• Реклама

УРОК № 67. Тема. Література рідного краю. Творчість М. Побеляна. Уроки української літератури, 10 клас

УРОК № 67. Тема. Література рідного краю. Творчість М. Побеляна. Уроки української літератури, 10 клас

Мета: ознайомити учнів із творчістю харківського поета Миколи Побеляна, викликати в них інтерес до його творчості, заглибитись у зміст віршів поета; розвивати вміння учнів орієнтуватися в прочитаному і аналізувати ліричні твори; виховувати в них духовність, людяність, повагу до високих людських почуттів

Обладнання: твори поета.

Епіграф:

Хочу йти. місити шлях ногами…
Просто хочу бути на землі…
А найбільше, щоб цвіли над нами
Зорі й зореняточка малі…
М. Побелян

ХІД УРОКУ № 67. Тема. Література рідного краю. Творчість М. Побеляна. Уроки української літератури, 10 клас

І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАННЯ ШКОЛЯРІВ

1. Вступне слово вчителя.
Літературні традиції Харківщини своїм корінням сягають у сиву давнину. Очевидно, чарівна природа нашого краю і події, які тут відбувалися, надихнули невідомого автора на створення знаменитої пам’ятки давньоруської культури «Слова о полку Ігоревім». Адже похід князя Ігоря Святославовича 1185 року проходив саме нашими краями.
Мандрував Харківщиною і подовгу тут жив видатний український письменник, філософ і просвітитель Григорій Савич Сковорода.
До наших земляків належить і зачинатель нової української прози Г. Ф. Квітка-Основ’яненко. П. А. Грабовський навчався у Харкові, відбував покарання за революційну діяльність у районних містечках — Валках та Ізюмі. Марко Вовчок навчалась у харківському пансіоні. Цей список можна продовжити ще багатьма славними іменами.
Коли Харків був першою столицею України, сюди почали з’їжджатися письменники, тут вирувало літературне життя, точилися гарячі дискусії, видавалися журнали, альманахи, створювалися літературні угруповання.
З Харковом пов’язані імена Володимира Сосюри (тут він навчався в університеті і працював), Павла Тичини (працював у журналі «Червоний шлях»), М. Хвильового (навчався в Богодухівській гімназії, займався літературною діяльністю і похований у Харкові), О. Довженка (під псевдонімом Сашко працював у Харкові карикатуристом у газеті «Вісті ВУЦИК»). Жили і працювали в Харкові А. Головко, О. Вишня та багато інших відомих письменників.
Пізніше вчилися у Харківському університеті Олесь Гончар, Григорій та Григір Тютюнники.

2. Оголошення теми, мети, завдань уроку.
Пишається Харківщина також іменами Ігоря Муратова, Костя Гордієнка, Л. Первомайського та багатьох інших митців.
Сьогодні в Харкові працює обласне літературне об’єднання імені Павла Тичини. Харківську спілку письменників очолює письменник Іван Перепеляк. Харківщина представлена в літературному житті України іменами Віктора Бойка, Івана Перепеляка, Ірини Миронен-ко, Ірини Євси, Анатолія Перерви, Віктора Лагоди, Юрія Стадниченка. Сьогодні ми познайомимося з віршами поета Миколи Побеляна.

II. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Лекція вчителя.
Творчий доробок нашого земляка М. Побеляна на сьогодні — дві поетичні збірки та численні публікації його віршів у періодиці. Перша збірка — «Дай мені долоньку…» (1998) — адресована мамам та їх маленьким дітям. Вірші цієї збірки сповнені ніжності, теплоти, турботи про дитину, а починається вона «Молитвою-оберегом»:

Бережи тебе
Матір Божа
Не від болю,
А від біди.
Бережи тебе
Від пожежі,
Бережи тебе
Від води…
І від всякого
Чоловіка,
Що в собі
Чорне зло несе,
Від любові,
Що невелика,
Від невір’я —
Понад усе…

Відколи існує розумна людина, існує і кохання — чисте, благородне почуття. До цієї «вічної теми» в літературі завжди зверталися митці’всіх епох. Важко перелічити всі ті мистецькі шедеври, що їх створило людство, оспівуючи любов. Чи є у світі поет, який би не оспівував кохання — одне з найпрекрасніших і наймогутніших людських почуттів?
Друга збірка М. Побеляна «Сніги на двох» (1999) включає ліричні вірші поета. У передмові до цієї збірки, що вийшла у поетичній серії «Бібліотеки альманаху українців Європи «Зерна», А. Мойсієн-ко зазначає: «Микола Побелян — лірик від природи. В його поєзїі править бал любов… Він — дуже відкритий у своїх радощах і болях. у своїй одвертості. Світ його любові населений людьми, птахами, деревами, квітами…»
У священній книзі всіх часів і народів — Біблії сказано: «Тепер же зостаються: віра, надія, любов — цих троє; але найбільша з них — любов» (Святе письмо. І Послання апостола Павла до Коринтян) Ліричний герой збірки «Сніги на двох» — людина, закохана у свого країну, її природу, людей, він іде по життю поруч з нами. Саме цю близькість до нас, земляків і читачів М. Побеляна, мені хотілося підкреслити епіграфом до нашого уроку.
То ж хай звучить слово поета, а ви розкажіть, яким ви собі уявляєте внутрішній світ його ліричного героя.
(Учні читають і аналізують вірші М. Побеляна. Оскільки не у всіх є твори поета, наводимо деякі з його віршів.)

ВІРШІ М. ПОБЕЛЯНА ЗІ ЗБІРКИ «СНІГИ НА ДВОХ»

Моя любове! Я перед тобою…
Л. Костенко

Я не політик,
Не гендляр народом…
Моя трава — на сіно:
От і все…
Штани подерті
Тереном і глодом,
Зорею пошкарябане
Лице…
Любов моя приземлена
І дика —
Стояти має
На землі мій рід…

А сонця булава
Така велика —
Нехай летить
Собі у небозвід…

***
Любове ніжна,
Я перед тобою
Уклінно так,
Благоговійно так…
Без тебе я
З життєвого
Двобою
Не вийшов би
Ніколи і ніяк…
Любове звабна,
Дишу й не надишусь…
Любове мрійна…
П’ю і не нап’юсь…
Тобою я…
Немов дитина
Тішусь…
Й тобою…
Наче старець,
В двері
Б’юсь…

***
Ви не їли
Хліба з лободи…
Україна
Квітне лободою…
Ви не знали
Ще тії біди,
Що була
Бідою — над бідою…
Слава Богу!
Хай Вас омине
Скорбна пісня.
Що співали
Жорна…
Світлий Ангел
Крилами війне
Над землею,
Що від крові
Чорна…

***
Лягли сніги —
Тополям по коліна…
Перемели шляхи
Між усіма…
Під вікнами
Щедрує Україна —
Собі сама…
Гіркі дими
Їдять їй
Сиві очі…
Такі високі
Височать тини…
Слова щедрівки
Ніжні і урочі,
Та їх не чують
Доньки і сини.

***
Різдво Христове…
Золотіє покуть.
В цю ніч зливаються
І радощі, й жалі…
…Сльоза спокути
Горло перехопить —
То Бог відвідав
Грішних на землі.
Різдво Христове —
Світле свято Сина.
Душі і плоті
Дивне свято теж…
Стає травою
Сірий жмуток сіна —
І ти від Бога
Знову чуда ждеш.

***
Навчімось бути разом в дні біди…
Осінні ночі вдвох перебувати.
Без тебе я, як млин той без води,
Як меч без леза, як вікно без хати…
Без тебе я — убогий і старий:
Без голосу, без сили, без надії…
Без тебе я, коханий друже мій,
Як кров з порізу, як сльоза на вії…
Навчімося вітрам назло іти,
Навчімося на білім світі бути…
Нам так далеко, люба, до мети —
Мета, як пісня, котру ледве чути…

***
Визбираю роси,
Що упали…
На шовкову
Нитку нанижу…
Не люблю
Осінньої навали:
Чесно, як на сповіді,
Кажу…
Пізні роси…
Що робити з ними?!
Буде так,
Як небо замовля…
…Ось і перші
В вірші прозаїзми:
Осінь є, бо
Крутиться земля…

***
Без Тебе
Як в колодязі
Мені…
Без Тебе
Я сумую
І боюся…
Проклята
Істина,
Я знаю,
Не в вині:
Я п’ю Тебе
В нестямі
Й не нап’юся…
Без Тебе
Чорно,
Чорно — і ніяк…
Без Тебе день
Горбатиться
Й німіє…
І небо сипле
Зорі, наче мак.
І серце
Слухать
Розуму
Не вміє…

***
Вінчало небо…
Зоряні корони
Твого й мого
Торкнулися чола…
Я був — нічий,
Як винесли ікони,
І нічиєю
Ти тоді була…
Зоря висока
Нам з’єднала руки,
А в небі десь там
Множились світи…
Налив нам Бог
Обом п’янкої муки…
І випив я…
І пригубила ти…

***
Відходять грози,
Громом перевиті,
Й суниці, котрі
В кошик не збереш…
Усе відходить:
І гриби… і літо…
І ти за обрій
По веселці йдеш…
…Усе відходить:
На коліна стану
І за минуле
Богу помолюсь —
Я ним живу
І жить не перестану…
Тільки його
Я втратити
Боюсь…

***
Прости мені осіннім сміхом,
Сльозами пізнього дощу…
Прости мені добро і лихо,
І я тобі, як є, прощу…
Утіш тремтячого рукою,
До ран вустами доторкнись,
Хоч ми «ніхто» удвох з тобою —
Не прокляни й не проклянись…
Не вбий мене самотиною,
Як жар у попіл — не втопчи.
Скажи, що мучилась зі мною,
А що любила — промовчи…
Повторись мені
Під небесами
В золоті осінньої
Пори…
Де зоря ясна
Тремтит над нами,
Й ще раз: «Я люблю»! —
Проговори…
Повторись мені
Останнім цвітом,
Дотиком щемливим
Повторись,
Журавлиним в саме
Серце криком,
Де любов і біль
Переплелись…
Повторись мені
Сама собою
— Що тепер без тебе
В світі я?!
Повторись
Кровинкою малою.
…Вигадко і загадко
Моя…

***
Вечоріє Тобою щоденно,
І світає Тобою — без меж…
День палає Тобою огненно
І ночіє Тобою — теж…
І приходить Тобою осінь
Після літа, в якому — Ти…
І зиміє Тобою зовсім,
І Тобою — весні іти…
Понад Тебе — немає неба,
Сад — без квітів, без риб — моря…
Всесвіт пусткою є без Тебе,
Й грудка глини без Тебе — я…

***
Двічі- можна ввійти
Тільки в воду стоячу…
За світами — світи,
Котрих я вже не бачу…
Розумію твій біль
І біду… розумію…
Відвернуть… пригасить
І хотів би — не вмію…
На зелених списах —
Чорне листя торішнє…
Щось порадить весна,
А щось — сонце безгрішне.

***
Я зустрівся з тобою під вечір —
Як підкову знайшов золоту…
Обійняв твої трепетні плечі,
Наче зірку вхопив на льоту…
Дивувався… сміявся, бо бачив
В чоловічках чудного себе…
Та ще гілочку глоду, що плаче,
Та ще небо таке голубе…
…І не вірив, а вірити треба.
(День оцей, наче вічність сама.)
Ця поезія, люба, про тебе
Та про щастя, якого нема…

***
Ось за цим поворотом…
…Здавалось…
За хрестом вітряка,
За горбом…
Там, де сонце
За обрій запалось…
Там, де небо
Втіка
Нам обом…
Ось за цим
Скособоченим дахом…
За безкрилим
Оцим журавлем.
Що вродивсь
Над водою
Не птахом…
Ось за цим…
Де з тобою
Ми йдем…
Нам і мріялась
Щастя краплина…
Що стіка
На стебло золоте…
Ось за цим
Півстоліттям — хвилина…
За якою
Нас сніг замете…

III. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Запитання до учнів.
1) Який вірш М. Побеляна вам найбільше сподобався? Поясніть свою думку.
2) Як ви розумієте назву збірки ліричних творів поета?

2. Заключне слово вчителя.
У нашому місті живе багато талановитих письменників і поетів, яких ви ще відкриєте для себе. Тож під час літніх канікул завітайте до міських книгарень і знайдіть час, щоб познайомитися з творчістю митців — наших земляків і сучасників. Запевняю, на книжкових полицях на вас чекає чимало нового — цікавого й незнаного!

УРОК № 67. Тема. Література рідного краю. Творчість М. Побеляна. Уроки української літератури, 10 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 10 клас

Комментарии закрыты.