• Реклама

УРОК №65. Тема. Література рідного краю. Поезії Ніни Супруненко. Уроки української літератури, 8 клас

УРОК №65. Тема. Література рідного краю. Поезії Ніни Супруненко. Уроки української літератури, 8 клас

Мета: ознайомити учнів з творчістю харківської поетеси Ніни Супруненко; розвивати в учнів інтерес до культури та літератури рідного краю, навики виразного читання; виховувати в учнів любов до поезії.

Обладнання: збірки поезій Ніни Супруненко, грамзапис пісні «Білі крила».

ХІД УРОКУ №65. Тема. Література рідного краю. Поезії Ніни Супруненко. Уроки української літератури, 8 клас

I. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ

II. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Вступне слово вчителя.
Продовжуємо знайомство з творчістю харківських митців. Сьогодні поговоримо про творчість Ніни Супруненко.
Народилася поетеса на Полтавщині. Дитинство було дуже багате: батьки, старша сестра, двоє бабусь і двоє дідусів. Саме їм, своїм бабусям, присвятила Ніна Супруненко вірша «Бабусині рушники»:
На полотні життя буяло! Бувало, й місяць вже бліднів, А все мені здавалось мало Тих квітів, колосків, птахів!
Після закінчення школи — навчання в Лохвицькому медичному училищі й робота операційною сестрою у четвертій міській лікарні. Потім одруження і переїзд до чоловіка в Харків, далі вступ на стаці онар до Харківського державного інституту культури на режисерське відділення. Після закінчення навчального закладу працювала в інтернаціональному відділі Палацу студентів. У 1990 році вийшла перша збірка поезій «Дарунок долі», яку поетеса присвятила батькові Антону Івановичу Микитенку. У 1992 році за цю книгу її прийняли в члени Спілки письменників України. Через рік вийшла збірка поезій російською мовою «Цветнме сньї». У 1996 році — збірка «У лабіринтах болю і розлук», потім «Звезда, упавшая вчера», «Ластівка надії».
Роздум про сенс життя, зв’язок поколінь, любов до рідного краю, глибина і складність кохання — такі основні мотиви поетичних збірок Ніни Супруненко. Її вірші йдуть від самого серця:

Народилося слово непросто, нелегко,
Я йому щирість серця свого віддала.
Щоб крилатим було і летіло далеко.
Щоб і музика в ньому, і пісня цвіла!

Як і кожен поет, Ніна Супруненко живе у своїх творах, які напов нені високим прагненням до добра, миру, щастя, любові.

Матеріал для вчителя

Поезії Ніни Супруненко.

***
Така буваю стомлена до краю,
Душею й тілом майже нежива.
Та пролісок розквітлий помічаю —
Й народжуються радісні слова,
Й кудись зникає втома безпросвітна,
А в душу сонце пильно загляда,
І кожна гілка радісна й привітна,
Немов себе до рани приклада.

***
Терплю страждання й прикрощі —
Терплю!
Пручаюся,
Невдачам не корюся,
Не скаржусь ні сестрі,
Ані матусі — Терплю,
терплю,
терплю,
терплю,
терплю!
Коли ж терпінню наступа кінець.
Немає сили,
Щоб терпіти більше,
Народжує веселі
Світлі вірші
Мій найвірніший друг —
Мій олівець.

***
Десь ледве чутно заспіва сопілка.
Замре в годиннику секундна стрілка.
Впаде безшумно в став яскрава зірка,
Здригнеться уві сні колюча гілка,
Який цей світ, беззахисно ранимий!
Листки осінні… Відриваюсь з ними
Й лечу по світу — і німа, й незрима,
А там і тут — багаття в шлейфах диму…
Життя — закономірність? Збіг обставин?
Скриплять тривожно серед ночі ставні,
Що зроблені давно ще майстром справно
З дерев, які росли над цим же ставом…
Вони й тоді тривожно так рипіли,
Немов у серце заганяли стріли!!!
А листя де? За вітром полетіло?
Землею стало? А чи димом білим?
Життя часу невгамовна плинність:
Народження — нестримний розквіт — тлінність…
У чому сенс життя? Його безцінність?
Що — випадковість? Що — закономірність?..

***
Цей погляд все ночами сниться!
Він переслідує мене!
Як блискавка.
Як громовиця,
Вігі пропіка мене вогнем!
І звідки він, що так раптово.
Ввірвався в спокій днів моїх.
Заволодів пером і словом
І на папір слухняно ліг?!
І хто він?
Що несе з собою?
Він — переповнена ріка?
Чи, може, лиш ставок
З водою,
Що висиха і витіка?
Не знаю я…
А погляд знову
Мене то там, то тут стріча.
Вривається в мої розмови
І застига в мсііх очах!
Чи кара це, чи нагорода?
Бреду по місту навмання…
Повз нього йду занадто гордо,
Та він мене наздоганяв

ДОМОВИК
Поселився в мене домовик
По обіді, в п’ятницю звичайну,
На полиці, де пузатий чаиник
Висунув обпечений язик.
Глечик гордо в стелю задививсь.
Писанки здивовано мовчали,
Начебто ніяк не помічали
Гостя, що неждано появивсь.
Волохатий, очі-камінці,
Вії-стріли, вже руді від часу…
Він мені сподобався відразу —
Тихо-добрий в злому світі цім!
Хай живе отут, перед вікном.
Тут йому не буде, певно, гірше.
Я йому свого нового вірша
Прочитаю тихо перед сном
Хай у нього не болить душа
Як моя колись переболіла!
Я чаклунка, хоч говорять, біла:
Не беру ні з кого ні гроша!
І йому за так наворожу
Довгих добрих днів в моєму домі.
На полицю постелю соломи —
Й недовіри зітремо межу!
Він мені повірить, як собі,
Чемно і терпляче все дослуха,
Пошкребе себе за правим вухом —
І не буде більше у журбі!
В соняшниках штора — зашумить
І ревниво китицями блимне!
Я ж домовику почну нестримно
Говорить, про що мені болить…
А тоді розчинимо вікно
В сад весняний зоряно-пахучий…
Я тебе згадаю неминуче,
Посміхнуся, засумую знов.
Поруч волохатий домовик
Про своє, домовикове, дума.
Буде менше в нього туги й суму —
Значить, домовик до дому звик!
Зорі сяють — боляче очам
(Я таки ворожка справді вміла!).
…Чаклувать тебе лиш не схотіла:
Жду, коли до мене прийдеш сам.

***
Яке ласкаве сонце пестить тіло!
Яке каміння тепле, мовчазне!
І ти — такий задумливий, несмілий —
Боїшся й поглядом торкнуть мене…
Кричать веселі чайки над водою —
Такий незвичний, безтурботний час…
В усьому світі тільки ми з тобою —
Світ від усіх оберігає нас!

ПРЕСВЯТИЙ ЧЕТВЕР
Про все на світі згадую тепер:
Яка вода була в твоїх долонях,
Яке вродливе сонце, наче сонях.
Світило в той, наш пресвятий четвер!
Це ж скільки тижнів відгуло з тих пір?
А скільки їх пройшло, відшелестіло,
Відплакалось, відснилось, відболіло,
Сповзло, мов снігові лавини, з гір?!
А в кожнім тижні був і свій четвер —
Буденний, непомічений і нами,
Той — із риданнями, а той — з піснями,
А про який і спогад вже помер…
На жаль, нема й не буде вороття
Нічому — ні прекрасному, ні злому!
І душить душі безпросвітна втома,
І давить скроні душне каяття!
Як ми тепер з тобою берегли б
Не те, що лиш четвер — хвилину кожну!
Але зробить нічого вже не можна.
Бо прірва виростає вшир і вглиб.
У неї падають щасливі дні
І розбиваються об нашу безнадію.
Хоча мале озеречко надії
Не пересохло у душі на дні.
Що не четвер — немов свята вода
Наповнює його, лікує рани!
А може, й справді горювати рано,
А може, ще й відступиться біда?..
І стане все по-іншому тепер:
Пережили з тобою так багато.
Що й понеділки будем цінувати!
О повернися, пресвятий четвер!!!

2. Виразне читання поезій Ніни Супруненко. Чим саме припали ці вірші до душі?

3. Заключне слово вчителя.
Плідно співпрацювала Ніна Антонівна з композитором Валерієм Масленниковим над створенням пісень. Більше сорока віршів з книжки «Цветные сны» стали піснями. На всеукраїнському телеконкурсі «Фані-лото «Надія» її пісня «Білі крила» у виконанні Катрусі Кондратенко зайняла перше місце.

4. Прослухати в грамзаписі пісню «Білі крила».

III. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Читати поезії харківських поетів.

УРОК №65. Тема. Література рідного краю. Поезії Ніни Супруненко. Уроки української літератури, 8 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 8 клас

Комментарии закрыты.