої Фтії один ти почув яку звістку?
14) Кажуть, живий ще Менойт, син Акторів, батько твій рідний,
15) Ще і мій не помер, Пелей Еакід з мірмідонян.
16) Тужно було б нам обом, якби смерть їх од нас одібрала.
17) Чи не аргеями журишся, що задля свого зухвальства
18) Гинуть ганебно так біля своїх кораблів крутобоких?
19) Все-бо розказуй, в умі не ховай, щоб ми знали обидва».

20) Тяжко зітхнувши, Патрокл озвався до нього, комонник:

21) «Сину Пелеїв Ахілле, найбільша окрасо ахеїв!
22) Ти не гнівись, скорбота і так вже долає ахеїв.
23) Найсміливіші-бо вої, що билися досі завзято,
24) На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко.
25) В ранах од стріл Діомед, Тідеїв нащадок могутній,
26) Зранений теж Одіссей, списоборець, і з ним Агамемнон,
27) Рани страшної зазнав у стегно Евріпіл войовничий;
28) їх лікарі доглядають, що тямлять на ліках цілющих,

29) Рани лікують їм. Ти ж невблаганний і досі, Ахілле,
30) Гніву бодай-бо ніколи не знав я такого, як в тебе,
31) Гордий завзятцю! Чи буде яка з того користь потомкам,
32) Як одвернуть од аргеїв загибелі ти не бажаєш?
33) Немилосердний! Батьком твоїм не Пелей був, комонник,
34) Матір’ю — не Фетіда, а синєє море й безплідні
35) Скелі тебе породили, — того ти і серцем жорстокий.
36) А як боїшся душею якогось богів віщування,
37) Чи сповіщала від Зевса про щось тобі мати поважна —
38) То хоч мене вже пошли та загін мірмідонян зі мною
39) Виряди в бій, — чи не стану я світлом рятунку данаям.
40) Дай на рамена мені твою зброю ясну одягнути,
41) Може, за тебе прийнявши мене, хоч трохи трояни
42) Січу зупинять, і легше зітхнуть войовничі ахеї,
43) Втомлені боєм важким, — на війні відпочинок короткий.
44) З свіжими силами від кораблів і наметів ми легко
45) Під Іліон відженемо знеможене військо вороже».

46) Так він благав, нерозумний. Того ж не збагнув, що для себе
47) Сам він загибелі чорної й смерті лихої благає.
48) З тугою в серці до нього промовив Ахілл прудконогий:

49) «Горе мені! Ну, що ти сказав, богорідний Патрокле!
50) Ні віщуванням богів не журюсь я, — про нього я знаю, —
51) Не сповіщала від Зевса нічого і мати поважна.
52) Та обіймає страшним мені болем і серце, і душу,
53) Тільки згадаю, що рівного рівний волів грабувати
54) І відбирать його здобич, тому що він владою вищий.
55) Страшно прикро мені — багато-бо я перетерпів.
56) Дівчину ту, що мені сини дарували ахейські,
57) Ту, що я списом здобув, зруйнувавши муроване місто,
58) Силою вирвав у мене із рук володар Агамемнон,
59) Син Атрея, неначе в нікчемного зайди якого.
60) Та облишмо про це, що було — те було! Й ні до чого
61) Серце гнівити без краю. Щоправда, свій гнів гамувати
62) Я не раніше гадав, аніж бойова колотнеча
63) Аж до моїх кораблів досягати почне бистрохідних.
64) Тож на рамена свої одягни мою зброю славетну
65) І войовничих веди мірмідонян на бій, якщо справді
66) Чорною хмарою сунуть трояни і вже облягають
67) Нам кораблі, а приперті до самого моря аргеї
68) Мужньо тримаються й досі лише над маленьким окрайцем
69) Суші. Трояни завзяті всією громадою міста
70) Ринули в бій. Бо начолок мойого шолома їм зблизька
71) В вічі не зблискує. Скоро б вони почали утікати
72) Й трупом яруги встилать, якби володар Агамемнон
73) Був ласкавіший до мене. А так вони й стан оточили,
74) Бо не лютує вже спис у долонях міцних Діомеда,
75) Сина Тідея, щоб від данаїв біду одвернути.
76) Вже не гримить з голови осоружної сина Атрея
77) Крик бойовий. Лиш вигуки Гектора-людоубивці
78) Кличуть до бою троян, — і гомоном ті переможним
79) Повнять рівнину навкіл, побиваючи в битві ахеїв.
80) Кинь же, Патрокле, всю міць на троян, щоб біду відвернути
81) Від кораблів, щоб ті їх вогнем не спалили нещадним
82) Та не позбавили нас повороту до рідного краю.
83) Отже, послухай, з якою метою тобі я це мдвлю:
84) Маєш здобути мені велику пошану і славу
85) Поміж данаїв, щоб швидше мені повернули прекрасну
86) Дівчину-бранку, ще й подарунків прислали коштовних.
87) Од кораблів їх одкинь і вертайся. А хоч би й велику
88) Дав тобі славу Гери-владарки муж громоносний,
89) Не поривайся без мене, проте, переслідувать далі
90) Ти войовничих троян: мене-бо цим шани позбавиш,
91) Та бойовою звитягою в подвигу ратному гордий,
92) Тут бий троян і з військом не йди до твердинь Іліона,
93) Щоб із безсмертних богів, що Олімп їх одвічна оселя,
94) Хтось не втрутивсь: дуже любить-бо їх Аполлон дальносяжний.
95) Зразу ж вертайся, коли кораблям уже світло рятунку
96) Блисне, а бій на рівнині нехай вже без тебе триває.
97) Навіть, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,
98) Навіть, якби всі трояни загинули, скільки їх є тут,
99) І від аргеїв ніхто, крім нас тільки двох, не лишився,
100) Ми б і самі розв’язали священної Трої пов’язки».

101) Так один з одним тоді розмовляли вони між собою.
102) В час той не встояв Еант під навалою стріл мідногострих.
103) Зевсова воля долала його і жорстокі удари
104) Славних троян. На скронях у нього шолом світлосяйний
105) Страшно гудів від ударів. Списи увесь час ударяли
106) В бляхи шолома ясні. Тримаючи щит блискотливий,
107) Ліве плече аж замліло. Проте не здолали трояни
108) Щит той схитнути, хоч сипали стріли навкруг мідногострі.
109) Важко дихав Еант, усе тіло в утомі спливало
110) Потом рясним безустанно, було йому навіть несила
111) Вільно дихнуть. За бідою біда звідусіль насувалась.
112) Нині скажіть мені, Музи, що маєте дім на Олімпі:
113) Як пломенистий вогонь кораблі став палити ахейські?
114) Гектор, заскочивши зблизька, мечем величезним Еанта
115) По ясеневому списові вдарив при самому вістрі
116) Й ратище геть відрубав. Безпорадно Еант Теламонів
117) Зламаним списом махнув — далеко від нього позаду
118) З брязкотом мідяне вістря відточене впало на землю.

119) Трепетним серцем, здригнувшись, Еант зрозумів бездоганний
120) Справу богів, — адже його задуми ратні руйнує
121) Зевс громовладний, троянам бажаючи дати звитягу.
122) Він одступив, і метнули трояни вогонь неугасний
123) На кораблі бистрохідні, і полум’я скрізь спалахнуло,
124) Зразу ж вогонь і корму охопив. Ахілл, це уздрівши,
125) Ляснув по стегнах себе і скрикнув тоді до Патрокла:

126) «О поспіши, богорівний Патрокле, їздець бистрокінний!
127) Бачу, як полум’я на кораблях уже наших бушує.
128) Якщо візьмуть кораблі, то й відступу вже нам не буде.
129) Зброю мерщій одягай, а я шикуватиму військо».

130) Так він сказав, і Патрокл ясною озброївся міддю.
131) Спершу наклав наголінники гарні собі на голінки,
132) Срібною пряжкою кожен до місця як слід прикріпивши.
133) Потім і лати міцні прудконогого внука Еака,
134) Зорями квітчані рясно, на груди свої надягнув він
135) І через плечі срібноцвяхований меч перевісив,
136) Кутий із міді, та щит величезний узяв і незламний.
137) А на могутнє чоло шолом він добірний насунув
138) З кінським хвостом, що над гребенем страшно вгорі розвівався.
139) Взяв ще два списи міцні, що немов приросли до долоні.
140) Списа не взяв він лише бездоганного внука Еака:
141) Був він важкий, міцно збитий. Ніхто його інший з ахеїв
142) Навіть підняти не міг, лиш Ахілл ним вимахував легко,
143) Ясеном тим, що Хірон для любого батька Пелея
144) Сам з верховин Пеліону приніс на загибель героям.
145) Автомедонтові коней він швидше велів запрягати, —
146) Той по Ахіллу, мужів переборцю, мав шану найбільшу, —
147) Був найвірніший, на заклик в бою відгукнутись готовий.
148) Автомедонт же баских впріг у ярма Ахіллових коней —
149) Балія й Ксанта, що швидше від подиху бурі летіли.
150) Вітру Зефірові гарпія їх породила Поларга,
151) Пасшись на луках, над течією ріки Океану.
152) В припряг до них бездоганного він заохотив Педаса, —
153) Вивів Ахілл його сам, Етіонове місто здобувши.
154) Смертний, за кіньми безсмертними легко він міг поспівати.

155) Сам же Ахілл, мірмідонські обходячи в час той намети,
156) Кликав до зброї усіх. Мов зграя вовків ненаситних,
157) Що невгамовним в серцях своїх дихають шалом відваги,
158) Оленя в горах настигши рогатого, рве на шматочки
159) В хижій жадобі, і пащі у них червоніють від крові,
160) Потім вся зграя шалено біжить до джерел темноводих,
161) Щоб язиками вузькими з поверхні хлебтати стемнілу
162) Воду, ригаючи кров’ю убитого звіра; а серце
163) В грудях безтрепетне в них, і роздуті від їжі утроби.

164) Так мірмідонян вожді і правителі шумно збирались
165) В лави, що мужній їх вів прудконогого друг Еакіда
166) В бій завзятий. Став перед ними Ахілл войовничий
167) І підбадьорював коней і лави мужів щитоносних.

168) Бистрих було п’ятдесят кораблів, що привів їх під Трою
169) Зевсові любий Ахілл, і на кожнім при веслах сиділо
170) По п’ятдесят вояків бойового його товариства.
171) П’ятеро визначив він воєвод, щоб держали над ними
172) Провід, найвищу собі над всіма залишаючи владу.
173) В першім загоні Менестій стояв на чолі зброєсяйний,
174) Син Сперхея-ріки, що від Зевса дощами живиться.
175) Донька Пелея родила його, Полідора прекрасна,
176) Жінка, із богом Сперхеєм невтомним на ложі з’єднавшись.
177) Батьком, проте, йому Бор, Періерія син, уважався, —
178) Шлюб з нею взяв він відкритий, численні віддавши дарунки.
179) В другім загоні начальником Евдор стояв войовничий.
180) В танцях славетна й прекрасна родила його Полімела,
181) Донька Філанта. Гермес-бо, світлий дозорець могутній,
182) Дівчину ту покохав, уздрівши її в хороводі,
183) Що злотострільна вела Артеміда, мисливиця шумна.
184) В верхню світлицю ввійшовши до дівчини, потай з’єднався
185) З нею ласкавий Гермес, і сина вона породила
186) Евдора славного, в бігу швидкого, хороброго в битві.
187) Тож як Ілітія, що породіллям полегшує муки,
188) В світ його вивела, й сонячне бачити став він проміння,
189) Сила міцна, Ехеклей тоді, Акторів син, Полімелу
190) Ввів у свій дім як дружину, численні віддавши дарунки.
191) Внука ж ростив і виховував свого Філант староденний,
192) Опікуванням його оточивши, як власного сина.
193) В третім загоні стояв на чолі Пісандр войовничий,
194) Маймала син, що після Патрокла, друга Пеліда,
195) Між мірмідонян усіх списоборець вважався найперший.
196) А в четвертім вождем був Фенікс, комонник старезний.
197) В п’ятому — Алкідамант, Лаеркіїв син бездоганний.
198) Військо в ряди бойові з вождями поставивши струнко,
199) Вийшов Ахілл і до них із словом звернувся могутнім:

200) «Не забувайте ніхто з мірмідонян погроз велемовних,
201) Що із швидких кораблів ви троянам у той посилали
202) Час, коли гнівом кипів я і кожен мене винуватив:
203) «Жовчю, Пеліде страшний, годувала тебе твоя мати,
204) Немилосердний, при кораблях ти тримав нас насильно.
205) Краще б уже на своїх кораблях морехідних додому
206) Ми повертались, якщо так запав тобі гнів той у душу».
207) Часто, зійшовшися, так говорили. От битви велика
208) Справа настала, якої так довго ми всі дожидали.

209) Хай тепер кожен, в кім серце хоробре, з троянами б’ється!»

210) Мовлячи так, він у кожному силу будив і завзяття.
211) Стали щільніші їх лави, слова владареві почувши.
212) Як каменяр із каміння міцного стіну викладає
213) Дому високого, щоб проти буйних вітрів він устояв,
214) Так же зімкнулися лави горбатих щитів і шоломів —
215) Щит із щитом, шолом із шоломом, із воїном воїн,
216) Гребені сяйні на їх конегривих шоломах стикались
217) З кожним їх рухом, — лавами так вони щільно стояли.
218) Спереду ж два зброєносні мужі — Патрокл богорідний
219) З Автомедонтом, обидва бажанням одним пломеніли —
220) В бій мірмідонян вести. Ахілл же тоді до намету
221) Свого пішов. Відчиняє він віко важке на чудовій,
222) Гарно оздобленій скрині, що сріблянонога Фетіда
223) На корабель йому в путь спорядила, повну хітонів,
224) Теплих плащів і вовняних дерг — захищатись од вітру.
225) Келих роботи майстерної там зберігався. Не вільно
226) З нього нікому із смертних вина іскристого пити,
227) Ані нікому з богів, окрім Зевса, чинить узливання.
228) З скрині тієї Ахілл його вийняв і спершу очистив
229) Сіркою, потім прозорими водами вимив старанно,
230) Руки обмив і собі і вином його сповнив іскристим.
231) Став серед двору, звів очі до неба, вино лив іскристе
232) Й ревно моливсь він. І вчув молитви його Зевс громовладний.

233) «Зевсе Додонський, пелазгів далекий державче, владарю
234) Скель непогідних Додони, де віщії селли домують, —
235) Сплять на землі вони голій і ніг ніколи не миють.
236) Зважив колись уже ти на благання мої молитовні
237) І вшанував мене, тяжко загони скаравши ахейські,
238) Отже, прошу і сьогодні я вволити інше бажання:
239) Сам залишаюсь я в стані моїх кораблів бистрохідних,
240) Тільки товариша я і багато із ним мірмідонян
241) В бій посилаю. Прослав його, Зевсе широколунний,
242) Серце у грудях його укріпи, щоб побачив і Гектор,
243) Чи не спроможний і сам відзначитися в битві товариш
244) Наш бойовий, чи тільки тоді нездоланні шаліють
245) Руки його, коли й я з ним шал поділяю Ареїв.
246) А віджене від своїх кораблів бойову колотнечу,
247) Хай тоді цілих до мене й швидких кораблів він поверне
248) З товаришами всіма бойовими при повній їх зброї!»

249) Так він благав, молячись, і вчув його Зевс велемудрий.
250) Дав йому батько одне, а друге прохання відкинув:
251) Від кораблів одігнати війну і бойову колотнечу
252) Дав, а вернутись Патроклові цілим із бою відмовив.
253) Зевсові-батьку свої молитви й узливання вчинивши,

254) Він до намету пішов, і, келих до скрині поклавши,
255) Вийшов з намету, і став біля нього, бо прагнув він духом
256) Бачити січу страшну між троянських мужів і ахейських.

257) Ті ж при озброєнні повнім услід за Патроклом одважним
258) Рушили, щоб на загони троянські ударити разом.
259) І налетіли роями вони, як оті придорожні
260) Оси, що в скелях собі понад шляхом будують домівки;
261) Дражнячи ос у гнізді, їх часто тривожити звикли
262) Хлопці дурні, багатьом через те накликаючи лихо.
263) Потім, коли, тим шляхом ідучи, чоловік прдорожній
264) їх ненароком зачепить, усі вони з серцем відважним
265) Роєм на нього летять, своїх захищаючи діток.
266) Так мірмідонці, із серцем і духом таким же відважним,
267) Від кораблів налетіли, і гомін вчинився невгасний.
268) Голосно крикнув Патрокл, у бій закликаючи воїв:

269) «Гей, мірмідонці, Ахілла соратники, сина Пелея,
270) Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу!
271) Славу здобудьмо Пелідові, на кораблях-бо аргейських
272) Він — наймогутніший, ви ж — його славні бійці рукопашні.
273) Знає нехай і Атрід, Агамемнон широковладний,
274) Як він засліплений був, коли кращого скривдив з ахеїв».
275) Мовлячи так, він у кожному силу будив і одвагу,
276) Й ринули всі на троян. І відлунням жахливим навколо
277) Аж загули кораблі від страшенного крику ахеїв.
278) А як трояни побачили мужнього сина Менойта,
279) Разом з візничим його, у блискучім обох обладунку,
280) Духом збентежились враз, їх лави густі похитнулись.
281) Тут-бо збагнули вони, що відкинув Пелід прудконогий
282) Гнів свій біля кораблів і знову до дружби схилився.
283) Кожен лише озиравсь, як загибелі злої умкнути.

284) Перший Патрокл на троян свого списа блискучого кинув,
285) Прямо в середину війська, де їх юрмилось найбільше
286) При корабельній кормі відважного Протесілая,
287) Й вістрям Пірехма убив, що пеонів збройнокомонних
288) Із Амідона привів, де Аксій широкий струмує.
289) Вістрям у праве плече він ударив Пірехма, і навзнак,
290) Стогнучи, той у порох упав; з переляку пеони
291) Порозбігалися: їх-бо страхом Патрокл переповнив,
292) Вбивши вождя їх, що над усіма у бою визначався.
293) Від кораблів їх прогнавши, палаючий пломінь згасив він,
294) І корабель залишився напівобгорілий. З жахливим
295) Криком тікали трояни. Поширились лави данаїв
296) Між кораблів глибодонних. І гомін лунав безугавний.
297) Наче з вершини гори величезної помахом дужим
298) Зевс, блискавиць володар, густохмарну відсуне заслону,

299) Й зразу все видно стає — і бескиди, й скелі високі,
300) Доли, й яруги, й повітря безкрайого простір над ними, —
301) Так і данаї, вогонь од своїх кораблів одігнавши,
302) Перепочили на мить. Проте іще бій не скінчився.
303) Бо перед військом ахеїв, Ареєві любих, трояни
304) Від кораблів чорнобоких іще навмання не тікали,
305) А, мимохіть одступивши, збиралися опір чинити.

306) Як у бою розламалися лави, пішли й полководці —
307) Муж проти мужа. Перший Менойтіїв син благородний
308) Ареїліка, як той одвернувсь, мідногострим ударив
309) Списом іззаду в стегно; крізь тіло навиліт пройшовши,
310) Кість йому спис роздробив, і дужий троянець на землю
311) Ницьма упав. Менелай войовничий поранив Тоанта
312) В груди, щитом не покриті, і все йому тіло розслабив.
313) А Філеїд, як угледів Амфікла, що рушив на нього,
314) Списом раніше поцілив іззаду в стегно, де найгрубші
315) Сплетено м’язи в людини, та вістрям йому мідногострим
316) Перетяло сухожилля, й пітьма йому очі окрила.
317) Із Несторідів один, Антілох, своїм ратищем гострим
318) Ранив Атімнія, пах йому мідяним вістрям пройнявши,
319) Й воїн упав перед ним. А Марій тоді в Антілоха
320) Списом націливсь у гніві за смерть свого милого брата,
321) Ставши над трупом його. Та раніш Фрасімед богорівний,
322) Із Несторідів молодший, не схибивши, списом ударив
323) Прямо в плече його, й м’язи всього передпліччя обдерло
324) Ратище гостре йому, і кість плечову розрубало.
325) Тяжко той гримнув об землю, і тьма йому очі окрила.
326) Так два брати, Несторідів приборкані зброєю, разом
327) В пітьму Еребу зійшли, Сарпедона хоробрії друзі,
328) Амісодара сини-списоборці, того, що Хімеру
329) Викохав люту на горе й біду багатьом земнородним.
330) Син Ойлеїв Еант живцем захопив Клеобула,
331) Що серед стиску спіткнувся, і тут же відразу ослабив
332) Силу його, оздоблений меч йому в карк увігнавши.
333) Аж до руків’я меч од крові нагрівся. Багрова
334) Смерть і могутня судьба Клеобулові очі закрила.
335) Враз Пенелей із Ліконом стялися. Обидва списами
336) Схибили, перед собою кинувши їх надаремно.
337) Знову стялись на мечах. Ударив Лікон Пенелея
338) В гребінь шолома його густогривого. Але зламався
339) Меч у руків’ї. А той Лікона ударив під вухо.
340) В шию весь меч увійшов, і, тримаючись тільки на шкірі,
341) Вбік голова похилилась, й зразу ослабли суглоби.
342) А Меріон, Акаманта прудкими настигши ногами,
343) В праве поранив плече, як той саме на коней виходив.

344) З повоза впав він на землю, й в очах його мла розлилася.
345) Ідоменей Еріманта безжальною міддю ударив
346) Прямо у рот, і навиліт проскочило мідноокуте
347) Ратище, вістрям своїм білу кість черепну роздробило
348) Й вибило зуби із ясен. Наповнились кров’ю обидва
349) Ока. Струмками вона із ніздрів, з розкритого рота
350) Бігла, і смерті чорная хмара його огорнула.

351) Кожен з данайських вождів умертвив когось з воїв троянських.
352) Так же, як хижі вовки на ягнят чи на кіз нападають
353) Люто й виносять з отари, коли пастухи необачні
354) їм розбрестися по горах дадуть, вовки ж їх угледять
355) Здалеку й переполоханих раптом хапають зубами, —
356) Так на троян і данаї напали, а ті про безладну
357) Думали втечу і зовсім про запал відваги забули.

358) Син Теламона Еант увесь час намагався ударить
359) Гектора мідянозбройного. Той же, досвідчений в битвах,
360) Плечі широкі надійно щитом закривши воловим,
361) Пильно до посвисту стріл і до гулу списів прислухався.
362) Він уже бачив, до кого хилилась мінлива звитяга,
363) Та залишався на місці, своїх захищаючи друзів.

364) Наче та хмара з ясного ефіру на небо широке
365) Йде від Олімпу, як Зевс грозову посилає негоду, —
366) Так під човнами зчинилися крики тривожні і втеча,
367) В повнім безладді назад усі бігли. А Гектора коні
368) Збройного винесли вже бистроногі, позаду лишивши
369) Військо троян, мимоволі затриманих ровом глибоким.
370) У багатьох-бо запряжених коней швидких поламались
371) Дишла, і повози многих вождів у тім рові лишились.
372) Гнав їх завзято Патрокл і кликав з собою данаїв,
373) Горе троянам готуючи, — крик їх тривожний і втеча
374) Всі наповняли дороги, так бігли вони. Аж до неба
375) Курява вихром здіймалась, — шалено так однокопиті
376) Від кораблів і наметів до міста гналися коні.
377) Тільки-но бачив Патрокл, де купчились більше трояни,
378) З криком туди налітав. І з повозів ниць під колеса
379) Падали вої, і з хряском ламалися їх колісниці.
380) Виритий рів перескочили зразу безсмертнії коні
381) Бистрі, що їх дарували Пелеєві щедрі богове,
382) І полетіли з Патроклом. До Гектора він поривався
383) Списом його уразити, та винесли й Гектора коні.
384) Наче під подихом бурі, аж стогне земля почорніла
385) В осені час, коли ллє безнастанно рясними дощами
386) Зевс, охоплений гнівом страшним на мужів, що, насильством
387) Діючи, суд свій неправий творять на зібраннях народних,
388) Гноблячи правду, й нітрохи на кару богів не зважають:

389) Тим-то з своїх берегів переповнені рвуться потоки,
390) Поміж розмиваних пагорбів русла собі прокладають,
391) З шумом спадаючи з гір, і несуться бурхливі потоки
392) В море пурпурне, попутно руйнуючи людську роботу, —
393) З шумом таким же бурхливим і коні тікали троянські.

394) В час той Патрокл, передні прорвавши троянські фаланги,
395) До кораблів одганяв їх назад, заважаючи в місто
396) Знов повернутись, і люто по всьому гасав бойовищі,
397) Між кораблів, і ріки, і міцного ахейського валу,
398) Й бив ворогів, даючи їм за друзів численних відплату.
399) Першого списом блискучим тоді він ударив Проноя
400) В груди, щитом не прикриті, і все йому тіло розслабив.
401) Тяжко той гримнув об землю. На другого кинувсь він далі —
402) Тестора, сина Енопа; на повозі, тесанім гладко,
403) Скулився з остраху той, і з ослаблених рук його віжки
404) Випали, — близько до нього підбігши, Патрокл його вдарив
405) Списом у праву щоку й навиліт пробив йому зуби.
406) Ратищем виволік потім його через поручні, наче
407) Рибу із хвилі в’юнку, на навислій сидячи скелі,
408) Мідноблискучим тягне рибалка гачком з волосінню, —
409) Списом блискучим він витяг троянця з роззявленим ротом,
410) Кинув на землю лицем, — . той упав і дихання позбувся.
411) Каменем потім забив Ерілая, що біг проти нього, —
412) Вцілив у голову прямо, й вона у важкому шоломі
413) Навпіл уся розкололась, і тут же на землю долілиць
414) Впав Ерілай, і смерть розлилася навкруг душозгубна.
415) Потім Патрокл Еріманта поверг, Амфотера й Епалта,
416) Ехія Дамасторіда, також Тлеполема, Іфея,
417) Пірія й з ним Полімела, сина Аргея, й Евіппа, —
418) Так одного він по одному в землю поклав многоплідну.

419) Глянув лише Сарпедон, як безпоясних друзів загони
420) Гинуть, рукою Патрокла приборкані, сина Менойта,
421) Крикнув з обуренням він до лікіян своїх богорівних:

422) «Сором, лікійці! Куди біжите ви? Тепер то ви бистрі!
423) Хай-но назустріч я мужеві вийду тому та побачу,
424) Що це за воїн могутній, що стільки накоїв троянам
425) Лиха й стільком мужам благородним коліна розслабив».
426) Так він сказав і з повоза збройний зіскочив на землю.
427) Так же й Патрокл, це побачивши, тут же стрибнув з колісниці.
428) Наче ті два коршаки криводзьобі, із загнутим кігтям,
429) На верховині скелястій з оглушливим галасом б’ються,
430) Кинулись з криком таким же й вони у двобій один з одним.
431) Глянувши, син гнучкомудрого Кроноса жалем пройнявся
432) Й так він до Гери, сестри і дружини своєї, промовив:

433) «Горе мені! Сарпедону, з мужів найлюбішому, доля

434) Бути рукою Патрокла приборканим, сина Менойта!
435) Серце надвоє моє розділилось, я в мислях вагаюсь, —
436) Вирвать живим Сарпедона із бою, що сльози приносить,
437) І віднести на родючі простори Лікійського краю,
438) Чи допустить Менойтіда рукою приборканим бути?»

439) В відповідь мовить йому велеока володарка Гера:
440) «О, ти жахливий, Кроніде! Яке-бо ти слово промовив!
441) Смертного мужа, якому давно вже приречена доля,
442) Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити.
443) Дій, як ти волиш, та ми, усі інші боги, з тим не згодні.
444) Тільки тобі я скажу, а ти збережи в своїм серці:
445) В разі живим одішлеш Сарпедона до рідного краю,
446) Зваж, щоб і інший хто-небудь тоді із богів не схотів би
447) Вирвати любого сина свого із могутнього бою.
448) Бо під великим містом Пріамовим б’ються численні
449) Діти богів, — ти злобу їх страшенну на себе накличеш.
450) А як він любий тобі, і ти журишся серцем за нього,
451) То не чини перешкоди, щоб серед могутнього бою
452) Був він рукою Патрокла приборканий, сина Менойта.
453) Потім уже, як душа і життя Сарпедона покинуть,
454) Смерті звели й нездоланному Сну віднести його тіло
455) В рідні простори Лікійського краю, до свого народу,
456) Там його друзі й брати поховають, насиплють могильний
457) Пагорб з надгробком, як це на пошану померлим належить».

458) Мовила так. Не перечив їй батько людей і безсмертних.
459) Росяні краплі криваві почав проливать він на землю,
460) В честь свого любого сина, що мав полягти від Патрокла
461) В Трої тій буйнородючій, від рідного краю далеко.
462) От як зійшлись вони й стали один проти одного близько,
463) Перший упав од Патрокла руки Фрасідем знаменитий,
464) Серцем одважний візничий, соратник вождя Сарпедона.
465) Той в підчеревину вцілив йому і все тіло розслабив.
466) Кинув блискучого списа тоді Сарпедон на Патрокла,
467) Схибив, проте, і коневі Ахілла Педасові втрапив
468) Списом у праву лопатку. Спускаючи дух, захропів він
469) І повалився зі стогоном в порох, зітхнувши востаннє.
470) Інші обидва сполохались коні, ярмо затріщало,
471) Сплутались віжки, коли підпряжний у порох звалився.
472) Автомедонт тоді, списом уславлений, лиху зарадив:
473) З піхов при боці м’язистому вихопив меч тонколезий
474) І, ні хвилини не гаючи, віжки відсік підпряжного.
475) Інші тоді порівнялися коні й до запрягу стали.
476) Кинулись знов супротивники до душезгубного бою.

477) Списа блискучого кинув ізнов Сарпедон на Патрокла
478) Й схибив удруге, — над лівим плечем пролетів мідногострий
479) Спис, та його не торкнув. Але тут же рукою Патрокла
480) Кинутий спис був не марно — утрапило мідяне вістря
481) Там, де під трепетне серце підходить грудна перепона.
482) Впав Сарпедон, як падає дуб, чи тополя срібляста,
483) Або висока сосна, коли в горах мужі-лісоруби
484) Для кораблів рубають сокирами гострими брусся.
485) Так перед повозом з кіньми лежав тоді він розпростертий,
486) Стогнучи важко й за землю хапаючись, кров’ю облиту.
487) Наче, напавши на стадо повільних корів, роздирає
488) Лев роз’ярілий бика гордовитого, й він з одчайдушним
489) Ревом конає під нападом хижим левиної пащі, —
490) Так же й Патроклом подоланий вождь щитоносних лікіян,
491) Лютим охоплений шалом, товариша любого кликав:

492) «Главку ти мій, найзавзятіший з воїв, повинен ти нині
493) Виявить шал списоборця й завзяття своє войовниче!
494) Радий будь згубній війні, якщо справді ти бистрий до бою.
495) Спершу ти всіх обійди полководців лікійського війська
496) І заохоть їх навкруг Сарпедона завзято змагатись.
497) Потім і сам позмагайся за мене ти гострою міддю,
498) Сором назавжди й докір тебе вічний за мене окриє
499) Перед людьми усіма, якщо нині ворожі ахеї
500) Знімуть озброєння з мене, убитого під кораблями.
501) Отже, тримайся міцніше та інших на бій підбадьорюй».

502) Тільки-но мовив він це, як окрив йому очі і ніздрі
503) Смертний кінець. І, на груди ногою йому наступивши,
504) Ратище витяг Патрокл, а з ним разомТрудну перепону,
505) Вирвавши й душу із тіла, і вістря безжального списа.
506) А мірмідоняни коней тримали хропучих, що рвались
507) Бігти, лишивши порожніми без вожаїв колісниці.

508) Главк засмутився страшенно, товариша голос почувши:
509) Біль йому серце пройняв, що не міг він до помочі стати.
510) Стис він рукою рамено, воно-бо від тої боліло
511) Рани, що Тевкр заподіяв стрілою під муром високим,
512) Товаришів від ударів його захищаючи мужньо.
513) До дальнострільного він Аполлона, благаючи, мовив:

514) «Зглянься, владарю, чи ти у багатій країні Лікійській
515) Перебуваєш, чи в Трої, бо всюди ти вислухать можеш
516) Скорбного мужа, що нині зазнав гіркої скорботи.
517) Рана у мене важка, і навколо усю мені руку
518) Гострим болем проймає, і досі не можу я крові
519) Затамувати на ній, і плече аж зомліло від болю.
520) Списа не можу я втримати міцно, ні битися вийти
521) На ворогів. Тим часом найкращий із воїв загинув —
522) Зевсів син Сарпедон: не схотів захистить він і сина!
523) Нині ж, владарю, важку загой наболілу цю рану.

524) Болі вгамуй, дай силу, щоб скликати міг я лікійських
525) Товаришів і підняти їм дух для завзятої битви,
526) Щоб спромігся я й сам за загиблого битися мужа».

527) Так він молився, і Феб-Аполлон тоді зглянувсь на нього,
528) Болі йому вгамував, кров чорну на зяючій рані
529) Затамував і силу велику вдихнув йому в душу.
530) Главк тоді радістю сповнився в серці своєму, збагнувши,
531) Що молитви його зразу ж могутній почув дальносяжець.
532) Спершу він всіх обійшов полководців лікійського війська
533) І заохотив навкруг Сарпедона завзято змагатись.
534) Потім кроком сягнистим пішов до троянських героїв —
535) Полідаманта, сина Пантоя, з ясним Агенором
536) Та до Енея хороброго з Ректором мідянозбройним,
537) Близько до них підійшов і слово промовив крилате:

538) «Гекторе, зовсім ти нині забув про союзників ваших!
539) Тож задля тебе вони, од вітчизни і друзів далеко,
540) Душі свої покладають, а ти захищать їх не хочеш.
541) Вбитий лежить Сарпедон, вожай щитоносних лікіян,
542) Той, що стеріг правосуддям і силою землю Лікійську.
543) Списом Патрокла здолав його нині Арей міднозбройний.
544) Встаньте ж, друзі, обуренням гнівним серця свої сповніть,
545) Щоб не зняли мірмідони озброєння з нього і трупа
546) Не поганьбили, у гніві на нас за забитих данаїв,
547) Що біля їх кораблів ми стільки списами убили!»

548) Так він сказав, і троян аж до дна їх сердець невимовний
549) Смуток обняв нездоланний, тому що, хоча й іноземець,
550) Міста оплотом він був; із собою привів він багато
551) Воїв одважних і сам поміж ними в боях визначався.
552) Ринули грізно вони на данаїв. їх вів за собою
553) Гектор, лихий за смерть Сарпедона. А воям ахейським
554) Дух бойовий бадьорило відважне Патроклове серце.
555) Спершу Еантам він мовив, що й так уже в бій поривались:

556) «Нині, Еанти, хай з ворогом битися любо вам буде,
557) Так же, як досі ви бились, а то б іще й навіть завзятіш.
558) Вбитий лежить Сарпедон, який через мури ахейські
559) Перший прорвався. От би його захопити й зганьбити!
560) З пліч обладунок зірвать і приборкать безжальною міддю
561) Товаришів бойових, що його боронитимуть тіло!»

562) Так він сказав, та Еанти й самі уже в бій поривались.
563) А як вожді обох військ бойові укріпили фаланги,
564) Трої сини, і лікіяни, та мірмідони, й ахеї,
565) Люто вони у бою над полеглого трупом зчепились
566) З криком жахливим, і воїнів зброя навколо дзвеніла.
567) Ніч над жорстокою битвою Зевс розпростер тоді згубну,
568) Щоб іще згубніший бій розгорівсь над улюбленим сином.

569) Спершу трояни відтисли назад бистрооких ахеїв,
570) Впав-бо убитий відразу не гірший з мужів мірмідонських,
571) Дужий Агакла відважного син, Епігей богосвітлий, —
572) Був він колись у Будеї, добре заселенім місті,
573) Владарем. Та, одного умертвивши із родичів знатних,
574) Він сріблоногу Фетіду благав і Пелея про захист.
575) Ті ж його разом з Ахіллом, мужів переборцем, послали
576) До Іліона, багатого кіньми, з троянами битись.
577) Ледве він трупа торкнувсь, йому вцілив осяйливий Гектор
578) В голову каменем так, що вона у важкому шоломі
579) Навпіл уся розкололась, і тут же на землю долілиць
580) Впав Епігей, і смерть розлилася навкруг душозгубна.
581) Жаль за забитим товаришем серце Патроклові сповнив.
582) Кинувся він крізь передні ряди бойові, як той яструб
583) Хижий, що в бистрому леті шпаків доганяє і галок.
584) Так на троян і лікіян, Патрокле, комоннику бистрий,
585) Кинувся й ти, за товариша гніву і жалощів повен.
586) Він Стенелая звалив, що був Ітеменові сином,
587) Каменем в шию поціливши й м’язи на ній перервавши.

588) Зразу й трояни тоді відступили й осяйливий Гектор.
589) Скільки метального дротика літ в далечінь досягає
590) З рук умілих бійця, що свою випробовує силу,
591) В дружнім змаганні чи з ворогом люто б’ючись душозгубним,
592) Стільки назад відступили трояни під тиском ахеїв.
593) Перший між воями Главк тоді, вождь щитоносних лікіян,
594) Враз обернувся і вбив Батіклея, великого духом,
595) Любого сина Халкона; в Елладі була їх домівка,
596) Щастям, достатками він між усіх вирізнявсь мірмідонян.
597) Враз обернувшися, Главк Батіклеєві прямо у груди
598) Списом ударив, коли його той уже мав наздогнати.
599) Тяжко він гримнув об землю, й жалем пройнялися ахеї,
600) Бачачи гідного мужа загибель, трояни ж раділи
601) Й, ставши круг Главка, зімкнули ряди. Тим часом ахеї
602) Доблесті не забували й несли на троян свою силу.
603) Впав від руки Меріона троянський шоломоносний
604) Муж Лаогон, син Онетора смілий, Ідейського Зевса
605) Вславлений жрець, що люди, як бога, його шанували.
606) Той його в щелепу прямо під вухо ударив, і вийшов
607) Дух з Лаогона, і пітьма страшна йому очі окрила.
608) А в Меріона Еней метнув мідногострого списа,
609) Маючи в мужа влучити, що з круглим щитом наближався.
610) Вчасно це вгледівши, той ухилився від мідного списа,
611) Швидко вперед нахилившись, і ратище довге позаду
612) Вістрям у землю вп’ялось, і довго в повітрі хиталось
613) Древко, аж поки в нім зникла могутлива сила Арея.

614) Спис пролетів повз нього і з пружним тремтінням встромився
615) В землю, кинутий марно міцною Енея рукою.
616) Сповнений гніву Еней до противника голосно крикнув:

617) «Скоро б тебе, Меріоне, хоча й танцівник ти моторний.
618) Спис цей приборкав назавжди, аби лиш поцілив я в тебе!»

619) В відповідь так Меріон йому, списом славетний, промовив:
620) «Важко, Енею, тобі, хоча і який ти могутній,
621) Кожному силу згасити, хто вийде в бою проти тебе
622) Збройно змагатись. Така ж, як і інші, ти смертна людина.
623) От якби в груди твої поцілив я гострою міддю,
624) То, хоч який ти могутній і сил своїх певен, оддав би
625) Славу мені, а душу — Аїдові, славному кіньми».

626) Так він сказав; відповів йому син Менойта відважний:
627) «Доблесний ти, Меріоне, та нащо таке говорити?
628) Словом лайливим, мій друже, троян від мертвого тіла
629) Не відігнати. Раніше земля кого-небудь покриє.
630) Силою рук вирішається бій, мудрим словом — нарада.
631) Ніколи тут розмовляти багато, як битися треба!»

632) Мовив це й рушив у бій, з ним подався і муж богорівний.
633) Так наче гомін в міжгір’ях від праці мужів-лісорубів
634) Гулко лунає, і здалеку чути невмовчне відлуння, —
635) Гомін такий же лунав по землі по широкодорожній
636) Від грімотливої міді й щитів шкіряних, міцно кутих,
637) Що аж гули від ударів мечів і списів двоєгострих.
638) А Сарпедона божистого, навіть при всьому старанні,
639) Не упізнати було: так стрілами, кров’ю і пилом
640) Від голови аж до п’ят було його тіло укрите.
641) Вбитого так оточили бійці, як пори весняної
642) Мухи Б оборі з гудінням глухим обліпляють дійниці,
643) Повні по вінця, коли молоко наливають у глеки, —
644) Вбитого так оточили бійці. І Зевс громовладний
645) Не одвертав своїх ясних очей од жорстокого бою.
646) Пильно дививсь на воюючих він, над убивством Патрокла
647) Глибоко в серці своїм розмишляв і думками вагався —
648) Чи хай одразу ж Патрокла на полі жорстокого бою
649) Над Сарпедоном богоподібним осяйливий Гектор
650) Гострою міддю приборкає й зніме з плечей його зброю,
651) Чи багатьом труди бойові хай Патрокл іще збільшить.
652) От що, розмисливши так, він визнав тоді за найкраще:
653) Щоб найвірніший товариш Ахілла, сина Пелея,
654) Військо троян на чолі із Гектором мідянозбройним
655) Знову до міста погнав, багатьом одібравши й дихання.
656) Гектору передусім він пройняв малодушністю серце.
657) Скочив на повіз і кинувсь тікать він, подавши троянам
658) Гасло до втечі, — пізнав терези-бо він Зевса священні.

659) Не залишились в бою і лікіяни мужні, тікати
660) Враз почали, владаря свого враженим в серце уздрівши
661) Серед громади убитих: багато-бо воїв круг нього
662) Тут полягло, як почав оцю зваду страшенну Кроніон.
663) Зразу ж ахеї з плечей Сарпедона стягнули блискучу
664) Мідяну зброю, — до кораблів однести глибодонних
665) Товаришам її дав Менойтів син нездоланний.
666) До Аполлона звернувся й сказав тоді Зевс хмаровладний:

667) «Винеси, Фебе мій любий, з-під стріл і списів Сарпедона,
668) Від почорнілої крові очисть його тіло й, віднісши
669) Аж до ріки, старанно обмий в течії струменистій,
670) Маззю натри амброзійною, в шати окутай нетлінні.
671) Потім узяти його вожаям доручи бистролетним,
672) Снові і Смерті, близнятам, нехай віднесуть його тіло
673) В рідні простори лікійські, до свого багатого люду, —
674) Там його друзі й брати поховають, насиплють могильний
675) Пагорб з надгробком, як це на пошану померлим належить».

676) Так він сказав. Аполлон не відмовив непослухом батьку,
677) Швидко з ідейських висот у січу спустився жахливу,
678) Виніс з-під стріл і списів Сарпедона божистого тіло
679) Аж до ріки, в течії струменистій обмивши старанно;
680) Маззю натер амброзійною, в шати окутав нетлінні.
681) Потім узяти його доручив вожаям бистролетним,
682) Снові і Смерті, близнятам, щоб ті віднесли його тіло
683) В рідні простори лікійські, до свого багатого люду.

684) Автомедонта із кіньми Патрокл тим*іасом гукнувши,
685) Гнати троян і лікіян почав у сліпому шаленстві.
686) О нерозумний! Стерігся б він так, як Пелід йому радив,
687) Був би загибелі злої уникнув і чорної смерті.
688) Дужча, проте, від людської є воля великого Зевса.
689) Він настрашить і хороброго й легко звитяги позбавить —
690) Навіть тоді, коли сам перед тим спонукав його битись.
691) Дух бойовий збудив він і зараз у грудях Патрокла.

692) Хто ж то був перший, Патрокле, і хто був останній, із кого
693) Зброю ти зняв, як на смерть і тебе прирекли вже богове?
694) Першим Адреста убив, тоді — Автоноя, Ехекла,
695) Потім — Періма, Мегада, Епістора ще й Меланіппа,
696) А після того — Еласа і Мулія разом з Пілартом,
697) їх повбивав він. А інші про втечу лиш думали кожен.

698) Високобрамну Трою здолали б руками Патрокла
699) Взяти ахейські сини, — так бився він списом завзято, —
700) Коб не стояв тоді Феб-Аполлон на збудованій гарно
701) Вежі — на згубу йому, а троянам готуючи поміч,
702) Тричі-бо той поривався на виступ високого муру,
703) Тричі відтіль Аполлон відкидав запального Патрокла,
704) В щит сяйний щоразу нетлінною б’ючи рукою.
705) А як вчетверте він кинувся знову, на бога подібний,
706) Феб громовим йому голосом слово промовив крилате:

707) «Геть іди, паростку Зевсів! Тобі не судилось, Патрокле,
708) Списом своїм столицю відважних троян зруйнувати,
709) Ані самому Ахіллові, хоч він багато сильніший!»

710) Так він сказав. І Патрокл назад тоді трохи подався,
711) Тільки б уникнути гніву далекострільного Феба.

712) Гектор у Скейських воротах затримав баских своїх коней
713) Однокопитих, вагаючись: в вир повернутися битви,
714) Чи наказати військам за муром міським заховатись.
715) Поки роздумував він, перед ним Аполлон із’явився,
716) Постать прибравши могутнього, в повному розквіті мужа
717) Асія, — дядьком по матері був він впокірнику коней
718) Гектору, братом Гекубі і рідним Дімантові сином,
719) Що у Фрігійськім краю проживав, біля течій сангарських.
720) В постаті цій Аполлон, син Зевса, до нього промовив:

721) «Гекторе, що ж ухиливсь ти від битви? Так не годиться!
722) Будь я настільки сильніший, наскільки я слабший од тебе,
723) Ти ще скоріше у тузі страшній із війни утікав би.
724) Міцнокопитих мерщій на Патрокла жени своїх коней,
725) Може, здолаєш його, і дасть Аполлон тобі славу».

726) Мовив це бог і знов до змагання людського вернувся.
727) До Кебріона відважного крикнув осяйливий Гектор
728) Коней знов гнати у битву. А Феб-Аполлон між аргеїв,
729) Легко пройшовши в юрбі, в їх лавах страшне замішання
730) Викликав, Гектору з військом троянським готуючи славу.
731) Гектор же, інших данаїв ряди в стороні залишивши,
732) Міцнокопитих мерщій на Патрокла погнав своїх коней.
733) Сам же Патрокл тоді з колісниці зіскочив на землю
734) З ратищем в лівій руці, а в праву вхопив мармуровий
735) Камінь великий та гострий, що ледве в руці він утримав.
736) Довго не думавши, кинув його він щосили на мужа
737) Й не промахнувсь, але вцілив прямісінько каменем гострим
738) В лоб Кебріону, візничому Гектора, старця ж Пріама
739) Сину побічному, що в тій хвилині за віжки притримував коні.
740) Камінь обидві брови йому здер, проломивши притому
741) Й череп, і випали прямо на землю, у пил під ногами,
742) Очі його, а він сам полетів з колісниці міцної,
743) Наче у воду нирець, і дух його кості покинув.
744) З нього глузуючи, так ти промовив, Патрокле комонний:
745) «Леле! Ну й спритний же цей чоловік, як ловко ниряє!
746) От якби в морі, багатому рибою, так учинив він,
747) То багатьох би наситив, у хвилях находячи устриць,
748) Із корабля так стрибаючи в грізно розбурхане море,

749) Як з колісниці отут, на рівнині, у порох нирнув він.
750) Видно, і серед троянського люду нирці є майстерні!»

751) Мовлячи так, налетів він на труп Кебріона-героя,
752) Наче розлючений лев, що, вриваючись хижо в отару,
753) В груди приймає стрілу і від власної гине відваги.
754) На Кебріона, Патрокле, ти кинувся так же завзято.
755) Гектор до нього в ту ж мить з колісниці зіскочив на землю.
756) За Кебріона, як леви, тоді почали вони битись,
757) Наче за вбитого оленя десь на гірській верховині,
758) Голодом мучені, люто змагаючись поміж собою.
759) Так і за труп Кебріона два кличів воєнних причинці —
760) Славний Патрокл, Менойтіїв син, і осяйливий Гектор —
761) Прагли нещадною міддю пройнять один одному тіло.
762) Гектор за голову труп ухопив і тримав його міцно, ‘
763) А Манойтід — за ногу тягнув, усі інші навколо
764) Лави троян і данаїв зіткнулися в січі страшенній.
765) Так же, як Нот полуденний, із східним зустрівшися Евром,
766) У крутоярих міжгір’ях дерева хитають високі —
767) Буки міцні, стрункі ясени і кизил тонкокорий, —
768) І одне одного з шумом шмагають своїм тонколистим
769) Віттям, і страшно тріщать, од вітру ламаючись часто, —
770) Так і трояни з ахеями бились одні проти одних
771) З буйним завзяттям, — ніхто з них про пагубну втечу й не думав.
772) Гострих багато списів повтикалося круг Кебріона,
773) Стріли крилаті з напругих тятив здіймалися часто,
774) Гостре каміння велике щитів потрощиЛ) багато
775) В битві круг нього. А він, на весь зріст велетенський простягшись,
776) В куряві хмарній лежав, про візничого вмілість забувши.

777) Доки ясне серед неба високого сонце стояло,
778) Доти з обох боків стріли літали і падали люди.
779) А як сонце сягнуло пори, що волів розпрягають,
780) Всупереч долі велінню троян подолали ахеї.
781) З гамору бою, з-під списів троян вони труп Кебріона
782) Винесли й мідяну зброю з плечей його всю познімали.
783) Кинувсь Патрокл на троян, їм згубне готуючи лихо.
784) Тричі він кидався в бій, Ареєві рвучкістю рівний,
785) З криком страшним, і тричі по дев’ять мужів убивав він.
786) А учетверте як кинувсь, на бога безсмертного схожий, —
787) Тут-бо, Патрокле, й тобі закінчення віку настало.
788) Вийшов до тебе назустріч у запалі бою жахливий
789) Феб-Аполлон. Та Патрокл не впізнав його в битві шаленій, —
790) Хмарою вкритий густою ішов проти нього безсмертний.
791) Ззаду він став, і в спину та плечі широкі міцною
792) Вдарив долонею, аж у очах йому світ закрутився.
793) Збив і шолом з голови йому Феб-Аполлон світлосяйний;

794) З брязком і гуркотом зразу скотився шолом діроокий
795) Коням під ноги, й на гребені грива його забруднилась
796) Кров’ю і пилом. Досі ніколи того не бувало.
797) Щоб конегривий шолом той у пилі курному бруднився,
798) Тільки прекрасне чоло богорівного мужа Ахілла
799) Він захищав. Тепер же віддав його Зевс покривати
800) Голову Гектору, хоч його гибель була недалеко.
801) Переломився відразу в руках його спис довготінний,
802) Дуже міцний і важкий, міднокутий; з плечей його дужих
803) Щит, що до п’ят досягав, упав із ремінням ла землю.
804) Лати владар Аполлон розв’язав йому, Зевса нащадок.
805) Розум його помутився, могутні зомліли суглоби,
806) Заціпенілий стояв він. Загостреним списом іззаду
807) В спину його між плечима Евфорб, син Пантоя, ударив,
808) Воїн дарданський. З усіх ровесників він виділявся
809) Списом метким, проворністю ніг і мистецтвом комонним.
810) Двадцять мужів повалив він із коней, коли іще вперше
811) Виїхав із колісницею, справи військової вчившись.
812) Перший він списом ударив тебе, Патрокле комонний,
813) Та не здолав, і назад повернув, і з юрбою змішався,
814) Вирвавши з рани свій спис ясеновий: не смів-бо з Патроклом
815) І безоружним у бій він одкритий вступати. Патрокл же,
816) Здоланий божим ударом і гострим Евфорбовим списом,
817) В дружні ряди одступив, уникаючи смерті лихої.

818) Гектор же, тільки помітив Патрокла, великого духом.
819) Що відступав до своїх, поранений гострою міддю,
820) Кинувсь до нього крізь лави, і списом ізблизька ударив
821) У підчерев’я, і наскрізь пробив його мідяним вістрям.
822) Тяжко упав він, і туга тоді охопила ахеїв.
823) Так же, як вепра невтомного лев переможний долає.
824) На верховині гірській з ним у бійці шаленій зіткнувшись
825) За джерело невеличке, бо пить з нього хтіли обоє,
826) І, задихаючись, вепр левиній скоряється силі, —
827) Так і Менойтів прославлений син, багатьох повбивавши,
828) Дух свій віддав, ізблизька уражений Гектора списом,
829) Син же Пріамів з погордою слово промовив крилате:

830) «От сподівався, Патрокле, ти наш Іліон зруйнувати,
831) Мав і троянських жінок, позбавивши днів їх свободи,
832) На кораблях відвезти до рідного вашого краю, —
833) Де ж бо твій розум? Гектора коні баскії на битву,
834) Ледве землі доторкаючись, мчать, я й сам своїм списом
835) Між війнолюбних троян подвизаюся, щоб одвернути
836) День їх неволі. Тебе ж коршаки розтерзають небавом.
837) Бідний-бо ти, вже й могутній Ахілл тобі не допоможе!
838) Сам залишившись, непевно в дорогу тебе наставляв він:

839) «Не повертайся назад, о Патрокле, їздець бистрокінний,
840) До кораблів своїх перше, ніж в Гектора-людоубивці
841) Списом на грудях хітон закривавлений ти не простромиш!»
842) Так говорив він тобі, а ти, нерозумний, послухав».

843) Весь знемагаючи, так відповів ти, Патрокле комонний:
844) «Що ж, величайсь тепер, Гекторе, дав тобі перемогу
845) Зевс-олімпієць і з ним Алоллон — було їм, безсмертним,
846) Легко здолати мене, навіть зброю з плечей познімати.
847) А як таких, як і ти, мені стрілося хоч би й дванадцять,
848) Всі полягли б тут, на місці, моїм подолані списом!
849) Я лиш призначенням долі від сина Лето загибаю,
850) А між людей — від Евфорба, ти ж третій мене поражаєш.
851) Тільки скажу я тобі, а ти збережи в своїм серці:
852) Жити недовго тобі вже лишилося тут, біля тебе
853) Близько стоїть уже смерть, і доля твоя неминуча —
854) Ти від руки упадеш бездоганного внука Еака».

855) Так він сказав, і в імлу вповила його смерті година.
856) Тлінну покинувши плоть, відлетіла душа до Аїду
857) З плачем про участь свою, і силу лишаючи, й юність.
858) Та до померлого з словом звернувся осяйливий Гектор:

859) «Нащо, Патрокле, мені недалеку віщуєш загибель?
860) Хто зна, а може, Ахілл, пишнокосої парость Фетіди,
861) Дух свій раніше загубить під списом моїм мідногострим?»

862) Мовлячи так і ногою на мертвого тіло ступивши,
863) Списа із рани він витяг і труп навзнаки перекинув.
864) Зразу ж із списом тоді він кинувсь на Автомедонта,
865) Рівного богу товариша бистрому внуку Еака,
866) Щоб його вбить. Та безсмертні умчали його прудконогі
867) Коні — славетний Пелеєві дар од богів невмирущих.

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА. ПАТРОКЛІЯ. «Іліада». Гомер

ЗМІСТ. «Іліада». Гомер

НАСТУПНА СТОРІНКА. «Іліада». Гомер

Комментарии закрыты.