Усна народна творчість.
    Завдання в тестовій формі. Українська література. Підготовка до ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання)

    Усна народна творчість. Завдання в тестовій формі. Українська література. Підготовка до ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання)

    Слово фольклор походить з англійської мови, у якій має такі значення: народне слово, народна мудрість, народні знання. Усна народна творчість (фольклор) — це різножанрові твори, що виникають у певному середовищі, передаються з уст в уста із сивої давнини, зазнаючи певних змій, мають ритуально-магічне, обрядове, естетичне, розважальне, виховне значення.

    Календарно-обрядові пісні
    Календарно-обрядові пісні виникли ще в первісному суспільстві, їх виконували (виконують) під час обрядів. Більшість обрядів і обрядових пісень пов’язана з календарем. У різні пори року виконували певні обряди й відповідні їм пісні, тому й розрізняють пісні літнього циклу (русальні, купальські, жниварські), зимового циклу (колядки, щедрівки) і весняного (веснянки).

    Зимовий цикл. Колядки виконують під час обряду колядування на Різдвяні свята, а щедрівки — у щедрий вечір, під Новий рік. Гурти молоді обходили домівки, іноді з «козою» (один із щедрувальників у вивернутому кожусі і з дерев’яною головою кози), величали піснями господарів, бажаючи їм усіляких щедрот і достатку, а за це, жартуючи, просили винагороду.

    Весняний цикл. Веснянки виконували під час весняних обрядів. Це — закличні пісні, вони мали закликати весну і добрий врожай. До найвідоміших веснянок належать такі: «Ой весна, весна — днем красна», «А ми просо сіяли, сіяли», «Подоляночка».

    Літній цикл. Русальні пісні дуже давні за походженням, їх виконували під час «русального тижня», наприкінці травня — на початку червня, коли починало колоситися жито. Наші пращури хотіли забезпечити високий урожай і вплинути на міфічних русалок, аби вони не шкодили посівам, умилостивити їх, щоб не ловили й не залоскочували дівчат і хлопців. Купальські пісні виконували в ніч перед святом Івана Купала (7 липня): хлопці й дівчата збиралися біля вогнищ, стрибали через них, співали, влаштовували ігри, дівчата пускали вінки на воду й дивилися, куди вони попливуть, — звідти й прийде суджений, топили в річці чи спалювали на вогнищі опудало Купали, щоб забезпечити добрий урожай на майбутній рік.

    Жниварські пісні — обрядові величальні пісні, які виконували під час жнив. День їх закінчення перетворювався на свято завершення польових робіт зі збирання врожаю. Воно проходило радісно й урочисто, супроводжувалося цікавими дійствами й піснями. Женці висловлювали побажання доброго врожаю в наступному році, дякували ниві за врожай.

    Суспільно-побутові пісні
    У соціально-побутових піснях відтворено життя наших пращурів, яке через різні обставини примушувало українців заради миру, спокою й добробуту своїх родин залишати домівку та йти в козацькі походи, чумакувати, а то й не зі своєї волі відбувати солдатчину чи жити в кріпацтві. Ці пісні поділяють на козацькі, кріпацькі, чумацькі, бурлацькі, рекрутські та солдатські, наймитські й заробітчанські.

    Козацькі пісні найтісніше пов’язані з історією нашого народу. У них оспівано героїзм захисників рідної землі, їхню готовність пожертвувати родинним затишком і навіть життям. Саме в козацьких піснях найвідчутнішим є мотиви прощання з родиною та героїчної загибелі козака. Надзвичайно романтично відтворено картину проводів Війська Запорозького в пісні «Ой на горі да женці жнуть»: хвилюються дозрілі жита, женці жнуть пшеницю, а коли розігнули натомлені спини, помічають неподалік Військо Запорозьке; ось упізнаваний усіма ще молодий Дорошенко, а ось і бувалий Сагайдачний з його постійними супутниками — тютюном і люлькою. У піснях цього циклу передусім зображено емоції героя, а не самі вчинки (їх здебільшого відтворено в історичних піснях). Тужливий настрій самотнього, безталанного козака, його загибель тонко передано в пісні «Стоїть явір над водою».
    Материн розпач і біль емоційно відтворено в козацькій пісні «Гомін, гомін по діброві». Ця пісня оригінальна тим, що побудована на діалозі матері, яка не хоче відпускати сина на вірну смерть, і сина, який намагається заспокоїти неньку. На перший погляд, слова матері видаються прокльонами, але це лише на перший погляд, насправді ж — мати своїми емоційними й зболеними словами застерігає сина, аби той передумав і не йшов у козацький похід. Зворушливою є остання частина пісні, де мати виявляє всю свою лагідність до сина, ця сцена родинна, а значить, тепла й лагідна: «Вернись, сину, додомоньку, / Змию, зчешу головоньку / Та постелю постеленьку».
    Розквіт чумацтва в Україні припадає на XVIII — початок XIX ст., хоча відомий з XV ст. Чумаки здебільшого торгували сіллю та рибою, яку привозили волами з берегів Азовського й Чорного морів та з Дону. Чумацьке життя в дорозі, напади грабіжників на чумаків, розлука з родиною, смерть чумака в дорозі відображено в піснях цього циклу. У чумацьких піснях часто розповідається й про причини, які змушували селян чумакувати:

    Ой тим же я чумакую,
    Що так мені лучче жити:
    На панщину не ходити,
    Подушного не платити.

    Не завжди надії чумака справджувалися: він повертався з Дону лише з батіжком в руках («Над річкою бережком»), а то й не повертався взагалі («Ой у полі та криниченька»).

    Кріпацькі пісні зображають тяжке підневільне життя селян, протест проти приниження людської гідності й безправ’я. У рекрутських і солдатських піснях звучить туга за домівкою, ріднею, як і в чумацьких, водночас і прокльони на адресу панів, які насильно віддали в солдати українських хлопців-кріпаків. Бурлацькі пісні теж сповнені тугою за рідним краєм, родиною; у них передано важку працю бурлаки й зневажливе ставлення хазяїна до нього.
    До бурлацьких пісень тематично близькі наймитські й заробітчанські. У них теж ідеться про долю наймита, якого хазяї зневажають, гонять після тяжкої роботи в полі ще й носити воду, пасти худобу, а буває й віддають наймита в солдати замість свого сина.

    Історичні пісні
    Історичні пісні відтворюють справжні історичні події, зображують конкретних історичних осіб, найголовнішу рису народних героїв — готовність іти на самопожертву заради рідної землі (у козацьких піснях — вони належать не до історичних, а до соціально-побутових — переважає побутова ситуація, а не історична подія: проводи козаків у похід, оплакування померлого козака тощо). Для історичних пісень характерним був гуртовий багатоголосий спів. Історичні пісні — це народні ліро-епічні твори про важливі історичні події та конкретних історичних осіб.
    Тематика пісень різноманітна: вона пов’язана з основними історичними подіями, війнами, повстаннями, виступами народу проти загарбників. Найдавніші з історичних пісень змальовують важкий період в історії українського народу — звитяжну боротьбу козаків із турецько-татарськими ордами, страхітливі спустошення й насильства. До найвідоміших історичних пісень належать «Зажурилась Україна», «Чи не той то хміль…», «Ой Морозе, Морозенку».
    У пісні «Ой Морозе, Морозенку» йдеться про героїчну боротьбу й загибель полковника Морозенка в бою з татарами. Учені вважають, що Станіслав Морозенко — військово-політичний діяч часів Хмельниччини, за походженням з галицько-подільського шляхетського роду. Він навчався в Краківському університеті, був полковником реєстрового козацького війська, організатором військових дій на Поділлі. Морозенко брав участь у биті під Пилявцями, керував кіннотою у війську Б. Хмельницького під Збаражем, де 1649 року героїчно загинув у бою. Опоетизованого Морозенка вважають узагальненим образом українського козака, хороброго й відважного воїна, який увібрав у себе найкращі риси козаків-патріотів, котрі мужньо й самовіддано боролися проти турецько-татарських орд-завойовників, проти польсько-шляхетського гніту. Народ підніс його образ до рівня епічного героя.
    За основу пісні «Чи не той то хміль…» узято одну з найвизначніших подій Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького — перша збройна перемога козаків над поляками під Жовтими Водами в травні 1648 р. Ця пісня виконувала важливу роль у тодішній Україні — плекала в народі повагу до свого ватажка Б. Хмельницького. За допомогою діалогу створюється відчуття безпосередньої близькості до ватажка. Твір рясніє традиційними для фольклорних творів тавтологією, паралелізмами, порівняннями й постійними епітетами.

    Народні балади
    Балада — віршований ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту з драматично напруженим сюжетом і співчутливо-сумним звучанням. Баладі властиві такі ознаки: невелика кількість персонажів; незвичайність і загадковість подій; гострота, а часто й трагічність у розв’язанні конфлікту; похмурий колорит; ліризм, наявність казкових чи фантастичних елементів.
    Як у народних, так і в літературних баладах часто використовується прийом метаморфози, в основі якого — перетворення людини на рослину чи тварину. До найвідоміших належать балади «Бондарівна», «Лимерівна», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Козака несуть», «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси».
    Балада «Бондарівна» виникла в середині XVIII ст., відобразивши один із типових життєвих випадків доби свавільного панування польської шляхти на Правобережній Україні. Це історична балада. Про її надзвичайну популярність свідчить той факт, що вона відома в ста сімдесяти п’яти варіантах. У чому ж секрет її популярності? Автор-народ поєднав у цьому творі гострий драматизм баладного сюжету соціального забарвлення із глибокою симпатією до сміливої і гордої героїні Бондарівни. Образів-персонажів у баладі небагато: Бондарівна, пан Каньовський, старий Бондар, селяни — «добрі люди», жовніри. Головним є образ Бондарівни — молодої вродливої українки. У вирішальній ситуації дівчина виявляє себе як горда, вольова натура, здатна на самопожертву, але непохитна. Привабливість особи Бондарівни й високий трагізм балади ґрунтується саме на ідеальній цнотливості української дівчини, що вистояла перед пропозиціями й погрозами розбещеного пана Каньовського.
    Епізодична постать батька дівчини, старого Бондаря, уособлює в собі не лише батьківський біль за втраченою дочкою, а й виражає народне ставлення до події та її учасників.

    Думи
    Дума — це великий віршований народний ліро-епічний твір героїчного або соціально-побутового змісту, який виконується речатативом — протяжним мелодійним проказуванням — у супроводі кобзи, бандури чи ліри. Дума має оригінальну художню форму: не ділиться на строфи, а її різноскладові рядки утворюють періоди й об’єднані найчастіше дієслівною римою. Думи виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники — у Центральній і Лівобережній Україні.
    За обсягом думи більші від історичних пісень, і на відміну від балад та епосу інших народів у їхньому змісті немає, нічого фантастичного. Як правило, у структурі думи є три частини: заспів, або зачин («заплачка», як називали кобзарі), основна розповідь, закінчення («славословіє»).
    У найдавніших думах, присвячених турецько-татарським війнам із козаками, переважають страдницькі плачі невольників, неймовірна туга за рідною землею. Сюжети дум про боротьбу проти турецько-татарських нападників і польської шляхти стали важливими історичними джерелами, створеними кобзарями — безпосередніми учасниками подій — під час походів або після них. Героями дум були улюблені в народі історичні постаті: Самійло Кішка, Байда, Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний, Петро Дорошенко, Іван Богун…
    Найвідоміша козацька дума «Маруся Богуславка» розповідає історію, як дівчина звільняє групу українських козаків, котрі перебували в полоні протягом 30 років, і не тікає з ними, а залишається, оскільки неволя стала єдиним способом життя, до якого вона звикла. Маруся Богуславка — легендарна українська героїня — символізує тих полонянок, які змушені були покинути Україну, «потурчитися, побусурменитися», але все ще мали незбориме почуття любові до рідної землі.
    Дума «Буря на Чорному морі» має простий сюжет на тему традиційних народних моральних норм, християнської моралі. У заспіві ясний сокіл, що навіює співчутливий настрій, жалібно квилить, сидячи на білому камені й поглядаючи на море. На початку зображено лихе знамення — затемнення сонця: «Половина місяця у тьму уступило». Героїв твору — братів — покарано за гріхи, які вони вчинили вдома: не взяли батьківського благословення, не шанувати брата й сестру, не хрестилися, не скидали шапок, ідучи, повз церкву, старим людям грубіянили тощо. Дума прославляє сімейно-родинні зв’язки, які наділені тут майже містичною силою, пропагує ідею святості сімейних родинних взаємин.

    Пісні Марусі Чурай
    Марусі Чурай приписують авторство таких українських перлин, як: «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю, та на вечорниці», «Грицю, Грицю, до роботи» та ін. Її пісні найчастіше пов’язані з власним життям, тому життєпис Марусі Чурай складено за її ж творами та на основі переказів, легенд, усних спогадів сучасників, записи яких не збереглися. Маруся Чурай народилася в Полтаві в сім’ї хороброго й чесного козака Гордія Чурая, якого стратили поляки після поразки в битві під Кумейками 1637 р. проти гетьмана Потоцького. Дівчина мала чудовий голос і сама складала пісні.
    У пісні «Віють вітри, віють буйні» передано почуття самотньої дівчини, яка порівнює себе з билинкою в полі, що росте на піску — без роси й на спеці. Вона страждає в розлуці з «милим-чорнобривим». Глибоким ліризмом сповнені рядки з художнім паралелізмом («дерева гнуться» — «сльози не ллються»), з них починається твір, а фінал емоційно підсилюють риторичні звертання й оклики («Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? ОзовисяІ»), Пісня має струнку будову, надзвичайно мелодійна. Іван Котляревський використав її як вступну арію Наталки Полтавки в однойменній опері.
    Пісня «Засвіт встали козаченьки» побудована у формі діалогу між матір’ю і козаком, який вирушає в дорогу захищати рідний край. Він вимушений покинути рідну матір і кохану дівчину, тож просить свою неньку прихистити в себе дівчину Марусю, як свою дитину, якщо не повернеться з бою. Підсилюють ліризм пісні зменшувально-пестливі суфікси, звертання й постійні епітети.

    Теорія літератури

    Епітет — художнє означення: пишний сад, золоті руки. Постійні епітети (фольклорні): сизий орел, червона калина, битий шлях.

    Порівняння — художній вислів, у якому один предмет чи явище зіставляється з іншим, чимось на нього подібним:

    Максим козак Залізняк,
    Козак з Запорожжя,
    Як поїхав на Вкраїну,
    Як пишная рожа!

    Метонімія — один із тропів: поетичний вислів, у якому одна назва замінюється іншою, що перебуває з нею в якомусь зв’язку: читати Франка — читати твори Франка; Харків вітав переможців — люди, які мешкають у Харкові, вітати переможців.

    Паралелізм — паралельне зображення явищ із різних сфер життя, показ одних явищ на фоні інших, зіставлення їх переважно за ознакою дії:

    Розвивайся й ти, сухий дубе, —
    Завтра мороз буде;
    Убирайся, молодий козаче, —
    Завтра поход буде.
    (Нар. пісня «Ой у лузі та і при березі»)

    1. Прочитайте рядки.
    Ой козак до ружини,
    Бурлака до дрюка:
    Оце ж тобі, вражий турчин,
    З душею розлука!

    Де уривок з
    А історичної пісні
    Б соціально-побутової пісні
    В балади
    Г думи
    Д календарно-обрядової пісні

    2. Прочитайте рядки.
    Ой пушу віночок
    На биструю воду.
    На щастя, на долю,
    На милого вроду.

    Це уривок із
    А веснянки
    Б колядки
    В щедрівки
    Г купальської пісні
    Д жниварської пісні

    3. До козацьких пісень належить твір
    А «Зажурилась Україна»
    Б «Чи не той то хміль…»
    В «Ой Морозе, Морозенку»
    Г «Ой на горі да женці жнуть»
    Д «За Сибіром сонце сходить»

    4. Дума як фольклорний жанр має такі ознаки:
    А виконання речитативом, ліро-епічний твір переважно героїчного змісту
    Б виконання під супровід кобзи чи ліри, наявність фантастичних елементів
    В ліричний твір, поділ тексту на три частини, наявність казкових елементів
    Г розповідь від першої особи, виконання речитативом, епічний твір
    Д виконання під час обряду, діалогічна форма, драматизм

    5. Незвичайність і загадковість подій, трагічність у розв’язанні конфлікту, похмурий колорит, метаморфози, діалог, фантастичні елементи — це жанрові ознаки
    А історичної пісні
    Б соціально-побутової пісні
    В календарно-обрядової пісні
    Г думи
    Д балади

    6. Водіння «кози» супроводжує календарно-обрядову пісню
    А купальську
    Б жниварську
    В веснянку
    Г колядку
    Д щедрівку

    7. Прочитайте рядки з народної пісні.
    Чи не той то хміль,
    Що коло тичин в’ється?
    Ой той то Хмельницький,
    Що з ляхами б’ється.

    В уривку використано
    А персоніфікацію
    Б паралелізм
    В анафору
    Г метонімію
    Д оксиморон

    8. Величають піснями господарів, а за це в жартівливій формі просять винагороду в
    А колядках
    Б веснянках
    В русальних піснях
    Г купальських піснях
    Д жниварських піснях

    9. Марусі Чурай приписують авторство народної пісні
    А «Чи не той то хміль…»
    Б «Зажурилась Україна»
    В «Засвіт встали козаченьки»
    Г «Ой Морозе, Морозенку»
    Д «Ой весна, весна — днем красна»

    10. До найдавніших фольклорних творів належать
    А історичні пісні
    Б соціально-побутові пісні
    В календарно-обрядові пісні
    Г балади
    Д думи

    11. Установіть відповідність.

    Художній засібПриклад
    1 паралелізмА Нехай тебе турки уб’ють.
    Нехай тебе огні спалять,
    Нехай тебе звірі з’їдять,
    Нехай тебе води втоплять.
    2 метоніміяБ Стоїть явір над водою, в воду похилився;
    На козака пригодонька — козак зажурився
    3 анафораВ Зібрав собі славних хлопців,
    — Що ж кому до того?
    Засідаєм при дорозі
    Ждать подорожнього.
    4 риторичне запитанняГ Зажурилась Україна,
    Бо нічим прожити,
    Витоптала орда кіньми
    Маленькії діти.
    Д Мені з жінкою не возиться;
    А тютюн да люлька
    Козаку в дорозі
    Знадобиться!

    12. Установіть відповідність.

    Назва творуМотив
    1 «Ой на горі да женці жнуть»А уславлення людей праці
    2 «Зажурилась Україна»Б захист оборонцями рідної сторони
    3 «Чи не тон то хміль…»В перемога козаків над польською шляхтою
    4 «Ой там у полі криниченька…»Г сум за померлим чумаком
    Д спустошення України турецько-татарськими нападниками

    Відповіді до теми Усна народна творчість. Завдання в тестовій формі. Українська література

    1 А;
    2 Г;
    3 Г;
    4 А;
    5 Д;
    6 Д;
    7 Б;
    8 А;
    9 В;
    10 В;
    11 1) Б, 2) Г, 3) А 4) В;
    12 1) Б, 2) Д, 3) В, 4) Г.

    Усна народна творчість. Завдання в тестовій формі. Українська література. Підготовка до ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання)

    Вас можуть зацікавити  тестові завдання з наступних тем

    1. Як готуватися до ЗНО з української літератури. Критерії оцінювання

    2. Усна народна творчість

    3. Давня українська література. Григорій Сковорода

    4. Іван Котляревський

    5. Григорій Квітка-Основ’яненко

    6. Тарас Шевченко

    7. Пантелеймон Куліш

    8. Марко Вовчок

    9. Іван Нечуй-Левицький

    10. Панас Мирний

    11. Іван Карпенко-Карий

    12. Іван Франко

    13. Михайло Коцюбинський

    14. Ольга Кобилянська

    15. Леся Українка

    16. Василь Стефаник

    17. Микола Вороний, Олександр Олесь, Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Богдан-Ігор Антонич

    18. Володимир Винниченко

    19. Микола Хвильовий

    20. Юрій Яновський

    21. Валер’ян Підмогильний

    22. Остап Вишня

    23. Микола Куліш

    24. Олександр Довженко

    25. Андрій Малишко, Василь Симоненко, Василь Стус, Іван Драч, Євген Маланюк

    26. Ліна Костенко

    27. Олесь Гончар

    28. Григір Тютюнник

    29. Іван Багряний

     

    Комментарии закрыты.