ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА. БІЙ БІЛЯ ВАЛУ.
    «Іліада».Гомер

    ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА. БІЙ БІЛЯ ВАЛУ. «Іліада». Гомер

    1) Так під наметом високим Менойтів син веледужий
    2) Рану тяжку Евріпілові гоїв. Аргеї й трояни
    3) Лавами бились тим часом. Та вже не могли для данаїв
    4) Захистом бути ні рів, ані вал, що його спорудили
    5) Вздовж кораблів вони власних, широким навкруг окопавши
    6) Ровом, — не склали вони багаті богам гекатомби,
    7) Щоб кораблі бистрохідні і здобич із ними численну
    8) Охороняли в безпеці. Були ті укріплення проти
    9) Волі безсмертних збудовані, — час їм недовгий стояти.
    10) Поки ще Гектор живий був, Ахілл же охоплений гнівом,
    11) І незруйнованим ще залишалось Пріамове місто —
    12) Доти великі ахейські вали ще мали стояти.
    13) А як загинуло в січі багато троян щонайкращих
    14) І між аргеїв одні полягли, а інші лишились,
    15) І на десятому році зруйновано місто Пріама,
    16) І в кораблях відпливли до своєї вітчизни аргеї, —
    17) Поміж собою схвалили тоді Посейдон з Аполлоном
    18) Вал зруйнувать, спрямувавши на нього всю силу потоків,
    19) Що із ідейських вершин у море спадають глибоке —
    20) Ресу і Родію з ним, також Гептапору й Каресу,
    21) Греніка й далі Есепа, і води Скамандру священні,
    22) І Сімоенту, де стільки щитів шкіряних і шоломів
    23) В порох упало і стільки мужів — півбогів премогутніх.
    24) Гирла потоків тих Феб-Аполлон позливав воєдино
    25) Й всю течію дев’ять днів гнав на вал той. А Зевс безустанно
    26) Дощ посилав, щоб у хвилю морську чимскоріш його змити.
    27) Сам же землі потрясатель, свій в руки тризубець узявши,
    28) З хвилями йшов, вириваючи ними всі валу основи,
    29) Що, трудячись, із колод і каміння заклали ахеї.
    30) Все він зрівняв із землею до вод Геллеспонту бурхливих,
    31) Самий же берег великий він знову пісками засипав,
    32) Вал зруйнувавши цілком, і знов повернув усі ріки
    33) В річища, де яснохвилі їх води й раніш струмували.

    34) Тож на майбутнє поклали таки Посейдон з Аполлоном
    35) Так учинити. А зараз круг стін, побудованих міцно,
    36) Битва кипіла шумлива, в розбиваних вежах тріщало
    37) Брусся могутнє. Приборкані пугою Зевса аргеї,
    38) Під кораблями глибокими збившися, ледве тримались,
    39) Повні страху перед Ректором дужим, носителем жаху.
    40) Він же так само в бою шаленів, до вихру подібний.
    41) Наче той лев або вепр, оточений псами й ловцями,
    42) Грізно стрибає навкруг, могутністю гордий своєю,
    43) Ті ж оточили стіною його, свої лави зімкнувши,
    44) Стали навпроти і мечуть на нього із рук безустанно
    45) Гострі списи. Але не страшиться, боязні не знає
    46) Серце відважне, він навіть безстрашністю сам себе губить.
    47) Сміло стрибає навкруг, ловців іспитуючи мужність, —
    48) Де б він не кинувсь, ловецькі ряди перед ним відступають.
    49) Так же і Гектор по юрмах троян пробігав і благав їх,
    50) Рів перейти спонукаючи. Та не посміли зробити
    51) Й коні цього прудконогі, лиш тяжко хропли, біля краю
    52) Рову того упираючись, — надто широкий, страшив їх
    53) Виглядом він, — здавалося, їм його ні переїхать,
    54) Ні проскочити. Кручами-бо обривався стрімкими
    55) Рів той обабіч, до того ж густий частокіл понад ними
    56) Гостро стирчав — його збудували синове ахеїв
    57) Високо й міцно, щоб захистом був їм од воїв ворожих.
    58) Через той рів провести бистрохідну свою колісницю
    59) Кінь би не міг, а піхота пройти його все ж поривалась.
    60) Полідамант підійшов до хороброго Гектора й мовив:

    61) «Гекторе й інші троянські й союзні вожді й полководці!
    62) Це божевілля — крізь рів отой коней нам гнать прудконогих!
    63) Страшно-бо важко його перейти, ще й загострене кілля
    64) З нього стирчить, а за ним іще й вал збудували ахеї.
    65) Ні перейти неможливо той рів, ані битися в ньому
    66) Кінно. Він надто вузький, і, боюсь, полягли б там всі вої.
    67) В разі, ахеям замисливши лихо, їх знищити хоче
    68) Зевс громовладний і поміч троянському війську подати, —
    69) Дуже того я б хотів, щоб негайно це все відбулося, —
    70) Хай же далеко від Аргоса згинуть безславно ахеї!
    71) А як повернуть на нас вони, й відсіч дадуть, одігнавши
    72) Од кораблів, і в рів заженуть нас, глибоко проритий,
    73) То навіть вісник біди від стрімкої навали ахеїв

    74) Вже не устигне, боюсь я, до міста назад повернутись.
    75) Зважте ж на те, що скажу я, й моєї послухайте ради.
    76) Коней візничі нехай притримають нам перед ровом,
    77) Ми ж усі пішки при повнім озброєнні рушим навально
    78) Гектору вслід, — проти натиску сили такої ахеям
    79) Встояти годі, коли вже нависла над ними загибель».

    80) Так він сказав, і Гектор те слово вподобав розумне.
    81) З повоза він тої ж миті, озброєний, скочив на землю.
    82) Не залишались на конях своїх тоді й інші трояни —
    83) Скочили всі з колісниць за Гектором вслід богосвітлим.
    84) Кожен із них наказав своєму тоді візникові
    85) Коней в належнім порядку тримать недалеко від рову.
    86) І, розділившись самі на п’ять зброєносних загонів,
    87) Лави зімкнули свої і рушили вслід за вождями.
    88) Перший очолили Гектор і Полідамант бездоганний,
    89) Найсміливіший то був і найбільший загін, найзавзятіш
    90) Прагнув він вал зруйнувать і під самими суднами битись.
    91) Третій із ними пішов Кебріон, — біля повоза свого
    92) Слабшого від Кебріона лишив за візничого Гектор.
    93) Другий загін повели Паріс, Алкатой і Агенор.
    94) Третій очолив Гелен і з ним Деїфоб боговидий,
    95) Двоє Пріама синів, а третій керманич був Асій, —
    96) Асій-герой, Гіртакід, що його привезли із Арісби,
    97) З-над берегів Селеенту, руді величезнії коні.
    98) Воєначальник в загоні четвертому був син Анхіса,
    99) Славний Еней, а при ньому ще двоє сЛнів Антенора,
    100) Справи воєнної добрі знавці, Архелох з Акамантом.
    101) Вів Сарпедон за собою славетних союзників військо,
    102) Астеропея відважного й Главка в соратники взявши.
    103) Двох-бо оцих уважав сміливішими він серед інших
    104) Після самого себе, а сам він з усіх вирізнявся.
    105) Щільно зімкнувши щити шкіряні, вони, повні відваги,
    106) Прямо пішли на данаїв, певні того, що не встоять
    107) Ті проти них і до чорних своїх кораблів повтікають.

    108) Отже, загони троян і союзники їхні славетні
    109) Вчули пораду, що Полідамант їм подав бездоганний.
    110) ‘Асій лише, Гіртакід, не схотів, поводатар народу,
    111) Коней своїх перед ровом з одним лиш візничим лишити
    112) Й до кораблів бистрохідних помчав на своїй колісниці.
    113) Муж нерозумний! — прийшлось йому Кер не уникнути згубних
    114) І від човнів, пишаючись кіньми і повозом пишним,
    115) ‘ У Іліон, вітрами обвіяний, вже не вернутись.
    116) Бо злоіменна раніше уже його доля настигла
    117) Списом із рук Девкаліда, славетного Ідоменея.
    118) До кораблів він наблизивсь ліворуч, туди, де ахеї

    119) На колісницях швидких із рівнини уже утікали.
    120) Повоза з кіньми погнав він туди, та в відчиненій брамі
    121) Засувів він не знайшов, позамиканих міцно, й запорів:
    122) Навстіж відкриту лишили її, щоб на випадок втечі
    123) При кораблях міг би кожен з ахейських бійців рятуватись.
    124) Прямо до брами він коней погнав, і загін його з криком
    125) Рушив услід; були впевнені всі, що не встоять ахеї
    126) Проти їх тиску й до чорних своїх кораблів повтікать.
    127) О нерозумні! На них у тій брамі вже двоє чекало
    128) Духом міцних списоборців із племені дужих лапітів.
    129) Був з них один — Поліпет, могутливий син Пірітоя,
    130) Другий же був Леонтей, людовбивці Ареєві рівний.
    131) Перед високою брамою поруч стояли обидва,
    132) Наче ті високоверхі дуби у гірських верховинах,
    133) Зливам і вітрові опір вчиняючи цілими днями,
    134) Міцно вчепилися в грунт величезним, довженним корінням.
    135) Так ці обидва, на руки й свою покладаючись силу,
    136) Асія дужого ждали безстрашно у брамі високій.
    137) Вої ж троянські, щити із волової шкури піднявши,
    138) Рушили з криком гучним до збудованих міцно укріплень,
    139) Асія мавши вождем, а також Іамена й Ореста,
    140) Був з ними й Асія син Адамант, і Тоон з Ономаєм.
    141) Двоє ж лапітів тим часом у мідноголінних ахеїв
    142) Запал будили за валом свої кораблі боронити.
    143) А як побачили ті, що на вал натискають трояни,
    144) Вої ж данайські, волаючи в страху, готові тікати,
    145) Кинулись вдвох уперед, щоб почать перед брамою битву,
    146) Наче два дикії вепри, що, в горах гарчливу спіткавши
    147) Зграю собак і ватагу ловецьку, йдуть сміло назустріч,
    148) В різні стрибаючи боки, і валять дерева навколо,
    149) Й з коренем їх виривають, і гучно лунає їх іклів
    150) Ляскіт страшний, поки духу їм хтось не відніме стрілою.
    151) Так же в лапітів на грудях од стріл, що у них попадали,
    152) Ляскала мідь блискотлива. Проте вони бились завзято,
    153) На вояків угорі й на свою покладаючись силу.
    154) Зверху-бо вої камінням із веж, побудованих міцно,
    155) Кидали вниз, себе захищаючи, й власні намети,
    156) І кораблі бистрохідні. Як в час заметілі сніжини
    157) З вітром бурхливим, що гонить над обрієм хмари похмурі,
    158) Сиплються густо на землю, усіх годувальницю щедру, —
    159) Так же і стріли, й списи із рук і троян, і ахеїв
    160) Густо летіли навкруг. Від ударів каміння важкого
    161) Глухо шоломи гули і щити брязкотіли горбаті.
    162) Голосно скрикнув з досади, по стегнах долоньми ударив
    163) Асій тоді, Гіртакід, і, скипівши обуренням, мовив:

    164) «Зевсе, наш батьку, чого це так дуже тобі заманулось
    165) Нас обдурити? Я й не гадав, що хоробрі ахеї
    166) Встоять під натиском нашої сили і рук нездоланних!
    167) Наче ті оси станом гнучким чи ті бджоли рухливі,
    168) Що при дорозі в скалі кам’яній собі гнізда будують
    169) І не бажають осель у щілинах порожніми кинуть,
    170) А від мисливих мужів захищають діток своїх сміло, —
    171) Так же і ці не бажають, хоч їх всього двоє, від брами
    172) Зрушити, поки поб’ють ворогів чи самі там поляжуть!»

    173) Мовив він так, але Зевсові серця не зміг зворушити:
    174) Волив-бо дух громовладця лиш Гектору славу надати.

    175) Інші бійці перед брамами іншими билися боєм.
    176) Та неможливо, як бог це зумів би, про все розказати.
    177) Бій кам’яний бушував круг укріплень, неначе вогнисте
    178) Полум’я. Хоч і у скруті страшній, боронитись аргеї
    179) Мусили біля своїх кораблів. І смутилися духом
    180) Вічні боги, що досі у битві сприяли данаям.
    181) Бились завзято й лапіти тоді й ворогів побивали.
    182) От Перітоя відважного син Поліпет премогутній
    183) Списом поранив Даманта, шолом міднощокий пройнявши.
    184) Мідь шишакова не стримала того удару, крізь череп
    185) Вістря пройшло мідяне, і мозок всередині з кров’ю
    186) Перемішало Дамантові, й запал його зупинило.
    187) Потім він зброю здійняв бойову із Пілона й Ормена.
    188) А Леонтей тоді, парость Ареєва, вбив Гіппомаха,
    189) Що Антімахів був син, — йому в пояс він спитсм утрапив.
    190) А після того відгострений вихопив меч свій із піхов,
    191) Кинувсь крізь натовп густий і першого вбив Антіфата
    192) У рукопашнім бою. І навзнак той гримнувсь об землю.
    193) А після того іще і Менона, й Ямена, й Ореста —
    194) Збив він одного за одним на землю, усіх годівницю.

    195) В час той, як зброю блискучу знімали вони із убитих,
    196) Полідамант тоді й Гектор з юнацьким загоном відважним,
    197) Більшим і дужчим за інші усі, пломеніли бажанням
    198) Вал зруйнувати й ахейські вогнем кораблі попалити.
    199) Та завагались вони, перед ровом широким спинившись.
    200) Мали той рів перейти вже, як раптом ліворуч над військом
    201) Птах із’явився, орел, що високо в небі ширяє, —
    202) В пазурах ніс він потвору скривавлену, — змій величезний
    203) Був ще живий і звивався, готовий з ним битись і далі.
    204) Спритно зігнувшись, орла, що тримав його міцно, він раптом
    205) В груди вкусив біля шиї, і той від нестерпного болю
    206) Кинув на землю його, між троянського війська вронивши,
    207) Сам же із клекотом дужим за вітру диханням полинув.
    208) Серцем жахнулись трояни, у корчах побачивши змія

    209) Перед собою — знамення егідодержавного Зевса.
    210) Полідамант підійшов до хороброго Гектора й мовив:

    211) «Гекторе, лаєш ти завжди мене, хоч на зборах я навіть
    212) Мовив би й слушно. Вважаєш, ніхто із простого народу
    213) Ані у раді, ані на війні аж ніяк не повинен
    214) В чомусь перечить тобі, твою лише множити владу!
    215) Але й тепер я скажу те, що слушним мені видається.
    216) Далі не йдімо перед човнами з данаями битись.
    217) Ось що, гадаю я, статись повинно, якщо над троянським
    218) Військом, що мало вже рів переходити, справді ліворуч
    219) Птах із’явився, орел, який високо в небі ширяє, —
    220) В пазурах ніс він потвору скривавлену, — змій величезний
    221) Був ще живий. Та орел упустив його, милого дому
    222) Не досягнувши, й не встиг своїм дітям оддати в поживу.
    223) Так же і ми, коли навіть і браму, і мури ахейські
    224) Натиском дужим зруйнуємо вщент, і відступлять ахеї,
    225) Все ж не повернемось тою ж дорогою, в тому ж порядку,
    226) А багатьох за собою покинем троян, що ахеї
    227) Гострою міддю поб’ють, кораблі захищаючи власні.
    228) Так нам усе й ворожбит пояснив би, що тямить душею
    229) Смисл божественних знамень, і йому повірили б люди».

    230) Скоса поглянувши, Гектор сказав йому шоломосяйний:

    231) «Полідаманте, не дуже ти мовив мені до вподоби!
    232) Міг би і краще за це ти інше придумати слово.
    233) А як і справді оте, що я чув, ти свідомо промовив,
    234) То, очевидно, у тебе і розум боги відібрали!
    235) Радиш забути мені громоносного Зевса веління
    236) Ті, що здійснити він сам обіцяв, головою кивнувши;
    237) А замість того порадив ти вірити ширококрилим
    238) Птахам, — на них я не знаюсь, і зовсім мене не тривожить,
    239) Чи полетять вони вправо, де сонце з-за обрію сходить,
    240) Чи подадуться ліворуч, де заходу морок темніє.
    241) Будьмо ж слухняні одній лише волі великого Зевса:
    242) Смертних-бо всіх і безсмертних у владі своїй він тримає.
    243) В нас-бо найкраще знамення одне — захищати вітчизну.
    244) Але чого ти злякався війни й бойового завзяття?
    245) Навіть якби у бою до єдиного всі полягли ми
    246) Перед човнами аргеїв, тобі не грозила б загибель, —
    247) В серці ж ні стійкості в тебе нема, ні вогню бойового.
    248) А як від бою ухилишся ти, або іншого мужа
    249) Словом намовиш улесливим з грізної битви тікати,
    250) Спис мій одразу тебе і життя, і дихання позбавить».

    251) Мовивши це, він подався вперед, а за ним поспішили
    252) З криком шаленим трояни. Тим часом і Зевс громовладний
    253) З пагір ідейських послав із вітром поривчастим бурю
    254) Й запорошив кораблі усі пилом. Тоді він ахеям
    255) Розум затьмарив, троянам готуючи й Гектору славу.
    256) Зевса знаменню і власній довірившись силі, трояни
    257) Мурів ахейських величну твердиню звалить намагались,
    258) Виступи веж руйнували, крушили зубчаті бійниці,
    259) Стали підоймами палі розхитувать ті, що ахеї
    260) Глибоко в землю забили, — найперші підвалини вежам.
    261) їх вивертали вони, сподіваючись мури ахейські
    262) Геть розвалить. Та данаї ні кроку не сходили з місця.
    263) Загородивши щитами з бичачої шкіри бійниці,
    264) По ворогах, що на вал налягли, вони били нещадно.

    265) Двоє Еантів тим часом, проходячи всюди по вежах,
    266) Духу бійцям додавали й відвагу будили ахеям.
    267) Лагідним словом одних, а інших жорстким бадьорили,
    268) Лиш помічали, що бою завзятого хтось уникає:

    269) «Друзі! Чи хто видатніший з аргейських мужів, чи середній,
    270) Чи навіть слабший від інших, — не всі-бо однакові люди
    271) В битві бувають, — нині для кожного знайдеться діло!
    272) Це ви знаєте добре й самі. Хай ніхто не посміє
    273) До кораблів повертати назад, оцей заклик почувши!
    274) Сміло рушайте вперед, один в однім підтримуйте мужність!
    275) Хай допоможе вам Зевс-олімпієць, що блискавки мече,
    276) Приступ ворожий відбить і троян в Іліон одігнати!»

    277) Так гукали вони, спонукаючи битись ахеїв.
    278) Наче зимового дня сніжини посиплються густо
    279) В час заметілі, коли посилає нам Зевс велемудрий
    280) Сніг той, щоб стріли своєї могутності людям явити.
    281) Вітри приспавши, сніжить безнастанно, аж поки покриє
    282) Гір верховини високі, і скель гостроверхе бескеття,
    283) Луки на лотос багаті, і людські поля плодоносні,
    284) І узбережжя устеле, і сивого моря затоки;
    285) Хвиля лише, набігаючи, сніг поглинає, все інше
    286) Білою вкрите габою, що Зевс хуртовинням навіє.
    287) Так безнастанно й каміння з обох боків сипалось густо —
    288) То на троян, а то від троян на загони ахейські
    289) Градом летіло каміння, аж гуркіт лунав понад валом.

    290) Та не змогли б ні трояни тоді, ні осяйливий Гектор
    291) Брами у мурі зламать чи великі запори, аж поки
    292) Не спрямував на аргеїв сина свого Сарпедона
    293) Зевс велемудрий, як лева того на волів круторогих.
    294) Виставив той уперед свій щит, звідусюди округлий,
    295) Кутий із міді, карбований, — гарно скував його вмілий
    296) Мідник, зсередини шкури волові приладивши щільно
    297) Й дратвою їх золотою по мідному колу прошивши.
    298) Щит той піднявши й списами двома потрясаючи грізно,

    299) Кинувся так Сарпедон, наче лев, що, зростаючи в горах,
    300) М’яса вже довго не їв, і безтрепетний дух його гонить
    301) Вдертись до жирних овець через тин, загороджений щільно.
    302) Навіть зустрівши мужів-пастухів, що отару овечу
    303) З поміччю псів стережуть, озброєні добре списами,
    304) Спроби, проте, не зробивши, іти від кошари не хоче,
    305) Але, стрибнувши до неї, хапає вівцю або перший
    306) Падає сам, уражений списом з правиці міцної.
    307) Так же тоді спонукав богорівного дух Сарпедона
    308) Рушити сміло на вал і крушити зубчать-бійниці.
    309) Зразу ж тоді він Главка гукнув, Гіпполохову парость:

    310) «Главку, чому над всіма нас в Лікійському краї шанують
    311) Місцем на учтах, і м’ясом найкращим, і келихом повним
    312) Люди усі, і на нас, немов на богів, споглядають?
    313) Маємо й кращий землі ми наділ понад берегом Ксанту
    314) Із виноградником гарним, і ниву, що родить пшеницю.
    315) Тим-то нам першими треба стояти тепер у лікійських
    316) Лавах і сміливо в розпал гарячого кидатись бою,
    317) Щоб говорив про нас кожен з лікіян у кованих латах:
    318) «Ні, не без слави у рідній країні лікійській керують
    319) Наші державці; їдять недаремно овець вони жирних,
    320) Вина медові п’ючи найсолодші, — зате ж бо й велика
    321) Доблесть їх, — завжди-бо в перших лікійських рядах вони б’ються».
    322) Любий, якби із цієї війни ми цілими вийшли,
    323) Стали безсмертні навік і ніколи уже не старілись,
    324) То не хотів би я й сам між передніми лавами битись,
    325) Не посилав би й тебе я в бої, що мужів прославляють.
    326) Та звідусіль незліченні уже обступили нас Кери
    327) Смерті, — ані утекти, ні сховатись од них неможливо.
    328) Отже, вперед! Чи ми комусь славу здобудем, чи нам він!»

    329) Мовив так, і Главк не перечив йому й не протививсь.
    330) Рушили прямо вони із лікійським загоном численним.
    331) Жахом охоплений був Менестей тоді, син Петеоя, —
    332) Прямо на нього до вежі ішли і несли вони лихо.
    333) Він озирнувся по вежах ахейських навкруг, чи не видно
    334) Близько вождів, щоб нещастя від друзів його відвернути.
    335) Ось він Еантів побачив обох, у війні ненаситних,
    336) З ними стояв іще й Тевкр, що тільки-но з свого намету
    337) Вийшов. Але Менестея, хоч був недалеко, не чули —
    338) Так гуркотіло навкруг, аж сягаючи неба самого,
    339) Від брязкотіння великих щитів, конегривих шоломів
    340) 1 Та від розбиваних брам, що замикані міцно стояли, —
    341) їх зруйнувать намагались трояни, щоб далі пробитись.
    342) Зразу ж Тоота-окличника шле він тоді до Еантів:

    343) «Швидше біжи та Еанта поклич, богосвітлий Тооте,

    344) А коли можна, обох, — отак воно буде найкраще,
    345) Нас-бо чекає усіх велика біда незабаром:
    346) Напосідають на нас лікійські вожді, що й раніше
    347) Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли.
    348) Тільки ж коли і там уже скрута в борні виникає,
    349) Хай хоч один сюди прийде могутній Еант Теламоній
    350) Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє».

    351) Мовив він так. Не перечив, почувши це слово, окличник,
    352) Кинувся бігти уздовж він стіни міднозбройних ахеїв,
    353) Перед Бантами став і до них, поспішаючи, мовив:

    354) «Вас, Еантів обох, вождів міднозбройних аргеїв,
    355) Просить улюблений син Петеоя, годованця Зевса,
    356) Стати на поміч, хоч трохи з ним скруту борні розділити
    357) І, коли можна, удвох, — отак воно буде найкраще,
    358) Там-бо чекає усіх велика біда незабаром:
    359) Напосідають на них лікійські вожді, що й раніше
    360) Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли.
    361) Тільки ж коли тут уже скрута в борні виникає,
    362) Хай хоч один туди прийде могутній Еант Теламоній
    363) Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє».

    364) Мовив він так. Не перечив великий Еант Теламоній,
    365) Зразу ж до сина Ойлея він слово промовив крилате:

    366) «Вдвох з Лікомедом могутнім, Еанте, ви тут залишайтесь
    367) Дух кріпити данаям, щоб мужньо у битві тримались.
    368) Я ж поспішаю туди й там стану негайно до бою.
    369) Зразу ж вернуся назад, їм поміч належну подавши».

    370) Мовив це слово й пішов великий Еант Теламоній,
    371) Разом з Бантом подався і Тевкр, його брат одноотчий.
    372) Тевкрові вслід Пандіон ніс вигнутий лук з тятивою.
    373) От вони вежі дійшли Менестея, відважного духом,
    374) Попід стіною йдучи, і воїв знайшли вони в скруті.
    375) Наче той темний борвій, налетіли на вежу й бійниці
    376) Дужі й хоробрі лікіян вожді і порадники війська.
    377) Враз супротивні зіткнулися лави, аж все загуділо.

    378) Перший Еант Теламоній друга убив Сарпедона,
    379) Духом відважного мужа Епікла, його він ударив
    380) Мармуру гострим уламком великим, що з краю за муром
    381) Біля бійниці лежав на камінні. Його лиш обіруч
    382) Ледве б утримати міг чоловік у квітучому віці
    383) З люду сучасного. Той же підняв його високо й кинув
    384) І розтрощив на Епіклі шолом з чотирма гребенями
    385) Й череп йому роздробив. Той, наче плавець, що пірнає,
    386) З вежі високої впав, і дух його кості покинув.
    387) Тевкр же могутнього Главка, що паростю був Гіпполоха,
    388) Руку оголену вгледівши, гострою вразив стрілою

    389) З вежі стрімкої, як ліз той на неї, і вивів із битви.
    390) Главк же стрибнув із стіни непомітно, щоб хто із ахеїв
    391) Рани його не побачив і цим не почав вихвалятись.
    392) Смуток обняв Сарпедона, коли він помітив, що з битви
    393) Главк одійшов. Та він бойового не втратив завзяття.
    394) І в Тесторіда Алкмаона списа свого устромивши,
    395) Вихопив зразу його, і той, повалившись за списом,
    396) Навзнак упав, аж озброєння мідне на нім забряжчало.
    397) А Сарпедон, за бійницю рукою вхопившись міцною,
    398) Шарпнув, і вся із зубцями вона обломилась, і зверху
    399) Мур оголився, й відкрилась для ворога путь широченна.

    400) Кинулись разом на нього Еант Теламоній із Тевкром.
    401) Тевкр тоді в ремінь блискучий уцілив йому, що на грудях
    402) Щит велетенський тримав. Та Зевс од своєї дитини
    403) Смерть одвернув, — загинуть не дав йому перед човнами.
    404) Скочив до нього Еант і в щит той ударив, та списом
    405) Наскрізь його не пробив, лише наступ ворожий притримав.
    406) Цей од бійниці подався на крок, але зовсім із битви
    407) Не відступив, — іще сподівався він славу здобути
    408) І, обернувшись назад, до лікіян гукав богорівних:

    409) «Вої лікійські, невже бойовий занепав у вас запал?
    410) Важко самому мені, хоч який би не був я могутній,
    411) Мур зруйнувати і до кораблів простелити дорогу.
    412) Нумо вперед! Що буде нас більш, діло краще ітиме!»

    413) Мовив він так, і вони, владаревим налякані криком,
    414) За владарем і порадником рушили в битву завзяту.
    415) З другого боку й аргеї свої укріпили фаланги,
    416) Муром прикрившись. І діло між них розгорілось велике.
    417) Бо не могли ні могутні лікіяни так у данаїв
    418) Мур зруйнувати, щоб до кораблів простелити дорогу,
    419) Ані лікіян тоді не могли списоборці данаї
    420) Геть одігнати од муру, якого вже ті досягнули.
    421) Так наче двоє мужів, зустрівшись на нивах суміжних,
    422) З мірою кожен в руці, про межу сперечаються спільну,
    423) Про щонайменший окраєць, щоб поля однаково мати, —
    424) Так ворогів лиш зубці на бійницях ділили, й над муром
    425) Ті один одному перед грудьми шкіряні розбивали
    426) Круглі великі щити і маленькі щитки легкокрилі.
    427) Тіло було багатьом нещадною вражене міддю, —
    428) В спину бійцям, хто до ворога був обернувсь непокритим
    429) Тилом, а іншим — крізь їхні щити попробивані — в груди.

    430) Мури й бійниці зубчаті були обагрянені кров’ю
    431) Воїв з обох ворогуючих станів — троян і ахеїв.
    432) Не спромоглися трояни, проте, одігнати ахеїв,
    433) Рівно стояли-бо, як вагівниця у чесної прялі:

    434) Гирі і вовну на шальки поклавши, вона їх рівняє
    435) Й пильно виважує, щоб для дітей заробить на прожиток.
    436) Так врівноважені бій і війна були, доки могутній
    437) Зевс не послав тоді Гектору, синові старця Пріама,
    438) Вищої слави, — він перший крізь вал прорвався ахейський.
    439) Тож заволав на весь голос, щоб всім було чути троянам:

    440) «Нумо, трояни комонні! Розвалюйте вал ви аргейський
    441) І пломенистим вогнем нещадно паліть кораблі їх!»

    442) Мовив він так, осміляючи, й всі, його голос почувши,
    443) Рушили разом юрбою до валу й на верх узялися,
    444) Гострі піднявши списи, до зубчатих бійниць видиратись.
    445) Гектор же камінь великий схопив, що лежав біля брами,
    446) Й легко поніс його, — знизу широкий, загострений зверху
    447) Був він. Підняти той камінь з землі і на повіз покласти
    448) Не спромоглися б і двоє найдужчих мужів із народу,
    449) З люду сучасного. Він же й один без труда потрясав ним;
    450) Камінь легким-бо для нього зробив сам Кронід велемудрий.
    451) Наче пастух, що несе без зусилля бараняче руно,
    452) Взявши одною рукою, й ваги його зовсім не чує, —
    453) Так же і Гектор підняв і до брами поніс оту брилу.
    454) Брама висока й двійчата була, і стулки у неї
    455) Щільно були припасовані,.й кованих засувів двоє,
    456) Й довга запора одна зачиняли зсередини браму.
    457) Ставши навпроти, напружився й кинув він камінь той прямо,
    458) Міцно розставивши ноги, щоб сили удар не утратив.
    459) З гнізд він обабіч зірвав бігуни, і в середину камінь
    460) Хряснув важким тягарем. Затріщала страшенно вся брама,
    461) Засуви вже не тримали, й навкруг розлетілися стулки,
    462) Каменем зламані. В отвір той кинувсь осяйливий Гектор,
    463) Схожий до бистрої ночі; жахливою сяяв він міддю,
    464) Що був озброєний нею; до того ж тримав у руках він
    465) Двоє списів. Ніхто, крім богів, його стрівши, не міг би
    466) Стримать, як вбіг він у браму. Палали вогнем його очі.
    467) Він повернувсь до троян, закликаючи гурт весь на мури
    468) Лізти навалою, й радо наказу послухали вої.
    469) Зразу ж одні з них полізли на мур, а інші у браму
    470) Ринули буйним потоком. І стали данаї тікати
    471) До кораблів глибодонних, і гамір лунав безугавний.

    ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА. БІЙ БІЛЯ ВАЛУ. «Іліада». Гомер

    ЗМІСТ. «Іліада». Гомер

    НАСТУПНА СТОРІНКА. «Іліада». Гомер

    Комментарии закрыты.