• Реклама

9. Стислий переказ текстiв художнього стилю. Розвиток зв’язного мовлення. 9 клас

9. Стислий переказ текстiв художнього стилю. Розвиток зв’язного мовлення. 9 клас

65. Розглянути таблицю.

Художнiй стиль

Основна функцiяОбразне вiдтворення дiйсностi та емоцiйний вплив на читача або слухача
Сфера вживанняТексти художньої лiтератури
Основнi види висловлюваньОповiдання, повiсть, роман, вiрш, поема, драма, казка, байка, притча
Загальнi ознакиОбразнiсть, емоцiйнiсть, виразнiсть
Мовнi ознакиВикористання слiв у переносному значеннi, синонiмiв, антонiмiв, омонiмiв. Використання усiх пластiв лексики (застарiлих слiв, неологiзмiв, професiйних слiв, жаргонiзмiв, просторiчних i т. iн.)

66. Прочитати текст, визначити його стильову належнiсть. Свою думку обґрунтувати, використавши iнформацiю з таблицi.

До українцiв

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожнiй сторiнцi:
Де той рiк, де той мiсяць, той проклятий тиждень i день,
Коли ми, українцi, забули, що ми — українцi?

I що є в нас душа, повна власних чеснот i щедрот,
I що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,
I що ми на Вкраїни — таки український народ,
А не просто населення, як це у звiтах дається.

I що хмiль наш — у пiснi, а не у барилах вина.
I що щедрiсть — в серцях, а не лиш у крамничних вiтринах.
I що є у нас мова, i що українська вона,
Без якої наш край — територiя, а не Вкраїна.

. . . . . . . . . . . . . . . .

Українцi моi! Як гiрчать менi власнi слова…
Знаю добре, що й вам вони теж — не солодкi гостинцi.
Але мушу казати, бо серце, мов свiчка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнцi.

Я вже й сам ладен мовить: «Воно тобi треба!..Стерпи!»
Тiльки хочу, вкраїнцi, спитати у вас нелукаво:
Ради кого Шевченковi йти було в Орськi степи?
Ради кого ховати свiй бiль за солдатську халяву?

Та хiба ж не впаде, не закотиться наша зоря,
I хiба не зотлiє на тлiн українство мiж нами,
Коли навiть на згарищi долi й зорi Кобзаря
Ми i досi спокiйно себе почуваєм хохлами?

Українцi мої! Дай вам Боже i щастя i сил,
Можна жити й хохлом i не згiркне вiд того хлiбина.
Тiльки ж хто ж колось небо прихилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна…
Вiктор Баранов.

Художнiй стиль має такi пiдстилi: лiричний (використовується в художніх творах про внутрішній світ людини, її настрої, почуття й переживання), драматичний (застосовується у творах, в основу яких покладено дію та розмови дійових осіб) та белетристичний (у прозових художнiх творах).

67. Прочитати текст, визначити його тему та головну думку. Дiбрати до тексту заголовок. Визначити стиль тексту, свою думку обґрунтувати. З’ясувати, до якого пiдстилю слiд вiднести текст. Скласти план стислого переказу тексту, за планом написати переказ.

Уже третiй тиждень тягнув Кобзар важку солдатську лямку. Вiн жив подвiйним життям. Одне було у всiх на очах: на плацу та в смердючiй i гамiрливiй казармi. Iнше було таємне й глибоке, i здогадуватися про нього могли лише друзi. А стороннi й не пiдозрювали, що в душi його бринять нечутнi пiснi, сплiтаються рими, народжуються образи…
Коли випадав вiльний день, Шевченко йшов у степ, до рiчки Орi, яка впадала в Урал за двi-три версти вiд фортецi. I там, упевнившись, що нiхто не йде за ним назирцi, Тарас Григорович влаштовувався в густих кущах, витягав з-за халяви крихiтну записну книжечку i писав вiршi рiдною українською мовою, якою тут нiхто не говорив, навiть не розумiв її.
Думки Шевченка завжди були на батькiвщинi. Варто було йому заплющити очi або й просто замислитись, як поставала перед ним його рiдна Кирилiвка, або безмежно дорогий стародавнiй Київ, що пишно розкинувся по зелених берегах Днiпра, або яка-небудь з гостинних садиб, де подовгу жив поет, малював портрети хазяїв i одночасно працював над вiршами. Завжди, завжди був вiн душею там, де страждав його рiдний народ, його кревнi сестри й брати, i, як Антей, припадаючи хоча б у думках до рiдної землi, змiцнювався вiд цього духом i писав. Вiн кликав до себе цi солодкi й одночасно гiркi думки, як кличуть улюблених голубiв, благав їх не вiдлiтати, не покидати його на чужинi i малював у своїх вiршах картини українського села.
Село потопало в кучерявiй зеленi садiв, свiтилось бiлоснiжними хатками серед струнких тополь.Так, це був рай земний, але поруч, на горi, височiв панський палац, де для вiчних бенкетiв були завжди потрiбнi горошi. От i вiдбирали в селян останню теличку, останню виснажену шкапину, без якої не зорати злиденної смуги, продавали крамярям урожай, рокуючи село на голод.
Так Шевченко написав поему «Княжна». Закипало серце гнiвом i ненавистю, слова ставали мiцними, як удари канчука. На паперi народжувались рядки, яким судилося тiльки через кiльканадцять рокiв дiйти до читача, коли вже й крiпацтво скасували.
Натiшившись солодкою мукою творчостi, Кобзар повертався до казарми, усвiдомлюючи те, що навiть тут, у неволi, служить вiн рiднiй землi…
За Зінаїдою Тулуб.

68. Прочитати текст, визначити його тему, головну думку. Дiбрати до тексту заголовок. Назвати поєднанi в текстi типи мовлення.З’ясувати стиль тексту, свою думку обґрунтувати. За самостiйно складеним планом написати стислий переказ.

До Петербурга приїхали Марковичi. Опанас — колишнiй братчик, один з молодших членiв Кирило-Мефодiївського товариства. Марiя Олександрiвна, Маруся Марковичева — його дружина.
Знайомi казали:
— Приїхала Марко Вовчок з чоловiком.
— Приходьте, сьогоднi у нас буде Марко Вовчок з чоловiком.
Була вона якась особливо гарна? Нi, зовсiм нi. Просте кругле обличчя було блiдуватого кольору — вона часто хворiла, iнколи головний бiль годинами не давав працювати. Хiба що струнка постать була непогана, хiба що тугi русявi коси, якi закладала вiночком на головi? Хiба що очi, великi, яснi, блакитно-сiрi? Очi дивились прямо, у них свiтився розум, природжений гумор, якого побоювались. Молода двадцятичотирирiчна письменниця була без прикрас, без манiрностi, без умовностей етикету, не розв’язна i не замкнена. Така як є. Не можна було не вiддати належного смаку, з яким вона одягалась. Скромно i елегантнiше вiд усiх. I що там не кажи, принадною окрасою українського гуртка в Петербурзi була саме вона — молода письменниця, самостiйна жiнка Марко Вовчок.
Ще вона не приїхала до Петребурга, а Тарас Григорович прямо гвалт здiйняв, щоб приготувати вiд усiх подарунок Марковi Вовчку. Вiн сам вибрав золоту обручку.
З цим дорогим подарунком Маруся Маркович одержала ще коштовнiший. Шевченко присвятив їй вiрш «Сон». Усi земляки знали його тепер напам’ять.
…Хорошим зимовим вечором Марiя Олександрiвна та Iван Тургенєв пiдiйшли до Академiї. Маруся вже приходила до Тараса Григоровича не раз, а втiм, знову трохи не заблукала в академiчних коридорах i переходах. От, нарештi, потрiбнi дверi!
На жаль, Шевченка не було вдома. Та чекати довелось недовго. Вiн увiйшов у високiй смушевiй шапцi, а пальтi, схожому на свитку. Побачивши Марусю, вiн усмiхнувся доброю, привiтною усмiшкою, здоровкаючись з гостями.
Марiя познайомила Шевченка з Тургенєвим. Напруженiсть перших хвилин знайомства поступово зникла. Цьому допомогла Маруся. Вона трималась як дома. Зiбрала на стiл чай, запросила.
— Адже я донька, — пояснила вона Тургенєву. — Тарас Григорович сам назвав мене донею.
Вона почала перегортати перед Тургенєвим Тарасовi невольничi малюнки. Показала малесеньку, оправлену в дешеву обкладинку книжечку. В неї Шевченко записував у неволi вiршi й ховав за халявою. Тургенєв подивився зворушено на цю крихiтну захалявну книжечку.
— Кого ви порадите читати, щоб швидше вивчити українську мову? — спитав Тургенєв у Шевченка якось згодом.
— Марка Вовчка! Вiн один володiє найкраще нашою мовою, — не задумуючись, вiдповiв Кобзар.
За Оксаною Iваненко.

9. Стислий переказ текстiв художнього стилю. Розвиток зв’язного мовлення. 9 клас

Повернутись на сторінку Розвиток зв’язного мовлення. 9 клас

Комментарии закрыты.