УРОК №65. Тема. Література рідного краю. Поезії Ніни Супруненко. Уроки української літератури, 8 клас

    УРОК №65. Тема. Література рідного краю. Поезії Ніни Супруненко. Уроки української літератури, 8 клас

    Мета: ознайомити учнів з творчістю харківської поетеси Ніни Супруненко; розвивати в учнів інтерес до культури та літератури рідного краю, навики виразного читання; виховувати в учнів любов до поезії.

    Обладнання: збірки поезій Ніни Супруненко, грамзапис пісні «Білі крила».

    ХІД УРОКУ №65. Тема. Література рідного краю. Поезії Ніни Супруненко. Уроки української літератури, 8 клас

    I. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ

    II. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

    1. Вступне слово вчителя.
    Продовжуємо знайомство з творчістю харківських митців. Сьогодні поговоримо про творчість Ніни Супруненко.
    Народилася поетеса на Полтавщині. Дитинство було дуже багате: батьки, старша сестра, двоє бабусь і двоє дідусів. Саме їм, своїм бабусям, присвятила Ніна Супруненко вірша «Бабусині рушники»:
    На полотні життя буяло! Бувало, й місяць вже бліднів, А все мені здавалось мало Тих квітів, колосків, птахів!
    Після закінчення школи — навчання в Лохвицькому медичному училищі й робота операційною сестрою у четвертій міській лікарні. Потім одруження і переїзд до чоловіка в Харків, далі вступ на стаці онар до Харківського державного інституту культури на режисерське відділення. Після закінчення навчального закладу працювала в інтернаціональному відділі Палацу студентів. У 1990 році вийшла перша збірка поезій «Дарунок долі», яку поетеса присвятила батькові Антону Івановичу Микитенку. У 1992 році за цю книгу її прийняли в члени Спілки письменників України. Через рік вийшла збірка поезій російською мовою «Цветнме сньї». У 1996 році — збірка «У лабіринтах болю і розлук», потім «Звезда, упавшая вчера», «Ластівка надії».
    Роздум про сенс життя, зв’язок поколінь, любов до рідного краю, глибина і складність кохання — такі основні мотиви поетичних збірок Ніни Супруненко. Її вірші йдуть від самого серця:

    Народилося слово непросто, нелегко,
    Я йому щирість серця свого віддала.
    Щоб крилатим було і летіло далеко.
    Щоб і музика в ньому, і пісня цвіла!

    Як і кожен поет, Ніна Супруненко живе у своїх творах, які напов нені високим прагненням до добра, миру, щастя, любові.

    Матеріал для вчителя

    Поезії Ніни Супруненко.

    ***
    Така буваю стомлена до краю,
    Душею й тілом майже нежива.
    Та пролісок розквітлий помічаю —
    Й народжуються радісні слова,
    Й кудись зникає втома безпросвітна,
    А в душу сонце пильно загляда,
    І кожна гілка радісна й привітна,
    Немов себе до рани приклада.

    ***
    Терплю страждання й прикрощі —
    Терплю!
    Пручаюся,
    Невдачам не корюся,
    Не скаржусь ні сестрі,
    Ані матусі — Терплю,
    терплю,
    терплю,
    терплю,
    терплю!
    Коли ж терпінню наступа кінець.
    Немає сили,
    Щоб терпіти більше,
    Народжує веселі
    Світлі вірші
    Мій найвірніший друг —
    Мій олівець.

    ***
    Десь ледве чутно заспіва сопілка.
    Замре в годиннику секундна стрілка.
    Впаде безшумно в став яскрава зірка,
    Здригнеться уві сні колюча гілка,
    Який цей світ, беззахисно ранимий!
    Листки осінні… Відриваюсь з ними
    Й лечу по світу — і німа, й незрима,
    А там і тут — багаття в шлейфах диму…
    Життя — закономірність? Збіг обставин?
    Скриплять тривожно серед ночі ставні,
    Що зроблені давно ще майстром справно
    З дерев, які росли над цим же ставом…
    Вони й тоді тривожно так рипіли,
    Немов у серце заганяли стріли!!!
    А листя де? За вітром полетіло?
    Землею стало? А чи димом білим?
    Життя часу невгамовна плинність:
    Народження — нестримний розквіт — тлінність…
    У чому сенс життя? Його безцінність?
    Що — випадковість? Що — закономірність?..

    ***
    Цей погляд все ночами сниться!
    Він переслідує мене!
    Як блискавка.
    Як громовиця,
    Вігі пропіка мене вогнем!
    І звідки він, що так раптово.
    Ввірвався в спокій днів моїх.
    Заволодів пером і словом
    І на папір слухняно ліг?!
    І хто він?
    Що несе з собою?
    Він — переповнена ріка?
    Чи, може, лиш ставок
    З водою,
    Що висиха і витіка?
    Не знаю я…
    А погляд знову
    Мене то там, то тут стріча.
    Вривається в мої розмови
    І застига в мсііх очах!
    Чи кара це, чи нагорода?
    Бреду по місту навмання…
    Повз нього йду занадто гордо,
    Та він мене наздоганяв

    ДОМОВИК
    Поселився в мене домовик
    По обіді, в п’ятницю звичайну,
    На полиці, де пузатий чаиник
    Висунув обпечений язик.
    Глечик гордо в стелю задививсь.
    Писанки здивовано мовчали,
    Начебто ніяк не помічали
    Гостя, що неждано появивсь.
    Волохатий, очі-камінці,
    Вії-стріли, вже руді від часу…
    Він мені сподобався відразу —
    Тихо-добрий в злому світі цім!
    Хай живе отут, перед вікном.
    Тут йому не буде, певно, гірше.
    Я йому свого нового вірша
    Прочитаю тихо перед сном
    Хай у нього не болить душа
    Як моя колись переболіла!
    Я чаклунка, хоч говорять, біла:
    Не беру ні з кого ні гроша!
    І йому за так наворожу
    Довгих добрих днів в моєму домі.
    На полицю постелю соломи —
    Й недовіри зітремо межу!
    Він мені повірить, як собі,
    Чемно і терпляче все дослуха,
    Пошкребе себе за правим вухом —
    І не буде більше у журбі!
    В соняшниках штора — зашумить
    І ревниво китицями блимне!
    Я ж домовику почну нестримно
    Говорить, про що мені болить…
    А тоді розчинимо вікно
    В сад весняний зоряно-пахучий…
    Я тебе згадаю неминуче,
    Посміхнуся, засумую знов.
    Поруч волохатий домовик
    Про своє, домовикове, дума.
    Буде менше в нього туги й суму —
    Значить, домовик до дому звик!
    Зорі сяють — боляче очам
    (Я таки ворожка справді вміла!).
    …Чаклувать тебе лиш не схотіла:
    Жду, коли до мене прийдеш сам.

    ***
    Яке ласкаве сонце пестить тіло!
    Яке каміння тепле, мовчазне!
    І ти — такий задумливий, несмілий —
    Боїшся й поглядом торкнуть мене…
    Кричать веселі чайки над водою —
    Такий незвичний, безтурботний час…
    В усьому світі тільки ми з тобою —
    Світ від усіх оберігає нас!

    ПРЕСВЯТИЙ ЧЕТВЕР
    Про все на світі згадую тепер:
    Яка вода була в твоїх долонях,
    Яке вродливе сонце, наче сонях.
    Світило в той, наш пресвятий четвер!
    Це ж скільки тижнів відгуло з тих пір?
    А скільки їх пройшло, відшелестіло,
    Відплакалось, відснилось, відболіло,
    Сповзло, мов снігові лавини, з гір?!
    А в кожнім тижні був і свій четвер —
    Буденний, непомічений і нами,
    Той — із риданнями, а той — з піснями,
    А про який і спогад вже помер…
    На жаль, нема й не буде вороття
    Нічому — ні прекрасному, ні злому!
    І душить душі безпросвітна втома,
    І давить скроні душне каяття!
    Як ми тепер з тобою берегли б
    Не те, що лиш четвер — хвилину кожну!
    Але зробить нічого вже не можна.
    Бо прірва виростає вшир і вглиб.
    У неї падають щасливі дні
    І розбиваються об нашу безнадію.
    Хоча мале озеречко надії
    Не пересохло у душі на дні.
    Що не четвер — немов свята вода
    Наповнює його, лікує рани!
    А може, й справді горювати рано,
    А може, ще й відступиться біда?..
    І стане все по-іншому тепер:
    Пережили з тобою так багато.
    Що й понеділки будем цінувати!
    О повернися, пресвятий четвер!!!

    2. Виразне читання поезій Ніни Супруненко. Чим саме припали ці вірші до душі?

    3. Заключне слово вчителя.
    Плідно співпрацювала Ніна Антонівна з композитором Валерієм Масленниковим над створенням пісень. Більше сорока віршів з книжки «Цветные сны» стали піснями. На всеукраїнському телеконкурсі «Фані-лото «Надія» її пісня «Білі крила» у виконанні Катрусі Кондратенко зайняла перше місце.

    4. Прослухати в грамзаписі пісню «Білі крила».

    III. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
    Читати поезії харківських поетів.

    УРОК №65. Тема. Література рідного краю. Поезії Ніни Супруненко. Уроки української літератури, 8 клас

    Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 8 клас

    Комментарии закрыты.