Іван Карпенко-Карий (1845—1907).
    Завдання в тестовій формі. Українська література. Підготовка до ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання)

    Іван Карпенко-Карий (1845—1907). Завдання в тестовій формі. Українська література. Підготовка до ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання)

    Справжнє ім’я — Іван Карпович Тобілевич.
    Народився в с. Арсенівці (нині с. Веселівка Кіровоградської області) у родині дворянина, помер у м. Берліні (Німеччина), похований поблизу хутора Надія, що на Кіровоградщині.
    Драматург.
    Найвідоміші твори: комедії «Мартин Боруля», «Стотисяч», «Хазяїн»; драми «Бурлака», «Безталанна»; трагедії «Бондарівна», «Сава Чалий».

    Трагікомедія «Мартин Боруля»(1886)

    Літературний рід трагікомедії «Мартин Боруля»: драма.
    Жанр трагікомедії «Мартин Боруля»: трагікомедія.
    Тема трагікомедії «Мартин Боруля»: дворянство як міф про краще життя.
    Головні ідеї трагікомедії «Мартин Боруля»: викриття бюрократизму й судової системи, заснованої на хабарництві; засудження підміни особистісних цінностей становою належністю.
    Дійові особи трагікомедії «Мартин Боруля»: заможний хлібороб Мартин Боруля, його дружина Палажка, син Степан, дочка Марися; багатий шляхтич Гервасій Гуляницький, його син Микола; реєстратор з ратуші Націєвський; повірений Трандалєв Омелько й Трохим — наймити Борулі.
    Сюжет трагікомедії «Мартин Боруля»: Мартин Боруля збирається подати позов до суду на Красовського, який Мартина назвав «бидлом», цю справу він доручає повіреному Трандалєву, що одночасно працює і на Красовського, тобто на двох фронтах заробляє гроші — також Боруля домагається документально підтвердити втрачене дворянство (у відновленні дворянства полягає основний конфлікт твору) — Мартин просить сина Степана, щоб він привіз із міста чиновника Націєвського, щоб видати за нього свою доньку Марисю — багатий шляхтич Гервасій Гуляницький приходить до Борулі, щоб засватати Марисю для його сина Миколи (Марися й Микола вже давно закохані) — Боруля відмовляє, оскільки його дочка без п’яти хвилин дворянка не може одружитися з мужицьким сином — з міста приїхав Націєвський з гітарою, Марися пояснила, що не любить його, сказала, що в неї вже є коханий, проте Націєвський каже, що жінки від нього «тануть» і батько дає за неї великий посаг — на самоті Націєвський починає сумніватися, чи не підсунуть йому наречену, яка чекає дитину, а, підслухавши розмову Марисі з матір’ю про вибір майбутніх кумів, остаточно вирішує тікати із заручин — розлючений Боруля бере коня і, наздогнавши Націєвського, лупцює його — земський суд, де працював канцеляристом Степан, скасовано, тому хлопець повертається додому безробітний, батькові про це боїться сказати — після випадку з Націєвським і листа від Красовського про те, що Боруля має виселитися з орендованої землі, Мартин занедужав — Марися й Степан звернулися до Ґервасія по допомогу — Мартин ледь вийшов до світлиці, його всі почали вмовляти покинути добиватися дворянства, адже із Сенату надійшла відмова (в одному з документів написано не «Боруля», а «Беруля») — Мартин палить папку з паперами — Ґервасій просить благословити Миколу й Марисю до шлюбу, Боруля їх благословляє.
    Про трагікомедію «Мартин Боруля»: цим твором І. Карпенко-Карий сатирично викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві. В основі сюжету справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга Карпа Адамовича з метою документально відновити втрачене предками дворянство. Цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор: «Згадую Борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як Боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятись нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали?!»
    На відміну від Пузиря («Хазяїн»), Калитки («Сто тисяч») Мартин Боруля не труситься за кожну копійку, не знущається з бідніших за себе, але він, як і мольєрівський Журден, у своєму прагненні офіційно стати дворянином, по суті, утрачає здоровий глузд.
    Яка ж мотивація такої поведінки Борулі? Вона на поверхні, її Мартин не приховує: захист людської гідності як своєї, так і своїх дітей, прагнення оберегти їх від тяжкої («чорної») селянської праці, від «давньої залежності і бідності». Боруля марить тим, щоб хоч онуки його «були дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!» І сам він затято відстоює свою гідність: намагається будь-що домогтися покарання для свого кривдника дворянина Красовського.
    Сповнені іронії, а іноді й сарказму сцени, у яких Боруля силиться завести у своєму домі «дворянські порядки». Комізм тут досягається через разючу невідповідність між давно усталеним способом життя селянина-хлібороба й омріяною панською шляхетністю. Усі починання Борулі, спрямовані на досягнення примарного щастя, завершуються поразкою. Інакше й бути не могло, адже для Борулі дворянство — це те, чим можна зовні прикрити своє мужицьке походження, йому не доступні поняття «духовність», «культура», «освіченість», «шляхетність», «етика».
    Дочка Борулі Марися — найбільш стійка до змін, бо має міцну моральну основу, вона намагається зберегти своє щастя, їй панське життя, яким марить батько, ні до чого. Справді, Мартин Боруля виховував своїх дітей у дусі здорової народної моралі, про що свідчать Марисині слова: «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє».
    Повною протилежністю Марисі виступає її брат Степан: він прагне добутися чиновницької посади не стільки шляхом якихось інтелектуальних зусиль, роботою над собою, щоденною старанною працею, скільки обманом, хитрістю, — себто так, як у чиновницькому колі було заведено.
    Сумною тональністю забарвлена картина, у якій батько радить синові порвати з другом дитинства Миколою, бо він тепер, як Борулі здається, уже нерівня їхньому роду. Яскравий сатиричний персонаж — повірений Трандалєв. Його спеціалізація — махінації з документами, він уособлює в собі бюрократичне суспільство, морально звиродніле й охоплене корупцією. Один з найколоритніших образів п’єси — Омелько. За його простакуватістю ховається глибока народна мудрість, мрійливість, гумористично-філософське ставлення до мирської «суєти» і водночас життєвий практицизм. Мартин і Омелько представляють два абсолютно протилежні світи: перший — дисгармонійний світ сучасної індустріальної цивілізації (на стадії його становлення) з хворобливими амбіціями, пристосуванством, нещирістю, пихатістю, хибними цінностями, метушливістю, трагікомічними стресами тощо; другий — гармонійний світ традиційної української сільської цивілізації з простим, природним устроєм життя, сердечністю, пошаною до традицій, до праці, з веселою й ліричною вдачею.
    У кінці твору перед глядачем розкриваються позитивні риси Мартина, він ніби народжується заново на світ, бо нарешті може природно себе поводити, тобто бути собою: «Чую, як мені легше робіиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, — попелом стала»

    Історія літератури
    Початок нового українського театру пов’язують з виставою «Наталка Полтавка» І. Котляревського 1819 року в Полтаві. У подальші десятиліття розвиток театру був дуже млявим («Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка й «Назар Стодоля» Т. Шевченка). Аматорські театри виникають наприкінці 50-х років XIX ст. в Чернігові, Києві, Кам’янці-Подільському, Кременчуці, Одесі та інших містах. Проте на розвиток, професійного українського театру вплинув Емський указ 1876 р., за яким заборонялися вистави українською мовою. На початку 80-х років ХІХ ст. театральне життя в Україні пожвавилося: наприкінці 1881 р. в Харкові, Києві, Полтаві, Кременчуці з ініціативи М. Кропивницького й М. Садовського було дано кілька українських вистав акторами російської трупи Г. Ашкаренка. А наступного року М. Кропивницький створив у Єлисаветграді (нині Кіровоград) українську професійну трупу, до складу якої ввійшли М. Заньковецька, брати Тобілевичі — Микола Садовський, Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, а також їхня сестра Марія Садовська-Барілотті. Ця професійна трупа дістала назву театр корифеїв («корифей» у давньогрецькому театрі — керівник хору або заспівувач). Засновник трупи М. Кропивницький однаково володів усіма театральними професіями (але більш за все любив акторство): він був не лише актор, а й режисер, драматург, композитор, виконавець музичних творів, художник, педагог та організатор театральної справи.
    До цієї справи багато сил доклав і відомий український драматург М. Старицький, він за власний кошт придбав гардероб і декорації для театру.
    1883 р. в Одесі трупа відкрила сезон виставою «Наталка Полтавка» І. Котляревського. З метою збагачення репертуару українського театру в подальші роки було створено цілу низку п’єс: «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Не судилось», «Талан», «Оборона Буші», «Маруся Богуславка» М. Старицького; «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук», «Пошились у дурні» М. Кропивницького і названі вище твори І. Карпенка-Карого.

    1. До українського театру корифеїв НЕ НАЛЕЖАВ
    А Микола Кропивницький
    Б Микола Садовський
    В Панас Саксаганський
    Г Іван Карпенко-Карий
    Д Іван Котляревський

    2. Новий український театр започатковано виставою
    А «Наталка Полтавка» Івана Котляревського
    Б «Назар Стодоля» Тараса Шевченка
    В «Талан» Михайла Старицького
    Г «Глитай, або ж Павук» Миколи Кропивницького
    Д «Хазяїн» Івана Карпенка-Карого

    3. Справжнє прізвище І. Карпенка-Карого
    А Саксаганський
    Б Садовський
    В Барілотті
    Г Тобілевич
    Д Карпенко

    4. За жанровою ознакою «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого
    А трагедія
    Б комедія
    В власне драма
    Г трагікомедія
    Д містерія

    5. Жодного разу на сцені не з’являється дійова особа
    А Омелько
    Б Трохим
    В Націєвський
    Г Красовський
    Д Гуляницький

    6. Репліка Виграв чи програв, а грошики дай! Живи — не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив — плати! належить
    А Націєвському
    Б Степанові
    В Трандалєву
    Г Гервасію Гуляницькому
    Д Мартину Борулі

    7. Репліка Мартина Борулі дорогою не балакай до мене, бо я тебе, капловуха собако, чисто всього обпатраю! адресована
    А Омелькові
    Б Трохимові
    В Миколі
    Г Націєвському
    Д Гуляницькому

    8. Найбільшим комізмом сповнені діалоги між Мартином і
    А Палажкою
    Б Степаном
    В Омельком
    Г Трохимом
    Д Марисею

    9. Події у творі «Мартин Боруля» розгортаються в такій послідовності:
    А викрадення коней в Омелька — приїзд на заручини Націєвського — згода Борулі на шлюб Марисі з Миколою — звільнення Степана з роботи
    Б приїзд на заручини Націєвського — згода Борулі на шлюб Марисі з Миколою — звільнення Степана з роботи — викрадення коней в Омелька
    В приїзд на заручини Націєвського — викрадення коней в Омелька — згода Борулі на шлюб Марисі з Миколою — звільнення Степана з роботи
    Г викрадення коней в Омелька — приїзд на заручини Націєвського — звільнення Степана з роботи — згода Борулі на шлюб Марисі з Миколою
    Д згода Борулі на шлюб Марисі з Миколою — викрадення коней в Омелька — приїзд на заручини Націєвського — звільнення Степана з роботи

    10. «Мартин Боруля» має такі композиційні особливості:
    А ремарки, три дії, події відбуваються в домі Борулі
    Б п’ять дій, події відбуваються протягом кількох тижнів
    В ремарки, вставки народних пісень, п’ять дій
    Г об’ємний пролог на початку твору, чотири дії
    Д невеликі репліки, кульмінація на початку твору

    11. Установіть відповідність.

    Дійова особаРепліка
    1 МартинА Поросят тілько у ночвах патрають, а ти хочеш благородного чоловіка…
    2 ОмелькоБ Краще жить на світі щасливіш мужиком, ніж нещасним паном — це всяке знає!
    3 МарисяВ Красовський державець… — вір мені, що як будеш отак роздувать свій гонор, то Красовський з’їсть тебе!..
    4 ТрандалєвГ Їздю на своїх конях по просителях; і коней годують, і мене годують, і фурмана годують, і платять!..
    Д Та я ж письмоводителеві над ночвами ціле відро води на голову вилив.

    12. Установіть відповідність

    Дійова особаВчинок
    1 МартинА біжить до шпиля виглядати гостя
    2 ГервасійБ тікає із власних заручин
    3 НацієвськийВ просить благословити дітей до шлюбу
    4 ТрандалєвГ спалює папери про дворянство
    Д працює повіреним в обох ворогуючих сторін

    Відповіді до теми Іван Карпенко-Карий (1845—1907). Завдання в тестовій формі. Українська література

    1 Д;
    2 А;
    3 Г;
    4 Г;
    5 Г;
    6 В;
    7 А;
    8 В;
    9 Г;
    10 Б;
    11 1) А, 2) Д, 3) Б, 4) Г;
    12 1) Г, 2) В, 3) Б, 4) Д.

    Іван Карпенко-Карий (1845—1907). Завдання в тестовій формі. Українська література. Підготовка до ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання)

    Вас можуть зацікавити  тестові завдання з наступних тем

    1. Як готуватися до ЗНО з української літератури. Критерії оцінювання

    2. Усна народна творчість

    3. Давня українська література. Григорій Сковорода

    4. Іван Котляревський

    5. Григорій Квітка-Основ’яненко

    6. Тарас Шевченко

    7. Пантелеймон Куліш

    8. Марко Вовчок

    9. Іван Нечуй-Левицький

    10. Панас Мирний

    11. Іван Карпенко-Карий

    12. Іван Франко

    13. Михайло Коцюбинський

    14. Ольга Кобилянська

    15. Леся Українка

    16. Василь Стефаник

    17. Микола Вороний, Олександр Олесь, Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Богдан-Ігор Антонич

    18. Володимир Винниченко

    19. Микола Хвильовий

    20. Юрій Яновський

    21. Валер’ян Підмогильний

    22. Остап Вишня

    23. Микола Куліш

    24. Олександр Довженко

    25. Андрій Малишко, Василь Симоненко, Василь Стус, Іван Драч, Євген Маланюк

    26. Ліна Костенко

    27. Олесь Гончар

    28. Григір Тютюнник

    29. Іван Багряний

     

    Комментарии закрыты.