• Реклама

ПІСНЯ ДЕСЯТА. ДОЛОНІЯ.
«Іліада». Гомер

ПІСНЯ ДЕСЯТА. ДОЛОНІЯ. «Іліада». Гомер

1) В час той біля кораблів своїх інші вожді всеахейські,
2) Лагідним сном переможені, спали всю ніч до світанку.
3) Лиш Агамемнона, сина Атрея, керманича люду,
4) Сон не потішив солодкий: думки-бо його хвилювали.
5) Як гримотить блискавицями муж пишнокосої Гери,
6) Зливу рясну посилаючи з неба, чи бурю із градом,
7) Чи хуртовину, коли сніговієм засипле він ниви
8) Чи коли пащу ненатлу війни на людей роззявляє, —
9) Так з глибочіні грудей безнастанно зітхав Агамемнон
10) З тугою в серці, аж нутрощі в нього усі тріпотіли.
11) Погляд свій пильний не раз на троянську він кидав рівнину,
12) З вогнищ численних дивуючись, палених під Іліоном,
13) З звуків сопілок і флейт, із гомону й шуму людського.
14) А на свої кораблі як погляне й на лави ахеїв,
15) Пасма волосся з чола свого з коренем рвать починає,
16) Вгору до Зевса підносячи й гордим стогнучи серцем.
17) От яке, зрештою, рішення визнав Атрід за найкраще:
18) Передусім поспішити до Нестора, сина Нелея;
19) Може, удвох пощастить їм придумати слушну пораду,
20) Як від данаїв усіх неминучу біду відвернути.
21) Встав він з постелі своєї і, груди хітоном покривши,
22) Гарні сандалії потім до ніг прив’язав він лискучих,
23) Зверху на плечі накинув ще лева огнисто-рудого
24) Шкуру, що п’ят досягала, взяв списа в могутню правицю.

25) І Менелая також охопила тривога — не сходив
26) Сон і йому на повіки: боявся-бо він, щоб аргеї
27) Не потерпіли, вони крізь водні простори до Трої
28) Перепливли задля нього, щоб сміло війну розпочати.

29) Передусім на спину широку нап’яв він смугасту
30) Барсову шкуру, потім на голову міцно насунув
31) Мідний шолом і списа узяв у могутню правицю.
32) Вирушив він, щоб брата збудити, який над аргейським
33) Людом володарем був і, як бог, мав пошану в народі.
34) Біля корми корабля він застав його, — зброю на плечі
35) Той одягав пречудову. І братові дуже зрадів він.
36) Перший до нього звернувся тоді Менелай гучномовний:

37) «Нащо, мій любий, так вирядивсь ти? Чи не хочеш заслати
38) Товаришів до троян у розвідку? Та дуже боюсь я,
39) Що не наважиться, мабуть, ніхто поміж них на цей подвиг —
40) Потай самому в розвідку до стану ворожого вийти
41) Ночі божистої — надто відважного був би він серця!»
42) Відповідаючи, мовив владущий йому Агамемнон:
43) «Треба й мені і тобі, Менелаю, о паростку Зевсів,
44) Доброї ради, як захистить, врятувати аргеїв
45) І кораблі їх, коли так змінилося Зевсове серце!
46) Більше-бо серцем своїм уподобав він Гектора жертви!
47) Ще я не бачив такого ніде і не чув, щоб людина
48) Протягом дня одного, а вже стільки жахів спричинила,
49) Скільки їх Гектор завдав, улюбленець Зевса, ахеям
50) Сам власноручно, хоча ні бога він син, ні богині.
51) Справ натворив він таких, що довго й предовго аргеї
52) їх не позбудуться, — лиха він стільки накоїв ахеям.
53) Тож біжи-но мерщій і поклич з кораблів крутобоких
54) Ідоменея з Еантом, я ж богосвітлого кинусь
55) Нестора з ложа піднять, чи не згодиться він завітати
56) Сам до побожних загонів сторожі і дать їм накази.
57) Будуть вони його слухатись радо, начальник-бо варти —
58) Син його разом з вождем Меріоном, супутником вірним
59) Ідоменея, — ми їм доручили очолить сторожу».

60) В відповідь мовив до нього тоді Менелай гучномовний:
61) «Що ж бо ти словом своїм порадиш мені і накажеш?
62) Чи залишатися з ними й твого дожидати приходу,
63) Чи, передавши доручення, знову назад повернутись?»
64) Знову промовив до нього володар мужів Агамемнон:
65) «Там залишайся. А то один з одним ми ще розминемось,
66) В пітьмі блукавши, — багато доріг є у нашому стані.
67) Йшовши, усіх окликай, наказуй усім, щоб не спали.
68) Мужеві кожному батька ім’я називаючи й роду,
69) Кожному шану віддай, душею не будь веледумний.
70) Треба й самим потрудитися нам. Ці на плечах тяготи,
71) Видно, з народження нашого Зевс нам призначив носити».
72) Мовивши так, він з напуттям тоді відпустив свого брата,
73) Сам же до Нестора швидко подався, керманича люду.
74) Старця знайшов під наметом біля кораблів чорнобоких

75) В ложі м’якому. Зброя оздобна при ньому лежала —
76) Щит, два списи його гострі й шолом, що виблискував ясно,
77) Поруч і пояс барвистий лежав. Надягав його старець,
78) До мужозгубного бою вести виряджаючись лави
79) Воїв своїх, — смутливій-бо старості ще не піддався.
80) Спершись на лікоть на ложі і голову трохи підвівши,
81) Він до Атріда звернувся і став його словом питати:

82) «Хто ти й чого тут блукаєш по табору між кораблями
83) В темряві ночі, коли усі люди давно спочивають?
84) Мула, що десь заблукав, чи товариша свого шукаєш?
85) Мовчки сюди не підходь, озовися! Чого тобі треба?»
86) Відповідаючи, мовив володар мужів Агамемнон:
87) «Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв!
88) Ти Агамемнона бачиш Атріда, якого обтяжив
89) Зевс над усіх тягарем турбот безнастанних, допоки
90) Вистачить в грудях дихання й носитимуть любі коліна.
91) Так я блукаю, бо сон нездоланний мені на повіки
92) Ще не лягав, — війною журюсь я й нещастям ахеїв.
93) Страшно боюся за долю данаїв, мій дух непохитний
94) Твердість утратив, я повен тривоги, і серце готове
95) Вискочить геть із грудей, і тремтять мої пружні суглоби.
96) Як і тебе щось турбує, бо сон і до тебе не сходить,
97) То обійдімо сторожу і разом побачим на місці,
98) Чи не знесилила воїв утома тяжка і дрімота,
99) Чи не поснули вони, забувши обов’язки варти.
100) А вороги ж недалеко, і зовсім того ми не певні,
101) Чи не намислять вони серед ночі на стан наш напасти».
102) Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:
103) «Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!
104) Задуми, мабуть, не всі, на які сподівається Гектор,
105) Виповнить Зевс велемудрий, ще більшого лиха, гадаю,
106) Згодом зазнати завдасть, коли славний Ахілл богосвітлий
107) Любеє серце своє від гніву тяжкого відверне.
108) Радий з тобою піти я, ходімо ж розбудимо інших —
109) Славного списом своїм Діомеда, також Одіссея,
110) З ними й Еанта, швидкого й могутнього сина Філея.
111) От якби згодився ще хтось піти і до нас запросити
112) Ідоменея-вождя і подібного богу Еанта.
113) їх кораблі там далеко стоять, аж із самого краю.
114) А Менелаєві, хоч і люблю я його і шаную,
115) Все ж докорю й, хоч розсердишся ти, не сховаю від тебе:
116) Спить собі він, а тебе одного залишає трудитись!
117) Треба було б між старшини сьогодні й йому потрудитись —
118) Всіх ублагати: нестерпна-бо скрута нам нині настала».
119) Знову промовив до нього володар мужів Агамемнон:
120) «Старче, полаять його іншим часом я й сам попросив би,

121) Часто-бо дляється він і не дуже-то хоче трудитись,
122) Не через лінощі навіть або нерозсудливий розум, —
123) Дивиться все він на мене й, щоб я починав, дожидає.
124) Нині ж прокинувсь раніше і перший прийшов він до мене.
125) Кликать послав я його саме тих, що про них говорив ти.
126) Але ходім. Застанемо, мабуть, ми їх біля брами
127) Серед сторожі: там-бо усім і сказав я збиратись».

128) Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:

129) «А коли так, то ніхто із аргеїв його не осудить,
130) Кожен послухає те, що велітиме він чи накаже».

131) Так відповівши Атрідові й груди хітоном покривши,
132) Гарні сандалії потім до ніг прив’язав він лискучих,
133) Зверху ж великий, з тканини подвійної, плащ пурпуровий
134) Він на плечі пристебнув, пухнастою шерстю покритий,
135) Списа міцного узяв, окутого гострою міддю,
136) І до швидких одійшов кораблів міднозбройних ахеїв.
137) Першим тоді Одіссея, що Зевсові мудрістю рівний,
138) З сну розбудив опівнічного Нестор, їздець староденний,
139) Криком гучним, — аж до серця дійшов йому звучний той голос.
140) Вийшов з намету свого Одіссей і озвавсь до прибулих:

141) «Що це по табору бродите ви тут поміж кораблями
142) Ночі божистої? Що за потреба сюди привела вас?»

143) Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:

144) «О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
145) Ти вже не сердься: велике-бо горе спіткало ахеїв!
146) Разом ходімо й вождів ще розбудимо інших, щоб спільно
147) Радити раду — тікати нам звідси чи битися далі».

148) Мовив він так. До намету вернувсь Одіссей велемудрий,
149) Щит свій оздобний накинув на плечі і рушив за ними.
150) До Діомеда пішли і знайшли вони сина Тідея
151) Збройного біля намету свого. Там спали навколо
152) Товариші, в головах щити постеливши. Списи їх,
153) Поруч у землю повтикані, прямо стояли, й далеко
154) Сяяла мідь їх, мов блискавка Зевсова. Спав поміж ними
155) Сам Діомед, розстеливши шкуру бика польового,
156) Під головою у нього лежав килимок світлобарвний.
157) Став біля нього й збудив його Нестор, їздець староденний,
158) Злегка ногою торкнувши, та лаять почав і корити:

159) «Сину Тідея, вставай! Чи будеш всю ніч отак спати?
160) Може, не чув, що трояни уже на узвишші рівнини,
161) Близько від наших човнів, і лиш простір вузенький між нами?»

162) Мовив він так, і від сну Діомед тої ж миті прокинувсь
163) І, до старого звертаючись, слово промовив крилате:

164) «Ну ж і завзятий ти, старче! Спочинку не знаєш ніколи!
165) Чи не знайшлось би чимало й молодших від тебе ахеїв,
166) Що обійшли б увесь табір і нишком од сну побудили

167) Наших державців. Та надто вже ти непохитний, мій старче!»

168) Знову до нього озвавсь тоді Нестор, їздець староденний:

169) «Слушно усе це сказав ти, мій друже, й цілком справедливо.
170) Є-бо у мене сини бездоганні, багато я маю
171) Воїв одважних — знайшлось би кому полководців скликати.
172) Але занадто велике нещастя спіткало ахеїв.
173) Нині на гострому лезі меча їх тримається доля, —
174) Злої загибелі чи порятунку чекати ахеям.
175) Але ж іди та Еанта швидкого і сина Філея
176) Сам розбуди — ти ж молодший, — якщо вже мене так жалієш».

177) Мовивши так, на плечі накинув з рудого він лева
178) Шкуру, що п’ят досягала, і списа узяв у правицю.
179) Встав він, і зразу ж пішов, і привів, розбудивши, державців.

180) От позбирались вони й опинилися серед сторожі,
181) Та не заснулих начальників тої сторожі застали, —
182) В повнім озброєнні всі на місцях недріманно сиділи.
183) Так наче пси неспокійно овець стережуть у кошарі,
184) Дикого звіра безстрашного вчувши, що крадеться лісом
185) З нетрів гірських до отари, та гамір тривоги здіймають
186) Серед собак і людей, і сон од усіх одбігає, —
187) Так же дрімота з повік і сон нездоланний одбігли
188) В тих, що на варті були тої ночі страшної: невпинно
189) В пітьму вдивлялись вони, чи не йдуть по рівнині трояни.
190) Дуже зрадів, їх побачивши, старець, і став бадьорити,
191) І, до сторожі звертаючись, слово промовив крилате:

192) «Так стережіть, мої діти кохані, звабливому Снові
193) Не піддавайтесь! Не даймо троянам із цього радіти!»

194) Так він промовив і рів перейшов, а за ним поспішили
195) Вслід і аргеїв вожді, що закликав він їх на нараду.
196) Був серед них Меріон і Нестора син благородний
197) Теж був, — на спільну нараду самі їх вожді запросили.
198) Через глибокий той рів перейшовши, вони посідали
199) В чистому полі, де від полеглих було іще вільне
200) Місце; відтіль-бо назад повернув неподоланий Гектор,
201) Сіючи згубу аргеям, аж поки їх ніч не покрила.
202) Там посідали вони й почали між собою розмову.
203) Перший почав тоді мовити Нестор, їздець староденний:

204) «Друзі, невже поміж вами немає відважного духом,
205) Хто б до зухвалих троян наважився нишком пробратись
206) В стан їх, щоб між ворогів захопити когось наодинці
207) Або розмову підслухать яку серед воїв троянських, —
208) Що замишляють вони, чи тут залишатися й далі
209) Мають біля кораблів недалеко, чи всі незабаром
210) В місто вернутись збираються, воїв здолавши ахейських?
211) Міг би розвідати це він, і потім до нас повернутись
212) Цілий, здоровий, і мав би по всім піднебессі велику

213) Славу в людей, ще й коштовні одержав би він подарунки.
214) Кожен з державців, що владу на цих кораблях обіймають,
215) Подарував би вівцю йому чорну з маленьким ягнятком
216) При материнському вим’ї, — скарбів цьому рівних немає.
217) Бажаним гостем він буде на учтах і бесідах наших».

218) Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
219) Врешті до них обізвався тоді Діомед гучномовний:

220) «Несторе, серце відважне і дух мій мене спонукає
221) В табір таємно пройти до троян зловорожих, що звідси
222) Так недалеко. Але якби й інший пішов хто зі мною,
223) Певності більше було б і відваги у кожного в серці.
224) Вдвох коли разом ідуть, то хтось із них перший намислить
225) Щось корисніше, коли ж він самотній, то, що б не намислив,
226) Думкою він повільніший, і всі його заміри слабші».

227) Мовив він так, і багато хто хтів би піти з Діомедом.
228) Хтіли обидва Еанти, ці віддані слуги Арея,
229) Хтів Меріон, дуже хтів того Несторів син благородний,
230) Хтів Менелай, син Атрея, загостреним списом славетний,
231) Хтів Одіссей, у нещастях незламний, пройти у троянський
232) Табір: він завжди-бо серцем до дій поривавсь дерзновенних.
233) Врешті озвався тоді володар мужів Агамемнон:

234) «О Діомеде Тідіде, для серця мого найлюбіший!
235) Вибери мужа в супутці, якого ти сам побажаєш,
236) Кращого з-поміж присутніх: знайшлось-бо охочих багато.
237) Не допусти з соромливості зайвої, щоб сміливіший
238) Хтось залишився, а слабшого взяв ти з>незручності тої,
239) Навіть на рід не зважай, хоч був би той рід найзнатніший».

240) Мовив він так, а боявсь за русявого він Менелая.
241) Знову тоді Діомед промовив до них гучномовний:

242) «Раз дозволяєте ви обрати супутня самому,
243) Як про божистого я забув би тоді Одіссея?
244) Серцем відважний своїм і духом він мужнім незламний
245) В різних трудах, бо його полюбила Паллада Афіна.
246) От як зі мною він піде, то навіть з вогню ми обидва
247) Вернемось цілі й здорові: він все передбачити вміє!»

248) В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

249) «Сину Тідеїв, мене не хвали і не гань ти занадто.
250) Добре-бо знають аргеї оте, що тут ти говориш.
251) Але ходім. Вже кінчається ніч, недалеко світанок,
252) Зорі все далі спливають, і ночі дві довші частини
253) Вже проминуло, одна лиш третина її залишилась».

254) Мовлячи так, почали надягати озброєння грізне.
255) Меч двоєсічний тоді віддав Фрасімед войовничий
256) Сину Тідея, — біля корабля той лишив свою зброю, —
257) Дав йому й щит і покрив йому голову щільно шоломом,
258) З ременю шитим, без гребеня й гриви, що зветься звичайно

259) Плоский шишак, — юнаки свої голови ним захищають.
260) Дав Меріон Одіссею свій лук та іще й сагайдак свій,
261) Дав йому й меч і покрив йому голову щільно шоломом,
262) Шитим із шкіри, — всередині був з багатьох ремінців він
263) Сплетений міцно, а зверху майстерно скріплявся рясними
264) Низками білих зубів срібноіклого вепра, що густо
265) Бігли туди і сюди, — за підкладку була в них повстина.
266) Викрав шолом той Автолік давно ще колись з Елеона,
267) Мури міцні зруйнувавши в Амінтора, сина Ормена;
268) В Скандію він кіферійцю віддав його Амфідаманту,
269) Амфідамант дарував його Молу на пам’ять як гостю,
270) Той же носить його сину своєму віддав Меріону.
271) Голову став цей шолом покривати тепер Одіссею.

272) А як обидва вони одягнули озброєння грізне,
273) Рушили в путь, залишивши на місці всю іншу старшину.
274) Чаплю тоді правобіч їм послала Паллада Афіна
275) Близько дороги, але не могли вони бачить очима
276) Птаха у темряві ночі, лиш клекіт іздалеку чули.
277) Чаплі зрадів Одіссей і молитись почав до Афіни:

278) «Зглянься, о Зевса егідодержавного доню, ти завжди
279) Допомагаєш мені у трудах! Не ховаюсь від тебе,
280) Де б я не йшов, а сьогодні мені особливо потрібна
281) Ласка твоя. Дай зі славою до кораблів нам вернутись,
282) Діло велике зробивши, що в пам’ятку буде троянам».

283) Другий молитись до неї почав Діомед гучномовний:

284) «Зглянься й на мене, великого Зевса незборена доню!
285) Будь при мені, як при батьку була, богосвітлім Тідеї,
286) В дні, коли в Фіви послом ахеї його посилали.
287) Біля Асопу-ріїси міднозбройних лишивши ахеїв,
288) Сам він із приязним словом тоді до кадмеїв подався
289) В Фіви. Вертаючись, подвиги він учинив надзвичайні
290) З ласки твоєї, богине, й твоїй завдяки допомозі.
291) Допоможи-бо й мені і ласкаву подай оборону.
292) Широколобу ялівку в жертву тобі принесу я,
293) З назимків, що під ярмо їх іще не приводили люди, —
294) Позолочу лиш їй роги й тобі принесу її в жертву».

295) Так помолились вони, їх почула Паллада Афіна.
296) А закінчивши молитву до доньки великого Зевса,
297) Рушили в путь, як два леви, вони серед темряви ночі
298) Через побоїще, трупи, і зброю, і кров почорнілу.

299) Та не дозволив заснути, проте, й войовничим троянам
300) 1 Гектор, — усю поскликав він на збори військову старшину,
301) Скільки було там троянських вождів і порадників люду.
302) Скликавши всіх, таку він подав їм розумну пораду:

303) «Хто з-поміж вас за дарунок великий погодиться певне
304) Діло вчинити? А матиме він визначну нагороду:

305) Дам йому повіз і пару з могутніми шиями коней,
306) Кращих, які на швидких кораблях ми спіткали б ахейських.
307) Може, хто знайде відвагу, ще й славу при тому здобуде
308) До кораблів бистрохідних пробратись і потай розвідать —
309) Охороняють швидкі кораблі вони, як і раніше,
310) Чи, вже приборкані рук наших силою, тільки про втечу
311) Радяться поміж собою і варти нічної не хочуть
312) Більше виконувать, втоми вагою пригнічені тяжко».

313) Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
314) Серед троян був Долон, окличника парость Евмеда
315) Богобоязного, мав він і золота, й міді багато,
316) З вигляду дуже негарний, зате був на ноги проворний,
317) В батька свого серед дочок п’ятьох він єдиним був сином.
318) Він із таким до троян і до Ректора словом звернувся:

319) «Ректоре, серце відважне і дух мій мене спонукає
320) До кораблів бистрохідних пробратись і все там розвідать.
321) Тільки раніш піднеси своє берло й мені поклянися,
322) Що подаруєш мені колісницю, оздоблену міддю,
323) З кіньми баскими, які бездоганного носять Пеліда.
324) Буду не марний вивідач я, понад твоє сподівання.
325) Через увесь-бо я табір пройду, аж поки дістанусь
326) До кораблів Агамемнона, де позбиралась старшина
327) Радити раду — тікати їм звідси чи битися далі».

328) Мовив він так, а Гектор взяв берло у руки й поклявся:

329) «Гери муж громоносний, сам Зевс мені свідком хай буде!
330) їздить ніхто із троян на тих конях не §уде, крім тебе,
331) Що лиш один ти на них, запевняю я, будеш пишатись».

332) Мовив він так, і хоч марно поклявсь, а Долона упевнив.
333) Цей же на плечі, не гаючись, гнутого лука закинув,
334) Зверху, крім того, закутався шкурою сірого вовка,
335) Шапку тхореву надів і, гострого списа узявши,
336) До кораблів з свого табору рушив. Але повернутись
337) Від кораблів йому з вістю до Гектора вже не судилось.
338) От, залишивши свій табір із юрмами воїв і коней,
339) Він по дорозі пішов. Та його спостеріг незабаром
340) Вождь Одіссей богорідний і так Діомедові мовив:

341) «Хтось, Діомеде, підходить до нас од троянського стану.
342) Чи не до наших швидких кораблів це підглядач таємний,
343) Чи із полеглих на полі він хоче озброєння зняти?
344) Даймо-но спершу йому по рівнині, нас трохи минувши,
345) Далі пройти; а потім, накинувшись разом, раптово
346) Схопим його. А як він обжене нас ногами прудкими,
347) До кораблів увесь час його будем від стану тіснити,
348) Грозячи списом, щоб він не спромігся до міста умкнути».

349) Так розмовляючи, нишком між трупів вони край дороги
350) Вдвох заховались. А він перебіг повз них, необачний.

351) А як пройшов уже стільки, як мули проходять у плузі
352) Не зупиняючись, — мул від вола-бо придатніший завжди
353) Глибоко плуга важкого тягти по неораній ниві, —
354) Кинулись слідом удвох. Він спинився був, тупіт почувши,
355) З думкою в серці, що друзі із Трої його здоганяють,
356) Щоб за наказом від Ректора в табір його завернути.
357) Ті вже — як списом докинуть — од нього були або й ближче, —
358) Раптом збагнув він, що то вороги, і кинувсь чимдужче
359) Геть утікати. Вони ж у погоню за ним подалися.
360) Наче два пси гострозубі, досвідчені в ловах,мисливських,
361) Оленя гонять чи зайця, полюючи їх безустанно
362) У лісовій гущині, і з зойками ті утікають, —
363) Так син Тідеїв удвох з Одіссеєм городоборцем,
364) Відступ Долону відрізавши, гнали його безустанно.
365) До кораблів утікаючи, мав він уже заховатись
366) Серед сторожі, коли Тідідові славна Афіна
367) Сил додала, щоб не мовив ніхто з міднозбройних ахеїв,
368) Ніби він перший Долона здолав, той-бо другим з’явився.
369) Списом своїм замахнувшись, гукнув Діомед премогутній:

370) «Стій, а то списа я кину, й тоді вже, гадаю, недовго
371) Ждати тобі від моєї руки неминучої смерті!»

372) Мовив це й списа у нього метнув він та схибив навмисно.
373) Спис пролетів гостролезий над правим плечем його й тут же
374) В землю уп’явсь. З переляку спинивсь він, щось став белькотати,
375) Дрожем охоплений весь, аж зуби йому цокотіли,
376) Зблід од перестраху. Ті ж, задихані, врешті підбігли
377) Й міцно за руки вхопили. Він, слізьми вмиваючись, мовив:

378) «Не убивайте мене! Відкуплюся. Багато в нас дома
379) Золота, міді й заліза, що так його важко кувати.
380) З радістю батько мій викуп за мене вам дасть незліченний,
381) Тільки б почув, що живий на човнах я лишився ахейських».

382) Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

383) «Будь спокійний, нехай тебе думка про смерть не бентежить.
384) Ти мені от що скажи та розказуй одверто і щиро:
385) Що ти блукаєш отут, по табору між кораблями,
386) В темряві ночі, коли усі люди давно спочивають?
387) Може, з полеглих на полі ти хочеш озброєння зняти?
388) Може, від Гектора посланий ти роздивитися потай
389) Між кораблів крутобоких? Чи власним ти посланий серцем?»

390) В відповідь мовив Долон, і коліна у нього тремтіли:

391) «Багатьма обіцянками звів мене з розуму Гектор —
392) Подарувать обіцяв колісницю, оздоблену міддю,
393) З однокопитими кіньми славетного сина Пелея
394) І наказав мені в темряві ночі, що швидко минає,
395) Близько пройти до ворожих мужів і потай розвідать —
396) Охороняють швидкі кораблі вони, як і раніше,

397) Чи, вже приборкані рук наших силою, тільки про втечу
398) Радяться поміж собою і варти нічної не хочуть
399) Більше виконувать, втоми вагою пригнічені тяжко».
400) Так, усміхнувшись, йому відповів Одіссей велемудрий:
401) «Справді-бо, серце твоє великих дарів забажало:
402) Коней баских Еакіда відважного, їх-бо несила
403) Смертним приборкати людям або запрягти в колісницю
404) Всім, крім Ахілла, якого безсмертна родила богиня.
405) Ти мені от що скажи, та розказуй одверто і щиро.
406) Гектора де ти, йдучи, залишив, поводатаря люду?
407) Де його зброя лежить бойова, де поставлено коней?
408) Де у троян вартує сторожа і де спочиває?
409) Що замишляють вони — чи тут залишатися й далі
410) Мають біля кораблів недалеко, а чи незабаром
411) В місто вернутись збираються, воїв здолавши ахейських?»
412) Відповідаючи, так промовив Долон, син Евмедів:
413) «Все це по правді тобі розкажу я одверто і щиро.
414) Скликав таємно старійшин усіх і порадників Гектор
415) Радити раду аж біля надгроб’я божистого їла,
416) Далі від шуму. А варти, якої питав ти, герою,
417) Власне, немає окремої, щоб стерегти увесь табір,
418) А при вогнях, що в потребі своїй розпалили трояни,
419) Стану пильнують вони й один одного всі окликають,
420) Щоб не заснути. Одні лиш славетні союзники їхні
421) Сплять, доручивши троянам спокою свого пильнувати,
422) Бо ні дітей поблизу, ні дружин тут їхні* немає».
423) Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
424) «Як же союзники сплять і трояни, впокірники коней, —
425) Разом чи нарізно? Все говори, щоб я знав достеменно».
426) В відповідь знову до нього промовив Долон, син Евмедів:
427) «Все це по правді тобі розкажу я одверто і щиро.
428) Понад затокою кари стоять, криволукі пеони,
429) Далі — лелеги, кавкони, за ними — пелазги божисті;
430) А біля Тімбри — лікіян загони, місян гордовитих,
431) Ще й конеборних фрігіян і далі — меонів комонних.
432) Але навіщо про кожен загін вам питати окремо?
433) Хочете ви до троянського стану пробратись таємно,
434) То он, оподаль од інших, фракійці, недавно прибулі.
435) А на чолі у них Рес, державець їх, син Ейонея.
436) Бачив чудових на вигляд я коней його величезних.
437) Снігу біліші вони, бистротою до вітру подібні;
438) Злотом і сріблом оздоблена в нього уся колісниця;
439) Ще й золотеє озброєння пишне, аж глянути любо,
440) Він із собою привіз; але не мужам смертнородним,
441) Тільки безсмертним богам те озброєння личить носити.
442) Отже, тепер мене до кораблів поведіть бистрохідних,

443) Чи залишіть мене тут, окови наклавши безжальні,
444) Щоб, повернувшись, могли ви наочно самі перевірить,
445) Правда все те, що я вам говорив тут, чи, може, неправда».

446) Глянув на нього спідлоба й сказав Діомед премогутній:

447) «Хай не спадає, Долоне, на думку тобі врятуватись,
448) Вісті нам цінні подавши, коли вже до рук нам потрапив.
449) Тільки ми пустим на волю тебе і назад відішлемо,
450) Згодом ізнов до швидких кораблів ти повернеш ахейських,
451) Щоб підглядати таємно чи стати до бою одверто.
452) А як рукою моєю подоланий, дух ти свій спустиш,
453) То вже ніколи шкоди не зможеш завдати аргеям».

454) Так він сказав. Рукою той грубою хтів доторкнутись
455) До підборіддя й благать, Діомед же, мечем замахнувшись,
456) Вдарив у карк посередині й м’язи обабіч розкраяв.
457) Щось бурмотів він іще, коли в пил голова покотилась.
458) Зразу ж вони ізняли з голови його шапку тхореву,
459) Вовчу зняли з нього шкуру, і лука тугого, і списа.
460) Високо вгору усе це підняв Одіссей богосвітлий
461) Славній Афіні, що здобич дарує, і так їй молився:

462) «Щасна, богине, будь з даром оцим! Між богів олімпійських
463) Першу тебе призиватимем завжди. А ти ще сьогодні
464) Нас проведи до фракіян, їх коней і місць опочинку».

465) Так говорив він, і, високо здобич піднявши, повісив
466) На тамарисковий кущ, і ознаку лишив тут помітну,
467) Очеретин наламавши й квітучих гілок тамариску,
468) Щоб не минуть цього місця, вертаючись чорної ночі.
469) Далі пішли між озброєнь, калюжами чорної крові
470) І незабаром дістались вони до фракійського стану.
471) Спали фракіяни, втомою гноблені, поряд їх зброя,
472) Гарна, міцна, в три ряди на землі розкладена густо
473) В певнім порядку, й стояли при кожному парами коні.
474) Рес посередині спав, а коні його прудконогі
475) З краю припнуті ремінням були до скоби колісниці.
476) Вгледів його Одіссей і вказав Діомедові нишком:

477) «Ось, Діомеде, той муж і коні його прудконогі,
478) Що нам Долон про них мовив, якого ми щойно убили.
479) Що ж, виявляй свою силу могутню. Тепер не годиться
480) З зброєю марно стояти. Відв’язуй мерщій своїх коней
481) Або мужів повбивай, а я вже подбаю про коней».

482) Мовив це, й сил ясноока вдихнула Тідіду Афіна,
483) Став він рубати круг себе, й навколо лунав жалюгідний
484) Стогін мечем його січених; кров’ю земля обагрилась.
485) Наче той лев, що проник у пітьмі в безпастушу отару
486) Кіз чи овець і накинувсь на них, замишляючи лихо,
487) Кидався так на фракійських мужів син Тідея могутній,
488) Поки не вбив аж дванадцять із них. Одіссей велемудрий —

489) Кожного з тих, що Тідід мечем зарубав, наздогнавши,
490) Ззаду за ногу хапав і швидко волік його набік
491) З думою в серці про те, щоб мерщій пишногривії коні
492) З стану ворожого вибігли, щоб не тремтіло їх серце,
493) Як доведеться по трупах ступать, бо до того не звикли.
494) Так син Тідея нарешті добравсь до самого державця.
495) Рес був тринадцятий, в кого життя відібрав він солодке, —
496) Важко той дихав, у сні-бо жахливому, з волі Афіни,
497) Над узголів’ям його тої ночі стояв внук Ойнеїв.
498) Коней незламний відпріг Одіссей тоді однокопитих,
499) Разом зв’язав їх ремінням і гурт весь із табору вивів,
500) Луком підгонячи, бич-бо лискучий на думку не спало
501) Із колісниці, різьбленої гарно, в руки узяти.
502) Свистом ознаку подав богосвітлому він Діомеду.

503) Той же в ваганні стояв, яке ще зробити зухвальство:
504) Викотить, взявшись за дишель, той повіз, де зброя лежала,
505) Гарно оздоблена, чи його винести, вгору піднявши,
506) Чи в багатьох ще фракійських мужів одібрати дихання?
507) Поки він думкою так міркував, підійшовши, Афіна
508) Стала тоді богосвітлому мовити так Діомеду:

509) «Час про повернення думати до кораблів глибодонних,
510) Сину Тідея відважний, щоб не вдаватись до втечі,
511) В разі хтось інший з безсмертних троянські загони розбудить».

512) Мовила так, і голос богині впізнав він одразу,
513) Скочив на коней своїх, Одіссей же їх луком ударив,
514) 1 до швидких кораблів вони вмить подерли ахейських.

515) Та не сліпим спостере’гачем був Аполлон срібнолукий,
516) Тільки-но вгледів Афіну, що йшла за Тідеєвим сином,
517) Гнівом палаючи, кинувся в натовп троян велелюдний
518) І розбудив між фракіян порадника Гіппокоонта,
519) Славного родича Реса. Зі сну той одразу прокинувсь,
520) Глянув на місце порожнєє, де бистрі стояли їх коні,
521) Воїв побачив, що корчились в муках страшних передсмертних,
522) Болісно зойкнув і кликать товариша став дорогого.
523) Розрух і шум невимовний у стані троян учинився,
524) Збіглися люди усі й на жахливі дивилися дії
525) Грізних мужів, що верталися до кораблів крутобоких.

526) А як домчали туди, де ліг трупом троянський підглядач,
527) Коней швидких затримав там Одіссей, богу милий,
528) А Тідеїд тоді скочив на землю й скривавлену зброю
529) В руки подав Одіссеєві й, скочивши знову на коней,
530) Хльоснув по них батогом, і вони залюбки полетіли
531) До кораблів глибодонних, — було це й самим їм до серця.

532) Нестор перший їх тупіт почув і, озвавшись, промовив:

533) «Друзі мої! О вожді і порадники війська аргеїв!
534) Схиблю чи правду скажу, а душа говорить спонукає.

535) Коней швидких тупотіння здаля моїх вух досягнуло.
536) От якби то Одіссей удвох з Діомедом могутнім
537) Коней пригнали з троянського табору однокопитих!
538) Тільки я страшно душею боюсь, щоб ці кращі з аргеїв
539) Не потерпіли біди від троян в колотнечі шаленій».

540) Мови своєї він ще не скінчив, як вони прискакали.
541) Скочили з коней на землю, і радісно всі їх вітали
542) Правих піднесенням рук і словом, як мед той, солодким.

543) Перший почав їх розпитувать Нестор, їздець староденний:

544) «Що ж, розкажи, Одіссею прославлений, гордість ахеїв,
545) Як ви цих коней забрали? Пробрались самі у троянський
546) Табір, чи бог який, з вами зустрівшися, подарував їх?
547) Страшно-бо схожі вони на осяйливе сонця проміння.
548) Маю весь час я з троянами сутички, часу не гаю
549) Марно біля кораблів, хоч старий уже з мене воїтель.
550) Але таких я там коней ніколи не бачив, не відав.
551) Подарував їх вам, думаю, хтось із богів, що зустрівся.
552) Вас-бо обох однаково любить і Зевс хмаровладний,
553) І ясноока дочка егідодержавного Зевса».

554) Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

555) «Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв!
556) Богові легко, як схоче того він, і кращих нам коней
557) Подарувати: боги-бо від нас набагато сильніші.
558) Ті ж, про які ти питаєш, мій старче, недавно прибулі
559) Коні фракіян. Вождя їх убив Діомед благородний
560) Й товаришів ще дванадцять із ним, полководців найкращих.
561) Біля човнів був тринадцятий нами убитий вивідач,
562) Той, що до табору нашого в розвідку шоломосяйний
563) Гектор послав його й інші старшини троянського війська».

564) Мовив це, й однокопитих за рів став прогонити коней
565) З радісним сміхом. Пішли з ним, радіючи, й інші ахеї.
566) А як до гожого всі добулися намету Тідіда,
567) Коней до жолоба скроєним добре з ременю повіддям
568) Там прив’язали, де й Діомедові коні стояли
569) Однокопиті й солодку, як мед, жували пшеницю,
570) А Одіссей у кормі корабельній Долонову зброю,
571) Скроплену кров’ю, сховав у належну пожертву Афіні.
572) Потім обидва вони, у хвилю морську увійшовши,
573) Піт обмивали рясний із литок, із шиї і стегон.
574) А як поринули в хвилю морську, од поту рясного
575) Тіло обмили вони і в грудях серця освіжили,
576) Ще й у купелях, обтесаних гладко, скупались обидва,
577) А, іскупавшись, оливою тіло своє намастили,
578) Й сіли обідать вони, і вино, наче мед той, солодке,
579) З повних черпали кратер, і зливання чинили Афіні.

ПІСНЯ ДЕСЯТА. ДОЛОНІЯ. «Іліада». Гомер

ЗМІСТ. «Іліада». Гомер

НАСТУПНА СТОРІНКА. «Іліада». Гомер

Комментарии закрыты.