ПІСНЯ ПЕРША. МОРОВИЦЯ. ГНІВ
    «Іліада». Гомер

    ПІСНЯ ПЕРША. МОРОВИЦЯ. ГНІВ. «Іліада». Гомер

    1) Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея,
    2) Пагубний гнів, що лиха багато ахеям накоїв:
    3) Душі славетних героїв навіки послав до Аїд
    4) Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу
    5) Псам і птахам. Так Зевсова воля над ними чинилась
    6) Ще відтоді, як у зваді лихій розійшлись ворогами
    7) Син Атреїв, володар мужів, і Ахілл богосвітлий.

    8) Хто ж із безсмертних богів призвів їх до лютої сварки?
    9) Син то Зевса й Лето. Владарем тим резгніваний тяжко,
    10) Пошесть лиху він на військо наслав, і гинули люди
    11) Через те, що жерця його, Хріса, зневажив зухвало
    12) Син Атреїв. Той до ахейських човнів бистрохідних
    13) Доньку прийшов визволять, незліченний підносячи викуп.
    14) Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона
    15) Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв,
    16) А щонайбільше — Атрея синів, начальників війська:

    17) «О Атрея сини й в наголінниках мідних ахеї!
    18) Хай вам боги, що живуть на Олімпі, дадуть зруйнувати
    19) Місто Пріама й щасливо додому усім повернутись.
    20) Любу ж дочку відпустіть мені, викуп багатий прийнявши,
    21) Далекострільному синові Зевса на честь — Аполлону».

    22) Криком загальним дали на те свою згоду ахеї, —
    23) Зважить на просьбу жерця і викуп од нього прийняти.
    24) Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав, —
    25) Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив:

    26) «Діду, щоб більш я тебе між глибоких човнів цих не бачив!
    27) Тож не барися тут нині і вдруге сюди не вертайся —
    28) Не допоможуть ні жезл золотий, ні вінок божественний.
    29) Доньки не дам я тобі, — аж поки й постаріє зовсім,
    30) В Аргосі, в нашій оселі, від отчого краю далеко,
    31) Ходячи кросен довкола і ділячи ложе зі мною.
    32) Йди ж відціля і не гнівай мене, щоб цілим вернутись!»

    33) Так він сказав, і старець злякався й, послухавши слова,
    34) Мовчки побрів по піску уздовж велешумного моря.
    35) А, відійшовши далеко, почав владаря Аполлона,
    36) Сина Лето пишнокосої, старець в молитві благати:

    37) «Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну
    38) Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш.
    39) Якщо, Смінтею, на втіху тобі колись храм я поставив
    40) Чи для священної жертви гладкії спалював стегна
    41) Кіз і биків, то тепер мені сповни єдине благання:
    42) Хай за сльози мої відомстять твої стріли данаям!»

    43) Так він молився, і вчув його Феб-Аполлон срібнолукий:
    44) Із верховин олімпійських зійшов, розгніваний серцем,
    45) Маючи лук за плечима й тугий сагайдак, геть закритий.
    46) Стріли у гнівного бога за спиною враз задзвеніли,
    47) Щойно він рушив, а йшов од темної ночі хмурніший.
    48) Сівши оподаль швидких кораблів, тятиву натягнув він —
    49) Дзенькіт страшний від срібного лука луною розлігся.
    50) Спершу-бо мулів почав та бистрих собак улучати,
    51) Потім уже й на людей він кидати став гіркосмольні
    52) Стріли. Скрізь похоронні вогні безустанно палали.

    53) Дев’ять носилися днів над табором стріли божисті.
    54) А на десятий людей Ахілл став на раду скликати —
    55) Білораменна йому це Гера поклала на мислі,
    56) Надто-бо важко було їй дивитись, як гинуть данаї.
    57) Сходитись всі почали, і, коли вже на площу зібрались,
    58) Раптом з’явивсь перед ними і мовив Ахілл прудконогий:

    59) «Видно, таки доведеться, Атріде, по довгих блуканнях
    60) Нам повертатись додому, якщо ми уникнемо смерті:
    61) Тяжко-бо нищить ахеїв війна і страшна моровиця.
    62) Все ж запитаймо жерця якогось або ворожбита,
    63) Чи хоч би сновіщуна — і сни-бо нам Зевс посилає —
    64) Хай би сказав нам, за віщо так Феб-Аполлон прогнівився —
    65) Чи за забуту обітницю гнівний, чи за гекатомбу?
    66) Може, лиш диму від здору з козлиць та овечок добірних
    67) Він дожида, щоб лиху моровицю від нас одвернути?»

    68) Так він промовив і сів; тоді з-поміж зборів народних
    69) Встав Калхас Фесторід, цей птаховіщун найславніший.
    70) Відав усе прозорливий — що є, що було і що буде,
    71) Та й кораблі супроводив ахейські він до Іліона
    72) В віщій силі, що Феб-Аполлон дарував йому світлий.
    73) Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

    74) «О Ахілле! Велиш мені, Зевсові любий, віщати
    75) Гнів Аполлона-володаря, далекострільного бога.
    76) Що ж, возвіщу. Та й мене зрозумій і раніш поклянися,
    77) Що заступитись за мене ти словом готов і руками.
    78) Думаю, вельми розгнівати мужа мені доведеться,
    79) Що в аргів’ян владарює, кому всі коряться ахеї.
    80) Все ж бо сильніший державець, на мужа підвладного гнівний.
    81) Хай тої днини своє невдоволення він погамує,
    82) Але приховану злість буде в грудях у себе таїти,
    83) Доки не виявить. Отже, скажи, чи мене порятуєш?»

    84) Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
    85) «Сміло, яка б не була, нам волю кажи божестве’нну.
    86) Зевсові любим клянусь Аполлоном, якому, Калхасе,
    87) Молишся й сам, поки волю божисту данаям являєш,
    88) Поки я житиму й поки ще землю цю бачити буду
    89) Тут, при містких кораблях, ніхто із данаїв не здійме
    90) Рук на тебе важких, хоч би був то і сам Агамемнон,
    91) Що між ахеїв найвищою владою хвалиться нині».

    92) Зважився врешті і мовив тоді ворожбит бездоганний:
    93) «Не за обітницю, раптом забуту, не за гекатомбу
    94) Феб, а за Хріса-жерця, що зневажив його Агамемнон, —
    95) Ані дочки не звільнив, ані зволив він викуп узяти;
    96) От за що бог дальносяжний скарав нас, та й ще покарає,
    97) І не раніш од данаїв він пошесть одверне ганебну,
    98) Аніж повернете батькові доньку його бистрооку
    99) Даром, без викупу, ще й привезете свту гекатомбу
    100) В Хрісу, — тоді лиш до ласки ми зможемо бога схилити».

    101) Так він промовив і сів; і тоді з громади підвівся
    102) Син Атреїв, герой, Агамемнон широкодержавний,
    103) Гнівом охоплений; серце у грудях чорної люті
    104) Сповнилось; полум’ям грізним очі його заіскрились.
    105) Поглядом злобним пройняв він Калхаса першого й мовив:

    106) «Лиха віщуне! Втіхи мені не віщав ти ніколи!
    107) Видно, приємно тобі лише лихо пророчити людям.
    108) Доброго слова ніколи не вимовив ти і не справдив.
    109) От і тепер ти данаям як волю божисту віщуєш,
    110) Ніби їм злигодні бог дальносяжний за те посилає,
    111) Що не схотів я за Хрісову доню коштовного взяти
    112) Викупу, дуже-бо хочу й надалі ту дівчину в себе
    113) Дома тримати. Я й над Клітемнестру, шлюбну дружину,
    114) Краще волію її, вона-бо від тої не згірша
    115) Постаттю, вродою, вдачею й ревним до всього умінням.
    116) Згоден, проте, я вернути її, якщо так буде краще:
    117) Хочу-бо, щоб врятувалися, а не загинули люди.
    118) Ви ж нагороду мені приготуйте, щоб я із ахеїв
    119) Безнагородним один не лишився, було б і негоже.
    120) Бачите всі ви — умкнула від мене моя нагорода».

    121) В відповідь мовив йому богосвітлий АхЛЛ прудконогий:
    122) «Сину Атрея славетний, з усіх найзахланнІИий мужу!
    123) Де ж тобі цю нагороду відважні здобудуть ЗДеї?
    124) Скарбів-бо спільних у нас ніде уже більше Немає —
    125) Те, що взяли у містах ми зруйнованих, вс< Поділили,
    126) А відбирати в людей, що роздано, вже ж ьЄ годиться.
    127) Краще віддай її богові, ми ж усі, люди ахейські,
    128) Втроє та вчетверо сплатим тобі, якщо Зевсдоли-небудь
    129) Міцно муровану Трою дозволить ущент зруйнувати».

    130) Відповідаючи, мовив владущий йому А~амемнон:
    131) «Богоподібний Ахілле, хоч доблесний ти, а лукаво
    132) Так не мудруй, бо й не ошукаєш мене, й не запевниш.
    133) Хтів би ти тільки собі нагороди, а я щоб без неї
    134) Мовчки сидів? І дівчину батькові радиш вернути?
    135) Хай нагороду дадуть мені іншу відважні азсї,
    136) Щоб до вподоби була і з тією цілком рівноцінна.
    137) А не дадуть, то сам я піду й відберу нагороду
    138) Як не твою, то Байтову чи й в Одіссея самого
    139) Вихоплю, скрутно ж тому доведеться, до кого прийду я.
    140) Тільки ми зможемо це і згодом обдумати разом.
    141) Нині ж спустім корабель чорнобокий на море священне,
    142) Швидше гребців наберімо годящих, складім гекатомбу
    143) Щедру, й тоді Хрісеїду посадимо ми гарнолицю
    144) На корабель. На чолі його муж стоятиме радний
    145) Ідоменей, чи Еант, а чи Одіссей богосвітлий,
    146) Або ж і сам ти, сину Пелеїв, з мужів найгрізніший,
    147) Тільки б у жертві священній вблагать дальносяжного бога».

    148) Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:
    149) «О, в безсоромність одягнений, здирнику користолюбний!
    150) Хто із ахеїв тепер тебе слухати схоче й з тобою
    151) Чи у похід вирушать, чи з ворогом битись завзято?
    152) Я ж не заради троянських прийшов списоборців хоробрих
    153) Тут воювати, — нічим-бо мені вони не завинили.
    154) Ані биків не займали у мене вони, ані коней,
    155) В широкоскибій Фтії моїй плодородній ніколи
    156) Нив не топтали, — високі-бо гори лежать поміж нами,
    157) Тінявим лісом укриті, і моря шумливого хвилі.
    158) Ми задля тебе прийшли, безсоромний, тобі на догоду,
    159) Честь Менелая й твою захищати, песька личино,
    160) Перед троянами. Ти ж усім нехтуєш, все зневажаєш,
    161) Навіть погрожуєш здобич у мене мою відібрати,
    162) Ту, що за подвиги ратні дали в нагороду ачеї.
    163) Врівні з тобою не мав нагород я, відколи ахеї
    164) Місто якесь руйнували троянське, заселене густо.
    165) Хоч на війні більш за все працюють у січі жорстокій
    166) Руки мої, та коли до розподілу справа доходить,
    167) Здобич найбільша — тобі; й задоволений я із малого,
    168) До кораблів повертаюсь, знеможений січею тяжко,
    169) їду сьогодні ж у Фтію, мені приємніш додому
    170) На кораблях криводзьобих вернутися, — я не збираюсь,
    171) Так зневажений, множить для тебе скарби та багатства».

    172) В відповідь мовив йому мужів володар Агамемнон:
    173) «Швидше тікай, коли серце так прагне; просити не буду
    174) Тут задля мене лишатися; знайдуться й інші, напевно,
    175) Що пошанують мене, а найбільше — Зевс велемудрий.
    176) Найненависніший з-між владарів єси, паростків Зевса.
    177) Тільки тобі й до вподоби, що звади, та війни, та розбрат.
    178) Ти сміливіший за інших, та це ж дарували богове.
    179) Тож з кораблями й супутцями краще вертайся додому,
    180) Над мірмідонами знов владарюй — кого те обходить?
    181) Гнів твій мене не страшить, а тобі я грозитиму ось як:
    182) Феб-Аполлон нехай відбирає мою Хрісеїду,
    183) Ще й на своїм кораблі, із своїми супутцями разом
    184) Я відішлю її та Брісеїду твою гарнолицю
    185) Сам заберу, нагороду твою, із намету, щоб знав ти,
    186) Що я сильніший за тебе, та й інший щоб кожен стерігся
    187) Рівним зі мною вважати себе і зі мною змагатись».

    188) Так він промовив. І гірко Пелідові стало, і серце
    189) В грудях його волохатих між двох рішенЦів завагалось:
    190) Вихопить зразу із піхов при боці свій меч гостролезий
    191) І, проклавши дорогу крізь натовп, Атріда убити
    192) Чи побороть в собі гнів і палке заспокоїти серце?
    193) Поки отак міркував він розумом світлим і серцем,
    194) Меч витягаючи з піхов, злетіла до нього Афіна
    195) З неба — Гера послала сюди її білораменна,
    196) Що полюбила їх серцем обох і піклується ними.
    197) Ставши вона за Пелідом, до кучерів русих торкнулась,
    198) Видима тільки йому, а з інших нікому незрима.
    199) Дуже Ахілл здивувавсь — озирнувся й Палладу Афіну
    200) Зразу впізнав, а в неї лиш очі страшливо блищали.
    201) От він озвався до неї і слово промовив крилате:

    202) «Що ти прийшла сюди, Зевса егідодержавного доню?
    203) Глянуть на буйну пиху Агамемнона, сина Атрея?
    204) Тільки кажу я тобі, і це, певен я, сповнитись має:
    205) Через гординю свою він скоро і душу погубить».

    206) В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
    207) «Гнів, якщо будеш слухняний, тобі вгамувати прийшла я
    208) З неба — Гера послала сюди мене білораменна,
    209) Що полюбила вас серцем обох і піклується вами.
    210) Ну-бо, сваритись покинь і рукою за меч не хапайся, —
    211) Досить, що лаявся ти якими завгодно словами.
    212) От що скажу я тобі, й неодмінно це сповнитись має:
    213) Скоро утроє такими ж дарами прекрасними сплатять
    214) Всю цю наругу тобі, лиш слухайся нас і вгамуйся».

    215) Відповідаючи, так їй промовив Ахілл прудконогий:
    216) «Треба, богине, мені обох вас послухати щиро,
    217) Хоч я і дуже розгніваний серцем, а так воно краще.
    218) Хто кориться богам, і вони того слухать готові».
    219) Мовив і, срібний держак важкою вхопивши рукою,
    220) Меч величезний у піхви засунув Ахілл, покорившись
    221) Слову Афіни. Вона ж до егідодержавного Зевса
    222) Й інших богів на Олімп у їх світлі оселі вернулась.

    223) Син же Пелея з словами жорсткими ту ж мить до Атріда
    224) Знову звернувся й в серці нітрохи не стримував гніву:

    225) «Ах ти, п’янюго з очима собаки й оленячим серцем!
    226) Ні у воєнні походи озброїтись разом з народом,
    227) Ні у засаду піти з хоробрим військом ахейським
    228) Серцем ти не дерзав — це для тебе здавалося смертю.
    229) Легше багато ходить по широкому стану ахеїв
    230) І грабувати того, хто тобі суперечить посміє.
    231) Ти владар-людожер, над нікчемами ти владарюєш,
    232) Бо інакше, Атріде, востаннє б ти нині зухвалив.
    233) От що скажу я тобі й великою клятвою стверджу:
    234) Берлом клянуся оцим, що ні пагілля вже, ані листя
    235) Більш не зростить, давно колись з кореня зрубане в горах,
    236) Не розцвіте вже ніколи, бо міддю обстругано з нього
    237) Листя і кору; тепер же це берло синове ахеїв
    238) Носять в долонях, як судді, що вірно пильнують законів
    239) Зевсових, — це ж бо й буде моя тобі клятва велика.
    240) Прийде час, і журба за Ахіллом огорне ахеїв
    241) Всіх до одного; та ти, і сумуючи, їм не здолаєш
    242) Допомогти, як їх юрми від Гектора-мужоубивці
    243) Падати будуть: тоді своє марно терзатимеш серце
    244) В гніві на себе, що кращого ти із ахеїв зневажив».

    245) Так промовив Пелід і, ударивши гучно об землю
    246) Злотноцвяхованим берлом, в знемозі сів, а навпроти
    247) Люто Атрід бушував. Схопивсь тоді солодкомовний
    248) Нестор, із голосом звучним славетний промовець пілоський.
    249) З уст його мова текла, бджолиного меду солодша.
    250) Два покоління людей, нещадною забраних смертю,
    251) Зникло, з якими родивсь він і зріс в береженім богами
    252) Пілосі, — третім уже поколінням він там володарив, —
    253) Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

    254) «Горе! Велика скорбота на землю ахейську приходить!
    255) Як би зраділи тепер Пріам і Пріамові діти,
    256) Радість велика і іншим троянам серця б охопила,
    257) Тільки б почули вони, як у сварці отут завелися
    258) Ви, між данайських мужів і в раді, і в битвах найперші.
    259) Тільки послухайтесь, ви-бо обидва від мене молодші.
    260) Тож на своєму віку людей, і від вас видатніших,
    261) Я зустрічав, і вони порад моїх не відкидали.
    262) Ні, таких я не бачив мужів і більш не побачу,
    263) Як Пірітой вікопомний, Дріант, поводатар народу,
    264) Чи Ексадій, Кеней, або ще Поліфем богорівний,
    265) Або Тесей, син Егея, цілком на безсмертного схожий.
    266) Люди були то могутні, окраса мужів земнородних,
    267) Вельми могутні самі і з могутніми бились завзято,
    268) Диких страховиськ гірських у битвах нещадних разили.
    269) Був я у дружбі із ними, із Пілоса сам до них їздив
    270) З краю далекого в гості, самі-бо мене запросили.
    271) Перемагав сам на сам тих страховиськ, а з ними змагатись
    272) Жоден з людей, що нині живуть на землі, не посмів би.
    273) Всі вони слухали слова мого і поради приймали.
    274) Отже, послухайте й ви, воно-бо послухати краще.
    275) Не відбирай, Агамемноне, дівчини, хоч ти й могутній,
    276) Він-бо раніш в нагороду одержав її від ахеїв;
    277) Та припини, Пеліде, і ти оці прикрі змагання
    278) Із владарем, — не знав-бо ніхто ще такої пошани
    279) Із владарів берлоносних, що Зевс їх у славі звеличив.
    280) Ти хоч і сильний, бо мати богиня тебе породила,
    281) Все ж він могутніший: більше люду під владою має.
    282) Гнів свій, Атріде, і ти погамуй, тебе я благаю,
    283) Злобу свою на Ахілла вгамуй, адже він для ахеїв —
    284) Вірна опора і захист великий в війні оцій згубній».

    285) Відповідаючи, мовив йому Агамемнон владущий:
    286) «Так, справедливо усе й до ладу ти, старче, говориш.
    287) Та над всіма чоловік оцей хоче тут бути найвищим,
    288) Над усіма панувати, указувать кожному хоче,
    289) Всім володарити. Я ж коритись йому не збираюсь.
    290) Хай списоборцем його вічносущі богове створили,
    291) Та чи на те, щоб усіх він поганими лаяв словами?»

    292) Мову його перебивши, Ахілл відповів богосвітлий:
    293) «Був би я боягузом, пустим би нікчемою звався,
    294) Якби у всьому я, що ти скажеш, тобі поступився.
    295) В іншого ти кого-небудь цього вимагай, а мені вже
    296) Ти не указуй, я-бо коритись тобі не збираюсь.
    297) Інше скажу я, а ти збережи це у серці своєму.
    298) Не підніму я руки через дівчину, щоб із тобою
    299) Чи з кимось іншим змагатися: те, що дали, відбирайте.
    300) З іншого всього, що в чорному є кораблі бистрохіднім,
    301) Ти проти волі моєї нічого уже не захопиш.
    302) А коли хочеш, то спробуй, — хай всі вони знають і бачать,
    303) Як по спису моїм чорна із жил твоїх кров заструмує».

    304) Прикрими так позмагавшись словами, вони повставали
    305) З місць, і збори ахеїв із-під кораблів розпустили.
    306) Сам Пелід до наметів, що на кораблях рівнобоких,
    307) З сином Менойта пішов і хоробрим його товариством.
    308) В той час Атрід на море спустив корабель бистрохідний,
    309) Вибрав двадцять гребців, навантажив святу гекатомбу
    310) Богові в дар, а сам Хрісеїду повів гарнолицю
    311) На корабель. Вожаєм його став Одіссей велемудрий.
    312) І посідали вони, і в путь подалися вологу.
    313) Син же Атрея усім загадав очищатися людям.
    314) Тілом очистившись, бруд вони той у море зливали
    315) І найдобірніші в честь Аполлона несли гекатомби
    316) З кіз та биків і палили на березі шумного моря.
    317) З димом до неба сягав і жиру підсмаглого запах.

    318) Так вони в стані військовім трудились. Але Агамемнон
    319) Звади не кидав, що й перше Ахіллові нею грозився;
    320) До Еврібата й Талфібія слово таке він промовив —
    321) Це-бо окличники в нього були і прислужники спритні:

    322) «Зараз же йдіть до намету Ахілла, сина Пелея,
    323) Взявши за руки, ведіть Брісеїду сюди гарнолицю;
    324) А не даватиме, з більшим загоном прийду я до нього
    325) І відберу її сам, — ще гірше тоді йому буде».

    326) Мовивши так, із суворими вирядив він їх словами.
    327) Знехотя в путь подались вони берегом шумного моря
    328) Й до кораблів і шатрів мірмідонських дійшли незабаром.
    329) Перед своїм кораблем чорнобоким сидів під наметом
    330) Сам Ахілл, та не дуже зрадів він, прибулих уздрівши.
    331) З острахом, повним шаноби, стояли вони, застилавшись,
    332) Ані спитать, ні сказати нічого йому не посміли.
    333) Швидко всю справу збагнув своїм розумом він і промовив:

    334) «Щасні будьте, окличники, Зевсові вісники й людські!
    335) Ближче підходьте. Нічим ви не винні, лише Агамемнон,
    336) Що посилає вас дівчину в мене забрать, Брісеїду.
    337) Що ж, богорідний Патрокле, іди приведи її швидше,
    338) Хай забирають та хай же і свідками будуть обидва
    339) Перед богами блаженними, перед громадою смертних,
    340) Перед упертим оцим владарем, коли я йому стану
    341) Знову потрібен у скруті, щоб від ахеїв безславну
    342) Смерть одвернути. Від згубних бажань розпалившись, не може
    343) Розумом кволим прийдешнє з минулим зв’язать, не зміркує,
    344) Як поблизу кораблів безпечно з троянами битись».

    345) Так він сказав, і Патрокл послухав товариша й друга,
    346) Дівчину юну з намету його привів гарнолицю
    347) И до кораблів ахейських окличникам дав допровадить.
    348) Йшла проти волі та жінка. Ахілл же, роняючи сльози,
    349) Друзів покинув своїх і на березі сивого моря
    350) Сів від усіх віддаля і, дивлячись в далеч безкраю,
    351) Матір кохану благав, простягаючи руки до неї:

    352) «Матінко люба, ти коротковічним мене породила,
    353) Чи не повинен був честю із неба мене вшанувати
    354) Зевс громовладний? Та нині не дав він її анітрохи.
    355) Тяжко зневажив мене Агамемнон широкодержавний,
    356) Син Атрея, — забрав і привласнив мою нагороду».

    357) Так він, ридаючи, мовив, і вчула те мати поважна,
    358) Що біля батька старого в морській глибочіні сиділа.
    359) Вийшла із сивого моря богиня, мов легка хмарина,
    360) Сіла, і сина, що слізьми вмивався, голубила ніжно,
    361) І, на ім’я називаючи, так промовляла до нього:

    362) «Сину, чого ти плачеш? Яка тобі туга на серце
    363) Впала? Розказуй усе, не таїсь, щоб ми знали обоє».
    364) Тяжко зітхнувши, у відповідь мовив Ахілл прудконогий:

    365) «Знаєш сама ти. Що ж говорить тобі те, що відомо?
    366) Ми на Фіви, священне Гетіона місто, ходили
    367) І, зруйнувавши його, всю здобич сюди перевезли.
    368) Все до ладу між собою сини поділили ахейські,
    369) Сину ж Атрея вони Хрісещу дали гарнвлицю;
    370) А незабаром і Хріс, дальносяжного жрець Аполлона,
    371) До кораблів бистрохідних від мідянозбройних ахеїв
    372) Доньку прийшов визволять, незліченний принісши їм викуп.
    373) Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона
    374) Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв,
    375) А Атрея синів — щонайбільше, начальників війська.
    376) Схвальними криками всі дали тоді згоду ахеї
    377) Волю вволити жерцеві, коштовний приймаючи викуп.
    378) Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав —
    379) Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив.
    380) В гніві старець вернувся назад; Аполлон же прихильно
    381) Слухав його молитов, був-бо завжди цей жрець йому любий.
    382) Кинув він з лука смертельну стрілу на аргеїв, і люди
    383) Падали густо рядами, а божії стріли літали
    384) Скрізь по широкому стану ахеїв. Тоді-то премудрий,
    385) Знаючи все, ворожбит нам волю звістив божественну.
    386) Перший тоді я пораду подав уласкавити бога.
    387) Гнівом скипів Агамемнон і, раптом схопившись із місця,
    388) Словом грозити почав, і здійснилась та нині погроза:
    389) Он на швидкім кораблі повезли вже у Хрісу ахеї
    390) Дівчину ту бистрооку і щедрі дари владареві.
    391) В мене ж вождеві окличники щойно взяли із намету
    392) Бранку мою Брісеїду, яку дарували ахеї.
    393) Тож за свого відважного сина вступись, коли можеш.
    394) Йди на Олімп і Зевса благай, якщо ти коли-небудь
    395) Словом чи ділом яким вдовольнила Кроніона серце.
    396) Ще-бо дитиною часто в отцевій чував я оселі,
    397) Як ти хвалилася, що від чола темнохмарного Зевса
    398) Ти лиш одна із безсмертних ганебну біду відвернула
    399) В час, як хотіли його закувати боги олімпійські —
    400) Гера, дружина його, Посейдон та Паллада Афіна.
    401) Але прийшла ти, богине, і Зевса від пут врятувала,
    402) В поміч на високоверхий Олімп сторукого взявши,
    403) Що Бріареєм блаженні боги його кличуть, а люди
    404) Звуть Егеоном, бо силою він перевершує й батька.
    405) Біля Кроніона сів він, своєю могутністю гордий.
    406) Пойняті жахом боги вже Зевса скувать не посміли.
    407) Тож нагадай про це Зевсу й благай, за коліна обнявши,
    408) Чи не погодився б він допомогу троянам подати
    409) І під корми корабельні, вбиваючи поспіль, ахеїв
    410) В море зіпхнути, щоб краще свого розпізнали державця
    411) Та щоб дізнавсь і ширбкодержавний Атрід Агамемнон,
    412) Як погрішив він, зневаживши кращого з-поміж ахеїв».

    413) В відповідь мовить Фетіда, рясні проливаючи сльози:
    414) «Сину мій, нащо тебе я, на горе родивши, ростила?
    415) Хоч би тепер біля цих кораблів без сліз, у безпеці
    416) Ти міг побути, короткий-бо вік твій, вже мало лишилось.
    417) Нині ж і недовговічен єси й найнещасніший разом
    418) Над усіма. В злий час я в покоях тебе породила.
    419) Та громовладному Зевсові аж на Олімп многосніжний
    420) Все я піду розказать, — може, зважить-таки він на мене.
    421) Ти ж тим часом лишайсь поблизу кораблів бистрохідних,
    422) Гнів на ахеїв тримай, але од війни ухиляйся.
    423) На береги Океанові Зевс учора на учту
    424) До ефіопів пішов бездоганних, а з ним всі богове.
    425) Аж на дванадцятий день до Олімпу назад він прибуде.
    426) Отже, до Зевса у дім я піду тоді міднопорогий,
    427) І до колін припаду, і вблагати його постараюсь».

    428) Мовивши так, відійшла вона й сина свого залишила
    429) З гнівом у серці за дівчину, ту, підперезану гарно,
    430) Піп відібрали її силоміць. Одіссей же тим часом
    431) В Хрісу прибув і священну з собою привіз гекатомбу.
    432) Щойно у глибоководну ввійшли вони гавань, вітрила
    433) Зразу згорнули й на чорному їх кораблі поскладали,
    434) Щоглу в гніздо притягнули, на линвах її опустивши
    435) Спритно, до пристані свій корабель підігнали на веслах,
    436) Кинули котви Камінні, причали як слід закріпили,
    437) Вийшли на берег морський через хвилі прибою шумливі
    438) Й далекосяжцеві Фебу святу привели гекатомбу.
    439) Із корабля мореплавного юна зійшла й Хрісеїда.
    440) До олтаря підводить її Одіссей велемудрий,
    441) Батькові в руки здає і так промовляє до нього:

    442) «Хрісе, до тебе послав мене владар мужів Агамемнон
    443) Доньку вернути тобі й за данаїв святу гекатомбу
    444) Фебові скласти, щоб виявив їм свою ласку володар
    445) Той, що силу нещасть велетужних наслав на аргеїв».
    446) Мовив і в руки віддав її батькові, й радо прийняв той
    447) Любу дочку. Тим часом багату вони гекатомбу
    448) Богові круг олтаря мармурового в лад розмістили,
    449) Руки умили й взяли ячменю зернистого з сіллю.
    450) Голосно Хріс поміж ними, здіймаючи руки, молився:

    451) «Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну
    452) Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш!
    453) До молитов моїх ти і раніш прихилявся уважно
    454) І, вшанувавши мене, покарав єси тяжко ахеїв.
    455) Тим-то і нині прошу — вволи моє щире благання
    456) Та одверни і тепер від данаїв загибель ганебну».

    457) Так він молився, й почув його Феб-Аполлон срібнолукий.
    458) А по молитві ячменем і сіллю посипали жертви,
    459) Шиями вверх підтягли, закололи і шкіру з них здерли;
    460) Стегна усім позрізали, у два їх шари обгорнули
    461) Жиром білованим, зверху ще й м’яса наклали сирого.
    462) Старець усе це на дровах спалив, іскристим поливши
    463) Жертву вином; юнаки з п’ятизубцями поруч юрмились.
    464) Стегна усі попаливши й жертовних утроб скоштувавши,
    465) М’яса покраяли решту, на гострі рожни настромили,
    466) Все обережно спекли й познімали з вогню своєчасно.
    467) А як упорались з цим і до спільної учти взялися,
    468) Всі учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку.
    469) Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
    470) Юні слуги, вина у кратери наливши по вінця,
    471) Кожному в келих черпали, богам узливання вчинивши.
    472) Співами цілий день юнаки ублажали ахейські
    473) Гнівом пойнятого бога, пеани співаючи звучні
    474) Далекосяжцю в пошану, і він з задоволенням слухав.

    475) Сонце тим часом зайшло і темрява землю окрила,
    476) Спать полягали усі поблизу корабельних причалів.
    477) Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
    478) В путь подалися вони до просторого стану ахеїв.
    479) Вітру попутного дав Аполлон їм, стрілець дальносяжний.
    480) От вони вправили щоглу і білі вітрила напнули,
    481) Зразу ж середнє надулось вітрило, і хвиля пурпурна
    482) Із-під корми корабля швидкоплинного вмить зашуміла.
    483) Легко по хвилях він біг, верстаючи путь морехідну.
    484) А як уже допливли до просторого стану ахеїв,
    485) На суходіл вони витягли свій корабель чорнобокий
    486) І над піском на високих підпорах його укріпили
    487) Та й по своїх кораблях і наметах усі розійшлися.

    488) В гніві тим часом сидів при своїх кораблях швидкоплинних
    489) Богонароджений син Пелеїв, Ахілл прудконогий;
    490) Ані ходив він на раду, де слави мужі набувають,
    491) Ані на подвиги ратні, лиш миле ятрив своє серце,
    492) Нудячи світом, душею ж борні він жадав бойової.

    493) От удванадцяте вже світанкова зоря народилась,
    494) І до Олімпу боги повернулися вічноживущі
    495) Разом усі, йшов попереду Зевс. Не забула Фетіда
    496) Ревних благань свого сина й, морські залишаючи хвилі,
    497) З раннім туманом зійшла на Олімп і на небо велике.
    498) Там громозвучного бачить Кроніда вона, що самотньо
    499) На височіні Олімпу сидів многоверхого в хмарі.
    500) Сіла вона біля нього й, коліна обнявши рукою
    501) Лівою, до підборіддя правицею злегка торкнулась
    502) І почала владаря Кроніона Зевса благати:

    503) «Зевсе, наш батьку! Якщо з-між безсмертних словом чи ділом
    504) Я коли-небудь тобі догодила, вволи мою волю —
    505) Сина мого пошануй, бо коротковічніший всіх він
    506) Інших. Скривдив його володар мужів Агамемнон
    507) Тяжко — узяв нагороду його й нею сам володіє.
    508) Ти ж, олімпійцю, за нього пометись, промислителю Зевсе.
    509) Війську троянському дай перемогу, аж поки ахеї
    510) Сина вшанують мого і пошаною знову звеличать».

    511) Мовила так. Не сказав ані слова їй Зевс хмаровладний,
    512) Довго він мовчки сидів. Вона ж, охопивши коліна,
    513) Так їх, припавши, й тримала, і знову благала удруге:

    514) «Дай обіцянку несхибну, на згоду кивни головою
    515) Чи запереч, ти ж до страху байдужий, щоб знала напевно,
    516) Як я, богиня, найменш пошанована поміж богами».

    517) З гнівним обуренням мовив у відповідь Зевс хмаровладний:
    518) «Справи погані, коли приневолиш мене посваритись
    519) З Герою — лаять почне вона й тяжко мені докоряти.
    520) Серед безсмертних богів вона й так уже вічно зі мною
    521) Свариться й каже, що я троянам в боях помагаю.
    522) Тож повертайся мерщій, щоб тебе не помітила часом
    523) Гера. На мене цілком покладись, про все я подбаю.
    524) Навіть, як хочеш, кивну головою, щоб знала напевно.
    525) Це для безсмертних богів запорука від мене найбільша
    526) Слова мого: бо безповоротне, повік нерушиме
    527) І невідхильне воно, якщо я кивну головою».

    528) Мовив Кротон, чорногустими здвигнувши бровами.
    529) І з голови владаревої кучерів пасма нетлінні
    530) Впали на плечі безсмертні, й великий Олімп похитнувся.

    531) Поміркувавши отак, вони розійшлися. Богиня
    532) Кинулась в море глибоке з вершин світлосяйних Олімпу.
    533) Зевс повернувся до дому свого. Всі боги повставали
    534) З крісел своїх назустріч отцеві; ніхто не насміливсь
    535) Сидячи стріти його, і разом усі підвелися.
    536) Сів він у крісло своє. А Гера усе вже збагнула,
    537) Щойно побачивши, як до нього прийшла на пораду
    538) Старця морського Нерея дочка, сріблонога Фетіда.
    539) Тим-то до Зевса Кроніона в’їдливо мовити стала:

    540) «Хто це, лукавче, з богів до тебе ходив на пораду?
    541) Завжди приємно самому тобі, від мене окремо,
    542) Потай вирішувать справи. Ніколи від щирого серця
    543) Не потрудивсь ти, що маєш на мислі, мені розказати».

    544) Відповідаючи, мовив їй батько людей і безсмертних:
    545) «Геро, із рішень моїх ти не завжди й не всі сподівайся
    546) Знати. Важко це буде тобі, хоч моя ти й дружина.
    547) Що ж довірити слухові можна, раніше від тебе
    548) Ані з богів, ні зі смертного люду ніхто не почує.
    549) А як один, без богів, я обдумати рішенйя схочу,
    550) То ні про що не розпитуй мене і сама не розвідуй».

    551) В відповідь мовить йому велеока володарка Гера:
    552) «О найгрізніший Кроніде, які це слова ти промовив!
    553) Ані питати тебе, ні розвідувать я не збиралась,
    554) Можеш спокійно собі вирішувать, що побажаєш.
    555) Тільки я страшно боюсь, щоб тебе не ввела ув оману
    556) Старця морського Нерея дочка, сріблонога Фетіда.
    557) Вранці сиділа з тобою й коліна твої обіймала.
    558) Мабуть, ти їй головою кивнув, що вшануєш Ахілла
    559) Славою й знищиш навкруг кораблів ще багато ахеїв».

    560) Відповідаючи, Зевс хмаровладний до неї промовив:
    561) «Дивна ти, все дозираєш, ніяк не сховатись од тебе.
    562) Тільки нічого не зможеш ти цим досягнуть, лише станеш
    563) Далі від серця мого, й тобі ж воно вийде на гірше.
    564) Вже коли сталося так, це значить — мені до вподоби.
    565) Краще мовчки сиди, покоряючись слову моєму.
    566) Не допоможуть тобі всі боги, скільки їх на Олімпі,
    567) Тільки-но встану і руки на тебе здійму нездоланні».

    568) Мовив, і острах обняв велеоку володарку Геру,
    569) Мовчки сиділа вона, своє любе гамуючи серце.
    570) Сумно зітхали у Зевсовім домі й боги наднебесні.
    571) Врешті майстер славетний Гефест їм почав говорити,
    572) Щоб свою матінку білораменну потішити, Геру.

    573) «Справа то буде аж надто погана і зовсім нестерпна,
    574) В разі почнете за смертних сваритися ви між собою,
    575) Розбрат вчиняючи перед богами! Якої нам ждати
    576) Радості з учти ясної, якщо ворожнеча панує?
    577) Матінко, раджу тобі, хоч сама ти усе розумієш,
    578) Зевсові-батьку приємне вчини, щоб знов не розгнівавсь
    579) Батечко любий і учти б розкішної нам не потьмарив.
    580) Тільки-но Зевс-олімпієць, владар блискавиць, того схоче,
    581) З крісел нас викине всіх — набагато за нас він сильніший.
    582) Ти ж до нього, проте, із м’якими звернися словами,
    583) Й стане відразу тоді ласкавішим до нас олімпієць».

    584) Так він сказав і, з сидіння підвівшись, келих дводонний
    585) Матері любій у руки подав і промовив до неї:

    586) «Перетерпи, моя матінко, все це, хоч як воно гірко,
    587) Щоб не побачив на власні я очі тебе, моя люба,
    588) Битою нині. Хоч сумно мені, а тобі я не зможу
    589) Стати на поміч, адже олімпійцеві важко перечить.
    590) Він-бо мене вже колись, як насмілився я боронити,
    591) Міцно за ногу вхопив і з божистого скинув порога.
    592) Вниз я летів цілий день і, коли вже заходило сонце,
    593) Впав аж на Лемнос, ледве живий, ледь-ледь уже дихав.
    594) І гостинно, проте, прийняли мене люди сінтійські».
    595) Так говорив він, і білораменна всміхнулася Гера,
    596) А, усміхнувшись, од сина взяла вона келих у руки.
    597) Він же й іншим безсмертним, із правого боку почавши,
    598) Став із кратери в їх чаші солодкий нектар наливати.
    599) Сміхом лунким почали всеблаженні боги реготати,
    600) Дивлячись, як по покоях Гефест метушився кульгавий.

    601) Так цілий день вони там, аж до самого заходу сонця,
    602) Все учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку,
    603) Ні у звучанні дзвінкої формінги в руках Аполлона,
    604) Ні у мелодіях муз, що по черзі чудово співали.

    605) А як погасло вже зовсім сонячне сяйво яскраве,
    606) Всі по домівках своїх спочивати вони розійшлися,
    607) Сам-бо кульгавий Гефест, на всі руки митець незрівнянний,
    608) Кожному дім збудував із хистом великим та вмінням.
    609) Спати пішов володар блискавиць тоді, Зевс-олімпієць,
    610) Де й раніше лягав, коли сон приходив солодкий.
    611) Там опочив він, і золотошатна спочила з ним Гера.

    ПІСНЯ ПЕРША. МОРОВИЦЯ. ГНІВ. «Іліада». Гомер

    ЗМІСТ. «Іліада». Гомер

    НАСТУПНА СТОРІНКА. «Іліада». Гомер

    Комментарии закрыты.