ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА. БІЙ БІЛЯ КОРАБЛІВ.
    «Іліада». Гомер

    ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА. БІЙ БІЛЯ КОРАБЛІВ. «Іліада». Гомер

    1) Зевс, допустивши троян і Гектора близько до суден,
    2) Там же і злигоднів їм, і труднощів безперестанних
    3) Дав їм зазнати, а сам повертає ясні свої очі
    4) У далину, споглядаючи землі фракіян комонних,
    5) Місян, кулачних бійців, гіппемолгів, які з-під кобили
    6) П’ють молоко, ще й абіян, людей справедливістю славних.
    7) Трою ж уже помічать перестали ясні його очі.
    8) Не сподівався-бо серцем своїм, щоб хтось із безсмертних
    9) Вийшов троянам іще допомогу подать чи данаям.

    10) Та не сліпий спостерігач — могутній землі потрясатель.
    11) З подивом він на війну поглядав і на січу криваву
    12) Із верховини найвищої лісом укритого Сама
    13) В горах фракійських; виднілась відтіль перед ним уся їда,
    14) Видно й Пріамове місто було, і човни всі ахейські.
    15) Вийшовши з моря, сидів він там, повен жалю до ахеїв,
    16) Що їх тіснили трояни, і гнівався дуже на Зевса.

    17) Раптом устав і пішов із скелястої він верховини
    18) Кроком швидким. І ліси навкруги, і високії гори
    19) Під Посейдона важкою ходою усі затремтіли.
    20) Тричі ступив він і, з кроком четвертим мети досягнувши,
    21) В Еги ввійшов, де в глибинах затоки стояла славетна,
    22) З золота вся, осяйна, його вічно нетлінна оселя.
    23) В дім увійшовши, запріг в колісницю він міднокопитих
    24) Коней своїх бистролетних, що гриви у них золотії,
    25) В золото й сам одягнув своє тіло, майстерно обшитий
    26) Золотом взяв свій батіг і, ставши в ясну колісницю,
    27) Коней по хвилях погнав. І заграли морськії страхіття,
    28) Виплили з лігвищ усюди, свого владаря упізнавши.

    29) Радісно хвилі під ним розступились. А коні так швидко
    30) Мчали по морю, що мідної осі й вода не кропила.
    31) До кораблів до ахейських учвал понесли його коні.

    32) Є у глибокому глибі морському печера велика
    33) Між островами Тенедом та Імбром суворо-скелястим.
    34) Стримав там коней своїх Посейдон, землі потрясатель,
    35) Випрягши їх з колісниці, божистого дав їм оброку
    36) їсти й на бистрії ноги їм пута наклав золотії, —
    37) Що ні порвать, ні розбити, — щоб, стоячи тут же, на місці,
    38) Ждали державця, а сам подався до стану ахеїв.

    39) Вої ж троянські навально, як полум’я буйне, як буря,
    40) Ректору вслід, Пріамідові, рушили всі з безустанним
    41) Криком і шумом шаленим у певній надії ахейські
    42) Взять кораблі й до ноги перебить оборонців хоробрих.
    43) Та Посейдон-земледержець, могутній землі потрясатель,
    44) Вийшовши з хлані морської, бадьорість підносив аргеям;
    45) Постать Калхаса прибравши і голос його неослабний,
    46) Передусім він Еантів гукнув і без того хоробрих:

    47) «Ви лише двоє, Еанти, врятуєте військо ахеїв,
    48) Не про страхітливу втечу, про міць пам’ятаючи власну.
    49) В іншому місці в бою троянських я рук не боявся б
    50) Непереборних, хоч юрми їх мур перейшли наш великий,
    51) Всіх-бо їх зараз зупинять красивоголінні ахеї.
    52) Але страшенно боюсь, щоб не скоїлось з нами нещастя
    53) Там, де подібний до полум’я, провід веде навіжений
    54) Ректор, тим гордо-пишний, що син він»могутнього Зевса.
    55) Хай же на серце і вам покладе із безсмертних хто-небудь
    56) Твердо стояти самим і інших в бою укріпляти.
    57) Від кораблів бистрохідних його, войовничого, швидко
    58) Ви відігнали б, хоч би й бадьорив його сам олімпієць».

    59) Мовивши так, земледержець, могутній землі потрясатель,
    60) Берлом ударив обох і надав їм потужної сили,
    61) Й стали гнучкі в них суглоби, невтомливі руки та ноги.
    62) Сам же, немов бистрокрилий той яструб, що, знявшись з високих
    63) Скель, лише козам доступних, на крилах повисне в повітрі,
    64) Щоб у погоні за птахом якимсь на долину упасти, —
    65) Так Посейдон відлетів од них швидко, землі потрясатель.
    66) Бистрий Еант, син Ойлеїв, тоді упізнав його перший
    67) І до Еанта звернувся, що був Теламонові сином:

    68) «Мабуть, Еанте, це хтось із богів, що живуть на Олімпі,
    69) Постать прибрав віщуна й при човнах нам наказує битись, —
    70) Не боговіщий Калхас, що з пташиного льоту віщує.
    71) З руху гомілок його, по слідах його ніг я іззаду
    72) Легко впізнав, хто відходить, — неважко богів упізнати.
    73) В грудях-бо любих у мене також стрепенулося серце,

    74) Більш ніж коли воювать воно й з ворогом битися прагне.
    75) Ноги і руки над ними бажанням до бою палають».

    76) Відповідаючи, так йому мовив Еант Теламоній:

    77) «В мене так само до списа жагою тремтять уже руки
    78) Непереборні, і сила зростає, і ноги на місці
    79) Встоять не можуть. Хоч би й сам на сам я битись готовий
    80) З Гектором, сином Пріама, що прагне до бою шалено».

    81) Так один з одним тоді розмовляли вони між собою,
    82) Раді сназі бойовій, що бог поклав їм на серце.
    83) А земледержець тим часом бадьорість будив у ахеїв,
    84) Що спочивали позаду біля кораблів своїх бистрих.
    85) Зовсім охляли в них любі тіла від тяжкої утоми.
    86) Смуток жахний їм серця огорнув, як троян вони вздріли,
    87) Що звідусіль через мур їх великий прорвались юрбою.
    88) Це споглядаючи, сльози вони із-під брів проливали,
    89) Не сподівались-бо лиха уникнуть. Але земледержець,
    90) Легко в їх лави ввійшовши, зміцнив їх в могутні фаланги.
    91) Перших він Тевкра й Леїта закликав, до них підійшовши,
    92) Потім бійця Пенелея, за ним Деїпіра, й Тоанта,
    93) Ще й Меріона гукнув з Антілохом, закличників бою.
    94) їх підбиваючи в січу, він слово їм мовив крилате:

    95) «Сором вам, молодь аргейська! А я сподіваюся, що, взявши
    96) Участь в бою, ви нашим дасте кораблям порятунок!
    97) А якщо будете ви небезпеки війни уникати,
    98) То настає, видно, день, коли від троян ми загинем!
    99) Горе нам! Диво велике на власні побачив я очі,
    100) Диво страшне, що, гадав я, повіки йому не здійснитись.
    101) До кораблів наших ринуть трояни, які ще недавно,
    102) Наче ті лані були полохливі, що бродять по лісі,
    103) Кволі, безпомічні зовсім, себе захистить неспроможні,
    104) Здатні в поживу лише леопардам, вовкам та шакалам.
    105) Досі й трояни не важились стать проти сили ахеїв,
    106) Проти могутності рук їх вони виступати не сміли.
    107) Нині ж від міста далеко, біля кораблів, вони б’ються
    108) Тільки з провини вождя і недбалості вашого війська, —
    109) Гнівне на нього, воно кораблів своїх бистрих не хоче
    110) Оборонять і воїв дає біля них убивати.
    111) Але хоча таки справді провинний у лихові всьому
    112) Є лиш Атрід, герой Агамемнон широкодержавний,
    113) Що бистроногого сина Пелея так тяжко зневажив, —
    114) Нам через це ухилятись від бою ніяк не годиться!
    115) Отже, поправмось мерщій! Виправні серця благородних.
    116) Дуже негарно-бо вам забувать войовничу відвагу,
    117) Найсміливішим з ахейського війська! Не сперечався б
    118) З мужем я тим, що з кривавого поля війни утікає

    119) Із боягузтва. На вас же я цілим обурений серцем.
    120) Ох і ледачі! Ще й гіршого ви тут наробите лиха
    121) Через недбалість свою і на себе накличете, певно,
    122) Сором і осуд людський! Починається битва велика!
    123) Біля самих кораблів гучномовний вже Гектор воює
    124) Дужий, він браму розбив і зірвав з неї засув великий!»

    125) Так підмовляючи, дух земледержець підносив ахеям.
    126) Біля Бантів обох тоді стали збиратись фаланги
    127) Дужі, що ані Арей їм нічим би не міг докорити,
    128) Ані Афіна, що кличе до бою. Добірні, найкращі
    129) Воїни тут на троян і божистого Гектора ждали —
    130) Спис біля списа, щиток при щитку нерозривно зімкнуті,
    131) Щит до щита, шолом до шолома й до воїна воїн.
    132) Гребені тих конегривих шоломів стикались при кожнім
    133) Русі, так щільно один біля одного вої стояли.
    134) Грізно щетинились гострі списи у долонях відважних
    135) Воїв, — вони уперед поривалися, прагнучи бою.

    136) Лавами йшли і трояни. Сам Гектор їх вів за собою, —
    137) Рвавсь уперед він,, як камінь округлий, що з дикої скелі
    138) Хвилі напором у повінь ріка його скинула врешті,
    139) Виром бурхливим підмивши основи жахливої скелі.
    140) Котиться він, ще й підскакує, й лунко тріщить по дорозі
    141) Праліс густий, а він далі летить, не спиняючись, поки
    142) Аж до рівнини сягне і не котиться більш мимоволі.
    143) Так же і Гектор — спочатку грозив, що до самого моря
    144) Легко він шлях прокладе крізь човни і намети ахейські,
    145) Всіх побиваючи; а, на густі наштовхнувшись фаланги,
    146) Мусив спинитись. Назустріч-бо вийшли синове ахейські,
    147) Вдарили вістрями грізних мечів і списів двоєгострих
    148) І відігнали його, й похитнувсь він, і став одступати.
    149) Голосно крикнув тоді, щоб навкруг його чули трояни:

    150) «Трої сини, і лінійці, й дарданські бійці рукопашні,
    151) Стійте усі! Не надовго мене зупинили ахеї,
    152) Хоч і зімкнулись у лави вони, наче мур, непохитні,
    153) Та перед списом моїм, сподіваюсь, відступлять, як справді
    154) Бог верховний веде мене, Гери муж громоносний».

    155) Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.
    156) Вийшов тоді наперед Деїфоб, гордовитий Пріамів
    157) Син, перед себе тримаючи щит, звідусіль рівнобокий;
    158) Кроком легким він ішов, тим щитом прикриваючи тіло.
    159) В нього тоді Меріон вже націлився списом блискучим,
    160) Кинув, але промахнувсь і попав йому в щит рівнобокий,
    161) Шитий із шкір; але не пробив — ще раніше зламалось
    162) Вістря на ратищі довгого списа. Злякавшися лету
    163) Списа шаленого, в бік одвернув Деїфоб свій обшитий

    164) Шкірою щит. Меріон же назад повернувся у лави
    165) Товаришів, роздратований страшно на те і на друге —
    166) Що й перемоги позбувсь, і зламав свого списа міцного.
    167) До кораблів він подався тоді і наметів ахейських
    168) Списа великого взять, що лишився у нього в наметі.
    169) Битва тим часом тривала, і гомін лунав неугасний.
    170) Тевкр Теламоній відважного перший убив списоборця
    171) Імбрія, Ментора сина, на коні багатого мужа.
    172) Жив у Педеоні він до приходу загонів ахейських
    173) З Медесікастою в шлюбі, бічною Пріама дочкою.
    174) А як данаї до Трої прийшли в кораблях крутобоких,
    175) До Іліона прибув він, але від троян відрізнявся.
    176) Жив у Пріама, тримав його той як власного сина.
    177) Син Теламона під вухо його своїм списом довженним
    178) Ранив і вихопив списа назад. Той упав, наче ясен,
    179) Що на вершині гори височів, звідусюди помітний,
    180) Міддю ж підрубаний, свіже схилив до землі своє листя, —
    181) Так він упав — і брязнула зброя, що сяяла міддю.
    182) Кинувся Тевкр уперед, щоб озброєння з Імбрія зняти.
    183) Гектор же кинувсь до нього й націлився списом блискучим.
    184) Той це помітив і ледве од мідного встиг ухилитись
    185) Списа. І в груди уп’явсь Амфімахові, сину Ктеата
    186) Акторіона, той спис, коли він на битву виходив.
    187) Тяжко він гримнув об землю, аж зброя на нім забряжчала.
    188) Гектор же кинувся знов — в Амфімаха, великого духом,
    189) Зняти шолом з голови, до скронь його щільно прилеглий.
    190) Кинув тієї ж хвилини Еант своїм списом блискучим
    191) В Гектора, тіла ж його не торкнув він: грозливою міддю
    192) Все воно вкрите було. Посередині в щит він ударив,
    193) І Пріаміда так сильно штовхнув, що той мусив вернутись,
    194) Трупи обидва лишивши, щоб їх волочили ахеї.
    195) А Амфімаха взяли Менестей богосвітлий і Стіхій,
    196) Воїв афінських вожді, й понесли до загонів ахейських,
    197) Імбрія ж — двоє Бантів, завзяття взірці бойового,
    198) Наче два леви козу із-під варти собак гостроіклих
    199) Викравши, разом несуть, крізь густі пробираючись хащі
    200) Й високо в пащах свою над землею тримаючи здобич,
    201) Так же й Еанти озброєні, високо трупа піднявши,
    202) Лати із нього знімали. З маху від ніжної шиї
    203) Голову в гніві за смерть Амфімаха відсік син Ойлеїв
    204) Й, мов кругляка, до троян через юрми густі перекинув.
    205) Гектору прямо до ніг крізь пилюку вона покотилась.
    206) Гнівом у серці своїм запалав Посейдон за онука,
    207) За Амфімаха, що смертю поліг у січі жорстокій.
    208) До кораблів він подався тоді і наметів ахейських

    209) Дух піднімати в данаїв, троянам готуючи лихо.
    210) Ідоменей по дорозі зустрівсь йому, списник славетний.
    211) Йшов од товариша він, який перед тим незадовго
    212) З бою вернувсь, у коліно поранений гострою міддю, —
    213) Винесли друзі із битви його. Лікарям його здавши,
    214) Він до намету пішов, вернутись бажаючи швидше
    215) В бій. До нього звернувся тоді земледержець могутній,
    216) Голос прибравши Тоанта, який Адремона був сином, —
    217) Що в Калідоні високім владарив і в цілім Плевроні
    218) Над етолійцями, й люди, як бога, його шанували:’

    219) «Ідоменею мій, крітян пораднику, де ж ті погрози
    220) Ділись, що Трої синам колись так грозили ахеї?»

    221) Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

    222) «О Тоанте, ніхто із ахеїв, наскільки я знаю,
    223) В цьому не винен: усі-бо ми стійко уміємо битись,
    224) Ні малодушним ніхто не охоплений ляком, ні з бою
    225) Досі ніхто не тікав боягузливо. Мабуть, Кроніду
    226) Вельмимогутньому так до вподоби припало — безславну
    227) Згубу далеко від Аргоса людям наслати ахейським.
    228) Але, Тоанте, і сам ти був досі душею завзятий,
    229) Вмів підбадьорити й іншого ти, занепалого духом,
    230) Не підступайся тепер, клич кожного мужа з собою».

    231) В відповідь так Посейдон йому мовив, землі потрясатель:

    232) «Ідоменею, хай муж той додому уже не поверне
    233) З Трої, хай краще забавою стане собакам той воїн,
    234) Що утікати б сьогодні із поля посмів бойового!
    235) Ну-бо до зброї, й зі мною ходімо! Пора вже до бою
    236) Нам поспішать! Хоч і двоє нас, будемо й ми чимсь корисні!
    237) Навіть і кволії люди, з’єднавшися, Здатні на доблесть,
    238) Ми ж таки можемо вдвох і з сильнішими стати до бою».

    239) Мовив це бог і знов до людської борні повернувся.
    240) Ідоменей же подавсь до напнутого гарно намету,
    241) Лати красиві на тіло надів і, вхопивши два списи,
    242) Кинувсь з намету, подібний на блискавку ту, що Кроніон,
    243) Взявши в долоню свою, з світлосяйного кинув Олімпу —
    244) Людям знамення, — й сліпучим вона все освітлює сяйвом.
    245) Так у героя, що біг, мідні лати на грудях блищали.
    246) Неподалік од намету Молід Меріон йому стрівся,
    247) Славний супутник його, — приходив він мідного списа
    248) Взяти. До нього звернулася Ідоменеєва сила:

    249) «Як це ти тут, Меріоне, товаришу мій прудконогий,
    250) Нащо війну ти покинув і січі кривавої поле?
    251) Чи не поранений ти, і стріли тебе зморює вістря?
    252) Чи ти із вістю по мене прийшов? Та я й сам не збираюсь
    253) Тут, у наметі, сидіти, а йду до кривавого бою».

    254) В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив:
    255) «Ідоменею мій, крітян пораднику мідянозбройних!
    256) Йшов я гострого списа, якщо він лишивсь у наметі,
    257) Взяти. Той, що був досі у мене, в бою поламав я,
    258) В щит Деїфоба ударивши, високодумного мужа».

    259) Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:
    260) «Знайдеш списів, як схочеш, не тільки один, а двадцять,
    261) Поряд в наметі стоять при стіні вони ясноблискучій,
    262) В Трої з побитих я їх познімав, не вважаю-бо гідним,
    263) Стоячи здалеку десь, із мужами ворожими битись.
    264) Тим-то списів і горбатих щитів є у мене багато,
    265) Панцирів, сяючих ясно, та ще й конегривих шоломів».
    266) В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив:
    267) «В мене самого в наметі, та ще й в кораблі моїм чорнім
    268) Здобичі досить троянської, йти лиш по неї не близько.
    269) Правду сказати, і я не забув ще про доблесть воєнну:
    270) В перших-бо лавах на січу, де слави мужі набувають,
    271) Й я виступаю, як тільки-но звада воєнна почнеться.
    272) Може, кому невідомо з ахейських мужів міднозбройних,
    273) Як я тримався в бою, а ти ж мене, думаю, знаєш».

    274) Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:
    275) «Знаю я доблесть твою! Навіщо про це й говорити?
    276) Хай би нас, найсміливіших, біля кораблів тут послали
    277) В засідку, в ній-бо найкраще мужів виявляється доблесть,
    278) І боягуза і мужню людину тут легко пізнати.
    279) Тож боязкий всечасно міняється весь на обличчі,
    280) Всидіть спокійно йому не дає його дух полохливий,
    281) То на одну він, а то на обидві ноги присідає,
    282) В грудях його боязливих страшенно колотиться серце,
    283) Смерті одної він жде й цокотить мимоволі зубами.
    284) Мужній в обличчі не міниться, трепет його малодушний
    285) Не обнімає, хоч би він у засідку вперше виходив,
    286) Просить лише, щоб у січу жорстоку чимшвидше втрутитись.
    287) Не зневажав би ніхто там ні рук, ані сили твоєї.
    288) А як в бою ти стрілою чи списом поранений був би,
    289) То не в потилицю втрапила б зброя тобі і не в спину,
    290) Тільки у груди або у живіт ти удар той прийняв би,
    291) Сміло йдучи уперед на розмову із ворогом збройну.
    292) Годі, проте, гомоніть нам, як діти оті нерозумні,
    293) Стоячи марно, щоб хтось нам ізгорда не став дорікати.
    294) Але ходім до намету, міцного там вибереш списа».

    295) Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея,
    296) Кинувся вмить до намету і взяв собі мідного списа.
    297) Ідоменеєві вслід він побіг, пориваючись в битву.
    298) Як людовбивця Арей, вирушає до грізного бою

    299) Й разом і син його любий, безтрепетний Жах нездоланний,
    300) Що й витривалий в боях войовник його серцем жахнеться.
    301) Разом збройно летять із Фракії вони на ефірів
    302) Чи на флегіян хоробрих, але не зважають на просьби
    303) Двох цих сторін, і тільки одній вони славу дарують.
    304) Ідоменей з Меріоном, керманичі крітського люду,
    305) Кинулись так же у битву в блискучім озброєнні міднім.
    306) Перший тоді Меріон таке йому слово промовив:

    307) «Де б ти хотів, Девкаліде, із ворогом стати до бою?
    308) Де ти, чи з правого вийдеш крила, чи з середини війська,
    309) Чи, може, з лівого краю? Ніде-бо як тут, я вважаю,
    310) Не потребують так помочі довговолосі ахеї».

    311) Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

    312) «Інші в нас є, посередині наші човни захищати —
    313) Двоє Еантів і Тевкр, найкращий в ахейському стані
    314) З лука стрілець, відмінний також і в бою рукопашнім.
    315) Можуть жадобу вони вдовольнити неситого в битвах
    316) Гектора, сина Пріама, який він не є премогутній.
    317) Буде нелегко йому, хоч би й як поривався він битись,
    318) Щоб подолати відвагу і силу їх рук незборенних,
    319) Нам підпалить кораблі, — хіба громовладний Кроніон
    320) Кине палаючу сам головню в кораблі наші бистрі.
    321) Та не уступить людині Еант Теламоній великий,
    322) Як смертородна вона і годується зерном Деметри,
    323) Й міддю її чи камінням можна великим убити.
    324) Навіть Ахіллу, мужів переборцю, в бою рукопашнім
    325) Він не уступить, дарма що у русі зрівнятись не може.
    326) Станьмо ж обидва на лівім крилі, щоб побачити швидше,
    327) Хто кому славу придбає, — чи ми кому-небудь, чи нам хтось».

    328) Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея,
    329) Рушив із місця, й дійшли вони лав, про які говорив той.

    330) Ідоменея уздрівши, на полум’я схожого міццю,
    331) Разом з супутцем, в озброєнні міднім тонкої роботи,
    332) З криком трояни на них усі кинулись натовпом цілим.
    333) І заклубочився вир бойовий при кормах корабельних,
    334) Мов буревій, що у посвисті буйних вітрів шаленіє
    335) В спеку страшну, коли пилом глибоким покрито дороги
    336) Й куряви хмари здіймаються вгору від вихорів стрічних, —
    337) Так завихрилася й битва між воїв, що прагнули буйно
    338) В січі вбивать один одного й гострою нищити міддю.
    339) Поле-бо людоубивчого бою наїжилось лісом
    340) Довгих списів, що проймають тіла. Засліпилися очі
    341) Сяєвом мідних шоломів, яскравих щитів та блискучих
    342) Панцирів, ясно начищених лат на могутливих плечах
    343) Воїв, що в битву ішли. І лише загартований серцем

    344) Не засмутився б, на їх поглядаючи труд, а радів би.

    345) Кронові ж дужі сини, своє замишляючи кожен,
    346) Вже готували героям мужам жахливі нещастя.
    347) Зевс-бо троянам і Ректору волив послати звитягу,
    348) Щоб прудконогого вславить Ахілла. Але не бажав він
    349) Люд ахейський цілком погубить біля стін Іліона,
    350) Тільки Фетіду хотів вшанувать з її сином хоробрим.
    351) А Посейдон, між ахеїв проходячи, дух їм підносив,
    352) Потай із сивого випливши моря. За них він журився,
    353) Доланих військом троянським, і гнівався дуже на Зевса.
    354) Хоч і обидва одного були вони племені й роду,
    355) Перший, проте, між них Зевс народився і більше міг знати.
    356) Саме тому Посейдон ухилявсь помагати одверто
    357) Й потай, у постаті людській, підносив їм дух войовничий.
    358) Линву війни й ворожнечі для всіх обопільно страшної,
    359) Кожен із свого кінця зав’язавши, боги натягали,
    360) Линву міцну і тривку, що розслабила многим коліна.

    361) Саме тоді данайських загонів вожай напівсивий
    362) Ідоменей на троян налетів і нагнав на них жаху.
    363) Отріонея убив він, що, в Трою з Кабеса прибувши,
    364) Слави воєнної щойно іще сподівався зажити.
    365) Прагнув без викупу він найкращу Пріамову доньку,
    366) Юну Кассандру, за себе узяти, за те обіцяв він
    367) Річ немалу — од Трої ахейських синів одігнати.
    368) Згодився старець Пріам, кивком голови обіцявши
    369) Доньку за нього віддати, і той у цій бився надії.
    370) Щойно він виступив гордо, як списом у нього блискучим
    371) Ідоменей, замахнувшись, поцілив. Не стримала мідна
    372) Броня удару, і спис посеред живота йому влучив.
    373) Тяжко він гримнув об землю, а той, похваляючись, крикнув:

    374) «Отріонею, тебе над усіх я вславлятиму смертних,
    375) Якщо насправді все зробиш оте, що вчинить похвалявся
    376) Ти Дарданіду Пріаму, — то ж він обіцяв тобі доньку.
    377) Ми тобі теж обіцяли б таке і дотримали б слова —
    378) Видати заміж за тебе найкращу Атрідову доньку,
    379) З Аргоса взявши, і вас одружили б, якщо допоможеш
    380) Нам Іліон зруйнувати, це густо заселене місто.
    381) Йдімо ж зі мною мерщій, укладім при човнах мореплавних
    382) Шлюбну угоду. В розмовах про викуп скупими не будем».

    383) Мовивши так, за ногу його поволік з бойовища
    384) Ідоменей. За вбитого месником виступив Асій,
    385) Пішки йдучи перед кіньми, які йому прямо у спину
    386) Важко хропли, візничим-товаришем ведені. Прагнув
    387) Ідоменея убити, та той ухитривсь його списом
    388) Під підборіддя ударить, і мідь пройняла йому горло.

    389) Впав він на землю, як падає дуб, чи тополя срібляста,
    390) Чи струнковерха сосна, що їх теслі у горах зрубають
    391) Гострим своїм топором, готуючи брус корабельний.
    392) Так перед кіньми і повозом він лежав, розпростертий,
    393) Стогнучи тяжко і землю хапаючи, кров’ю залиту.
    394) Та й у візничого розум, що мав він, цілком помутився:
    395) Не здогадався-бо коней баских він назад повернути,
    396) Рук щоб уникнуть ворожих. Тоді Антілох витривалий
    397) В нього загостреним списом поцілив. Не стримала мідна
    398) Броня, і спис посеред живота йому влучив.
    399) Він захрипів і скотився із повоза, збитого міцно.
    400) Нестора духом великого син Антілох його коней
    401) Швидко погнав од троян до мідноголінних ахеїв.

    402) А Деїфоб у той час, підійшовши до Ідоменея,
    403) В смутку за Асія, списом у нього поцілив блискучим.
    404) Вчасно помітивши це, ухилився од мідного списа
    405) Ідоменей і укрився за щит, на всі боки округлий.
    406) Зроблений був він з волової шкіри й блискучої міді,
    407) Зшитий майстерно, з двома руків’ями, щоб добре тримати.
    408) Весь він зігнувсь під щитом і уник міднокутого списа.
    409) Щит загудів лише глухо, зачеплений з самого краю
    410) Списом. Але недарма із важкої руки полетів він,
    411) Вп’явсь Гіппасідові він Гіпсенору, людей вожаєві,
    412) Під передсердя, в печінку і зразу розслабив коліна.
    413) Вельми пишаючись цим, Деїфоб тоді голосно крикнув:

    414) «Не без відомсти тут Асій лежить. Т»пер, підійшовши
    415) Аж дог Аїда, могутнього стража підземної брами,
    416) Буде, гадаю, радіти він: дав-бо йому я супутця».

    417) Так похвалявся, і прикро од слів його стало аргеям,
    418) Та в Антілоха відважного серце найбільш схвилював він.
    419) Хоч і в скорботі, той не покинув убитого друга,
    420) Але підбіг і щитом прикрив холодіюче тіло.
    421) І, під померлим зігнувшися, двоє близьких його друзів,
    422) Ехіїв син Мекістей і Аластор із ним богосвітлий,
    423) До кораблів крутобоких несли його, стогнучи тужно.

    424) Ідоменей же на силі не здав і весь час поривався
    425) Або когось із троян похмурою ніччюг покрити,
    426) Або упасти самому, відбивши біду від ахеїв.
    427) Так був подоланий ним Есіета, паросток Зевса,
    428) Любий син Алкатой, що Анхісові зятем доводивсь, —
    429) Гіпподамею-бо, старшу дочку його, взяв за дружину,
    430) В домі ж ізмалку всім серцем любив її батько й поважна
    431) Мати. Красою-бо, розумом світлим, умінням в роботі
    432) З-поміж ровесниць вона вирізнялась. Тому й за дружину
    433) Взяв її найславетніший муж на всю Трою простору.

    434) Ідоменея рукою його Посейдон обезсилив,
    435) Очі затьмивши ясні і скувавши світлясті суглоби.
    436) Ні ухилитися вбік він не встиг, ні назад утікати,
    437) А як той стовп непорушний чи дерево високоверхе,
    438) Гордо стояв, і прямо у груди його своїм списом
    439) Ідоменей влучив, пробивши на них світлосяйний
    440) Мідний хітон, що від згуби не раз рятував його тіло.
    441) Глухо тепер забряжчав він, загостреним пройнятий списом.
    442) Тяжко той гримнув об землю із списом, що вп’явся у серце,
    443) Ще трепетало воно, а з ним разом тремтіло^і древко
    444) Списа. Та врешті могутній Арей його сили позбавив.

    445) Вельми пишаючись, Ідоменей тоді голосно крикнув:

    446) «Що ж, Деїфобе, чи можна за гідну відомсту вважати,
    447) Трьох за одного поклавши? А ним же ти так похвалявся!
    448) Спробуй, нещасний, і сам і вийди назустріч до мене, —
    449) Знатимеш добре, який я прийшов до вас, Зевсів нащадок.
    450) Першим Міноса-бо Зевс породив, володаря Кріту.
    451) Сина Мінос породив — бездоганного Девкаліона,
    452) Девкаліон же мене, владаря над численним народом
    453) В Кріті просторім. Тепер же сюди я приплив з кораблями
    454) Лихо тобі принести, твому батькові й іншим троянам».

    455) Так він сказав. Де’їфоб між двох гадок тоді завагався, —
    456) Чи відступити й когось із троян собі, духом великих,
    457) Взяти товаришем, чи до двобою одному хоч стати.
    458) Поміркувавши отак, він визнав тоді за найкраще
    459) Кликнуть Енея на поміч. Іззаду стояв той в останніх
    460) Лавах. Давно на Пріама він богосвітлого гнівавсь,
    461) Доблесний серед мужів, у Пріама не мав він поваги.
    462) Близько він став біля нього і слово промовив крилате:

    463) «Славний Енею, троянський пораднику, слід захистити
    464) Зятя, коли хоч би трохи тебе його лихо турбує.
    465) Отже, ходім захистім Алкатоя. Давно колись, ставши
    466) Зятем тобі, ще хлоп’ятком виховував він тебе в домі.
    467) Ідоменей, уславлений списом, ізняв з нього зброю».

    468) Мовивши так, зворушив він Енеєві серце у грудях.
    469) Ідоменеєві вийшов назустріч він, прагнучи бою.
    470) Ідоменей же його не злякався, як пещений хлопчик,
    471) А дожидав, наче вепр той, що, сили власної певен,
    472) Жде на ватагу шумливу численних мужів-звіроловів
    473) В місці пустинному, в горах, щетиною їжачи спину.
    474) Полум’ям блискають очі, погрозливо ляскають гострі
    475) Ікла, — готов одігнать він собак і мужів-звіроловів.
    476) Так непорушно чекав на відважного в битвах Енея
    477) Ідоменей-списоборець і друзів гукав, Аскалафа
    478) Та Афарея шукаючи оком, а з ним Деїпіра,

    479) Ще й Меріона гукнув з Антілохом, закличників бою.
    480) їх підбиваючи в січу, він слово їм мовив крилате:

    481) «Друзі, на поміч, сюди! Я один боюся страшенно, —
    482) Це прудконогий Еней нападає на мене шалено!
    483) Вельми могутній, бо вміє мужів у бою убивати,
    484) Юністю ще він цвіте, а сила у ній величезна.
    485) Будь ми однолітки — так же, як з ним ми відвагою рівні,
    486) Скоро мені він, чи я йому славу приніс би велику».
    487) Так він сказав, і овіяні в серці однаковим духом,
    488) Лавою стали вони, над плечима щити нахиливши.
    489) Товаришів своїх теж почав і Еней закликати,
    490) Дивлячись, де Деїфоб, де Паріс, Агенор богосвітлий —
    491) Воєначальники війська троянського. Слідом за ними
    492) Рушили вої, як вслід баранові з лугів поспішають
    493) До водопою овечки, й чабан цілим серцем радіє, —
    494) Так і Енеєві радістю повнилось серце у грудях,
    495) Бачачи, скільки народу на бій вслід за ним вирушає.
    496) Круг Алкатоя списами великими бій врукопашну
    497) Розпочали вони, й мідь на могутливих грудях героїв
    498) Страшно бряжчала, бійці ж в сум’ятті один з одним шалено
    499) Бились. З них два бойовим перевершили інших завзяттям —
    500) 1 Ідоменей та Еней, подібні в бою до Арея,
    501) Прагли нещадною міддю пройнять один одному тіло.
    502) В Ідоменея Еней тоді перший метнув свого списа.
    503) Вчасно це вгледівши, встиг той від мідного списа умкнути,
    504) Вістря ж загострене, з розмаху вбік пролетівши, у землю
    505) Вткнулося, кинуте марно міцною Енея рукою.
    506) Ідоменей Еномая в живіт посередині вдарив,
    507) Панцир опуклий пробивши, й в утробу пройшла йому мідна
    508) Зброя, і впав той у порох, руками хапаючи землю.
    509) Ідоменей же з убитого враз довготінного списа
    510) Вихопив, та із плечей його гарно оздоблені лати
    511) Зняти не встиг: навколо-бо стріли його обсипали.
    512) Вже не було у ногах його давньої пружності руху —
    513) Бігти за списом або щоб ворожої зброї уникнуть.
    514) Міг ще, на місці він стоячи, пагуби день одганяти.
    515) З бою ж тікать — не могли уже швидко нести його ноги.
    516) Ратищем світлим у нього метнув Деїфоб, коли звільна
    517) Став відступать той, бо завжди ненависть він мав проти нього.
    518) Схибив і він, проте ратищем тим Аскалаф був убитий,
    519) Син Еніалія, — наскрізь плече простромив той могутній
    520) Спис, і упав він у порох, руками хапаючи землю.
    521) Ще не дізнавсь гучномовний могутній Арей про загибель
    522) Сина, що смертю недавно поліг серед січі страшної, —
    523) Волею Зевса затриманий, в хмарах сидів золотавих

    524) Він на високім Олімпі, де й інші тим часом сиділи
    525) Вічні богове, не сміючи в січу страшенну вмішатись.

    526) Круг Алкатоя уже розпочавсь тоді бій рукопашний.
    527) От Деїфоб з голови Аскалафа зірвав світлосяйний,
    528) Мідний шолом. Меріон же, подібний в бою на Арея,
    529) Списом йому, налетівши, пройняв передрам’я, й на землю
    530) З брязкотом з рук його випав шолом з заборолом дірчастим.
    531) А Меріон, налетівши, як яструб, удруге, відразу ж
    532) Вихопив із передрам’я бійцевого спис той могутній
    533) 1 відступив до загону свого. Політ тоді, рідний
    534) Брат Деїфоба, за стан обнявши його обережно,
    535) Вивів із згубного бою туди, де на нього чекали
    536) Коні баскі, оподаль війни і жорстокої січі,
    537) Разом з візничим його при оздобній його колісниці.
    538) Прямо до міста його повезли, і від бою страшного
    539) Тяжко стогнав він, а з рани свіжої кров струмувала.

    540) Так же билися й інші, і гамір зчинився невгасний.
    541) На Афарея Еней тоді кинувсь, Калетора сина,
    542) Й ратищем гострим пройняв йому горло, як той обернувся.
    543) Голову набік схилив він, і щит із шоломом на землю
    544) Раптом упали, і смерть душогубна його огорнула.
    545) А Антілох, спостерігши, що задом Тоон повернувся,
    546) Скочив і, списом ударивши в спину, розсік йому жилу,
    547) Що, по хребту пробігаючи, карка самого сягає.
    548) Враз розсік він її, і навзнак упав той на землю,
    549) В порох, обидві руки до своїх простягаючи друзів.
    550) Скочив тоді Антілох і знімати з плечей його зброю
    551) Став озираючись. Раптом його оточивши, трояни
    552) В щит його били широкий, барвистий, але не здолали
    553) Ніжного тіла в бійця Антілоха нещадною міддю
    554) Навіть дряпнуть. Посейдон-бо, землі потрясатель, над любим
    555) Несторідом чував і від стріл боронив його гострих.
    556) Від ворогів не тримався далеко, але поміж ними
    557) Він обертавсь, і не був його спис непорушним, всечасно
    558) Ним потрясав він, лише у думках намічаючи власних,
    559) Чи віддаля ним метнути, чи краще ударити зблизька.

    560) Поки він так міркував, його серед юрми помітив
    561) Асіїв син Адамант і в щит його гострою міддю,
    562) Близько підбігши, ударив. Та ратища вістря знесилив
    563) Сам Посейдон темнокудрий, бійцеві життя захистивши.
    564) Наче жердина обсмалена, списа того половина
    565) В щит Антілоха вп’ялась, а друга упала на землю.
    566) Швидко од друзів одбіг Адамант, уникаючи смерті.
    567) Та Меріон наздогнав його й списом в те місце між пупом
    568) І соромітними ранив частинами, де для бездольних

    569) Смертних Арей себе найболячіше дає відчувати.
    570) Списом туди він ударив. Подавшись за ратищем слідом,
    571) Кидався він, наче бик, що, у горах його наздогнавши,
    572) Путами в’яжуть мерщій пастухи і силою гонять.
    573) Пройнятий списом, так кидавсь і він, але тільки недовго,
    574) Поки герой Меріон, підійшовши, не вихопив раптом
    575) Списа із тіла його, і тьма йому очі окрила.

    576) В час той Гелен Деїпіра ударив у скроню фракійським
    577) Довгим мечем і шолом з голови його збив конегривий.
    578) Впав той на землю шолом, забряжчавши, і хтось із ахеїв
    579) Перехопив його враз, як у воїв між ніг він котився.
    580) А Деїпірові ніч безпросвітна вже очі окрила.

    581) Та гучномовного жаль охопив Менелая Атріда.
    582) З криком погрозливим вийшов він проти Гелена-героя,
    583) Списом махаючи гострим. А той натягнув свого лука.
    584) Щойно зійшлися вони, й цей загостреним ратищем кинув
    585) Прямо на ворога, той же у нього — із лука стрілою.
    586) Спершу попав Пріамід Менелаєві в груди стрілою,
    587) В панцир опуклий, та зразу ж гіркеє відскочило вістря,
    588) Як на просторім току від віял стрибають широких
    589) Темно-смагляві боби чи горох, коли їх молотник
    590) З розмахом кидає дужим під вітру шумливе дихання, —
    591) Так від броні Менелая, повитого славою мужа,
    592) Брязнувши тільки, далеко гіркеє відскочило вістря.
    593) А гучномовного гострений спис Менелая Атріда
    594) Руку Гелена пробив, що тримав у ній точений лук свій,
    595) І прип’яло її міцно до лука тим мідяним списом.
    596) Швидко до друзів одбіг тоді він, уникаючи смерті,
    597) Звісивши руку, й за нею тягнув ясенового списа.
    598) Великодушний тоді Агенор із руки його вирвав
    599) І обв’язав йому пращею руку, з овечої шерсті
    600) Звитою, — мав її завжди супутник керманича люду.

    601) Стрівши Пісандр Менелая, вповитого славою мужа,
    602) Прямо на нього пішов, — лиха йому доля судила
    603) Впасти в страшному бою від твоєї руки, Менелаю.
    604) А як зійшлись вони близько, один проти одного йшовши,
    605) Схибив Атрід, своїм гострим убік десь поціливши списом;
    606) В час той Пісандр Менелая, вповитого славою мужа,
    607) Вдарив у щит, але міді, проте, не спромігся пробити:
    608) Щит її стримав широкий, і ратище трісло під самим
    609) Вістрям. А серцем уже він радів — сподівавсь перемоги.
    610) Витягши з піхов свій срібноцвяхований меч, на Пісандра
    611) Кинувсь Атрід: а той з-під щита свого вихопив гарну
    612) Мідну сокиру з важким топорищем з міцної оливи,
    613) Тесаним гладко, — і разом один проти одного вийшли.

    614) Ворога спершу ударив Пісандр у шолом конегривий,
    615) Прямо під гребінь. Але як надбіг він, Атрід йому влучив
    616) В лоб над самим переніссям, і хруснула кість, і обидва
    617) Ока, скривавлені в порох, до ніг його впали, на землю.
    618) Він похитнувсь і зваливсь. І, на груди йому наступивши,
    619) Зняв Менелай з нього зброю, і так, похваляючись, мовив:

    620) «Так покинете ви й кораблі бистрокінних данаїв,
    621) Трої зухвалі сини, у битві страшній ненаситні!
    622) Мало ще сорому вам і ганьби, що колись уже ними
    623) Так ви, собаки презренні, зганьбили мене,^коли серцем
    624) Не побоялись гостинного Зевса, що в громі ширяє,
    625) Гніву тяжкого, — бодай зруйнував би вам місто високе!
    626) Ви-бо і шлюбну дружину мою, і багатства великі
    627) Взявши ґвалтовно, втекли, хоч вона прийняла вас привітно.
    628) Нині ж бажаєте ви у наші човни мореплавні
    629) Кинути згубний вогонь і убити героїв ахейських.
    630) Стриматись вам доведеться, хоч повні ви шалу Арея.
    631) Зевсе, наш батьку! За всіх ти розумом, кажуть, найвищий, —
    632) І за богів, і за смертних, усе-бо від тебе залежить.
    633) Нащо ж занадто зухвалим ти воям сприяєш троянським?
    634) Навіть одвага злочинна у них, і ніколи не ситі
    635) Шалом війни вони, всім однаково людям страшної.
    636) Всім-бо людина насититись може — і сном, і коханням,
    637) Співом солодким, та іграми, й плавністю рухів танкових, —
    638) Прагнемо більше від цього і ми насолоду здобути,
    639) Ніж од війни. А трояни — ті завжди в бою ненаситні».

    640) Мовивши так і скривавлене з тіла озброєння знявши,
    641) Товаришам до рук передав Менелай бездоганний,
    642) Сам же пішов і в лави передніх бійців замішався.

    643) Зразу ж на нього там кинувся син владаря Пілемена,
    644) Гарпаліон, — за батьком він любим подавсь воювати
    645) В Трою, але у батьківську не повернувся країну.
    646) Отже, Атрідові він в його щит посередині списом
    647) Зблизька ударив, та міді, проте, не спромігся пробити.
    648) Швидко до друзів одбіг тоді він, уникаючи смерті
    649) Та озираючись часто, щоб хто його міддю не ранив.
    650) А Меріон навздогін мідногострою вцілив стрілою, —
    651) В праву сідницю утрапив йому і тією стрілою
    652) Наскрізь міхур сечовий простромив під лобковою кістю.
    653) Враз похиливсь і, віддавши свій дух на руках у скорботних
    654) Товаришів, розпростертий лежав він, упавши на землю,
    655) Наче той черв, і чорная кров орошала ту землю.
    656) Великодушні тоді оточили його пафлагонці,
    657) На колісницю поклали його й повезли у скорботі
    658) До Іліона; слізьми умліваючи, йшов між них батько, —

    659) Та не така мала бути за вбитого сина відомста!

    660) Гнівом великим за смерть його сповнилось серце Паріса,
    661) Гостем-бо в нього бував він не раз у краю пафлагонськім.
    662) Дуже розгнівавшись, він мідногострою кинув стрілою.
    663) Був там іще Евхенор, провісника син Поліїда,
    664) Знатний і дуже багатий, оселю він мав у Корінфі.
    665) На корабель він сідаючи, знав свою долю нещасну.
    666) Вже-бо не раз говорив Поліїд йому, старець розважний,
    667) Що як не в домі своїм од хвороби умре він страшної,
    668) То при ахейських човнах від рук загине троянських.
    669) Але уник він зараз і докорів важких од ахеїв,
    670) І навісної хвороби, щоб зайвого болю не знати.
    671) В ухо зазнав він удару й під щелепу. 1 тої ж хвилини
    672) Вийшла із тіла душа, і страшна його пітьма окрила.

    673) Так вони бились завзято, на полум’я схожі вогнисте.
    674) Гектор же, Зевсові любий, не знав ще того і не відав,
    675) Що лівобіч кораблів од аргейської зброї багато
    676) Люду загинуло, й скоро здобуть сподівались ахеї
    677) Славу звитяги, адже земледержець, землі потрясатель
    678) Дух у аргеїв підносив і силою сам помагав їм.
    679) Гектор стояв, де за мур він пробився крізь браму спочатку,
    680) Силою лави густі щитоносних данаїв прорвавши, —
    681) Де кораблі свої, з сивого витягши моря на берег,
    682) Протесілай із Бантом поставили. Мур в тому місці
    683) Нижче збудований був, ніж деінде, — в страшній завірюсі
    684) Воїв і коней битва точилася там найзавзтіш.

    685) Там беотійців загони і довгохітонних іонян,
    686) Локрів, і фтійських мужів, і славою вкритих епеїв
    687) Від кораблів ледь відбили, та зовсім прогнать не здолали
    688) Світлого Гектора: був-бо на полум’я ясне він схожий.
    689) В лавах афінян стояли добірні мужі, на чолі їх
    690) Син Петеоя ішов Менестей, услід за ним Стіхій
    691) З Фейдом та Біас відважний; епеїв вели за собою
    692) Мегес, Філеєва парость, та Дракій з вождем Амфіоном;
    693) Фтіян очолив Медонт з витривалим у битвах Подарком.
    694) Був той Медонт богорівного сином нешлюбним Ойлея,
    695) Братом Еанта вважавсь однокровним, та жив у Філаці,
    696) Від батьківщини своєї далеко, бо рідного брата
    697) Мачухи Еріопіди убив він, дружини Ойлея.
    698) Що ж до Подарка, то він Філакіда був сином Іфікла.
    699) Разом були на чолі у фтіян вони войовничих.
    700) І, кораблі захищаючи, вряд з беотійцями бились.
    701) Ні на хвилину тим часом Еант, син Ойлея проворний,
    702) Не одступав од Еанта, що був Теламонові сином.
    703) Так, наче двоє рудавих волів на новій ораниці,
    704) Рало міцне із зусиллям однаковим тягнуть, і рясно
    705) Піт виступає у них з-під коріння закручених рогів;
    706) Тесаним гладко ярмом розділені поміж собою,
    707) Йдуть борозною вони й до межі усю зорюють ниву, —
    708) Так же й Еанти обидва пліч-о-пліч у битві стояли.
    709) Та з Теламоновим сином багато було і хоробрих
    710) Товаришів його вірних, — коли від утоми і поту
    711) Мліли коліна йому, то й щит вони в нього приймали.
    712) Локри ж не йшли за могутнім душею Ойлеєвим сином:
    713) До рукопашного бою-бо серце у них не лежало.
    714) В них не було конегривих шоломів, що блискають міддю,
    715) В них не було й заокруглих щитів і списів ясенових,
    716) Лиш покладались на лук і на пращі, з овечої вовни
    717) Сплетені вміло, й, до стін Іліона із ними прийшовши,
    718) Часто стріляли й троянам ряди бойові проривали.
    719) Ті, що попереду йшли, при зброї, оздобленій гарно,
    720) Билися з військом троянським і з Ректором мідянозбройним.
    721) Локри ж стріляли, сховавшись в тилу. Й забували трояни
    722) Про бойовеє завзяття, — їх часті бентежили стріли.

    723) Від кораблів і наметів ахейських з утратами мали
    724) Вже в Іліон, овіяний вітром, вертатись трояни,
    725) Коб не сказав тоді Полідамант, перед Ректором ставши:

    726) «Ректоре, ні на чиї умовляння ти зважить не здатний!
    727) Раз дарував тобі здібності бог у воєнному ділі,
    728) То і в пораді хотів би за інших ти бути мудрішим.
    729) Та чи під силу ж людині одній це усе сполучити?
    730) Тож одному дає здібності бог у воєнному ділі,
    731) Іншому — хист танцювати, ще іншому — співи й кіфару,
    732) Іншому Зевс громовладний вкладає у груди кмітливий
    733) Розум, що користі ним багатьом той немало приносить,
    734) Та багатьох і рятує, й найбільш його сам розуміє.
    735) Але скажу тобі те, що мені видається найкращим.
    736) Полум’я бою вінком тебе звідусіль оточило.
    737) Духом могутні трояни, укріплений вал перейшовши,
    738) Осторонь збройно усі поставали, а інші ще б’ються, —
    739) Менший загін проти більших, розсипавшись між кораблями.
    740) Тож, відійшовши від бою, вождів поскликай щонайкращих —
    741) Спільною радою ми тоді обміркуємо разом,
    742) Чи несподіваним наступом брать кораблі многовеслі,
    743) Тільки б дав силу нам бог, чи негайно назад повернутись
    744) Від кораблів, поки ми іще цілі самі. Та боюсь я,
    745) Щоб ті завзяті ахеї вчорашнього нам не вернули
    746) Боргу: біля кораблів у них є ненаситний у битві
    747) Муж, що, гадаю, не схоче без бою лишатися довго».

    748) Мовив він так, і Ректор те слово розумне вподобав,

    749) Із колісниці в озброєнні зразу ж зіскочив на землю
    750) Й Полідамантові в відповідь слово промовив крилате:

    751) «Полідаманте, тримай біля себе бійців щонайкращих,
    752) Сам же подамсь я туди, у загальну вмішаюся битву
    753) І повернуся назад, розпорядження давши належні».

    754) Мовив це, й вирушив він, до гори снігової подібний,
    755) І полетів до троян і союзників їхніх із криком.
    756) Зразу тоді почали всі збиратись до сина Пантоя,
    757) Полідаманта відважного, Ректора заклик почувши.
    758) Ректор же йшов по передніх рядах і шукав, чи не знайде
    759) Він Деїфоба, силу могутню державця Гелена,
    760) Асія, сина Гертака, і сина його Адаманта.
    761) Хоч і знайшов, та не всі вони цілі були і здорові:
    762) Ті під кормами ахейських човнів простяглись нерухомо,
    763) Душі згубивши свої від безжальної зброї аргеїв,
    764) Інші ж за муром міським, поранені тяжко, лежали.
    765) Потім по лівому краї від битви, що сльози приносить,
    766) Він Александра знайшов, пишнокосої мужа Єлени, —
    767) Товаришів підбадьорював той, закликаючи битись.
    768) Ректор спинивсь біля нього і слово образливе мовив:

    769) «Горе-Паріс, женолюбе, хоробрий лиш з вигляду звабник!
    770) Де Деїфоба шукать тепер, силу державця Гелена,
    771) Асія, сина Гіртака, і сина його Адаманта,
    772) Й Офріонея? Сьогодні увесь Іліон загибає
    773) Високоверхий, сьогодні й на тебе чекає загибель!»
    774) Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий:
    775) «Ректоре, знати тебе — безвинного ти винуватиш!
    776) Може, колись ухилявсь я від битви, а нині ж тримаюсь
    777) Стійко: не вкрай полохливим-бо мати мене породила.
    778) З дня, коли друзів на бій ти зібрав біля суден ворожих,
    779) З дня того тут стоїмо і чинимо опір данаям
    780) Ми безустанно. Друзі ж, яких називав ти, убиті.
    781) Знаю, що лиш Деїфоб та сила державця Гелена
    782) З битви вернулись, великими в руку обидва списами
    783) Тяжко поранені, — сам врятував їх од смерті Кроніон.
    784) Нині ж веди нас туди, куди серце і дух твій спрямує.
    785) Радо ми підемо всі за тобою. Відваги, я певен,
    786) Не бракуватиме нам, аби лише сил вистачало.
    787) А понад силу, хоч як би хотів, воювать неможливо».

    788) Мовивши так, заспокоїв герой свому братові серце.
    789) Кинулись разом туди, де бій розгорівся і січа.

    790) Круг Кебріона-вождя, й бездоганного Полідаманта,
    791) І Поліфета божистого, й Пальмія, Фалька й Ортая,
    792) Й Гіппотіона синів — Аскалія й Морія славних,
    793) Що із Асканії плідної вдвох прибули лише вчора

    794) Воям на зміну, і Зевс одразу ж послав їх у битву.
    795) Ринули в бій вони, наче той вихор з вітрів противійних,
    796) Що налітає з Зевсовим громом із неба на землю,
    797) З ревом страшенним у хлань поринає морську й піднімає
    798) Хвилі бурхливі з глибин вирових многошумного моря
    799) Пінявобілі, горбаті і котить одна їх на одну.
    800) Так і загони троян один набігали за одним
    801) В мідному блиску озброєнь, вождями керовані вправно.
    802) Гектор їх вів, син Пріамів, на мужоубивцю Арея
    803) Схожий, на грудях тримаючи щит, на всі боки округлий,
    804) З щільно позшиваних шкур, та міцною обкладений міддю;
    805) Ясноблискучий шолом з-понад скронь красувався у нього.
    806) Пильно вдивлявся він, перед ворожі виходячи лави,
    807) Чи не удасться, щитом прикриваючись, десь їх прорвати.
    808) Духу у грудях, проте, не збентежив одважним ахеям.
    809) Перший до нього Еант, величаво ступаючи, крикнув:

    810) «Ближче, шаленцю, підходь! Чи ти віддаля лиш аргеїв
    811) Взявся лякати? І ми ж бо не неуки в ділі воєннім.
    812) Зевсів лиш бич нещадимий приборкав нас нині, ахеїв.
    813) Але невже сподівався ти нам кораблі мореплавні
    814) Знищити? Тож і у нас-бо є руки, щоб їх захищати.
    815) Але певніше, проте, що ваше залюднене місто,
    816) Нашими взяте руками, дощенту зруйноване буде.
    817) Вже недалеко й для тебе той день, як, тікаючи з бою,
    818) Батькові Зевсу та іншим молитися будеш безсмертним,
    819) Щоб пишногриві бистріш соколів твої коні летіли,
    820) Куряви хмари здіймаючи ввись по дорозі до міста».

    821) Мовив він так, а праворуч злетів у саме піднебесся
    822) Високолетний орел, і скрикнули люди ахейські,
    823) Тому знаменню радіючи, й мовив осяйливий Гектор:

    824) «Що ти, Еанте, дурниці плетеш, хвастовитий бугаю!
    825) Хай би так сином вважавсь я егідодержавного Зевса
    826) Ціле життя, хай від Гери-владичиці я б народився,
    827) Хай шанували б мене, як Афіну або Аполлона, —
    828) Як безперечно, що день цей загибель несе вам, аргеї,
    829) Всім до останнього. Ляжеш і ти поміж них, як посмієш
    830) Ждати на спис мій могутній, що ним тоді тіло лілейне
    831) Я розпорю. І троянських собак, і птахів ти наситиш
    832) Жиром і м’ясом своїм, під човнами упавши в ахеїв».

    833) Мовив він так і пішов. За ним і вожді подалися
    834) З криком шаленим, а вслід їм все військо іззаду кричало.
    835) З другого боку, й аргеї кричали, своєї відваги
    836) Не забуваючи, й нападу ждали троян войовничих.
    837) Крики їх спільні сягали ефіру і сяєва Зевса.

    ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА. БІЙ БІЛЯ КОРАБЛІВ. «Іліада». Гомер

    ЗМІСТ. «Іліада». Гомер

    НАСТУПНА СТОРІНКА. «Іліада». Гомер

    Комментарии закрыты.