• Реклама

4. Стислий i вибiрковий перекази текстiв наукового стилю. Розвиток зв’язного мовлення. 9 клас

4. Стислий i вибiрковий перекази текстiв наукового стилю. Розвиток зв’язного мовлення. 9 клас

26. Уважно розглянути таблицю. За яких конкретних умов та з якою метою вдається до наукового стилю кожен зі школярів?

Науковий стиль

Основна функцiяПовiдомлення знань, пояснення, аналiз явищ, доведення наукових припущень
Сфера вживанняНаука, технiка, освiта, виробництво
Основнi види висловлюваньНаукова доповiдь, лекцiя, стаття; пiдручники й посiбники, науковi звiти, реферати, тези, рецензiї, науковi та науково-популярнi журнали
Загальнi ознакиУзагальненiсть (вiдстороненiсть вiд несуттєвого), логiчнiсть, конкретнiсть, точнiсть (однозначнiсть), об’єктивнiсть, аргументованiсть, фактографiчнiсть, послiдовнiсть викладу
Мовнi ознакиУживання слiв у прямому значеннi. Використання термiнiв. Використання слiв з абстрактним значенням, слiв iншомовного походження. Переважання iменникiв над дiєсловами. Використання конструкцiй із прийменниковими сполученнями у вiдповiдностi, у зв’язку, на вiдмiну, за допомогою, в результатi i т.iн., складних речень із причиново-наслiдковими, умовними, часовими зв’язками мiж частинами.

27. Прочитати текст, визначити його стильову належнiсть. Свою думку обґрунтувати, використовуючи подану в таблиці iнформацiю.

Українська iсторична наука повинна виробити нову концепцiю. Термiн «нова» не означає необхiдностi заперечення набуткiв вiд Нестора Лiтописця до академiка Скаби. Наша iсторiографiя, представлена такими iменами, як Микола Костомаров, Володимир Антонович, Михайло Грушевський, Iван Крип’якевич та iншi, має досягнення, що можуть зробити честь будь-якiй нацiональнiй науковiй школi.
Проте оцiнки фахiвцями iсторичних подiй збiгаються далеко не завжди, що неминуче призводить до теоретичної несумiсностi, до суперечок, що загрожують перерости в конфлiктнi ситуацiї. А це спричинює брак належної глибини викладу. Прагнення забезпечити щонайвищу мiру компетентностi заходить у суперечнiсть із вiдсутнiстю надiйно розробленої системи, котру можна покласти в основу серйозних курсiв.
Дiалектика дослiдження потребує органiчного поєднання синтезу, тобто вироблення iсторiософської схеми, на яку слiд накладати реальнi iсторичнi знання, та аналiзу — ретельного розроблення фактологiчної бази, наслiдком чого має стати конструювання загальної системи.
За Михайлом Брайчевським.

Словник.
Концепцiя — система поглядiв на явище, спосiб розумiння, тлумачення.
Iсторiографiя — сукупнiсть дослiджень, iсторичних праць.
Iсторiософiя — фiлософське, свiтоглядне пiдґрунтя iсторичної науки.
Компетентнiсть — обiзнанiсть.
Дiалектика — розвиток, рух.

У науковому стилi можна видiлити такі пiдстилi: власне науковий (уживається в дисертацiйних дослiдженнях, монографiях, наукових доповiдях), науково-навчальний (застосовується в пiдручниках, посiбниках, учнiвських рефератах), науково-популярний (використову ється у виданнях наукового змiсту для найширшого кола читачiв)

28. Прочитати текст, визначити його стиль та належнiсть до певного пiдстилю. З’ясувати поєднанi в текстi типи мовлення. Скласти план опису рослини. Дотримуючи стилю зразка, зробити вибiрковий переказ опису рослини (усно).

Ковила

Рiд ковилових налічує понад 300 видiв. З них в Українi росте 12. Це багаторiчнi, рiдше однорiчнi щiльнодерниннi трав’янистi рослини. Стебла — 30-100 см заввишки, тонкi, прямостоячi, голi. Пластинки листкiв вузьколiнiйнi, голi або слабошершавi, у молодих листкiв на верхiвцi — китицi волоскiв. Колоски одноквiтковi, зiбранi у вузькi суцвiття. Плiд — зернiвка.
Бiльшiсть ковилових — кормовi трави другорядного значення. Однак рослини цього виду вiдiграють важливу роль в утвореннi найцiннiшого нашого ґрунту — чорнозему.
Могутня коренева система ковили, що дуже нагадує бороду, утворює щiльнi дернини. Пiд землею знаходиться нерiдко бiльша частина рослини; пронизуючи ґрунт наскрiзь, корiнцi вiдшукують дефiцитну степову вологу та водночас збагачують його органiчними речовинами. Чорнозем — продукт перегнивання степової рослинностi в умовах посушливого клiмату.
Ковила добре пристосована до життя в суворих степових умовах передовсiм завдяки незвичнiй формi листкiв. Нижня пластинка листка гладенька. На верхнiй його частинi — характернi борозенки. Устя розташованi по боках реберець, що роздiляють борозенки. Таким чином, у листку, що згорнувся, устя знаходиться нiби в замкненiй камерi, де збирається вологе повiтря, яке затримує випаровування. Такий «мiкроклiмат» зводить до мiнiмуму витрачання рослиною гостродефiцитної в посушливих степах вологи.
Квiточка ковили непримiтна, не має яскравої оцвiтини. Над парою тiсно прилеглих одна до одної квiткових лусочок пiдiймаються три тичинкових нiжки з важкими пиляками. На бiльшiй лусочцi знаходиться довгий придаток, так званий остюк, який може сягати пiвметра завдовжки.
Ковила — вiтрозапильна рослина. Як тiльки iз заплiдненої зав’язi починає розвиватися зернiвка, квiткова лусочка з остюком мiцно охоплює її i при дозрiваннi плоду падає разом з ним на землю. Остюк, по-перше, вiдiграє роль парашута, завдяки йому зернiвки розносяться вiтром по степу. По-друге, нижня частина остюка, позбавлена волоскiв, особливо гiгроскопiчна. В суху погоду вона гвинтоподiбно закручується, у вологу — розкручується. Плiд при цьому штопором самозаривається в землю.
Якщо плоди ковили потрапляють у шерсть вiвцi, вони угвинчуються в шкiру тварини. Iснує медичний термiн «ковильна хвороба». Йдеться про травмування тканин тварини остюками плодiв ковили, внаслiдок чого утворюються гнiйники, свищi i наступає виснаження.
Колись у пiвденних ковилових степах використовувалися спецiальнi машини, якi зрiзали плодоноснi стебла цих рослин, щоб знешкодити пасовища для овець.
Нинi майже всi види ковили зникають. Пiд впливом людської дiяльностi — розорювання степiв, посиленого випасу худоби — ковила перетворилась на релiкт степової рослинностi.
За Анатолієм Давидовим.

Словник.
Релiкт — явище, рiч, що збереглися з давнiх часiв.

29. Прочитати текст, з’ясувати його стиль, визначити пiдстиль. За самостiйно складеним планом написати вибiрковий переказ: «Творчiсть Нестора-лiтописця та її значення».

Дослiдження спадщини Нестора-лiтописця дає змогу краще пiзнати минуле України-Русi. Зацiкавлення дослiдникiв викликає й особистiсть лiтописця, його приватне життя.
Батькiвщина Нестора — Київ. Як указував сам лiтописець, вiн поступив до Печерської обителi послушником у юному вiцi. Згiдно з твердженням iсторикiв, Нестор прийшов до засновника Печерської лаври Феодосiя сiмнадцятирiчним. Вiдповiдно до церковних правил, тi, хто готував себе до служiння Боговi в монастирi, пiдлягали трирiчному випробуванню. Чернечий одяг дозволявся пiсля iспитового термiну, потiм тривало випробування послушанням. Тiльки пiсля цього давався дозвiл на постриг.
Витримавши випробування, юнак Нестор був удостоєний дияконського сану. Зазначимо, що за тогочасними правилами в диякони посвячували не ранiше, як виповниться 25 рокiв.
Першi твори Нестора — «Чтенiє про Бориса та Глiба» та «Житiє Феодосiя». У цих книгах автор порушив проблему створення культу нацiональних святих, якими були проголошенi Борис, Глiб, Феодосiй.
Несторова розповiдь про життя Преподобного Феодосiя, котрий, вiдстоюючи iнтереси Київської Русi, боровся проти вiзантiйського засилля, сповнена патрiотизму й нацiонального духу. Створюючи життєпис українського святого Феодосiя Печерського, чорноризець спирався на найкращi зразки письменникiв-попередникiв християнської лiтератури. Глибина думок, вправнiсть стилю написаного Нестором — наочне свiдчення того, якого високого рiвня досягла художня проза Київської Русi в другiй половинi ХI ст.
Вершина творчостi Нестора — лiтописний звод, названий автором «Повiсть временних лiт». Працю над книгою письменник розпочав у 1110 р. У ранньому середньовiччi немає жодного руського твору, що за глибиною фiлософських узагальнень та стрункiстю будови мiг би стати з нею врiвень. Висока освiченiсть автора, копiтка праця з князiвськими архiвами, що були наданi Несторовi київським князем Святополком, опрацювання усних переказів і легенд дали змогу створити широке iсторичне полотно.
Деякий час висловлювався сумнiв щодо авторства Нестора. Однак дослiдники спростували цю думку. Нестор пiдписував твори своїм iм’ям, посилався на себе в передмовах та пiслямовах.»Повiсть временних лiт» також пiдписана його iменем. Отже, є всi пiдстави вважати укладачем лiтопису саме Нестора. Це твердження пiдтримує бiльшiсть сучасних iсторикiв.
У Свято-Успенській Києво-Печерськiй лаврi Нестор провiв 41 рiк i помер у вiцi 58 рокiв. Дехто з iсторикiв дотримується iншої думки: лiтописець помер, маючи 65 рокiв. Похований Нестор-лiтописець у Ближнiх печерах Києво-Печерської лаври. Православнi поклоняються iконам святого монаха Нестора в Києво-Печерськiй лаврi, у Володимирському соборi в Києвi, у Почаївськiй лаврi.
За Анатолієм Денисенком.

30. Прочитати текст. Порiвняти два поданi плани: детального переказу та переказу стислого. У чому полягає робота над планом стислого переказу?

Чи вiдповiдає переказ iстинi?

Як вiдомо, спроба князя Iгоря повторно зiбрати з древлян данину закiнчилася для нього трагiчно. Плем’я повстало й вбило князя. Тодi княгиня Ольга з дружиною рушила на древлян вiйною. Київське вiйсько не змогло здобути Iскоростень i тодi, за свiдченням лiтопису, Ольга попросила в непокiрних iскоростенцiв незвичну данину: по три голуби й три горобцi вiд двору. Древляни погодилися. Княгиня звелiла своїм дружинникам до кожного голуба й горобця прив’язати трут. Коли смеркло, Ольга наказала випустити птахiв, запаливши прив’язанi трути. Горобцi й голуби полетiли у свої гнiзда: голуби в голубники, а горобцi пiд стрiхи. Двори спалахнули. Дружинники взяли мiсто й знищили його.
Переважна бiльшiсть iсторикiв вважає, що пiдпал мiста за допомогою птахiв — тiльки красива легенда. Проте дослiджуючи iсторичний факт, слiд насамперед з’ясувати питання, чи могло подiбне трапитися взагалi. У даному випадку — чи могли голуби й горобцi з пiдпаленими трутами полетiти до своїх гнiзд, а не кудись в iнше мiсце?
Природна здатнiсть голуба завжди повертатися до гнiзда була помiчена людьми ще тисячолiття тому. Це спонукало використовувати голубiв у поштових справах. У Парижi, в однiй з вiйськово-морських баз в Англiї, у Ростовi-на-Дону встановлено пам’ятники поштовим голубам, якi в роки лихолiть переносили важливi повiдомлення. Описанi випадки, коли тяжко пораненi голуби протягом тривалого часу повзли по землi i все-таки добирались до свого голубника.
Горобцi бояться вiдкритих просторiв i за найменшої небезпеки прагнуть сховатись. Випущенi в полi дружинниками Ольги горобцi мали негайно полетiти у напрямку Iскоростеня до своїх гнiзд.
Тепер слiд з’ясувати, чи могли iскоростенцi погодитися сплатити княгинi настiльки незвичну данину.
Давнi iсторики стверджують, що роси приносили в жертву пiвнiв. Очевидно, Ольга просила древлян дати їй птахiв, щоб вона могла принести їх у жертву пiд час тризни на могилi Iгоря. Пiсля тривалої облоги мiста свiйської птицi там уже, мабуть, не залишилося. Стає зрозумiлим, чому iскоростенцi не звернули уваги на незвичнiсть данини. Вони були впевненi, що голубiв та горобцiв Ольга принесе в жертву замiсть пiвнiв.
Свiдчення про пiдпали мiст за допомогою птахiв трапляються в середньовiчнiй захiдноєвропейськiй лiтературi. Широковiдома скандинавська сага на подiбний сюжет. Не виключено, що поштовхом для складання цiєї саги були почутi варягами на Русi перекази про вiйськову хитрiсть княгинi Ольги.
Отже, лiтописнi та уснi перекази про спалення Iскоростеня за допомогою голубiв та горобцiв цiлком можуть мати пiд собою реальну основу. Княгиня Ольга була не тiльки мудрим полiтичним дiячем, а й кмiтливим воєначальником.
За Анатолієм Зборовським.

План детального переказу

I. Розправа древлян над князем Iгорем.
II. Помста княгинi Ольги.
1. Вiйсько Ольги не змогло здобути мiсто.
2. Незвичайна данина.
3. Птахи пiдпалили Iскоростень.
III. Заперечення факту пiдпалу мiста iсториками.
IV. Чи могло таке трапитися взагалi?
1. Використання людьми здатностi голуба
повертатись до голубника.
2. Страх горобцiв перед вiдкритими
просторами.
3. Чому iскоростенцiв не здивувала данина.
4. Свiдчення про подiбнi пiдпали
в захiдноєвропейськiй лiтературi.
V. Лiтописнi перекази можуть мати реальну основу.

План стислого переказу

I. Помста княгинi Ольги за вбитого чоловiка.
II. Заперечення факту пiдпалу мiста iсториками.
III. Чи могла княгиня запалити мiсто за допомогою
птахiв.
1. Здатнiсть голуба повертатися до голубника.
2. Страх горобцiв перед вiдкритими просторами.
3. Чому iскоростенцiв не здивувала данина.
IV. Основа лiтописного переказу — реальна.

Мета детального переказу — вiдтворити змiст тексту повно (не випускаючи деталей), послiдовно (не порушуючи порядку подiй), правильно (точно передаючи iмена, назви, подiї та зв’язок мiж ними).
Мета стислого переказу — видiлити в змiстi тексту головне, випустивши все менш iстотне й важливе. Послiдовнiсть викладу в стислому переказi необхiдно зберiгати.Робота над детальним переказом тренує пам’ять, навчає добирати вiдповiднi виражальнi засоби мови (слова, граматичнi форми, речення) для висловлення всiх переданих у текстi думок, почуттiв та переживань, тоді як праця над стислим переказом навчає уникати багатослiв’я, висловлюватися лаконічно й чітко.

31. Прочитати текст. З’ясувати його стиль, свою думку обґрунтувати. За самостiйно складеним планом написати його стислий переказ.

Iсторiя в словах

У лексичному складi української мови помiтне мiсце посiдають слова грецького походження. Бiльшiсть із них належить до розряду iнтернацiоналiзмiв, тобто таких, що вживаються в багатьох мовах, якi не є близькоспорiдненими. Iнтернацiоналiзми поширенi в сферi науки, культури, полiтики. У рiзних мовах вони зберiгають близькiсть звучання i тотожнiсть значення. Наприклад, астрономiя, гороскоп, математики, наяда, фотографiя. У слов’янських мовах, крiм того, наявнi слова грецького походження, пов’язанi з обрядами християнського культу (Апостол, iкона, архiєрей, лiтургiя, панахида, просфора). Крiм того, є цiла група грецизмiв, якi вживаються тiльки в українськiй мовi (левада, халепа тощо).
Помiтний прошарок лексики грецького походження становлять iмена людей, якi увiйшли до нашої мови iз прийняттям християнства. Імена Олексiй та Олександр походять вiд грецьких Alexios i Alexandros. У нашiй мовi обидва iменi зазнали фонетико-морфологiчних видозмiн. Перший звук [а], якого не буває на початку українських слiв (крiм вигукiв), замiнено на [о]; грецьке закiнчення -оs — вiдкинуто. Вiд імені Олексiй походять суто українськi фонетичнi варiанти: Олелько, Олешко. Вiд Олександр (що має жiночу видозмiну Олександра) — Олесь, Лесь, Олелько, Олеся, Леся.
При зiставленнi iмен Олексiй та Олександр неважко побачити, що вони мають спiльну частину олекс, пов’язану з грецьким коренем alexo — захищаю, обороняю. У словниках iмен Олексiй перекладають як захисник, оборонець, i це правильно. Значення iменi Олександр тлумачать як мужнiй оборонець, захисник людей, що не зовсiм точно, бо грецьке Alexandros буквально означає той, що захищає вiд чоловiкiв. Кого захищає? Вiд яких чоловiкiв?
Тут треба згадати, що Александрос було друге iм’я Париса — сина троянського царя Прiама. Незадовго до народження сина Прiамовiй дружинi Гекабi наснилося, нiби вона народила вогонь, i той знищив рiдне мiсто Трою. Тому, коли хлопчик народився, батько наказав вiднести його на гору Iда й покинути на поталу звiринi.
Проте малюк не загинув, його годувала своїм молоком ведмедиця. Через п’ять днiв хлопчика знайшов пастух Агелай, узяв до свого дому, назвав Парисом i виховав як сина. Юнак вiдзначався вiдвагою та розумом. Вiн боронив отари вiд розбiйникiв, за що дiстав наймення Александрос, тобто той, що захищає отари вiд чоловiкiв (розбiйникiв).
Красень Парис згодом таки згубив Трою. Згiдно з мiфами, до нього звернулись Гера, Афiна й Афродiта, щоб вiн розсудив, кому з них має належати яблуко з написом «Для найвродливiшої». Парис присудив яблуко богинi кохання Афродiтi, яка за це допомогла йому викрасти в спартанського царя його дружину — Прекрасну Єлену. Це викрадення спричинило Троянську вiйну, оспiвану Гомером у поемах «Iлiада» та «Одiссея». На десятому роцi жорстокої вiйни Трою було переможено й спалено.
Хоч, згiдно з легендами, Парис не виявив на вiйнi хоробростi, його друге iм’я — Александрос — вийшло далеко за межi Грецiї, набувши поширення в рiзних народiв свiту.
За Олександром Пономарiвим.

Словник.
Архiєрей — грецька назва церковного сану — єпископа.
Лiтургiя — богослужiння, обiдня.
Панахида — молитва за померлих.
Просфора — хлiб для обряду причастя.

4. Стислий i вибiрковий перекази текстiв наукового стилю. Розвиток зв’язного мовлення. 9 клас

Повернутись на сторінку Розвиток зв’язного мовлення. 9 клас

Комментарии закрыты.