Урок № 44. Однорідні члени речення. Українська мова. 9 клас. Конспекти уроків

    Урок № 44. Однорідні члени речення. Українська мова. 9 клас. Конспекти уроків

    Прочитати речення, правильно їх інтонуючи. Визначити, які саме члени речення є в кожному з речень однорідними. Чим поєднані між собою однорідні члени? Пояснити вживання розділових знаків.

    А на луках, у гаях квітують чаполоч, медунка, сон-трава. (Л.Дмитерко.) Річка спати ще не хоче і сердито щось дзюркоче. (Н.Пукас.) Пахне айстрами моя молодість, матіолою та роменом. (І.Олійник.) У зеленій співучій діброві научився я ніжної мови у трави, у дерев, у птахів. (Г.Коваль.) За нашим малим вікном гуляло пахуче літо з баштанами й полином, з гречано-медовим цвітом. (Д.Луценко.) Розпитаю, як справи у сосен, і звірів, і птиць. (Л.Костенко.) В спокій тут душа моя ввійде, у дощі, веселки й зорепади. (Н.Диб’як.)

    Переписати, розставляючи розділові знаки (подаємо речення без їх вилучення). Підкреслити однорідні члени речення.

    І. З неба, гір і свободи собі збудувала дім я. (Л.Костенко.) Мимо нас пропливатимуть дні, місяці і роки. (І.Ольховський.) Зозуля, сховавшись на сонній сосні, чи щастя, чи долю пророчить мені. (Г.Коваль.) Невже це туманіє те саме село, що всюди озивалося то материним словом, то задумою дівочої пісні, то жеботінням безіменної річечки, то дзвоном петрівчанської коси? (М.Стельмах.) І по-різному сприймають люди явища та речі, барви, лінії, слова. (М.Рильський.) Рахую перші вільні травні не мимохідь, а мимохіть. (М.Доленго.) Білі яблуні, вишні в цвіту над Дніпром, над Дністром, над Десною. (Л.Дмитерко.)

    ІІ. На шибку присіла зоря і шепоче мені про поле ромашок, про луки холодної м’яти, про море високе з чарівним бурштином на дні. (Б.Чіп.) Напої мене, земле, і радістю, й болем, і що хочеш взамін попроси! (Г.Коваль.) Ставки — це блакитні очі землі. Їй теж треба дивитись і на сонце, і на зорі, і на людей, і на оці зеленокорі верби. (М.Стельмах.)

    ІІІ. Праця і наука — то рідні сестри. Трудова копійка мала, але важка. Не гроші — багатство, а бережливість та розум. Індик хоч не співає, зате багато думає. Розум не в роках, а в ділах. Кували ковалі то великі, то малі. Весна красна не стільки квітами, скільки роботами. Добрий косар накосить і в горах, і в долах. Не радий хрін тертушці, але ж на ній витанцьовує. Краще мамалига вдома, ніж на чужині. Ступає рідко, зате твердо.
    Народна творчість.

    Пояснювальний диктант.

    І. Ми винайшли велосипед і гроші, сонети, інквізицію і твіст. (О.Башкирова.) Зникають імперії, орди й корони. (І.Лобовик.) Світ захлинувся відчаєм інфляцій грошей і душ, а ще високих слів. (Н.Диб’як.) Даруймо ж завжди ніжність і добро, листок і квітку, слово і перо. Хвалю в людині чисте джерело добра й любові, щедрість і тепло. (Г.Коваль.) Мільйони уст, очей, садів, будов, пейзажів, тонів, запахів і ліній, але одна у світі є любов, єдине сонце у небесній сині. (М.Рильський.)

    ІІ. Офелія, Джульєтта й Катерина передають серця крізь всі часи. Збагнімо ж силу, що у душі рине на знак безсмертя, вічності й краси. (В.Коротич.) Наймення свої повидумував хан для сотень Марусь, Катерин, Роксолан. (М.Кубик.) Із Оттави, Парижа, Ухти, Сан-Франциско — роду нашого гук, сплески наших орбіт. (Н.Поклад.)

    ІІІ. Небо — як життя людини. Іноді воно вітряне, високе, а буває як погріб. А небо ж іще й безкінечність, зорі, манливість, тривога, печаль, спокій і вічна мрія. Космічні кораблі линуть у нього, прориваються кудись, насправді ж застряють: прорив треба робити тут, у собі. Світ — одне велетенське коло, по ньому ходять планети, трави, люди на вічному ланцюзі одного закону, однієї причинності. У цьому ланцюзі людина — найнедосконаліша. Намоталося на неї сумнівів, тривог, страхів. (За Ю.Мушкетиком.)

    Прочитати. Вказати однорідні члени речення, визначити узагальнювальні слова при них. Пояснити вживання розділових знаків.

    І. Ходять лісом два друга: мороз та хуга. У хаті є три нещастя: дим, мороз і сварлива жінка. Скупий усьому складає потрійну ціну: жалко, пізно і ніколи. Ото тобі їда: хліб і лобода. Багато важить для молодця єдина вівця: кожух, свита і губа сита.
    Народна творчість.

    ІІ. Літературна спадщина Володимира Мономаха дійшла до нас трьома творами: “Поученням”, “Грамоткою” (листом) до князя Олега Святославича та молитвою. (В.Денисенко.) У батька мало не все було найкращим: і друзі, і дружина, і донька, і їхня хатина. А є ж підлість, яку не може зворушити ніщо: ні чиста краса життя, ні безмежна любов, ні безмірна скорб, ні материнські сльози, ні дитяче щебетання. (М.Стельмаха.)

    ІІІ. Боже мій! Які фантоми: замки з баштами, луги, феї, рицарі і гноми… (М.Вороний.) І все, як було, на місці: хата і чорнобривці. (Ю.Ряст.) Чорний грунт пахнув скошеними рослинами: житом, полином, петровим батогом, деревієм. (Є.Гуцало.) Мудро, величаво, владно, урочисто — так шумують води тільки навесні. (К.Степчин-Гнесь.) А вечір приходить і все втихомирює: і нелад, і лад, навіть безлад — усе. (І.Драч.)

    Словник.
    Фантом — примара, привид, ілюзія.

    Подані речення продовжити однорідними членами. Усно перебудувати речення так, щоб узагальнювальне слово стояло після однорідних членів. Пояснити вживання розділових знаків в обох випадках.

    • Змалку ми знаємо автобіографічні твори Кобзаря: …….. .
    • Ми захоплено читали Шевченкові поеми: ……. .
    • Серед російських повістей Тараса Григоровича нам відомі такі: ……. .

    Пояснювальний диктант.

    І. Нехай катраном розцвітає доля. У ній усе: і мова, і земля, і пісня. (Г.Кривда.) І щемить мені однині все це: трави, жито, хвилечки ріллі… Може в мене в грудях замість серця тепла грудка отчої землі? (Б.Остапенко.) Оці степи, це небо, ці ліси — усе так гарно, чисто, незрадливо. (Л.Костенко.) Все минає: горе, відчай і словес крихкі льодини. (П.Перебийніс.) У тебе прошу, моя доле, для життя і для лету думок небагато: край неба, край поля, промінь сонця і хліба шматок. (Г.Гуржій.) Сумніви, печаль, образи, біль — це вже заборонено тобі. (Т.Майданович.) Усе, що мені пережить довелося: і радість, і горе, і крик лебединий — все в пісню з кровинками серця влилося. (Д.Луценко.) Душі пізнати все самій: кохання злет і тиск турботи. (Ю.Каплан.)

    ІІ. Після битви гетьман наказав зібрати трофеї: золото, срібло, зброю. (Нар.творч.) Несуть пани осаули козацькую збрую: литий панцир порубаний, шаблю золотую, три рушниці-гаківниці і три самопали. (Т.Шевченко.) Пальба, брязкіт зброї і крик — все збилося в скаженому гармидері. (А.Кащенко.) Знову одно тільки: свист і ревіння, чиргання, брязк, голосів перегук. (П.Тичина.) Під великою військовою коругвою виступало старшинство: полковники, єсаули, писарів, курінні отамани, вершники, піші — все перемішалося. (А.Дрофань.) Хмельницький розташувався на галявині, серед лісу, і, взявши з собою найближчих порадників: Богуна, Джеджалія, Кривоноса та Виговського, над’їхав до табору. (А.Кащенко.)

    Переписати, розставляючи розділові знаки (подаємо речення без їх вилучення).

    Вінкоподібні головні убори поділялися та такі види: вінки-шнури, площинні вінки та вінки звиті.
    Вінки-шнури мали вигляд тоненької яскравою стрічки, за яку затикали живі квіти: чорнобривці, васильки, мак, ружі, жоржини. Площинні вінки виготовляли на твердій основі циліндричної форми, нашиваючи на неї стрічки різних кольорів: червоного, блакитного, коричневого, жовтого. Зверху могли прикріплювати квіти.
    Звиті вінки робили як із живих квітів, так і зі штучних: воскових чи паперових. До того ж такі вінки оздоблювались прикрасами: сусальним золотом, пташиним пір’ям, барвистими стрічками.
    З довідника.

    Диктант із коментуванням. У одному з речень підкреслити всі члени речення.

    І. У драмі людській небагато дій: дитинство, юність, молодість і старість. (Л.Костенко.) Закони “біосу” однакові для всіх: народження, страждання й смерть. (Б.-І.Антонич.) І всі колись з’єднаються в просторі: людина, звір, і квітка, і блакить. (П.Филипович.) І, радуючись голосу пташини, радію я, дерева — все радіє. День, місяць, рік — усе поволі кане, вливаючись в ріку земної долі. (Г.Коваль.) У нашому саду була розкішна флора: жоржини й кропива, любисток і ревень. (Л.Костенко.) «Всі винаходи: листя і коріння, потовщення вторинне, міць, красі — я, — каже спадкоємець, — понесу в гаї майбутні, в свіжі покоління. Поновлююсь я швидко й докорінно”. (М.Доленго.) Коли все змовкає: розмови, і регіт, і слово, починає земля свою тиху і ніжну розмову. (Г.Коваль.) Пригадую усе: і мамин зойк, і потиск рук схвильованого брата, гвинтівку, скатку, кружку, казанок — нехитру амуніцію солдата. (Д.Луценко.)

    ІІ. Шумить Дніпро славний, він досі шумить, всього надивився: і щастя, і горя. З далекого краю біжить він, біжить до рідного степу, до Чорного моря. Над берегом є там крутая гора, на ній бовваніє самотня могила. Усі її знають: старі й дітвора: земля Кобзаря нам навіки покрила. Співав колись щиро, і пісня його орлом бистрокрилим літала усюди. На Божому світі дізнавсь він всього: і слави, і ласки, і кривди Іуди. (Л.Глібов.)

    ІІІ. Ніхто в усій школі не мав стільки прозвищ, як присадкуватий кругловидий Василь Грицук: гупало, крутьоло, товкач, паровик — сипалось на нього звідусіль, немов з мішка. Учитися було йому за велику муку. Нулі, одиниці, насмішки, батьків батіг — усе це йому острочортіло до нудоти. Товариство любив він щиро, йому оддав свої найкращі почуття, свої думки і мрії. Товариші часом були не від того, щоб пожартувати з нього, проте мали за вірного товариша.
    С.Васильченко.

    Словник.
    Амуніція — спорядження військовослужбовця.

    Навчальний диктант.

    І. Тихий, солодкий дощик сіється щедро на вулиці, сіється щедро і світло, і плеще по листю, і віє в вікно, як надія. Дощику-друже, спасибі тобі за цю музику милу, за те, що мені нагадав ти дні, коли босим хлоп’ям я блукав по калюжах і уявляв себе в образах різних: то засмаглим морським капітаном, то ловцем невідомої риби, то мисливцем на птицю незнану, то благородним піратом, то створителем дивних споруд водяних, гідроспоруд, як ми нині сказали б… Дощику-друже! В твоїм лепетанні чую я сотні людських голосів — старечих, юнацьких, дівочих, дитячих, злитих в пісню одну, бездонну, як світ. (М.Рильський; 97 сл.)

    ІІ. Вітер дмухає прямо в очі. Він то збоку підкрадається хитрою ласочкою, то на якусь мить угамується і, прокотивши світло-зелену хвильку по траві, вляжеться, підігнувши пухкого хвоста, й лише зрідка вдарить тим довгим хвостом то по споришеві, то по клумбі, і, набравшись одваги, знову кидається вперед і віє прямісінько в очі, аж вії мої тремтять і здригаються.
    Та я перестаю боятися вітру. Хай собі припадає до мого чола тугими губами, торкається моїх щік теплими долонями! Хай собі, мов великий собака, молотить довгим хвостом по траві, по стрісі, по верхівках яблунь та тополь уздовж дороги! (За Є.Гуцалом; 93 сл.)

    ІІІ. Серед народу нашого трапляються всякі прізвища: чудернацькі, химерні, дивовижні. Є прізвища, які начебто на городі виросли: Буряк, Гарбуз, Хміль. Є прізвища, які, либонь, із лісу прибігли та й прилучились до людського гурту: Лисиця, Вовк, Ведмідь, Борсук. Звісно, не без тих водиться, що з пташиної зграї: Горобець, Орел, Півень.
    От давали б мені в обмін на моє прізвище інше, таке, що звучить сурмою чи барабаном, чи громом, і не взяв би. Називайте мене по-всякому: Македонським, Наполеоном, маршалом Жуковим — а я не хочу! Я вдячний своїм предкам, які колись отак надумали наректись, а нарікшись, зоставили прізвище в дарунок нащадкам. (За Є.Гуцалом; 97 сл.)

    ІV. Колись на Гуцульщині було три прославлених музики: Веселі Цимбали, Журлива Скрипка й Ніжна Сопілка. Вони побратимами ходили від села до села, розвіювали людську тугу, приносили радість у душу і заповзяття у ноги.
    Якось у горах вони зустріли красну, мов світанкова зоря, дівчину. Побачили її музики, поніміли і всі троє залюбилися в дівчину. Через це кохання побратими пересварилися між собою, затаїли злобу один на одного і навіть грати покинули. А потім разом пішли до красуні, щоб вибрала з них, кого захоче дружиною. Дівчина покохала Веселі Цимбали. Але задушила свою любов і так сказала побратимам: “Я люблю вас трьох: і Веселі Цимбали, і Журливу Скрипку, і Ніжну Сопілку. Коли хочете, буду вашою сестрою.
    Після того знову на землі ще краще заграли побратими, бо в них увійшло те, що є найкраще в світі, — любов! (За М.Стельмахом; 130 сл.)

    Урок № 44. Однорідні члени речення. Українська мова. 9 клас. Конспекти уроків

    Повернутись на сторінку Українська мова. 9 клас. Конспекти уроків

    Комментарии закрыты.