Урок № 62. Контрольний диктант. Контрольне аудіювання. Українська мова. 10 клас. Конспекти уроків

    Урок № 62. Контрольний диктант. Контрольне аудіювання. Українська мова. 10 клас. Конспекти уроків

    Мета: з’ясувати рівень засвоєння знань, набуття вмінь і навичок; закріплювати вміння й навички використовувати здобуті теоретичні знання на практиці відповідно до конкретних випадків; розвивати логічне мислення, орфографічну і пунктуаційну грамотність; удосконалювати навички самостійної роботи.

    Тип уроку: урок перевірки й обліку здобутих знань, умінь і навичок.

    Обладнання: текст диктанту, текст для аудіювання.

    ХІД УРОКУ № 62. Контрольний диктант. Контрольне аудіювання. Українська мова. 10 клас. Конспекти уроків

    І. Повідомлення мети перевірки і способів її проведення.

    ІІ. Проведення диктанту.

    ІІІ. Відповіді вчителя на запитання учнів (після того, як зібрано зошити).

    IV. Підведення підсумків уроку.

    Тексти для контрольного диктанту

    ЄВГЕН ЧИКАЛЕНКО

    Свого часу це прізвище було широко відоме. Євген Чикаленко був не лише агрономом-популяризатором і землевласником, а й відомим меценатом, видавцем, громадським діячем і політиком.
    Живучи з родиною дуже скромно, Чикаленко знаходив найвище задоволення, підтримуючи національну справу. Він узяв на себе утримання журналу «Київська старовина», а сам часопис зробив цілком українським виданням. Чикаленко став літературним «хрещеним батьком» Володимира Винниченка, всебічно сприяючи виданню його творів. Серед тих, хто отримував Чикаленкову допомогу, були письменники: Архип Тесленко, Степан Васильченко, Микола Вороний, Олександр Олесь. У своєму домі в Києві Чикаленко проводив вечірні сходини, на які збиралися найвидатніші українські діячі.
    Коли 1918 року Київ захопили більшовицькі війська, Чикаленко був прикутий хворобою до ліжка. Він був внесений до списку заручників, яких більшовики мали вивезти, відступаючи. Попереджений про це, Чикаленко переховувався.
    Чикаленко був неприємно вражений, коли Центральна Рада звернулася по допомогу до німців. Коли ж виникла ідея зміни форми державної влади, першим, до кого звернулися з пропозицією стати гетьманом України, був Євген Чикаленко. Після важких роздумів він відмовився. Чикаленко вважав, що будь-які насильницькі дії, без сумніву, призведуть до громадянської війни.
    Помер Євген Харлампійович Чикаленко в еміграції, у чеському місті Подєбради.
    (182 слова) (За В. Тесленком)

    Можна сотні разів читати про те, що таке епос і лірика, наводити хрестоматійні зразки і самому залишитися холодним. І ось раптом тобі
    перевернула душу пісня, за нею стали віки, у ній обізвалися голоси предків, на тебе повіяло безсмертям народного генія — і вже спокійно не можна ні думати, ні говорити, ні писати. І серце твоє, пориваючись до нових просторів, стало тією струною, яка любов’ю бринить до людей.
    Так було недавно на Камчатці, коли він, їдучи на нартах, уночі, в сніговому безмір’ї, під фантастичною чашею північного сяйва, неждано почув: «Козака несуть і коня ведуть…» Чи думав колись у дні Запорозької Січі невідомий співець-нетяга, припадаючи осліплим видом до кобзи, що його пісня від п’янких південних степів дійде до напівзабутої землі холоду й снігу? Але і це не край, а початок її дороги: усе сутнє кожного народу рано чи пізно приб’ється до інших народів і оживе іншим життям на всіх материках! Невідомий співаче, твої вільнолюбні очі вибрав залізом хижий ординець, але не той помер, кого спіткала смерть, а той, хто несе свою душу на торг чи поклін.
    Боже мій, що може зробити з людиною геніальне поєднання звука і слова!
    (185 слів) (За М. Стельмахом)

    МАГІЯ СВІТУ

    То був один із гайків, він ріс у долинці, на просторі — сосновий бір перед ним відступив, — й здавався одним велетенським кущем. Власне, він і був одним кущем, — три чи чотири кремезні дуби, що сплелися кронами, берези й клени, які щільно обступили їх, а під ними й довкруж ліщина, крушина, калина — могутні зелені груди, які дихали одним дужим подихом.
    Біля вершечка дуба чорніло гніздо, а трохи нижче ходив по товстій гілці лісовий модник дятел-крутиголовка. В червоному капелюсі, червоних штанях, рябому галстукові, він ніби пританцьовував на гілці, поклюкуючи дзьобом по товстій дубовій корі. Проте всім лісовим мешканцям відомо, що крутиголовка, хоч трохи й франт, але зовсім не піжон, що походить він з трудової сім’ї і сам теж великий трудар.
    Дмитро Іванович одійшов убік. Щедро світило сонце, його промені пройняли гайок, і весь він здавався ніби обсипаний золотом. Навіть тінь од нього була не чорна, а світла, життєдайна.
    А враз Дмитру Івановичу здалося, що його мовби освітило щось зсередини. Він зрозумів, що то було воно — велике і яскраве, біле і червоне, невідомо і всесильне. То була світу, яку ми називаємо життям.
    (180 слів) (За Ю. Мушкетинком)

    Текст для контрольного аудіювання

    ПІСЛЯ ГОЛОДНОЇ ЗИМИ

    Коли завесніє, то людині од того велика вигода. По-перше, не треба вже про взуття думати. По-друге, одягу не треба — накинеш щось на себе, аби тіло прикрити, — оце й увесь захисток од негоди. А по-третє, з весною бур’янів стільки попре із землі! Звісно, з кропиви не розтовстієш, а все ж веселіше в тарілку дивитися, коли в борщі не сама картопля плаває.
    Цю трудну голодну зиму пережила-таки Ганна Волох зі своїми дітьми. Як тільки позлазив сніг, ходили діти босі й роздягнені. Від того мали обличчя такі ж сині, як і ноги. Але позвикали. Любили вони гратися і гралися, як у кожної матері, а привчила їх Ганна до того, що ніколи не поверталися з порожніми руками додому. Чи тріску приносили, чи гілляку притягували. Коли ж ішли до ставу, не тільки купалися, а й риби приносили.
    Діти Ганнині не байдикували. Хоч і не було корови, яку треба було пасти, а вставали вдосвіта. Не раз відпасали чергу за кого-небудь у череді, а біля ставу доглядали чужих гусей. Брала Ганна свою дітлашню і в ліс по паливо.
    Картоплі, щоб засадити город, після голодної зими не було. Ганна бідкалася, ходила по позичках, десь їй дали півпелени картоплі, а десь не дали. Виручив Іван. Припер уночі майже повнісінький мішок. Од напруги повиступали на лобі жили, а що вже радий!
    — Буде, мамо, засадити, буде й на їжу.
    Допитувалася, де дістав. Іван криво всміхався:
    — Заробив!
    — У кого ж ти заробив?
    — А хіба що? Заробив — та й годі!
    Ганна наче вперше його побачила. Стояв гінкий, довгорукий, і хоч обличчя ще дитяче, вже почало грубіти. Вона й не встерегла, коли це він подорослішав. Перевела погляд на Толика, потім на Саню. Й вони попідростали. І чомусь здавалися їй маленькими дорослими людьми. Очі в усіх серйозні, з попільцем утоми, і в тих поглядах уловила життєвий досвід і щось значно більше і глибше за досвід.
    Повставали вдосвіта, щоб упоратися з тією латкою, поки земля вогка. Чимало корчів посадили, коли мимо проходив сусід. Привітався і, минаючи їхній город, крикнув:
    — Чула? В Гордія Пилявця цієї ночі хтось картоплю із погреба вкрав!
    Крикнув і пішов. Ганна навіть недопетрала зразу, про що він. А потім враз випросталась, одмінилася з лиця. Вона все хотіла заглянути в Іванові очі, а той ховав їх, удаючи, що нічого не чув.
    — Іване… — проказала.
    Толик підійшов і штурхнув брата в плече, той все ховав очі.
    — Діти, — сказала мати, — дивіться, де корчі, діставайте з них посаджену картоплю.
    Викопувати взялись з охотою. Толик побіг по другий заступ, а Саня просто руками вигрібала. Толик, позираючи скоса на матір, підійшов до Івана й шепнув: «Тікай!»
    Іван знову стусонув його ліктем, але вже легше. І знову зігнувся, порпаючись у землі. Проте посадженої картоплі не вибирав, ні.
    Коли повигрібали все, що посадили, то зсипала Ганна докупи картоплю й сказала Іванові:
    — Неси туди, звідки приніс.
    Син пробував завдати собі мішок, але скільки не тупцявся — бракувало сили. Одірвати од землі відірве, а далі — не може.
    Скільки Іван не кріпився, скільки не храбрував, аж сльози виступили. Ганна йому тоді завдала, бо стало шкода і дитини, й самої себе, і ще чогось шкода, про що вона й словами не могла сказати.
    Отак вони йшли — Іван попереду, аж вгинався під мішком, за ним ступала мати, ззаду — решта. Всі повтуплювали зір під ноги, всі були однаково похмурі та лихі. До Гордієвої хати було неблизько, і мати дивувалась, як це Іван міг стільки доперти. Але вмів украсти, хай вміє і віддати. Хіба вона вчила його брати в людей? Хіба вона сама коли-небудь потягнула чуже? Не було такого й не буде, хай навіть як важко не доводиться.
    Гордій Пилявець саме з двору виходив. Мішечок з інструментами тримав під пахвою — мабуть, на роботу поспішав. Були в нього білі, наче притрушені сніжком, вуса. Під самісіньким оком білий рубець: колись тріска одскочила, то глибоко пробатувала.
    — Здрастуйте, — сказала Ганна. — Приймайте злодіїв!
    Наче пожартувала. Гордій глянув на хлопця з мішком, усе зрозумів та:
    — А хіба ви злодії? Ви добрі люди.
    — Були добрі, та лихими стали, — сказала мати. — Подивіться на цього харцизяку!
    — Еге ж, славний, — незлобиво мовив Гордій. — Тільки ж він не сам, либонь, а ще з кимось, бо чимало забрали картоплі. Та що я вам скажу? В мене картоплі вистачить, а коли вам потрібна, то не віддавайте.
    — Гордію… — почала Ганна й не скінчила.
    — А що — Гордію? — звів на неї очі. — Коли взяв хлопець, то, мабуть, про сім’ю піклувався, хотів помогти, не побіг же пропивати, не поніс на базар.
    — Вибачте… — почала й знову не скінчила.
    — І нащо було хлопця так шпетити? На ньому лиця немає.
    В Івана руки так затерпли, що він і незчувся, як той важкий мішок висковзнув і впав долі. Гичка розв’язалась, і картопля розкотилася по траві. Хлопець зігнувся, став збирати. Саня з Толиком кинулись на поміч.
    — Не візьмемо у вас нічого, — сказала мати. — Даруйте, що так склалося.
    Тільки я не хочу, щоб із них крадії росли, щоб на чуже скоса поглядали. Хай уміють самі на себе постаратись.
    — Ганно, в мене руки є, ремесло маю. А ви… Візьміть цю картоплю, а восени віддасте.
    — Спасибі, Гордію, але ж брати — це ще раз себе зганьбити.
    Засіяла ту латку маком. А що маку трохи не стачило, то квіток на городі посадила, бо нащо сила землі має марно вигулювати.
    Іван увечері щез з дому. Спершу думала, в товариша заночував. Та не прийшов і вдосвіта. Ганна злякалась: а що, коли дитина руки наклала на себе? Бігла шукати, розпитувала. Сказав хтось, що бачили його в Новій Греблі. Мабуть, до родичів забився в сусіднє село. «Нічого, — думала з полегшенням, — сором не носити щодня за плечима, переживе. Зате ніколи більше на таке не наважиться. А якщо я не доведу їх до пуття, то хто доведе?»
    Додому Іван повернувся через тиждень. Змарнілий, вовкуватий, уникав дивитися матері в очі. В селі ніхто нічим не докоряв йому — і хлопчина потроху ожив, став привітнішим. Та все ж коли йшов по вулиці, голову втягував у плечі. Школу майже не відвідував — у колгоспі пропадав. Усе крутився біля дорослих. Аж поки не сказав одного разу матері:
    — Дають мені биків, то робитиму…
    Не сварилася з ним. Хіба він один такий? Багато їх покидало школу, біля худоби ходять. А Толик та Саня вчитимуться, віддячать колись. Іван же… простить їй.
    (1000 слів) (За Є. Гуцалом)

    На кожне запитання вибрати правильну відповідь.

    1. Навесні Ганнині діти мали сині обличчя, тому що:
    а) від природи мали бліду шкіру;
    б) усю зиму просиділи в нетопленій та темній хаті;
    в) як тільки зійшов сніг, ходили роздягнені й босі; 
    г) від недоїдання захворіли на туберкульоз.

    2. Ганна привчила дітей до того, щоб:
    а) ніколи не приводили чужих людей до хати;
    б) ніколи самі не розпалювали піч;
    в) ніколи самі не ходили до ставка чи річки;
    г) ніколи не поверталися з порожніми руками додому. 

    3. Ганнині діти виконували таку роботу:
    а) орали та сапали чужі городи;
    б) відпасали чергу за кого-небудь у череді, доглядали чужих гусей, ходили у ліс по паливо; 
    в) ловили раки та рибу в ставку або в річці;
    г) стерегли сусідські погреби та клуні.

    4. Картоплі, щоб засадити город, не було, тому що:
    а) Ганна не потурбувалася про насіння;
    б) усе було з’їдено протягом голодної зими; 
    в) картопля на насіння погнила в погребі;
    г) призначена для насіння картопля була вкрадена.

    5. Іван був Ганниним:
    а) молодшим братом;
    б) старшим сином; 
    в) молодшим сином;
    г) племінником.

    6. Мішок картоплі Іван приніс, щоб:
    а) довести самому собі, що в нього стане фізичної сили;
    б) похизуватися перед сім’єю, що він спроможний заробити;
    в) допомогти сім’ї — для харчування і щоб засадити город; 
    г) похизуватися перед однолітками, що він здатний на крадіжку.

    7. Ганні її діти здавались:
    а) малими неслухняними дітлахами;
    б) маленькими дорослими людьми; 
    в) постарілими від нестатків дітьми;
    г) чужими незрозумілими людьми.

    8. Звістку про те, що вночі в Гордія Пилявця вкрадено картоплю, приніс:
    а) Ганнин сусід; 
    б) Ганнин брат;
    в) Ганнин кум;
    г) сам Гордій Пилявець.

    9. Ганна змусила Івана повернути вкрадене, тому що:
    а) боялася, що Івана викриють та покарають;
    б) боялася, що Івана покарає обікрадений Гордій;
    в) не хотіла, щоб із дітей виросли крадії; 
    г) боялася презирства та гніву села.

    10. Те, що Іван сам не міг завдати на плечі краденого мішка, засвідчило:
    а) що він ніколи не виконував подібної праці;
    б) намагався викликати в матері співчуття й жалість;
    в) був розгублений, стривожений і зляканий; 
    г) був ще дитиною, неспроможною до тяжкої праці.

    11. Гордій Пилявець був:
    а) кравцем;
    б) шевцем;
    в) слюсарем;
    г) столяром (теслею). 

    12. Дізнавшись, хто злодій, Гордій:
    а) почав вимагати, щоб йому повернули вкрадене;
    б) почав вимагати, щоб йому заплатили збитки;
    в) запропонував Ганні не повертати вкрадену картоплю, бо їй вона потрібніша; 
    г) запропонував не повертати крадене, але крадія покарати якнайжорстокіше.

    13. У поведінці Гордія Пилявця виявилась:
    а) його любов та поблажливість до дітей;
    б) його неповага до результатів власної праці;
    в) його людяність, мудрість, розуміння чужої біди; 
    г) його небажання вступати з кимось у конфлікт.

    14. Запропонованої Гордієм картоплі Ганна не взяла, тому що:
    а) насправді не хотіла засаджувати город;
    б) мала намір перейти з села до міста;
    в) боялася, що з неї кепкуватиме все село;
    г) щоб ще раз не зганьбити родини і не призвичаїти дітей брати чуже. 

    15. З тим, що Іван залишив школу, Ганна змирилася, тому що:
    а) не переймалася його майбутнім;
    б) вважала це справедливим покаранням за крадіжку;
    в) не мала іншого виходу: хтось мав утримати менших дітей; 
    г) сподівалася, що Іван довчиться у майбутньому.

    16. Головна думка опрацьованого тексту:
    а) засудження Ганни за надто жорстоке покарання Івана;
    б) засудження Ганни та Гордія за те, що для гідного покарання крадія не звернулися до державних органів;
    в) засудження Ганни за те, що вона не зуміла зрозуміти і поцінувати відданість Івана їй та меншим дітям.
    г) схвалення безкомпромісності Ганни заради виховання дітей людьми високої моралі. 

    Урок № 62. Контрольний диктант. Контрольне аудіювання. Українська мова. 10 клас. Конспекти уроків

    Повернутися на сторінку Українська мова. 10 клас. Конспекти уроків

    Комментарии закрыты.