Урок № 46. Звертання. Вставні слова. Українська мова. 9 клас. Конспекти уроків

    Урок № 46. Звертання. Вставні слова. Українська мова. 9 клас. Конспекти уроків

    Прочитати речення, правильно їх інтонуючи. Вказати непоширені й поширені звертання. Пояснити вживання розділових знаків.

    І. І я причалюю до твого серця, Україно. (М.Сингаївський.) Мир тобі, синя Вкраїно, вірю твоєму прозрінню. (О.Князенко.) Україно-земле, о рідна моя! Чи ж знову повернеться слава твоя? (О.Левицький.) Тобі, мій краю барвінковий, плету пісень своїх вінок. (Н.Пукас.) О мамина пісне, висока й крилата, коли ти зі мною, в душі моїй свято. (Н.Пукас.) Батьки і діти! Діти і батьки! Нерозділиме і одвічне коло. Ми засіваємо житейське поле. (Б.Олійник.)

    ІІ. Я знаю вас, нащадки запорожців, я вірю вам і низько б’ю чолом. (Олександр Олесь.) З роси та води нам довіку, братове, рости, вітає Дніпро нас калиновим словом Тараса. (П.Перебийніс.) Любі люди, українці, правнуки козачі! Чи ж ми землю розлюбили, чи такі ледачі? (Н.Пукас.) Гряди, вкраїнство, мудре й молоде! Шануйся, дбай, щоб хліб добра не зчерствів! (В.Бровченко.) То як вас поєднать, Вкраїни діти, у злагоді завжди рости і жити? (Т.Майданович.) Нарешті нам вернуло пам’ять, панове і товариші! Нехай то буде перший камінь, який скидаємо з душі. (Н.Пукас.)

    Переписати, розставляючи розділові знаки (подаємо речення без їх вилучення). Чи виступає звертання членом речення? Чому?

    І. Повій, вітре тихесенький, з-за синього моря та принеси в Україну козацькую волю! (Т.Шевченко.) Яка ж ти, о воле, прекрасна, пречиста! (О.Олесь.) Не варто, браття, розірвавши пута, знов лізти до імперського ярма. (В.Раєвський.) Прийдіть сюди, мої брати, щоб далі стяг наш понести. Стяг незалежної держави. (Д.Павличко.) Не розлюблю тебе ніяк, моя вишнева Україно, красуне, страднице моя! (В.Сосюра.) О Україно! Хай нас людство судить — тобі одній думки і кожний рух! (О.Ольжич.)

    ІІ. Благословися, Україно, на труд, на правду й світлий дух. Храни дітей своїй безвинних, бо тільки з ними ти нетлінна. (Т.Майданович.) Ми всі із хліба виростали, сину, із праці себто — чуда із чудес. (Б.Олійник.) Мов сонце, заходи, палянице, в господу на щастя, на долю, на вічність народу! (Л.Забашта.) Тільки що ж ти, Україно, незабаром робитимеш без своїх івасиків-телесиків? (Р.Кудлик.)

    ІІІ. Доле моя, доле, гілко калинова! Ти мені дарована через рідне Слово. (В.Івченко.) О місто юності і мрії, на мові серця говори! (А.Камінчук.) Піднеси мене над буденністю, великодня писанко, над духовною злиденністю. (О.Матійко.) Червона шапочко! Нема вовків у нас, але, напевно, є чимало чародіїв! (М.Рильський.)

    Вибірковий диктант. Виписати звертання. Яким відмінком іменників вони виражені?

    І. Чи будеш ти, дівчинонько, за мною тужити, як я сяду та поїду у військо служити? Ой не буду, Івасику, далебі не буду, як заїдеш ти за гору, я тебе забуду. Ой нащо ти, козаченьку, чоботи взуваєш, та куди ти, Василечку, в дорогу збираєш? Отамане, друже, відпусти додому, сталася причина, заміж йде дівчина. Марусю, Марусю, ти чесного роду, бери відеречка та іди по воду. Стій, дівчино, не лякайся та з козаком привітайся. Зайди, зайди, місяченьку, зайди за комору, а я з своїм милесеньким трошки поговорю. Вір мені, дівчино, на козацьке слово, я ще не зрадив на світі нікого. Ой Марку мій, Марку, щось маю казати: сватай мене, Марку, чи не оддасть мати. Не вийшла дівчина, вийшла її мати: “Прошу, зятю, прошу, зятю, до нашої хати!”
    Народна творчість.

    ІІ. Ти мене, роботонько, не бійся, я тебе чіпати не буду. Від печі до плити спробуй, ледарю, дійти! Вари, горщику, борщ, а я з хлопцями погомоню. Міняй, свате, сліпу кобилу на носату. Дай, жінко, перцю мед закусити. Хапай, бабо, решетом сонце. Ший, дівонько, дошиєш, то будем виплутувати. Хапай, дяче, поки гаряче. Пора тобі, п’янице, протверезиться. Їжте, кумо, не жалійте, як дома. Їж, Федьку, то ріпу, то редьку. Ти, кравче, добре край або сукно віддай. Якове, свиня тобі дякує, а кабан лає, що помиїв немає.
    Народна творчість.

    Подані імена по батькові поставити в формі кличного відмінка та увести в речення у ролі звертань. Які із звертань є риторичними?

    Тарас Григорович, Іван Якович, Галина Семенівна, Петро Петрович.

    Довідка.
    Риторичні звертання — звертання до відсутніх людей, до читачів, до персонажів твору, до предметів і явищ, щоб привернути до них увагу, виявити своє ставлення тощо.

    Попереджувальний диктант.

    І. Де ти, друже мій єдиний? (П.Перебийніс.) О друже мій єдиний, а далекий, який тут спокій стереже мене! (Є.Плужник.) Нехай поезія живе, мій друже! (М.Рильський.) Одійдіте, недруги лукаві! Друзі, зачекайте на путі! Маю я святе синівське право з матір’ю побуть на самоті. (В.Симоненко.) Вкотре вже, моя старенька хато, я поріг низький переступив? (Г.Коваль.) Ти упізнав мене, а я тебе, приблудний пес, мій нерозлучний друг. ( М.Руденко.) І що мені робити, білий світе? Не кориться мені шалений вітер. (В.Артамонова.) За все я завдячний тобі, неповторне життя, за вогник тривог і незміряне щастя людини. (Д.Луценко.) Ти ж не проспи, світе, свою годину! Встаньте, степи! Встань і гряди, Людино, страх розтопчи… (Б.Олійник.) Чеченіє, Чеченіє, далека сторона! Болить мені, пече мені печаль твоя сумна. (Д.Кононенко.)

    ІІ. Весно, весно, скільки на землі ти юних розтривожила сердець! (Д.Луценко.) Землею й небом, веснонько, гряди! (Б.Степанюк.) От і травень прийшов. Здрастуй, травню веселий! (В.Сосюра.) Мій травню золотий, зелений травню! Ми знов свою почули силу давню! (П.Тичина.) Шуми, весняне дощове вітрило, ярійте, трави, і хиліться, сосни! (А.Малишко.) Спасибі, друже березню, спасибі, за перші сльози радості на шибі. (П.Перебийніс.) Травню мій, мій ранку яблуневий, ти мені наснивсь чи й справді був? (М.Самійленко.) Я хочу знов тебе прожить, весна моя далека. (В.Сосюра.) Гей, мій оратаю, з доброю радою вийди назустріч зеленій весні. (Г.Коваль.) Осене і весно! Зимо й літо! Світе! Земле! Ляпавице й громе! Всіх би вас в одному звуці злити! (М.Рильський.) Світе мій жорстокий, світе мій чудесний, чом так швидко в’януть над тобою весни? (Д.Луценко.)

    Подані слова та словосполучення ввести до самостійно складених речень так, щоб кожне з них виступало то у ролі звертання, то у ролі підмета або додатка.

    Весна, спрагла земля, вітер, рідне місто.

    Диктант із коментуванням. В одному з речень підкреслити члени речення.

    І. Стань, постій біля мене, мій клене зелений. Золота, запашна твоя мова, діброво! (Г.Коваль.) Хочу я, дубе мій, бути міцною. Мріє, лишайся навіки зі мною. (Л.Забашта.) Ой вербо кудрява, на тобі листя зелене. Де ти їдеш, від’їжджаєш, миленький, від мене? (Нар.творч.) О незбагненна сило травеняти, звідкіль черпаєш ти свою наснагу, як піднімаєшся сплюндрована, прим’ята? (Н.Пукас.) Я розумію вас, звірята і рослини. (Б.-І.Антонич.) Був час такий — доба була така. Простіть і нас, убиті птахи й звірі. (Д.Кремінь.) Я не боюсь зізнатись вам в коханні, яке все життя в собі самім плекав, вам, небо і земля, вам, квіти й роси ранні, вам, луки в буйнім шумовинні трав. (Г.Коваль.) Гордись, Вербівко, озером своїм, що народило музику величну. На Лебединім Озері твоєму годинами колись стояв Чайковський і світу диво з див подарував. (Л.Забашта.) Несе Дніпро блакитні води, в сумній зажурі вітер стих. Давайте ж, люди, з роду і до роду красу Вкраїни берегти! (Н.Пукас.) Кланяюсь тобі, моє село, від суєт історії далеке. Ти — моє пречисте джерело з добротою мудрого лелеки. (Н.Диб’як.) Моя блакитна хато! Ти для мене миліш палаців отоді була. (Л.Забашта.) Не намилуюсь я тобою, землі чаруюча краса. (Г.Коваль.)

    ІІ. На твоїй тополі, Україно, гілкою у небі зашумлю. (М.Сингаївський.) Україно, рідна Україно, ти мене до серця пригорни! (П.Перебийніс.) Україно моя! Вітчизно! Кохання моє лебедине! Не потрібні мені без тебе ні озера, ні небеса! (Д.Павличко.) Хтось налив і покинув дивну музику слів, твоїх слів, Україно, шуму древніх степів. (Г.Коваль.) Козацький краю з вежами на чатах! Що б не було — надію не втрачай! (М.Ковтун.) Чого ви прагнете, нові вкраїнці? Багатства? Слави? Гроші відберуть. І попливуть світанки, як червінці, і знов на поле битви приведуть. (Л.Закордонець.) Ти радуй вовіки, мій добрий народе, зерном і піснями всесвітні народи! (Б.Олійник.)

    ІІІ. Товариші, друзі! Бадьорі й завзяті, єднаймо одсталих плечем до плеча! (В.Еллан.) Пригортайтесь, козаченьки, до дівчат, хіба мало є хороших бровенят? (Л.Глібов.) У вас така вимова, пані, хоч вуха затуляй зарані. (В.Скомаровський.) Не лукав, дівчинонько, не лукав, сріблиться від місяця твій рукав. (Г.Коваль.) Ну що ж, Андрію, любий друже, журитись треба, та не дуже. (А.Малишко.) Де, коню мій білий, щасливу згубив ти підкову? Вертайся, мій коню, в степи і не гнівайся, коню! (Б.Чіп.) Циганко-ноче! Поворожи мені на зорях! (Г.Коваль.)

    Прочитати речення, правильно їх інтонуючи. Вказати вставні слова. Пояснити вживання розділових знаків.

    Вам холодно? Вам зле? Зайдіть, будь ласка, в капличку серця. (О.Мамчич.) Та, напевне, біль душі — найстрашніший біль. (М.Стельмах.) Кажуть, час заліковує рани. (Н.Пукас.) Я віднайду, можливо, рівновагу, утрачену в погоні ні за чим. (В.Гужва.) У вас, пробачте, як тепер живеться? (Б.Олійник.) Бува, зустрінеш по путі людину — і ширшає над світом виднокруг. (Г.Коваль.) Мабуть, це маленька батьківщина. (І.Павлюк.)

    Пояснювальний диктант. Чи виступають вставні слова членами речення? Чому? В одному з речень підкреслити всі члени речення.

    Може, часом з людського серця моя пісня до мене озветься. (М.Сингаївський.) Я вовком вив, щоб, мабуть, не кричати, а може, так і пишуться пісні? (В.Гриценко.) А вгорі колишеться димна ковила, мабуть, ти, співаючи, стежкою пішла. (М.Доленго.) Ораторів у нас уже тьма-тьмуща, оратаїв, на жаль, іще замало. (В.Кочевський.) Так минули прудкобіжно, може, дні, а може, тижні. (Н.Забіла.) Пізніше, кажуть, краще, ніж ніколи. (В.Івченко.) Я хотів би, наприклад, як Екзюпері, просто не повернутись з польоту. (Б.Олійник.) Все, що могло, напевне, відбулося, що не змогло — заснуло навіки. (Б.Чіп.) На жаль, мене ніхто тут не помітив, ніхто мене, мабуть, і не впізнав. (Г.Коваль.) Якщо й жалів чогось, то це, їй-богу, коли, бувало, марно згаю час. (Д.Луценко.)

    Прочитати. Визначити, які з виділених слів є вставними.

    Хіба може говорити про біле той, кому невідомо, що таке чорне? (Г.Сковорода.) Не пам’ятаю вже — чи влітку це було, чи взимку, восени, чи, може, і весною. (М.Рильський.) Неправда гнобить і протидіє, правда підносить і обнадіює. (Г.Сковорода.) Тут, правда, пнів знаходжу я доволі на зрубах, що сіріють, напівголі. (І.Качуровський.) Ну, словом, їсти й пити нам хотілось. (М.Рильський.) Словом можна врятувати, можна і вбити. (Нар.творч.)

    Диктант із коментуванням.

    І. І щось в мені таке болить, о це і є, напевно, Україна. Все на світі треба пережити. Кожен фініш — це, по суті, старт. Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось. Здається, часу і не гаю, а не встигаю, не встигаю! Мабуть, ще людство дуже молоде, бо скільки б ми не загинали пальці — двадцятий вік! — а й досі де-не-де трапляються іще неандертальці.
    З творів Л.Костенко.

    ІІ. Кажуть, в нас нема героїв безіменних. Скільки ж безіменних в нас катів? (М.Федунець.) На жаль, ці хитромудрі фарисеї — як гайвороння чорне над землею. (І.Савич.) Люди, які накидаються на все, які розмінюють свої почуття направо й наліво, по-моєму, зрештою, мусять відчувати себе злидарями. (О.Гончар.)

    ІІІ. А формула честі — незмінна, незмінна, незмінна. А лаври — це людське, годяться, либонь, і для страв. (Н.Поклад.) Мене колись не брала жодна сила, і спробує, бува, та не здола. (І.Качуровський.) Спасибі, гори, вам за диво, за казку, гомін джерела. (Г.Коваль.) Рослина — як дитина. Їй, по-перше, дайте матір мудру. Ти ж, господарнику, зумій доглянути. (М.Доленго.) На жаль, ми не застали голови, а то ж бо неабияка люджина! (М.Рильський.) Так самотньо, напевне, буває лиш раз у ніколи. (С.Антонишин.) Ну, зимо, ти й захолодила! То, може, знати честь пора! Супроти часу ти безсила, не молода вже, а стара! (Н.Кошара.)

    Творча робота. Увести до самостійно складених речень подані слова й словосполучення у ролі вставних.

    Наприклад, певна річ, отже, слід сподіватися.

    Прочитати. Вказати вставні слова та речення, пояснити вживання розділових знаків. Прочитати уривок, правильно його інтонуючи.

    Я працюю ввесь вік для народу (якщо маю вигоду.) Полягти я для нього готовий (на перині пуховій.) Я — підпора громадського ладу. (Поки маю я владу.) Людям силу даю тільки певним. (Небожатам і кревним.) Всіх караю лихих і нечистих. (Ворогів особистих.) Я митець на закони державні. (Переписую давні.)
    В. Самійленко.

    Переписати, розставляючи пропущені розділові знаки (подаємо речення без їх вилучення). Пояснити вживання розділових знаків.

    І. І чули ми (дерева тому свідки), як свіжий ранок сонце викликав, сердега-вітер пив росу із квітки. (Н.Пукас.) Курличуть радо сірі журавлі (ти їх стомила, нелегка дорого), дівча у синь вглядається з порога, косички заплітаючи малі. (Г.Кривда.) Знай — я пізно збагнув це! — що кожна хвилина — це сім’я, із якого й квітки, і зілля зловорожі ростуть. (М.Рильський.) Не знаю й сам, радіть чи сумувати (о серце, серце, чуєш, не злукав!), коли, бува, збіжаться, як до хати, всі стежечки, якими я блукав. (Д.Луценко.) Опівніч до баби (я бачив не раз) коромислом змій прилітає. (Л.Боровиковський.)

    ІІ. Він не пам’ятав, щоб дівчина хоч раз заперечила матері (“Добре, мамо”, “Зараз, мамо, зроблю”, “Не гнівайтеся, мамо”). (Ю.Мушкетик.) Я така несказанно багата (та не сріблом, не золотом, звісно). Є у мене і будні, і свята, є у мене і праця, і пісня. (Н.Пукас.) Він згадував: над тихою рікою стоїть село, а втім селі хатина (так пісню й казку можна починати), у хаті тій живуть його батьки. (М.Рильський.) Стоїте, дорогі, на порозі життя (у дитинство немає, на жаль, вороття). Не губіться, прошу вас, у морі людському! Не забудьте дорогу до отчого дому. (Л.Ржегач.)

    ІІІ. Україна — незалежна держава, яка першою в світі (хай, як на нинішні обставини, може, й передчасно) позбулась ядерної зброї. (Л.Пиріг.) Мету виправдовує засіб (як коли, та й яка мета…) (М.Доленго.) Втомившись врешті-решт від мішури (від кислих яблук як не буть оскомі?), я знов шукав зернятко у соломі. (В.Гриценко.) А в порту — далекі пароплави (Одеса, Кавказ, Стамбул), ще й човнів безтурботні лави доручають морю судьбу. (М.Доленго.)

    Урок № 46. Звертання. Вставні слова. Українська мова. 9 клас. Конспекти уроків

    Повернутись на сторінку Українська мова. 9 клас. Конспекти уроків

    Комментарии закрыты.