ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА. ОШУКАННЯ ЗЕВСА.
    «Іліада». Гомер

    ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА. ОШУКАННЯ ЗЕВСА. «Іліада». Гомер

    1) Нестор в той час випивав у наметі й почув оті крики, —
    2) От він Асклепія синові слово промовив крилате:

    3) «Глянь, Махаоне божистий, подумай-но, чим це скінчиться!
    4) Крики бійців молодих голоснішають під кораблями.
    5) Але сиди у наметі й іскристим вином утішайся,
    6) Поки гарячу купіль пишнокоса тобі Гекамеда-
    7) Діва нагріє і плями від тіла одмиє криваві.
    8) Я ж піднімуся на пагорб окинути поглядом битву».

    9) Мовивши так, він, окутий майстерна блискучою міддю,
    10) Щит бойовий Фрасімеда, свого конеборного сина,
    11) Взяв у наметі. А той тоді з батьківським вийшов на битву.
    12) Списа міцного ще взяв з наконечником з гострої міді.
    13) Вийшов з намету і раптом — діло побачив негідне, —
    14) Як в замішанні тікають бійці, а за ними женуться
    15) Високодумні трояни, вали зруйнувавши ахейські.
    16) Наче широке, глухими рябіючи брижами, море,
    17) В передчутті гомінкого бурхливих вітрів вихрування,
    18) Ще ні туди ні сюди не спрямовує хвилі своєї,
    19) Поки примчить вирішальний од Зевса могутнього вітер, —
    20) Так і старець поважний у серці своєму вагався
    21) Поміж двох рішень — податись до лав бистрокінних данаїв
    22) Чи до Атріда піти Агамемнона, пастиря люду.
    23) Поміркувавши отак, він визнав, проте, за найкраще
    24) Йти до Атріда. Бійці ж одні з одних, убитих у січі,
    25) Зброю знімали. І дзвінко навколо їх тіл брязкотіла
    26) Мідь під ударами дужих мечів і списів двоєгострих.

    27) Нестору троє державців зустрілося, паростків Зевса,
    28) Від кораблів вони йшли, поранені гострою міддю.

    29) Втрьох — Тідеїд, Одіссей і з ними Атрід Агамемнон.
    30) Від бойовища далеко вздовж берега сивого моря
    31) їх кораблі розміщались. Лиш рядом переднім на сушу
    32) Витягли їх, і перед кормами їх вал збудували.
    33) Хоч і широке було узбережжя, але умістити
    34) Всіх кораблів не могло і тісно доводилось людям.
    35) Тож кораблі піднімались уступами з моря й затоки,
    36) Берег увесь заповняли між мисів піщаних обабіч.
    37) Глянуть хотілось вождям на битву й гучне замішання, —
    38) Втрьох вони йшли, на списи опираючись^-серцем у грудях
    39) Тяжко засмучені. От по дорозі старий їм зустрівся
    40) Нестор, і серце у грудях сполохав вождям він ахейським.
    41) Мовив, озвавшись до нього, володар мужів Агамемнон:

    42) «Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв!
    43) Нащо прийшов ти сюди, покинувши бій мужозгубний?
    44) Вельми боюсь я, щоб слова могутній не виконав Гектор,
    45) Перед зібранням троян із погрозою твердо сказавши,
    46) Що в Іліон від човнів цих повернеться він не раніше,
    47) Аніж попалить вогнем кораблі й нас усіх повбиває.
    48) Так він тоді говорив, і це ось збувається нині.
    49) Горе! Невже й усі інші красивоголінні ахеї,
    50) Наче Ахілл той, ненависті сповнені в серці до мене
    51) І при кормах кораблів не бажають із ворогом битись».

    52) В відповідь Нестор до нього промовив, їздець староденний:
    53) «Справді, усе, очевидно, збувається нині, і навіть
    54) Зевс громовладний не міг би тепер анічого змінити.
    55) Вже-бо зруйновано вал, що досі його ми вважали
    56) Захистом для кораблів і для себе самих нездоланним.
    57) Та вороги біля наших швидких кораблів безустанно
    58) Б’ються весь час. Не впізнати уже, хоч би й як ти вдивлявся,
    59) Звідки біжать і куди охоплені страхом ахеї,
    60) Так без розбору їх б’ють, і крики аж неба сягають.
    61) Отже, подумаймо справді, чим можна залагодить справу,
    62) Як допоможе тут розум. Та в битву назад повертатись
    63) Я б вам не радив: пораненим годі уже воювати».

    64) Знову промовив до нього володар мужів Агамемнон:
    65) «Несторе, раз вороги уже перед кормами воюють,
    66) Не помогли ані рів, ані вал, побудований міцно,
    67) Хоч, потрудившись над ними, надіялись мати данаї
    68) Захист і для кораблів, і для себе самих нездоланний, —
    69) То всемогутньому Зевсові так до вподоби — безславну
    70) Згубу далеко від Аргоса людям наслати ахейським.
    71) Знав-бо я те, що колись захищав він охоче данаїв,
    72) Знаю тепер, що троян, неначе богів всеблаженних,
    73) Він відзначає, а нам і силу зв’язав він, і руки.

    74) Але давайте-но краще вчинімо оте, що скажу я:
    75) Ті кораблі, що над краєм морського стоять узбережжя,
    76) Зараз стягнімо, на хвилі божистого моря спустімо
    77) Й позакріпляймо на котвах надійних, ще поки священна
    78) Ніч не настала і поки свій напад іще відкладають
    79) Трої сини. А тоді й кораблі ми спустимо інші.
    80) Зовсім не сором біди уникати хоч би й серед ночі.
    81) Втечею краще уникнуть біди, ніж загибелі ждати».
    82) Глянув спідлоба і мовив тоді Одіссей велемудрий:
    83) «Що за слова в тебе йдуть крізь зубів огорожу, Атріде?
    84) Краще, нещасний, над військом тобі боягузів нікчемних
    85) Бути вождем, ніж над нами, що в труднощах воєн жорстоких
    86) Змалку й до самої старості Зевс нам великий призначив
    87) Поневірятися, поки усі до останнього згинем.
    88) Отже, ти широковуличну хочеш покинути Трою,
    89) Знявши облогу, що стільки для неї ми лиха зазнали?
    90) Краще мовчи, щоб інший не чув із ахеїв хто-небудь
    91) Слова, яке із уст не злетіло б у жодного мужа,
    92) Що у думках до ладу свою вміє обдумати мову,
    93) Вождь берловладний, якому стільки скоряється війська,
    94) Скільки аргейського люду під владою маєш своєю.
    95) До глибини я обурений тим, ЩО отут говорив ти.
    96) В час колотнечі-бо ти загадуєш нам бойової
    97) В море стягнуть кораблі добропалубні, щоб іще більше
    98) Втіхи було для троян, які вже і так нас долають,
    99) Нам же була б тоді певна загибель. Ніхю-бо з ахеїв
    100) В битві не встоїть, якщо кораблі ми постягуєм в море,
    101) Тил свій обернуть вони і запал до бою утратять.
    102) Тільки пошкодить твоя нам порада, керманичу люду!»
    103) Відповідаючи, мовив володар мужів Агамемнон:
    104) «О Одіссею, як глибоко серце моє ти жорстоким
    105) Вразив докором! Нікого не силував я із ахеїв
    106) В море стягать кораблі добропалубні проти їх волі.
    107) Хай нам пораду інший хто-небудь подасть розумнішу —
    108) Чи молодий, чи старий, — послухаю кожного радо».
    109) З-поміж присутніх озвався тоді Діомед гучномовний:
    110) «Близько той муж, недалеко шукать, якщо схочете тільки
    111) Слухать мене і не будете в гніві за те ви на мене,
    112) Що за народженням я поміж вами всіма наймолодший.
    113) Гордий я тим, що від славного батька і я народився, —
    114) Ним був Тідей, що у Фівах земля його вкрила могильна.
    115) Троє синів бездоганних на світ народилось в Портея, —
    116) їхні домівки в Плевроні були й Калідоні скелястім, —
    117) Агрій, Мелан і третій комонник Ойней, що був батьком
    118) Батька мого і доблестю серед братів визначався.

    119) Там і лишивсь він, а батько по довгих блуканнях оселю
    120) В Аргосі мав, бо Зевс захотів так та інші богове.
    121) Доньку Адреста він мав за дружину і жив з нею в домі,
    122) Повнім усяких набутків, до того ж було в нього досить
    123) Нив хлібородних, багато садів плодоносних навколо,
    124) Також багато скотини. Він рівних не мав між ахеїв
    125) І в списоборстві. Ви чули, напевно, й самі, що це правда.
    126) Знаючи, отже, що не боягуз я й не низького роду,
    127) Слушного слова мого не зневажте, яке вам скажу я.
    128) Йдімо ж у бій, хоч і рани ждуть нас, адже це необхідно.
    129) Але самі ми там осторонь січі триматися будем,
    130) Одаль од стріл, щоб рани на рану з нас хто не одержав.
    131) Лиш спонукать, заохочувать маємо інших, що досі,
    132) Серцю покірні лякливому, обіч стоять і не б’ються».

    133) Мовив він так, і, послухавши, всі на ту раду пристали.
    134) Рушили в бій, і повів їх володар мужів Агамемнон.

    135) Та не сліпим був споглядачем славний землі потрясатель,
    136) Постать мужа старого прибравши, назустріч пішов їм,
    137) Взяв Агамемнона, сина Атрея, за правую руку
    138) Й, прямо до нього звертаючись, слово промовив крилате:

    139) «Сину Атреїв! Мабуть, радіє в Ахіллових грудях
    140) Серце злостиве, маючи вбивство і втечу ахеїв
    141) Перед очима, нема-бо нітрохи у нім розуміння.
    142) Хай пропаде він, хай бог поразить його лихом усяким!
    143) Гніву ж на тебе, проте, не тримають богове блаженні, —
    144) Скоро троянського війська вожді і порадники знімуть
    145) Куряву скрізь по рівнині розлогій, і сам ти побачиш,
    146) Як побіжать вони в місто від ваших човнів і наметів!»

    147) Мовивши це, помчав він із криком гучним по долині.
    148) Так наче дев’ять чи десять одразу кликнуло тисяч
    149) Дужих мужів на війні, починаючи зваду Арея, —
    150) Голос такий громовий із грудей земледержець могутній
    151) Видав тоді і кожному в серце ахеєві буйну
    152) Силу вдихнув воювати й невтомно із ворогом битись.

    153) Золотошатна очима своїми поглянула Гера
    154) Із верховин олімпійських і здалеку зразу впізнала
    155) Рідного брата і дівера, як поспішав він у битву,
    156) Що прославляє людей, і радість влилась їй у душу.
    157) Зевса побачила теж, що сидів на самому вершечку
    158) Іди багатоджерельної, й злість охопила їй душу.
    159) Стала тоді міркувать велеока владичиця Гера,
    160) Як обманути їй розум егідодержавного Зевса.
    161) От яке рішення визнала врешті вона за найкраще:
    162) Вийти до Зевса на Іду, самій якнайкраще прибравшись,
    163) Чи не запалиться він на ложі кохання жагою

    164) До її тіла, вона ж насолодним окриє й живлющим
    165) Сном і повіки його, і розважності повну свідомість.
    166) До спочивальні ввійшла, що Гефест, її любий нащадок,
    167) Побудував, до одвірків двері міцні приладнавши
    168) Із потаємним замком, щоб бог інший не міг одімкнути.
    169) Гера ввійшла, за собою ясні зачиняючи двері.
    170) Взявши амброзії, спершу із тіла знадливого нею
    171) Змила весь порох брудний, запашною олією потім,
    172) Амброзіальною, шкіру прегарну собі намастила, —
    173) Лиш ворухнути ці пахощі в Зевсовім міднопорогім
    174) Домі, й до неба, й землі розливаються їх аромати.
    175) Ними вона намастилась, волосся собі розчесала
    176) І в амброзійні тоді заплела його коси блискучі,
    177) Що з голови їй безсмертної пишно донизу спадали.
    178) Шати тоді амброзійні вона одягла, що Афіна
    179) Виткала їй і узором красивим оздобила рясно.
    180) Пряжками їх золотими на грудях вона пристебнула,
    181) Підперезалася поясом з сотнею китиць барвистих,
    182) В вуха проколоті вділа сережки, по троє перлинок
    183) В кожній, мов ягідки спілі, й принадністю вся засвітилась.
    184) Ще й покривало накинула зверху з богинь найясніша —
    185) Гарне, тонке, новоткане, й біліло воно, наче сонце,
    186) Пару красивих сандалій доніг підв’язала блискучих.
    187) А як прикрасами цими своє приоздобила тіло,
    188) Вийшла із спальні вона й, Афродіту до себе гукнувши,
    189) Осторонь інших богів до неї промовила стиха:

    190) «Чи ти послухаєш, доню кохана, про що попрошу я,
    191) Чи не відмовиш мені, за те прогнівившись на мене,
    192) Що захищаю данаїв, а ти помагаєш троянам?»
    193) Відповідаючи, мовила Зевса дочка Афродіта:
    194) «Геро, достойна богине, великого Кроноса донька,
    195) Що ти бажаєш, скажи? Тож серце здійснить закликає,
    196) Якщо здійснити я можу, якщо взагалі це здійсненне».
    197) В серці ховаючи підступ, їй мовить володарка Гера:
    198) «Дай мені силу кохання й принадність жагучу, що нею
    199) Ти і безсмертних богів, і смертних людей підкоряєш!
    200) До рубежів того краю, що живить усіх, я прямую, —
    201) Предка богів навістить Океана і матір Тетію,
    202) Що у домівці своїй і зростили мене, й згодували,
    203) Взявши від Реї тоді ще, як Кроноса Зевс громовладний
    204) Скинув із неба під землю й під вічно бурхливеє море,
    205) їх навістити я йду, щоб зваду спинить безнастанну.
    206) Довгий-бо час обоє вони уникають кохання
    207) Й спільного ложа, — така ворожнеча їм в душу запала.
    208) Якщо я зможу словами умовить їх любеє серце

    209) Спільного ложа дійти і з’єднатись в обіймах кохання, —
    210) Завжди шановною й любою будуть мене називати».

    211) В відповідь щедра на усміхи мовила їй Афродіта:

    212) «Ніяк мені й не годиться твого не послухати слова —
    213) Бо ж у обіймах Зевса верховного ти спочиваєш».

    214) Мовила це й розв’язала на грудях вишиваний пояс
    215) Світлоузорний, що в нім розмаїті таїлися чари:
    216) Запал кохання, жадання жагуче, облесні розмови
    217) Та умовляння, що зводять із розуму й найрозумніших.
    218) Гері цей пояс дала вона й слово таке їй сказала:

    219) «На тобі, Геро, сховай поміж персів вишиваний пояс
    220) Світлоузорний, усе в нім заховано. Та, сподіваюсь,
    221) Ти не повернешся, не досягнувши того, що бажаєш».

    222) Мовила так. Велеока до неї всміхнулася Гера
    223) Й з усміхом тим сховала між персів вишиваний пояс.

    224) В дім свій Зевсова донька вернулась тоді Афродіта,
    225) Гера ж помчала мерщій в далечінь із верхів’їв Олімпу
    226) І, Пієрію пройшовши та милу усім Ематію,
    227) Перелетіла фракіян комонних засніжені гори,
    228) їх верховини найвищі, землі й не торкнувшись ногами.
    229) Далі вона з-над Афона-гори через море хвилясте
    230) Зрештою в Лемнос прийшла, богосвітлого місто Тоанта.
    231) Там вона стрілась зі Сном, що братом доводиться Смерті.
    232) Взявши за руку його, таке йому слово сказала:

    233) «Сне, безсмертних богів і смертного люду владарю!
    234) Як ти раніше зважав на слова мої, так і сьогодні
    235) Вислухай. Завжди за це тобі глибоко буду я вдячна.
    236) Зевсові очі ясні у дрімоті зімкни під бровами
    237) В час, як в обіймах моїх він спочине на ложі кохання.
    238) Дам я за те тобі в дар нетлінне із золота крісло
    239) Гарне, — син мій Гефест, митець на всі руки, майстерно
    240) Зробить його, а для ніг тобі ще приладнає підставку,
    241) Щоб на учтах ти міг на ній ноги покоїти білі».

    242) Відповідаючи, так промовив їй Сон нездоланний:

    243) «Геро, достойна богине, великого Кроноса донько!
    244) Будь-кого іншого серед богів вічносущих я міг би
    245) Легко приспать, навіть течії дужі ріки Океану,
    246) Що джерелом для народження був усім іншим безсмертним.
    247) Але до Зевса Кроніона я підійти не посмів би
    248) І не приспав би його, хіба лише сам він накаже.
    249) Мав одного вже я разу науку з твого повеління,
    250) В день той, коли самовпевнений син хмаровладного Зевса
    251) Від Іліона відплив, столицю троян зруйнувавши.
    252) Розум тоді я приспав у егідодержавного Зевса,
    253) Неподоланно розлившись навколо; а ти його сину,

    254) Лихо замисливши, вітер страшенний на море наслала
    255) І віднесла його до велелюдного острова Косу,
    256) Одаль від друзів своїх. Прокинувшись, Зевс розлютився
    257) Й порозганяв по всім домі богів, мене ж він усюди
    258) Пильно шукав і з ефіру закинув би в море безслідно,
    259) Ніч врятувала мене, що й людей, і безсмертних долає.
    260) Втік я й у неї сховався, й лють Зевсова стала вщухати,
    261) Бистрій-бо Ночі не зважився він неприємне чинити.
    262) Нині ж від мене ти знов вимагаєш зробить неможливе».

    263) Мовила знову йому велеока владичиця Гера:

    264) «Сне, навіщо про це у своєму ти згадуєш серці?
    265) Думаєш, може, троян захищатиме Зевс громовладний,
    266) Як він розгнівавсь колись за сина свого за Геракла?
    267) Краще ходім, і віддам я одну із харіт наймолодших
    268) Заміж за тебе, й тоді називати дружиною будеш
    269) Ти Пасітею, що взяти її віддавна бажаєш».

    270) Мовила так, і, радіючи, Сон їй у відповідь каже:

    271) «Ну, то клянися мені неторканними водами Стіксу,
    272) Правою ти многоплідної ниви торкнися рукою,
    273) Лівою — сяйного моря, і хай нам за свідків у цьому
    274) Будуть підземні богове, осельники Кронових жител,
    275) Що віддаси за мене одну із харіт наймолодших
    276) Ти Пасітею, що взяти її я віддавна бажаю».

    277) Мовив він так. Не противилась білораменная Гера.
    278) Так поклялась, як просив він, і поіменно назвала
    279) В Тартарі скритих богів, що імення було їм Титани.
    280) А як вона поклялась і велику закінчила клятву,
    281) Лемноса й Імбра міста позад себе обоє лишили
    282) І, оповиті у хмарну імлу, подалися в дорогу.
    283) Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,
    284) Лектон минули, де й море лишили; тоді суходолом
    285) Рушили, й лісу верхів’я хитались у них під ногами.
    286) Сон там зоставсь, щоб його не нагледіли Зевсові очі,
    287) На величезну виліз ялину, що в час той на їді
    288) Над усіма височіла, в ефір крізь повітря сягнувши.
    289) Сів він на ній, безпечно в ялиновім вітті укритий,
    290) 1 Наче та пташка дзвінка, що у горах живе, і богове
    291) Мідяним звуть ковалем, а північним яструбом — люди.

    292) Гера тим часом мерщій піднялась на Гаргарську вершину
    293) Іди високої. Зевс її там хмаровладний побачив.
    294) Тільки-но глянув, як пристрастю розум йому охопило,
    295) Наче тоді, як уперше зазнав він із нею кохання,
    296) Разом на ложе зійшовши, від любих батьків своїх потай.
    297) Вийшов до неї, назвав на ім’я і так він промовив:

    298) «Геро, куди поспішаєш? Куди ти прямуєш з Олімпу?

    299) Повозу й коней не видно твоїх, щоб їхати далі».
    300) Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера:
    301) «До рубежів того краю, що живить усіх, я прямую, —
    302) Предка богів навістить Океана і матір Тетію,
    303) Що у домівці своїй і зростили мене, й згодували,
    304) їх навістити я йду, щоб зваду спинить безнастанну.
    305) Довгий-бо час обоє вони уникають кохання
    306) Й спільного ложа, — така ворожнеча їм в душу запала.
    307) Коні мої при підніжжі багатоджерельної Іди
    308) Ждуть, щоб по суші мене понести і по воднлх просторах.
    309) Нині ж для тебе сюди прибула я з вершин олімпійських,
    310) Щоб ти не гнівався потім, як мовчки піду я від тебе
    311) До Океана самого у дім його глибоководний».

    312) Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний:
    313) «Геро, ти встигнеш, проте, і пізніше до нього податись,
    314) Нині ж на спільному ложі зажиймо розкошів кохання.
    315) Пристрасть така до богині чи смертної жінки ніколи,
    316) В грудях моїх розливаючись, дух мені ще не скоряла!
    317) Так не кохав ще ніколи я ні Іксіона дружини,
    318) Що Пірітоя родила, з безсмертними рівного мужа,
    319) Ні струнконогої діви Данаї, Акрісія доньки,
    320) Що породила Персея, славетного поміж мужами,
    321) Ані державного Фенікса далекославної доньки,
    322) Що породила Міноса і рівню богам — Радаманта,
    323) Так не кохав я Семели, ні тої Алкмени у Фівах,
    324) Що нездоланного духом Геракла мені породила,
    325) А Діоніса людям на радість родила Семела;
    326) Ні пишнокосої так не кохав я владарки Деметри,
    327) Ані Лето велеславної, ані тебе, моя Геро,
    328) Як тебе нині кохаю, солодким повитий жаданням!»
    329) Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера:
    330) «О, ти жахливий, Кроніде, яке-бо ти слово промовив!
    331) Прагнеш ти нині зі мною на ложі зажити кохання
    332) Тут, на високостях Іди, що звідусюди їх видно.
    333) Що ж це було б, якби хто із богів, одвічно живущих,
    334) Вгледів на ложі нас разом обох та пішов показав би
    335) Іншим богам. Не посміла б тоді я, із ложа кохання
    336) Вставши, у дім твій вернутись, — який би був сором для мене!
    337) А якщо так вже бажаєш і прагне того твоє серце,
    338) Є спочивальня у нас, що Гефест, наш любий нащадок,
    339) Побудував, до одвірків двері міцні приладнавши.
    340) Підемо спати туди, як тебе так приваблює ложе».

    341) Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс громовладний:
    342) «Геро, не бійся! Ніхто із богів чи мужів земнородних
    343) Нас не побачить, такою-бо я огорну золотою

    344) Хмарою нас, що й Гелій нічого крізь неї не вгледить,
    345) Хоч своїм гострим промінням він бачити може й усюди».

    346) Мовив так Кроносів син і схопив у обійми дружину.
    347) Зразу ж під ними земля квітучі зростила мурави,
    348) Лотоси зрошені, крокус і купи густі гіацинта,
    349) Ніжні й м’які, що свої підносили високо стебла.
    350) Там і лягли вони вдвох, і прекрасна обох огорнула
    351) Хмарка злотиста, і з неї блискучі спадали росинки.

    352) Сном і коханням подоланий, так на Гаргарській вершині
    353) Спав безтурботно отець, обнімаючи міцно дружину.
    354) Вмить до ахейських човнів полетів тоді Сон нездоланний,
    355) Щоб принести земледержцю, землі потрясателю, вістку,
    356) Близько він став перед ним і слово промовив крилате:

    357) «Допомагай, Посейдоне, данаям тепер щиросердо,
    358) Славу в бою подаруй, хоч би й ненадовго їм, поки
    359) Зевс почиває: сном-бо його оповив я солодким.
    360) Звабила Гера його — в коханні із нею з’єднатись».

    361) Мовив це й миттю до людських племен він славетних подався,
    362) Поміч данаям подать Посейдона ще більш спонукавши.
    363) Кинувсь до перших рядів Посейдон тоді й голосно крикнув:

    364) «Чи віддамо Пріамідові Гектору ми перемогу,
    365) Вої аргейські, щоб взяв кораблі він і славою вкрився?
    366) Та похваляється так і тому лише так він говорить,
    367) Що при човнах пробуває Ахілл із розгніваним серцем.
    368) Не відчували б такої, проте, ми в Пеліді потреби,
    369) Якби один за одного в битві стояли завзято.
    370) Ну-бо, вчинімо так, як зараз оце я скажу вам:
    371) В кращі, найбільші у цілому війську щити одягнувши
    372) Тіло, шоломами з міді блискучої щільно покривши
    373) Голови наші і в руки узявши списи щонайдовші,
    374) В бій вирушаймо! Я сам поведу вас. І певен, не встоїть
    375) Гектор тоді Пріамід, хоч яким він завзяттям шаліє.
    376) Хто із вас стійкий в бою, а щит в того мужа маленький,
    377) Слабшому хай його дасть, а сам хай покриється більшим».

    378) Мовив він так, і охоче послухали всі його ради.
    379) Хоч і уражені ранами, воїв вожді шикували —
    380) Вождь Тідеіа, Одіссей і славетний Атрід Агамемнон.
    381) Лави обходячи всі, вони зброю веліли міняти,
    382) Кращий щоб кращу дістав, а гіршим лишилася гірша.
    383) А як круг тіла усі одягнулись блискучою міддю,
    384) Рушили в бій, їх ряди Посейдон вів, землі потрясатель.
    385) Пагубний меч довголезий в могутній тримав він правиці,
    386) Схожий на блискавку; з ним неможливо змагатись людині
    387) В битві смутливій: страхом-бо кожного він уражає.

    388) З другого боку, й троян шикував осяйливий Гектор.
    389) Розпочали бойове між собою, нещадне змагання
    390) Сам Посейдон темнокудрий і смертний осяйливий Гектор —
    391) Цей із троянами йшов, а той заступавсь за аргеїв.
    392) Море здіймало до самих човнів і наметів аргейських
    393) Хвилю шумливу, — війська із оглушливим сходились криком.
    394) Та ні морськії вали не б’ють так об сушу бурхливо,
    395) Гнані з безкрайого моря нестримним Борея диханням,
    396) Ні між ущелин гірських не гуде з таким шалом страшенним
    397) Полум’я хиже, пожар лісовий роздуваючи буйно,
    398) Ні вітровій не шумить так в широколистому вітті
    399) Дужих дубів, коли із страшним він бушує завзяттям, —
    400) Як закричали жахливо трояни тоді і ахеї
    401) Криком нестямним, одні проти одних рушаючи в битву.

    402) Стрівшись лицем до лиця із Бантом, осяйливий Гектор
    403) Перший на нього метнув свого гострого списа й не схибив,
    404) В груди потрапив йому, де два ремені сходились разом, —
    405) Щит на однім, меч срібноцвяхований висів на другім, —
    406) Ніжнеє тіло вони захистили. Розгнівався Гектор,
    407) Бачачи, що надаремно із рук його зброя злетіла,
    408) І відступив до друзів своїх, уникаючи смерті.
    409) Лиш обернувсь він, як в нього великий Еант Теламоній
    410) Каменем кинув, із тих, що були кораблям за підпору, —
    411) їх у бійців під ногами валялось багато, — і втрапив
    412) Гектору в груди, якраз над обідцям щита, біля шиї, —
    413) З розмаху кинутий, дзиґою він на льоту закрутився.
    414) Як під ударом Зевсовим, вирваний геть із корінням,
    415) Падає дуб, і навколо розноситься сірки огидний
    416) Запах, і той, хто це зблизька побачить, одразу втрачає
    417) Дух відваги, бо блискавки Зевса для всіх небезпечні, —
    418) Так же і Гектора сила на землю, у порох, упала.
    419) Списа він виронив з рук, навалилися зверху на нього
    420) Щит і шолом. Забряжчали міддю узорною лати.
    421) З криком звитяжним підбігли до нього синове ахеїв,
    422) Взяти надіючись тіло, і сипали в нього списами
    423) Частими. Але ніхто не здолав поводатаря люду
    424) Вцілить мечем, ані списом, — хоробрі його оточили
    425) Полідамант і славетний Еней, Агенор богосвітлий,
    426) І Сарпедон, полководець лікіян, і Главк бездоганний.
    427) Інші до нього також не були неуважні й щитами
    428) Огородили круглястими. Гектора взявши на руки,
    429) Товариші його винесли аж до запряжених коней
    430) Бистрих, що разом з візничим і повозом ясноузорним
    431) Ззаду стояли, оподаль війни і жорстокої битви.
    432) Славного мужа, що тяжко стогнав, повезли вони в місто.

    433) От досягли вони броду ріки струменистої, Ксанту,

    434) Вирами славного, що породив його Зевс несмертельний, —
    435) Там його, з повоза знявши, на землю поклали й водою
    436) Геть облили. Він зітхнув, і розплющились очі у нього;
    437) Ставши навколішки, кров почав він випльовувать чорну.
    438) Знову, проте, на землю упав, і ясні його очі
    439) Темная ніч обняла: ще оглушений був він ударом.

    440) Щойно уздріли аргеї, що Гектор подався із поля,
    441) Кинулись ще запальніш на троян, всю згадавши відвагу.
    442) Перший із воїв тоді син Ойлея, Еант прудконогий,
    443) Раптом набігши, загостреним Сатнія списом ударив, —
    444) Німфа-наяда його бездоганна родила Енопу,
    445) Що із стадами пастушив на березі Сатніоенту.
    446) Близько підскочивши, списом славетний нащадок Ойлея
    447) В пах його вдарив, і впав той на землю. Над вбитого тілом
    448) Вої троян і данаїв зіткнулися в битві страшенній.
    449) Полідамант списоборець за вбитого месником вийшов,
    450) Парость Пантоя; він праве плече Протое’нору ранив,
    451) Синові Ареїліка, плече простромив йому наскрізь
    452) Спис величезний, і впав той, руками хапаючи землю.
    453) Полідамант з похвальбою великою голосно крикнув:

    454) «Ні, недарма, як видно, з міцної руки Пантоїда,
    455) Духом великого мужа, цей. спис полетів мідногострий!
    456) В тіло прийняв його нині один із аргеїв. Як видно,
    457) Зійде, на нього спираючись, він до оселі Аїда!»

    458) Мовив він так, і болем хвальба ця торкнула аргеїв.
    459) Більше від інших Еант розтривожився «ерцем відважним,
    460) Син Теламонів, — тож біля убитого був він найближче.
    461) Списа блискучого швидко він кинув услід воякові/
    462) Полідамант же, відскочивши вбік, щасливо уникнув
    463) Чорної смерті, — на себе прийняв Архелох її мужній,
    464) Син Антенора, — богове його прирекли на загибель.
    465) В в’язи його він ударив, де сходиться карк з головою,
    466) В верхній хребець, і обидва на шиї розсік сухожилля.
    467) Падавши, ротом, і ніздрями, й цілою той головою
    468) В землю раніше зарився, аніж гомілками й коліньми.

    469) Голосно крикнув Еант бездоганному Полідаманту:

    470) «Полідаманте, подумай лише і скажи мені щиро:
    471) Гідний чи ні чоловік оцей був полягти у відомсту
    472) За Протое’нора? Він не простак і не з простих, здається,
    473) Чи не доводиться він Антенору, впокірнику коней,
    474) Братом чи сином? Адже на рідню його дуже він схожий».

    475) Мовив він так, хоч і добре все знав. Засмутились трояни.
    476) Списом тоді Адамант беотійця ударив Промаха
    477) В помсту за брата, якого уже волочив той за ноги,
    478) І Адамант з похвальбою великою голосно крикнув:

    479) «О хвастовиті аргеї, в пустих похвальбах ненаситні!
    480) Мабуть, не нам лиш самим випадають на долю страждання
    481) Й труднощі, будете, певно, і ви так же само убиті.
    482) Гляньте, як списом моїм приборканий спить перед нами
    483) Воїн Промах, полігши, щоб брат мій пені й відомсти
    484) Довго не ждав. Хотілось би кожному мужеві в домі
    485) Брата лишити, щоб міг у біді колись месником стати!»

    486) Мовив він так, і болем хвальба ця торкнула аргеїв.
    487) Більше за всіх Пенелей розтривожився серцем одважним.
    488) На Акаманта пішов він. Та нападу не дожидався
    489) Той Пенелея-вождя, останній же Іліонея,
    490) Сина Форбанта, на вівці багатого, вбив. Його в Трої
    491) Більше від інших Гермес полюбив і достатком відзначив.
    492) Мати родила йому одного лише Іліонея.
    493) Цей, під брову його списом в очницю ударивши гострим,
    494) Око пробив. Навиліт крізь око й потилицю вийшов
    495) Спис той, і зразу присів він, обидві руки розпростерши
    496) Перед собою. І вмить Пенелей тоді свій мідногострий
    497) Вихопив меч та й ударив у карк, і скотилась на землю
    498) Враз голова із шоломом і списом, що так і лишився
    499) В оці стирчати. Як маківку, голову списом піднявши,
    500) Він ворогам показав і так, похваляючись, крикнув:

    501) «Вістку, трояни, про це батькам передайте коханим
    502) Славного Іліонея, — нехай його дома оплачуть!
    503) Тож і кохана дружина Промаха Алегеноріда
    504) Мужа свого не зустріне, радіючи, в час той, коли ми
    505) На кораблях своїх з Трої повернемось, діти ахеїв».

    506) Мовив він так, і дрож у троян перебіг по суглобах,
    507) Кожен із них озиравсь, щоб загибелі злої уникнуть.

    508) Нині скажіть мені, Музи, олімпських осель пожилиці,
    509) Хто найперший з ахеїв здобув скривавлену зброю
    510) В день, коли битву схилив на їх користь землі потрясатель?
    511) Першим Еант Теламоній великий убив Гіртіада
    512) Іртія, славного владаря місян, могутніх душею;
    513) Далі озброєння зняв Антілох тоді з Мермера й Фалка,
    514) Гіппотіона і Морія вбив Меріон безпощадний,
    515) Тевкр переміг Протоона і разом із ним Періфета;
    516) А Атреїд Гіпере’нора вразив, вожатая люду,
    517) Прямо у пах, і спис мідногострий, пройнявши утробу,
    518) Нутрощі вирвав у нього, й душа через рану відкриту
    519) Вийшла із тіла в ту ж мить, і тьма йому очі окрила.
    520) Знищив найбільш ворогів син Ойлея, Еант бистроногий:
    521) З ним-бо змагатись ногами не міг би ніхто, доганявши
    522) Воїв, що з поля біжать, коли Зевс на них страх насилає.

    ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА. ОШУКАННЯ ЗЕВСА. «Іліада». Гомер

    ЗМІСТ. «Іліада». Гомер

    НАСТУПНА СТОРІНКА. «Іліада». Гомер

    Комментарии закрыты.